Постанова № 140347795 у справі № 756/12910/23 від 23.09.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 756/12910/23

провадження № 61-14955св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

відповідач - Державне підприємство «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм»,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» та касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка подана представником ОСОБА_6 , на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 травня 2025 року в складі судді Діденка Є. В. та постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року в складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулися з позовом до Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» (далі - ДП «УСТФ «Укртелефільм») про стягнення компенсації за невикористані відпустки, компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що вони тривалий час перебували у трудових відносинах із ДП «УСТФ «Укртелефільм» на різних посадах. Фактично трудові відносини із ДП «УСТФ «Укртелефільм» припинені у березні-травні 2018 року, про що відповідач належним чином позивачів не повідомив, не ознайомив їх з відповідними розпорядчими документами, а також не повідомив про нараховані їм до виплати суми та не виплатив належні їм при звільненні суми.

ДП «УСТФ «Укртелефільм» має заборгованість перед ними, яка складається з компенсації за невикористані відпустки, компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Із урахуванням викладеного, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 просили стягнути із ДП «УСТФ «Укртелефільм»:

на користь ОСОБА_1 загальну суму 1 088 101,56 грн, з яких: 80 474,24 грн - компенсація за невикористану щорічну відпустку; 301 272,32 грн - компенсація за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати станом на 30 вересня 2023 року; 656 355,00 грн - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні станом на 30 вересня 2023 року включно, тобто до дня постановлення рішення суду; 50 000,00 грн - моральна шкода;

на користь ОСОБА_3 загальну суму 499 014,26 грн, з яких: 2 548,62 грн - компенсація за невикористану щорічну відпустку; 189 239,34 грн - компенсація за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати станом на 30 вересня 2023 року; 257 226,30 грн - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні станом на 30 вересня 2023 року включно, тобто до дня постановлення рішення суду; 50 000,00 грн - моральна шкода;

на користь ОСОБА_4 загальну суму 1 207 223,45 грн, з яких: 84 987,00 грн - компенсація за невикористану щорічну відпустку; 415 881,45 грн - компенсація за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати станом на 30 вересня 2023 року; 656 355,00 грн - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні станом на 30 вересня 2023 року включно, тобто до дня постановлення рішення суду; 50 000,00 грн - моральна шкода;

на користь ОСОБА_2 загальну суму 523618,99 грн, з яких: 30 756,00 грн - компенсація за невикористану щорічну відпустку; 122 496,89 грн - компенсація за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати станом на 30 вересня 2023 року; 320 366,10 грн - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні станом на 30 вересня 2023 року включно, тобто до дня постановлення рішення суду; 50 000,00 грн - моральна шкода;

на користь ОСОБА_5 загальну суму 413 910,75 грн, з яких: 28 083,30 грн - компенсація за невикористану щорічну відпустку; 79 757,35 грн - компенсація за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати станом на 30 вересня 2023 року; 256 070,10 грн - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні станом на 30 вересня 2023 року включно, тобто до дня постановлення рішення суду; 50 000,00 грн - моральна шкода.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20 травня 2025 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 задоволено частково.

Стягнено з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_2 грошову суму в загальному розмірі 173 067,11 грн, з яких: 30 756,00 грн - компенсація за невикористані відпустки, 122 311,11 грн - компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, 20 000,00 грн - середній заробіток за час затримки у розрахунку, з утриманням із цих сум податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Стягнено з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_5 грошову суму в загальному розмірі 120 688,14 грн, з яких: 28 083,30 грн - компенсація за невикористані відпустки, 72 604,84 грн - компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, 20 000,00 грн - середній заробіток за час затримки у розрахунку, з утриманням із цих сум податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Стягнено з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_4 грошову суму в загальному розмірі 393 919,63 грн, з яких: 47 689,50 грн - компенсація за невикористані відпустки, 326 230,13 грн - компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, 20 000,00 грн - середній заробіток за час затримки у розрахунку, з утриманням із цих сум податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Стягнено з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_3 грошову суму в загальному розмірі 210 613,18 грн, з яких: 2 548,62 грн - компенсація за невикористані відпустки, 188 064,56 грн - компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, 20 000,00 грн - середній заробіток за час затримки у розрахунку, з утриманням із цих сум податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Стягнено з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 грошову суму в загальному розмірі 405 337,92 грн, з яких: 80 474,24 грн - компенсація за невикористані відпустки, 304 863,68 грн - компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, 20 000,00 грн - середній заробіток за час затримки у розрахунку, з утриманням із цих сум податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Стягнено з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_5 суму моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн.

Стягнено з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_3 суму моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн.

Стягнено з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн.

Стягнено з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_2 суму моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн.

Стягнено з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Стягнено з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_2 суму судового збору в розмірі 222,27 грн.

Стягнено з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_5 суму судового збору в розмірі 229,29 грн.

Стягнено з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 243,41 грн.

Стягнено з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_4 грошову суму в загальному розмірі 361,92 грн.

Стягнено з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_3 грошову суму в загальному розмірі 291,67 грн.

Стягнено з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь держави судовий збір в розмірі 12 036,25 грн.

При частковому задоволенні позовних вимог позивачів суд першої інстанції виходив з такого:

1) щодо компенсації за невикористані дні відпусток

На обґрунтування позовних вимог про стягнення компенсації за невикористані дні відпусток позивачі посилались на довідку невикористаних відпусток працівниками ДП «УСТФ «Укртелефільм» станом на 01 січня 2018 року у вигляді таблиці, складену 02 лютого 2018 року за підписом начальника відділу кадрової та адміністративної роботи ОСОБА_7 , а також на розрахунок днів невикористаної відпустки, проведений самостійно за відпрацьований час з 01 січня 2018 року (та з червня 2017 року стосовно позивача ОСОБА_3 ) до 01 березня 2018 року (день звільнення). Водночас відповідач заперечував достовірність інформації у вказаній довідці, адже вона раніше позивачами не пред`являлась, її походження невідоме, на підприємстві відсутня будь-яка первинна документація на підставі якої така довідка могла бути складена і перевірити достовірність такої інформації неможливо. Також відповідач не погоджувався з наданим позивачами розрахунком.

Надаючи оцінку доводам учасників справи в цій частині, суд взяв до уваги те, що відповідно до даних Пенсійного фонду України, нарахування за щорічні і додаткові відпустки (нарахування за типом «10»), за період з 01 січня 2013 року до 31 травня 2018 року проводились позивачам в такому розмірі: ОСОБА_2 в сумі 2 061,08 грн за липень 2017 року, ОСОБА_4 в сумі 1 198,4 грн за серпень 2013 року, серпень-вересень 2013 року - 3 115,84 грн, серпень 2016 року - 3 966,95 грн, квітень 2017 року - 3 113,90 грн, ОСОБА_1 за липень 2013 року - 7 767,67 грн, ОСОБА_5 за вересень 2016 року - 1 438,80 грн, ОСОБА_3 проводились певні нарахування у всіх періодах до травня 2017 року. Інші відомості відсутні. З цих відомостей слідує, що нарахування по відпусткам не проводились позивачам у повному обсязі за кожен рік роботи, крім позивача ОСОБА_3 , якій проводились нарахування систематично до травня 2017 року, і по якій також у довідці невикористаних відпусток працівниками ДП «УСТФ «Укртелефільм» на 01 січня 2018 року відсутні дні невикористаних відпусток.

Крім того, акт від 02 лютого 2018 року, підписаний ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , у співставленні з показаннями в судовому засіданні позивачів ОСОБА_4 і ОСОБА_1 , а також з урахуванням змісту наказу Голови комісії з перетворення ОСОБА_10 від 07 лютого 2018 року № 03, у якому наголошено на великому обсязі невикористаних відпусток працівників, свідчить, що у відповідача були наявні відомості про обсяг невикористаних відпусток працівників. Відсутність на підприємстві первинної бухгалтерської документації було зафіксовано у березні 2018 року, тобто не на момент складання довідки невикористаних відпусток працівниками ДП «УСТФ «Укртелефільм». Лист Державної аудиторської служби України від 05 лютого 2018 року № 03-14/49 про неможливість проведення перевірки у 2015 році через ненадання документації, не підтверджує відсутність на підприємстві документації з приводу обліку невикористаних днів відпусток, зокрема і на момент складення відповідної довідки. Суд взяв до уваги, що вказана довідка складена уповноваженим на той час працівником відповідача, а відсутність певних реквізитів щодо дотримання правил ділового обороту не може беззаперечно свідчити про недостовірність викладеної у ній інформації. Суд наголосив на тому, що за будь-яких обставин саме відповідач, як роботодавець, у випадку заперечення наявності у працівників права на компенсацію невикористаних днів відпусток, повинен довести здійснення повного розрахунку шляхом надання доказів перебування працівників у відпустках або проведення компенсацій. Відповідач таких доказів суду не надав, а посилання відповідача на відсутність документації не звільняє його від обов`язку доказування.

За таких обставин, суд вважав, що позивачі довели право на стягнення компенсацій за невикористані дні відпусток у розрахованому розмірі, виходячи з відомостей довідок ОК-7: ОСОБА_2 за 200 днів невикористаної відпустки (196 днів станом на 01 січня 2018 року та 4 дні з 01 січня 2018 року до 01 березня 2018 року) - 30 756,00 грн (200 х 153,78 грн); ОСОБА_5 за 210 днів невикористаної відпустки (205 днів станом на 01 січня 2018 року та 5 днів з 01 січня 2018 до 01 березня 2018 року) - 28 083,30 грн (210 х 133,73 грн); ОСОБА_4 за 150 днів невикористаної відпустки (145 днів станом на 01 січня 2018 року та 4 дні з 01 січня 2018 року до 01 березня 2018 року) - 47 689,50 грн (150 х 317,93 грн.); ОСОБА_3 за 18 днів невикористаної відпустки (з червня 2017 до березня 2018 року) - 2548,62 грн (18 х 141,59 грн); ОСОБА_1 за 253 дні невикористаної відпустки (248 днів станом на 01 січня 2018 року та 5 днів з 01 січня 2018 року до 01 березня 2018 року) - 80 474,24 грн (253 х 318,08 грн), з яких слід утримати податки і обов`язкові платежі.

Стосовно позивача ОСОБА_4 судом відповідно до пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, виключено з бази розрахунку середньої заробітної плати розмір матеріальної допомоги, як одноразової виплати, за листопад 2017 року, та прийнято правильним дохід 9 542,84 грн, сукупний дохід для розрахунку - 112 545,93 грн.

2) щодо компенсації втрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати компенсації за дні невикористаних відпусток

Ураховуючи, встановлення судом факту невиплати відповідачем вказаних сум компенсацій за невикористані дні відпусток у день звільнення, позивачі мають право на отримання грошової компенсації втрати частини доходів відповідно до вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», в розумінні якого право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Сума компенсацій з березня 2018 року до серпня 2023 року становить: ОСОБА_2 - 20 114,42 грн (30756 х 1,654 - 30756), ОСОБА_5 - 18 366,49 грн (28083,30 грн х 1,654 - 28083,30), ОСОБА_4 - 31 188,93 грн (47689,50 х 1,654 - 47689,50), ОСОБА_3 - 1 666,80 грн (2548,62 грн. х 1,654 - 2548,62), ОСОБА_1 - 52630,15 грн (80474,24 х 1,654 - 80474,24), з яких слід утримати податки і обов`язкові платежі.

3) щодо компенсації втрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати за судовими рішеннями

Під час розгляду справи встановлено, що відповідач допустив прострочення виплати заробітної плати, присудженої позивачам судовими рішеннями, а тому за період такого прострочення наявні підстави для стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів відповідно до вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Сума компенсації позивачу ОСОБА_2 становить: 1) на суму заборгованості 67 738,68 грн за період з лютого 2016 року до січня 2023 року - 76 612,45 грн (67738,68 х 2,131 - 67738,68); 2) на суму заборгованості 25 646,37 грн за період з лютого 2018 року до січня 2023 року - 16 900,96 грн (25646,37 х 1,659 - 25646,37); 3) на суму заборгованості 41 550,79 грн за період з липня 2017 року до березня 2021 року - 8 683,28 грн, з урахуванням часткових оплат заборгованості: 20 червня 2019 року - 4 238,59 грн, 27 червня 2019 року - 1 489,86 грн, 31 липня 2019 року - 3 018,77 грн, 15 жовтня 2019 року - 1 418,38 грн, 16 жовтня 2019 року - 13 275,45 грн, 25 жовтня 2019 року - 9 178,91 грн, 31 жовтня 2019 року - 360,57 грн, 12 листопада 2019 року - 2 781,33 грн, 02 листопада 2020 року - 2 559,33 грн, 22 березня 2021 року - 829,49 грн, 22 квітня 2021 року - 2 720,11 грн, а всього 102 196,69 грн.

Сума компенсації позивачу ОСОБА_5 становить: 1) на суму заборгованості 64 609,75 грн за період з лютого 2016 року до квітня 2021 року - 38 184,36 грн (64609,75 х 1,591 - 64609,75); 2) на суму заборгованості 24 361,14 грн за період з лютого 2018 року до січня 2023 року - 16 053,99 грн (24361,14 х 1,659 - 24361,14), а всього 54 238,35 грн.

Сума компенсації позивачу ОСОБА_4 становить: 1) на суму заборгованості 56 151,68 грн за період з липня 2017 до серпня 2023 року - 45 089,80 грн (56151,68 х 1,803 - 56151,68); 2) на суму заборгованості 70 951,88 грн за період з лютого 2016 до січня 2023 року - 80 246,58 грн (70951,88 х 2,131 - 70951,88); 3) на суму заборгованості 108 192,00 грн за період з лютого 2016 року до січня 2023 року - 122 365,15 грн (108192,00 х 2,131 - 108192,00); 4) на суму заборгованості 53 239,65 грн за період з лютого 2018 року до січня 2023 року - 35 084,93 грн (53239,65 х 1,659 - 53239,65); 5) на суму заборгованості 18 032,00 грн за період з лютого 2018 року до серпня 2023 року - 12 254,74 грн (9016,00 х 1,672 - 9016) + (9016 х 1,687 - 9016), а всього 295 041,20 грн.

Сума компенсації позивачу ОСОБА_3 становить: 1) на суму заборгованості 67 894,89 грн за період з вересня 2017 року до січня 2023 року - 52 346,96 грн (67894,89 х 1,771 - 67894,89); 2) на суму заборгованості 118 524,14 грн за період з лютого 2016 року до січня 2023 року - 134 050,80 грн (118524,14 х 2,131 - 118524,14), а всього 186 397,76 грн.

Сума компенсації позивачу ОСОБА_1 становить: 1) на суму заборгованості 18 032,00 грн за період з лютого 2018 року до березня 2023 року - 12 406,02 грн (9016 х 1,696 - 9016) + (9016 х 1,680 - 9016); 2) на суму заборгованості 49 254,65 грн за період з лютого 2018 року до січня 2023 року - 32 458,81 грн (49254,65 х 1,659 - 49254,65); 3) на суму заборгованості 179 143,88 грн за період з лютого 2016 року до січня 2023 року - 198 968,38 грн (35461,54 х 1,034 - 35461,54) + (143502,34 х 1,131 - 143502,34); 4) на суму заборгованості 67 862,55 грн за період з липня 2017 року до грудня 2018 року - 8 400,32 грн (32288,09 х 1,091 - 32288,09) + (9723,96 х 1,147 - 9723,96) + (25850,5 х 1,156 - 25850,5), а всього 252 233,53 грн.

При цьому суд не погодився із доводами відповідача стосовно неправильного нарахування компенсації за цими виплатами через включення до вказаних сум податків і зборів, адже зі змісту судових рішень не випливає включення сум податків та інших обов`язкових платежів у присуджені позивачам суми заборгованості. Саме відповідач як податковий агент мав би виплатити позивачам заборгованість з відрахуванням таких сум на користь бюджету, але доказів цього суду не надано. Навпаки, відповідач сплатив суми заборгованості відповідно до судових рішень.

Водночас, суд відхилив позовні вимоги в частині нарахування компенсації за втрату частини доходів на суми такої компенсації, що не узгоджується з нормами Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», а також з принципами розумності і справедливості.

4) щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку

Позивачами заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні: ОСОБА_1 - 656 355,00 грн, ОСОБА_3 - 257 226,30 грн, ОСОБА_4 - 656 355,00 грн, ОСОБА_5 - 256 070,10 грн, ОСОБА_2 - 320 366,10 грн.

Надаючи оцінку позовним вимогам у цій частині у розрізі встановлених обставин, суд зазначив, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Висновок щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 (провадження № 14-623цс18), де зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата зазначила, що необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

У цій справі суд взяв до уваги, що підприємство (відповідач) опинилось у складному фінансовому стані, ще починаючи з 2015 року виникла велика заборгованість, зокрема по заробітній платі, яка була предметом стягнення у зведеному виконавчому провадженні на суму понад 6 млн грн. Аудит підприємства у 2015 році не вдалось провести через супротив уповноважених посадових осіб відповідача. У рамках виконавчого провадження проводились виконавчі дії, накладався арешт на майно відповідача. Також арешт накладався у рамках кримінального провадження, яке стосувалось незаконного передання майнових прав на об`єкти нерухомого майна. Незважаючи на це, відповідачем вживались активні заходи для погашення заборгованості, і заборгованість перед позивачами була виплачена. Доказів умисного зволікання відповідача щодо виконання рішень, суду не надано.

Ті обставини, що відповідач здійснював поточні витрати протягом періоду заборгованості, зокрема на житлово-комунальні послуги, правову допомогу та інші, на переконання суду не свідчить про винні дії відповідача, адже такі витрати вочевидь пов`язані з забезпеченням подальшого функціонування підприємства, без чого також було б неможливо виконати зобов`язання перед працівниками.

На переконання суду, нараховані позивачами суми середнього заробітку за час порушення строків виплати заробітної плати, з урахуванням встановлених судом обставин і присудження позивачам сум компенсацій втрат доходів за порушення строків виплати заробітної плати, є непропорційними, виходять за межі компенсаторного характеру та призведуть до покладення на підприємство надмірного тягаря.

З урахуванням принципів добросовісності, справедливості і розумності суд вважав за необхідне зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку та стягнути на користь кожного з позивачів по 20 000,00 грн.

5) щодо стягнення відшкодування моральної шкоди

Позивачами заявлені вимоги про стягнення з відповідача сум моральної шкоди по 50 000,00 грн кожному.

Суд першої інстанції погодився з тим, що за загальним правилом порушення роботодавцем законодавства у сфері оплати праці може завдавати моральних страждань. Однак, позовні вимоги про стягнення моральної шкоди підлягають доведенню у встановленому законом порядку.

Обґрунтовуючи завдання моральної шкоди, позивачі посилаються на неправомірні дії відповідача щодо невиплати заборгованості з його вини. Водночас, позивачі не зазначають, у яких саме проявах вони зазнали моральної шкоди і не надають суду таких доказів або переконливих аргументів. Стягнення заборгованості здійснювалось органами виконавчої служби у примусовому порядку, доказів ухилення відповідача від виконання судових рішень, суду не надано. Заборгованість позивачів по заробітній платі почала виникати ще з 2015 року, але позивачі продовжували перебувати у трудових відносинах з відповідачем та з позовами про захист їх прав почали звертатись лише з 2017 року. Тим не менш, виникнення заборгованості відбулось з вини відповідача, і не виплачувалось протягом тривалого часу.

З урахуванням сукупності встановлених обставин суд першої інстанції вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачів моральну шкоду у розмірі по 5 000,00 грн кожному, що обмежено фактом порушення прав позивачів на оплату праці.

Крім того, з урахуванням норм статті 141 ЦПК України, суд вважав, що з відповідача слід стягнути на користь позивачів суму судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме: ОСОБА_1 - 243,41 грн, ОСОБА_5 - 229,29 грн, ОСОБА_2 - 222,27 грн, ОСОБА_4 - 361,92 грн, ОСОБА_3 - 291,67 грн. У зв`язку із тим, що за позовними вимогами про стягнення компенсації за невикористані відпустки і компенсації втрати частини доходів позивачі звільнені від сплати судового збору, з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в загальному розмірі 12 036,25 грн.

Додатковим рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26 червня 2025 року стягнено з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 7 260,00 грн.

Стягнено з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_5 витрати на правничу допомогу в розмірі 6 380,00 грн.

Стягнено з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_4 витрати на правничу допомогу в розмірі 7 260,00 грн.

Стягнено з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу в розмірі 9 240,00 грн.

Стягнено з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 8 140,00 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що 27 травня 2025 року до суду надійшла заява про розподіл витрат на правничу допомогу в розмірі по 90 000,00 грн кожному позивачу. Водночас 25 червня 2025 року від відповідача надійшли письмові заперечення на заявлені суми витрат, в яких зазначено, що суми є непідтвердженими, не є співмірними складності справи і обсягу роботи адвоката.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження витрат на оплату послуг адвоката, суду надано: 1) копії договорів про надання правничої допомоги від 04 вересня 2023 року, які укладені кожним із позивачів із АО «Гончарук та партнери»; 2) копії актів приймання-передачі правничої допомоги від 26 травня 2025 року на загальні суми 90 000,00 грн щодо кожного позивача з розрахунку: 60 000,00 грн - надання правової інформації, консультації, підготовка позову з додатками, витребування і подача необхідних документів; 30 000,00 грн - представництво інтересів в суді в шести засіданнях по 5 000,00 грн кожне.

Надаючи оцінку поданим документам, з урахуванням складності цієї справи і предмету позову, суд вважав обґрунтованими заперечення відповідача щодо розміру витрат на правничу допомогу в контексті їх співмірності, розумності та доведеності обсягу наданої правничої допомоги. Так, суду не надано підтвердження витребування або збирання адвокатом доказів для подання цього позову. Із заявленої суми 60 000,00 грн об`єктивно підтвердженим є лише складення і подання позову. Суд враховав, що адвокатом підготовлено один спільний позов від п`ятьох позивачів, що значно зменшує обсяг роботи в порівнянні із підготовкою окремих таких позовів. Водночас по кожному із позивачів адвокатом проведено окремий розрахунок заявлених до стягнення сум. Тому, з урахуванням підтвердженого обсягу роботи, а також складності справи, суд вважав обґрунтованим зменшити заявлені витрати із суми 60 000,00 грн до 5 000,00 грн на одного позивача, а сумарно - 25 000,00 грн за подання позовної заяви.

Крім того, хоча позивачі і уклали кожен окремо договір з адвокатом, в судових засіданнях брав участь один адвокат, який висловлював позицію від імені всіх позивачів та представляв їх інтереси одночасно. Тому, суд вважає можливим зменшити витрати на правничу допомогу за представництво інтересів до 3 000,00 грн за кожне засідання.

Таким чином, обґрунтований розмір правничої допомоги дорівнює 22 000,00 грн на кожного позивача, що відповідає ціні позову, складності справи і обсягу роботи адвоката. Водночас витрати на правничу допомогу слід стягнути пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме: ОСОБА_1 - 8 140,00 грн (коефіцієнт 0,37), ОСОБА_3 - 9 240,00 грн (коефіцієнт 0,42), ОСОБА_4 - 7 260,00 грн (коефіцієнт 0,33), ОСОБА_2 - 7 260,00 грн (коефіцієнт 0,33), ОСОБА_5 - 6 380,00 грн (коефіцієнт 0,29).

Аргументи відповідача щодо необґрунтованості іншої частини витрат не є переконливими. Відсутність доказів щодо фактичної оплати вказаних витрат не є перешкодою для їх відшкодування.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та апеляційну скаргу ДП «УСТФ «Укртелефільм» залишено без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 травня 2025 року - без змін.

Апеляційний суд з висновками суду першої інстанції погодився. При цьому суд виходив з того, що позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 перебували у трудових відносинах з ДП «УСТФ «Укртелефільм» та були звільнені з роботи. У день звільнення з ними не було проведено виплату всіх належних їм сум, зокрема, заробітної плати, матеріальної допомоги, а також компенсації за невикористану ними відпустку, право на які підтверджено матеріалами справи. Тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь позивачів компенсації за невикористані відпустки відповідно до статті 83 КЗпП України, статті 24 Закону України «Про відпустки», компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», середнього заробітку за час затримки у розрахунку відповідно до статті 117 ЦПК України, а також моральної шкоди.

Апеляційний суд відхилив посилання ДП «УСТФ «Укртелефільм» на ненадання позивачами доказів на підтвердження перебування позивачів у трудових відносинах з відповідачем та звільнення позивачів з роботи з 01 березня 2018 року. Так, факт перебування позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у трудових відносинах з ДП «УСТФ «Укртелефільм» підтверджується матеріалами справи, зокрема, актами перевірки та судовими наказами, якими стягувалася заборгованість за заробітною платою та матеріальною допомогою. ДП «УСТФ «Укртелефільм» не було надано доказів на спростування зазначених позивачами обставин, а також на спростування права позивачів на компенсацію за невикористану відпустку. При цьому в судовому засіданні представник ДП «УСТФ «Укртелефільм» фактично визнав перебування позивачів у трудових відносинах з підприємством. Свої заперечення ДП «УСТФ «Укртелефільм» фактично ґрунтувало виключно на втраті підприємством кадрової та фінансової документації. Проте, вказані доводи відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції та не перекладають обов`язок щодо доведення обставин, що мають значення для справи, на позивачів.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, представник ДП «УСТФ «Укртелефільм» не надав довідки про розмір середньоденної заробітної плати позивачів та сум, що підлягають сплаті позивачам за спірний період, а також доказів на спростування розрахунку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та середнього заробітку за час затримки у розрахунку.

Апеляційний суд також вважав необґрунтованими посилання на те, що ДП «УСТФ «Укртелефільм» є державним підприємством та має зобов`язання перед працюючими працівниками у частині виплати поточної заробітної плати та погашення заборгованості перед державними та місцевими фондами, адже такі обставини були враховані судом першої інстанції.

Також суд апеляційної інстанції вважав безпідставними доводи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про необґрунтованість зменшення судом сум середнього заробітку, які підлягають стягненню на їх користь. Так, представник позивачів посилався на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 грудня 2024 року в справі № 440/6856/22, щодо застосування норми статті 117 КЗпП України, якою законодавець обмежив виплату середнього заробітку 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Разом з тим, 08 жовтня 2025 року Великою Палатою Верховного Суду у справі №489/6074/23 ухвалено постанову, в якій зазначено, що шестимісячне обмеження, установлене статтею 117 КЗпП України, не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, але однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Крім того, Закон України № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», на підставі якого було встановлено зазначене шестимісячне обмеження нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно, а статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності. Тобто, обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Таким чином, врахувавши розмір та характер, заборгованості перед позивачами, майновий стан ДП «УСТФ «Укртелефільм», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для зменшення сум середнього заробітку, який підлягає стягненню на корить позивачів до 20 000,00 грн на користь кожного із них. При цьому представником позивачів не було доведено того, що вказана сума середнього заробітку на відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності.

Апеляційний суд наголосив, що у цій справі відсутні підстави для висновку про те, що судом першої інстанції було неправильно обраховано суму заборгованості по компенсації за невикористані відпустки, компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Також суд апеляційної інстанції погодився з визначеним судом першої інстанції розміром моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивачів, - 5 000,00 грн. При визначенні розміру моральної шкоди судом першої інстанції враховано характер порушень трудових прав позивачів.

Крім того, надаючи оцінку доводам позивачів щодо розміру моральної шкоди, апеляційний суд врахував розмір заборгованості, поновлення майнових прав позивачів внаслідок стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також те, що позивачами не було надано суду доказів на підтвердження значних моральних страждань та їх наслідків.

Доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ДП «УСТФ «Укртелефільм» не спростовують висновків суду першої інстанції. Отже, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам заявника належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та ухвалив законне, правильне по суті і справедливе судове рішення.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

У листопаді 2025 року ДП «УСТФ «Укртелефільм» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана головою комісії з перетворення Авраховим Т . Укасаційній скарзі підприємство просило:

скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь

ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 80 474,24 грн та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 304 863,68 грн;

ОСОБА_3 грошової компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 2 548,62 грн та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 188 064,56 грн;

ОСОБА_4 грошової компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 47 689,50 грн та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 326 230,13 грн;

ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 30 756,00 грн та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 122 311,11 грн;

ОСОБА_5 грошової компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 28 083,30 грн та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 72 604,84 грн

та постанову апеляційного суду, якою в частині стягнення з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь

ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 80 474,24 грн та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 304 863,68 грн;

ОСОБА_3 грошової компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 2 548,62 грн та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 188 064,56 грн;

ОСОБА_4 грошової компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 47 689,50 грн та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 326 230,13 грн;

ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 30 756,00 грн та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 122 311,11 грн;

ОСОБА_5 грошової компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 28 083,30 грн та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 72 604,84 грн, залишено в силі рішення суду першої інстанції, та направити справу у цій частині для продовження розгляду.

Касаційна скарга ДП «УСТФ «Укртелефільм» мотивована тим, що:

суди неправильно застосували норми статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», проігнорували норми пунктів 3, 5 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 та інших норм законодавства щодо заборони індексування виплат, котрі мають разовий характер (компенсація невикористаної відпустки, матеріальна допомога), що призвело до ухвалення оскаржуваних рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права, без урахування висновків щодо застосування зазначених норм матеріального права, які викладені у постановах Верховного Суду;

суди формально витлумачили норму статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», статті 2, 3, 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» щодо структури грошового доходу громадян, який підлягає індексації, а також не застосували положення підзаконних актів до спірних правовідносин. Вказане мало наслідком нарахування та стягнення компенсації на дві складові грошового доходу, а саме: матеріальна допомога та компенсація за щорічну відпустку, які є разовими та не входять до її структури, а вказані суми не підлягають індексації при нарахуванні компенсації за втрату частини доходу;

заявник наголошує, що не погоджується з рішеннями судів щодо задоволення вимог позивачів у цілому, але висловлює свою позицію щодо правомірності задоволення судом похідної вимоги позивачів щодо нарахування компенсації втрат частини доходів у зв`язку з попущенням строків виплати компенсації за дні невикористаних відпусток;

судом також зроблений перерахунок сум компенсацій у спосіб їх збільшення без наведення у рішенні повних розрахунків, складових збільшення сум, пояснення щодо законодавчої норми, якою суд керувався під час визначення сум, що підлягає стягненню. За відсутністю мотивації суду в цій частини, аналізуючи ці суми, заявник вважає, що суд присудив компенсацію на фактичні суми виплаченої заборгованості разом із податками, натомість у позивачів цей розрахунок сум компенсації не включав податки та збори;

нормативне врегулювання відносин щодо компенсації громадянам втрати частини доходів свідчить про те, що така компенсація пов`язана, по-перше, з порушенням встановлених строків виплати таких доходів; по-друге, з виключним переліком доходів як систематичних грошових виплат громадянам; по-третє, з фактом виплати нарахованих доходів, по - четверте з порядком нарахування таких доходів. При цьому, підставою для компенсації є затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців. Тому розмір компенсації невід`ємно пов`язаний з видом та розміром невчасно виплаченого доходу, а також з тривалістю часу, протягом якого була затримка його виплати. При цьому, нормами статей 3, 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доходу до уваги не береться). Проте суди наведених приписів належним чином не застосували до спірних правовідносин, мотиви, з яких суд застосував ту чи іншу норму права або її відхилення відсутні. Отже, аргументи та заперечення заявника відхилені без належної та ґрунтовної мотивації;

згідно з положеннями статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача від процесуального обов`язку доведення наявності права на отримання відповідних сум;

суди не дотримались норм процесуального права при встановленні фактів перебування позивачів у трудових відносинах з відповідачем, обставин звільнення позивачів, виникнення та підтвердження права на позов, в частині стягнення з підприємства компенсації за щорічну відпустку. Так, суди не врахували, що відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки» і статті 83 КЗпП України право на грошову компенсацію виникає виключно у разі звільнення працівника. Звільнення є юридичним фактом, який має підтверджуватися офіційними кадровими документами (наказами про звільнення). Проте під час судового розгляду не було досліджено жодного наказу про звільнення, а суди встановили цей факт лише на основі власних розрахунків позивачів, показань свідків і довідки від 02 лютого 2018 року. Крім того, наданий позивачами розрахунок містить єдину для всіх дату звільнення - 01 березня 2018 року. Водночас у матеріалах справи наявна довідка від 18 червня 2018 року № 104/1 щодо позивача ОСОБА_5 , згідно з якою вона продовжувала працювати на підприємстві та отримувала зарплату за табелем включно до 31 березня 2018 року. Цю очевидну суперечність суди повністю проігнорували. Оскільки факт та точна дата звільнення позивачів не підтверджені належними кадровими документами, висновок судів про виникнення у позивачів права на компенсацію (а отже, і права на позов у цій частині) ґрунтується виключно на припущеннях, що є порушенням процесуальних норм щодо належності та допустимості доказів;

суди безпідставно визнали довідку від 02 лютого 2018 року, підписану начальником відділу кадрової та адміністративної роботи ОСОБА_7 , належним та допустимим доказом, поклавши її в основу судового рішення разом із показами свідків зі сторони позивачів. При цьому суд дійшов помилкового висновку, що відсутність кутового штампа чи печатки підприємства не є порушенням ділового обороту, а сама довідка нібито підписана уповноваженою особою. Також як на доказ позивачі посилалися на акт із виправленою датою, точний час складання якого встановити неможливо. Водночас суди взагалі не з`ясовували обставини відповідності вказаного документа вимогам, які висуваються до офіційних документів підприємства (як оригіналів, так і копій). Всі обґрунтовані заперечення та доводи щодо недопустимості та сумнівності цього доказу суди проігнорували, ухваливши судове рішення на підставі неналежних доказів і показань свідків;

під час розгляду справи позивачі надавали суперечливі відомості щодо джерел походження цього документа, стверджуючи то про наявність декількох оригіналів, то про наявність лише копії. При цьому оригінал такої довідки на підприємстві відсутній, позивачі з 2018 року не зверталися за її офіційним посвідченням і не надали жодних пояснень, чому протягом п`яти років не вчиняли дій для захисту своїх прав. Сама довідка видана не на бланку підприємства, не завірена належним чином, а відомості в ній суперечать даним з довідок ОК-7 Пенсійного фонду України щодо розміру посадових окладів та доходів. Крім того, суд повністю проігнорував обставини щодо введення на підприємстві з грудня 2017 року комісії з ліквідації (перетворення). Колишня начальниця відділу кадрової та адміністративної роботи ОСОБА_7 , яка склала спірний документ, не входила до складу ліквідаційної комісії, не мала відповідних повноважень та відмовилася передати членам комісії первинну кадрову документацію. За фактами виявлення штучного створення заборгованості з виплати зарплати, системного зловживання правами з боку колишніх працівників та підроблення офіційних документів підприємства членами ліквідаційної комісії було подано відповідні заяви про кримінальні правопорушення до правоохоронних органів. Таким чином, не взявши до уваги ці факти у їх системному взаємозв`язку та відхиливши заперечення заявника без правової оцінки, суди порушили вимоги процесуального законодавства щодо повноти, належності та достовірності доказів, а також не врахували правові висновки Верховного Суду щодо оцінки сумнівних доказів у подібних правовідносинах;

так, згідно зі штатним розкладом, оклад позивача ОСОБА_5 становив 3 723,00 грн. У її власному розрахунку компенсації за січень-лютий 2018 року вказано саме цю суму. Проте у довідці від 18 червня 2018 року № 104/1 зазначено про нарахування їй зарплати за І квартал 2018 року в розмірі 48 910,49 грн, тоді як за офіційними даними Пенсійного фонду України її нарахований дохід за цей же період становить лише 7 744,39 грн. При цьому довідку від 18 червня 2018 року № 104/1 підписав позивач ОСОБА_4 як заступник генерального директора, хоча на той момент він уже не займав цієї посади. За цими фактами підроблення документів та штучного створення заборгованості відкриті кримінальні провадження;

у матеріалах справи відсутні будь-які первинні документи, на підставі яких мала б складатися довідка про відпустки (трудові книжки, наказні книги, особові картки П-2, табелі обліку робочого часу, графіки відпусток тощо). При цьому позивачі, які з 2017 року неодноразово зверталися до суду з вимогами про стягнення зарплати та середнього заробітку, заявляють вимогу про компенсацію невикористаних відпусток лише наприкінці 2023 року (через 5 років), не вчиняючи жодних дій щодо витребування кадрових документів. Наведена поведінка позивачів свідчить про суперечливість і недобросовісність. З цього приводу слід звернути увагу на висновки Київського апеляційного суду від 11 березня 2025 року в справі № 754/13965/13 (з тотожним відповідачем та предметом спору), де зазначено, що пред`явлення вимог про відпустки через багато років після звільнення за наявності попередніх судових процесів викликає обґрунтовані сумніви в достовірності наданих довідок та свідчить про відсутність належних доказів;

суд безпідставно задовольнив вимоги позивача ОСОБА_4 щодо стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати за періоди, за якими вже завершено виконавчі провадження № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2. Таким чином, суд визнав належним розрахунок позивача, проігнорувавши той факт, що заборгованість за відповідними рішеннями вже була виплачена (або провадження завершені), а стягувач не подавав жодних звернень щодо фактів невиконання рішень. Розрахунки та заперечення скаржника у цій частині суд взагалі не дослідив.

Аналіз доводів касаційної скарги ДП «УСТФ «Укртелефільм» свідчить, що в касаційному порядку оскаржуються рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь кожного з позивачів грошової компенсації за невикористані дні відпустки та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а також постанова апеляційного суду, якою рішення суду першої інстанції у відповідній частині залишено без змін. В іншій частині судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються, а тому за касаційною скаргою ДП «УСТФ «Укртелефільм» касаційним судом не переглядаються.

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана їх представником ОСОБА_6 . У вказаній касаційній скарзі просять:

скасувати постанову апеляційного суду повністю;

змінити рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, виклавши відповідні пункти резолютивної частини рішення в такій редакції:

- стягнути з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_2 30 756,00 грн - компенсація за невикористані відпустки, 122 496,89 грн - компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати станом на 30 вересня 2023 року, 320 366,10 грн - середній заробіток за час затримки у розрахунку, з утриманням із цих сум податків, зборів та інших обов`язкових платежів;

- стягнути з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_5 28 083,30 грн - компенсація за невикористані відпустки, 79 757,35 грн - компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати станом на 30 вересня 2023 року, 256 070,10 грн - середній заробіток за час затримки у розрахунку, з утриманням із цих сум податків, зборів та інших обов`язкових платежів;

- стягнути з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_4 84 987,00 грн - компенсація за невикористані відпустки, 415 881,45 грн - компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати станом на 30 вересня 2023 року, 656 355,00 грн - середній заробіток за час затримки у розрахунку, з утриманням із цих сум податків, зборів та інших обов`язкових платежів;

- стягнути з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_3 2 548,62 грн - компенсація за невикористані відпустки, 189 240,03 грн - компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати станом на 30 вересня 2023 року, 257 226,30 грн - середній заробіток за час затримки у розрахунку, з утриманням із цих сум податків, зборів та інших обов`язкових платежів;

- стягнути з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 80 474,24 грн - компенсація за невикористані відпустки, 304 863,68 грн - компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, 656 355,00 грн - середній заробіток за час затримки у розрахунку, з утриманням із цих сум податків, зборів та інших обов`язкових платежів,

в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін;

стягнути з відповідача на користь позивачів судові витрати, зокрема судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг, витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної та касаційної інстанцій;

зобов`язати ДП «УСТФ «Укртелефільм» подати суду звіт про виконання рішення у цій справі та встановити строк для подачі такого звіту.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 мотивована тим, що:

суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду. Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

стягнення середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні передбачено статтею 117 КЗпП України. Саме цю норму права неправильно застосував суд апеляційної інстанції. Мотивуючи свої рішення суди фактично самоусунулися від належної оцінки доказів та доводів позивачів, безпідставно визначили фінансові труднощі відповідача як підставу для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, фактично визнали правомірними дії відповідача, який направив значні суми коштів на оплату послуг та робіт, а не на погашення заборгованості з заробітної плати. Крім того, висновок суду першої інстанції щодо «…забезпечення подальшого функціонування підприємства…» неможливо зробити без аналізу усієї господарської діяльності відповідача. У той же час, позивачі надали суду достатньо доказів, які підтверджують той факт, що відповідач протягом тривалого часу спрямовував значні суми коштів не на погашення заробітної плати. Така поведінка відповідача є прямою протилежністю добросовісної та чесної поведінки;

суди не врахували, що виплата працівникові середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні є формою матеріальної відповідальності роботодавця, яка виникає у випадку вчинення ним порушення норм трудового законодавства. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця. Таким чином, суди не забезпечили об`єктивного розгляду всіх доводів позивачів та не забезпечили баланс та об`єктивність оцінювання позицій сторін. При цьому, аналіз мотивів суду першої інстанції (користуючись своїм правом, принципами добросовісності, справедливості і розумності) та мотивів суду апеляційної інстанції (врахувавши розмір характер, заборгованості перед позивачами та майновий стан…) свідчить, що суди керувалися іншими підходами при визначенні розміру середнього заробітку, що дає підстави для висновку про ігнорування висновків Великої Палати Верховного Суду, які міститься у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Також, зменшуючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суди не врахували інші висновки Верховного Суду, що містяться у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зокрема про те, що при зменшенні розміру відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні;

суди не обґрунтували, яким чином 20 000,00 грн виконають свою компенсаторну функцію та можуть компенсувати невиплату заробітної плати позивачам протягом більше ніж вісім років, зважаючи на майнові втрати позивачів, зокрема вартість споживчого кредитування та інші обставини, які Верховний Суд сформулював у критеріях щодо можливого зменшення розміру середнього заробітку за час затримки. Більш того, суд апеляційної інстанції фактично переклав тягар доказування на позивачів, зазначивши, що представником позивачів не було доведено того, що вказана сума середнього заробітку не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності. За таких обставин має місце ситуація, що не суд повинен обґрунтовувати свою дискрецію, а позивачі (апелянти) повинні довести суду неправомірність застосування судом дискреційних повноважень;

суто механічне, без належного обґрунтування, зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні свідчить, крім іншого, про необґрунтованість судового рішення. Суди не навели доводів та розрахунків, яким чином саме 20 000,00 грн є достатньою сумою для компенсації майнових втрат позивача. Тому оскаржувані судові рішення виглядають як свавілля з боку органів судової влади. Також суди не врахували необхідності визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні пропорційно розміру невиплачених сум із урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. між тим позивачі надавали суду свої розрахунки та доводи щодо пропорційності розміру середнього заробітку розміру невиплачених йому сум відповідачем.

до складу (структури) заробітної плати, як компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, які відповідач мав сплатити позивачу, входять: 1) грошова компенсація за всі не використані позивачем дні щорічної відпустки, що передбачено частиною першою статті 83 КЗпП України (в редакції, чинній станом на день звільнення - 25 травня 2018 року) та статті 24 Закону України «Про відпустки» (в редакції, чинній станом на день звільнення - 25 травня 2018 року); 2) компенсація за втрату частини заробітної плати позивача у зв`язку з порушенням строків її виплати, що передбачено статтею 34 Закону України «Про оплату праці», статтями 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Суди не врахували висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року справі № 755/12623/19, згідно з яким стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій);

стаття 117 КЗпП України не передбачає можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Очевидно, що така норма була покликана забезпечити повну та своєчасну виплату заробітної плати працівнику. Концепція дискреційного права суду на зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні набула формалізації в правових висновках Верховного Суду. Станом на цей час суди посилаються на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц, зміст якого зводиться до того, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Проте критерії, що закладені в цьому висновку Верховного Суду, не враховують винної поведінки відповідача як роботодавця. При цьому, висновок Верховного Суду, який би відповідав (унормовував) на питання чи може/має право суд зменшувати розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, якщо відповідний розмір відшкодування виник з вини роботодавця, відсутній;

зменшення розміру середнього заробітку позивачів за час затримки розрахунку при звільненні стало передумовою для пропорційного зменшення суми витрат позивачів на професійну правничу допомогу, яка має бути відшкодована відповідачем.

Аналіз доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 свідчить, що в касаційному порядку оскаржуються рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні (позивачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 ); в частині компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати (позивачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ); в частині стягнення компенсації за невикористані дні відпусток (позивач ОСОБА_4 ). В іншій частині судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються, а тому за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 касаційним судом не переглядаються.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У січні 2026 року від ДП «УСТФ «Укртелефільм» надійшов відзив, в якому підприємство просить касаційну скаргу позивачів залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив обґрунтований тим, що:

касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 є такою, що не підлягає задоволенню, а судові рішення в оскарженій ними частинами такими, що ухвалені за належного та повного з`ясування обставин справи та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, врахуванням висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах;

висновок щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 (провадження № 14-623цс18). При застосуванні зміненої редакції статті 117 КЗпП України, практика Верховного Суду, в частині застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру компенсації залишилася незмінною, що вбачається з висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі № 489/6074/23;

під час розгляду цієї справи суди правильно застосували принципи розумності, справедливості та пропорційності у контексті визначення розміру компенсації. Так, судами з`ясовано обставини щодо дат виникнення та повного погашення заборгованості підприємством (відповідачем) в розрізі кожного з позивачів. Крім іншого, встановлено, що на момент звернення до суду всіх позивачів, всі виконавчі провадження закриті, починаючи з 2018 року; спосіб погашення сум заборгованості, обставини погашення заборгованості у рамках примусового виконання рішення судів, в межах зведеного виконавчого провадження; дії працівників та підприємства, що передували виникненню заборгованості; наявність судових спорів щодо оскарження підприємством неправомірного нарахування працівниками сум заборгованості, що перевищувала фактичну у декілька разів, на підставі неправдивої інформації, та за підписом неуповноважених осіб (критерій наявності спору); цілеспрямовані дії підприємства щодо погашення заборгованості перед позивачами; проактивні дії підприємства щодо оскарження бездіяльності виконавчої служби;

судом також заслухані аргументи сторін щодо виникнення заборгованості, обставин її погашення, хронологічних дат погашення та аргументи відповідача щодо фактів накопичення штучної суми заборгованості на підприємстві перед введенням комісії з перетворення, недобросовісної поведінки позивачів (за умови відсутності коштів від продажу будь-якого майна та існуючого боргу, за умови накладених арештів на все майно підприємства, наприкінці 2017 року, перед введенням комісії з ліквідації, всім нараховується одноразова матеріальна допомога у розмірі дванадцять посадових окладів, а надалі всі позивачі підтверджують цю суму як борг шляхом отримання судових наказів, без повідомлення ліквідаційній комісії факту нарахування матеріальної допомоги;

саме неправомірна поведінка позивачів по відношенню до підприємства та ініціювання позивачами штучних довготривалих судових спорів щодо стягнення непідтвердженої заборгованості підприємства призвели до штучного збільшення заборгованості підприємства. Відповідач вважає рішення судів про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку до 20 000,00 грн кожному правомірним і законним, оскільки здійснення поточних витрат (оплата комунальних послуг, правової допомоги та інших витрат для забезпечення функціонування підприємства) було необхідними; заявлені до стягнення суми з урахуванням вже присудженої компенсації втрати частини доходів є непропорційними та надмірними, виходять за межі компенсаторної функції та покладають на підприємство надмірний тягар. Таким чином, суд законно скористався своїм правом на зменшення розміру середнього заробітку, керуючись принципами добросовісності, справедливості та розумності;

стосовно вимог ОСОБА_4 щодо компенсації за невикористані дні відпусток суд правильно застосував норми Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 та обґрунтовано виключив з бази розрахунку суму одноразової матеріальної допомоги за листопад 2017 року, адже пункт 4 цього Порядку прямо забороняє враховувати будь-які одноразові виплати при обчисленні середнього заробітку. Отримання цієї матеріальної допомоги підтверджується належним доказом - судовим наказом від 19 січня 2018 року у справі № 755/688/18. Незважаючи на це, ОСОБА_4 умисно спростовував та заперечував факт її отримання. Така поведінка суперечить фундаментальним засадам цивільного судочинства, а саме принципам добросовісності та розумності. Вказане також свідчить про необґрунтованість відповідних доводів касаційної скарги;

оскарження позивачами відмови у стягненні компенсації втрати частини доходів за порушення строків виплати заробітної плати станом на 30 вересня 2023 року є безпідставним. Позивачі помилково ґрунтують свої розрахунки на факті звільнення 25 травня 2018 року та посиланнях на норми статті 24 Закону України «Про відпустки», оскільки сама обставина їхнього звільнення взагалі не була встановлена та досліджена судом;

вимоги позивачів про стягнення конкретних фіксованих сум компенсації наперед є безпідставними, оскільки предмет доказування полягає у правомірності нарахування компенсації на кожну окрему складову доходу в межах конкретних дат фактичного розрахунку. Таким чином, суди вирішили спір у цій частині з дотриманням норм матеріального й процесуального права.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2025 року поновлено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 строк на касаційне оскарження рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 травня 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року, відкрито касаційне провадження у справі № 756/12910/23 та витребувано справу з суду першої інстанції.

У лютому 2026 року матеріали справи № 756/12910/23 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 02 грудня 2025 року зазначено, що:

касаційна скарга ДП «УСТФ «Укртелефільм» містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 травня 2020 року в справі № 367/2022/15-ц, від 27 березня 2018 року в справі № 910/17999/16, від 21 серпня 2023 року в справі №460/6767/20, від 27 грудня 2022 року в справі № 640/14757/21, від 22 лютого 2022 року у справі № 642/8107/14-ц, від 23 листопада 2022 року в справі № 757/58583/19-ц, від 08 лютого 2023 року в справі № 757/23764/20-ц, від 24 квітня 2024 року в справі № 757/56163/19-ц, від 30 жовтня 2024 року в справі № 219/4691/21, від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України);

касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц, від 02 лютого 2022 року в справі № 922/1474/21, від 27 січня 2020 року в справі № 682/3060/16-ц, від 08 жовтня 2025 року в справі № 489/6074/23, від 08 лютого 2024 року в справі № 560/3971/19, від 30 січня 2019 року в справі № 910/4518/16, від 27 жовтня 2020 року в справі № 910/24323/16, від 08 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 тривалий час перебували у трудових відносинах з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на різних посадах.

У ДП «УСТФ «Укртелефільм» діяв колективний договір, зареєстрований 23 червня 2009 року, на 2014-2015 роки зареєстрований 29 квітня 2014 року, на 2016-2017 роки зареєстрований 21 липня 2016 року (зі змінами). У колективних договорах, зокрема передбачено надання працівникам щорічної відпустки відповідно до Закону України «Про відпустки», встановлено тривалість основної відпустки 24 календарні дні та додатково 7 календарних днів працівникам з ненормованим робочим днем. Список професій і посад з ненормованим робочим днем затверджувався додатком до колективного договору.

Згідно зі штатним розкладом ДП «УСТФ «Укртелефільм» станом на 01 лютого 2018 року посадовий оклад художнього керівника - першого заступника генерального директора ОСОБА_4 становив 9 016,00 грн, старшого інженера ОСОБА_5 - 3 723,00 грн, головного спеціаліста ОСОБА_3 - 6 424,00 грн, керівника комплексу ОСОБА_1 - 9 016,00 грн, кіномеханіка І категорії ОСОБА_2 - 4 131,00 грн.

Наказом Державного комітету телебачення і радіомовлення України від 21 грудня 2017 року № 519 вирішено припинити ДП «УСТФ «Укртелефільм» шляхом перетворення у ПАТ «Укртелефільм»; створити комісію з перетворення підприємства і затвердити її персональний склад; Аврахова Т. Г. призначено головою комісії з перетворення. Голові комісії доручено забезпечити, зокрема дотримання соціально-правових гарантій працівників підприємства під час перетворення, проведення аудиту бухгалтерського обліку і фінансової звітності підприємства.

В акті від 02 лютого 2018 року, підписаного ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , зазначено, що на вимогу голови комісії з перетворення Аврахова Т. Г. начальником відділу кадрової та адміністративної роботи ОСОБА_7 на підставі первинних кадрових документів 02 лютого 2018 року була складена довідка невикористаних відпусток працівниками Укртелефільму станом на 01 січня 2018 року та через головного спеціаліста (референта) ОСОБА_8 передана голові комісії з перетворення Аврахову Т. Г . На підставі довідки невикористаних відпусток працівниками Укртелефільм, головою комісії з перетворення Авраховим Т. Г. було видано наказ від 07 лютого 2018 року № 3.

Відповідно до довідки невикористаних відпусток працівниками УСТФ «Укртелефільм» станом на 01 січня 2018 року у вигляді таблиці, складеної 02 лютого 2018 року за підписом начальника відділу кадрової та адміністративної роботи ОСОБА_7, з 10 серпня 2012 року до 2017 року ОСОБА_4 має 145 днів невикористаних відпусток, 4 повні відпустки; ОСОБА_3 - відомості відсутні; з 31 серпня 2009 року до 2017 року ОСОБА_1 має 248 днів невикористаних відпусток, 8 повних відпусток; з 09 серпня 2008 року до 2017 року ОСОБА_2 має 196 днів невикористаних відпусток, 7 повних відпусток; з 19 лютого 2010 року до 2017 року ОСОБА_5 має 205 днів невикористаних відпусток, 6 повних відпусток.

Згідно з листом Державної аудиторської служби України від 05 лютого 2018 року № 03-14/49 у 2015 році Держфінінспекція доручила Держфінінспекції у м. Києві провести позапланову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП «УСТФ «Укртелефільм». Поряд із цим, провести цей контрольний захід не вдалося через суцільний супротив з боку відповідальних працівників об`єкта контролю щодо допущення до проведення ревізії та надання всіх необхідних документів. З огляду на це фахівцями були складені акти про неможливість проведення контрольного заходу. Наразі будь-яка інформація від ДП «УСТФ «Укртелефільм» щодо поновлення бухгалтерського обліку на наявності всіх бухгалтерських документів, не надходила.

У наказі Голови комісії з перетворення Аврахова Т. Г. від 07 лютого 2018 року № 03 вказано, що у зв`язку з великим обсягом невикористаних відпусток працівниками ДП «УСТФ «Укртелефільм», вирішено до 15.00 год 08 лютого 2018 року заступникам генерального директора, керівникам підрозділів надати у письмовому вигляді пояснення щодо невикористаних відпусток кожним працівником, а також пропозиції щодо використання відпустки працівниками студії у період з 10 лютого до 10 квітня 2018 року.

Наказом Голови комісії з перетворення Аврахова Т. Г. від 08 лютого 2018 року № 04 вирішено призупинити дію наказу від 12 вересня 2017 року № 04 для з`ясування підстав нарахування матеріальної допомоги працівникам за 2015 - 2017 роки.

Наказом Голови комісії з перетворення Аврахова Т. Г. від 01 березня 2018 року № П-001 вирішено скасувати накази від 12 вересня 2017 року № 04 та від 20 жовтня 2015 року № 12.

В акті від 01 березня 2018 року № А-31 Аврахов Т. Г. , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 зазначили, що головний бухгалтер ОСОБА_9 відмовилась надати письмове пояснення щодо факту відсутності необхідних документів для проведення інвентаризації та поточної бухгалтерської звітності.

В акті від 16 березня 2018 року № А-316 Аврахов Т. Г. , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 вказали, що начальник відділу кадрової та адміністративної роботи ОСОБА_7 відмовилась надати письмове пояснення щодо відсутності у відділі кадрової та адміністративної роботи первинних документів.

В акті від 27 березня 2018 року № 326/3 Аврахов Т. Г. , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 зазначили, що зробили перевірку стану зберігання документації в приміщенні бухгалтерії ДП «УСТФ «Укртелефільм» 27 березня 2017 року і виявили відсутність первинних документів, а також засвідчили неналежний стан зберігання всієї бухгалтерської документації.

Наказом голови комісії з перетворення Аврахова Т. Г. від 14 травня 2018 року № 30/1-К доручено начальнику відділу кадрової та адміністративної роботи Мілевському В. В. провести службове розслідування щодо відсутності кадрових документів в ДП «УСТФ «Укртелефільм», зокрема в кабінеті колишнього начальника відділу кадрів та адміністративної роботи ОСОБА_7

04 квітня 2018 року Головою комісії з перетворення Авраховим Т. Г. до прокуратури подані заяви про вчинення кримінального правопорушення за фактом відсутності бухгалтерської і кадрової документації, відповідальними за зберігання якої були ОСОБА_9 і ОСОБА_7 .

Судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва від 19 червня 2017 року в справі № 755/9121/17 стягнено із ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_2 заборгованість із заробітної плати за період з 01 травня 2016 року до 31 травня 2017 року в розмірі 38 826,71 грн та компенсацію за затримку заробітної плати 2 724,08 грн.

Постановою державного виконавця від 05 лютого 2018 року відкрите виконавче провадження з примусового виконання судового наказу на користь ОСОБА_2 .

Судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва від 20 грудня 2017 року у справі № 755/19466/17 стягнено з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_2 заборгованість із заробітної плати за період з 01 січня 2015 року до 31 грудня 2015 року станом на 01 грудня 2017 року в розмірі 18 166,69 грн, матеріальну допомогу на 2015 рік в розмірі 49 572,00 грн, а всього 67 738,68 грн.

У довідці Пенсійного фонду України (форма ОК-7) на ОСОБА_2 містяться відомості про нарахування від ДП «УСТФ «Укртелефільм» за 2015 рік - 24 646,78 грн, за 2016 рік - 45 242,55 грн, за 2017 рік - 49 246,33 грн, за 2018 рік - 9 315,68 грн, за 2023 рік - 6 106,49 грн.

Згідно з банківською випискою на користь ОСОБА_2 від ДП «УСТФ «Укртелефільм» було виплачено: 25 січня 2018 року - 1 000,00 грн, 31 січня 2018 року - 1 900,00 грн, 20 червня 2019 року - 4 238,59 грн, 27 червня 2019 року - 1 489,86 грн, 31 липня 2019 року - 3 018,77 грн, 15 жовтня 2019 року - 1 418,38 грн, 16 жовтня 2019 року - 13 275,45 грн, 25 жовтня 2019 року - 9 178,91 грн, 31 жовтня 2019 року - 360,57 грн, 12 листопада 2019 року - 2 781,33 грн, 02 листопада 2020 року - 2 559,33 грн, 22 березня 2021 року - 829,49 грн, 22 квітня 2021 року - 2 720,11 грн, 15 лютого 2023 року - 25 646,37 грн, 16 лютого 2023 року - 67 738,68 грн, 18 квітня 2023 року - 8 262,00 грн, 26 червня 2023 року - 4 015,00 грн.

За змістом відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві немає можливості надати відомості про нарахування стосовно ОСОБА_2 за типом нарахувань «10» за період з 01 січня 2003 року до 31 грудня 2012 року; за період з 01 січня 2013 року до 31 травня 2018 року нарахування за типом 10 відображено в сумі 2 061,08 грн за липень 2017 року.

Судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва від 16 червня 2017 року в справі № 755/9069/17 стягнено з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_4 заборгованість із заробітної плати у розмірі 123 115,94 грн.

Судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва від 26 грудня 2017 року в справі № 755/19264/17 стягнено з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_4 заборгованість із заробітної плати з 01 січня 2015 року до 31 грудня 2015 року в розмірі 70 951,88 грн.

Судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва від 19 січня 2018 року в справі № 755/688/18 стягнено з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_4 заборгованість із заробітної плати за період з 01 січня 2015 року до 31 грудня 2015 року в розмірі 108 192,00 грн.

Судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва від 16 березня 2018 року в справі № 755/3661/18 стягнено з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_4 заборгованість із заробітної плати за період з 01 червня 2017 року до 31 грудня 2017 року в розмірі 53 279,65 грн.

Постановою Київського апеляційного суду 26 червня 2019 року у справі № 755/12651/18 стягнено із ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_4 18 032,00 грн заборгованості із заробітної плати з 01 січня 2018 року до 01 березня 2018 року.

Постановами державного виконавця від 22 січня 2018 року, від 24 квітня 2018 року, 02 травня 2018 року, від 19 лютого 2018 року відкрите виконавче провадження з примусового виконання судового наказу на користь ОСОБА_4 .

У довідці Пенсійного фонду України (форма ОК-7) на ОСОБА_4 містяться відомості про нарахування від ДП «УСТФ «Укртелефільм» за 2016 рік - 97 755,60 грн, за 2017 рік - 102 381,41 грн, за 2018 рік - 19 085,68 грн, за 2019 рік - 38 731,97 грн, за 2023 рік - 6 106,49 грн.

Згідно з банківською випискою на користь ОСОБА_4 від ДП «УСТФ «Укртелефільм» було виплачено: 16 квітня 2018 року - 50 553,36 грн, 18 квітня 2018 року - 1 083,29 грн, 27 квітня 2018 року - 9 726,14 грн, 16 травня 2018 року - 12 718,73 грн, 10 лютого 2023 року - 108 192 грн та 70 951,88 грн, 14 лютого 2023 року - 53 239,65 грн.

У відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на адвокатський запит зазначено, що в управління немає можливості надати відомості про нарахування стосовно ОСОБА_4 за типом нарахувань «10» за період з 01 січня 2003 року до 31 грудня 2012 року; за період з 01 січня 2013 року до 31 травня 2018 року нарахування за типом 10 відображено в сумі 1 198,40 грн, за серпень 2013 року, серпень - вересень 2013 року - 3 115,84 грн, серпень 2016 року - 3 966,95 грн, квітень 2017 року - 3 113,90 грн.

Судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва від 20 грудня 2017 року в справі № 755/10631/17 стягнено з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_3 заборгованість із заробітної плати за період з 01 січня 2015 року до 31 грудня 2015 року в розмірі 41 412,14 грн, матеріальна допомога за 2015 рік - 77 112 грн, а всього - 118 524,14 грн.

Постановою державного виконавця від 07 березня 2018 року відкрите виконавче провадження з примусового виконання судового наказу на користь ОСОБА_3 .

Судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва від 07 серпня 2017 року в справі № 755/11835/17 стягнено з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_3 заборгованість із заробітної плати за період з 01 травня 2016 року до 31 липня 2017 року в розмірі 67 894,89 грн.

Постановою державного виконавця від 07 березня 2018 року відкрите виконавче провадження з примусового виконання судового наказу на користь ОСОБА_3 .

У довідці Пенсійного фонду України (форма ОК-7) на ОСОБА_3 містяться відомості про нарахування від ДП «УСТФ «Укртелефільм» за 2015 рік - 24 924,95 грн, 2016 рік - 68 463,78 грн, за 2017 рік - 51 130,39 грн, за 2018 рік - 7 479,68 грн.

Згідно з банківською випискою по рахунку 14 лютого 2023 року на користь ОСОБА_3 відповідачем перераховано (виплачено) 118 524,14 грн та 67 894,89 грн.

У відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на адвокатський запит, зазначено що в управління немає можливості надати відомості про нарахування стосовно ОСОБА_3 за типом нарахувань «10» за період з 01 січня 2003 року до 31 грудня 2012 року; за період з 01 січня 2013 року до 31 травня 2018 року нарахування за типом 10 відображено: з жовтня 2013 року до листопада 2013 року - 623,96 грн, 1559,90 грн, з серпня 2016 року до квітня 2017 року - 1 960,56 грн, 4 792,48 грн, 3 715,69 грн, 5 908,80 грн, 196,96 грн, 5 819,58 грн, 862,16 грн, 4 736,38 грн, 1 937,61 грн, 4 060,30 грн, 2 564,40 грн, 3 834,54 грн, 2 769,39 грн, 3 419,04 грн, 3 205,35 грн.

Судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва від 04 липня 2017 року в справі № 755/9841/17 стягнено з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з 01 січня 2016 року до 31 травня 2017 року в розмірі 67 862,55 грн.

Постановою державного виконавця від 24 січня 2018 року відкрите виконавче провадження з примусового виконання судового наказу на користь ОСОБА_1 .

Судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва від 26 грудня 2017 року у справі № 755/19262/17 стягнено з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з 01 січня 2015 року до 31 грудня 2015 року, а також матеріальну допомогу в загальному розмірі 108 192,00 грн.

Постановою державного виконавця від 13 лютого 2018 року відкрите виконавче провадження з примусового виконання судового наказу на користь ОСОБА_1 .

Судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва від 21 березня 2018 року у справі № 755/4027/18 стягнено з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з 01 червня 2017 року до 31 грудня 2017 року, в загальному розмірі 49 254,65 грн.

Постановою державного виконавця від 02 травня 2018 року відкрите виконавче провадження з примусового виконання судового наказу на користь ОСОБА_1 .

У довідці Пенсійного фонду України (форма ОК-7) на ОСОБА_1 містяться відомості про нарахування від ДП «УСТФ «Укртелефільм» за 2015 рік - 29 106,66 грн, 2016 рік - 96 218,67 грн, за 2017 рік - 111 603,30 грн, за 2018 рік - 19 085,68 грн.

Згідно з банківською випискою на користь ОСОБА_1 від ДП «УСТФ «Укртелефільм» було виплачено: 28 серпня 2018 року - 32 288,09 грн, 11 грудня 2018 року - 9 723,96 грн, 04 січня 2019 року - 25 850,50 грн, 04 жовтня 2022 року - 35 641,54 грн, 09 лютого 2023 року - 143 502,34 грн, 14 лютого 2023 року - 49 254,65 грн, 26 квітня 2023 року - 18 032,00 грн.

У відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на адвокатський запит, управління повідомило про неможливість надати відомості про нарахування стосовно ОСОБА_1 за типом нарахувань «10» за період з 01 січня 2003 року до 31 грудня 2012 року; за період з 01 січня 2013 року до 31 травня 2018 року нарахування за типом 10 відображено: за липень 2013 року - 7 767,67 грн.

Судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва від 26 грудня 2017 року в справі № 755/19163/17 стягнено з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_5 заборгованість із заробітної плати та матеріальної допомоги за період 2015 рік, в загальному розмірі 64 609,75 грн.

Судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва від 13 березня 2018 року в справі № 755/3487/18 стягнено з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_5 заборгованість із заробітної плати за період з 01 травня 2017 року до 31 грудня 2017 року, в загальному розмірі 24 361,14 грн.

Згідно з банківською випискою на користь ОСОБА_5 від ДП «УСТФ «Укртелефільм» було виплачено: 22 березня 2018 року - 33 570,54 грн, 06 травня 2021 року - 64 609,75 грн, 16 лютого 2023 року - 24 361,14 грн, 18 квітня 2023 року - 7 323,00 грн, 16 травня 2023 року - 4 424,18 грн.

У виписці по рахунку ДП «УСТФ «Укртелефільм» зафіксовані витрати підприємства за 2019 рік, зокрема на оплату комунальних послуг, юридичних та інших послуг всього на суму 458 287,35 грн.

Відповідно до відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві немає можливості надати відомості про нарахування стосовно ОСОБА_5 за типом нарахувань «10» за період з 01 січня 2003 року до 31 грудня 2012 року; за період з 01 січня 2013 року до 31 травня 2018 року нарахування за типом 10 відображено: за вересень 2016 року - 1 438,80 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 10 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 до ДП «УСТФ «Укртелефільм» про стягнення заробітної плати, в якості забезпечення позову накладено арешт на рухоме і нерухоме майно відповідача в межах суми 421 909,62 грн.

У порядку примусового виконання судових наказів про стягнення заборгованості із заробітної плати у зведеному виконавчому провадженні № 53911901 постановами державного виконавця від 25 січня 2018 року та 14 серпня 2018 року було накладено арешт на кошти боржника на розрахунковому рахунку і на майно боржника.

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 20 червня 2018 року накладено арешт на земельну ділянку ДП «УСТФ «Укртелефільм» та цілісний майновий комплекс.

Відповідно до листа від 29 жовтня 2018 року працівники ДП «УСТФ «Укртелефільм» звертались, зокрема до Державного комітету телебачення і радіомовлення України, в якому просили, зокрема провести прозору інвентаризацію майна і активів підприємства та провести з ними повний розрахунок із заборгованості по заробітній платі.

Листом ДП «УСТФ «Укртелефільм» від 11 червня 2019 року на вимогу державного виконавця надано відповідь, що комісія з перетворення вживає усіх можливих заходів виконання вимог законодавства. 11 березня 2019 року було отримано постанови про закінчення виконавчих проваджень із виплати заборгованості працівникам підприємства на загальну суму 1 250 046,18 грн.

25 липня 2019 року ДП «УСТФ «Укртелефільм» подано скаргу на бездіяльність державного виконавця щодо ненадання інформації про розподіл коштів, знятих з рахунків підприємства на суму 513 964,34 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 грудня 2019 року визнано незаконною та скасовано постанову державного виконавця в частині накладення арешту на кошти з певного рахунку боржника.

Згідно з довідкою ДП «УСТФ «Укртелефільм» про відкриті рахунки від 24 березня 2020 року станом на 21 березня 2020 року із рахунків виконавчою службою було стягнуто 2 038 908,55 грн.

Відповідно до листа від 28 травня 2020 року ДП «УСТФ «Укртелефільм» звернулось до Дніпровського районного ВДВС у м. Києві з проханням надати звітність щодо нарахованих і погашених сумах заборгованості по кожному судовому рішенню, а також перелік арештованого майна і грошових коштів.

02 серпня 2022 року ДП «УСТФ «Укртелефільм» подано скаргу до Міністра юстиції України щодо невиконання державним виконавцем рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 грудня 2019 року. Крім іншого, у скарзі зазначено, що загалом у зведених виконавчих провадженнях на виконанні перебуває 117 виконавчих документів на загальну суму 6 236 285,10 грн.

Листом від 01 грудня 2022 року ДП «УСТФ «Укртелефільм» проінформувало Дніпровський районний ВДВС у м. Києві, що Шевченківським районним судом м. Києва скасовано арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06 квітня 2018 року у кримінальному провадженні в частині нерухомого майна, а саме ряду квартир.

Згідно з листом від 10 жовтня 2023 року Державного комітету телебачення і радіомовлення України, у звітних документах ДП «УСТФ «Укртелефільм», зверненнях, відповідях підприємства відсутня інформація про наявність у працівників невикористаної відпустки починаючи з 2000 року.

Крім того, у наданих суду відомостях з автоматизованої системи виконавчих проваджень міститься інформація про хід виконавчих проваджень, зокрема щодо позивачів, стан яких - завершено.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог про стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати та компенсації за невикористану відпустку

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

У частині третій статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (частина перша статті 3 та статтею 4 КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з статтею 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати є наступною. Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У статтях 33, 34 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Індексація заробітної плати у встановленому законодавством порядку передбачена також частиною п`ятою статті 95 КЗпП України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабміну Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).

Відповідно статей 1, 2, 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно Порядку № 159, дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення). Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Тобто, компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Тобто право на компенсацію за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача (роботодавця) не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Дія норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку № 159 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру. Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені (див. постанови Верховного Суду від 03 липня 2018 року в справі № 521/940/17, від 18 липня 2023 року в справі № 200/10663/21).

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, що переглядається:

при зверненні з вимогами про стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку та компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, позивачі надали розрахунок таких компенсацій (т. 1 а.с. 19-42);

суд першої інстанції, здійснивши розрахунок компенсації за невикористану щорічну відпустку та компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, задовольнив відповідні вимоги позивачів;

залишаючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ДП «УСТФ «Укртелефільм» на користь позивачів компенсацій за втрату ними частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, апеляційний суд зазначив, що оскільки судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що відповідачем не було своєчасно погашено заборгованість по заробітній платі перед позивачем, що підтверджується наявними у справі письмовими доказами, правильним є висновок суду про задоволення вимоги позивачів про стягнення на їх користь з відповідача компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у визначених розмірі, адже відповідачем розрахунки позивачів фактично не спростовані. Зокрема, ДП «УСТФ «Укртелефільм» не надав довідки про розмір середньоденної заробітної плати позивачів та сум, що підлягають сплаті позивачам за спірний період, а також доказів на спростування розрахунку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати;

разом з тим ДП «УСТФ «Укртелефільм» неодноразово, зокрема у поданому до суду першої інстанції письмовому відзиві, а також в апеляційній скарзі, заперечувало проти таких розрахунків позивача, спростовуючи їх. При цьому відповідач посилався на неправильні періоди нарахувань, на нарахування компенсації на виплати, які не охоплюються структурою заробітної плати, звертав увагу суду, що раніше ухвалені судові рішення з виплати заборгованості по заробітній платі знаходились на виконанні в органах державної виконавчої служби, станом на 30 вересня 2023 року були виконані, що, на його думку, виключає відповідальність відповідача/боржника за невиконання судових рішень, по яким позивач заявив вимоги про стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

належним чином дослідити поданий стороною доказ (у цьому випадку - наданий позивачем розрахунок компенсації за втрату частини заробітної плати), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково, зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду;

водночас, апеляційний суд надані позивачами розрахунки компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, а також компенсації за невикористані дні відпустки, надежним чином не дослідив та не перевірив, в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами його не оцінив, у зв`язку із чим дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення вказаних позовних вимог.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Таким чином, постанову апеляційного суду у відповідіній частині належить скасувати, а справу направити на новий розгляду до суду апеляційної інстанції.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

За змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 у справі №1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № 108/95-В викладено висновок про те, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року в справі № 306/2708/23 (провадження № 14-84цс25) зазначено, що

«Передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 рок у справі № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) вказано, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11 -1210апп19)».

Таким чином, ОСОБА_1 у зв`язку з непроведенням із ним повного розрахунку в день звільнення набув право на стягнення з колишнього роботодавця сум, передбачених статтею 117 КЗпП України.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті». […]

Особливість внесених Законом № 2352-ІХ змін полягають в тому, що попередня редакція статті 117 КЗпП України не містила обмеження стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку шестимісячним строком.

Тобто вказані вище зміни пом`якшують відповідальність роботодавця за неналежне виконання обов`язку з проведення повного розрахунку при звільненні працівника.

Разом з тим, у Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-7/99 Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Таким чином, пом`якшення відповідальності, передбаченої Законом № 2352-ІХ, не може застосовуватися до роботодавця - юридичної особи, відтак нова редакція статті 117 КЗпП України не може застосовуватись до правовідносин, що виникли і закінчилися до 19 липня 2022 року.

[…] Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що до правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, проте не припинилися або припинилися після набрання ним чинності (триваючі правовідносини), з 19 липня 2022 року слід застосовувати положення статті 117 КЗпП України у новій редакції та обмежувати нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями.

Тобто, якщо працівника звільнено з роботи 02 серпня 2021 року, проте повного розрахунку станом на день набрання чинності Законом № 2352-ІХ із ним не проведено, то суми, передбачені статтею 117 КЗпП України, йому слід нараховувати в такому порядку: з 03 серпня 2021 року по 18 липня 2022 року без обмеження строку шістьма місяцями, оскільки попередня редакція наведеної норми не містила відповідних обмежень; з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року (6 місяців, відлік яких починається з дня набрання Законом № 2352-ІХ чинності) або до дня остаточного розрахунку, якщо він здійснений раніше спливу наведених шести місяців».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначено, що:

«закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16). Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

… зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року у справі № 363/3659/20 (провадження № 61-6476св22) зазначено, що «суд першої інстанції встановив, що розмір невиплаченої при звільненні позивача: заробітної плати, яка була нарахована, але не виплачена, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, вихідної допомоги при звільненні, становить 316 070,94 грн, яка утворилась саме з вини відповідача. Звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 906 422,79 грн. З урахуванням наведених фактів, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, означеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), є визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 90 642,28 грн. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що УДП «Укрінтеравтосервіс» погасило заборгованість по сплаті всіх сум при звільненні перед позивачем чи намагалось своєчасно виплатити належні до сплати суми. При цьому апеляційний суд правильно взяв до уваги, що відповідач не виплатив позивачу при звільненні 316 070,94 грн, що не може вважатися незначним розміром для працівника. Таким чином у розглядуваній справі суд апеляційної інстанції мав достатні підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, заявленого позивачем до стягнення, та дійшов обґрунтовано висновку про його зменшення до суми у 90 642,28 грн, що є співмірним розміру заявлених позивачем вимог (10 %)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) зазначено, що «розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2026 року в справі № 755/15005/23 (провадження № 61-13590св25) зазначено, що «з урахуванням висновків, викладених у постановах Верховного Суду в подібних правовідносинах, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про необхідність зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Проте сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначена апеляційним судом у розмірі 50 000,00 грн, на переконання касаційного суду, не є достатньою компенсацією майнових втрат позивача; що погашення заборгованості із заробітної плати працівника є першочерговим обов`язком саме роботодавця, який ним не виконувався протягом тривалого часу (понад 5 років). Вказане є порушенням конституційно гарантованого та захищеного права працівника на своєчасне отримання належної заробітної плати; посилання апеляційного суду на те, що позивач у спірних правовідносинах діяв недобросовісно, звернувшись до суду з вимогою про стягнення компенсації за невикористану відпустку більш як через 5 років з дня звільнення, а також на те, що на користь позивача з відповідача, крім самої компенсації за невикористані відпустки, стягнута ще й компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 215 815,95 грн, що також є способом компенсації ОСОБА_1 майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку, не може бути підставою для безумовного зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; тому з урахуванням з принципів розумності, справедливості та пропорційності колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 150 000,00 грн, який є співмірним зі встановленим розміром заборгованості роботодавця (як із грошовою компенсацію за невикористані дні відпустки у розмірі 128 933,16 грн, так і компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 215 815,95 грн). За таких обставин, враховуючи помилковість розрахунків суду апеляційної інстанції суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також обґрунтованість висновку про необхідність зменшення суми середнього заробітку, мотивувальну та резолютивну частини постанови суду апеляційної інстанції слід змінити».

У справі, що переглядається:

при зверненні до суду позивачі, крім іншого, просили стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні: позивачу ОСОБА_1 - 656 355,00 грн, позивачу ОСОБА_3 - 257 226,30 грн, позивачу ОСОБА_19 - 656 355,00 грн, позивачу ОСОБА_2 - 320366,10 грн, позивачу ОСОБА_5 - 256070,10 грн;

суд першої інстанції виходив з того, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Висновок щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 (провадження № 14-623цс18). У цій справі підприємство (відповідач) опинилось у складному фінансовому стані, у відповідача ще починаючи з 2015 року виникла велика заборгованість, зокрема по заробітній платі, яка була предметом стягнення у зведеному виконавчому провадженні на суму понад 6 млн грн. У рамках виконавчого провадження проводились виконавчі дії, накладався арешт на майно відповідача. Також арешт накладався у рамках кримінального провадження, яке стосувалось незаконного передання майнових прав на об`єкти нерухомого майна. Незважаючи на це, відповідачем вживались активні заходи для погашення заборгованості, і заборгованість перед позивачами була виплачена. Доказів умисного зволікання відповідача щодо виконання рішень, суду не надано. Ті обставини, що відповідач здійснював поточні витрати протягом періоду заборгованості, зокрема на житлово-комунальні послуги, правову допомогу та інші, на переконання суду не свідчить про винні дії відповідача, адже такі витрати вочевидь пов`язані із забезпеченням подальшого функціонування підприємства, без чого також було би неможливо виконати зобов`язання перед працівниками. На переконання суду, нараховані позивачами суми середнього заробітку за час порушення строків виплати заробітної плати, з урахуванням встановлених судом обставин і присудження позивачам сум компенсацій втрат доходів за порушення строків виплати заробітної плати, є непропорційними, виходять за межі компенсаторного характеру та призведуть до покладення на підприємство надмірного тягаря. Тому суд з урахуванням принципів добросовісності, справедливості і розумності вважав за необхідне зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку та стягнути на користь кожного з позивачів по 20 000,00 грн;

апеляційний суд, погоджуючись із висновками суду першої інстанції в цій частині, зазначив, що посилання відповідача на те, що ДП «УСТФ «Укртелефільм» є державним підприємством та має зобов`язання перед працюючими працівниками у частині виплати поточної заробітної плати та погашення заборгованості перед державними та місцевими фондами, оскільки вказані обставини були враховані судом першої інстанції. Так, визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд врахував перебування ДП «УСТФ «Укртелефільм» у складному фінансовому стані та наявність у нього значних боргів по оплаті праці. Безпідставними також є доводи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на безпідставність зменшення судом сум середнього заробітку, які підлягають стягненню на їх користь. Суд апеляційної інстанції наголосив, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. Таким чином, на переконання апеляційного суду, врахувавши розмір характер, заборгованості перед позивачами та майновий стан ДП «УСТФ «Укртелефільм», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для зменшення сум середнього заробітку, який підлягає стягненню на корить позивачів до 20 000,00 грн. на користь кожного із них. При цьому позивачі не довели того, що вказана сума середнього заробітку на відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності. Крім того, апеляційний суд наголосив, що відсутні підстави для висновку про здійснення судом першої інстанції неправильного обрахунку суми заборгованості, зокрема й середнього заробітку за час затримки розрахунку;

з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року в cправі № 306/2708/23 (провадження № 14-84цс25), строк затримки розрахунку відповідача із позивачами повинен вираховуватись з дати звільнення до 18 липня 2022 року (дата набрання чинності Законом № 2352-ІХ), тобто без обмеження строку шістьма місяцями, оскільки попередня редакція наведеної норми не містила відповідних обмежень; з 19 липня 2022 року до 19 січня 2023 року (6 місяців, відлік яких починається з дня набрання Законом № 2352-ІХ чинності) або до дня остаточного розрахунку, якщо він здійснений раніше спливу наведених шести місяців. На зазначене суди належної уваги не звернули;

погашення заборгованості із заробітної плати працівників є першочерговим обов`язком саме роботодавця, який ним не виконувався протягом тривалого часу (понад 5 років). Вказане є порушенням конституційно гарантованого та захищеного права працівника на своєчасне отримання належної заробітної плати;

середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні повинен бути співмірним зі встановленим розміром заборгованості роботодавця (як із грошовою компенсацію за невикористані дні відпустки, так і компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати).

оскільки з відповідача на користь позивачіа компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати є передчасними, а факт стягнення цієї суми належить враховувати при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то рішення судів попередніх інстанцій у відповідній частині належить скасувати, а справу у відповідній частині направити на новий розгляд до апеляційног суду.

Щодо заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення

У прохальній частині касаційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 викладена заява (клопотання) про зобов`язання ДП «УСТФ «Укртелефільм» подати суду звіт про виконання рішення у цій справі та встановити строк для подачі такого звіту.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 453-1 ЦПК України суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, за письмовою заявою стягувача може зобов`язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення в цивільних справах, що виникають із трудових правовідносин.

За таких обставин, у задоволенні заяви слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції в оскарженій частині ухвалена без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права. Таким чином, касаційні скарги ДП «УСТФ «Укртелефільм» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка подана представником ОСОБА_6 , задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпусток, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка подана представником ОСОБА_6 , про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення та встановлення строку для подачі такого звіту відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко