ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 462/4613/22
провадження № 61-171св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І.,
учасники справи
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , поданою адвокатом Сибалем Олегом Богдановичем, на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 23 травня 2024 року у складі судді Колодяжного С. Ю. та на постанову Львівського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позов мотивований тим, що з 07 березня 2003 року вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі і від спільного подружнього життя вони мають двох дочок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також у шлюбі вони придбали за спільні кошти рухоме та нерухоме майно. Оскільки діти перебувають на її повному утриманні, а відповідач лише сплачує аліменти, яких недостатньо для задоволення потреб дітей, при цьому дочка ОСОБА_5 має інвалідність з дитинства, вважає, що за таких обставин є достатні підстави відступити від засад рівності часток подружжя в спільному майні.
Їй стало відомо про продаж відповідачем 21 листопада 2022 року Львівській міській раді земельної ділянки площею 0,0006 га, кадастровий номер [номер приховано]:04:017:0418, та садового будинку загальною площею 10,9 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , тому вважає що відповідач повинен сплатити їй грошову компенсацію в розмірі 1/2 вартості відчуженого майна.
З урахуванням збільшених позовних вимог просила суд:
визнати об`єктами спільної сумісної власності подружжя наступне майно: садовий будинок літ. «А-2» загальною площею 253,2 кв.м, житловою площею 72,3 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,0525 га, кадастровий номер [номер приховано]:04:017:0419, місце розташування: АДРЕСА_8, цільове призначення - 01.05. для індивідуального садівництва; земельну ділянку площею 0,0006 га, кадастровий номер [номер приховано]:04:017:0418, місце розташування: АДРЕСА_8, цільове призначення - 01.05. для індивідуального садівництва; житловий будинок загальною площею 138,7 кв.м, житловою площею 79,9 кв.м, місце розташування: АДРЕСА_2 ; садовий будинок загальною площею 10,9 кв.м, житловою площею 8 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; транспортний засіб «Mercedes-Benz Sprinter 311», номер шасі НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , 2005 року випуску; сонячну станцію потужністю 30 КВт, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; 6 % статутного капіталу ТОВ «Опал»; двокімнатну квартиру, загальною площею 80,5 кв.м, житловою площею 39,7 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 ; житловий будинок загальною площею 78,7 кв.м, житловою площею 19,8 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_5 ; земельну ділянку площею 0,0998 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 , кадастровий номер [номер приховано]:29:034:0047, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд; автомобіль марки «Jeep Compass», 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , номер шасі НОМЕР_4 ;
в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнати за нею право власності на 2/3 ідеальні частини та за ОСОБА_2 - на 1/3 ідеальну частину у зазначених транспортних засобах, сонячній станції, а також нерухомому майні, без реального поділу цього майна, залишивши таке в спільній частковій власності сторін;
визнати право власності за нею на 3 % та за ОСОБА_2 на 3 % у статутному капіталі ТОВ «Опал»;
стягнути з ОСОБА_2 на її користь 52 100,00 грн компенсації отриманих ним коштів від відчужених земельної ділянки площею 0,0006 га, кадастровий номер [номер приховано]:04:017:0418, місце розташування: АДРЕСА_8, цільове призначення - 01.05. для індивідуального садівництва, та садового будинку загальною площею 10,9 кв.м, житловою площею 8 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
У лютому 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.
Зустрічний позов мотивований тим, що за час перебування у шлюбі ним та відповідачем придбано за спільні кошти майно, загальна вартість якого становить 18 003 369,13 грн. Відтак, виходячи із засад рівності часток подружжя у спільному майні, на 1/2 ідеальну частку кожного з подружжя припадає майна на суму 9 001 684,56 грн. Оскільки вартість майна, яке просить виділити у свою власність ОСОБА_2 , становить 8 551 440,13 грн, а у власність ОСОБА_1 9 451 929 грн, то розмір грошової компенсації за отримання надлишку при розподілі майна становить 450 244,43 грн.
Крім набутого майна, за час шлюбу подружжя набуло й борги, а саме борг у розмірі 1 000 000 грн, які надані йому згідно з договором позики від 11 жовтня 2021 року для погашення боргу у зв?язку із будівництвом садового будинку загальною площею 253,2 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки вказаний правочин укладено під час перебування сторін у шлюбі та в інтересах сім?ї, тому боргові зобов?язання підлягають поділу між сторонами в рівних частинах.
З урахуванням збільшення позовних вимог просив суд:
визнати спільним майном подружжя: садовий будинок літ. «А-2» загальною площею 253,2 кв.м, житловою площею 72,3 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,0525 га, кадастровий номер [номер приховано]:04:017:0419, місце розташування: АДРЕСА_8, цільове призначення - 01.05. для індивідуального садівництва; житловий будинок загальною площею 138,7 кв.м, житловою площею 79,9 кв.м, місце розташування: АДРЕСА_2 ; двокімнатну квартиру загальною площею 80,5 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 ; садибу, що являє собою житловий будинок, загальною площею 78,7 кв.м, з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями, що розташований на земельній ділянці (кадастровий номер [номер приховано]:29:034:0047) площею 0,0998 га, що за адресою: АДРЕСА_5 ; земельну ділянку площею 0,0287 га, кадастровий номер [номер приховано]:04:017:0073, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 ; автомобіль марки «Jeep Compass», 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , номер шасі НОМЕР_4 ; транспортний засіб «Mercedes-Benz Sprinter 311», номер шасі НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , 2005 року випуску;
визнати заборгованість за договором позики від 11 жовтня 2021 року перед ОСОБА_6 , що становить 1 000 000,00 грн, спільним боргом подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
визнати за ним право власності на: садовий будинок літ. «А-2» загальною площею 253,2 кв.м, житловою площею 72,3 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,0525 га, кадастровий номер [номер приховано]:04:017:0419, місце розташування: АДРЕСА_8, цільове призначення - 01.05. для індивідуального садівництва; земельну ділянку площею 0,0287 га, кадастровий номер [номер приховано]:04:017:0073, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 ; автомобіль марки «Jeep Compass», 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , номер шасі НОМЕР_4 ; транспортний засіб «Mercedes-Benz Sprinter 311», номер шасі НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , 2005 року випуску;
визнати за ОСОБА_1 право власності на: житловий будинок загальною площею 138,7 кв.м, житловою площею 79,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 ; двокімнатну квартиру загальною площею 80,5 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 ; садибу, що являє собою житловий будинок, загальною площею 78,7 кв.м, з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями, що розташований на земельній ділянці (кадастровий номер [номер приховано]:29:034:0047) площею 0,0998 га, що за адресою: АДРЕСА_5 ;
поділити між ним та ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 11 жовтня 2021 року перед ОСОБА_6 , що становить 1 000 000,00 грн, по 1/2 частині за кожним;
стягнути з ОСОБА_1 на його користь грошову компенсацію в розмірі 450 244,43 грн.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 23 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року, позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на:
житловий будинок загальною площею 138,7 кв.м, житловою площею 79,9 кв.м, місце розташування: АДРЕСА_2 ;
житловий будинок загальною площею 78,7 кв.м, житловою площею 19,8 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_5 ;
земельну ділянку площею 0,0998 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 , кадастровий номер [номер приховано]:29:034:0047, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд;
1/2 частину садового будинку літ. «А-2» загальною площею 253,2 кв.м, житловою площею 72,3 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
1/2 частину земельної ділянки площею 0,0525 га, кадастровий номер [номер приховано]:04:017:0419, місце розташування: АДРЕСА_8, цільове призначення - 01.05. для індивідуального садівництва;
1/2 частину земельної ділянки площею 0,0287 га, кадастровий номер [номер приховано]:04:017:0073, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 .
У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на:
квартиру загальною площею 80,5 кв.м, житловою площею 39,7 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 ;
автомобіль марки «Jeep Compass», 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , номер шасі НОМЕР_4 ;
автомобіль марки «Mercedes-Benz Sprinter 311», 2005 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , номер шасі НОМЕР_1 ;
сонячну станцію потужністю 30 КВт, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ;
1/2 частину садового будинку літ. «А-2» загальною площею 253,2 кв.м, житловою площею 72,3 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
1/2 частину земельної ділянки площею 0,0525 га, кадастровий номер [номер приховано]:04:017:0419, місце розташування: АДРЕСА_8, цільове призначення - 01.05. для індивідуального садівництва;
1/2 частину земельної ділянки площею 0,0287 га, кадастровий номер [номер приховано]:04:017:0073, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за відхилення рівності часток у розмірі 11 211,13 грн.
У задоволенні інших вимог позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторонами не заперечується, що садовий і житловий будинки, квартира, земельні ділянки, транспортні засоби та сонячна станція потужністю 30 КВт були придбані сторонами під час перебування у шлюбі та за спільні грошові кошти, тому вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя.
Твердження представника відповідача під час розгляду, що така сонячна станція не може бути спільним майном подружжя, оскільки розміщена в домогосподарстві, подарованому відповідачу ОСОБА_2 його батьком, яке не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, судом не приймається до уваги, оскільки місцезнаходження сонячної станції жодним чином не впливає на вирішення питання щодо визнання такої спільним майном подружжя.
Помилковими є доводи ОСОБА_1 про поділ належної ОСОБА_2 частки у статутному капіталі ТОВ «Опал» при поділі спільного майна подружжя, оскільки належним способом захисту порушеного права є вимога одного із подружжя виплатити половину вартості частки члена подружжя у статутному капіталі, визначену на дату пред`явлення позовних вимог.
Такою, що не підлягає задоволенню, є позовна вимога первісного позову ОСОБА_1 про стягнення з відповідача половини вартості відчужених ним 21 листопада 2022 року земельної ділянки площею 0,0006 га, кадастровий номер [номер приховано]:04:017:0418, та садового будинку загальною площею 10,9 кв.м за вказаною адресою, оскільки продаж відбувся за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі. Відповідно до пункту 1.7 даного договору згода дружини продавця на продаж земельної ділянки та садового будинку надана на підставі заяви, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом 18 листопада 2022 року за реєстровим № 3499, а сторонами не доведено, що кошти від відчуження цього майна використано не в інтересах сім`ї, сторона позивача за первісним позовом взагалі не навела жодних доводів в цій частині.
Що стосується вимоги зустрічного позову про визнання заборгованості ОСОБА_2 за договором позики від 11 жовтня 2021 року перед ОСОБА_6 , що становить 1 000 000,00 грн, спільним боргом подружжя, то за змістом наданого суду ОСОБА_2 договору ОСОБА_6 передав у власність ОСОБА_2 гроші у сумі 1 000 000,00 грн, які ОСОБА_2 зобов?язується повернути готівкою до 31 грудня 2022 року. Вказані кошти ОСОБА_2 бере для погашення боргу у зв?язку з будівництвом садового будинку загальною площею 253,2 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . На підтвердження вказаних вимог відповідачем до матеріалів справи долучено договір підряду № 03/07/19 від 03 липня 2019 року та акти виконаних робіт № 380 від 09 жовтня 2019 року та № 645 від 27 грудня 2019 року з ТОВ «Опал». Проте суд не приймає до уваги зазначені докази, оскільки такі спростовуються показаннями свідка ОСОБА_7 , яка в судовому засідання зазначила, що з 2006 року вона вела бухгалтерський облік ТОВ «Опал», в 2019-2020 роках договір підряду між ТОВ «Опал» та ОСОБА_2 не укладався і жодних актів виконаних робіт через бухгалтерію не проводилося. Це підтверджуються випискою про рух коштів по рахунку ТОВ «Опал» за період з 01 вересня 2021 року по 31 грудня 2022 року, податковою декларацією ТОВ «Опал» за грудень 2019 року, а також показаннями ОСОБА_1 , яка була допитана як свідок. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що зустрічна позовна вимога в частині визнання спільним боргом подружжя за договором позики не підлягає до задоволення.
Щодо наявності підстав для збільшення частки дружини у спільному майні подружжя, то матеріалами справи підтверджується, що дочки сторін проживають разом з позивачем, а відповідач сплачує аліменти на їх утримання згідно з судовим наказом від 07 вересня 2022 року. ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, що мають істотне значення для справи, зокрема, що розмір аліментів, які вона одержує, недостатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дітей, що ОСОБА_2 не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дітей, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, тому відсутні підстави для відступлення від рівності часток подружжя при поділі їхнього спільного майна і таке майно підлягає поділу в рівних частках між ними.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи, яка сторонами не оспорювалась.
Запропонований ОСОБА_2 спосіб поділу спільного майна подружжя в натурі передбачає виділення у його власність майна вартістю 8 551 440,13 грн, а у власність ОСОБА_1 - майна вартістю 9 451 929,00 грн, що не відповідатиме розмірам ідеальних часток кожного з подружжя у спільному майні, а розмір компенсації для сплати ОСОБА_1 різниці вартості майна ОСОБА_2 становить 450 244,43 грн, тобто передбачає зобов`язання іншої сторони сплачувати компенсацію у значному розмірі, що є неприйнятним.
Виходячи з позовних вимог як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 , суд, з врахуванням інтересів сторін та їх збалансування, вартості майна, вважає за найбільш доцільне здійснити поділ частини спільного майна подружжя в натурі. Такий поділ майна між сторонами забезпечить найкращим чином баланс інтересів сторін, забезпечить їх житлом фактично співмірної вартості у м. Львові, при цьому для ОСОБА_1 більш зручним та функціональним для проживання з дітьми, в тому числі дитиною з інвалідністю з дитинства, є житловий будинок, ніж квартира. За такого поділу у власності ОСОБА_2 залишаються обидва автомобілі, якими він користується, в тому числі у підприємницькій діяльності, а також сонячна станція, встановлена у належному йому домоволодінні, натомість у власності ОСОБА_1 - садиба у м. Городку, яка фактично використовується як дачний будинок, що сприятиме умовам для розвитку і оздоровлення дітей сторін. При такому поділі різниця у вартості виділеного сторонам майна є незначною та становить 11 211,13 грн.
Вирішуючи питання щодо поділу земельної ділянки площею 0,0525 га у дачному кооперативі «Урожай» у м. Львові та садового будинку літ. «А-2» загальною площею 253,2 кв.м, суд виходив із того, що сторони під час судового розгляду не могли дійти згоди щодо поділу цього майна і фактично кожен з них претендує на це майно і бажає його залишити у своїй власності. За таких обставин та з метою збалансування інтересів сторін суд дійшов висновку, що в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя слід визнати право власності за позивачем та відповідачем в рівних частках, тобто по 1/2 за кожним. Такий поділ не перешкоджає сторонам в подальшому поділити відповідне майно за згодою або звернутись з відповідним позовом про виділ частки в натурі або із застосуванням правил щодо припинення частки у спільному майні з виплатою компенсації.
У цій справі метою заявлених сторонами позовів є поділ спільного сумісного майна, підстав для задоволення вимог про визнання спірних об`єктів спільним сумісним майном немає, тому в задоволенні цих позовних вимог слід відмовити з підстав обрання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 неналежного способу захисту їх прав.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в оскарженій частині.
Аргументи учасників справи
02 січня 2025 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції частково змінити та викласти його резолютивну частину у наступній редакції:
У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на:
житловий будинок загальною площею 138,7 кв.м, житловою площею 79,9 кв.м, місце розташування: АДРЕСА_2 ;
житловий будинок загальною площею 78,7 кв.м, житловою площею 19,8 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_5 та земельну ділянку кадастровий номер [номер приховано]:29:034:0047 площею 0,0998 га, що розташована за вказаною адресою;
квартиру загальною площею 80,5 кв.м, житловою площею 39,7 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 .
В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на:
автомобіль марки «Jeep Compass», 2012 року випуску;
автомобіль марки «Mercedes-Benz Sprinter 311», 2005 року випуску;
сонячну станцію потужністю 30 КВт, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ;
садовий будинок літ. «А-2» загальною площею 253,2 кв.м, житловою площею 72,3 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
земельну ділянку площею 0,0525 га, кадастровий номер [номер приховано]:04:017:0419, місце розташування: АДРЕСА_8, цільове призначення 01.05. для індивідуального садівництва;
земельну ділянку площею 0,0287 га, кадастровий номер [номер приховано]:04:017:0073, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 .
Не стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсації за відхилення від рівності часток при поділі вказаного майна.
Визнати заборгованість за договором позики від 11 жовтня 2021 року перед ОСОБА_6 , що становить 1 000 000,00 грн, спільним боргом подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та поділити вказану заборгованість по 1/2 за кожним з подружжя.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір.
Касаційна скарга мотивована тим, що визнаючи за ним право власності на квартиру загальною площею 80,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_4 суди не звернули увагу, що у вказаній квартирі зареєстрована і фактично проживає ОСОБА_1 разом з дочкою ОСОБА_3 . Він не зможе зняти з реєстрації (виписати) дитину без згоди матері як її законного представника, що призведене до неможливості користування цієї квартирою та він буде змушений ініціювати нові судові справи (про виселення, зняття з місця реєстрації тощо). Отже, такий розподіл майна є неефективним. Суд апеляційної інстанції жодним чином не мотивував відхилення вказаних доводів.
В судовому засіданні, яке відбулося 23 травня 2024 року, представники сторін дійшли згоди, що вартість спірної квартири становить 4 107 200,00 грн. Тому, у разі виділу вказаного житла у власність ОСОБА_1 , йому, з метою забезпечення житлом у м. Львові, слід передати у власність рівноцінне житло, а саме садовий будинок літ. «А-2» загальною площею 253,2 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , вартість якого відповідно до звіту про оцінку майна від 09 вересня 2022 року становить 4 069 600,00 грн. Вказана сума приблизно дорівнює узгодженій сторонами вартості квартири.
Обраний судом першої інстанції варіант поділу вказаного будинку шляхом визнання права власності на такий за кожною зі сторін по 1/2 частці є неефективним та унеможливить повноцінне користування та розпорядження ним. Адже сторони перебувають у неприязних відносинах, тому спільне використання будинку є неможливим. Відчуження будинку стане можливим лише зі згоди іншого співвласника, тоді як такої згоди немає. Так само технічно неможливим є поділ будинку в натурі.
Оскільки вказаний будинок розташований на земельній ділянці площею 0,0525 га та земельній ділянці площею 0,0287 га в дачному кооперативі «Урожай», то такі також варто передати у його власність, оскільки вони будуть необхідні власнику для обслуговування житлового будинку та проживання у ньому.
ОСОБА_1 в результаті поділу спільного майна стає одноосібним власником: житлового будинку загальною площею 138,7 кв.м у м. Львові, житлового будинку загальною площею 78,7 кв.м у м. Городок Львівської області та земельної ділянки площею 0,0998 га для вказаного житлового будинку. Виділ вказаного майна у власність ОСОБА_1 ним не оспорюється.
Згідно з запропонованим ним варіантом розподілу майна буде забезпеченого оптимальний баланс майнових інтересів сторін, адже як позивач, так і відповідач стануть окремими власниками житлових будинків (квартир) та земельних ділянок. ОСОБА_1 отримає у власність два житлові будинки, квартиру та земельну ділянку, а він отримає у власність житловий будинок та земельні ділянки у дачному кооперативі «Урожай».
Суди безпідставно відмовили у задоволенні позовної вимоги про поділ заборгованості за договором позики від 11 жовтня 2021 року. Враховуючи, що кошти були отримані ним за договором позики в інтересах сім`ї - для будівництва спільного садового будинку, у сторін виникло також і зобов`язання у вигляді повернення позиченої грошової суми, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники. Важливо, що ОСОБА_1 не оспорювала згаданий договір позики, не заявляла вимоги про визнання його недійсним. Отже, діє презумпція правомірності правочину, яка не спростована судом. Суд помилково взяв до уваги показання допитаних як свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , які повідомили, що він нібито не брав позику, оскільки показання свідків не є належним засобом доказування наявності чи відсутності боргового зобов`язання, а факт виконання чи невиконання договору підряду жодним чином не впливає на дійсність договору позики. З огляду на наведене, хибним є й висновок суду першої інстанції про те, що невідображення у бухгалтерському обліку та податковій звітності ТОВ «ОПАЛ» актів виконаних робіт за згаданим договором підряду нібито свідчить про те, що ОСОБА_2 не отримував у позику коштів.
Наведена в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції вартість майна, яке суд виділив кожній зі сторін, та обчислена грошова компенсація за відхилення від рівності часток обчислені неправильно і не відповідають наявним у справі звітам про оцінку майна. Сумарна вартість майна, яку суд першої інстанції виділив ОСОБА_1 становить 8 293 200,00 грн (2 034 800,00 + 1 239 000,00 + 4 184 700,00 + 189 700,00 + 645000,00), а не 5 344 729,00 грн, як зазначив суд. Натомість сумарна вартість майна, яку суд виділив йому, становить 9 222 640,00 грн (2 034 800,0 + 1 239 000,00 + 4 107 200,00 + 645 000,00 + 445 770,00 + 268 070,00), а не 5 303 840,13 грн, як зазначив суд в рішенні. Отже, різниця між вказаними сумами становить 929 440,00 грн. Відповідно він повинен би був виплатити позивачу половину від вказаної суми за відступ від вартості часток, а саме 464 720,00 грн, що значно перевищує суму компенсації, вказану в рішенні суду (11 211,13 грн).
Водночас загальна вартість майна, яке ОСОБА_2 пропонує виділити у власність йому, становить 9 034 240,13 грн. Отже різниця між вартістю майна, яке пропонується виділити кожній зі сторін, становить 417 688,87 грн. Відповідно ОСОБА_1 , вартість майна якої є вищою, повинна сплатити йому половину від вказаної різниці, а саме 208 844,43 грн. Однак він не просить суд стягувати з позивача вказану компенсацію за відступ від рівності часток при поділі спільного майна. Вказана обставина також не взята до уваги судом апеляційної інстанції.
25 лютого 2025 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
Відзив мотивовано тим, що у випадку визнання за скаржником права власності на квартиру вона зобов`язується знятись з реєстрації за вказаною адресою, а також перереєструвати дітей за адресою розташування будинку на АДРЕСА_2 . У випадку невиконання такого зобов`язання відповідач буде мати право визнати її та дочку особами, які втратила право користування квартирою та примусово зняти з реєстрації звернувшись до відповідного суду.
Після розлучення відповідач відмовився брати участь у витратах з утримання дітей, у зв`язку з чим вона вимушена була звернутись з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дітей. Після досягнення повноліття однією з дочок, відповідач припинив сплачувати аліменти, ОСОБА_2 звернувся з вимогою припинити стягувати аліменти на її утримання, тому вона була вимушена повторно звернутися до суду. Станом на 25 лютого 2025 року у скаржника існує заборгованість зі сплати аліментів.
Поділ майна як вказано у рішенні повністю відповідає інтересам дітей. Квартира за адресою: АДРЕСА_4 складається з двох кімнат, розташована на 4 поверсі. Враховуючи той факт, що старша донька є особою з інвалідністю І групи, їй необхідна окрема кімната. Будинок не обладнаний ліфтом, піднімання щодня на 4 поверх дається їй досить важко. Тому проживання у власному будинку є оптимальним варіантом для забезпечення нормальних умов проживання для дітей. Скаржник в свою чергу теж отримує житло для власного проживання в м. Львові.
Щодо будинку, право власності на який визнано по частці за кожним, то такий фактично не є садовим будинком, а є виробничо-складською будівлею з офісними приміщеннями. Використовувати його як житло неможливо, а тому твердження ОСОБА_2 про те, що він, у випадку визнання за ним права власності на вказане майно, буде забезпечений житлом, не відповідає дійсності. Фактичний поділ спірного будинку є можливим, проте запропоновані варіанти його поділу ОСОБА_2 відхилив, так само як і пропозицію призначити експертизу з метою визначення варіантів фактичного поділу та не надав жодних доказів, що поділ будинку неможливий.
В апеляційній скарзі скаржник зазначав, що йому необхідні дві земельні ділянки для обслуговування садового будинку, проте не зазначає, що цільове призначення таких ділянок різне: земельна ділянка площею 0,0525 га - для індивідуального садівництва (саме на ній побудовано будинок) та земельна ділянка площею 0,0287 га - для будівництва та обслуговування будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отримання прибутку (не забудована).
Щодо вимоги поділити заборгованість за договором позики, то на підтвердження тієї обставини, що грошові кошти були використані в інтересах сім`ї, відповідач надав договір підряду з ТОВ «Опал» від 03 липня 2019 року, акти виконаних робіт, акт взаємних розрахунків. Предметом договору підряду є капітальний ремонт будинку. Водночас будинок здано в експлуатацію лише 03 грудня 2019 року. До договору підряду не було додано жодної проектно-кошторисної документації, а також не надано переліку виконаних робіт, доказів оплати послуг. Не містять відповідних відомостей й надані на вимогу суду виписки коштів по рахунках ТОВ «Опал», а ОСОБА_2 відмовився надати такі докази. Їй не відомо чи отримував відповідач позику, але якщо і отримував, то кошти було витрачено не в інтересах сім`ї.
Судом визначено варіант поділу, який справедливо забезпечує права кожного з подружжя. Різниця у вартості майна, яку вона має сплатити, є мінімальною та реальною для неї. Водночас запропонований відповідачем варіант поділу призведе до виникнення у неї зобов`язань перед третьою особою у розмірі 500 000,00 грн.
Щодо відмови ОСОБА_2 в отриманні різниці вартості майна за запропонованим ним варіантом поділу, то наведене зводиться до намагань отримати у власність найбільш ліквідне майно, яке приноситиме дохід.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі Верховного Суду вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14- ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 02 квітня 20120 року у справі № 638/17330/16-ц, від 24 травня 2022 року у справі № 333/911/20, від 05 жовтня 2021 року у справі № 755/16464/20, від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, від 19 травня 2022 року у справі № 203/284/17, від 14 червня 2022 року у справі № 2011/13610/12, від 02 червня 2022 року у справі № 640/1846/19, від 01 вересня 2022 року у справі № 295/9244/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010, від 02 вересня 2020 року у справі № 569/24347/18, від 20 вересня 2023 року у справі № 361/3391/19, суд не дослідив зібрані у справі докази - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що рішення судів оскаржується в частині поділу садового будинку 101 літ. «А-2» загальною площею 253,2 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_8, земельних ділянок площею 0,0525 га, кадастровий номер [номер приховано]:04:017:0419, та площею 0,0287 га, кадастровий номер [номер приховано]:04:017:0073, місце розташування ? АДРЕСА_9, квартири АДРЕСА_7 , відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання заборгованості за договором позики від 11 жовтня 2021 року у розмірі 1 000 000,00 грн спільним боргом подружжя та її поділу, визначення розміру компенсації при поділі спільного майна. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що з 07 березня 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 25 серпня 2022 року, яке набрало законної сили 29 травня 2023 року (справа № 462/2470/22).
У шлюбі в сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які після розірвання шлюбу проживають разом із матір`ю.
Відповідно до довідки серії 12 ААГ №373428 до акта огляду медико-соціальної експертної комісії, медичних документів за період 2021-2023 роки і психолого-педагогічної характеристики від 10 серпня 2022 року ОСОБА_3 має інвалідність з дитинства, потребує постійного стороннього догляду, нагляду, допомоги, особливих умов у навчанні.
Під час перебування у шлюбі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 придбали наступне майно:
садовий будинок літ. «А-2» загальною площею 253,2 кв.м, житловою площею 72,3 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого згідно з витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 107006762 від 11 грудня 2017 року значиться ОСОБА_2 . Згідно зі звітом про оцінку майна від 09 вересня 2022 року вартість садового будинку становить 4 069 600,00 грн без ПДВ;
земельну ділянку площею 0,0525 га, кадастровий номер [номер приховано]:04:017:0419, місце розташування ? АДРЕСА_8, цільове призначення - 01.05. для індивідуального садівництва. Відповідно до звіту про оцінку майна від 09 вересня 2022 року вартість земельної ділянки становить 2 478 000,00 грн;
земельну ділянку площею 0,0287 га, кадастровий номер [номер приховано]:04:017:0073, що розташована за адресою ? АДРЕСА_6 . Відповідно до звіту про оцінку майна від 10 січня 2023 року ринкова вартість земельної ділянки становить 1 290 000,000 грн;
житловий будинок загальною площею 138,7 кв.м, житловою площею 79,9 кв.м, місце розташування ? АДРЕСА_2 . Згідно зі звітом про оцінку майна від 09 вересня 2022 року вартість житлового будинку становить 4 184 700,00 грн;
двокімнатну квартиру загальною площею 80,5 кв.м, житловою площею 39,7 кв.м, що розташована за адресою ? АДРЕСА_4 . Відповідно до звіту про оцінку майна від 10 січня 2023 року ринкова вартість квартири становить 2 316 300,00 грн. При цьому представники сторін в судовому засіданні 23 травня 2024 року дійшли згоди, що ринкова вартість вказаної квартири становить 4 107 200,00 грн;
житловий будинок загальною площею 78,7 кв.м, житловою площа 19,8 кв.м, що розташований за адресою ? АДРЕСА_5 , та земельну ділянку площею 0,0998 га, кадастровий номер [номер приховано]:29:034:0047, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд, за цією адресою. Згідно зі звітом про оцінку майна від 10 січня 2023 року ринкова вартість житлового будинку становить 970 329,00 грн, а земельної ділянки ? 189 700,00 грн;
транспортний засіб «Mercedes-Benz Sprinter 311», номер шасі НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , 2005 року випуску. Відповідно до звіту № 608/23 про оцінку автомобіля його ринкова вартість становить 268 070,13 грн;
транспортний засіб «Jeep Compass», 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , номер шасі НОМЕР_4 . Згідно зі звітом про незалежну оцінку об`єкта від 16 січня 2023 року ринкова вартість автомобіля становить 445 770,00 грн без ПДВ.
Згідно зі звітом про оцінку майна від 16 квітня 2024 року вартість сонячної станції, потужністю 30 КВт, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , становить 482 800,00 грн без ПДВ.
За змістом наданого суду ОСОБА_2 договору позики від 11 жовтня 2022 року ОСОБА_6 передав у власність ОСОБА_2 гроші у сумі 1 000 000 грн, які ОСОБА_2 зобов?язується повернути готівкою до 31 грудня 2022 року. Вказані кошти ОСОБА_2 бере для погашення боргу, у зв?язку з будівництвом садового будинку загальною площею 253,2 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина перша статті 57 СК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати в судовому порядку поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на того з подружжя, який її спростовує. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третя статті 65 СК України).
У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 565/495/18).
У постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі
№ 6-3037цс15 вказано, що «зазвичай при поділі майна подружжя суд ділить його в натурі, у разі неподільності майна чи речі вирішується питання компенсації. До майна подружжя можуть бути віднесені як рухоме і нерухоме майно, так і кошти та борги».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
До складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 707/2516/18 (провадження
№ 61-5919сво22) вказано, що «спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна».
Поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку у спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 243/6275/16-ц).
Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка які саме об`єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 344/5437/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), на яку посилається заявник, вказано:
«22. Отже, коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.
23. Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58)).
24. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
27. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.
66.1. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім`єю».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 року у справі № 219/13376/17 зроблено висновок, що «встановивши, що сторони по справі є частковими співвласниками кількох різних самостійних об`єктів (квартир, будинків, нежитлового приміщення, автомобіля) і не досягли згоди щодо їх поділу в натурі, суди належним чином не мотивували свого висновку про неможливість такого поділу в натурі. У разі існування спору щодо поділу майна між співвласниками, вирішити питання про поділ та компенсацію одній із сторін вартості майна в натурі це обов`язок суду, тому посилання на те, що співвласники не досягли згоди щодо поділу майна в натурі як підстава для відмови в позові по суті є ухиленням від вирішення спору».
У постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 615/1364/16-ц (провадження № 61-6575св19) зазначено, що «аналіз статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що при вирішенні спору про поділ майна, суд може не погодитись із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просила позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712 цс 19), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2022 року у справі № 333/911/20, на яку посилається заявник, вказано:
«Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньої участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника).
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї з набуттям майна у спільну сумісну власність, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї (пункт 61).
Велика Палата Верховного Суду погодилася з відповідним висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц (провадження № 6-486цс16) та від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц (провадження № 6-539цс16), про солідарний характер відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо інше не передбачене такими правочинами.
За таких обставин суди повинні досліджувати, чи були отримані грошові кошти витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з`ясовувати, чи надавав інший з подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору».
Касаційний суд вже звертав увагу, що досить часто учасники цивільного обороту в спорах про поділ майна за допомогою договору позики чи розписки про отримання в позику грошових коштів, в яких вказано, що ці грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна, намагаються спростувати презумпцію спільності майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі). Касаційний суд зауважив, що використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) очевидно не враховує, що регулююча сила договору стосується його сторін, а тому не може кваліфікуватися як добросовісне та є неприпустимим (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року в справі № 215/1191/17).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
У справі, що переглядається:
ОСОБА_1 просила суд поділити спільне майно подружжя, проте фактично заявила вимоги про визначення часток в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі, посилаючись на необхідність відступу від рівності часток, просила визнати за нею право власності на 2/3 ідеальні частки спільного майна, а за ОСОБА_2 - на 1/3. Зазначала, що спірне нерухоме майно не може бути реально поділене;
ОСОБА_2 подав зустрічний позов, вказував, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, та, зокрема (з урахуванням меж касаційного перегляду), також просив за ОСОБА_1 визнати право власності на квартиру загальною площею 80,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_4 , а йому у власність виділити садовий будинок літ. «А-2» загальною площею 253,2 кв.м та земельні ділянки площею 0,0525 га і 0,0287 га, що розташовані в дачному кооперативі «Урожай»;
суди частину спільного майна поділили в натурі, а іншу частину, яку ОСОБА_2 просив виділити йому у власність, залишили у власності сторін на праві спільної часткової власності, тобто без поділу майна в натурі. Суди виходили із того, що визнання за ОСОБА_2 права власності на вказане майно не відповідатиме розмірам ідеальних часток кожного з подружжя у спільному майні та передбачає зобов`язання іншої сторони сплачувати компенсацію у значному розмірі, що є неприйнятним, сторони під час судового розгляду не могли дійти згоди щодо поділу цього майна. При цьому поділ вказаного нерухомого майна шляхом визнання на нього право власності за кожним на частку не перешкоджає у подальшому сторонам здійснити виділ частки в натурі;
в апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив поділити все спільне майно в натурі, зокрема (з урахуванням доводів апеляційної скарги в оскарженій частині), за ОСОБА_1 визнати право власності на квартиру загальною площею 80,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_4 , а йому у власність виділити садовий будинок літ. «А-2» загальною площею 253,2 кв.м та земельні ділянки площею 0,0525 га і 0,0287 га, що розташовані в дачному кооперативі «Урожай»; зазначав, що наведена в оскаржуваному рішенні вартість майна, яке суд виділив кожній зі сторін, та грошова компенсація за відхилення від рівності часток обчислені неправильно і не відповідають наявним у справі звітам про оцінку майна; також просив не стягувати з ОСОБА_1 на його користь грошову компенсацію за відхилення від рівності часток при поділі майна, що з урахуванням принципу диспозитивності не суперечить закону;
проте апеляційний суд належним чином не мотивував висновок про неможливість такого поділу в натурі та доцільність залишати його у спільній власності, враховуючи, що сторони - колишнє подружжя є співвласниками різних самостійних об`єктів нерухомого та іншого майна, які не досягли згоди щодо його поділу, тому звернулися до суду за вирішенням спору про поділ спільного майна подружжя;
апеляційний суд не врахував, що поділ майна подружжя здійснюється в натурі відповідно до визначених часток. У разі існування спору щодо поділу майна між співвласниками вирішити питання про поділ та компенсацію одній із сторін вартості майна в натурі - це обов`язок суду, тому посилання на те, що сторони під час судового розгляду не могли дійти згоди щодо поділу цього майна як на підставу для відмови в позові по суті є ухиленням від вирішення спору та породжуватиме нові судові процеси між сторонами. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ в натурі, відмінного від того, про який просила позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог. Суд може не погодитись із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. У разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім`єю;
в апеляційній скарзі ОСОБА_2 наводив відповідні доводи, проте апеляційний суд не надав належної оцінки наведеним доречним аргументам апеляційної скарги ОСОБА_2 , тому зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції в оскарженій частині;
разом з тим, відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання заборгованості за договором позики від 11 жовтня 2021 року на суму 1 000 000,00 грн спільним боргом подружжя, суди виходили з того, що належних і допустимих доказів на підтвердження використання грошових коштів, одержаних за цим договором, в інтересах сім`ї, ОСОБА_2 не надав;
касаційний суд зауважує, що учасники цивільного обороту доволі часто намагаються використовувати правомірний цивільно-правовий інструментарій у справах про поділ спільного майна подружжя з неправомірною метою, не для забезпечення визначеності в приватних відносинах, захисту прав та інтересів, зокрема, для унеможливлення чи ускладнення поділу спільного майна подружжя, формування пасиву (боргів) чи боргів іншого з подружжя, намагання спростувати презумпцію спільності майна подружжя та виключення певного майна з поділу на час виникнення (існування) спору про розірвання шлюбу. Такі учасники діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно другого із подружжя. Використання договору позики, в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання конкретного майна або для погашення боргу у зв?язку з придбанням (будівництвом, ремонтом) певного спільного майна, очевидно не враховує, що регулююча сила договору стосується його сторін, а тому не може кваліфікуватися як добросовісне та є неприпустимим. Саме з цих підстав касаційний суд відхиляє аргументи касаційної скарги щодо неспростування в цій справі презумпції правомірності наданого ОСОБА_2 договору позики від 11 жовтня 2022 року, в якому вказано, що кошти ОСОБА_2 бере для погашення боргу у зв?язку з будівництвом садового будинку загальною площею 253,2 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
тому суди правильно відмовили у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання заборгованості за таким договором спільним боргом подружжя, проте мотиви такого рішення належить змінити.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду в оскарженій частині щодо поділу нерухомого майна подружжя скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання заборгованості за договором позики на суму 1 000 000,00 грн спільним боргом подружжя та її поділу - судові рішення змінити в мотивувальній частині.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).
Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 і зустрічного позову ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя ? садового будинку 101 літ. «А-2» загальною площею 253,2 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_8, земельних ділянок площею 0,0525 га, кадастровий номер [номер приховано]:04:017:0419, та площею 0,0287 га, кадастровий номер [номер приховано]:04:017:0073, місце розташування ? АДРЕСА_9, квартири АДРЕСА_7 , визначення розміру компенсації при поділі спільного майна скасувати.
Передати справу № 462/4613/22 в зазначеній частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішення Залізничного районного суду міста Львова від 23 травня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання заборгованості за договором позики спільним боргом подружжя та її поділу змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Львівського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року в скасованій частині втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко