ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 161/416/25
провадження № 61-12925св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Орган опіки та піклування Виконавчий комітет Луцької міської ради,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Коренгою Віктором Анатолійовичем, на постанову Волинського апеляційного суду від 18 вересня 2025 року у складі колегії суддів Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - орган опіки та піклування Виконавчий комітет Луцької міської ради, про позбавлення батьківських прав.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з відповідачем вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з 08 липня 2017 року, який розірваний рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 травня 2020 року у справі № 161/4552/20. За час перебування у шлюбі у них народилося двоє дітей - ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З грудня 2019 року ОСОБА_2 став проживати окремо, від виконання батьківських обов`язків по вихованню та утриманню дітей самоусунувся, станом їхнього життя не цікавиться, з дітьми не спілкується. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 серпня 2020 року у справі № 161/4551/20 вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на неповнолітніх дочок ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в розмірі 2 600,00 грн щомісячно, починаючи з 20 березня 2020 року.
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 серпня 2021 року у справі № 161/10612/21 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 164 КК України, щодо ухилення від сплати аліментів, встановлених рішенням суду.
В жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про виключення запису про нього як батька з актових записів про народження дітей. Після проведення судово молекулярно-генетичної експертизи вказаний позов ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області залишено без розгляду.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 червня 2023 року у справі № 161/3113/23 від 08 червня 2023 року вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 66 206,45 грн пені за несвоєчасну сплату аліментів.
Просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітніх дочок ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 червня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітніх дочок ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час бесіди в органі опіки та піклування щодо розв`язання спору службою у справах дітей діти батька не впізнали, ОСОБА_2 сидів окремо, до дітей не підходив, з дітьми не спілкувався; після розлучення з травня 2020 року взагалі не бачився із дітьми, жодним чином не цікавився життям своїх дітей, хоча проживає неподалік від них; в лютому 2022 року під час повномасштабного вторгнення позивач щоб захистити дітей втікала від війни за межі України, проте ОСОБА_2 взагалі не проявляв увагу до дітей, не проявляв турботу про них, не надав жодної допомоги, не цікавився їхнім станом здоров`я, в судовому засіданні ОСОБА_2 не міг повідомити дату народження дітей.
Відповідач нехтує потребами своїх доньок, порушує права дітей на належне батьківське виховання та не виконує батьківських обов`язків. ОСОБА_2 не довів зміну своєї поведінки щодо дітей, прагнення здійснювати належне піклування за ними. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дітей та реальне бажання змінити поведінку. Безвідповідальне ставлення до дітей свідчить про умисне самоусунення від виконання батьківських обов`язків, а також про розрив спорідненого зв`язку із дітьми, що призводить до негативних наслідків для дітей, не забезпечує найкращих інтересів дітей, які не отримують належної батьківської уваги та піклування.
Впродовж розгляду справи, зокрема під час оголошення перерви в судовому засіданні, відповідач так і не бачився із дітьми, жодним чином не цікавився їхнім життям, потребами, лише написав одне смс-повідомлення на телефон позивачу про бажання побачити дітей. Також суд враховує, що у ніч на 05 червня 2025 року м. Луцьк зазнало найбільшої ракетної атаки від початку війни, проте відповідач так і не проявив увагу і турботу дітям в такий складний час.
Позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, спілкування з дітьми і побачення з ними, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Наведене узгоджується з висновком, який викладений Верховним Судом у постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18.
Оцінюючи наявні в справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітніх дітей, що є крайнім заходом, у даному випадку буде доцільним з огляду на наявні у справі достатні та переконливі докази його умисної, безвідповідальної та недобросовісної поведінки щодо виховання дітей.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Волинського апеляційного суду від 18 вересня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Стретович І. С. задоволено. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 червня 2025 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей. Дослідивши висновок Служби у справах дітей Луцької міської ради від 27 березня 2025 року № 81 про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, суд вважає, що цей висновок не може бути прийнятий як достатній доказ у справі. Зі змісту цього висновку вбачається, що у ньому перераховано та проаналізовано лише рішення суду про стягнення аліментів, вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 серпня 2021 року у справі № 161/10612/21, яким ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого частиною першою статті 164 КК України, щодо ухилення від сплати аліментів, встановлених рішенням суду, та витяг зі справи про виключення відомостей про ОСОБА_2 як батька з актових записів про народження дочок, пояснення позивача та відповідача взагалі не відбирались. Але фактично у ньому взагалі не наведено підстав та аргументів для прийняття органом саме такого висновку, як і не вказано, у чому полягатиме позитивний вплив такого рішення на інтереси дітей сторін. Зазначене викликає обґрунтовані сумніви у правильності, достовірності та об`єктивності висновку третьої особи.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням їх характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Однак позивачем не надано суду доказів про те, що до подання позовної заяви відносно відповідача застосовувалося попередження про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, або що на орган опіки та піклування покладався обов`язок здійснювати контроль за виконанням батьком батьківських обов`язків. Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23).
Несплата аліментів, яка стала однією з основних підстав для позову, була зумовлена виключно об`єктивними та тимчасовими фінансовими труднощами. Відповідач перебував в активному пошуку роботи, що свідчить про його намір працевлаштуватися та виконувати свої матеріальні зобов`язання. Ситуація, коли людина перебуває в активному пошуку роботи, а не свідомо ухиляється від працевлаштування, не може бути розцінена як злісне ухилення від сплати аліментів. Крім того, наявність кримінального провадження та стягнення пені вже є засобами правового впливу, які покликані стимулювати батька до виконання фінансових обов`язків. Позбавлення батьківських прав в даному контексті буде надмірним та непропорційним заходом, що не відповідає принципам розумності та справедливості, особливо з огляду на інші обставини справи.
Обставини свідчать про те, що між батьками дітей існують тривалі неприязні відносини. На даний час у відповідача є прагнення до контакту з дітьми. Відповідач налагодив зв`язки із вчителькою дітей, ознайомлений зі шкільними справами, пропонував налагодити контакт з дітьми через психолога.
За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільних дітей, а також те, що батько дитини заперечує бути позбавленим батьківських прав, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Аргументи учасників справи
17 жовтня 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити без змін, судові витрати стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
Касаційну скаргу мотивовано тим, що лише той факт, що відповідач не визнав позов та висловив бажання брати участь у вихованні дитини, не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Саме лише заперечення відповідача проти позбавлення його батьківських прав не може розцінюватися як достатня підстава для відмови у задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав. Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17.
Суд першої інстанції на підставі належних і допустимих доказів правильно встановив обставини справи та прийняв рішення в інтересах дитини з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції усупереч вироку Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 серпня 2021 року у справі № 161/10612/21, яким ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 164 КК України, без будь-яких доказів протилежного, прийшов до хибного висновку, що несплата аліментів, яка стала однією з основних підстав для позову, була зумовлена виключно об`єктивними та тимчасовими фінансовими труднощами.
В подальшому апеляційний суд, пославшись на вказану неіснуючу обставину, обґрунтував необхідність скасування рішення суду першої інстанції висновками Верховного Суду (у постановах від 01 серпня 2024 року в справі № 366/52/21, від 07 березня 2024 року в справі № 947/7448/22, від 22 листопада 2023 року в справі № 320/4384/18, від 06 жовтня 2021 року в справі № 320/5094/19) про те, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків. Вказані висновки Верховного Суду не можуть бути застосовані у вказаній справі, оскільки встановлені в них обставини є різними. Будь-якого конфлікту між сторонами немає, а відповідач з 2020 року взагалі не спілкується ні з дітьми, ні з позивачем.
Відразу після народження доньок відповідач став байдужим до доньок, не приділяв їм час, не утримував, не забезпечував матеріально. З невідомих позивачу причин відповідач став відноситися до дітей як до чужих йому осіб. Повністю припинив надавати будь-яку допомогу на утримання дітей. ОСОБА_2 усіма можливими способами ухилявся від сплати аліментів, хоча мав неофіційний дохід, внаслідок чого вироком Луцького міськрайонного суду від 26 серпня 2021 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 164 КК України. Лише після проголошення 26 серпня 2021 року вироку, ОСОБА_2 у вересні - грудні 2021 року сплатив 6 400,00 грн аліментів, після чого знову повністю припинив їх сплачувати. При цьому вже 28 вересня 2021 року подав позов про виключення запису про нього як про батька з актових записів про народження дітей. Луцький міськрайонний суд у цій справі призначив молекулярно-генетичну експертизу, а позивач і діти мусили проходити морально принизливі процедури відбору порівняльного біологічного матеріалу для проведення експертизи, щоб довести безпідставність вимог ОСОБА_2 . Згідно з висновком судової молекулярно генетичної експертизи №СЕ-19/103-22/10423-БД від 16 січня 2023 року ОСОБА_2 з ймовірністю 99,999999988% є біологічним батьком доньок.
ОСОБА_2 увесь цей час продовжує повністю ігнорувати дітей, будь-яким чином не проявляє про них турботу, ніколи не цікавився їх життям, та після незначної сплати аліментів продовжив ухилятися від їх сплати. Внаслідок цього станом на лютий 2023 року заборгованість зі сплати аліментів сягнула 66 206,45 грн. Відтак відповідач залишається батьком тільки в свідоцтві про народження дітей. Вказані обставини підтверджуються письмовими доказами як по місцю проживання, так і по місцю навчання дітей.
У листопаді 2025 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_5 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Відзив мотивований тим, що тривалий час ОСОБА_1 перешкоджала йому у побаченні з дітьми, про що ОСОБА_2 зазначав під час розгляду справи. Він також звертався за допомогою та консультацією до органів опіки та піклування виконавчого комітету Луцької міської ради для встановлення графіка побачень з дітьми. Там йому порадили щоразу, коли дружина перешкоджає бачитися з дітьми, викликати поліцію, що могло мати в принципі негативні наслідки для дітей (стрес та психологічна травма), так і для відповідача (завідомо неправдивий виклик поліції, оскільки це питання сімейного та цивільного характеру). Представник органу опіки та піклування не заперечив, що відповідач звертався до них за допомогою та консультацією. В судових засіданнях ОСОБА_2 також підтвердив, що для налагодження контакту з дітьми він звернувся до вчительки доньок і до дирекції школи. В навчальному закладі класна керівниця інформує ОСОБА_2 про всі події в шкільному житті його дітей, не заперечує проти побачень з ними після уроків. ОСОБА_1 вже під час судового розгляду наголосила на тому, що вона не дозволить йому бачитися з дітьми, проте не надала жодного доказу того, що діти бояться бачитися з батьком. Так, деякий час відповідач не сплачував аліменти. Разом з тим, під час засідань у попередніх судових справах ОСОБА_2 наголошував на тому, що він був в активному пошуці роботи. І його стійка життєва позиція щодо працевлаштування на краще місце роботи призвела до того, що він погасив борги по аліментам, своєчасно сплачує матеріальне утримання на дітей і має змогу доглядати за його батьком.
Під час судового засідання у апеляційному суді сторона відповідача наголошувала на тому факті, ОСОБА_2 пропонував ОСОБА_1 разом відвідати сімейного психолога, адже всі колишні конфлікти повинні залишитися в минулому. ОСОБА_1 не погодилася на це. Натомість вона налаштовує дівчат називати «татом» свого третього чоловіка, з яким вона має спільну дитину. І в судових засіданнях ОСОБА_1 підтвердила, що діти не знають про те, що ОСОБА_2 є їхнім батьком, вони не бачили його фотографій.
ОСОБА_2 усвідомлює, що він, напевно, не був надто наполегливим у доступі до дітей, проте це було від незнання юридичного механізму налагодження своєї участі у житті дітей. Тепер він довів, що прагне до виконання батьківських обов`язків, має змогу оплатити психолога, правничу допомогу для можливого вирішення конфліктних ситуацій, дозвілля дітей, їхні потреби.
Вже після надіслання касаційної скарги орган опіки та піклування виконкому Луцької міської ради склав графік побачення з дітьми - щонеділі з 10 год до 12 год. Він двічі вчасно з`явився до місця проживання дітей. Нажаль, ОСОБА_1 ввела його в оману: повідомила про зайнятість дітей, натомість вони гуляли в іншому місці. ОСОБА_2 підійшов до дітей, вони були приязні до нього, в їхніх очах була цікавість замість страху. Але ОСОБА_1 почала в присутності дівчат кричати і вимагати дати їм спокій. Щоб не провокувати конфлікт ОСОБА_2 сказав дочкам, що прийде наступного разу і знову принесе подарунки, на що дочки зреагували посмішкою.
ОСОБА_2 жодного разу не притягувався до відповідальності за невиконання своїх батьківських обов`язків або ж ухилення від їх виконання.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.
В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (зазначено, що суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17, від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17, від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, від 23 жовтня 2024 року у справі № 361/2014/22, суд не дослідив зібрані у справі докази - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що сторони з 08 липня 2017 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 травня 2020 року у справі № 161/4552/20 розірваний.
У шлюбі у сторін народилося двоє дітей ? ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Діти проживають разом із матір`ю.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 липня 2020 року ухвалено стягувати з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 аліменти на неповнолітніх дочок ОСОБА_3 , і ОСОБА_4 в розмірі 2 600,00 грн щомісячно, починаючи з 20 березня 2020 року.
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 серпня 2021 року у справі № 161/10612/21 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого частиною першою статті 164 КК України, щодо ухилення від сплати аліментів, встановлених рішенням суду.
В жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду про з позовом про виключення запису про нього як батька з актових записів про народження дітей. Після проведення судово молекулярно-генетичної експертизи за заявою представника позивача вказаний позов ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 лютого 2023 року у справі № 161/17927/21 залишено без розгляду.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 червня 2023 року у справі № 161/3113/23 ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку по сплаті аліментів за період 20 березня 2020 року по 23 лютого 2023 року в сумі 66 206,45 грн.
З висновку Служби у справах дітей Луцької міської ради від 27 березня 2025 року № 81, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради № 255-1 від 09 квітня 2025 року, визнано доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позиція Верховного Суду
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 57, 58, від 07 грудня 2006 року).
Взаємне задоволення батьків і дітей від товариства одне одного становить фундаментальний елемент «сімейного життя». Інтереси дитини вимагають збереження зв`язків дитини з її сім`єю за винятком випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною, і це може завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини (див., наприклад, пункт 143 рішення ЄСПЛ від 14 березня 2017 року у справі «KB та інші проти Хорватії» (заява № 36216/13)). Розрив таких зв`язків означає відрізання дитини від її коріння, що можна зробити лише в дуже виняткових випадках, необхідно зробити все для збереження особистих стосунків і, якщо і коли це доречно, для «відбудови» сім`ї. У цьому контексті ЄСПЛ підкреслив, зокрема, зобов`язання держави вживати заходів для збереження зв`язку між батьками та дитиною, наскільки це можливо (див., наприклад, пункт 48 рішення ЄСПЛ від 13 жовтня 2015 року у справі «СH проти Італії (заява № 52557/14)).
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц зазначено, що «тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 посилався на те, що позивач не надала доказів того, що він умисно ухилявся від своїх батьківських обов`язків щодо виховання доньки. Його колишня дружина не зверталася ні до суду, ні до нього щодо способів виконання ним обов`язку утримувати дитину. Після розлучення вони усно погодили з позивачем, що він буде проживати разом батьками, а вона разом з донькою. Крім того, ОСОБА_1 просила його не втручатися у духовний і емоційний стан розвитку доньки, оскільки вона проживає з іншим чоловіком, з яким домовилися створити сім`ю. Зазначав, що позивач отримувала аліменти на дитину від держави і він не вчиняв винних дій щодо неучасті у вихованні дитини. Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_4 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої доньки, позивачем не надано.
За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім`ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав.
Висновок органу опіки та піклування в особі Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області від 05 лютого 2016 року, згідно якого було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України). З урахуванням наведеного, висновки судів попередніх інстанцій про те, що зазначені позивачем обставини свідчать про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків та є підставою для позбавлення його батьківських обов`язків відносно доньки є помилковими».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17, на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що «самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав не достатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до власної неповнолітньої дитини. Мотиви такого заперечення можуть бути різними. Наприклад, це може бути пов`язане не з бажанням турбуватися про свою дитину, а з бажанням отримати у майбутньому піклування від неї. Тому до уваги мають братися всі обставини конкретної справи. Апеляційний суд не погоджуючись з висновками суду першої інстанції не дослідив можливості відповідача фінансово забезпечувати свого неповнолітнього сина, в тому числі, підстави невлаштування відповідача на певну роботу з такою метою, наявність вини в цьому відповідача. Подібні дії відповідача можуть бути розцінені як ухилення від ефективного виконання своїх батьківських обов`язків, що може бути підставою застосування статті 164 СК України. Відсутність протиправних дій відповідача стосовно ОСОБА_4 не виключає дію пункту 4 частини першої статті 164 СК України».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17, на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «ухваливши рішення про задоволення позову, з урахуванням доказів, які є в матеріалах справи, суди дійшли висновку, що ОСОБА_2 дитиною не цікавиться. ОСОБА_2, заперечуючи про позбавлення його батьківських прав, з моменту подання ним апеляційної скарги не надав доказів, що він вживає заходів щодо налагодження стосунків з дитиною, цікавиться її станом здоров`я, виявляє будь-яку турботу про дитину, надає матеріальну підтримку, бере участь у вихованні дитини. Відповідач не спростував висновків судів щодо позбавлення його батьківських прав стосовно сина. За таких обставин лише зазначення ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про його бажання піклуватися про дитину, не спростовує його ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. … Верховний Суд зазначає, що суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Верховний Суд зазначає, що позбавлення відповідача батьківських прав здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 466/9380/17 зазначено, що:
«позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Посилання заявниці на те, що ОСОБА_3 впродовж дев`яти років проживає разом із матір`ю та вітчимом та не бачиться із відповідачем не є підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачка не довела.
Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом наявної заборгованості за аліментами суд не бере до уваги, оскільки наявність такої заборгованості не є підставою для позбавлення особи батьківських прав».
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 зазначено, що:
«очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. У цій справі подібні ризики були відсутні. Простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав.
Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька призвела до розриву зв`язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері, то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька батьківських прав щодо його доньки. Особливо в ситуації, коли батько наполегливо вказував, що він хоче відновити та розвивати стосунки зі своєю донькою; апеляційний суд, крім факту, що батько не підтримував з донькою відносини з 2015 року, не встановив будь-яких інших фактів, які могли б виправдати позбавлення батька батьківських прав. Судами не було встановлено, що батько не відповідав вимогам, необхідним для виховання дітей, або що він коли-небудь заподіював шкоду своїй доньці, або що він становив загрозу для здоров`я та розвитку дитини, або що спілкування із батьком могло порушити відповідні права дитини. Касаційний суд, з урахуванням змісту частини четвертої статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», підкреслює, що в цій справі ні позивачка не посилалася на підставу наявності домашнього насильства, ні суди не встановили, таких фактів, проаналізувавши надані докази. Тобто у цій справі ні життя, ні фізична недоторканність, ні здоров`я, ні психологічний стан дитини не були зачеплені, і відсутні інші виняткові обставини.
За вісім років відсутності спілкування з батьком дитина дійсно встановила міцні родинні зв`язки зі своєю матір`ю, вітчимом. Для дитини це є її сім`я, і вона не пам`ятає батька. Однак у цих відносинах не було нічого, що могло б виправдати позбавлення її можливості відновити зв`язок зі своїм біологічним батьком. З метою захисту найкращих інтересів дитини очевидно, що дитині краще залишатися в сім`ї, з якою у неї вже склався відповідний зв`язок. Втім цього недостатньо, щоб виправдати позбавлення батька будь-якого спілкування з дитиною і можливості такого спілкування в майбутньому.
Таким чином, позбавлення батька всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності; хоча період, протягом якого батько не підтримував контакту донькою тривав достатньо довго, особливо для дитини її віку, цей фактор сам по собі не може виключати можливість відновлення зв`язків між донькою і її біологічним батьком. Фактична повага до сімейного життя вимагає, щоб майбутні відносини між батьком і дитиною визначалися з урахуванням усіх важливих факторів, а не просто спливом часу; діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов`язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов`язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів; у цій справі надання батькові можливості відновити контакт зі своєю донькою, з урахуванням встановлених обставин, не позначиться негативно на зв`язках дитини з її існуючою сім`єю.
Натомість апеляційний суд не врахував можливість відновлення зв`язків між батьком та донькою, а звернув увагу лише на існуючі відносини; повну й абсолютну заборону контактів між дитиною та біологічним батьком неможливо використовувати як засіб виховання або покарання батька. Натомість, на думку апеляційного суду, батьківська бездіяльність батька протягом восьми років по суті виправдовувала позбавлення його права на сімейне життя. Надання батькові можливості спілкуватися зі своєю донькою не поставить під загрозу благополуччя дівчинки, а навпаки сприятиме відновленню контактів з її біологічним батьком і відповідатиме її найкращим інтересам».
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Верховний Суд наголошує, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача (див. постанову Верховного Суду від 29 травня 2020 року у справі № 739/2159/18).
У справі, що переглядається:
апеляційний суд встановив, що зі змісту висновку Служби у справах дітей Луцької міської ради від 27 березня 2025 року № 81 вбачається, що у ньому перераховано та проаналізовано лише рішення суду про стягнення аліментів, вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 серпня 2021 року у справі № 161/10612/21, яким ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого частиною першою статті 164 КК України, щодо ухилення від сплати аліментів, встановлених рішенням суду, та витяг зі справи про виключення відомостей про ОСОБА_2 як батька з актових записів про народження дочок, пояснення позивача та відповідача взагалі не відбирались. У ньому взагалі не наведено підстав та аргументів для прийняття органом саме такого висновку, як і не вказано, у чому полягатиме позитивний вплив такого рішення на інтереси дітей сторін. Між сторонами як колишнім подружжям існував конфлікт та тривалі неприязні відносини, про що свідчать обставини справи, зокрема в жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду про з позовом про виключення запису про нього як батька з актових записів про народження дітей. Після проведення судової молекулярно-генетичної експертизи за заявою представника позивача вказаний позов ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 лютого 2023 року у справі № 161/17927/21 залишено без розгляду;
апеляційний суд врахував, що наявність заборгованості за аліментами не є достатньою підставою для позбавлення особи батьківських прав. Відповідач перебував в активному пошуку роботи, що свідчить про його намір працевлаштуватися та виконувати свої матеріальні зобов`язання. На час розгляду справи у відповідача є прагнення до контакту з дітьми, він налагодив зв`язки із вчителькою дітей, ознайомлений зі шкільними справами, пропонував налагодити контакт з дітьми через психолога. Позбавлення батьківських прав в цьому контексті буде надмірним та непропорційним заходом, що не відповідає принципам розумності та справедливості, особливо з огляду на інші обставини справи;
апеляційний суд врахував, що позбавлення батьківських прав є виключним заходом впливу на батьків, який допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків, а позивачем не надано доказів, що позбавлення батька щодо дітей батьківських прав необхідне для захисту їх інтересів.
Встановивши, що позивач не надала беззаперечних доказів, які б свідчили про наявність винної поведінки відповідача з ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дітей, або інших обставин, які в силу приписів пункту 2 частини першої статті 164 СК України є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, сторони не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільних дітей, а також те, що батько дитини заперечує проти того, щоб бути позбавленим батьківських прав, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на які є посилання в касаційній скарзі, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина перша статті 410 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржене судове рішення ? без змін, а тому судові витрати у зв`язку з поданням касаційної скарги покладається на особу, яка її подала.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Волинського апеляційного суду від 18 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко