ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня [телефон приховано], тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_______________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"23" вересня 2026 р. м. Харків Справа № 925/1473/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Ємельянової О.О.
при секретарі судового засідання Малихіній М.П.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕЛАНКА ЮА", 33009, м. Рівне, вул. Князя Володимира, буд. 109-Г
до відповідача 1: фізичної особи ОСОБА_1 відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Твентас", 61057, м. Харків, вул. Сумська, буд. 10
про стягнення 12 608 249,59 грн.
за участю представників сторін:
позивача: Тарновецький Я.М. (в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів);
відповідача 1: Сачаєва Є.О. (в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів);
відповідача 2; не з`явився.
ВСТАНОВИВ:
28.11.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕЛАНКА ЮА" звернулось до Господарського суду Черкаської області із позовом до відповідача 1 фізичної особи ОСОБА_1 , відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Твентас" про солідарне стягнення 7 860 503, 16 грн. основного боргу, 786 050,32 грн. штрафу, 332 4994, 32 грн. плати за користування чужими грошовими коштами та 636 701, 79 грн. суми пені. Також до стягнення заявлені судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Твентас" умов договору поставки № 31/01 від 31.01.2025 року в частині повної та своєчасної поставки товару та повернення позивачу попередньої оплати, за належне виконання якого поручився відповідач 1 ОСОБА_1 на підставі договору поруки від 28.04.2025 року.
Разом із позовною заявою, Товариством з обмеженою відповідальністю "СЕЛАНКА ЮА" було надано до суду заяву про забезпечення позову.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 10.12.2025 року у справі № 925/1473/25 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Селанка ЮА" та заяву про забезпечення позову передано за підсудністю до Господарського суду Одеської області.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.05.2026 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Селанка ЮА" до відповідачів ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Твентас" про стягнення заборгованості та заяву про забезпечення позову передано за підсудністю до Господарського суду Харківської області.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2026 року визначено суддю - доповідача Ємельянову О.О.
Ухвалою суду від 24.06.2026 року у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕЛАНКА ЮА" про забезпечення позову відмовлено.
Ухвалою суду від 29.06.2026 року позовну заяву Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕЛАНКА ЮА" (вх. № 2262/26 справа № 925/1473/25) залишено без руху.
03.07.2026 року від позивача через канцелярію суду надійшла заява (вх. 3 16250/26) про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано позовну заяву від 20 листопада 2025 року, у якій зазначено, ціну позову із врахування її прохальної частини, копію платіжної інструкції №480 від 30.06.2026 року, та належним чином завірені копії документів, доданих до позовної заяви від 20 листопада 2025 року.
У доданій до заяви про усунення недоліків позовній заяві, позивачем зазначено, що ціна позову 12 608 249,59 грн.
Ухвалою суду від 06.07.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 05 серпня 2026 року о 12:20 год.
23.07.2026 року від позивача через канцелярію суду надійшов відповідь на відзив (вх. № 18027).
Ухвалою суду від 04.08.2026 року відповідь на відзив (вх. № 18027 від 23.07.2026 року) та додані до неї документи - повернуто позивачу без розгляду.
17.07.2026 року від відповідача 1 через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 17532/26). Також, до відзиву на позовну заяву, відповідачем 1 було додано: клопотання про витребування доказів, у якому останній, просить суд витребувати у Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕЛАНКА ЮА» оригінал договору поставки від 31.01.2025 року № 31/01 з додатками, копію якого додано до матеріалів справи, для огляду у судовому засіданні; витребувати у Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕЛАНКА ЮА» оригінал договору поруки від 28.04.2025 року на забезпечення зобов`язання, клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.
27.07.2026 року від позивача через канцелярію суду надійшли заперечення (вх. № 18258/26).
Ухвалою суду від 05.08.2026 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом вищевказані документи долучено до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 05.08.2026 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом частково задоволено клопотання відповідача 1 про витребування доказів, та витребувано у позивача для огляду у судовому засіданні оригінал договору поруки від 28.04.2025 року. В іншій частині клопотання відповідача 1 про витребування доказів відмовлено.
Ухвалою суду від 05.08.2026 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом відкладено розгляд клопотання відповідача 1 про призначення судової почеркознавчої експертизи до надання позивачем витребуваних судом документів.
Ухвалою суду від 05.08.2026 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом у підготовчому засіданні оголошено перерву до 12 серпня 2026 року о(б) 13:40 год. Також, судом задоволено усні клопотання позивача та відповідача 1 від 05.08.2026 року про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.
10.08.2026 року від позивача через канцелярію суду надійшли документи на виконання вимог ухвали суду (вх. № 19470/26).
10.08.2026 року від позивача через канцелярію суду надійшли заперечення (вх. № 19484/26).
Ухвалою суду від 12.08.2026 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом у підготовчому засіданні оголошено перерву до 19 серпня 2026 року о(б) 11:30 год. Запропоновано відповідачу 1 надати письмові пояснення щодо статусу ВПО останнього. Судом запропоновано позивачу надати до суд оригінали видаткових накладних за спірним договором. Також, судом задоволено усні клопотання позивача та відповідача 1 від 12.08.2026 року про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.
17.08.2026 року від відповідача 1 через канцелярію суду надійшли додаткові пояснення (вх. № 20136/26).
18.08.2026 року від позивача через канцелярію суду надійшли документи (вх. № 20243/26).
Ухвалою суду від 19.08.2026 року у клопотанні відповідача 1 про призначення судової почеркознавчої експертизи від 17.07.2026 року відмовлено.
Відповідачем 1 у судовому засіданні зазначено, що відповідачем 1 готується позовна заява про визнання договору поруки недійсним, у зв`язку із чим, заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою суду від 19.08.2026 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом відмовлено у його задоволенні у зв`язку із необґрунтованістю.
Ухвалою суду від 19.08.2026 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом відповідно до вимог частини 3 статті 177 Господарського процесуального кодексу України за власної ініціативи продовжує строк підготовчого засідання на 30 днів.
Ухвалою суду від 19.08.2026 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом приймаючи до уваги те, що під час підготовчого провадження у даній справі було вчинено усі необхідні процесуальні дії для виконання завдань підготовчого провадження, встановлених частиною 1 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 23 вересня 2026 року о(б) 11:30 год. Також, судом задоволено усні клопотання позивача та відповідача 1 від 19.08.2026 року про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.
09.09.2026 року від відповідача 1 через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 22172/26) про відвід судді.
Ухвалою суду від 09.09.2026 року заявлений відповідачем 1 відвід судді Ємельянової О.О. (заява вх. № 22172/26 від 09.09.2026 року) визнано необґрунтованим. Передано справу № 925/1473/25 для вирішення питання про відвід судді у порядку, встановленому статтею 32 Господарського процесуального кодексу України.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.09.2026 року визначено головуючого суддю (суддю-доповідача): Рильова В.В. щодо розгляду заяви ОСОБА_1 (вх. № 22172 від 09.09.2026) про відвід судді Ємельянової О.О. від розгляду справи.
Ухвалою суду від 10.09.2026 року у задоволенні заяви Німченко О.О. (вх. № 22172 від 09.09.2026) про відвід судді Ємельянової О.О. від розгляду справи № 925/1473/25 відмовлено.
22.09.2026 року від відповідача 1 через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 23338/26) про перехід зі стадії розгляду справи по суті до стадії підготовчого провадження та про зупинення провадження у справі.
Ухвалою суду від 23.09.2026 року у клопотанні відповідача 1 (вх. № 23338/26 від 22.09.2026 року) про перехід зі стадії розгляду справи по суті до стадії підготовчого провадження та про зупинення провадження у справі відмовлено.
Уповноважений представник відповідача 2 у призначене судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Присутній у судовому засіданні уповноважений представник позивача надав усні пояснення щодо позовних вимог, та просив суд, позов задовольнити.
Присутній у судовому засіданні уповноважений представник відповідача 1 надав усні заперечення щодо позовних вимог, та просив суд, відмовити у задоволенні позовних вимог до відповідача 1.
Суд у судовому засіданні 23.09.2026 року перейшов до стадії ухвалення судового рішення, у зв`язку із чим, було оголошено рішення скорочене (вступну та резолютивну) частини.
Ухвалою суду від 05.10.2026 року виправлено описку допущену судом виправлено описку допущену судом при оголошенні та виготовленні рішення скороченого (вступної та резолютивної) частини від 23.09.2026 року, а саме вважати вірним 6 - й абзац у наступній редакції:
"Та судовий збір у розмірі 179 573,19 грн., а саме шляхом стягнення з фізичної особи Німченко Олени Олександрівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕЛАНКА ЮА" (33009, м. Рівне, вул. Князя Володимира, буд. 109-Г, ЄДРПОУ 44398260) судовий збір у розмірі 89 786,59 грн.
та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Твентас" (61057, м. Харків, вул. Сумська, буд. 10, ЄДРПОУ 45274275) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕЛАНКА ЮА" (33009, м. Рівне, вул. Князя Володимира, буд. 109-Г, ЄДРПОУ 44398260) судовий збір у розмірі 89 786,60 грн.".
Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, заслухавши присутніх у судовому засіданні уповноважених представників сторін позивача та відповідача 1, суд встановив наступне.
Як зазначає позивач, 31.01.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "СЕЛАНКА ЮА" (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Твентас" (постачальник, відповідач 2) було укладено договір поставки № 31/01.
Даний договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2025 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним договором. Закінчення терміну дії договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань за ним та відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії цього договору. У разі якщо до дати закінчення терміну дії цього договору жодна із сторін не направила іншій стороні в письмовій формі повідомлення про розірвання цього договору, цей договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік на умовах, які діяли станом на дату закінчення терміну дії цього договору (пункт 9.1. із урахуванням угоди № 1 про внесення змін до договору поставки № 31/01 від 31.01.2025 року).
Пунктом 1.1. договору сторони погодили, що постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупця хімічну продукцію, а покупець зобов`язується належним чином прийняти й оплатити товар у сумі, строки та на умовах визначених даним договором.
Товар поставляється партіями в порядку та на умовах, визначених даним договором, відповідно до додатків, що укладаються на кожну партію товару і є невід`ємними частинами даного договору. Найменування товару, його кількість, одиниці виміру, асортимент, ціна одиниці товару, вартість партії товару, строки та базис поставки товару та інші умови визначаються сторонами в додатках до даного договору. (пункти 1.2. - 1.3. договору).
Пунктом 2.1. договору, сторони погодили, що постачальник зобов`язується передати товар покупцю на умовах, що визначаються в додатках у відповідності до правил «ІНКОТЕРМС» в реакції 2010 року.
Датою поставки вважається дата видаткової накладної (пункт 3.8. договору).
Відповідно до пункту 5.1. договору, покупець здійснює оплату за товар в українських гривнях шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника згідно рахунку фактури у порядку та строки, що визначені у додатках, які є невід`ємною частиною цього договору. За згодою сторін можуть також проводитись заліки взаємних заборгованостей які можуть здійснюватися і без участі банків.
Також, між сторонами було підписано специфікації, а саме:
- № 1 від 31.01.2025 року до договору поставки № 31/01 від 31.01.2025 року щодо поставки аміачної селітри на загальну суму 4 378 001,76 грн. Пунктами 2, 3, специфікації сторони погодили, що умови оплати товару: 100% попередня оплата. Умови поставки товару: EXW - самовивіз;
- № 2 від 12.02.2025 року до договору поставки № 31/01 від 31.01.2025 року щодо поставки аміачної селітри на загальну суму 4 935 201,98 грн. Пунктами 2, 3, специфікації сторони погодили, що умови оплати товару: 100% попередня оплата. Умови поставки товару: EXW - самовивіз;
- № 3 від 09.04.2025 року до договору поставки № 31/01 від 31.01.2025 року щодо поставки аміачної селітри на загальну суму 7 860 503,16 грн.
Пунктами 2, 3, 5 специфікації сторони погодили, що умови оплати товару: 100% попередня оплата. Умови поставки товару: EXW - самовивіз. Термін поставки - до 28.04.2025 року включно.
За твердженнями позивача, відповідачем 2 було виставлено рахунок № 2 від 31.01.2025 року на суму 4 378 001,76 грн. та рахунок № 3 від 12.02.2025 року на суму 4 935 201,98 грн.
Позивачем відповідно до платіжних інструкцій, а саме:
- № 86 від 31.01.2025 року на суму 875 600,35 грн.,
- № 94 від 03.02.2025 року на суму 3 502 401,41 грн.,
- № 130 від 12.02.2025 року на суму 2 467 600,99 грн.,
- № 131 від 12.02.2025 року на суму 2 467 600,99 грн. було здійснено оплату товару згідно договору поставки № 31/01 від 31.01.2025 року на загальну суму 9 313 203,74 грн.
Відповідачем 2 відповідно до видаткових накладних, а саме:
- № 12 від 21.03.2025 року на суму 457 700,18 грн.;
- № 10 від 26.03.2025 року на суму 497 500,20 грн.;
- № 11 від 29.03.2025 року на суму 497 500,20 грн. здійснено поставку на загальну суму 1 452 700,58 грн.
За розрахунком позивача, відповідачем 2 не здійснено поставку товару на загальну суму 7 860 503,16 грн.
Також, як зазначає позивач 28.04.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селанка ЮА» (позивач, кредитор) та ОСОБА_1 (відповідач 1, поручитель) було підписано договір поруки на забезпечення зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоекспресагро» за договором поставки № 31/01 від 31.01.2025 року.
У розділі визначення термінів, сторонами було погоджено, що основна угода - договір поставки № 31/01 від 31.01.2025 року. Основна заборгованість боржника - основна заборгованість за договором поставки № 31/01 від 31.01.2025 року у розмірі 7 860 503,16 грн.
Пунктом 1.1. договору поруки визначено, що на підставі цього договору поручитель поручається перед кредитором за виконання усіх зобов`язань боржника у їх повному обсязі, як солідарний боржник.
Розмір зобов`язань боржника визначається відповідно до основної угоди (пункт 1.2. договору поруки).
Порука діє з моменту укладання договору протягом усього часу дії, встановленого основною угодою та в любому випадку до моменту повного належного виконання зобов`язань боржника. Непред`явлення кредитором вимоги про погашення поручителем заборгованості боржника не тягне за собою припинення поруки. Кредитор вправі пред`явити вимогу поручителю про погашення заборгованості боржника протягом 3 років з моменту виникнення існуючої на момент такої вимоги заборгованості боржника (пункт 3.1. договору поруки).
Позивачем на адресу відповідача 2 було направлено лист від 28.04.2025 року № 28/0425-1 у якому останній зазначим щодо не поставки залишку товару згідно умов договору поставки, та вимагав здійснити повернення коштів.
Відповідачем 2 листом від 16.05.2025 року за вих. № 8 у відповідь на лист позивача зазначено, що зобов`язується здійснити повернення коштів за непоставлений товар (395 тон) у розмірі 7 860 503,16 грн. з 02.06.2025 року по 15.06.2025 року.
Оскільки відповідачем 2 не виконано належним чином зобов`язань за договором, позивачем на адресу поручителя відповідача 1 було направлено вимогу, у якій останній вимагав виконати взяті на себе зобов`язання за договором поруки у повному обсязі та сплатити кредитору суму боргу у розмірі 7 860 503,16 грн. та штраф у розмірі 786 050,32 грн. протягом семи календарних днів з дати отримання цієї вимоги.
Проте, вказана вимога позивача залишена відповідачем 1 без відповіді та задоволення.
Вказані обставини стали причиною звернення позивача із відповідним позовом до суду.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно частини1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.
Позивач зобов`язання за договором поставки № 31/01 від 31.01.2025 року виконав належним чином, та перерахував на рахунок відповідача 2 грошові кошти у загальному розмірі 9 313 203,74 грн., про що свідчить наявні у матеріалах справи платіжні інструкції, а саме: № 86 від 31.01.2025 року на суму 875 600,35 грн., № 94 від 03.02.2025 року на суму 3 502 401,41 грн., № 130 від 12.02.2025 року на суму 2 467 600,99 грн., № 131 від 12.02.2025 року на суму 2 467 600,99 грн.
В свою чергу, відповідач 2 свої зобов`язання за договором виконав частково, та здійснив поставку обумовленого договором на загальну суму 1 452 700,58 грн., про що свідчать наявні у матеріалах справи видаткові накладні, а саме: № 12 від 21.03.2025 року на суму 457 700,18 грн., № 10 від 26.03.2025 року на суму 497 500,20 грн., № 11 від 29.03.2025 року на суму 497 500,20 грн.
За розрахунком позивача, відповідач 2 не здійснив поставку товару на загальну суму 7 860 503,16 грн., у зв`язку із чим, за відповідачем 2 наявний боргу у сумі 7 860 503,16 грн.
При цьому, судом встановлено, що матеріали справи не містять, а відповідачем 2 не надано до суду у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України доказів, які підтверджують поставку залишку товару за договором або повернення коштів на суму 7 860 503,16 грн.
За приписами статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з вимогами статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Виходячи з наведеного, строк виконання зобов`язання з оплати придбаного товару є умовою, що забезпечує порядок виконання зобов`язання купівлі-продажу. Якщо строк оплати товарів, послуг не визначений договором або законодавчими актами, такий строк наступає з моменту виникнення у кредитора права на вимогу
За приписами пункту 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця.
З матеріалів справи вбачається, та не спростовано відповідачем 2, позивачем на адресу відповідача 2 було направлено лист від 28.04.2025 року № 28/0425-1, у якому останній зазначив, щодообставин не поставки залишку товару згідно умов договору поставки, та вимагав здійснити повернення коштів.
Відповідачем 2, листом від 16.05.2025 року за вих. № 8, у відповідь на лист позивача зазначено, що зобов`язується здійснити повернення коштів за непоставлений товар (395 тон) у розмірі 7 860 503,16 грн. з 02.06.2025 року по 15.06.2025 року.
Проте, судом встановлено, що на час розгляду справи, сума попередньої оплати відповідачем 2 не повернута.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що позивач має право вимагати повернення зробленої ним на користь відповідача 2 передплати за договором, оскільки відповідач 2 свої договірні зобов`язання належним чином не виконав, товар за договором у повному обсязі не поставив.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач 2 поставив позивачу залишок товару за загальну суму 7 860 503,16 грн., за який було проведено попередню оплату, а також відсутні докази повернення суми попередньої оплати.
28.04.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селанка ЮА» (позивач, кредитор) та ОСОБА_1 (відповідач 1, поручитель) було підписано договір поруки на забезпечення зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоекспресагро» за договором поставки № 31/01 від 31.01.2025 року.
У розділі визначення термінів, сторонами було погоджено, що основна угода - договір поставки № 31/01 від 31.01.2025 року. Основна заборгованість боржника - основна заборгованість за договором поставки № 31/01 від 31.01.2025 року у розмірі 7 860 503,16 грн.
Пунктом 1.1. договору поруки визначено, що на підставі цього договору поручитель поручається перед кредитором за виконання усіх зобов`язань боржника у їх повному обсязі як солідарний боржник.
Розмір зобов`язань боржника визначається відповідно до основної угоди (пункт 1.2. договору поруки).
Пунктом 2.1. договору поруки сторони погодили, що поручитель зобов`язується належно повністю виконати зобов`язання боржника у випадку та з моменту виникнення заборгованості боржника у зв`язку із порушенням умов основної угоди чи неможливістю виконання ним його зобов`язань (ліквідація, відсутність коштів, банкрутство, інші боргові чи кредитні зобов`язання, тощо).
Моментом виконання забезпечених договором зобов`язань є дата зарахування відповідної суми коштів на банківський рахунок кредитора чи дати внесення готівки до каси кредитора (пункт 2.4. договору).
Порука діє з моменту укладання договору протягом усього часу дії, встановленого основною угодою та в любому випадку до моменту повного належного виконання зобов`язань боржника. Непред`явлення кредитором вимоги про погашення поручителем заборгованості боржника не тягне за собою припинення поруки. Кредитор вправі пред`явити вимогу поручителю про погашення заборгованості боржника протягом 3 років з моменту виникнення існуючої на момент такої вимоги заборгованості боржника (пункт 3.1. договору поруки).
Відповідно статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Згідно з частиною першою статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
Стаття 543 Цивільного кодексу України містить норму, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.
Таким чином відповідач 1 солідарно із відповідачем 2 відповідають перед позивачем за виконання зобов`язань за договором поставки № 31/01 від 31.01.2025 року
Згідно зі статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Враховуючи, що відповідач 2 не поставив позивачу, в узгоджений сторонами строк товар, не повернув сплачену позивачем суму попередньої оплати, докази на підтвердження повернення ним суми попередньої оплати у розмірі 7 860 503,16 грн. у справі відсутні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про солідарне стягнення із відповідача 1 та відповідача 2 суми у розмірі 7 860 503,16 грн. є обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог позивача про солідарне стягнення 786 050,32 грн. штрафу, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 6.2. договору поставки, сторони зокрема погодили, при простроченні поставки товару більше ніж на 30 календарних днів, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 10 % від вартості несвоєчасно поставленого товару.
Як зазначає позивач, відповідачем 2 не здійснено поставку товару за договором поставки в обумовлені сторонами у специфікаціях строки, у зв`язку із чим, позивачем відповідно до надано розрахунку суми позовних вимог, нараховано 10 % штрафу що становить суду у розмірі 786 050,32 грн. (від суми непоставленого товару 7 860 503,16 грн.).
Судом здійснено перевірку розрахунку позивача, та встановлено що вказаний розрахунок є арифметично вірним, атому позовні вимоги в частині солідарного стягнення із відповідача 1 та відповідача 2 штрафу у сумі 786 050,32 грн. є такими що підлягають до задоволення.
Щодо позовних вимог позивача про солідарне стягнення із відповідача 1 та відповідача 2 3 324 994, 32 грн. плати за користування чужими грошовими коштами, суд зазначає наступне.
Порядок нарахування процентів за користування чужими коштами визначається нормами Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Згідно з частиною 2 статті 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
За змістом наведених положень проценти за користування чужими грошовими коштами є платою за користування такими коштами, а не мірою відповідальності за порушення зобов`язання. При цьому розмір такої плати може бути визначений сторонами договору.
Частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України встановлено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.
З аналізу вищевикладеного слідує, що у разі порушення продавцем обов`язку щодо передачі товару, за який покупцем здійснено попередню оплату, останній має право вимагати нарахування на суму попередньої оплати процентів відповідно до статей 536, 693 Цивільного кодексу України за період користування продавцем відповідними грошовими коштами до моменту фактичного передання товару або повернення суми попередньої оплати.
За своєю правовою природою зазначені проценти є платою за користування грошовими коштами та відрізняються від неустойки, яка відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України є способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за його порушення. Так само вони не є тотожними процентам та інфляційним втратам, передбаченим частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, які мають інше правове регулювання.
Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як встановлено судом, пунктом 6.2 договору поставки сторони погодили, що у разі необґрунтованої відмови від поставки оплаченого товару постачальник сплачує покупцю плату за користування чужими грошовими коштами у розмірі 0,15 % за кожний календарний день, починаючи з дати отримання коштів до дати їх повернення покупцю.
Суд, також приймає до уваги, що виходячи із свободи визначення умов договору відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони мають право викласти умови договору, зокрема і щодо способу обчислення процентів за користування грошовими коштами (за один день чи за календарний рік), на власний розсуд у спосіб, який є найбільш зрозумілим та прийнятним саме для них.
Положення, закріплені у статті 536, частині 3 статті 693 Цивільного кодексу України, є диспозитивними, а тому не можуть обмежувати сторін у визначенні способу проведення розрахунку процентів залежно від їх волевиявлення (за один день чи за календарний рік).
З вищевикладеного слідує, що сторони договору прямо погодили розмір плати за користування грошовими коштами та порядок її обчислення, що відповідає положенням статей 536, 627 Цивільного кодексу України. Водночас застосування зазначеної умови договору у спірних правовідносинах здійснюється з урахуванням положень частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України, якою визначено період нарахування процентів на суму попередньої оплати у разі непередання продавцем попередньо оплаченого товару.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18.
Як встановлено судом та не спростовано відповідачем 2, позивачем здійснено попередню оплату товару, однак відповідач 2 у встановлений договором строк товар не передав, та суму попередньої оплати не повернув.
З огляду на зазначене, у позивача виникло право на нарахування плати за користування чужими грошовими коштами відповідно до пункту 6.2 договору та частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України.
Згідно з розрахунком позивача, плата за користування чужими грошовими коштами, у заявленому до стягнення розмірі 3 324 994,32 грн., нарахована саме за період з 12.02.2025 року по 20.11.2025 року на суму попередньої оплати (заборгованості) 7 860 503,16 грн.
Судом здійснено перевірку наведеного позивачем розрахунку плати за користування чужими грошовими коштами за заявлений вище період, та встановлено, що при його здійсненні позивачем допущено арифметичну помилку, у зв`язку із чим, суд здійснив власний розрахунок плати за користування чужими грошовими коштами за заявлений позивачем у розрахунку період з 12.02.2025 року по 20.11.2025 року, нарахованої на суму 7 860 503,16 грн.
У зв`язку із чим, за розрахунком суду обґрунтованою є сума плати за користування чужими грошовими коштами яка підлягає до солідарного стягнення із відповідача 1 та відповідача 2 саме у розмірі 3 324 992,84 грн.
В частині солідарного стягнення 1,48 грн плати за користування чужими грошовими коштами - відмовити.
Щодо заявленого позивачем у позовній заяві солідарного стягнення із відповідача 1 та відповідача 2 суми пені 636 701,79 грн., суд зазначає наступне.
В обґрунтування позовних вимог у цій частині, позивач посилається на пункт 2.7. договору поруки, у якому відповідачем 1 та позивачем було погоджено, що якщо кредитор надіслав поручителю вимогу про погашення заборгованості боржника і протягом 5 -ти банківських днів з моменту її відправлення поручитель не виконує цю вимогу, поручитель додатково сплачує кредитору пеню у розмірі 0,1 % від суми заборгованості боржника за основною угодою за кожний день існування заборгованості і до моменту її погашення, починаючи з 01.09.2025 року.
У зв`язку із чим, позивачем було заявлено до солідарного стягнення із відповідача 1 та відповідача 2 суму пені за договором поруки.
Суд, дослідивши матеріали справи та надані сторонами документи, встановив, що заявлена позивачем до солідарного стягнення із відповідачів у справі пеня, передбачена безпосередньо саме умовами договору поруки, та є наслідком невиконання саме поручителем (відповдачем 1) передбаченого цим договором обов`язку щодо виконання вимоги кредитора (позивача), у зв`язку із чим, зазначає наступне.
Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
Згідно з частиною 1 статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Частиною 2 статті 554 Цивільного кодексу України встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Отже, встановлена статтею 554 Цивільного кодексу України солідарна відповідальність боржника та поручителя стосується зобов`язання, яке є предметом поруки, а обсяг відповідальності поручителя визначається, зокрема, змістом договору поруки.
При цьому відповідно до статті 541 Цивільного кодексу України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом.
Судом встановлено, що відповідач 2 є стороною договору поставки № 31/01 від 31.01.2025 року, за яким виникло основне зобов`язання, тоді як договір поруки укладений між позивачем та відповідачем 1. З вищевикладеного слідує, що відповідач 2 не є стороною договору поруки.
Водночас пунктом 2.7 договору поруки встановлено окремий обов`язок, саме поручителя (відповідача 1), у визначених цим пунктом випадках, сплатити кредитору пеню у розмірі 0,1 % від суми заборгованості боржника (відповідача 2) за основною угодою за кожний день існування заборгованості.
Вказане свідчить про те, що правовою підставою виникнення заявленої позивачем до стягнення пені у сумі 636 701,79 грн., є не порушення відповідачем 2 умов договору поставки, а невиконання саме відповідачем 1, як поручителем ,передбаченого пунктом 2.7 договору поруки обов`язку, щодо сплати відповідної пені, що не було враховано позивачем, оскільки відповідач не є стороною договору поруки, та не брав на себе передбаченого пунктом 2.7 цього договору обов`язку зі сплати зазначеної пені, правові підстави для покладення на нього солідарної відповідальності за таким договірним зобов`язанням відсутні.
Суд звертає увагу позивача, що саме по собі визначення договором поруки солідарної відповідальності поручителя (відповідача 1) із боржником (відповідачем 2) за виконання основного зобов`язання (договору поставки) не створює для боржника (відповідача 2) обов`язку виконувати передбачене договором поруки окреме зобов`язання поручителя (відповідача 1) зі сплати пені, оскільки відповідач 2 не є стороною такого договору, та не приймав на себе відповідних договірних зобов`язань.
При цьому, суд приймає до уваги, що обсяг відповідальності поручителя (відповідача 1) визначається договором поруки, а солідарність виникає щодо зобов`язання, забезпеченого порукою; водночас окремі договірні умови договору поруки не створюють автоматично обов`язків для боржника (відповідача 2), який не є його стороною.
У зв`язку із чим, та за висновком суду, вимога позивача саме про солідарне стягнення з відповідача 1 та відповідача 2 пені у сумі 636 701,79 грн., нарахованої на підставі пункту 2.7 договору поруки, є необґрунтованою та безпідставною, а тому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині солідарного стягнення із відповідача 1 та відповідача 2, пені у сумі 636 701,79 грн., не підлягають задоволенню.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Частиною четвертою статті 11 Господарського процесуального кодексу України також унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункту 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "РуїсТоріха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, пункту 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статтею 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018 року, від 24.04.2019 року, від 05.03.2020 року Верховного Суду у справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, доводи та міркування учасників судового процесу, які залишені судом без задоволення, та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, та приймаючи до уваги, що відповідач 1 не надав суду належних доказів повного виконання зобов`язань за договором поставки № 31/01 від 31.01.2025 року, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме про солідарне стягнення із відповідачів
7 860 503, 16 грн. суму основного боргу,
786 050,32 грн. штрафу,
3 324 992,84 грн. плати за користування чужими грошовими коштами.
В частині солідарного стягнення пені у сумі 636 701,79 грн. та плати за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1,48 грн. - відмовити.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, суд приймає до уваги, що солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено. Таким чином, із урахуванням вищевикладених норм вимог Господарського процесуального кодексу України, та у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, судовий збір покладається на відповідачів у розмірі 179 573,19 грн., та з відповідача 1 підлягає до стягнення сума судового збору у розмірі 89 786,59 грн., з відповідача 2 сума судового збору у розмір 89 786,60 грн.
Керуючись статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76 - 79, 86, 129, 236 - 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
УХВАЛИВ:
У позові відмовити частково.
Стягнути солідарно з фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Твентас" (61057, м. Харків, вул. Сумська, буд. 10, ЄДРПОУ 45274275) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕЛАНКА ЮА" (33009, м. Рівне, вул. Князя Володимира, буд. 109-Г, ЄДРПОУ 44398260)
7 860 503, 16 грн. суму основного боргу,
786 050,32 грн. штрафу,
3 324 992,84 грн. плати за користування чужими грошовими коштами.
Та судовий збір у розмірі 179 573,19 грн., а саме шляхом:
стягнення з фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕЛАНКА ЮА" (33009, м. Рівне, вул. Князя Володимира, буд. 109-Г, ЄДРПОУ 44398260) судовий збір у розмірі 89 786,59 грн.
та
стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Твентас" (61057, м. Харків, вул. Сумська, буд. 10, ЄДРПОУ 45274275) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕЛАНКА ЮА" (33009, м. Рівне, вул. Князя Володимира, буд. 109-Г, ЄДРПОУ 44398260) судовий збір у розмірі 89 786,60 грн.".
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині солідарного стягнення пені у сумі 636 701,79 грн. та плати за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1,48 грн. - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Інформацію щодо роботи суду та щодо розгляду конкретних судових справ можна отримати на сайті суду, а також за допомогою Телеграм-бота Господарського суду Харківської області https://t.me/GospSud_kh_bot.
Реквізити сторін:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕЛАНКА ЮА" (33009, м. Рівне, вул. Князя Володимира, буд. 109-Г, ЄДРПОУ 44398260);
відповідач 1: фізична особа ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач 2: Товариство з обмеженою відповідальністю "Твентас" (61057, м. Харків, вул. Сумська, буд. 10, ЄДРПОУ 45274275)
Повне рішення складено "05" жовтня 2026 р.
Суддя О.О. Ємельянова