Постанова № 140345464 у справі № 908/3151/25 від 30.09.2026

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2026 м. Дніпро Справа № 908/3151/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі

головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),

суддів: Висоцького А.М., Чус О.В.,

секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.,

Представники сторін:

від позивача: Підпалий О.В.;

від відповідача (апелянта): Денисюк О.С.;

від третьої особи-1: Прудь О.В.;

від третьої особи-2: Кучерява В.Ф.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Радіоприлад" на рішення Господарського суду Запорізької області від 29.06.2026 (суддя Лєскіна І.Є.)

у справі № 908/3151/25

за позовом: Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Радіоприлад", м. Запоріжжя

Третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Акціонерне товариство "Українська оборонна промисловість", м. Київ,

Третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго", м. Запоріжжя

про стягнення 10 514 905, 77 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Запорізького державного підприємства «Радіоприлад» в особі Комісії з припинення про стягнення 10 514 905,77 грн, з яких: 3 790 033,16 грн заборгованості за спожиту електричну енергію, 3 191 636,27 грн інфляційних втрат та 3 533 236,34 грн 15 % річних.

У подальшому Запорізьке державне підприємство «Радіоприлад» було замінено його правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю «Радіоприлад».

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії». За твердженням ДПЗД «Укрінтеренерго», Запорізьке державне підприємство «Радіоприлад» у період із січня по березень 2019 року перебувало на постачанні електричної енергії постачальником «останньої надії», функції якого виконувало ДПЗД «Укрінтеренерго». Віднесення відповідача до відповідної категорії споживачів із 01.01.2019 позивач обґрунтовував, зокрема, відомостями оператора системи розподілу АТ «Запоріжжяобленерго».

Позивач зазначав, що обсяги поставленої електричної енергії та суми, належні до сплати, визначалися на підставі даних, отриманих від оператора системи розподілу відповідно до правил функціонування роздрібного ринку електричної енергії. Водночас відповідач вартість спожитої електричної енергії у встановлені строки не сплатив, унаслідок чого, за розрахунком позивача, утворилася основна заборгованість у розмірі 3 790 033,16 грн.

Крім того, у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивач нарахував та заявив до стягнення 3 191 636,27 грн інфляційних втрат і 3 533 236,34 грн 15 % річних, посилаючись, зокрема, на положення статей 610, 625 Цивільного кодексу України.

Також ДПЗД «Укрінтеренерго» зазначало, що у зв`язку з реорганізацією ЗДП «Радіоприлад» воно звернулося до останнього з вимогою від 25.08.2025 № 44/22-1621 про включення до передавального акта вимог кредитора в загальному розмірі 10 514 905,77 грн. Однак відповідач листом від 04.09.2025 № 131-1054 повідомив про необґрунтованість вказаної вимоги та відмовив у її задоволенні, що й стало додатковою підставою для звернення позивача за судовим захистом.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 29.06.2026 у справі № 908/3151/25 позов Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Радіоприлад» в особі Комісії з припинення на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» 3 790 033,16 грн заборгованості за спожиту електричну енергію, 3 191 636,27 грн інфляційних втрат та 3 533 236,34 грн 15 % річних. Також стягнуто з відповідача на користь позивача 126 178,87 грн витрат зі сплати судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що між ДПЗД «Укрінтеренерго», яке виконувало функції постачальника «останньої надії», та ЗДП «Радіоприлад» виникли правовідносини з постачання електричної енергії на умовах публічного договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» та відповідної комерційної пропозиції.

Місцевий господарський суд установив, що у період із січня по березень 2019 року постачання електричної енергії відповідачу здійснювалося ДПЗД «Укрінтеренерго» як постачальником «останньої надії», а відомості про фактичні обсяги споживання електричної енергії були отримані позивачем від оператора системи розподілу АТ «Запоріжжяобленерго». Суд зазначив, що відповідно до нормативного регулювання ринку електричної енергії оператор системи розподілу щомісяця надає електропостачальнику інформацію про обсяг розподіленої електричної енергії, на підставі якої постачальник визначає обсяг споживання відповідного споживача.

Судом встановлено, що на підставі отриманих від АТ «Запоріжжяобленерго» відомостей позивачем були складені рахунки та акти купівлі-продажу електричної енергії за січень, лютий та березень 2019 року, зокрема щодо обсягів споживання 326 110 кВт·год у січні, 478 603 кВт·год у лютому та 647 801 кВт·год у березні 2019 року. Зазначені рахунки та акти надсилалися відповідачу та були ним отримані. Крім того, АТ «Запоріжжяобленерго» листом від 01.08.2025 № 007.2-66/4516 підтвердило наведені обсяги споживання електричної енергії.

Встановивши, що заборгованість за спожиту в січні-березні 2019 року електричну енергію відповідачем не погашена, а доказів належного виконання грошового зобов`язання не надано, суд першої інстанції визнав доведеними позовні вимоги в частині стягнення 3 790 033,16 грн основного боргу.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та 15 % річних місцевий господарський суд виходив із положень статей 610, 611, 612, 625 Цивільного кодексу України та умов Комерційної пропозиції № 2 від 27.12.2018, якою у разі прострочення виконання грошового зобов`язання передбачено сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та 15 % річних. Суд зазначив, що встановлений договором розмір 15 % річних є іншим розміром процентів у розумінні частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 15 % річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції визнав його арифметично правильним, врахував відсутність контррозрахунку відповідача та дійшов висновку про наявність підстав для стягнення 3 533 236,34 грн 15 % річних і 3 191 636,27 грн інфляційних втрат.

Інші доводи та заперечення відповідача суд першої інстанції визнав такими, що не спростовують встановлених обставин та висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Запорізької області від 29.06.2026 у справі № 908/3151/25, Товариство з обмеженою відповідальністю «Радіоприлад» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі ТОВ «Радіоприлад» просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 29.06.2026 у справі № 908/3151/25 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити Державному підприємству зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Крім того, апелянт просить стягнути з ДПЗД «Укрінтеренерго» на користь ТОВ «Радіоприлад» судові витрати, понесені під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю «Радіоприлад» зазначає, що рішення Господарського суду Запорізької області від 29.06.2026 ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та істотним порушенням норм процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, а висновки суду першої інстанції, на думку скаржника, не відповідають фактичним обставинам справи та наявним у матеріалах справи доказам. Апелянт також вказує на неврахування судом першої інстанції правових висновків Верховного Суду та, на його переконання, відступлення без належного мотивування від сформованої судової практики.

Окремо апелянт наголошує на статусі ТОВ «Радіоприлад» як підприємства оборонно-промислового комплексу та зазначає, що виконання оскаржуваного рішення на значну суму може негативно вплинути на його фінансовий стан, безперервність виробничих процесів і виконання державних контрактів та інших зобов`язань, пов`язаних із забезпеченням потреб оборони держави. У зв`язку із цим скаржник стверджує, що в умовах воєнного стану наслідки виконання оскаржуваного рішення, на його думку, виходять за межі приватноправового спору та можуть зачіпати публічний інтерес і належне функціонування підприємства оборонного призначення.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Радіоприлад» заперечує факту належного виникнення між сторонами договірних правовідносин щодо постачання електричної енергії постачальником «останньої надії». Скаржник зазначає, що ЗДП «Радіоприлад» не здійснювало акцепту умов публічного договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії»: заява-приєднання до такого договору не підписувалася, виставлені позивачем рахунки не оплачувалися, а інших дій, які могли б свідчити про прийняття відповідачем умов відповідного договору, на думку апелянта, матеріали справи не містять. У зв`язку із цим скаржник вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про виникнення між сторонами договірного зобов`язання з 01.01.2019.

На підтвердження цього доводу апелянт посилається також на обставини оформлення правовідносин між ЗДП «Радіоприлад» та оператором системи розподілу. Зокрема, скаржник зазначає, що станом на 01.01.2019 належним чином оформлений договір про надання послуг з розподілу електричної енергії між відповідачем та оператором системи розподілу був відсутній. За твердженням апелянта, відповідний договір було направлено відповідачу лише 04.02.2019, тоді як заява-приєднання була підписана 15.02.2019 із протоколом розбіжностей. Тому скаржник вважає, що до вказаної дати були відсутні передбачені законодавством передумови для виникнення відповідних договірних відносин.

У цьому контексті ТОВ «Радіоприлад» посилається на судове рішення у справі № 908/637/19 та стверджує, що у зазначеній справі було встановлено дату укладення договору про розподіл електричної енергії між ЗДП «Радіоприлад» та оператором системи розподілу саме 15.02.2019, а не 01.01.2019. На переконання скаржника, відповідна обставина має значення для вирішення цього спору та не могла бути залишена судом першої інстанції поза увагою.

Апелянт вважає, що при вирішенні питання про існування договірних відносин суд першої інстанції неправильно застосував положення Закону України «Про ринок електричної енергії», Правил роздрібного ринку електричної енергії, а також статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України. За позицією скаржника, укладення договору приєднання потребує встановлення факту належного акцепту його умов, тоді як такого акцепту у спірних правовідносинах позивач не довів. Крім того, апелянт акцентує увагу на положеннях ПРРЕЕ, відповідно до яких постачання електричної енергії здійснюється за наявності відповідних договорів між учасниками роздрібного ринку та належної організації комерційного обліку електричної енергії.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Радіоприлад» заперечує належність та достатність доказів, якими позивач підтверджував факт та обсяг постачання електричної енергії. Апелянт зазначає, що ДПЗД «Укрінтеренерго» не надало первинних документів комерційного обліку, які б містили відомості про фактичний відпуск електричної енергії саме відповідачу, показники засобів обліку на початок і кінець відповідних розрахункових періодів, конкретні точки комерційного обліку та інші вихідні дані, необхідні для достовірного встановлення фактичного обсягу власного споживання відповідача. За твердженням скаржника, фактично позовні вимоги у цій частині ґрунтуються на листах оператора системи розподілу та розрахунках самого позивача. Апелянт вважає, що такі документи самі по собі не є первинними документами комерційного або бухгалтерського обліку та не дозволяють перевірити фактичні показники лічильників і визначити, яка саме частина електричної енергії була спожита безпосередньо ЗДП «Радіоприлад». Скаржник звертає увагу й на те, що, за його твердженням, позивач самостійно не здійснював комерційного обліку електричної енергії та не мав технічної можливості самостійно встановити фактичні обсяги її споживання відповідачем. У зв`язку із цим апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно розподілив між сторонами тягар доказування. Посилаючись на статті 13, 73- 79 ГПК України, скаржник зазначає, що саме позивач повинен був належними та допустимими доказами довести факт поставки електричної енергії, її конкретний обсяг, виникнення договірних відносин та правильність проведених нарахувань. Натомість, на думку апелянта, місцевий господарський суд фактично виходив із необхідності спростування відповідачем розрахунків позивача, не встановивши попередньо, чи доведені самі вихідні дані такого розрахунку.

Апелянт додатково наголошує, що, на його переконання, позивачем не надано звітів адміністратора комерційного обліку, первинних даних засобів комерційного обліку, документів, які безпосередньо підтверджують фактичний розподіл електричної енергії саме ЗДП «Радіоприлад», а також інших передбачених Правилами роздрібного ринку електричної енергії документів. У зв`язку із цим скаржник вважає, що лист оператора системи розподілу та сформовані на його підставі розрахунки позивача не можуть самостійно підтверджувати фактичний обсяг електричної енергії, спожитої саме відповідачем.

ТОВ «Радіоприлад» також стверджує про наявність у матеріалах справи суперечностей щодо фактичних обсягів споживання електричної енергії, вихідних даних комерційного обліку, наявності тристоронніх актів та правових підстав виникнення договірних відносин. За твердженням скаржника, суд першої інстанції належним чином не усунув ці суперечності, не надав мотивованої оцінки доказам відповідача та не обґрунтував перевагу доказів позивача. Апелянт вважає, що внаслідок цього судом порушено передбачені статтями 74, 79, 86 ГПК України правила оцінки доказів та стандарт їх вірогідності.

Особливе значення апелянт надає тій обставині, що ЗДП «Радіоприлад» було не лише споживачем електричної енергії, а й балансоутримувачем електричних мереж, через які здійснювалися транзит електричної енергії та її передача іншим споживачам і субспоживачам. З огляду на це скаржник наполягає, що загальний обсяг електричної енергії, який надходив до мереж підприємства, не може автоматично ототожнюватися з обсягом електричної енергії, фактично спожитої самим ЗДП «Радіоприлад» для власних потреб.

На підтвердження зазначеного апелянт посилається на акти про спожиту активну електричну енергію за грудень 2018 року та квітень 2019 року, в яких, за його твердженням, відображені показники засобів обліку як самого відповідача, так і його субспоживачів. Зокрема, скаржник зазначає, що станом на 01.01.2019 за лічильником № 203927 було зафіксовано показник 9 024,12 кВт·год, а за лічильником № 83919936 - 42 521,0 кВт·год, та стверджує, що ці відомості узгоджуються з інформацією, зазначеною у листі ПАТ «Запоріжжяобленерго» від 30.01.2019 № 007-52/1362. Водночас, на думку апелянта, повідомлення оператора системи, на якому ґрунтував свої розрахунки позивач, не містить фактичних показників лічильників відповідача та його субспоживачів.

Апелянт наводить власний розрахунок фактичного споживання електричної енергії ЗДП «Радіоприлад» у І кварталі 2019 року. За цим розрахунком до електричних мереж відповідача надійшло 6 752 569,0 кВт·год електричної енергії, з яких 4 856 443,20 кВт·год було передано далі, 1 197 585,80 кВт·год передано субспоживачам, а 67 725,50 кВт·год становили мережеві втрати. Відтак, за розрахунком апелянта, власне споживання ЗДП «Радіоприлад» становило 630 814,50 кВт·год.

Виходячи із зазначеного обсягу та застосованої ним ціни електричної енергії 2,17441 грн за 1 кВт·год без ПДВ, або 2,6093 грн з ПДВ, апелянт визначає вартість власного споживання у розмірі 1 645 984,27 грн з ПДВ. За твердженням скаржника, ця сума на 2 144 048,89 грн менша від заявленої позивачем до стягнення суми основного боргу 3 790 033,16 грн. У зв`язку із цим ТОВ «Радіоприлад» вважає, що наведені позивачем обсяги та вартість спожитої електричної енергії не підтверджені належними доказами.

Апелянт також зазначає, що суд першої інстанції не спростував здійсненого відповідачем розрахунку власного споживання, не навів мотивів його відхилення та, за позицією скаржника, за наявності істотних розбіжностей у визначенні обсягів споживання не вирішив питання щодо необхідності проведення відповідного експертного дослідження.

За твердженням ТОВ «Радіоприлад», тристоронніх актів приймання-передачі електричної енергії між ДП «Енергоринок», ПАТ «Запоріжжяобленерго» та ДПЗД «Укрінтеренерго», які б підтверджували придбання позивачем відповідних обсягів електричної енергії для її подальшого постачання відповідачу. У цьому зв`язку скаржник посилається на судові рішення у справі № 910/15252/19 та вважає, що за відсутності таких актів не підтверджено належними доказами безперервність ланцюга постачання електричної енергії від ринку через постачальника до кінцевого споживача.

Крім того, апелянт звертає увагу на питання коригування обсягів електричної енергії, придбаної позивачем у січні 2019 року. За твердженням скаржника, відповідне коригування відбулося в середині 2019 року, однак воно не було належним чином враховано при визначенні спірної заборгованості. Апелянт стверджує, що попри пояснення АТ «Запоріжжяобленерго» щодо необхідності коригування фактичних обсягів споживання електричної енергії, відповідне коригування не було проведено ані позивачем, ані оператором системи розподілу при визначенні заявленої до стягнення суми.

Обґрунтовуючи зазначені доводи щодо доказування факту та обсягів споживання, ТОВ «Радіоприлад» посилається, зокрема, на постанову Верховного Суду від 26.03.2024 у справі № 910/6757/23 та на викладені в ній висновки щодо необхідності підтвердження споживання електричної енергії належними даними комерційного обліку, оцінки суперечливих доказів у їх сукупності, застосування стандарту вірогідності доказів та обов`язку суду мотивувати врахування чи відхилення відповідних доказів. На думку апелянта, наведені підходи мали бути враховані судом першої інстанції під час оцінки наявних у даній справі доказів. Скаржник також вказує, що місцевий господарський суд не надав належної мотивованої відповіді на його істотні заперечення щодо відсутності акцепту договору, відсутності первинних документів комерційного обліку, недоведеності фактичних обсягів постачання, наявності субспоживачів та транзиту електричної енергії, відсутності тристоронніх актів, а також правомірності включення до розрахунку вартості послуг з розподілу електричної енергії. На думку апелянта, формальне зазначення судом про дослідження доказів без мотивованої відповіді на наведені заперечення не відповідає вимогам статей 86, 236 та 238 ГПК України.

У цьому ж контексті апелянт посилається на практику Європейського суду з прав людини щодо обов`язку суду наводити у судовому рішенні належні мотиви та надавати відповідь на істотні аргументи учасників справи, які можуть вплинути на результат її розгляду. Скаржник вважає, що недодержання судом першої інстанції такого обов`язку призвело до порушення права відповідача на справедливий судовий розгляд.

Щодо стягнення інфляційних втрат та 15 % річних апелянт також заперечує законність висновків суду першої інстанції та відносить їх до нарахувань, правомірність яких належним чином не перевірена судом. Зокрема, скаржник пов`язує такі заперечення із недоведеністю, на його думку, самого основного грошового зобов`язання, його розміру та договірних підстав виникнення, а також зазначає про ненадання судом належної оцінки доводам відповідача щодо неправомірності нарахування вартості послуг розподілу, інфляційних втрат та 15 % річних.

Таким чином, за позицією ТОВ «Радіоприлад», сукупність наведених обставин свідчить про те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, визнав установленими обставини, які не підтверджені належними і допустимими доказами, неправильно застосував норми матеріального права та допустив порушення норм процесуального права. Зазначене, на думку апелянта, відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 277 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

У додаткових поясненнях від 30.09.2026 ТОВ «Радіоприлад» наголосило, що судом першої інстанції, на його думку, не встановлено, на підставі яких саме первинних даних оператором системи розподілу сформовано обсяги електричної енергії, використані ДПЗД «Укрінтеренерго» для здійснення спірних нарахувань. Скаржник зазначив, що необхідними є відомості про показання засобів комерційного обліку, дату та спосіб їх отримання, документи, на підставі яких сформовано відповідний обсяг, порядок перевірки та валідації даних комерційного обліку та їх передачі постачальнику. На переконання скаржника, саме посилання постачальника на отримані від ОСР відомості без встановлення джерела їх походження та порядку формування не є достатнім доказом фактичного споживання електричної енергії у заявленому обсязі.

ТОВ «Радіоприлад» також повторно послалося на здійснений ним контррозрахунок, відповідно до якого при загальному надходженні 6 752 569,0 кВт·год, передачі 4 856 443,20 кВт·год, передачі субспоживачам 1 197 585,80 кВт·год та мережевих втратах 67 725,50 кВт·год власне споживання підприємства становило 630 814,50 кВт·год, а його вартість з ПДВ 1 645 984,27 грн.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Позиція Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго»

ДПЗД «Укрінтеренерго» 18.08.2026 подало до Центрального апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, вважає рішення Господарського суду Запорізької області від 29.06.2026 законним та обґрунтованим, ухваленим з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права, а доводи ТОВ «Радіоприлад» необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами.

Заперечуючи проти доводу апелянта про відсутність акцепту договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», позивач зазначає, що відповідно до статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» та пункту 3.4.4 ПРРЕЕ договір постачання електричної енергії між постачальником «останньої надії» та споживачем є публічним договором приєднання та вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу. На думку позивача, для виникнення відповідних правовідносин не вимагається окремого підписання відповідачем заяви-приєднання чи оплати першого рахунку, оскільки акцептом договору є саме фактичне споживання електричної енергії за відсутності іншого електропостачальника.

На підтвердження наведеної позиції ДПЗД «Укрінтеренерго» посилається, зокрема, на постанови Верховного Суду від 20.09.2021 у справі № 910/8958/20, від 04.04.2023 у справі № 905/1791/21, від 19.10.2023 у справі № 910/11817/22 та від 13.02.2024 у справі № 910/14138/22, у яких, за твердженням позивача, викладено правові підходи щодо особливостей виникнення правовідносин із постачальником «останньої надії» за фактом споживання електричної енергії. Крім того, позивач посилається на постанову Верховного Суду від 20.09.2021 у справі № 910/8959/20 щодо правової природи договору приєднання. Позивач зазначає, що такий постачальник не вправі відмовитися від постачання споживачу у випадках, визначених законом, тоді як на споживача покладається обов`язок своєчасно обрати іншого постачальника та оплачувати фактично спожиту електричну енергію. У зв`язку із цим позивач вважає помилковим твердження апелянта про відсутність між сторонами договірних правовідносин через непідписання заяви-приєднання.

Щодо визначення обсягів спожитої електричної енергії позивач зазначає, що відповідно до законодавчого регулювання роздрібного ринку електричної енергії саме оператор системи розподілу щомісячно надає електропостачальнику інформацію щодо фактичного відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку. До запуску електронної платформи Датахаб функції адміністратора комерційного обліку на відповідній території виконував оператор системи розподілу. Тому ДПЗД «Укрінтеренерго», яке не має фізичного доступу до засобів вимірювання, визначало обсяги постачання виключно на підставі офіційних даних АТ «Запоріжжяобленерго».

Окремо заперечуючи проти доводів апелянта щодо неправомірності включення до вартості електричної енергії вартості послуг з розподілу, ДПЗД «Укрінтеренерго» зазначає, що відповідно до частини п`ятої статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» ціна, за якою постачальник «останньої надії» здійснює постачання електричної енергії споживачу, формується відповідно до затвердженої Регулятором методики та включає, зокрема, ціну купівлі електричної енергії на ринку, ціну (тариф) на послуги постачальника «останньої надії», а також тарифи на послуги оператора системи передачі та оператора системи розподілу. У зв`язку із цим позивач наголошує, що частина коштів, які споживач сплачує постачальнику «останньої надії» за поставлену електричну енергію, призначена для подальших розрахунків такого постачальника з оператором системи розподілу, а тому включення відповідної складової до ціни постачання передбачене нормативним регулюванням ринку електричної енергії.

Позивач наголошує, що у матеріалах справи наявні повідомлення оператора системи про точки комерційного обліку, відповідно до яких обсяг електричної енергії, віднесений до споживання ЗДП «Радіоприлад», становив 326 110 кВт·год у січні 2019 року, 478 603 кВт·год у лютому 2019 року та 647 801 кВт·год у березні 2019 року. Крім того, листом від 01.08.2025 № 007.2-66/4516 АТ «Запоріжжяобленерго» повторно підтвердило зазначені обсяги, а представник оператора системи розподілу підтримував відповідні відомості під час розгляду справи судом першої інстанції.

Заперечуючи проти розрахунків ТОВ «Радіоприлад» щодо власного споживання у розмірі 630 814,50 кВт·год, позивач зазначає, що відповідач не надав належних документів, які б підтверджували наведені ним показники отримання, передачі, транзиту та втрат електричної енергії. Водночас, за твердженням позивача, сам апелянт визнає факт споживання електричної енергії у спірний період, але не надав договорів, актів, рахунків чи платіжних документів на підтвердження того, що у січні-березні 2019 року він перебував на постачанні в іншого електропостачальника.

ДПЗД «Укрінтеренерго» також звертає увагу на суперечність у розрахунках самого відповідача. Так, в апеляційній скарзі власне споживання за І квартал 2019 року визначено ТОВ «Радіоприлад» у розмірі 630 814,50 кВт·год, тоді як у відповіді від 04.09.2025 № 131-1054 на вимогу ДПЗД «Укрінтеренерго» відповідач зазначав інший обсяг 660 606 кВт·год. На думку позивача, така розбіжність ставить під сумнів достовірність запропонованого апелянтом розрахунку.

Щодо посилань апелянта на тристоронні акти між ДП «Енергоринок», ДПЗД «Укрінтеренерго» та АТ «Запоріжжяобленерго» позивач зазначає, що обставини придбання електричної енергії на оптовому ринку не становлять предмета доказування у цьому спорі між постачальником «останньої надії» та конкретним споживачем, а тому відповідні заперечення не впливають на встановлення обов`язку відповідача оплатити фактично спожиту електричну енергію.

За таких обставин ДПЗД «Укрінтеренерго» просить апеляційну скаргу ТОВ «Радіоприлад» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 29.06.2026 у справі № 908/3151/25 без змін.

Позиція Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго»

АТ «Запоріжжяобленерго» 20.08.2026 подало відзив на апеляційну скаргу, в якому також заперечує проти її задоволення. Третя особа вважає апеляційну скаргу безпідставною та такою, що не містить аргументів і доказів, достатніх для скасування рішення суду першої інстанції.

АТ «Запоріжжяобленерго» зазначає, що саме воно було оператором системи розподілу у спірних правовідносинах, а ЗДП «Радіоприлад» було віднесено до категорії споживачів, постачання електричної енергії яким із 01.01.2019 здійснював постачальник «останньої надії». На підтвердження цього АТ «Запоріжжяобленерго» посилається на свій лист від 30.01.2019 № 007-52/1362 та доданий до нього перелік споживачів, переведених на постачання постачальником «останньої надії».

Третя особа наголошує, що факт споживання електричної енергії та її обсяг у відповідний період визначалися за даними комерційного обліку, які оператор системи розподілу передавав постачальнику «останньої надії» відповідно до ПРРЕЕ та Тимчасового порядку визначення обсягів купівлі електричної енергії на ринку електричної енергії електропостачальниками та операторами систем розподілу на перехідний період, затвердженого постановою НКРЕКП від 28.12.2018 № 2118.

АТ «Запоріжжяобленерго» підтверджує, що ДПЗД «Укрінтеренерго» отримало від оператора системи розподілу звіти про фактичне споживання електричної енергії ЗДП «Радіоприлад» у січні-березні 2019 року, а листом від 01.08.2025 № 007.2-66/4516 були повторно підтверджені обсяги 326 110 кВт·год, 478 603 кВт·год та 647 801 кВт·год відповідно. Третя особа окремо зазначає, що на підтвердження цих даних у суді першої інстанції були надані звіти щодо фактичного корисного відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку.

Щодо заперечень апелянта про відсутність належно оформленого договору розподілу електричної енергії станом на 01.01.2019 АТ «Запоріжжяобленерго» посилається на положення ПРРЕЕ, за якими фактом приєднання споживача до договору про надання послуг з розподілу є вчинення будь-яких дій, що свідчать про намір укласти договір, зокрема підписання заяви-приєднання, сплата рахунку та/або документально підтверджене споживання електричної енергії.

АТ «Запоріжжяобленерго» також зазначає, що до 01.01.2019 між ним та ЗДП «Радіоприлад» існував договір № 99 від 01.05.1998, який регулював відповідні відносини до переходу на нову модель ринку електричної енергії.

Заперечуючи проти трактування апелянтом обставин справи № 908/637/19, АТ «Запоріжжяобленерго» посилається на постанову Верховного Суду від 19.05.2020 у даній справі та зазначає, що судами вже було встановлено фактичне продовження ЗДП «Радіоприлад» споживання електричної енергії. Зокрема, третя особа звертає увагу на акти про недопуск від 31.01.2019 та 12.02.2019, якими зафіксовано відмову споживача припинити або обмежити власне електроспоживання та недопуск представників оператора системи до електроустановок. На думку АТ «Запоріжжяобленерго», ці обставини підтверджують фактичне споживання електричної енергії та відсутність припинення розподілу.

Посилаючись на частину четверту статті 75 ГПК України, АТ «Запоріжжяобленерго» вважає, що встановлені у справі № 908/637/19 обставини не підлягають повторному доказуванню, а тому апелянт неправильно використовує зазначене судове рішення як підтвердження відсутності правовідносин між ним та оператором системи розподілу.

АТ «Запоріжжяобленерго» також посилається на практику Європейського суду з прав людини щодо обов`язку суду мотивувати судове рішення та надавати оцінку конкретним істотним доводам сторін, водночас вважаючи, що підстав для висновку про незаконність оскаржуваного рішення у даній справі немає.

За результатами викладеного АТ «Запоріжжяобленерго» просить апеляційну скаргу ТОВ «Радіоприлад» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 29.06.2026 без змін.

Позиція Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість»

АТ «Українська оборонна промисловість» 21.08.2026 подало письмові пояснення щодо апеляційної скарги, в яких, на відміну від позивача та АТ «Запоріжжяобленерго», підтримує позицію ТОВ «Радіоприлад», вважає апеляційну скаргу аргументованою та такою, що підлягає задоволенню.

Третя особа зазначає, що суд першої інстанції не здійснив належної оцінки доказів у їх сукупності, фактично надавши перевагу доказам позивача без усунення суперечностей між ними та доказами, поданими відповідачем і третіми особами. На думку АТ «Українська оборонна промисловість», це свідчить про порушення вимог статей 86 та 236 ГПК України щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи.

АТ «Українська оборонна промисловість» звертає увагу, що заявлений позивачем обсяг споживання ЗДП «Радіоприлад» за І квартал 2019 року становить 1 452 514 кВт·год, однак документи, на підставі яких визначено цей обсяг, не містять фактичних показників лічильників на початок та кінець відповідних періодів. Крім того, при визначенні споживання, на думку третьої особи, не враховано, що електрична енергія через мережі ТОВ «Радіоприлад» передавалася приватним споживачам та субспоживачам, які мають власні засоби обліку.

Посилаючись на умови договору, Комерційної пропозиції № 2 від 27.12.2018, ПРРЕЕ та Кодекс комерційного обліку електричної енергії, АТ «Українська оборонна промисловість» зазначає, що визначення фактичного обсягу споживання мало здійснюватися на підставі даних засобів комерційного обліку, у тому числі з урахуванням окремого обліку основного споживача і субспоживачів та технологічних втрат у мережах основного споживача.

Третя особа наголошує, що до запуску Датахаб саме оператор системи розподілу виконував функції, пов`язані з обробкою даних комерційного обліку та визначенням обсягів електричної енергії для розрахунків. Тому, на її думку, АТ «Запоріжжяобленерго», передаючи відомості про споживання ЗДП «Радіоприлад», повинно було надати дані щодо попередніх та поточних показників відповідних лічильників. Відсутність таких показників у матеріалах справи третя особа розцінює як недоведеність заявлених позивачем обсягів.

АТ «Українська оборонна промисловість» окремо звертає увагу на наявність у ЗДП «Радіоприлад» двох засобів обліку вхідної електричної енергії. Зокрема, у додатку до листа АТ «Запоріжжяобленерго» від 30.01.2019 № 007-52/1362 зазначені точки комерційного обліку 62z4854411028968 із показником лічильника № 203927 - 9 024,12 кВт·год та 62z2093659045483 із показником лічильника № 83919936 - 42 521,0 кВт·год. Водночас, за твердженням АТ «Запоріжжяобленерго», у січні-березні 2019 року для визначення споживання використовувалася лише перша точка комерційного обліку.

На думку АТ «Українська оборонна промисловість», таке твердження суперечить акту про порушення № 00000741 від 14.05.2019 та протоколу засідання комісії АТ «Запоріжжяобленерго» № 5 від 25.06.2019, в яких зазначено про використання двох приладів обліку № 203927 та № 83919936. Третя особа вважає, що це підтверджує постачання електричної енергії не лише через одну точку комерційного обліку та свідчить про наявність невирішеної суперечності в доказах.

Крім того, АТ «Українська оборонна промисловість» посилається на акт за квітень 2019 року, відповідно до якого власне споживання ЗДП «Радіоприлад» у цьому місяці становило 117 332 кВт·год, та зазначає, що ці відомості узгоджуються з матеріалами АТ «Запоріжжяобленерго» щодо розгляду акта про порушення. На думку третьої особи, зазначені документи також мали бути оцінені судом у взаємозв`язку з іншими доказами.

АТ «Українська оборонна промисловість» також докладно описує транзит електричної енергії через мережі відповідача. За його твердженням, через мережі ТОВ «Радіоприлад» здійснюється передача електричної енергії субспоживачам та окремому житловому мікрорайону м. Запоріжжя. Для обліку транзитної електроенергії використовуються окремі засоби обліку, а субспоживачі також мають власні лічильники. Третя особа вважає, що без урахування їх показників достовірне визначення власного споживання відповідача у січні-березні 2019 року є неможливим.

Особливу увагу третя особа звертає на показники лічильника № 203927. За її твердженням, станом на 01.01.2019 його показник становив 9 024,12 кВт·год, а станом на 31.03.2019 - 9 584,50 кВт·год, тобто різниця становила 560,38 одиниць показника. Водночас, за розрахунком третьої особи, у разі відповідності заявленого позивачем обсягу споживання показник цього лічильника станом на 31.03.2019 мав би становити 10 476,63 кВт·год. Цю розбіжність АТ «Українська оборонна промисловість» розцінює як ще одне свідчення суперечливості доказової бази.

Третя особа також посилається на протокол АТ «Запоріжжяобленерго» від 25.06.2019 № 5, в якому зазначено про неможливість повного відключення ЗДП «Радіоприлад» від електропостачання через наявність 29 субспоживачів та транзит електричної енергії для населення. На думку АТ «Українська оборонна промисловість», це прямо підтверджує, що вся електрична енергія, яка надходила до мереж підприємства, не могла вважатися його власним споживанням.

Виходячи з наведеного, АТ «Українська оборонна промисловість» також вважає, що покладення на ТОВ «Радіоприлад» обов`язку оплатити вартість електричної енергії, яка фактично могла бути спожита субспоживачами та приватними споживачами, суперечить принципу індивідуальної відповідальності сторони правочину та основним засадам господарського судочинства.

АТ «Українська оборонна промисловість» зазначає, що у матеріалах справи наявні рахунки за січень-березень 2019 року, акти приймання-передачі послуг з розподілу між ДПЗД «Укрінтеренерго» та АТ «Запоріжжяобленерго», повідомлення оператора системи про точки комерційного обліку, а також тристоронні акти приймання-передачі електричної енергії. За результатами їх аналізу АТ «Українська оборонна промисловість» вважає такі документи взаємно суперечливими.

Зокрема, за розрахунком третьої особи, повідомлення оператора системи за січень 2019 року містить загальний обсяг 43 982 934 кВт·год, тоді як арифметична сума наведених у самому повідомленні показників становить 30 888 006 кВт·год, тобто різниця становить 13 094 928 кВт·год. АТ «Українська оборонна промисловість» вказує також на розбіжності між даними цього повідомлення та актами щодо розподілу електричної енергії за класами напруги й групами споживачів.

Крім того, третя особа звертає увагу на акт коригування до акта приймання-передачі електричної енергії з Оптового ринку електричної енергії України за січень 2019 року, яким загальний обсяг було зменшено на 951 520 кВт·год. При цьому, за її твердженням, після такого коригування АТ «Запоріжжяобленерго» не сформувало відкоригованого повідомлення про точки комерційного обліку за січень 2019 року. На думку АТ «Українська оборонна промисловість», за відсутності такого документа неможливо встановити, якою мірою коригування вплинуло на обсяг, віднесений саме на ЗДП «Радіоприлад».

Щодо лютого 2019 року АТ «Українська оборонна промисловість» також зазначає про арифметичні та структурні розбіжності між повідомленням оператора системи та актом від 28.02.2019 № 02/2019. Зокрема, третя особа вказує на різницю у 5 000 кВт·год між загальним обсягом, зазначеним у повідомленні, та результатом арифметичного підсумовування наведених у ньому даних, а також на істотну невідповідність розподілу обсягів за класами напруги.

АТ «Українська оборонна промисловість» також зазначає, що під час розгляду справи представник АТ «Запоріжжяобленерго» повідомляв про необхідність після проведеного 27.06.2019 коригування обсягів придбаної на Оптовому ринку електричної енергії сформувати відповідні скориговані документи, зокрема повідомлення оператора системи за січень 2019 року. Водночас такі документи, за твердженням третьої особи, у матеріалах справи відсутні.

Підсумовуючи свою позицію, АТ «Українська оборонна промисловість» вважає, що наявні у матеріалах справи документи є взаємосуперечливими та не дозволяють достовірно встановити фактичний обсяг власного споживання ТОВ «Радіоприлад» у І кварталі 2019 року, а отже не дозволяють встановити й належний розмір заборгованості. На цій підставі третя особа просить апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі, рішення Господарського суду Запорізької області від 29.06.2026 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ДПЗД «Укрінтеренерго».

Інших окремих відзивів на апеляційну скаргу чи письмових пояснень щодо неї в наявних матеріалах апеляційного провадження не встановлено.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Запорізької області від 29.06.2026 у справі № 908/3151/25, Товариство з обмеженою відповідальністю «Радіоприлад» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі ТОВ «Радіоприлад», зокрема, заявило клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Запорізької області від 29.06.2026 у разі встановлення судом факту пропуску відповідного процесуального строку.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.08.2026 у складі колегії суддів: головуючого судді Андрейчука Л.В. (доповідач), суддів Висоцького А.М. та Чус О.В. клопотання ТОВ «Радіоприлад» про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Запорізької області від 29.06.2026 у справі № 908/3151/25 залишено без розгляду та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Радіоприлад» на зазначене рішення, витребувано матеріали справи № 908/3151/25 з Господарського суду Запорізької області, розгляд справи № 908/3151/25 призначено у судовому засіданні на 23.09.2026.

18.08.2026 ДПЗД «Укрінтеренерго» через підсистему «Електронний суд» подало відзив на апеляційну скаргу ТОВ «Радіоприлад», у якому просило прийняти відзив до розгляду, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 29.06.2026 у справі № 908/3151/25 без змін.

18.08.2026 АТ «Запоріжжяобленерго» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з клопотанням про участь його представника у судовому засіданні, призначеному на 23.09.2026, та у наступних судових засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням підсистеми відеоконференцзв`язку.

20.08.2026 АТ «Запоріжжяобленерго» через підсистему «Електронний суд» подало відзив на апеляційну скаргу ТОВ «Радіоприлад», у якому просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 29.06.2026 без змін.

20.08.2026 АТ «Запоріжжяобленерго» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з клопотанням про участь його представника у судовому засіданні, призначеному на 23.09.2026, та у наступних судових засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням підсистеми відеоконференцзв`язку.

21.08.2026 АТ «Українська оборонна промисловість» через підсистему «Електронний суд» подало письмові пояснення стосовно апеляційної скарги ТОВ «Радіоприлад», в яких просило прийняти та долучити письмові пояснення до матеріалів справи, апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі, рішення Господарського суду Запорізької області від 29.06.2026 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ДПЗД «Укрінтеренерго».

26.08.2026 матеріали справи № 908/3151/25 надійшли на адресу Центрального апеляційного господарського суду.

01.09.2026 АТ «Українська оборонна промисловість» через підсистему «Електронний суд» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з клопотанням про участь його представника у судовому засіданні, призначеному на 23.09.2026, та у наступних судових засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

11.09.2026 через підсистему «Електронний суд» представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Радіоприлад» Денисюк Оксаною Сергіївною подано заяву про участь у судовому засіданні у справі № 908/3151/25, призначеному на 23.09.2026 об 11:00 год., у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного кабінету.

У судовому засіданні 23.09.2026 виникли технічні проблеми, у зв`язку з якими представник скаржника не зміг приєднатися до судового засідання в режимі відеоконференції та взяти участь у розгляді справи.

Враховуючи, що ТОВ «Радіоприлад» є особою, яка подала апеляційну скаргу, доводи якої становлять предмет апеляційного перегляду, а також необхідність забезпечити скаржнику можливість надати усні пояснення щодо доводів апеляційної скарги та бути заслуханим судом апеляційної інстанції, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.09.2026 оголошено перерву у судовому засіданні до 30.09.2026 о 12:30 год.

30.09.2026 через підсистему «Електронний суд» представником ТОВ «Радіоприлад» подано додаткові пояснення у справі, у яких скаржник додатково звернув увагу на порядок визначення оператором системи розподілу обсягу електричної енергії, використаного позивачем для здійснення спірних нарахувань.

У додаткових поясненнях скаржник зазначив про необхідність встановлення первинних даних, покладених ОСР в основу визначення спірних обсягів, зокрема показань засобів комерційного обліку, способу та дати їх отримання, документів, на підставі яких сформовано відповідні обсяги, порядку перевірки та валідації даних, а також їх передачі постачальнику. ТОВ «Радіоприлад» повторно навело власний контррозрахунок, відповідно до якого обсяг власного споживання ЗДП «Радіоприлад» у І кварталі 2019 року становив 630 814,50 кВт·год, а вартість такого обсягу з ПДВ 1 645 984,27 грн.

Посилаючись на відсутність, на його думку, належних та допустимих доказів походження визначеного ОСР обсягу електричної енергії, скаржник просив долучити додаткові пояснення до матеріалів справи та врахувати їх під час ухвалення судового рішення.

Інші заяви, клопотання та процесуальні документи, що надійшли від учасників справи під час апеляційного провадження та мають значення для апеляційного перегляду, долучені судом до матеріалів справи та підлягають оцінці у сукупності з іншими матеріалами під час вирішення апеляційної скарги.

За результатами апеляційного перегляду у судовому засіданні 30.09.2026 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у справі.

Встановлені судом обставини справи.

Як вбачається з матеріалів справи, Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» у спірний період виконувало функції постачальника електричної енергії «останньої надії» на підставі ліцензії на постачання електричної енергії споживачу, виданої відповідно до постанови НКРЕКП від 06.11.2018 № 1344, та розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 № 1023-р. Оператором системи розподілу на відповідній території було АТ «Запоріжжяобленерго».

27.12.2018 ДПЗД «Укрінтеренерго» як постачальник «останньої надії» розмістило на своєму офіційному вебсайті порядок приєднання до умов договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», додаток № 1 до договору та Комерційну пропозицію № 2 від 27.12.2018 для постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії».

За умовами договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб його електроустановок, а споживач оплачує вартість спожитої електричної енергії та здійснює інші платежі відповідно до договору і комерційної пропозиції. Розрахунковим періодом визначено календарний місяць.

Комерційною пропозицією № 2 від 27.12.2018 передбачено, що остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію здійснюється на підставі рахунку постачальника, а акт купівлі-продажу складається на підставі даних про фактичне споживання, отриманих постачальником від оператора системи розподілу. У разі наявності зауважень до акта споживач має можливість оформити протокол розбіжностей із зазначенням відповідного обсягу електричної енергії.

Також умовами Комерційної пропозиції № 2 передбачено, що рахунок вважається належним чином отриманим споживачем, зокрема, у разі його направлення поштою на адресу споживача, зазначену в Єдиному державному реєстрі, іншу надану оператором системи або споживачем адресу чи засобами електронної пошти. Після отримання від оператора системи даних про фактичне споживання постачальник складає акт купівлі-продажу; у разі неповернення споживачем підписаного примірника акта або його непідписання у встановлений строк такий документ відповідно до умов комерційної пропозиції вважається узгодженим та підтвердженим споживачем.

За даними АТ «Запоріжжяобленерго», ЗДП «Радіоприлад» було віднесено до категорії споживачів, постачання електричної енергії яким здійснюється постачальником «останньої надії», з 01.01.2019. Відповідні відомості містяться у листі АТ «Запоріжжяобленерго» від 30.01.2019 № 007-52/1362 та доданому до нього переліку споживачів, переведених на постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».

Матеріали справи також містять відомості про правовідносини ЗДП «Радіоприлад» з оператором системи розподілу. До переходу на нову модель роздрібного ринку між ПАТ «Запоріжжяобленерго» та ЗДП «Радіоприлад» діяв договір № 99 від 01.05.1998.

З матеріалів справи вбачається, що ЗДП «Радіоприлад» листами від 23.10.2018, 14.12.2018 та 23.01.2019 зверталося до ПАТ «Запоріжжяобленерго» з приводу направлення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії. 04.02.2019 ЗДП «Радіоприлад» отримало два примірники договору про надання послуг з розподілу електричної енергії № 99 від 01.01.2019 разом із заявою-приєднання, направлені листом ПАТ «Запоріжжяобленерго» від 02.02.2019 № 007-52/1559.

15.02.2019 представниками ПАТ «Запоріжжяобленерго» та ЗДП «Радіоприлад» було підписано заяву-приєднання до умов договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії щодо об`єкта за адресою: м. Запоріжжя, просп. Соборний, 3. З боку ЗДП «Радіоприлад» у заяві-приєднанні містилася відмітка «З протоколом розбіжностей».

Водночас у матеріалах справи наявні відомості про фактичне електроспоживання підприємства у період до підписання зазначеної заяви-приєднання. Зокрема, у матеріалах справи містяться акти про недопуск від 31.01.2019 та 12.02.2019, у яких зафіксовано відмову представників підприємства припинити або обмежити електроспоживання та недопуск представників оператора системи до електроустановок споживача; відповідні акти підписані з боку підприємства заступником головного інженера.

ДПЗД «Укрінтеренерго» отримало від АТ «Запоріжжяобленерго» звіти щодо фактичного споживання електричної енергії споживачами постачальника «останньої надії» за січень-березень 2019 року. На підставі отриманих від оператора системи розподілу даних позивачем було сформовано рахунки та акти купівлі-продажу електричної енергії щодо ЗДП «Радіоприлад».

За січень 2019 року ДПЗД «Укрінтеренерго» сформовано рахунок № 00[телефон приховано]/07/О01/03233 від 09.02.2019 та акт № 000311 купівлі-продажу електричної енергії від 31.01.2019. Відповідно до зазначених документів обсяг електричної енергії становив 326 110 кВт·год, її вартість 850 916,22 грн з ПДВ. Рахунок та акт направлено на поштову адресу ЗДП «Радіоприлад» та отримано останнім 18.02.2019, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

За лютий 2019 року сформовано рахунок № 00[телефон приховано]/07/О02/05479 від 13.03.2019 та акт № 001866 купівлі-продажу електричної енергії від 28.02.2019. Відповідно до цих документів обсяг електричної енергії становив 478 603 кВт·год, її вартість 1 248 814,98 грн з ПДВ. Рахунок та акт були отримані відповідачем 18.03.2019.

За березень 2019 року ДПЗД «Укрінтеренерго» сформовано рахунок № 00[телефон приховано]/07/О03/06382 від 09.04.2019 та акт № 002632 купівлі-продажу електричної енергії від 31.03.2019. Відповідно до зазначених документів обсяг електричної енергії становив 647 801 кВт·год, її вартість 1 690 301,96 грн з ПДВ. Відповідні документи отримані відповідачем 18.04.2019.

Таким чином, загальний обсяг електричної енергії, віднесений оператором системи розподілу до ЗДП «Радіоприлад» за січень-березень 2019 року та покладений позивачем в основу виставлених рахунків, становить 1 452 514 кВт·год, а загальна вартість за рахунками 3 790 033,16 грн з ПДВ.

06.05.2019 ДПЗД «Укрінтеренерго» направляло ЗДП «Радіоприлад» претензію-вимогу № 44/11-000026 на електронну адресу [пошта прихована].

Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем виставлених ДПЗД «Укрінтеренерго» рахунків за січень-березень 2019 року. Станом на час звернення з позовом сума основного боргу, визначена позивачем за цими рахунками, становила 3 790 033,16 грн.

22.07.2025 ДПЗД «Укрінтеренерго» звернулося до АТ «Запоріжжяобленерго» листом № 44/10-2927/ПОН з метою повторного підтвердження обсягів електричної енергії, віднесених до споживання ЗДП «Радіоприлад». У відповідь АТ «Запоріжжяобленерго» листом від 01.08.2025 № 007.2-66/4516 підтвердило обсяги: за січень 2019 року 326 110 кВт·год, за лютий 478 603 кВт·год, за березень 647 801 кВт·год.

Разом із тим у матеріалах справи наявні документи, які стосуються схеми комерційного обліку електричної енергії на об`єкті ЗДП «Радіоприлад» та передачі електричної енергії через його мережі.

Зокрема, у додатку до листа АТ «Запоріжжяобленерго» від 30.01.2019 № 007-52/1362 станом на 01.01.2019 щодо об`єкта ЗДП «Радіоприлад» зазначено, зокрема, точку комерційного обліку 62z4854411028968 із показником 9 024,12 за лічильником № 203927 та точку 62z2093659045483 із показником 42 521,0 за лічильником № 83919936; щодо точки 62z4279677031917 зазначено про відсутність приладу обліку, а точку 62z8438648978929 позначено як відключену.

У матеріалах справи також наявний акт про порушення № 00000741 від 14.05.2019, у якому зазначені два прилади обліку електричної енергії: Т-61 № 203927, пов`язаний із точкою комерційного обліку 62z4854411028968, та прилад обліку власних потреб № 83919936, пов`язаний із точкою 62z2093659045483.

Протоколом № 5 засідання комісії АТ «Запоріжжяобленерго» з розгляду акта про порушення від 25.06.2019 зафіксовано, що повне відключення ЗДП «Радіоприлад» від електроживлення було неможливим у зв`язку з наявністю 29 субспоживачів та транзитом електричної енергії мережею для населення. Цим же протоколом зазначено, що після завершення періоду постачання постачальником «останньої надії» підприємство не обрало іншого постачальника з 01.04.2019, а з 01.06.2019 уклало договір постачання електричної енергії з іншим електропостачальником.

Матеріали справи містять також акти про спожиту електричну енергію за грудень 2018 року та квітень 2019 року, в яких відображені показники засобів обліку основного споживача, а також дані щодо передачі електричної енергії через його мережі та субспоживачів. За актом за квітень 2019 року власне споживання ЗДП «Радіоприлад» зазначено у розмірі 117 332 кВт·год.

У матеріалах справи також міститься акт коригування до акта приймання-передачі електричної енергії з Оптового ринку електричної енергії України № 1/7 від 31.01.2019, підписаний між ДП «Енергоринок», АТ «Запоріжжяобленерго» та ДПЗД «Укрінтеренерго». Зазначеним актом загальний обсяг електричної енергії за січень 2019 року було зменшено на 951 520 кВт·год, у тому числі по групі «А» на 199 753 кВт·год, по групі «Б» на 752 167 кВт·год.

Під час розгляду справи суд першої інстанції за клопотанням відповідача вживав заходів для отримання додаткових документів комерційного обліку. Ухвалою від 29.04.2026 клопотання ЗДП «Радіоприлад» про витребування доказів задоволено та витребувано в АТ «Запоріжжяобленерго» акти про спожиту електричну енергію за січень-березень 2019 року із зазначенням показників засобів обліку відповідача та його субспоживачів і обсягів спожитої електричної енергії. 06.05.2026 АТ «Запоріжжяобленерго» подало до суду додаткові пояснення.

Щодо подальшого статусу ЗДП «Радіоприлад» встановлено, що 16.07.2025 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про перебування Запорізького державного підприємства «Радіоприлад» (код ЄДРПОУ 14313317) у стані припинення внаслідок реорганізації. Строк заявлення кредиторських вимог визначено до 15.09.2025.

25.08.2025 ДПЗД «Укрінтеренерго» звернулося до ЗДП «Радіоприлад» із вимогою № 44/22-1621 про включення до передавального акта кредиторських вимог у загальному розмірі 10 514 905,77 грн. Листом від 04.09.2025 № 131-1054 ЗДП «Радіоприлад» повідомило про відмову в задоволенні вказаної вимоги, вважаючи її необґрунтованою.

До заявленої позивачем загальної суми 10 514 905,77 грн включено 3 790 033,16 грн основного боргу, 3 191 636,27 грн інфляційних втрат та 3 533 236,34 грн 15 % річних. Згідно з розрахунком позивача інфляційні втрати та проценти річних нараховані у зв`язку з простроченням виконання грошових зобов`язань за поставлену електричну енергію. Комерційною пропозицією № 2 від 27.12.2018 передбачено у разі прострочення оплати нарахування інфляційних втрат та 15 % річних.

13.10.2025 позовну заяву ДПЗД «Укрінтеренерго» про стягнення 10 514 905,77 грн зареєстровано у Господарському суді Запорізької області. Первісно позов пред`явлено до Запорізького державного підприємства «Радіоприлад» в особі Комісії з припинення.

10.12.2025 до Господарського суду Запорізької області подано заяву про заміну ЗДП «Радіоприлад» його правонаступником ТОВ «Радіоприлад». У судовому засіданні 11.12.2025 відповідне клопотання задоволено, а Запорізьке державне підприємство «Радіоприлад» замінено його правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю «Радіоприлад», яке має той самий ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 14313317.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною другою статті 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, які стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та/або відзиві на неї. При цьому згідно з частиною четвертою вказаної статті суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, яке є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Водночас відповідно до частини п`ятої статті 269 ГПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Таким чином, апеляційний перегляд не полягає у повторному розгляді спору безвідносно до змісту апеляційної скарги, а передбачає перевірку правильності встановлення судом першої інстанції фактичних обставин та застосування до них норм матеріального і процесуального права насамперед у межах тих заперечень, які конкретно наведені апелянтом. Водночас закон покладає на суд апеляційної інстанції обов`язок реагувати на встановлене ним неправильне застосування норм матеріального права або такі процесуальні порушення, які відповідно до закону тягнуть обов`язкове скасування судового рішення, незалежно від повноти їх викладення в апеляційній скарзі. Такий зміст меж апеляційного перегляду послідовно застосовується Верховним Судом. Зокрема, відповідні положення статті 269 ГПК України відтворені Верховним Судом у постановах від 18.09.2024 у справі № 917/784/23 та від 18.02.2026 у справі № 907/1014/24.

З огляду на викладене колегія суддів перевіряє оскаржуване рішення Господарського суду Запорізької області від 29.06.2026 насамперед у межах доводів ТОВ «Радіоприлад» про недоведеність існування між сторонами правовідносин із постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», неналежність та недостатність доказів фактичного обсягу споживання електричної енергії, неврахування транзиту електричної енергії та її споживання субспоживачами, суперечливість даних комерційного обліку, неправильне визначення розміру основного боргу та похідних нарахувань, а також заявлених порушень норм процесуального права при дослідженні та оцінці доказів.

При цьому посилання апелянта на нез`ясування обставин справи, недоведеність обставин, покладених в основу рішення, невідповідність висновків місцевого господарського суду встановленим обставинам та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права мають оцінюватися з урахуванням змісту статті 277 ГПК України. Частина перша вказаної статті визначає як підстави для скасування або зміни рішення: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Водночас саме по собі посилання сторони на одну з наведених підстав не зумовлює скасування рішення її існування має бути встановлено судом апеляційної інстанції за результатами перевірки матеріалів справи та доводів учасників.

Оцінюючи доводи учасників справи та надані ними докази, колегія суддів виходить із засад змагальності господарського судочинства.

За змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення процесуальних прав та обов`язків, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона також несе ризик наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням нею відповідних процесуальних дій.

Вказані приписи конкретизовані у статті 74 ГПК України, відповідно до частини першої якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Таким чином, обов`язок доказування розподілений між сторонами відповідно до тих юридично значущих обставин, якими кожна з них обґрунтовує свою процесуальну позицію.

Таким чином, у даній справі саме на позивача покладається обов`язок доведення обставин, які утворюють фактичну основу заявленої ним вимоги про стягнення заборгованості, зокрема виникнення відповідного грошового зобов`язання, факту та обсягу поставленої відповідачу електричної енергії, її вартості, настання строку виконання обов`язку з оплати та наявності прострочення. Водночас відповідач, заперечуючи проти позову та посилаючись, зокрема, на інший обсяг власного споживання, транзит електричної енергії, споживання її субспоживачами, неправильність відображених оператором системи розподілу даних або інші обставини, які, на його думку, спростовують заявлений позивачем розмір заборгованості, повинен надати докази на підтвердження таких заперечень. Такий розподіл процесуального обов`язку доказування сам по собі не означає покладення на відповідача обов`язку доводити відсутність заборгованості замість позивача, а вимагає від кожної сторони доведення саме тих обставин, на які вона посилається.

Водночас виконання сторонами обов`язку з подання доказів не означає, що суд повинен автоматично прийняти твердження тієї сторони, яка надала більшу кількість документів. Процесуальний закон вимагає оцінки доказів за критеріями їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

Так, відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування, а суд не бере до розгляду докази, які не стосуються такого предмета. Згідно зі статтею 77 цього Кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні підтверджуватися певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Стаття 78 ГПК України визначає достовірними докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи.

Особливе значення для вирішення цього спору має передбачений статтею 79 ГПК України стандарт вірогідності доказів. Відповідно до вказаної норми наявність обставини, на яку учасник справи посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, подані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, подані на її спростування. Питання про вірогідність доказів суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що запроваджений статтею 79 ГПК України стандарт доказування вимагає саме зіставлення доказів сторін, а не встановлення формальної достатності певної кількості документів. У постанові Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 910/701/17 зазначено, що суд має оцінити, наскільки докази однієї сторони переважають докази, подані на спростування відповідної обставини, а висновок про її існування повинен бути більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний підхід послідовно застосовувався Верховним Судом, зокрема у справах № 923/875/19, № 916/2620/20, № 910/12930/18 та підтверджений у постанові Верховного Суду від 09.02.2026 у справі № 910/10897/24.

Такого ж підходу дотримується Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. У постанові від 19.12.2025 у справі № 915/222/24 ОП КГС ВС наголосила, що стандарт вірогідності доказів вимагає співставлення доказів сторін, а обставина може бути визнана доведеною тоді, коли надані на її підтвердження докази переважають докази, спрямовані на її спростування.

У такий спосіб, при вирішенні даної справи не є достатнім окремо констатувати наявність у матеріалах справи звітів оператора системи розподілу, рахунків та актів, так само як не є достатнім саме по собі посилання відповідача на інші показники засобів обліку, транзит електричної енергії чи власний альтернативний розрахунок. Суд повинен зіставити відповідні групи доказів, з`ясувати їх походження, нормативно визначене призначення, взаємну узгодженість та здатність підтверджувати саме ті факти, для доказування яких вони подані. Саме такий підхід буде застосований колегією суддів під час подальшої оцінки кожного із доводів апеляційної скарги.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед установленої сили. Суд зобов`язаний оцінити належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку доказам як у цілому, так і кожному доказу або групі однотипних доказів та мотивувавши їх врахування чи відхилення.

З наведеного випливає, що ні відомості, надані оператором системи розподілу, ні складені позивачем рахунки й акти, ні документи та розрахунки, на які посилаються відповідач і АТ «Українська оборонна промисловість», не мають для суду заздалегідь установленої доказової сили. Їх значення для правильного вирішення спору підлягає визначенню лише після перевірки правового статусу джерела відповідної інформації, порядку її формування, змісту документа, його зв`язку з іншими матеріалами справи та результатів зіставлення доказів сторін.

За приписами частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права, а при виборі і застосуванні норм права суд враховує висновки щодо їх застосування, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, підтверджених дослідженими доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23 також наголосила, що відповідність судового рішення вимогам статті 236 ГПК України передбачає повне та всебічне встановлення обставин, на які посилаються сторони, дослідження доказів і надання оцінки всім істотним аргументам учасників справи.

Разом із тим обов`язок суду мотивувати рішення та надати оцінку аргументам сторін не означає необхідності формально надавати окрему розгорнуту відповідь на кожне висловлювання учасника процесу незалежно від його значення для вирішення спору.

Так, Верховний Суд, застосовуючи практику Європейського суду з прав людини, зазначав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як вимогу детально відповідати на кожний аргумент. Водночас судове рішення повинно містити достатні мотиви щодо тих аргументів, які є доречними, істотними та здатними вплинути на результат розгляду справи. Такий підхід, зокрема з посиланням на рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України» та «Проніна проти України», застосований Верховним Судом і Об`єднаною палатою КГС ВС.

За таких обставин доводи ТОВ «Радіоприлад» про неналежну оцінку судом першої інстанції доказів, неврахування окремих документів та ненадання відповіді на істотні заперечення підлягають перевірці не з формальної точки зору наявності або відсутності в тексті рішення окремої відповіді на кожний аргумент, а з огляду на те, чи були судом першої інстанції встановлені всі юридично значущі обставини спору, чи досліджені докази, необхідні для їх встановлення, чи правильно визначено їх доказове значення та чи дозволяє наведена у рішенні мотивація встановити, з яких фактичних і правових підстав суд дійшов висновку про задоволення заявлених позовних вимог.

Щодо виникнення правовідносин із постачальником «останньої надії» та довід про відсутність акцепту договору.

Апелянт посилається, зокрема, на те, що ЗДП «Радіоприлад» не підписувало заяву-приєднання до договору з ДПЗД «Укрінтеренерго», не здійснювало оплати виставлених останнім рахунків та, на переконання скаржника, не вчиняло інших дій, які відповідно до статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України могли б свідчити про прийняття пропозиції укласти відповідний договір.

Колегія суддів вважає, що наведений довід має оцінюватися насамперед з урахуванням спеціального правового регулювання діяльності постачальника «останньої надії», установленого Законом України «Про ринок електричної енергії» та Правилами роздрібного ринку електричної енергії, а не виключно крізь призму загальних положень цивільного законодавства про укладення договору.

За визначенням Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальником «останньої надії» є електропостачальник, який за обставин, установлених законом, не має права відмовити споживачу в укладенні договору постачання електричної енергії на обмежений період часу.

Частиною першою статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено випадки, в яких постачальник «останньої надії» здійснює постачання електричної енергії споживачу, зокрема у разі необрання споживачем електропостачальника після припинення правовідносин із попереднім електропостачальником, а також в інших визначених законодавством випадках.

При цьому відповідно до частини шостої статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» здійснюється у порядку, визначеному Правилами роздрібного ринку, на умовах типового договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», затвердженого Регулятором. Такий договір прямо визначений законом як публічний договір приєднання та підлягає оприлюдненню постачальником «останньої надії» на його офіційному вебсайті.

Вирішальне значення для оцінки доводу апелянта має частина восьма статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії», згідно з якою постачальник «останньої надії» здійснює постачання з моменту припинення постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, а договір між постачальником «останньої надії» та споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу. Таке правило містилося у спеціальному законодавстві, яке регулювало спірні правовідносини, та збережене у законодавчій моделі постачання ПОН.

Аналогічний спеціальний механізм закріплений пунктом 3.4.4 ПРРЕЕ: постачальник «останньої надії» здійснює постачання з моменту припинення постачання попереднім електропостачальником, а відповідний договір вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії споживачу.

Таким чином, специфіка договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» полягає в тому, що виникнення такого договору законодавець безпосередньо пов`язує не з обов`язковим підписанням споживачем окремого паперового примірника договору або заяви-приєднання та не з попередньою оплатою рахунку, а з настанням передбачених законом обставин і початком фактичного постачання електричної енергії споживачу постачальником «останньої надії».

Такий спеціальний порядок не суперечить статтям 633, 634, 641 та 642 ЦК України, на які посилається апелянт, а конкретизує механізм укладення відповідного виду публічного договору приєднання в електроенергетичній сфері.

За частинами першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, за яким одна сторона взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться, при цьому умови такого договору встановлюються однаковими для споживачів відповідної категорії. Частиною п`ятою вказаної статті допускається встановлення актами цивільного законодавства обов`язкових для сторін правил при укладенні та виконанні публічного договору.

Відповідно до статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією стороною у формулярах або інших стандартних формах та який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Саме у взаємозв`язку цих положень ЦК України зі спеціальними приписами статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» Верховний Суд сформував усталений підхід щодо моменту виникнення правовідносин із постачальником «останньої надії».

Так, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.09.2021 у справі № 910/8958/20 Суд прямо зазначив, що відповідно до частини восьмої статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» договір між постачальником «останньої надії» та споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії. Верховний Суд дійшов висновку, що за настання передбачених частиною першою статті 64 Закону обставин факт приєднання до публічного договору ПОН відбувається за фактом споживання електричної енергії за відсутності укладеного договору з іншим електропостачальником.

Важливим є те, що у справі № 910/8958/20 Верховний Суд окремо визнав недостатнім підхід, за якого суди попередніх інстанцій пов`язували відсутність договірних відносин переважно з непідписанням заяви-приєднання. Суд наголосив на необхідності встановити фактичне споживання електричної енергії, наявність або відсутність іншого електропостачальника та настання передбачених статтею 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» обставин.

Аналогічний висновок підтверджений Верховним Судом у постанові від 13.02.2024 у справі № 910/14138/22. Касаційний господарський суд зазначив, що законодавством встановлено особливий спосіб укладення договору ПОН: при настанні передбачених законом обставин фактичне споживання електричної енергії без договору з іншим постачальником є дією споживача, з якою закон пов`язує акцепт публічного договору ПОН. Верховний Суд також прямо вказав, що відповідний правовий висновок уже був сформульований у постановах від 20.09.2021 у справі № 910/8958/20 та від 04.04.2023 у справі № 905/1791/21.

Таким чином, судова практика Верховного Суду не підтверджує запропоновану апелянтом конструкцію, за якою відсутність підписаної заяви-приєднання до договору з ДПЗД «Укрінтеренерго» або відсутність платежу за виставленим ним рахунком сама по собі означає, що договір постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» не виник.

Навпаки, з наведених законодавчих положень і правових висновків Касаційного господарського суду випливає, що для вирішення питання про виникнення такого договору необхідно встановити сукупність юридично значущих обставин: настання передбаченої статтею 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» підстави для переходу споживача до ПОН; відсутність у відповідний період іншого електропостачальника; фактичне продовження споживання електричної енергії; віднесення відповідних точок комерційного обліку до постачальника «останньої надії».

Щодо першої з названих обставин матеріалами даної справи встановлено, що ДПЗД «Укрінтеренерго» мало ліцензію на постачання електричної енергії споживачу, видану постановою НКРЕКП від 06.11.2018 № 1344, а розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 № 1023-р підприємство було визначено постачальником «останньої надії» з 01.01.2019. Існування відповідної ліцензії та повноважень ДПЗД «Укрінтеренерго» підтверджується офіційними актами НКРЕКП та Кабінету Міністрів України.

Також встановлено, що 27.12.2018 ДПЗД «Укрінтеренерго» оприлюднило на офіційному вебсайті порядок приєднання до умов договору, договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», додаток до договору та Комерційну пропозицію № 2 від 27.12.2018, тобто вчинило передбачені законодавством дії щодо оприлюднення умов публічного договору.

За даними АТ «Запоріжжяобленерго», ЗДП «Радіоприлад» було віднесено до категорії споживачів постачальника «останньої надії» з 01.01.2019, що відображено у листі оператора системи розподілу від 30.01.2019 № 007-52/1362 та доданому до нього переліку споживачів, переведених до ПОН.

Матеріали справи також містять документи, відповідно до яких електроспоживання ЗДП «Радіоприлад» фактично не припинилося. Зокрема, в актах про недопуск від 31.01.2019 та 12.02.2019 зафіксовано відмову припинити або обмежити електроспоживання і недопуск представників оператора системи до електроустановок підприємства.

Крім того, саме заперечення апелянта у даній справі не ґрунтуються на твердженні про повну відсутність електроспоживання в січні-березні 2019 року. Навпаки, ТОВ «Радіоприлад» наполягає на тому, що фактичний обсяг його власного споживання був істотно меншим від 1 452 514 кВт·год, визначених ОСР та покладених позивачем в основу розрахунку, і пропонує власний розрахунок такого споживання. Таким чином, між учасниками спору фактично існує спір передусім щодо юридичного значення відповідних даних комерційного обліку та обсягу електричної енергії, який може бути віднесений саме до відповідача, а не щодо самого факту функціонування його електроустановок у спірний період.

Водночас колегія суддів наголошує, що встановлення спеціального механізму укладення договору ПОН не звільняє позивача від обов`язку довести фактичне постачання електричної енергії саме відповідачу та належний обсяг такого постачання. Правовий висновок Верховного Суду у справі № 910/8958/20 якраз виходить із необхідності дослідження відповідних фактичних обставин, а не з презумпції їх існування.

Тому питання про те, чи є звіти та повідомлення АТ «Запоріжжяобленерго», рахунки, акти купівлі-продажу, дані щодо точок комерційного обліку та інші документи достатніми й вірогідними доказами фактичного обсягу постачання ЗДП «Радіоприлад» у січні-березні 2019 року, колегія суддів оцінює окремо у подальших частинах даної постанови.

Таким чином, сам по собі довід апелянта про те, що договір з ДПЗД «Укрінтеренерго» не був підписаний ЗДП «Радіоприлад», заява-приєднання до цього договору не оформлювалася, а виставлені рахунки не оплачувалися, не свідчить про відсутність між сторонами правовідносин із постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», оскільки суперечить спеціальному механізму укладення такого договору, визначеному статтею 64 Закону України «Про ринок електричної енергії», ПРРЕЕ та наведеним правовим висновкам Верховного Суду.

При цьому посилання апелянта на обставини укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії з АТ «Запоріжжяобленерго», зокрема на отримання договору лише 04.02.2019 та підписання заяви-приєднання 15.02.2019 із протоколом розбіжностей, не підлягають змішуванню з питанням укладення договору постачання електричної енергії з ДПЗД «Укрінтеренерго», оскільки йдеться про різні за суб`єктним складом, предметом та функціональним призначенням правовідносини.

Щодо договору з АТ «Запоріжжяобленерго», дат 01.01.2019, 15.02.2019 та справи № 908/637/19.

Апелянт зазначає, що примірники договору про надання послуг з розподілу електричної енергії № 99 від 01.01.2019 та заяви-приєднання фактично надійшли ЗДП «Радіоприлад» лише 04.02.2019, а 15.02.2019 підприємство підписало заяву-приєднання із застереженням «З протоколом розбіжностей». На цій підставі скаржник посилається на судові рішення у справі № 908/637/19 та стверджує, що саме 15.02.2019 є преюдиційно встановленою датою виникнення договірних відносин із оператором системи розподілу, а тому до вказаної дати не існувало належної правової підстави для розподілу електричної енергії та, відповідно, її постачання постачальником «останньої надії».

Колегія суддів вважає, що наведений довід ґрунтується на неповному тлумаченні як положень ПРРЕЕ, так і змісту судових рішень у справі № 908/637/19.

Насамперед слід розмежовувати правовідносини з розподілу електричної енергії, стороною яких є оператор системи розподілу АТ «Запоріжжяобленерго», та правовідносини з постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», стороною яких є ДПЗД «Укрінтеренерго». Ці договори мають різний суб`єктний склад, предмет та функціональне призначення, а момент виникнення договору постачання електричної енергії ПОН визначається спеціальними положеннями статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» та ПРРЕЕ, що вже зазначено колегією суддів у попередній частині постанови.

Водночас правове значення договору з оператором системи розподілу необхідно оцінювати з урахуванням особливостей переходу від попередньої моделі ринку електричної енергії до нової моделі, яка почала функціонувати з 01.01.2019.

Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312, якою затверджено ПРРЕЕ, передбачався спеціальний перехідний механізм укладення договорів споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії. Зокрема, пунктом 2 даної постанови було встановлено, що укладення таких договорів здійснюється шляхом приєднання споживачів до публічних договорів приєднання на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії та/або користування електричною енергією, укладених із відповідними постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом. Верховний Суд безпосередньо застосував зазначене положення саме до правовідносин між АТ «Запоріжжяобленерго» та ЗДП «Радіоприлад» у справі № 908/637/19.

У справі № 908/637/19 судами було встановлено, що ще 01.05.1998 між правопопередником АТ «Запоріжжяобленерго» та ЗДП «Радіоприлад» укладено договір № 99 про користування електричною енергією. За умовами цього договору енергопостачальна організація здійснювала відпуск електричної енергії, а ЗДП «Радіоприлад» зобов`язувалося оплачувати спожиту електричну енергію та виконувати інші передбачені договором обов`язки. Договір був укладений із умовою його щорічної пролонгації за відсутності заяви сторони про відмову від нього або його перегляд.

Матеріали даної справи також підтверджують існування договору № 99 від 01.05.1998 до переходу на нову модель ринку.

З 01.01.2019 АТ «Запоріжжяобленерго» розпочало діяльність як оператор системи розподілу на території Запорізької області на підставі ліцензії, виданої постановою НКРЕКП від 13.11.2018 № 1415, та на виконання вимог ПРРЕЕ оприлюднило на своєму вебсайті публічний договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії. Ці обставини прямо встановлені Верховним Судом у постанові від 19.05.2020 у справі № 908/637/19.

При цьому дійсно встановлено, що 15.02.2019 ЗДП «Радіоприлад» підписало заяву-приєднання до умов договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії щодо об`єкта за адресою: м. Запоріжжя, просп. Соборний, 3, а також сам договір. На документах містилась примітка підприємства «З протоколом розбіжностей». У протоколі розбіжностей ЗДП «Радіоприлад» висловило незгоду з окремими технічними даними додатків до договору, передусім із величинами дозволеної потужності, однак, як установлено судами у справі № 908/637/19, самі умови публічного договору в редакції, розміщеній на вебсайті АТ «Запоріжжяобленерго», підприємством не заперечувалися.

Таким чином, колегія суддів погоджується з апелянтом у частині самого факту, що підписання заяви-приєднання відбулося 15.02.2019. Проте з цього факту не випливає той правовий наслідок, на якому наполягає скаржник, а саме що до 15.02.2019 між ЗДП «Радіоприлад» та оператором системи розподілу взагалі був відсутній будь-який правовий зв`язок, електрична енергія не могла розподілятися до об`єкта підприємства, а фактичне електроспоживання у цей період не могло мати юридичного значення.

Більше того, такий висновок суперечить встановленим у самій справі № 908/637/19 фактичним обставинам.

Верховний Суд у постанові від 19.05.2020 зазначив, що згідно з ПРРЕЕ фактом приєднання споживача до умов договору про надання послуг з розподілу електричної енергії може бути не лише повернення підписаної заяви-приєднання чи оплата рахунку оператора системи, а й документально підтверджене споживання електричної енергії. При незгоді з приєднанням споживач не має права продовжувати використання електричної енергії із системи розподілу та повинен звернутися до оператора системи із заявою про припинення розподілу.

Саме щодо ЗДП «Радіоприлад» Верховним Судом встановлено, що підприємство продовжувало споживати електричну енергію, розподіл електричної енергії до його електроустановок фактично не припинявся, а у матеріалах справи були наявні акти про недопуск від 31.01.2019 та 12.02.2019, в яких зафіксовано відмову споживача припинити або обмежити власне електроспоживання та недопуск представників АТ «Запоріжжяобленерго» до електроустановок підприємства. Ці акти були підписані з боку ЗДП «Радіоприлад» заступником головного інженера.

Таким чином, обидва зазначені акти складені до 15.02.2019, тобто ще до дати, яку апелянт зараз намагається використати як абсолютну часову межу виникнення будь-яких правовідносин із розподілу.

Верховний Суд за результатами оцінки цих обставин прямо констатував продовження ЗДП «Радіоприлад» електроспоживання та відсутність припинення розподілу електричної енергії. Касаційну скаргу ЗДП «Радіоприлад» було залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 16.07.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.12.2019, якими договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії визнано укладеним у редакції публічного договору приєднання, залишено без змін.

З огляду на це посилання апелянта на постанову Верховного Суду у справі № 908/637/19 не лише не підтверджує відсутність фактичних правовідносин із розподілу електричної енергії до 15.02.2019, але й містить встановлені судами обставини, які свідчать про протилежне: ЗДП «Радіоприлад» фактично продовжувало користуватися системою розподілу та споживати електричну енергію до формального підписання заяви-приєднання.

Окремо колегія суддів враховує довід апелянта про преюдиційне значення обставин, встановлених у справі № 908/637/19.

Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені судовим рішенням у господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої такі обставини встановлені, якщо інше не встановлено законом. Водночас частиною сьомою статті 75 ГПК України прямо передбачено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Тому преюдиційне значення у даній справі можуть мати саме конкретні фактичні обставини, встановлені судовими рішеннями у справі № 908/637/19 щодо ЗДП «Радіоприлад», зокрема: існування договору № 99 від 01.05.1998; початок діяльності АТ «Запоріжжяобленерго» як ОСР з 01.01.2019; оприлюднення ним публічного договору розподілу; підписання ЗДП «Радіоприлад» заяви-приєднання 15.02.2019; фактичне продовження підприємством електроспоживання; відсутність припинення розподілу; складання актів про недопуск 31.01.2019 та 12.02.2019.

Натомість твердження апелянта про те, що з факту підписання заяви-приєднання 15.02.2019 нібито автоматично випливає відсутність будь-яких правовідносин до вказаної дати та неможливість виникнення відносин із постачальником «останньої надії» з 01.01.2019, є вже не фактичною обставиною, встановленою у справі № 908/637/19, а запропонованою самим апелянтом правовою інтерпретацією встановлених фактів. Частина сьома статті 75 ГПК України не надає такій правовій інтерпретації преюдиційного характеру.

Більше того, предметом спору у справі № 908/637/19 було визнання укладеним договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії між АТ «Запоріжжяобленерго» та ЗДП «Радіоприлад», а не встановлення наявності чи відсутності договору постачання електричної енергії між ЗДП «Радіоприлад» і ДПЗД «Укрінтеренерго» та не визначення обсягу заборгованості перед постачальником «останньої надії».

У такий спосіб, судове рішення у справі № 908/637/19 не містить преюдиційного висновку про те, що ДПЗД «Укрінтеренерго» не могло здійснювати постачання електричної енергії ЗДП «Радіоприлад» у період з 01.01.2019 до 15.02.2019.

Матеріалами даної справи, своєю чергою, встановлено, що АТ «Запоріжжяобленерго» віднесло ЗДП «Радіоприлад» до споживачів постачальника «останньої надії» з 01.01.2019, що зафіксовано в листі ОСР від 30.01.2019 № 007-52/1362 та відповідному переліку споживачів.

Таким чином, колегія суддів відхиляє довід апелянта про те, що встановлений у справі № 908/637/19 факт підписання заяви-приєднання до договору розподілу 15.02.2019 сам по собі виключає можливість існування правовідносин із постачальником «останньої надії» починаючи з 01.01.2019.

Разом із тим наведене не означає автоматичного визнання доведеними заявлених ДПЗД «Укрінтеренерго» обсягів електричної енергії за весь спірний період. Встановлення факту функціонування електроустановок відповідача, продовження електроспоживання та наявності правового механізму постачання ПОН є відмінним від питання про точний обсяг електричної енергії, який відповідно до правил комерційного обліку може бути віднесений саме до споживання ЗДП «Радіоприлад».

Щодо порядку комерційного обліку електричної енергії та суб`єкта, уповноваженого визначати обсяги споживання

Апелянт, зокрема, наголошує, що ДПЗД «Укрінтеренерго» самостійно не здійснювало комерційного обліку електричної енергії, не знімало показники засобів вимірювальної техніки та, як зазначає сам позивач, не мало технічної можливості безпосередньо визначати обсяг фактичного споживання відповідача. На цій підставі ТОВ «Радіоприлад» вважає, що сформовані позивачем рахунки та акти не можуть підтверджувати обсяг фактично спожитої електричної енергії без первинних документів комерційного обліку.

Скаржник додатково посилається на відсутність, на його переконання, звітів адміністратора комерційного обліку, первинних даних засобів комерційного обліку, документів, які безпосередньо підтверджують фактичний розподіл електричної енергії саме ЗДП «Радіоприлад», а також інших передбачених ПРРЕЕ документів. У зв`язку із цим скаржник вважає, що листи АТ «Запоріжжяобленерго» та сформовані на їх підставі розрахунки позивача не можуть самостійно підтверджувати заявлений обсяг електричної енергії.

АТ «Українська оборонна промисловість», підтримуючи відповідну позицію відповідача, також зазначає, що згідно з пунктом 2.3.14 ПРРЕЕ постачальник послуг комерційного обліку забезпечує зняття показників засобів вимірювальної техніки, а відповідно до пункту 6.2.5 ПРРЕЕ саме постачальник послуг комерційного обліку визначає на дату початку постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» покази розрахункових засобів вимірювання та повідомляє відповідні дані учасникам ринку.

Оцінюючи наведені доводи, колегія суддів виходить із того, що для правильного вирішення цього питання необхідно розмежувати: формування даних комерційного обліку електричної енергії; передачу цих даних учасникам ринку; формування електропостачальником рахунків на їх підставі.

Відповідно до пункту 4.12 ПРРЕЕ розрахунки між споживачем та електропостачальником здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Верховний Суд у постанові від 26.03.2024 у справі № 910/6757/23 також безпосередньо відтворив зазначене правило та вказав, що платіжний документ за фактично спожиту електричну енергію формується електропостачальником на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку.

Таким чином, нормативна модель роздрібного ринку електричної енергії не покладає на електропостачальника обов`язку самостійно здійснювати фізичне зняття показників лічильників кожного споживача та самостійно формувати первинні дані комерційного обліку. Навпаки, функції з отримання, обробки та формування відповідних даних розмежовані між спеціально визначеними учасниками ринку, тоді як постачальник використовує передані йому дані для визначення обсягу постачання та здійснення розрахунків.

Тому сама по собі обставина, що ДПЗД «Укрінтеренерго» не здійснювало фізичного зняття показників засобів обліку ЗДП «Радіоприлад» та не мало технічної можливості самостійно визначати їх показники, не свідчить про недоведеність постачання електричної енергії. Такий порядок дій позивача відповідає структурі правовідносин на роздрібному ринку, за якої електропостачальник отримує необхідні для розрахунків дані комерційного обліку від уповноваженого на їх формування учасника ринку.

Водночас при оцінці доводу апелянта про відсутність саме «звітів адміністратора комерційного обліку» необхідно враховувати особливості функціонування системи комерційного обліку у спірний період січень-березень 2019 року.

Постанова НКРЕКП від 14.03.2018 № 311, якою затверджено Кодекс комерційного обліку електричної енергії, та постанова НКРЕКП від 28.12.2018 № 2118, якою затверджено Тимчасовий порядок визначення обсягів купівлі електричної енергії електропостачальниками та операторами систем розподілу на перехідний період, діяли саме у період виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 7.1 розділу XIII Кодексу комерційного обліку електричної енергії у редакції, яка регулювала перехідний період, до моменту запуску інформаційного обміну між учасниками ринку через Датахаб функції адміністратора комерційного обліку щодо ведення точок комерційного обліку, обробки даних комерційного обліку, адміністрування процесів зміни електропостачальника, припинення електропостачання та визначення обсягів електричної енергії для поточних розрахунків на ринку виконували оператори мережі у межах своєї відповідальності. Такий зміст перехідного регулювання відображений і в судовій практиці щодо застосування Кодексу комерційного обліку.

Так само пунктом 10 постанови НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 було передбачено, що до запуску електронної платформи Датахаб функції адміністратора комерційного обліку на роздрібному ринку електричної енергії, у тому числі в межах процедури зміни електропостачальника на території ліцензованої діяльності, виконує відповідний оператор системи розподілу.

Таким оператором системи розподілу на території Запорізької області з 01.01.2019 було АТ «Запоріжжяобленерго», якому постановою НКРЕКП від 13.11.2018 № 1415 видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії. Зазначена обставина не заперечується учасниками справи та підтверджується матеріалами справи.

У такий спосіб, у січні-березні 2019 року саме оператор системи розподілу в межах своєї території відповідальності виконував суттєву частину функцій адміністратора комерційного обліку, пов`язаних із обробкою даних комерційного обліку та визначенням обсягів електричної енергії для поточних розрахунків.

Тому довід апелянта про те, що належні дані могли походити виключно від окремого суб`єкта адміністратора комерційного обліку, а інформація АТ «Запоріжжяобленерго» через сам факт її походження від ОСР є неналежною, не враховує нормативного регулювання перехідного періоду 2019 року.

Саме АТ «Запоріжжяобленерго» в цей період було тим учасником ринку, на якого у межах відповідної території покладались функції, пов`язані з формуванням та передачею даних про обсяги розподіленої електричної енергії.

Тимчасовим порядком, затвердженим постановою НКРЕКП від 28.12.2018 № 2118, було спеціально врегульовано механізм визначення обсягів купівлі електричної енергії електропостачальниками та операторами систем розподілу у перехідному періоді. Саме на цей нормативний акт посилається і суд першої інстанції, зазначаючи, що факт споживання електричної енергії підтверджується даними комерційного обліку, які оператор системи розподілу/передачі надає постачальнику «останньої надії» у вигляді звітів про фактичне споживання за відповідний розрахунковий період.

Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії на оператора системи також покладено обов`язок надавати учасникам ринку інформацію, необхідну для виконання ними функцій на ринку. Відповідно до типового договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електропостачальник має право отримувати від ОСР інформацію щодо обсягів та фактичних режимів розподілу електричної енергії за переліком споживачів його балансуючої групи. У матеріалах справи ця нормативна модель відображена таким чином: ОСР щомісячно надає електропостачальнику інформацію про обсяг розподіленої електричної енергії, на підставі якої постачальник визначає обсяг електричної енергії щодо кожного споживача.

З огляду на це колегія суддів погоджується з доводом ДПЗД «Укрінтеренерго» в тій частині, що отримання ним інформації про обсяг електричної енергії ЗДП «Радіоприлад» саме від АТ «Запоріжжяобленерго» відповідало нормативно визначеному механізму інформаційного обміну між постачальником та оператором системи розподілу.

Водночас наведений висновок необхідно чітко відмежовувати від іншого питання чи є конкретні дані, передані АТ «Запоріжжяобленерго» ДПЗД «Укрінтеренерго» щодо ЗДП «Радіоприлад», належними, достовірними, взаємно узгодженими та достатніми для підтвердження саме обсягів 326 110 кВт·год за січень, 478 603 кВт·год за лютий та 647 801 кВт·год за березень 2019 року.

Сам факт законодавчого уповноваження ОСР на формування та передачу даних комерційного обліку не надає будь-якому документу ОСР наперед установленої доказової сили. Як зазначено колегією суддів вище, відповідно до статті 86 ГПК України такі документи підлягають перевірці у сукупності з іншими доказами справи.

Тому довід позивача про те, що дані отримані від уповноваженого ОСР, не може сам по собі звільняти суд від перевірки їх змісту, походження та взаємної узгодженості. Однак так само неправильним є протилежний підхід апелянта, за яким документи ОСР апріорі не можуть підтверджувати обсяги споживання лише тому, що вони не складені самим постачальником або не є безпосередньо роздруківкою показників лічильника.

Комерційний облік за своєю природою є системою отримання, обробки, агрегації та передачі даних, а кінцевий обсяг, який використовується для розрахунків між учасниками ринку, не обов`язково тотожний одному необробленому показнику конкретного засобу вимірювання. Саме тому законодавство передбачає функціонування постачальників послуг комерційного обліку, операторів систем та адміністратора комерційного обліку, а також процедури валідації, обробки й використання відповідних даних.

З вказаної ж причини посилання АТ «Українська оборонна промисловість» на пункти 2.3.14 та 6.2.5 ПРРЕЕ, згідно з якими показники засобів вимірювання визначає постачальник послуг комерційного обліку, не спростовує позиції позивача щодо правомірності одержання ним даних від ОСР. Навпаки, зазначені приписи підтверджують, що визначення показників засобів обліку не належить до функцій електропостачальника, а здійснюється відповідним суб`єктом системи комерційного обліку.

АТ «Українська оборонна промисловість» також посилається на пункт 9.6.1 ПРРЕЕ, відповідно до якого електропостачальник у рахунках повинен зазначати, зокрема, попередні та поточні показники засобів вимірювання.

Проте зазначена вимога щодо змісту інформації, яка доводиться до споживача в рахунку, сама по собі не змінює законодавчо встановленого розподілу функцій у системі комерційного обліку та не означає, що саме електропостачальник повинен самостійно знімати показники лічильника. Питання про те, чи відповідають конкретні рахунки та інші документи у даній справі вимогам щодо їх змісту та чи може відсутність у них тих чи інших відомостей впливати на доказування заявленого обсягу, підлягає оцінці разом з усією сукупністю доказів.

Колегія суддів також враховує правовий підхід Верховного Суду, за яким саме дані комерційного обліку є нормативно визначеним джерелом інформації для встановлення фактичних обсягів електричної енергії та проведення відповідних розрахунків. У новітній практиці Об`єднаної палати Касаційного господарського суду також підкреслено визначальне значення даних комерційного обліку для встановлення фактичних обсягів електричної енергії, хоча відповідні справи стосувалися інших сегментів ринку і тому їх висновки враховуються лише в частині загальної природи даних комерційного обліку, а не як тотожні за фактичними обставинами даній справі.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що відсутність у ДПЗД «Укрінтеренерго» технічної можливості самостійно здійснювати комерційний облік електричної енергії не є обставиною, яка спростовує заявлені позовні вимоги, оскільки відповідно до нормативного регулювання електропостачальник повинен формувати розрахункові документи на підставі даних комерційного обліку, отриманих від уповноважених учасників ринку.

Так само відсутність окремого документа, сформованого безпосередньо НЕК «Укренерго» як адміністратором комерційного обліку, сама по собі не свідчить про відсутність належних даних комерційного обліку за січень-березень 2019 року, оскільки в умовах перехідного періоду відповідні функції на роздрібному ринку в межах території ліцензованої діяльності виконував оператор системи розподілу АТ «Запоріжжяобленерго».

Щодо достатності та вірогідності конкретних доказів постачання електричної енергії ЗДП «Радіоприлад» у січні-березні 2019 року

Апелянт стверджує, що позивач не подав належних первинних документів комерційного обліку, які давали б можливість перевірити початкові та кінцеві показники засобів обліку, конкретні точки комерційного обліку, порядок формування місячних обсягів та фактичне надходження електричної енергії саме відповідачу. На думку ТОВ «Радіоприлад», лист АТ «Запоріжжяобленерго» від 01.08.2025 № 007.2-66/4516, звіти ОСР та складені самим позивачем рахунки й акти не є достатніми для встановлення обсягів споживання.

Колегія суддів вважає за необхідне перевірити ці заперечення з урахуванням усієї сукупності документів, які безпосередньо стосуються спірних трьох розрахункових місяців, а не оцінювати кожен із них ізольовано.

Як уже встановлено вище, відповідно до ПРРЕЕ та спеціального порядку функціонування ринку в перехідний період електропостачальник формував розрахункові документи на підставі отриманих від оператора системи розподілу даних комерційного обліку. Таким чином, для даної справи принциповим є встановлення того, чи існували дані АТ «Запоріжжяобленерго», сформовані щодо ЗДП «Радіоприлад» саме за січень, лютий та березень 2019 року, і чи відповідають їм обсяги, зазначені ДПЗД «Укрінтеренерго» в рахунках та актах купівлі-продажу.

З матеріалів справи вбачається, що АТ «Запоріжжяобленерго» передало ДПЗД «Укрінтеренерго» звіти щодо фактичного споживання електричної енергії споживачами постачальника «останньої надії» за спірний період. У подальшому АТ «Запоріжжяобленерго» під час розгляду даної справи підтвердило наявність звітів щодо фактичного (звітного) корисного відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку (площадками вимірювання) споживачів ДПЗД «Укрінтеренерго».

Зазначене має суттєве значення, оскільки оспорювані позивачем величини не виникли виключно внаслідок його внутрішнього розрахунку. У матеріалах справи наявне окреме джерело інформації, яке походить від оператора системи розподілу суб`єкта, що у відповідний період здійснював визначення обсягів електричної енергії за точками комерційного обліку.

Зокрема, за даними АТ «Запоріжжяобленерго» до споживання ЗДП «Радіоприлад» було віднесено: за січень 2019 року 326 110 кВт·год; за лютий 2019 року 478 603 кВт·год; за березень 2019 року 647 801 кВт·год.

Саме ці три величини повторно підтверджені АТ «Запоріжжяобленерго» листом від 01.08.2025 № 007.2-66/4516.

Таким чином, лист від 01.08.2025 № 007.2-66/4516 не є єдиним доказом, на якому ґрунтується позиція позивача, і не створює відповідні обсяги ретроспективно у 2025 році. Він підтверджує ті самі величини, які, за поясненнями ОСР та матеріалами справи, були сформовані у звітах комерційного обліку за відповідні розрахункові періоди.

На підставі отриманих від ОСР відомостей ДПЗД «Укрінтеренерго» сформувало щодо кожного розрахункового місяця окремі документи.

Так, за січень 2019 року позивачем складено рахунок № 00[телефон приховано]/07/О01/03233 від 09.02.2019 та акт № 000311 купівлі-продажу електричної енергії від 31.01.2019, у яких зазначено обсяг 326 110 кВт·год та вартість 850 916,22 грн з ПДВ. Відповідні документи направлено ЗДП «Радіоприлад» та отримано ним 18.02.2019, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення.

За лютий 2019 року складено рахунок № 00[телефон приховано]/07/О02/05479 від 13.03.2019 та акт № 001866 від 28.02.2019 із зазначенням обсягу 478 603 кВт·год та вартості 1 248 814,98 грн з ПДВ. Ці документи отримані відповідачем 18.03.2019.

За березень 2019 року складено рахунок № 00[телефон приховано]/07/О03/06382 від 09.04.2019 та акт № 002632 від 31.03.2019, у яких відображено 647 801 кВт·год на суму 1 690 301,96 грн з ПДВ.

Таким чином, в усіх трьох розрахункових місяцях наявна ідентичність обсягів, відображених оператором системи розподілу та покладених ДПЗД «Укрінтеренерго» в основу актів і рахунків.

Колегія суддів при цьому не вважає правильним надавати самим рахункам та актам купівлі-продажу, складеним ДПЗД «Укрінтеренерго», самостійної та наперед установленої доказової сили.

Рахунок постачальника за своєю природою є розрахунковим документом, а акт купівлі-продажу за умовами Комерційної пропозиції № 2 формується постачальником на підставі отриманих від ОСР даних про фактичне споживання. Тому такі документи передусім підтверджують, який саме обсяг було пред`явлено споживачу до оплати, проте джерелом відповідних кількісних даних виступають відомості комерційного обліку ОСР. Умовами Комерційної пропозиції прямо передбачено, що у разі незгоди з актом споживач оформлює протокол розбіжностей із зазначенням іншого обсягу електричної енергії.

Таким чином, доказова конструкція позивача складається не з одного документа, а з послідовного ланцюга: дані комерційного обліку ОСР > звіти щодо фактичного корисного відпуску за точками комерційного обліку > формування постачальником актів і рахунків > направлення та отримання їх споживачем > подальше повторне підтвердження ОСР тих самих місячних обсягів.

Такий спосіб доказування загалом відповідає нормативно визначеній моделі розрахунків на роздрібному ринку електричної енергії.

Аналогічний підхід щодо механізму формування розрахункових документів постачальником «останньої надії» підтверджується практикою Верховного Суду. Зокрема, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.04.2026 у справі № 922/922/24 при дослідженні умов договору ПОН та комерційної пропозиції зазначено, що обсяг фактично спожитої електричної енергії визначається оператором системи, який виконує відповідні функції комерційного обліку, а постачальник після отримання таких даних формує акт купівлі-продажу.

Разом із тим колегія суддів враховує особливу увагу апелянта до того, що в матеріалах справи відсутні підписані між ЗДП «Радіоприлад» та АТ «Запоріжжяобленерго» акти про спожиту електричну енергію за січень-березень 2019 року із зазначенням початкових та кінцевих показників усіх засобів обліку.

Цей довід не залишився поза увагою суду першої інстанції.

20.04.2026 відповідач звернувся з клопотанням про витребування у АТ «Запоріжжяобленерго» саме таких документів. Суд першої інстанції визнав їх такими, що мають значення для вирішення спору, та ухвалою від 29.04.2026 задовольнив клопотання, витребувавши в ОСР акти про спожиту електричну енергію за січень-березень 2019 року із зазначенням показників засобів обліку ЗДП «Радіоприлад» і його субспоживачів та відповідних обсягів електричної енергії.

На виконання ухвали 06.05.2026 АТ «Запоріжжяобленерго» повідомило суд, що інших документів, крім уже поданих звітів щодо фактичного (звітного) корисного відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку, у товариства немає. ОСР пояснило це, зокрема, пошкодженням його архівних приміщень та інформаційної інфраструктури внаслідок ракетного удару 06.10.2022, а також тим, що за номенклатурою справ первинні документи, які фіксували споживання активної та реактивної електричної енергії, мали п`ятирічний строк зберігання, який сплив станом на 01.01.2025. Таким чином, апелянт обґрунтовано звертає увагу на те, що повного масиву первинних документів ОСР за 2019 рік на час судового розгляду вже не збереглося.

Проте сама ця обставина не дає підстав автоматично прирівняти відсутність частини первинного архіву у 2026 році до відсутності даних комерційного обліку у 2019 році.

У матеріалах справи залишилися звіти ОСР щодо фактичного корисного відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку, які відображають результати обробки відповідних даних у спірний період. Крім того, саме ці величини були використані постачальником при складанні рахунків і актів у 2019 році та були повторно підтверджені ОСР у 2025 році.

Тому колегія суддів не погоджується з доводом апелянта в тій частині, що відсутність у 2026 році первинних паперових актів із початковими та кінцевими показниками лічильників сама по собі знищує доказове значення збережених результатів комерційного обліку.

Такий формальний підхід не відповідав би стандарту оцінки доказів, закріпленому статтями 79 та 86 ГПК України. Суд повинен оцінити не факт фізичної наявності одного конкретного виду документа у відриві від інших матеріалів, а вірогідність усієї сукупності доказів, які підтверджують або спростовують відповідну обставину.

Підтвердженням значення даних комерційного обліку є й актуальна практика Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. У постанові від 20.03.2026 у справі № 916/5633/23 ОП КГС ВС виходила з того, що сформовані відповідно до законодавства дані комерційного обліку є підставою для визначення фактичних обсягів виробленої, відпущеної та купленої електричної енергії і проведення фінансових розрахунків між учасниками ринку. Водночас Об`єднана палата наголосила, що такі дані можуть уточнюватися в разі надходження нової чи скоригованої інформації.

Наведений висновок ОП КГС ВС сформульований щодо іншого сегмента ринку електричної енергії, тому колегія суддів не переносить його механічно на правовідносини сторін даної справи. Однак він підтверджує загальний принцип: для розрахунків вирішальним є зміст належним чином сформованих даних комерційного обліку, а не обов`язкова наявність у судовій справі одного певного паперового документа з конкретною назвою.

Окремої оцінки потребує посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 26.03.2024 у справі № 910/6757/23.

У зазначеній справі Верховний Суд погодився з висновком про недоведеність заявленого постачальником обсягу електроспоживання. Однак фактичні обставини тієї справи істотно відрізняються від обставин спору, що розглядається.

Справа № 910/6757/23 стосувалася постачання електричної енергії у березні-травні 2022 року на території м. Херсона після його окупації, коли робота об`єкта споживача була припинена, фактичне зняття показників було об`єктивно ускладнене, а до правовідносин застосовувався спеціальний Порядок, установлений на період воєнного стану. Крім того, суд апеляційної інстанції у тій справі встановив, що загальний обсяг, зазначений постачальником у рахунках, не відповідав обсягу, який повідомляв оператор системи розподілу, тобто в матеріалах були безпосередньо суперечливі дані щодо одного й того самого періоду. Верховний Суд визнав, що за таких умов постачальник не довів заявлений обсяг.

У цій же справі на рівні тих документів, які безпосередньо визначають обсяг конкретного споживача за кожен розрахунковий місяць, наявна інша ситуація: місячні обсяги, зазначені АТ «Запоріжжяобленерго», збігаються з величинами, покладеними ДПЗД «Укрінтеренерго» в акти та рахунки, а у 2025 році ОСР повторно підтвердило саме ці показники.

Тому саме по собі посилання на правовий результат у справі № 910/6757/23 не дає підстав для висновку про недоведеність обсягу споживання у даній справі. Вирішальним є не формальна схожість предмета спору стягнення вартості електроенергії, а наявність або відсутність конкретних суперечностей між доказами щодо відповідного споживача.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не ґрунтував висновок про обсяг електричної енергії виключно на односторонніх розрахунках ДПЗД «Укрінтеренерго» чи лише на листі ОСР, складеному у 2025 році.

У матеріалах справи наявна сукупність взаємопов`язаних доказів: звіти АТ «Запоріжжяобленерго» щодо фактичного корисного відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку; сформовані на їх підставі у 2019 році акти купівлі-продажу та рахунки; докази отримання цих документів ЗДП «Радіоприлад»; а також подальше підтвердження оператором системи розподілу тих самих місячних обсягів листом від 01.08.2025 № 007.2-66/4516.

Відсутність у 2026 році частини первинного архіву ОСР, за наявності збережених результатів комерційного обліку, сама по собі не є достатньою підставою для визнання цих даних недостовірними.

Колегія суддів враховує також додаткові пояснення ТОВ «Радіоприлад» від 30.09.2026, у яких скаржник повторно порушує питання щодо джерела походження переданих постачальнику даних ОСР, наявності показань засобів комерційного обліку, порядку їх отримання, перевірки та валідації.

Разом з тим наведені пояснення не містять нових даних комерційного обліку або документа оператора системи розподілу, яким були б змінені чи спростовані індивідуальні обсяги, віднесені АТ «Запоріжжяобленерго» до ЗДП «Радіоприлад» за січень, лютий та березень 2019 року. До додаткових пояснень не додано іншого розрахункового документа ОСР, скоригованого звіту чи іншого документа комерційного обліку, який би встановлював щодо відповідача інші місячні обсяги.

Наведений у додаткових поясненнях розрахунок власного споживання у розмірі 630 814,50 кВт·год за своїм змістом повторює раніше викладену стороною відповідача позицію та ґрунтується на відніманні від загального обсягу отриманої електричної енергії обсягів її передачі, споживання субспоживачами та мережевих втрат. Оцінку доказовій силі цього розрахунку, його співвідношенню з персоніфікованими даними ОСР та іншими наведеними стороною відповідача величинами колегія суддів надала вище.

Саме по собі формулювання скаржником додаткових питань щодо механізму формування та валідації даних ОСР не є доказом неправильності таких даних. Вирішальним для застосування передбаченого статтею 79 ГПК України стандарту вірогідності є співставлення всіх наявних у справі доказів, а не лише відсутність у 2026 році окремих первинних документів за 2019 рік.

За результатами такого співставлення колегія суддів не встановила належного доказу, яким персоніфіковані обсяги 326 110 кВт·год, 478 603 кВт·год та 647 801 кВт·год були б скориговані оператором системи розподілу або визнані ним помилковими.

Щодо субспоживачів, транзиту електричної енергії, засобів комерційного обліку та доводів про неправильне визначення власного споживання ЗДП «Радіоприлад»

Апелянт наголошує, що ЗДП «Радіоприлад» було балансоутримувачем технологічних електричних мереж, через які електрична енергія передавалася іншим споживачам, а тому надходження певного обсягу електричної енергії на вхідні точки підприємства не є тотожним його власному споживанню.

Колегія суддів погоджується з апелянтом у тому, що сам по собі факт надходження електричної енергії до технологічних мереж основного споживача не дозволяє автоматично ототожнювати весь такий обсяг із його власним споживанням, якщо через ці мережі здійснюється розподіл електричної енергії субспоживачам або її транзит.

Такий висновок безпосередньо випливає з нормативного регулювання комерційного обліку, чинного у спірний період.

Так, Кодексом комерційного обліку електричної енергії, затвердженим постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 311, у первісній редакції було передбачено спеціальний порядок визначення обсягів електричної енергії основного споживача та субспоживачів. Офіційне прийняття Кодексу постановою НКРЕКП № 311 та дату його оприлюднення підтверджує офіційний вебсайт Регулятора.

Зокрема, пунктом 6.17 Кодексу у редакції, чинній у 2019 році, передбачалося, що обсяг електричної енергії, спожитої основним споживачем та субспоживачами, визначається залежно від схеми приєднання вузлів вимірювання з урахуванням втрат електричної енергії, пов`язаних зі спільним використанням технологічних мереж.

За пунктом 6.18 Кодексу у разі послідовного приєднання засобів обліку для визначення обсягу електричної енергії основного споживача з обсягу електричної енергії, яка надійшла до його мереж, віднімається електрична енергія, передана субспоживачам, з урахуванням відповідних технологічних втрат. Обсяг електричної енергії субспоживача визначається за показами його засобу обліку.

У разі паралельного приєднання пункт 6.19 Кодексу передбачав окреме визначення обсягу основного споживача за його засобом обліку та обсягу субспоживача за засобом обліку субспоживача.

Таким чином, нормативне регулювання, чинне безпосередньо у спірний період, виходило з необхідності розмежування власного споживання основного споживача та електричної енергії, переданої субспоживачам.

Це, однак, ще не означає, що обсяг 1 452 514 кВт·год, відображений АТ «Запоріжжяобленерго» у даних комерційного обліку саме за ЗДП «Радіоприлад», є загальним фізичним надходженням до всіх мереж підприємства до віднімання субспоживачів, як це стверджує апелянт.

Для встановлення вказаної обставини необхідно дослідити зміст конкретних даних комерційного обліку та співвіднести їх із доказами, на які посилається відповідач.

Факт наявності субспоживачів і транзиту через мережі підприємства матеріалами справи дійсно підтверджується.

Зокрема, у протоколі № 5 засідання комісії АТ «Запоріжжяобленерго» з розгляду акта про порушення ПРРЕЕ від 25.06.2019 зазначено, що повне відключення ЗДП «Радіоприлад» від центрів живлення було неможливим у зв`язку з наявністю 29 субспоживачів та транзитом мережі для населення.

У такий спосіб, колегія суддів не приймає позицію, за якою наявність субспоживачів чи транзиту взагалі не має значення для визначення споживання відповідача.

Проте встановлення цього факту не є тотожним установленню іншої обставини, що АТ «Запоріжжяобленерго», формуючи індивідуальні дані комерційного обліку щодо ЗДП «Радіоприлад» за січень-березень 2019 року, включило до обсягу цього споживача електричну енергію, яка належала субспоживачам або була передана транзитом.

Саме останню обставину відповідно до загальних правил доказування має підтвердити сторона, яка на неї посилається як на підставу заперечень проти даних комерційного обліку.

У матеріалах справи АТ «Запоріжжяобленерго» подало звіти щодо фактичного (звітного) корисного відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку споживачів постачальника «останньої надії», у яких окремо щодо ЗДП «Радіоприлад» визначені обсяги 326 110 кВт·год, 478 603 кВт·год та 647 801 кВт·год.

Таким чином, предметом розрахунку позивача є не загальний фізичний обсяг електричної енергії, який надійшов у всі технологічні мережі підприємства, а обсяг, віднесений ОСР у системі комерційного обліку до конкретного споживача ПОН - ЗДП «Радіоприлад».

Апелянт та АТ «Українська оборонна промисловість» не надали документа АТ «Запоріжжяобленерго», акта коригування даних комерційного обліку або іншого документа уповноваженого суб`єкта, з якого випливало б, що до зазначених 1 452 514 кВт·год помилково включені конкретні обсяги електричної енергії 29 субспоживачів або транзитні перетоки.

Ця обставина має істотне значення з огляду також на положення самого Кодексу комерційного обліку у редакції 2018 року.

Пунктом 6.21 Кодексу було прямо встановлено, що дані, отримані від споживача, при проведенні їх перевірки та у розрахунках мають нижчий пріоритет, ніж виміряні дані контрольних засобів обліку або дані, отримані від ОСР чи постачальника послуг комерційного обліку.

Крім того, відповідно до пункту 6.22 Кодексу величина технологічних втрат у мережах споживача, пов`язаних із передачею електричної енергії іншим суб`єктам господарювання, визначалася таким споживачем за домовленістю з оператором системи розподілу, розрахунковим шляхом відповідно до однолінійної схеми електропостачання.

Таким чином, альтернативний розрахунок відповідача не може мати перевагу перед даними ОСР лише тому, що він арифметично виводить інший результат. Для спростування офіційних даних комерційного обліку необхідно довести неправильність вихідних даних ОСР, неправильність застосованої схеми обліку, конкретне неврахування субспоживачів чи транзиту або наявність скоригованих уповноваженим суб`єктом даних.

Верховний Суд у своїй практиці також виходить із того, що основний споживач та субспоживач є різними учасниками роздрібного ринку, а використання мереж основного споживача для розподілу електричної енергії іншим споживачам не перетворює споживання таких осіб на власне споживання основного споживача. Зокрема, такий нормативний статус основного споживача і субспоживача детально проаналізовано КГС ВС у постанові від 16.06.2026 у справі № 910/4248/25.

У такий спосіб, теза апелянта про необхідність розмежування відповідних обсягів є правильною як загальний правовий принцип. Однак вона не доводить факту порушення цього принципу саме АТ «Запоріжжяобленерго» при формуванні спірних місячних даних.

Окремо апелянт та АТ «Українська оборонна промисловість» звертають увагу на наявність декількох точок і засобів комерційного обліку.

Так, у додатку до листа АТ «Запоріжжяобленерго» від 30.01.2019 № 007-52/1362 станом на 01.01.2019 зазначені, зокрема: точка 62z4854411028968 засіб обліку № 203927, показник 9 024,12; точка 62z2093659045483 засіб обліку № 83919936, показник 42 521,0; точка 62z4279677031917 без приладу обліку; точка 62z8438648978929 відключена.

Водночас за інформацією АТ «Запоріжжяобленерго» у період січень-березень 2019 року при визначенні споживання, віднесеного до постачання ПОН, використовувалася точка комерційного обліку 62z4854411028968 із засобом обліку № 203927.

АТ «Українська оборонна промисловість» протиставляє цій інформації акт про порушення № 00000741 від 14.05.2019 та протокол № 5 від 25.06.2019, у яких при здійсненні розрахунку недооблікованої електричної енергії згадуються засоби обліку № 203927, № 83919936 та розрахункові дані НОМ-6.

Однак колегія суддів звертає увагу на часову відмінність зазначених документів.

Розрахунок за актом про порушення здійснювався за період з 01.04.2019 по 31.05.2019, тобто за період, який не охоплюється заявленою в даній справі заборгованістю ПОН за січень-березень 2019 року.

Сам факт того, що у квітні-травні 2019 року для визначення недооблікованої електричної енергії використовувались дані декількох засобів обліку, не доводить, що ОСР повинен був відносити до ЗДП «Радіоприлад» у межах балансуючої групи ПОН за січень-березень 2019 року обсяги за всіма цими засобами або що фактично сформовані ним дані є неправильними.

Не доводить цього і сама фізична наявність другого засобу обліку № 83919936, оскільки предметом доказування є не кількість установлених на об`єкті лічильників, а правила віднесення виміряних ними обсягів до відповідних учасників ринку та точок комерційного обліку в конкретному розрахунковому періоді.

Так само колегія суддів оцінює посилання на акт про спожиту електричну енергію за квітень 2019 року, відповідно до якого власне споживання підприємства становило 117 332 кВт·год, тоді як частина електричної енергії передавалась транзитом та субспоживачам. Матеріали справи дійсно містять такі дані; в акті також зазначені окремі засоби обліку транзитних перетоків № 30018670, № 387140, № 552640, № 62050417 та № 62050428, а субспоживачі мали власні засоби обліку.

Проте квітень 2019 року не входить до спірного розрахункового періоду, а тому співвідношення транзиту, субспоживання, технологічних втрат і власного споживання у квітні не може без додаткового обґрунтування механічно переноситися на кожен із місяців першого кварталу 2019 року.

Аналогічно акт за грудень 2018 року характеризує структуру споживання в попередньому розрахунковому періоді, але не містить безпосередніх даних про фактичне співвідношення відповідних складових у січні, лютому та березні 2019 року.

АТ «Українська оборонна промисловість» саме шляхом використання пропорцій грудня 2018 року і квітня 2019 року дійшло висновку, що частка власного споживання підприємства становила приблизно 8 %, а відтак розрахувало альтернативні величини власного споживання за спірний період.

Однак такі розрахунки мають характер ретроспективної екстраполяції даних суміжних періодів, а не відображення безпосередньо зафіксованих у січні-березні 2019 року обсягів.

Показово, що на підставі різних методів АТ «Українська оборонна промисловість» отримує не один, а декілька можливих результатів: зокрема 127 821,23 кВт·год та 596 232,15 кВт·год.

Інший розрахунок, наведений відповідачем та третьою особою, виходить із таких величин за І квартал 2019 року: 6 752 569,0 кВт·год загальне отримання; 4 856 443,20 кВт·год передано електричної енергії; 1 197 585,80 кВт·год передано субспоживачам; 67 725,50 кВт·год мережеві втрати, унаслідок чого власне споживання визначено в розмірі 630 814,50 кВт·год.

Однак і цей розрахунок не підтверджений сформованими ОСР за спірний період скоригованими даними комерційного обліку, актом балансу за січень-березень 2019 року чи погодженим із ОСР розрахунком технологічних втрат.

Крім того, цей результат не узгоджується навіть із раніше заявленою самим ЗДП «Радіоприлад» величиною.

Так, у відповіді на кредиторську вимогу ДПЗД «Укрінтеренерго» від 04.09.2025 № 131-1054 ЗДП «Радіоприлад» зазначало обсяг власного споживання за І квартал 2019 року 660 606 кВт·год, тоді як у подальших розрахунках учасники на стороні відповідача посилаються на 630 814,50 кВт·год.

Таким чином, запропоновані відповідачем альтернативні дані не утворюють одного послідовного та внутрішньо несуперечливого розрахунку, здатного за стандартом вірогідності доказів переважити офіційні дані комерційного обліку ОСР.

Колегія суддів окремо оцінює аргумент щодо показників засобу обліку № 203927.

АТ «Українська оборонна промисловість» зазначає, що станом на 01.01.2019 показник цього засобу становив 9 024,12, а станом на 31.03.2019 становив 9 584,50, тобто приріст становив 560,38. Застосувавши до вказаної різниці розрахунковий коефіцієнт 12 000, показники втрат та втрат холостого ходу, третя особа отримала можливий загальний обсяг надходження 6 775 365,38 кВт·год, що, на її думку, не узгоджується з 1 452 514 кВт·год, визначеними ОСР.

Разом із тим зазначений розрахунок фактично підтверджує, що необроблена різниця показів одного засобу обліку не є тотожною обсягу, який підлягає віднесенню до власного споживання конкретного учасника ринку. Для отримання розрахункового обсягу самі учасники на стороні відповідача застосовують коефіцієнти, технологічні втрати, віднімання транзиту та показників субспоживачів.

Саме такі операції належать до сфери комерційного обліку і мають здійснюватися відповідно до затвердженої схеми та даних уповноваженого ОСР/ППКО, а не шляхом вибіркового застосування окремих показників однією зі сторін спору.

При цьому пункт 6.21 Кодексу комерційного обліку у чинній на час спору редакції прямо встановлював пріоритет даних ОСР чи ППКО перед даними, отриманими від самого споживача.

У такий спосіб, для того щоб наведений контррозрахунок мав переважне доказове значення, відповідач мав би показати не лише математичну можливість отримання іншої величини, а й те, які саме вихідні дані ОСР є неправильними, які конкретні обсяги субспоживачів або транзиту помилково включені до 326 110, 478 603 та 647 801 кВт·год та яким належним документом комерційного обліку це підтверджується.

Таких доказів матеріали справи не містять.

Колегія суддів також не погоджується з аргументом АТ «Українська оборонна промисловість» про те, що стягнення спірної суми за наведених обставин саме по собі означатиме покладення на ТОВ «Радіоприлад» відповідальності за споживання 29 інших суб`єктів та порушення принципу індивідуальної відповідальності.

Зазначений висновок міг би бути обґрунтованим лише за умови встановлення, що до індивідуального обсягу ЗДП «Радіоприлад», сформованого ОСР для постачальника «останньої надії», дійсно включено обсяги конкретних субспоживачів.

Матеріали справи підтверджують існування таких субспоживачів, однак не підтверджують включення їхнього комерційного споживання до обсягу, віднесеного ОСР до ЗДП «Радіоприлад».

З урахуванням викладеного колегія суддів доходить висновку, що доводи апелянта та АТ «Українська оборонна промисловість» у цій частині вказують на реальну особливість схеми електропостачання ЗДП «Радіоприлад» наявність субспоживачів, транзиту та складної системи комерційного обліку, проте не спростовують з необхідним стандартом доказування індивідуальні дані комерційного обліку, сформовані АТ «Запоріжжяобленерго» щодо відповідача за січень-березень 2019 року.

Наявність 29 субспоживачів, транзитних мереж, двох і більше засобів обліку, а також інше співвідношення складових балансу у грудні 2018 року та квітні 2019 року не є достатньою підставою для довільної заміни офіційних місячних даних ОСР альтернативним розрахунком, який не ґрунтується на погоджених із ОСР даних комерційного обліку за кожен із трьох спірних розрахункових періодів та, крім того, дає декілька взаємно відмінних результатів.

Відтак доводи про те, що весь заявлений позивачем обсяг 1 452 514 кВт·год безумовно складається також з електричної енергії, спожитої субспоживачами та населенням, і тому не може бути віднесений до ЗДП «Радіоприлад», колегія суддів вважає недоведеними.

Щодо доводів про суперечності у документах оператора системи розподілу, коригування обсягів електричної енергії за січень 2019 року, розбіжності за класами та групами обліку, а також значення тристоронніх актів оптового ринку

На думку учасників справи, наявність розбіжностей ставить під сумнів не лише загальні обсяги електричної енергії, придбаної ДПЗД «Укрінтеренерго» на відповідній ліцензійній території, але й безпосередньо обсяги 326 110 кВт·год, 478 603 кВт·год та 647 801 кВт·год, віднесені АТ «Запоріжжяобленерго» до ЗДП «Радіоприлад».

Колегія суддів вважає, що наведені аргументи потребують перевірки з урахуванням рівня, на якому сформований кожний із відповідних документів, оскільки документи, що визначають загальний баланс електричної енергії на ліцензійній території оператора системи розподілу, і документи, що містять дані комерційного обліку конкретного споживача, не є тотожними за своїм предметом та призначенням.

Щодо січня 2019 року АТ «Українська оборонна промисловість» зазначає, що у повідомленні оператора системи розподілу загальний обсяг електричної енергії за всіма точками споживачів ПОН визначено у розмірі 43 982 934 кВт·год, тоді як здійснене третьою особою арифметичне додавання наведених у повідомленні позицій дало результат 30 888 006 кВт·год, тобто різницю 13 094 928 кВт·год.

Крім того, третя особа порівнює зазначені величини з актом від 31.01.2019 № 01/2019, у якому зазначено 22 266 359 кВт·год за першим класом напруги та 21 716 575 кВт·год за другим класом напруги, і звертає увагу на невідповідність цих агрегованих величин результатам власного арифметичного підсумовування окремих рядків повідомлення.

Колегія суддів не залишає зазначені розбіжності поза увагою та погоджується, що вони потребують оцінки.

Водночас із самого факту невідповідності загального підсумку документа сумі окремих його позицій не випливає автоматично неправильність кожного окремого індивідуального показника, зазначеного у такому документі.

Предметом спору у даній справі є не встановлення остаточного балансу всієї електричної енергії, розподіленої АТ «Запоріжжяобленерго» всім споживачам ПОН на його ліцензійній території, а визначення обсягу, який був віднесений ОСР до конкретного споживача ЗДП «Радіоприлад».

При цьому учасниками справи не наведено математичного чи документального пояснення того, яким саме чином встановлена ними різниця 13 094 928 кВт·год впливає на конкретний рядок ЗДП «Радіоприлад» у розмірі 326 110 кВт·год, яку частину вказаної різниці необхідно віднести саме до цього споживача та яким належним документом таке віднесення підтверджується.

Іншими словами, виявлена третьою особою невідповідність загального підсумку може бути обставиною, що потребує перевірки документа в цілому, однак сама по собі не є доказом того, що конкретно індивідуальний обсяг відповідача завищений, занижений чи сформований помилково.

Істотним у цьому контексті є те, що АТ «Запоріжжяобленерго» не відмовилося від сформованих щодо ЗДП «Радіоприлад» індивідуальних даних. Навпаки, оператор системи розподілу листом від 01.08.2025 № 007.2-66/4516 повторно підтвердив саме 326 110 кВт·год за січень, 478 603 кВт·год за лютий та 647 801 кВт·год за березень 2019 року, а під час розгляду справи подав звіти щодо фактичного (звітного) корисного відпуску за точками комерційного обліку.

Тому для спростування індивідуального показника недостатньо встановити арифметичну помилку або іншу невідповідність в агрегованих підсумках документа; необхідно довести причинний зв`язок такої невідповідності з конкретними даними споживача.

Такого зв`язку щодо ЗДП «Радіоприлад» матеріали справи не підтверджують.

Щодо коригування обсягів за січень 2019 року колегія суддів враховує, що у матеріалах справи дійсно міститься акт коригування до акта приймання-передачі електричної енергії з Оптового ринку електричної енергії України № 1/7 від 31.01.2019, підписаний між ДП «Енергоринок», АТ «Запоріжжяобленерго» та ДПЗД «Укрінтеренерго».

Відповідно до цього акта загальний обсяг електричної енергії було зменшено на 951 520 кВт·год, у тому числі по групі «А» на 199 753 кВт·год, по групі «Б» на 752 167 кВт·год.

АТ «Українська оборонна промисловість» зазначає, що після такого коригування ОСР не сформував нового повідомлення щодо точок комерційного обліку ПОН за січень 2019 року, а оскільки ЗДП «Радіоприлад» належало до групи «Б», на думку третьої особи, не можна виключити, що частина зменшення на 752 167 кВт·год мала стосуватися і відповідача.

Однак саме формулювання такого доводу свідчить про його припустимий, а не встановлений характер.

Коригуючий акт не містить зазначення, що обсяг ЗДП «Радіоприлад» у розмірі 326 110 кВт·год підлягає зменшенню, не визначає нового індивідуального обсягу цього споживача та не містить розподілу суми коригування 752 167 кВт·год між конкретними споживачами групи «Б».

Таким чином, із факту коригування загальної величини оптового придбання неможливо шляхом припущення вивести коригування конкретного обсягу ЗДП «Радіоприлад».

Навпаки, після здійснення відповідного коригування та спливу значного часу АТ «Запоріжжяобленерго» у 2025 році, маючи можливість врахувати всі відомі йому коригування даних, повторно підтвердило щодо відповідача саме початкову величину 326 110 кВт·год за січень 2019 року.

За відсутності документа ОСР, яким індивідуальний обсяг ЗДП «Радіоприлад» було б скориговано, колегія суддів не вбачає правових підстав самостійно розподіляти між окремими споживачами загальну величину коригування 951 520 кВт·год або припускати, що певна її частина обов`язково мала зменшити борг відповідача.

При цьому доводи про групи та класи напруги також необхідно відмежовувати від самого кількісного обсягу.

З наявного у матеріалах справи звіту за лютий 2019 року безпосередньо вбачається, що щодо ЗДП «Радіоприлад» за точкою комерційного обліку 62Z4854411028968 відображено 478 603 кВт·год, тоді як за іншими трьома зазначеними щодо цього споживача точками у відповідному звіті відображені нульові значення.

Тобто навіть за наявності спору щодо загальних сум по відповідних групах чи класах у звіті існує конкретно персоніфікований рядок споживача, який містить той самий обсяг 478 603 кВт·год, що й акт та рахунок за лютий.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що питання правильності застосування класу напруги може мати значення для цінової складової та тарифу, але воно саме по собі не тотожне питанню про кількість електричної енергії. Вплив відповідної класифікації на розмір основної заборгованості підлягає оцінці окремо при перевірці ціни електричної енергії.

Щодо лютого 2019 року АТ «Українська оборонна промисловість» додатково зазначає, що повідомлення ОСР містить загальний показник 30 682 676 кВт·год, тоді як арифметичне підсумовування третьою особою окремих позицій дало 30 687 676 кВт·год, тобто різницю 5 000 кВт·год.

Однак і ця різниця стосується сукупного масиву споживачів, а не безпосередньо індивідуального рядка ЗДП «Радіоприлад».

Матеріали справи не містять доказу, що саме ці 5 000 кВт·год включені до 478 603 кВт·год відповідача або що уповноважений ОСР здійснював коригування його індивідуального показника на таку величину.

З огляду на стандарт вірогідності доказів, установлений статтею 79 ГПК України, наявність математичної розбіжності у зведеній частині документа може знижувати доказову переконливість відповідного документа в частині його загального підсумку, проте не дає достатньої підстави відкинути персоніфікований показник конкретного споживача за відсутності доказів того, що саме цей показник сформований неправильно.

Щодо посилання апелянта на справу № 910/15252/19 та розбіжність 486 150 кВт·год за березень 2019 року колегія суддів зазначає таке.

ТОВ «Радіоприлад» посилається на те, що в описовій частині рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2021 у справі № 910/15252/19 нібито зафіксовано позицію ДПЗД «Укрінтеренерго» про наявність щодо ЗДП «Радіоприлад» розбіжності у березні 2019 року в обсязі 486 150 кВт·год.

Передусім необхідно враховувати, що викладена в описовій частині судового рішення позиція учасника іншої справи не є встановленою судом фактичною обставиною та не має преюдиційного значення відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України.

Предметом справи № 910/15252/19 був спір між ДП «Енергоринок» та ДПЗД «Укрінтеренерго» щодо оплати електричної енергії, придбаної останнім на Оптовому ринку, а не спір щодо розміру заборгованості ЗДП «Радіоприлад» перед постачальником «останньої надії».

Зміст справи № 910/15252/19 та механізм визначення відповідних оптових обсягів у подальшому детально досліджувалися Центральним апеляційним господарським судом у постанові від 03.12.2024 у справі № 908/1460/24. Апеляційний суд зазначив, що спір між ДПЗД «Укрінтеренерго» та АТ «Запоріжжяобленерго» був пов`язаний із розбіжностями в розрахунках звітних балансів купівлі-продажу електроенергії на Оптовому ринку, а як конкретні спірні споживачі у тому провадженні фігурували ТОВ «Азовська промислова компанія», ТОВ «Самшит, ЛТД» та КП «Комунальні системи».

При цьому загальний розмір розбіжностей за березень-квітень 2019 року, який був предметом відповідного спору, визначався в обсязі 121 789 кВт·год.

Таким чином, посилання ТОВ «Радіоприлад» на 486 150 кВт·год як на нібито встановлену судовим рішенням неправильність саме його індивідуального березневого обсягу не підтверджується самим характером і предметом справи № 910/15252/19.

Навіть якщо відповідне число наводилося ДПЗД «Укрінтеренерго» у процесуальних поясненнях в іншій справі, воно повинно оцінюватися саме як довід сторони у тій справі, а не як остаточні скориговані дані комерційного обліку щодо ЗДП «Радіоприлад».

Натомість у даній справі уповноважений оператор системи розподілу після спірного періоду безпосередньо підтвердив обсяг за березень 2019 року 647 801 кВт·год, і матеріали справи не містять документа ОСР, яким цей індивідуальний показник зменшено на 486 150 кВт·год.

Більше того, актуальна практика Верховного Суду щодо правовідносин ДПЗД «Укрінтеренерго» з учасниками старого Оптового ринку підтверджує необхідність розмежовувати оптові балансові відносини та відносини на роздрібному ринку. У постанові КГС ВС від 09.12.2025 у справі № 910/1696/25 зазначено, що справи щодо конкретних роздрібних споживачів не визначають автоматично обсяг зобов`язань між ДПЗД «Укрінтеренерго» та ДП «Енергоринок», який був учасником саме Оптового ринку; відповідні системи правовідносин мають самостійний предмет правового регулювання.

Цей самий принцип діє і у зворотному напрямку: обставини щодо загального балансу купівлі електричної енергії постачальником на Оптовому ринку не можуть без встановлення відповідного зв`язку автоматично визначати індивідуальний обсяг споживання конкретного споживача на роздрібному ринку.

Щодо тристоронніх актів приймання-передачі електричної енергії апелянт стверджує, що відсутність належним чином оформленого тристороннього акта між ДП «Енергоринок», ДПЗД «Укрінтеренерго» та АТ «Запоріжжяобленерго», зокрема за березень 2019 року, ставить під сумнів сам факт придбання ДПЗД «Укрінтеренерго» електричної енергії, а відтак і можливість її подальшого постачання відповідачу.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком.

Тристоронні акти на Оптовому ринку характеризують відносини між оптовим продавцем електричної енергії, електропостачальником та відповідним оператором системи та використовувалися для визначення взаємних обсягів купівлі-продажу електричної енергії на оптовому рівні.

Водночас зобов`язання конкретного кінцевого споживача перед ПОН виникає з іншої системи правовідносин договору постачання електричної енергії ПОН та фактичного постачання споживачу, обсяг якого для цілей розрахунків визначається на підставі даних комерційного обліку.

Стаття 64 Закону України «Про ринок електричної енергії», ПРРЕЕ та умови договору ПОН не встановлюють підписання споживачем або наявність у нього тристороннього акта оптового ринку як умову виникнення обов`язку оплатити фактично поставлену йому електричну енергію.

Сама справа № 910/15252/19 підтверджує, що фактичні обсяги купівлі ДПЗД «Укрінтеренерго» на Оптовому ринку визначалися на підставі інформації, яку оператори системи розподілу передавали ДП «Енергоринок» у складі фізичного балансу, зокрема довідок за відповідною формою; суд визнавав такі дані допустимим джерелом визначення оптового обсягу.

Верховний Суд у постанові від 04.04.2023 у справі № 905/1791/21 також враховував обставини, встановлені у справі № 910/15252/19, щодо даних операторів системи розподілу та обсягів споживачів ПОН, що додатково підтверджує значення саме даних ОСР у відповідному механізмі обліку.

У такий спосіб, відсутність певного тристороннього акта або наявність розбіжностей на стадії оформлення оптового балансу не спростовує автоматично фактичного постачання конкретному кінцевому споживачу, якщо останнє підтверджено належними даними комерційного обліку ОСР.

При цьому колегія суддів не стверджує, що виявлені у матеріалах справи арифметичні та документальні невідповідності взагалі не мають доказового значення.

Вони враховані під час оцінки доказів відповідно до статей 79 та 86 ГПК України.

Однак для задоволення апеляційного доводу необхідно встановити не просто наявність певної розбіжності в агрегованих балансах, а те, що саме через цю розбіжність неправильно визначено індивідуальний обсяг ЗДП «Радіоприлад».

Такого висновку з матеріалів справи зробити неможливо.

Жоден із досліджених апелянтом агрегованих розрахунків не визначає нового обсягу ЗДП «Радіоприлад» за конкретний місяць; коригуючий акт за січень не містить коригування індивідуального показника відповідача; різниця 5 000 кВт·год за лютий не віднесена до його точки обліку; а твердження про 486 150 кВт·год за березень ґрунтується на посиланні на процесуальну позицію ДПЗД «Укрінтеренерго» в іншому спорі, а не на скоригованих даних ОСР.

Натомість оператор системи розподілу послідовно підтверджує щодо відповідача ті самі три індивідуальні величини 326 110 кВт·год, 478 603 кВт·год та 647 801 кВт·год.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що наведені ТОВ «Радіоприлад» та АТ «Українська оборонна промисловість» арифметичні розбіжності й коригування не є достатніми для спростування за стандартом вірогідності доказів індивідуальних даних комерційного обліку щодо ЗДП «Радіоприлад», оскільки учасниками на стороні відповідача не доведено безпосереднього впливу цих розбіжностей на спірні обсяги конкретного споживача.

Щодо ціни електричної енергії, включення вартості послуг з розподілу, класу напруги та правильності визначення основного боргу в сумі 3 790 033,16 грн

ТОВ «Радіоприлад», заперечуючи проти розміру основного боргу, виходить передусім з іншого, значно меншого, на його думку, обсягу власного споживання електричної енергії. Апелянт та АТ «Українська оборонна промисловість» також порушують питання щодо включення до ціни електричної енергії витрат, пов`язаних із її розподілом, та звертають увагу на відомості щодо класів напруги у документах оператора системи розподілу.

Колегія суддів насамперед зазначає, що відповідно до частини п`ятої статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» у редакції, яка регулювала спірні правовідносини, постачальник «останньої надії» був зобов`язаний постачати електричну енергію за ціною, сформованою відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором. До складу такої ціни законодавством включалися, зокрема, ціна купівлі електричної енергії на ринку, ціна (тариф) на послуги постачальника «останньої надії», а також ціни (тарифи) на послуги оператора системи передачі та оператора системи розподілу відповідно до укладених договорів. Такий зміст статті 64 Закону підтверджувався й офіційними роз`ясненнями НКРЕКП у 2019 році.

Порядок формування ціни, за якою здійснюється постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії», був затверджений постановою НКРЕКП від 05.10.2018 № 1179, яка набрала чинності ще до початку спірного періоду. Таким чином, ціна постачання ПОН визначалася не довільно самим ДПЗД «Укрінтеренерго», а відповідно до спеціального нормативно встановленого механізму.

Зазначене спростовує підхід, за яким наявність у сумі, що сплачується споживачем постачальнику «останньої надії», складової, пов`язаної з розподілом електричної енергії, сама по собі свідчить про подвійне чи безпідставне нарахування.

АТ «Запоріжжяобленерго», надаючи пояснення у справі, також зазначало, що між ним та ДПЗД «Укрінтеренерго» було укладено договір електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії № 40 від 01.01.2019, і прямо погоджувалося з тим, що у складі коштів, які споживачі сплачують ПОН, міститься складова, призначена для здійснення розрахунків постачальника з оператором системи розподілу.

Аналогічну позицію викладено у відзиві ДПЗД «Укрінтеренерго» на апеляційну скаргу: позивач послався на частину п`яту статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» та зазначив, що сформована для споживача ціна включає вартісні складові послуг оператора системи передачі й оператора системи розподілу, а відповідна частина отриманих від споживача коштів підлягає подальшому розрахунку між ПОН та ОСР.

Правова конструкція, за якої постачальник «останньої надії» перебуває у договірних відносинах з оператором системи розподілу та зобов`язаний розраховуватися з ним за послуги з розподілу електричної енергії відповідним споживачам, підтверджується і практикою Верховного Суду.

Так, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 905/1791/21 безпосередньо досліджувалися правовідносини між ДПЗД «Укрінтеренерго» як електропостачальником та оператором системи розподілу за публічним договором електропостачальника про надання послуг з розподілу. Верховний Суд виходив з існування обов`язку ДПЗД «Укрінтеренерго» оплачувати ОСР послуги з розподілу електричної енергії, надані стосовно споживачів постачальника. Фактичні обставини тієї справи не є тотожними даній справі, однак відповідна постанова підтверджує саму правову модель взаєморозрахунків ПОН та ОСР.

Таким чином, довід про те, що витрати на розподіл за своєю природою взагалі не могли враховуватися при формуванні вартості електричної енергії, що підлягала оплаті споживачем ПОН, суперечить спеціальному законодавству, чинному у спірний період.

Водночас сама правомірність включення відповідної складової ще не звільняє позивача від доведення конкретного розміру пред`явленої до оплати вартості.

Із матеріалів справи вбачається, що за січень 2019 року при обсязі 326 110 кВт·год ДПЗД «Укрінтеренерго» визначило до сплати 850 916,22 грн з ПДВ; за лютий при обсязі 478 603 кВт·год 1 248 814,98 грн з ПДВ; за березень при обсязі 647 801 кВт·год 1 690 301,96 грн з ПДВ.

Сумарно зазначені три нарахування становлять: 850 916,22 грн + 1 248 814,98 грн + 1 690 301,96 грн = 3 790 033,16 грн.

При цьому зі співвідношення визначених у рахунках вартості та кількості електричної енергії випливає застосування однакової розрахункової ціни приблизно 2,609292 грн за 1 кВт·год з ПДВ, тобто 2,17441 грн без ПДВ.

Істотним для оцінки апеляційних доводів є те, що сам апелянт у власному альтернативному розрахунку застосовує саме цю ціну.

Так, визначивши, на власну думку, обсяг споживання ЗДП «Радіоприлад» у розмірі 630 814,50 кВт·год, сторона відповідача множить його на 2,17441 грн без ПДВ, або 2,6093 грн з ПДВ, та отримує 1 645 984,27 грн.

Таким чином, зміст власного контррозрахунку апелянта свідчить, що фактично він не пропонує іншої ціни за одиницю електричної енергії. Різниця між заявленими позивачем 3 790 033,16 грн та визначеними апелянтом 1 645 984,27 грн виникає не внаслідок застосування різних тарифів, а виключно внаслідок використання різних вихідних обсягів: 1 452 514 кВт·год у розрахунку позивача проти 630 814,50 кВт·год у розрахунку сторони відповідача.

У такий спосіб, після відхилення колегією суддів доводів про необхідність заміни сформованих ОСР індивідуальних обсягів альтернативним розрахунком відповідача, арифметична підстава для відповідного зменшення основного боргу також відсутня.

Колегія суддів окремо оцінює посилання учасників справи на відомості щодо класів напруги.

У виставлених ДПЗД «Укрінтеренерго» рахунках та актах спірні обсяги відображені із зазначенням другого класу напруги. З іншого боку, учасники на стороні відповідача звертають увагу на позначення груп та класів у повідомленнях ОСР і вказують на певні невідповідності між агрегованими документами.

Однак, як уже встановлено колегією суддів, сам факт різного відображення загальних груп чи класів у документах, складених для різних рівнів розрахунків, може мати значення для результату справи лише за умови доведення того, що внаслідок такого відображення до конкретного обсягу ЗДП «Радіоприлад» застосовано неправильну ціну.

Такого контррозрахунку апелянтом не надано.

Навпаки, як зазначено вище, ТОВ «Радіоприлад» при визначенні суми, яку воно вважає можливою до оплати, застосовує ту саму ставку 2,17441 грн без ПДВ / 2,6093 грн з ПДВ, яка фактично покладена в основу рахунків позивача.

Тому за відсутності наведеної апелянтом іншої нормативно обґрунтованої ціни та арифметичного розрахунку того, як застосування іншого класу напруги змінює суму боргу, саме лише посилання на різні позначення класу в окремих документах не спростовує розмір стягнення.

Колегія суддів також враховує умови договору та Комерційної пропозиції № 2 від 27.12.2018, відповідно до яких споживач зобов`язаний оплачувати вартість спожитої електричної енергії, а остаточний розрахунок здійснюється на підставі виставленого постачальником рахунку; акт купівлі-продажу формується на підставі отриманих від ОСР даних фактичного споживання.

Матеріалами справи підтверджено отримання ЗДП «Радіоприлад» рахунків та актів за всі три розрахункові місяці, тоді як доказів здійснення оплати цих сум не надано.

При цьому відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 Закону України «Про ринок електричної енергії» електропостачальник має право своєчасно та в повному обсязі отримувати кошти за продану електричну енергію та послуги з її постачання, а пунктом 1 частини третьої статті 58 цього Закону встановлено обов`язок споживача сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів. Вказані положення наведені й у матеріалах, на яких ґрунтувався висновок місцевого господарського суду.

Таким чином, з урахуванням висновків, зроблених колегією суддів у попередніх частинах мотивувальної частини щодо доведеності обсягів 326 110 кВт·год, 478 603 кВт·год та 647 801 кВт·год, арифметичний розрахунок вартості електричної енергії є таким: за січень 2019 року 850 916,22 грн; за лютий 2019 року 1 248 814,98 грн; за березень 2019 року 1 690 301,96 грн; всього 3 790 033,16 грн.

Доказів сплати зазначеної заборгованості повністю або частково матеріали справи не містять.

Відтак доводи апеляційної скарги у частині неправильного визначення основного боргу фактично є похідними від заперечень щодо обсягу власного споживання, які вже отримали оцінку колегії суддів, та не містять самостійного належного розрахунку іншої ціни електричної енергії.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у ТОВ «Радіоприлад» невиконаного грошового зобов`язання перед ДПЗД «Укрінтеренерго» з оплати поставленої у січні-березні 2019 року електричної енергії у розмірі 3 790 033,16 грн.

Щодо нарахування 3 191 636,27 грн інфляційних втрат та 3 533 236,34 грн 15 % річних, правової природи цих нарахувань і визначення періоду прострочення

Апелянт не наводить самостійного контррозрахунку зазначених сум та не заперечує арифметичний алгоритм їх обчислення як такий. Його заперечення мають переважно похідний характер: на думку ТОВ «Радіоприлад», оскільки не доведено належного виникнення договірних правовідносин, фактичного обсягу поставленої електричної енергії та розміру основної заборгованості, неможливо встановити і суму, і період прострочення, а тому відсутні підстави для застосування статті 625 ЦК України. Таку позицію відповідач висловлював і під час розгляду справи судом першої інстанції.

Аналогічний за змістом довід наведено щодо березня 2019 року: сторона відповідача пов`язувала безпідставність 15 % річних та інфляційних втрат із неможливістю, на її думку, встановити обсяг постачання та період прострочення.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про виникнення між сторонами правовідносин із постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», доведеність обсягів електричної енергії, віднесених оператором системи розподілу до ЗДП «Радіоприлад», та обґрунтованість основного боргу у розмірі 3 790 033,16 грн, похідний характер заперечень апелянта сам по собі не дає підстав для відмови у застосуванні наслідків прострочення грошового зобов`язання.

Водночас, зважаючи на значний розмір додаткових нарахувань, колегія суддів вважає необхідним окремо перевірити правову підставу застосування 15 % річних, момент виникнення прострочення за кожним розрахунковим періодом та правильність розрахунку обох складових відповідальності.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

За частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

Спеціальні наслідки прострочення саме грошового зобов`язання встановлені статтею 625 ЦК України.

Відповідно до частини другої вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Саме таке диспозитивне правило щодо розміру процентів закріплене законодавцем.

Таким чином, закон безпосередньо допускає встановлення договором розміру процентів річних, відмінного від 3 %.

У даній справі такий інший розмір процентів був прямо передбачений умовами публічного договору ПОН та Комерційної пропозиції № 2 від 27.12.2018.

Зокрема, Комерційною пропозицією № 2 встановлено, що споживач, який прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати електричної енергії, на вимогу постачальника зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 15 % річних від простроченої суми.

Таким чином, застосування позивачем ставки 15 % річних не є довільною зміною встановлених законом 3 % та не є окремою штрафною санкцією, розмір якої самостійно визначений кредитором після виникнення прострочення. Це погоджений умовами договору інший розмір процентів річних у розумінні частини другої статті 625 ЦК України.

Правова природа інфляційних втрат та процентів річних за статтею 625 ЦК України неодноразово роз`яснювалася Великою Палатою Верховного Суду.

Так, у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що нарахування інфляційних втрат та процентів річних на суму боргу є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання та способом захисту майнового права й інтересу кредитора: інфляційна складова компенсує знецінення грошових коштів, а проценти неналежне виконання боржником грошового зобов`язання.

У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду також сформулювала висновок, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та процентів річних є додатковим (акцесорним) до основного грошового зобов`язання, залежить від нього та поділяє його юридичну долю. Цей висновок надалі застосований Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Тому встановлення колегією суддів існування основного невиконаного грошового зобов`язання у сумі 3 790 033,16 грн є необхідною, але не єдиною передумовою для стягнення передбачених статтею 625 ЦК України сум: додатково необхідно визначити момент початку прострочення та перевірити правильність нарахувань.

Щодо моменту виникнення прострочення колегія суддів виходить з умов договору та Комерційної пропозиції № 2.

За пунктом 5.10 договору оплата рахунку має бути здійснена у строки, визначені рахунком, але строк для оплати не може бути меншим ніж п`ять робочих днів з дня отримання рахунку споживачем. Відповідні умови розрахунків передбачені також Комерційною пропозицією № 2.

Матеріалами справи підтверджено, що рахунок за січень 2019 року на суму 850 916,22 грн отримано ЗДП «Радіоприлад» 18.02.2019.

П`ять робочих днів після його отримання спливли 25.02.2019, а тому з 26.02.2019 невиконане грошове зобов`язання є простроченим.

Рахунок за лютий 2019 року на суму 1 248 814,98 грн отримано 18.03.2019. Відповідно, п`ятиденний робочий строк для його оплати сплив 25.03.2019, а першим днем прострочення є 26.03.2019.

Рахунок за березень 2019 року на суму 1 690 301,96 грн отримано 18.04.2019. П`ять робочих днів для його оплати спливли 25.04.2019, а прострочення розпочалося 26.04.2019.

Саме такі початкові дати використані ДПЗД «Укрінтеренерго» у розрахунку 15 % річних та інфляційних втрат. Протокол розрахунку містить окремо щодо кожного рахунку дату його вручення, дату початку прострочення, суму боргу, тривалість періоду та суму нарахування.

У такий спосіб, твердження апелянта про неможливість установити момент виникнення прострочення матеріалами справи спростовується.

Щодо 15 % річних позивачем здійснено такі нарахування: на 850 916,22 грн з 26.02.2019 по 19.06.2025 у розмірі 805 689,44 грн; на 1 248 814,98 грн з 26.03.2019 по 19.06.2025 у розмірі 1 168 069,68 грн; на 1 690 301,96 грн з 26.04.2019 по 19.06.2025 у розмірі 1 559 477,22 грн. Загальна сума становить 3 533 236,34 грн.

Перевіряючи цей розрахунок, колегія суддів враховує фактичну кількість календарних днів у кожному році, у тому числі 366 днів у високосних 2020 та 2024 роках. Повторний арифметичний розрахунок за ставкою 15 % річних за кожний календарний відрізок дає ті самі величини: 805 689,44 грн, 1 168 069,68 грн та 1 559 477,22 грн відповідно.

Таким чином, арифметичних помилок у визначенні заявлених 3 533 236,34 грн 15 % річних колегією суддів не встановлено.

Колегія суддів при цьому враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

У цій постанові Велика Палата виходила з компенсаційної, а не каральної природи цивільно-правової відповідальності та зазначила, що за певних виняткових обставин, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити розмір процентів річних, передбачених статтею 625 ЦК України, якщо їх договірний розмір призводить до явно нерозумних і несправедливих наслідків та порушує баланс інтересів сторін.

Однак обставини справи № 902/417/18 не дають підстав для автоматичного зменшення будь-якого договірного розміру процентів, що перевищує 3 % річних.

Велика Палата не сформулювала правила, за яким будь-яка ставка понад законодавчі 3 % є надмірною; навпаки, питання пропорційності підлягає вирішенню з урахуванням конкретних умов договору, розміру ставки, тривалості порушення, поведінки сторін та співвідношення основного боргу і відповідальності. Подальша практика Верховного Суду також виходить із необхідності оцінювати такі обставини індивідуально.

У даній справі ставка 15 % річних є фіксованою, прямо передбачена Комерційною пропозицією № 2 та не збільшується залежно від тривалості прострочення.

Основний борг становить 3 790 033,16 грн, а нараховані за період понад шість років 15 % річних 3 533 236,34 грн. Саме по собі таке співвідношення, враховуючи тривалість повного невиконання грошового зобов`язання, не свідчить про очевидно каральний або непропорційний характер відповідальності.

При цьому протягом усього періоду, за який здійснено нарахування, доказів погашення відповідачем будь-якої частини основного боргу матеріали справи не містять.

Апелянт також не навів окремого розрахунку суми процентів, яка, на його думку, відповідала б принципам справедливості та пропорційності, та не обґрунтував конкретними доказами, чому саме договірна ставка 15 % у спірних правовідносинах повинна бути зменшена. Його позиція полягає насамперед у повній відсутності підстав для будь-яких нарахувань унаслідок заперечення основного боргу.

За таких обставин правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 не дають підстав для зменшення 15 % річних у даній справі.

Щодо інфляційних втрат позивачем визначено їх у загальному розмірі 3 191 636,27 грн, у тому числі: на суму 850 916,22 грн - 734 472,11 грн; на суму 1 248 814,98 грн - 1 057 166,35 грн; на суму 1 690 301,96 грн - 1 399 997,81 грн.

Зазначені нарахування здійснено відповідно з моменту виникнення прострочення за кожним рахунком по 31.05.2025.

При перевірці методики розрахунку інфляційних втрат колегія суддів враховує правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Об`єднана палата зазначила, що інфляційні втрати є компенсацією знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а їх розрахунок здійснюється шляхом послідовного застосування відповідних офіційних індексів інфляції; при цьому до розрахунку мають включатися також періоди, в яких індекс інфляції становив менше одиниці, тобто мала місце дефляція.

Індекси споживчих цін, які використовуються для такого розрахунку, є офіційними статистичними показниками, що оприлюднюються органами державної статистики. Офіційна статистична інформація містить відповідні щомісячні індекси за 2019-2025 роки.

Суд першої інстанції перевірив поданий ДПЗД «Укрінтеренерго» розрахунок інфляційних втрат та визнав його правильним. Апелянт, заперечуючи основний борг, не навів жодного конкретного неправильного індексу інфляції, не визначив помилково включений або пропущений місяць та не подав альтернативного арифметичного розрахунку інфляційних втрат.

За встановлених у цій постанові початкових дат прострочення та відсутності доказів погашення основного боргу колегія суддів не встановила підстав для висновку про неправильність визначених позивачем 3 191 636,27 грн інфляційних втрат.

При цьому застосування інфляційних втрат одночасно з процентами річних не є подвійним стягненням за одне й те саме порушення, оскільки обидві складові прямо та одночасно передбачені частиною другою статті 625 ЦК України і мають різне компенсаційне призначення.

Відсутність вини боржника також не виключає застосування частини другої статті 625 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду послідовно виходить із того, що передбачені цією нормою нарахування є наслідком самого факту прострочення грошового зобов`язання і застосовуються незалежно від вини боржника.

Колегія суддів також враховує, що ДПЗД «Укрінтеренерго» ще 06.05.2019 направило ЗДП «Радіоприлад» претензію-вимогу № 44/11-000026 щодо погашення заборгованості, однак доказів її сплати матеріали справи не містять.

Таким чином, встановивши наявність основного грошового зобов`язання відповідача у сумі 3 790 033,16 грн, його невиконання у визначені договором строки, правильність початкових дат прострочення 26.02.2019, 26.03.2019 та 26.04.2019, а також наявність у Комерційній пропозиції № 2 умови про 15 % річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення 3 533 236,34 грн 15 % річних та 3 191 636,27 грн інфляційних втрат.

Доводи апелянта про безпідставність цих нарахувань є похідними від уже відхилених доводів щодо відсутності договірних відносин, недоведеності факту та обсягу постачання й основного боргу та самостійно правильності здійсненого позивачем розрахунку не спростовують.

Щодо доводів про порушення судом першої інстанції правил доказування й оцінки доказів, неповне з`ясування обставин справи, ненадання оцінки істотним аргументам учасників та невідповідність рішення вимогам статей 86, 236, 238 ГПК України

Апелянт, зокрема, вважає, що місцевий господарський суд фактично надав перевагу документам ДПЗД «Укрінтеренерго» та АТ «Запоріжжяобленерго», не зіставивши їх належним чином із доказами відповідача та АТ «Українська оборонна промисловість», не усунув суперечності між різними документами комерційного обліку, не надав належної відповіді на доводи щодо субспоживачів, транзиту електричної енергії, засобів обліку та альтернативного розрахунку власного споживання і, на думку скаржника, неправомірно переклав на відповідача обов`язок спростовувати заявлений позивачем обсяг замість покладення на позивача обов`язку його довести.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за внутрішнім переконанням, заснованим на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні; жодний доказ не має наперед установленої сили, а суд зобов`язаний оцінити належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у сукупності та мотивувати їх врахування або відхилення.

Частина п`ята статті 236 ГПК України визначає обґрунтованим рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, підтверджених дослідженими доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Більш деталізовані вимоги до мотивувальної частини рішення встановлює частина четверта статті 238 ГПК України, згідно з якою суд повинен, зокрема, зазначити обставини, що входять до предмета доказування, докази на їх підтвердження або спростування, висновок про встановлення відповідних обставин з огляду на більшу вірогідність доказів, мотиви надання одним доказам переваги над іншими та мотивовану оцінку аргументів учасників справи.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23 також наголосила, що належне мотивування судового рішення передбачає встановлення юридично значущих обставин, дослідження відповідних доказів та надання відповіді на істотні для вирішення спору аргументи сторін.

Перевіряючи додержання наведених вимог саме у даній справі, колегія суддів враховує не лише зміст остаточного рішення, але й увесь перебіг розгляду справи судом першої інстанції.

Матеріали справи свідчать, що місцевий господарський суд не обмежився дослідженням документів, первісно поданих позивачем.

З метою з`ясування обставин, пов`язаних із комерційним обліком електричної енергії та роллю АТ «Запоріжжяобленерго», суд повернувся до стадії підготовчого провадження, а ухвалою від 18.03.2026 залучив АТ «Запоріжжяобленерго» до участі у справі як третю особу на стороні відповідача та надав йому можливість подати пояснення і докази.

Після надходження пояснень АТ «Запоріжжяобленерго» відповідач 20.04.2026 заявив клопотання про витребування в ОСР документів щодо показників засобів обліку самого ЗДП «Радіоприлад» та його субспоживачів, зокрема актів про спожиту електроенергію за січень-березень 2019 року.

Суд першої інстанції не відхилив це клопотання формально чи з мотивів спливу процесуального строку, а, навпаки, визнав відповідні докази такими, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, та ухвалою від 29.04.2026 клопотання відповідача задовольнив.

На виконання вказаної ухвали АТ «Запоріжжяобленерго» 06.05.2026 подало додаткові пояснення та повідомило про наявні у нього звіти щодо фактичного (звітного) корисного відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку, у яких щодо відповідача зазначені обсяги 326 110 кВт·год, 478 603 кВт·год та 647 801 кВт·год.

Таким чином, твердження апелянта про те, що місцевий господарський суд не вживав заходів для з`ясування первинної основи даних ОСР або фактично позбавив відповідача можливості підтвердити свої заперечення, матеріалами справи не підтверджується.

Навпаки, саме за ініціативою відповідача суд витребував додаткові документи у третьої особи, яка володіла інформацією комерційного обліку.

Матеріали справи також свідчать, що після одержання додаткових пояснень ОСР справа не була негайно вирішена. Судові засідання по суті відбувалися 11.05.2026, 20.05.2026, 25.05.2026 та 18.06.2026, а суд неодноразово оголошував перерви, зокрема з огляду на значний обсяг доказів, що підлягав дослідженню. 18.06.2026 після завершення судових дебатів суд перейшов до ухвалення рішення.

Таким чином, процесуальний перебіг справи не свідчить про поверхневий або формально обмежений розгляд доказової бази.

Щодо доводу про неправомірне перекладення тягаря доказування на відповідача колегія суддів зазначає таке.

Як встановлено колегією суддів, саме позивач повинен довести виникнення зобов`язання, факт постачання, його обсяг, ціну та невиконання обов`язку з оплати.

ДПЗД «Укрінтеренерго» подало на підтвердження цих обставин договори та комерційну пропозицію, рахунки й акти за кожен місяць, докази їх отримання відповідачем, дані ОСР щодо фактичного відпуску за точками комерційного обліку та подальше підтвердження відповідних обсягів самим оператором системи розподілу.

Лише після подання позивачем такого масиву доказів виникла необхідність зіставити їх із доказами, якими відповідач обґрунтовував самостійні заперечення про інший обсяг власного споживання, неврахування транзиту, субспоживачів, двох засобів обліку та коригувань.

Вимога до відповідача довести саме ті обставини, на які він посилається на спростування доказів позивача, не є перекладенням на нього обов`язку доказувати відсутність боргу замість позивача, а відповідає принципу змагальності та статті 74 ГПК України.

У цьому аспекті колегія суддів не встановила процесуального порушення.

Щодо тверджень про неналежну оцінку доказів та неврахування суперечностей колегія суддів звертає увагу, що частина відповідних зауважень апелянта небезпідставно вказує на складність доказового матеріалу у даній справі.

Дійсно, у матеріалах наявні документи різних рівнів обліку, відомості про дві точки та декілька засобів обліку, дані про 29 субспоживачів і транзит, коригування загальних оптових обсягів, а також арифметичні невідповідності у зведених документах.

Саме тому колегія суддів не обмежується посиланням на те, що місцевий суд «перевірив докази», а самостійно зіставила відповідні групи документів і надала кожному із зазначених апеляційних доводів окрему оцінку.

За результатами такого апеляційного дослідження встановлено, що виявлені апелянтом розбіжності в агрегованих показниках не доводять неправильності персоніфікованих місячних обсягів ЗДП «Радіоприлад», наявність субспоживачів і транзиту не доводить включення їхнього споживання до індивідуальних даних відповідача, а альтернативні розрахунки сторони відповідача не утворюють одного узгодженого та підтвердженого ОСР розрахунку.

У такий спосіб, навіть за умови, що окремі із зазначених аргументів могли бути докладніше відображені в мотивувальній частині рішення місцевого господарського суду, здійснена судом апеляційної інстанції перевірка не підтвердила неправильності кінцевого висновку суду першої інстанції.

При цьому вимога статей 86, 236 та 238 ГПК України про мотивовану оцінку доказів не повинна тлумачитися як обов`язок суду буквально відтворювати в рішенні кожний арифметичний розрахунок або кожну репліку учасника справи. Вирішальним є те, чи одержали належну відповідь істотні питання, від яких залежить результат спору.

Такий підхід відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

У рішеннях у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України» та «Проніна проти України» ЄСПЛ виходив із того, що стаття 6 Конвенції вимагає належного мотивування судових рішень, однак не передбачає обов`язку детально відповідати на кожен аргумент; обсяг необхідної відповіді залежить від обставин конкретної справи. Цей підхід послідовно застосовується Об`єднаною палатою КГС ВС, зокрема у постановах від 17.12.2021 у справі № 910/9841/20 та від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21.

Водночас наведене правило не означає, що суд може залишити без відповіді аргумент, який здатний змінити результат спору.

Саме з вказаної причини апеляційний суд у цій постанові окремо перевірив усі ключові заперечення ТОВ «Радіоприлад» і АТ «Українська оборонна промисловість», у тому числі ті, які у рішенні першої інстанції були відхилені узагальнено.

Щодо можливості використання спеціальних знань або призначення судової експертизи колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 99 ГПК України експертиза призначається за сукупності умов, зокрема якщо без спеціальних знань у сфері, іншій ніж право, встановити обставини неможливо та сторонами не подано відповідного експертного висновку.

Разом із тим у даній справі спірні питання полягали насамперед у визначенні доказового значення вже сформованих документів комерційного обліку, їх співвідношення, правового статусу ОСР та того, чи спростовують альтернативні розрахунки офіційні дані комерційного обліку.

Оцінка належності, допустимості, вірогідності та взаємного зв`язку таких документів є процесуальним обов`язком суду і сама по собі не може бути передана експерту.

Наявність у справі значного обсягу технічних і розрахункових даних також не означає автоматичної необхідності судової експертизи, якщо відповідні обставини можуть бути встановлені на підставі документів, пояснень уповноваженого оператора системи та їх оцінки за правилами статті 86 ГПК України.

Тому сама відсутність експертного дослідження не свідчить про неповноту судового розгляду.

Окремо колегія суддів звертає увагу на очевидні редакційно-технічні недоліки повного тексту рішення суду першої інстанції.

Так, після правильного зазначення, що позивач просить стягнути 3 533 236,34 грн саме 15 % річних, та перевірки відповідного розрахунку місцевий суд у наступному абзаці помилково назвав цю ж суму « 3 % річних».

Крім того, у мотивувальній частині рішення міститься очевидно сторонній фрагмент про стягнення 118 949 643,21 грн за договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління № 0503-03041-ПД від 01.01.2024, який не стосується ні сторін, ні предмета, ні фактичних обставин даної справи.

Колегія суддів не вважає правильним ігнорувати такі недоліки тексту судового рішення.

Водночас їх характер беззаперечно свідчить про технічне перенесення стороннього текстового фрагмента, а не про фактичне вирішення місцевим судом іншого спору чи застосування цього фрагмента як підстави для визначення присудженої у справі суми.

Перед цим фрагментом суд правильно визначив предмет спору, сторони, основну заборгованість 3 790 033,16 грн, інфляційні втрати 3 191 636,27 грн та 15 % річних 3 533 236,34 грн, перевірив відповідні розрахунки, а резолютивна частина рішення містить саме належні до даної справи суми.

Таким чином, наведені технічні помилки є недоліком оформлення мотивувальної частини рішення, однак не вплинули на встановлення обставин даної справи, визначення предмета та підстав позову, розмір присуджених сум чи зміст резолютивної частини.

Відповідно до частини другої статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права є підставою для скасування або зміни рішення лише тоді, коли таке порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Жодної з передбачених частиною третьою статті 277 ГПК України безумовних процесуальних підстав для скасування рішення у даній справі колегією суддів не встановлено.

Таким чином, самі по собі окремі недоліки деталізації мотивів та виявлені редакційно-технічні помилки не можуть бути підставою для скасування по суті правильного рішення за відсутності встановленого причинного зв`язку між ними та неправильним вирішенням спору.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів встановила, що учасникам справи була надана реальна можливість подавати докази, пояснення, заперечення та клопотання; суд першої інстанції залучив до участі у справі оператора системи розподілу, витребував за клопотанням відповідача додаткові докази, дослідив одержані матеріали та вирішив спір на підставі сукупності доказів.

Щодо доводів про статус ТОВ «Радіоприлад» як підприємства оборонно-промислового комплексу, можливого негативного впливу виконання рішення на обороноздатність держави та підсумкової оцінки підстав для скасування оскаржуваного рішення

Апелянт зазначає, що виконання рішення про стягнення з нього понад 10 млн грн може спричинити суттєве погіршення фінансового стану підприємства, блокування виробничих процесів, невиконання державних контрактів та інших договірних зобов`язань, пов`язаних із забезпеченням потреб оборони держави. На переконання скаржника, за умов воєнного стану відповідні наслідки виходять за межі приватноправового спору та зачіпають публічний інтерес і обороноздатність держави.

Колегія суддів враховує суспільну значущість безперервного функціонування підприємств, діяльність яких пов`язана із забезпеченням оборонних потреб держави, особливо в умовах воєнного стану.

Разом із тим наведена обставина сама по собі не є передбаченою законом підставою для звільнення суб`єкта господарювання від виконання належним чином встановленого грошового зобов`язання або для відмови кредитору в судовому захисті його порушеного майнового права.

Завданням господарського суду при вирішенні цього спору є встановлення того, чи існує заявлене позивачем право вимоги, чи виник у відповідача відповідний обов`язок, чи було це зобов`язання порушене та чи підтверджується розмір вимог належними й вірогідними доказами.

Після встановлення зазначених обставин суд не вправі відмовити у задоволенні обґрунтованої позовної вимоги виключно з міркувань про те, що виконання судового рішення може погіршити фінансове становище боржника.

Такий підхід відповідає принципам юридичної визначеності, рівності учасників господарських правовідносин та обов`язковості виконання належним чином установлених грошових зобов`язань.

Важливим для даної справи є також часовий аспект.

Спірні зобов`язання виникли внаслідок постачання електричної енергії у січні-березні 2019 року, а прострочення оплати за відповідними рахунками розпочалося 26.02.2019, 26.03.2019 та 26.04.2019 відповідно.

Таким чином, виникнення та первісне невиконання спірного грошового зобов`язання відбулося задовго до введення в Україні воєнного стану 24.02.2022.

Тому запровадження воєнного стану не може ретроспективно усунути вже існуюче грошове зобов`язання чи перетворити належно поставлену та неоплачену електричну енергію на безоплатну.

Колегія суддів також враховує актуальну практику Верховного Суду щодо впливу воєнного стану на виконання грошових зобов`язань.

Так, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.02.2026 у справі № 910/881/24 погодилася з висновком про те, що саме по собі запровадження воєнного стану та посилання на пов`язані з ним обставини не доводять об`єктивної неможливості виконання грошового зобов`язання; боржник має довести конкретний вплив відповідних обставин на можливість виконати саме спірне зобов`язання.

Подібний підхід застосовано ОП КГС ВС у постанові від 01.12.2023 у справі № 910/9216/22: посилання на воєнний стан не було визнано достатнім, оскільки сторона не довела, які саме пов`язані з ним обставини спричинили неможливість виконання грошового зобов`язання.

Верховний Суд також наголошував, що сама по собі збройна агресія чи введення воєнного стану не означає автоматичного звільнення особи від будь-яких зобов`язань; необхідним є причинно-наслідковий зв`язок між відповідною надзвичайною обставиною та об`єктивною неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Такий підхід, зокрема, відображено у постанові Верховного Суду від 27.02.2025 у справі № 520/2941/24 із посиланням на практику КГС ВС.

У даній справі апелянт, по суті, не посилається на воєнний стан як на обставину, яка унеможливила виконання грошового зобов`язання у 2019 році. Його аргумент має інший зміст можливе примусове виконання рішення зараз може негативно позначитися на поточній господарській та оборонній діяльності підприємства.

Водночас твердження апеляційної скарги сформульовані саме як прогноз можливих наслідків: виконання рішення «може призвести» до погіршення фінансового стану, блокування виробництва та невиконання державних контрактів.

Такі міркування не спростовують жодної з юридично значущих обставин, які входять до предмета доказування у спорі про стягнення заборгованості: вони не спростовують виникнення договору ПОН, факту постачання, обсягу електричної енергії, її вартості, отримання рахунків, прострочення чи розміру додаткових нарахувань.

Крім того, процесуальне законодавство розмежовує питання правильності вирішення спору по суті та питання порядку виконання законного судового рішення.

Якщо фактичний фінансовий стан боржника або інші надзвичайні обставини істотно ускладнюють виконання рішення, частиною першою статті 331 ГПК України передбачено можливість звернення сторони до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення.

При вирішенні такого питання суд у передбаченому законом порядку може оцінювати обставини, які ускладнюють виконання рішення, ступінь вини відповідача, надзвичайні події та інші конкретні обставини. Актуальний зміст статті 331 ГПК України та критерії її застосування підтверджено Об`єднаною палатою КГС ВС у постанові від 06.06.2025 у справі № 917/141/24.

Відповідний механізм передбачений і статтею 33 Закону України «Про виконавче провадження»: за наявності обставин, які ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторона може звернутися до суду із заявою про відстрочку або розстрочку його виконання.

У такий спосіб, обставини, на які посилається апелянт щодо можливого негативного впливу одночасного стягнення значної суми на його виробничу діяльність, за умови їх належного документального підтвердження можуть бути предметом оцінки при вирішенні питання про порядок і строки виконання судового рішення, але не є правовою підставою для скасування законного рішення та відмови у позові за наявності встановленого й непогашеного боргу.

Інший підхід фактично означав би поставити існування суб`єктивного права кредитора в залежність не від факту виникнення та порушення зобов`язання, а від поточного фінансового стану боржника, чого закон не передбачає.

Тому довід ТОВ «Радіоприлад» щодо оборонного значення підприємства та можливих несприятливих наслідків виконання рішення колегія суддів враховує, однак не вважає таким, що спростовує висновки суду першої інстанції щодо наявності та розміру грошового зобов`язання.

Щодо підсумкової оцінки доводів апеляційної скарги та наявності передбачених статтею 277 ГПК України підстав для скасування рішення колегія суддів зазначає таке.

За результатами здійсненого апеляційного перегляду та перевірки кожної самостійної групи доводів ТОВ «Радіоприлад» колегія суддів не встановила обставин, які відповідно до статті 277 ГПК України зумовлювали б необхідність скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Зокрема, не підтверджено довід апелянта про відсутність договірних правовідносин із ДПЗД «Укрінтеренерго», оскільки спеціальним законодавством передбачено виникнення договору постачання електричної енергії ПОН із початку фактичного постачання, а відсутність окремо підписаної відповідачем заяви-приєднання до договору ПОН не спростовує виникнення таких правовідносин.

Посилання на дату 15.02.2019 та судові рішення у справі № 908/637/19 також не підтвердили відсутності правовідносин у попередній період, оскільки у самій справі № 908/637/19 встановлено продовження ЗДП «Радіоприлад» фактичного електроспоживання та відсутність припинення розподілу електричної енергії.

Не підтверджено і довід про те, що позов ґрунтується виключно на внутрішніх розрахунках ДПЗД «Укрінтеренерго»: місячні обсяги постачання походять із даних оператора системи розподілу, який у спірний період виконував відповідні функції у системі комерційного обліку.

Доводи щодо наявності 29 субспоживачів, транзиту електричної енергії, декількох засобів обліку та іншого співвідношення власного споживання не залишені без оцінки, однак не підтвердили, що до сформованих ОСР індивідуальних обсягів ЗДП «Радіоприлад» були фактично включені обсяги конкретних субспоживачів або населення.

Так само виявлені учасниками арифметичні розбіжності у зведених документах, коригування загальних обсягів січня 2019 року та обставини оптових взаєморозрахунків не підтвердили коригування індивідуальних показників ЗДП «Радіоприлад» за січень, лютий або березень 2019 року.

Альтернативний розрахунок апелянта не спростував заявлену ціну електричної енергії, оскільки сам відповідач застосовує ту саму ціну за 1 кВт·год, а відмінність його результату обумовлена виключно використанням іншого, не підтвердженого ОСР обсягу споживання.

Заперечення проти 15 % річних та інфляційних втрат є переважно похідними від заперечень проти основного боргу; водночас матеріалами справи підтверджуються договірна ставка 15 % річних, дати виникнення прострочення та арифметична правильність відповідних розрахунків.

Не встановлено також процесуального порушення, яке призвело б до неправильного вирішення справи: місцевий суд надав учасникам можливість подати докази, повернувся до підготовчого провадження, залучив оператора системи розподілу, задовольнив клопотання відповідача про витребування додаткових доказів та досліджував отримані документи.

Виявлені у повному тексті рішення окремі редакційно-технічні недоліки, у тому числі неправильне зазначення « 3 %» замість 15 % річних та очевидно сторонній фрагмент щодо іншого договору й іншої суми, не вплинули на фактично встановлені обставини, розмір присуджених сум або зміст резолютивної частини та не призвели до неправильного вирішення справи.

Таким чином, апеляційна перевірка не встановила передбачених частиною першою статті 277 ГПК України обставин у вигляді нез`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд визнав установленими, невідповідності його кінцевих висновків обставинам справи або такого порушення норм матеріального чи процесуального права, яке тягло б скасування або зміну рішення.

Наведені в апеляційній скарзі доводи в значній частині спрямовані на іншу оцінку тих самих доказів, однак після їх повторного дослідження та зіставлення відповідно до статей 79, 86 та 269 ГПК України колегія суддів не встановила підстав для висновку, що запропонована апелянтом оцінка є більш вірогідною за ту сукупність доказів, на якій ґрунтується висновок про наявність спірної заборгованості.

За таких обставин доводи апеляційної скарги не спростовують правильності кінцевого висновку Господарського суду Запорізької області про задоволення позову ДПЗД «Укрінтеренерго» та не утворюють передбачених законом підстав для скасування рішення від 29.06.2026 у справі № 908/3151/25.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши справу відповідно до статті 269 ГПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги ТОВ «Радіоприлад», дослідивши наявні у матеріалах справи докази та надавши оцінку доводам усіх учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що апелянтом не доведено наявності передбачених статтею 277 ГПК України підстав для скасування або зміни рішення Господарського суду Запорізької області від 29.06.2026 у справі № 908/3151/25.

Встановлені судом першої інстанції обставини щодо виникнення між сторонами правовідносин з постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», фактичного постачання електричної енергії ЗДП «Радіоприлад» у січні-березні 2019 року, її обсягу та вартості, невиконання відповідачем обов`язку з оплати, а також наявності правових підстав для нарахування інфляційних втрат та 15 % річних у ході апеляційного перегляду не спростовані.

Наведені в апеляційній скарзі аргументи щодо відсутності акцепту договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», дати укладення договору про надання послуг з розподілу, неналежності даних комерційного обліку, неврахування електричної енергії субспоживачів та транзитних перетоків, наявності декількох засобів обліку, коригування загальних обсягів електричної енергії, розбіжностей у документах оптового ринку та неправильного визначення розміру заборгованості перевірені судом апеляційної інстанції та з підстав, наведених у мотивувальній частині вказаної постанови, не визнані такими, що спростовують висновки місцевого господарського суду.

Зокрема, апеляційним судом не встановлено доказів того, що сформовані АТ «Запоріжжяобленерго» індивідуальні дані комерційного обліку щодо ЗДП «Радіоприлад» за спірний період містять обсяги, фактично спожиті субспоживачами або населенням, чи що загальні коригування та арифметичні розбіжності у зведених документах ринку електричної енергії спричинили неправильне визначення саме індивідуальних обсягів відповідача.

Наведений апелянтом альтернативний розрахунок власного споживання не підтверджений скоригованими даними уповноваженого оператора системи розподілу та не є достатнім для спростування за стандартом вірогідності доказів обсягів, покладених позивачем в основу розрахунку заборгованості.

Доводи щодо неправомірності стягнення інфляційних втрат та 15 % річних також не знайшли підтвердження, оскільки відповідні нарахування здійснені на суму встановленого основного боргу після настання прострочення, а інший порівняно з трьома процентами розмір процентів річних прямо передбачений Комерційною пропозицією № 2 відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Не встановила колегія суддів і таких порушень норм процесуального права, які відповідно до статті 277 ГПК України могли б бути підставою для скасування оскаржуваного рішення. Суд першої інстанції забезпечив учасникам справи можливість реалізації процесуальних прав, залучив до участі у справі оператора системи розподілу, задовольнив клопотання відповідача про витребування додаткових доказів та дослідив матеріали, подані учасниками справи.

Виявлені у тексті рішення окремі редакційно-технічні помилки не вплинули на правильність встановлення юридично значущих обставин, визначення розміру присуджених сум та зміст резолютивної частини рішення, а тому не є підставою для його скасування.

Посилання апелянта на можливий негативний вплив виконання рішення на господарську діяльність підприємства оборонно-промислового комплексу та забезпечення оборонних потреб держави також не спростовують факту існування й порушення грошового зобов`язання та не належать до передбачених законом підстав для відмови у задоволенні обґрунтованих майнових вимог кредитора.

Таким чином, доводи апеляційної скарги ТОВ «Радіоприлад» не спростовують правильності висновку Господарського суду Запорізької області про наявність підстав для стягнення з відповідача 3 790 033,16 грн основної заборгованості, 3 191 636,27 грн інфляційних втрат та 3 533 236,34 грн 15 % річних.

З огляду на встановлені обставини справи та межі апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Запорізької області від 29.06.2026 у справі № 908/3151/25 по суті спору є законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу ТОВ «Радіоприлад» слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Судові витрати.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати розподіляються залежно від результатів вирішення спору. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги ТОВ «Радіоприлад» без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 29.06.2026 у справі № 908/3151/25 без змін, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта ТОВ «Радіоприлад» і відшкодуванню за рахунок інших учасників справи не підлягають.

Підстав для зміни здійсненого судом першої інстанції розподілу судових витрат колегія суддів не встановила.

Доказів понесення учасниками справи інших судових витрат у суді апеляційної інстанції, щодо яких заявлено вимогу про їх розподіл у порядку, передбаченому ГПК України, матеріали апеляційного провадження не містять.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281- 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Радіоприлад» на рішення Господарського суду Запорізької області від 29.06.2026 у справі № 908/3151/25 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 29.06.2026 у справі № 908/3151/25 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строки та порядку, встановлені статтями 286- 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана 05.10.2026

Головуючий суддя Л.В. Андрейчук

Суддя А.М. Висоцький

Суддя О.В. Чус