ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
03 вересня 2026 року м. Тернопіль Справа № 921/321/26
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Боровця Я.Я.
за участю секретаря судового засідання Шевчук К.О.
Розглянув справу у порядку загального позовного провадження
за позовом Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича, вул. Шевченка, 42, с. Тартаків (з), Сокальський район, Львівська область
до відповідачів:
1. Тернопільського апеляційного суду, вул. Князя Острозького, 14 а, м. Тернопіль
2. Держави України в особі Державної Казначейської служби України, вул. Бастіонна, 6, м. Київ
про стягнення 3 000 084,00 грн матеріальної та моральної шкоди.
За участю учасників судового процесу:
від відповідача 2: Качор В.В. - представник.
Судові процедури.
Судом роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах справи згідно до вимог ГПК України.
Фіксування судового засідання технічними засобами здійснюється відповідно до статті 222 ГПК України.
Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.
Суть справи.
Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідачів Тернопільського апеляційного суду та Держави України в особі Державної Казначейської служби України про стягнення 3 000 084,00 грн матеріальної та моральної шкоди.
Відкриття провадження у справі.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2026, для розгляду справи №921/321/26 визначено суддю Боровця Я.Я.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 01.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/321/26 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 23.06.2026.
Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.
Підготовче провадження.
Підготовче засідання вперше призначено на 23.06.2026.
Протокольною ухвалою від 23.06.2026 підготовче засідання відкладено на 30.06.2026.
Ухвалою суду від 30.06.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/321/26 до судового розгляду по суті на 15.07.2026
Розгляд справи по суті.
У судовому засіданні - 15.07.2026 розпочато розгляд справи по суті.
Протокольною ухвалою від 15.07.2026 судове засідання відкладено на 20.08.2026.
Ухвлою суду від 20.08.2026 судове засідання відкладено на 03.09.2026 з підстав, викладених в ній.
При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі, заслухав обґрунтування позовних вимог представника позивача, його вступне та заключне слово.
У судовому засіданні 03.09.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення у справі №921/321/26 та оголосив скорочене рішення, відповідно до вимог статті 240 ГПК України.
Аргументи сторін.
Правова позиція позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у зв`язку з незаконним винесенням ухвали Тернопільським апеляційним судом від 23.06.2021 у справі №463/12077/20, якою закрито провадження за заявою представника Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича - Бурки Валерія Володимировича про перегляд ухвали Тернопільського апеляційного суду Тернопільської області від 02.04.2021 за нововиявленими обставинами, його позбавлено доступу до правосуддя, чим Фермерському господарству Бурки Віталія Володимировича завдана матеріальна шкода у розмірі 84,00 грн та моральна шкода у розмірі 3 000 000,00 грн.
Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича надіслало клопотання (вх.№4404 від 08.06.2026) про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги підтримує повністю.
Заперечення відповідача 1.
Відповідач 1 явку свого представника у судове засідання не забезпечив. Однак, надіслав відзив на позов (вх.№4835 від 22.06.2026), у якому просив суд закрити провадження у справі №921/321/26 в частині позовних вимог до Тернопільського апеляційного суду на підставі п.1.ч.1 ст. 231 ГПК України.
Заперечення відповідача 2.
Представник відповідача 2 у судовому засіданні заперечив щодо позовних вимог з підстав, викладених у відзиві (вх. №4753 від 18.06.2026), в якому зазначає, що у позивача відсутні правові підстави для задоволення позову, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог
Відповідь на відзив.
Позивачем надіслано відповідь на відзив відповідача 2, відповідно до статті 166 ГПК України, згідно якого доводи відповідача 2 вважає безпідставними.
Фактичні обставини.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 01.06.2021 звернувся до Тернопільського апеляційного суду Тернопільської області із заявою про перегляд ухвали Тернопільського апеляційного суду від 02.04.2021 у справі №463/12077/20 за нововиявленими обставинами.
23.06.2021 Тернопільським апеляційним судом винесено ухвалу у справі №463/12077/20, якою закрито провадження за заявою представника Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича - Бурки Валерія Володимировича про перегляд ухвали Тернопільського апеляційного суду від 02.04.2021 за нововиявленими обставинами.
30.09.2024 Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича повторно звернулося до Тернопільського апеляційного суду Тернопільської області із заявою про перегляд ухвали Тернопільського апеляційного суду Тернопільської області від 23.06.2021 у справі №463/12077/20 за нововиявленими обставинами.
16.12.2024 Тернопільським апеляційним судом у справі № 463/12077/20 прийнято ухвалу, якою заяву представника фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича - Бурки Валерія Володимировича про перегляд ухвали Тернопільського апеляційного суду від 23 червня 2021 року по справі №463/12077/20 за нововиявленими обставинами, залишено без задоволення.
Ухвалою Верховного суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 09.01.2025 у справі №463/12077/20 постановлено відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ФГ Бурки Віталія Володимировича - Бурки Валерія Володимировича на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року.
24.06.2025 втретє Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича звернулося до Тернопільського апеляційного суду Тернопільської області із заявою про перегляд ухвали Тернопільського апеляційного суду від 23.06.2021 у справі №463/12077/20 за нововиявленими обставинами.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 16.07.2025 у справі № 463/12077/20 заяву представника Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича - Бурки Валерія Володимировича про перегляд ухвали Тернопільського апеляційного суду від 23 червня 2021 року у справі № 463/12077/20 за нововиявленими обставинами, залишено без задоволення.
Ухвалою Верховного суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 24.07.2025 у справі №463/12077/20 постановлено відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ФГ Бурки Віталія Володимировича - Бурки Валерія Володимировича на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 16 липня 2025 року.
01.09.2025 Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича звернулося до Тернопільського апеляційного суду Тернопільської області із заявою про виправлення описки в ухвалі Тернопільського апеляційного суду від 23.06.2021 у справі №463/12077/20.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 09.09.2025 у справі № 463/12077/20 відмовлено у заяві представника Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича - Бурки Валерія Володимировича про виправлення описки в ухвалі Тернопільського апеляційного суду від 23 червня 2021 року у справі № 463/12077/20.
Позивач стверджує, що у зв`язку з незаконним винесенням ухвали Тернопільським апеляційним судом від 23.06.2021 у справі №463/12077/20, якою закрито провадження за заявою представника Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича - Бурки Валерія Володимировича про перегляд ухвали Тернопільського апеляційного суду Тернопільської області від 02.04.2021 за нововиявленими обставинами, його позбавлено доступу до правосуддя, чим Фермерському господарству Бурки Віталія Володимировича завдана матеріальна шкода у розмірі 84,00 грн та моральна шкода у розмірі 3 000 000,00 грн.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв"язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Норми права, застосовані при вирішенні спору та мотиви, з яких виходив суд при ухваленні рішення.
Всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (п. 3 ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів є як відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно частин 1, 2 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні ділової репутації юридичної особи.
У відповідності до частин 1, 2 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Статтею 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 6 статті 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.
Відповідачем у справі, предметом якої є відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, дійсно повинна бути держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Державна казначейська служба України є лише органом, який здійснює списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, тобто виконує судове рішення в разі задоволення позову і може бути залучена до вирішення спору в якості співвідповідача.
Застосовуючи положення статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 сформульований висновок про те, що статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Утім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України.
При цьому природа такого зв`язку має бути пряма, тобто дії відповідача мають завдавати шкоду позивачеві як conditio sine qua non ("умова, без якої не може бути") (постанова Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 910/10501/19).
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника. Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.04.2020 у справі №904/3189/19.
Позивач не навів та не довів суду належними та допустимими доказами моральної шкоди, завданої внаслідок порушення його прав у зв`язку винесенням ухвали Тернопільським апеляційним судом від 23.06.2021 у справі №463/12077/20, якою закрито провадження за заявою представника Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича - Бурки Валерія Володимировича про перегляд ухвали Тернопільського апеляційного суду Тернопільської області від 02.04.2021 за нововиявленими обставинами, що полягає у приниженні ділової репутації, порушенні нормальних ділових зв`язків через неможливість продовження активної підприємницької діяльності для забезпечення діяльності фермерського господарства, порушення стосунків з оточуючими людьми так як всі родичі та знайомі глузують, стверджуючи, що фермерське господарство не веде свою діяльність в межах закону, адже кожне рішення органу державної влади, яким відмовлено господарству в задоволенні вимог говорить, що такі вимоги є незаконними.
Стверджуючи про те, що у зв`язку з незаконним закриттям провадження за заявою представника Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича - Бурки Валерія Володимировича про перегляд ухвали Тернопільського апеляційного суду від 02.04.2021 за нововиявленими обставинами на підставі ухвали Тернопільського апеляційного суду від 23.06.2021 у справі №463/12077/20, позивачу була завдана моральна шкода в розмірі 3 000 000,00 грн, позивач не доводить належними та допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди, наявність причинного зв`язку між неправомірними діями, та її результатом - моральною шкодою.
Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів щодо завдання моральної шкоди.
Також, позивач не обґрунтував розмір заявленої до стягнення моральної шкоди, не вказав, чим керувався при визначенні суми у розмірі 3 000 000,00 грн.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідачів 3 000 000,00 грн моральної шкоди є безпідставними, недоведеними, необґрунтованими та непідтвердженими належними і допустимими доказами, а отже суд відмовляє в їх задоволенні.
Щодо позовних вимог про стягнення 84,00 грн матеріальної шкоди, яка полягає в понесених позивачем поштових витрат на направлення на адресу Тернопільського апеляційного суду заяви про перегляд ухвали Тернопільського апеляційного суду від 23.06.2021 у справі №463/12077/20 та Верховного Суду касаційної скарги на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 16.12.2024 у справі №463/12077/20, суд вказує таке.
Зазначені поштові витрати за своєю суттю є судовими витратами, пов`язаними з розглядом справи №463/12077/20.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.
Так, відповідно до частини 1 статті 123 Господарсього процесуального України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належить витрати: пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується виключно процесуальним законодавством.
Розподіл судових витрат у господарській справі пов`язаних з її розглядом та вирішенням має проводитися судом, який ухвалював судове рішення у справі.
Враховуючи, що вказані витрати позивач поніс у зв`язку з реалізацією своїх процесуальних прав під час розгляду іншої справи №463/12077/20, такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат та відшкодовуються у порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом, їх не можна визнати збитками чи шкодою і стягувати за позовною заявою в іншому провадженні, у зв`язку з цим питання про відшкодування судових витрат не може вирішуватись іншим судом або шляхом пред`явлення позову в іншій справі.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідачів 84,00 грн матеріальної шкоди є безпідставними та необґрунтованими, оскільки понесені позивачем поштові витрати не є збитками чи шкодою, а відносяться до судових витрат у справі № 463/12077/20, що розподіляються за правилами, встановленими процесуальним законодавством, а тому суд відмовляє в їх задоволенні.
У відповіді на відзив відповідача 2, позивач, для уникнення непорозумінь при застосуванні вимог ст. 8, 40, 55, 56, 124 Конституції України, керуючись статтею 147, пунктом 1 статті 150 Конституції України, статтями 17, 18 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішенням Європейського суду з прав людини від 07.10.2010 у справі "Богатова проти України", просить суд вирішити питання щодо звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення ст. 56 Конституції України а саме: Чи фермерське господарство має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної і моральної шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суддів (судів).
Відповідно до частини 6 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 46 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України приймає Пленум Верховного Суду.
Враховуючи підстави заявлення вказаного клопотання позивача, суд зазначає, що заявлене клопотання за змістом не стосується тлумачення статті 56 Конституції України та роз`яснення змісту і мети правових норм, яке є загальнообов`язковим для всіх суб`єктів їх застосування і реалізації, а спрямоване на встановлення факту порушення суб`єктивного права позивача на відшкодування за рахунок держави шкоди та захисту цього права, тобто вирішення спору по суті.
Результат аналізу статті 56 Конституції України та статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що стаття 56 Конституції України є загальною нормою, якою встановлено право особи на відшкодування майнової та моральної шкоди.
Водночас норми Глави 82 "Відшкодування шкоди" ЦК України є спеціальними та визначають у передбачених цією главою випадках підстави й порядок відшкодування майнової та моральної шкоди.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відсутні підстави для ініціювання процедури звернення до Конституційного Суду України щодо тлумачення ст. 56 Конституції України, а отже відмовляє у задоволенні клопотань позивача, які містяться у відповідді на відзив відповідача 2 про вирішення питання щодо звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення ст. 56 Конституції України а саме: Чи фермерське господарство має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної і моральної шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суддів (судів).
Щодо клопотання позивача, яке міститься у відповіді на відзив відповідача 2 про заміну первісного відповідача належним відповідачем або залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача у випадку виявлення судом, що позивачем подано позовну заяву до неналежного відповідача, то суд відмовляє у його задоволені, позаяк визначення відповідачів, предмету і підстав позову є виключно правом позивача, позивач самостійно визначає до кого пред`явити вимоги. У той же час, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі поданих доказів. Звертаючись з даним позовом позивач визначив відповідних відповідачів, які повинні відповідати за пред`явленим позовом. Інших, конкретно визначених позивачем осіб, які повинні відповідати за пред`явленим позовом, позивач суду не вказав.
Позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.
Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.
При аналізі доводів сторін, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, який у рішенні "Трофимчук проти України" зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення від 28.10.2010, заява № 4241/03).
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Правова позиція, наведена у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновок суду.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.
Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права.
Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність.
Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.
За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.
Судові витрати.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами (пункт 5 частини 1 статті 237 ГПК України).
Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
Звертаючись з даним позовом позивач посилаючись на п. 11 ч. 2 статтю 3 Закону України "Про судовий збір" вказував, що судовий збір за подання даного позову не справляється.
Згідно з пунктом 11 частини 2 статті 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Отже, враховуючи, що судовий збір за подання відповідного позову не сплачено позивачем, а тому питання про розподіл між сторонами судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -
УХВАЛИВ:
1. У задоволенні позовних вимог, відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256-257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Примірник рішення надіслати сторонам у справі до електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному ГПК України.
Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Повне рішення складено та підписано "06" жовтня 2026 року.
Суддя Я.Я. Боровець