ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 754/14491/24
провадження № 61-2175св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючої - Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач),
суддів: Лідовця Р. А., Осіяна О. М., Сердюка В. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство «Сенс Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лесика Богдана Богдановича, на постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2026 року
у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Музичко С. Г., Сушко Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
1. У жовтні 2024 року акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
2. На обґрунтування позову зазначало, що 28 грудня 2020 року між акціонерним товариством «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») та відповідачем укладено угоду про надання споживчого кредиту № 501286500, за якою товариство надало позичальнику кредит у розмірі 600 000,00 грн.
3. 12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування на АТ «Сенс Банк».
4. Зазначало, що відповідачем порушені умови кредитного договору,
у зв`язку із чим виникла заборгованість у загальному розмірі 861 752,53 грн, яку позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
5. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 17 липня
2025 року позовні вимоги АТ «Сенс Банк» залишено без задоволення.
6. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд виходив із недоведеності позовних вимог та зауважив, що вимога АТ «Сенс Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором № 501286500 у розмірі
861 752,53 грн є передчасною та необґрунтованою.
7. Районний суд зауважив, що банк набуває права вимагати від відповідача повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, після одержання відповідачем, як споживачем, повідомлення про вимогу
і спливу 30 календарних днів з дня одержання ним повідомлення про вимогу.
8. Відтак, ураховуючи, що позивач не надав доказів вчинення ним дій щодо письмового повідомлення відповідача про затримку платежів та процентів із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені, а також доказів спливу 30 календарних днів після одержання відповідної вимоги, суд дійшов висновку про передчасність порушених перед судом вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором
№ 501286500.
9. Крім того, на переконання районного суду, з наданих банком чеків неможливо встановити, які саме документи були надіслані відповідачу та чи отримав він їх,
а витребуваних судом доказів для встановлення розміру заборгованості за кредитним договором позивач не надав.
10. З урахуванням вищезазначених обставин районний суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором
№ 501286500 у розмірі 861 752,53 грн є передчасною та необґрунтованою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
11. Постановою Київського апеляційного суду від 21 січня 2026 року апеляційну скаргу АТ «Сенс Банк» задоволено.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 липня 2025 року скасовано та ухвалено нове рішення суду.
Позов АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 501286500 у загальному розмірі станом на 12 вересня 2025 року - 861 752,53 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 519 239,07 грн, заборгованість за відсотками у розмірі 342 513,46 грн.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 10 341,03 грн.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 15 511,55 грн.
12. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову, апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що районний суд дійшов помилкового висновку про передчасність заявлених позовних вимог.
13. Відтак, на переконання апеляційного суду, АТ «Сенс Банк», звертаючись до суду із позовом, підтвердило виконання взятого на себе зобов`язання щодо надання кредитних коштів відповідачеві.
14. 13 вересня 2024 року позивач направив на адресу відповідача вимогу про усунення порушень, у якій вимагав протягом 30 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги, але в будь-якому разі не пізніше 35 календарних днів з моменту її надсилання, усунути порушення умов кредитного договору та погасити заборгованість у розмірі простроченого боргу, а в разі невиконання вимоги - достроково повернути кредит у повній непогашеній сумі та сплатити всі нараховані і несплачені проценти за користування кредитом, комісії, а саме 861 752,53 грн.
15. Зазначена вимога залишилася без виконання відповідачем.
16. Відтак, оскільки матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем взятого на себе зобов`язання щодо погашення кредитної заборгованості ані після отримання вимоги, ані після закінчення строку кредитного договору, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
17. У лютому 2026 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Лесика Б. Б., на постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2026 року у вказаній справі.
18. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями
від 23 лютого 2025 року суддею-доповідачем для розгляду справи № 754/14491/24 визначено Ступак О. В., судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю.
19. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
від 02 березня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
20. Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 24 березня 2026 року на підставі службової записки голови Касаційного цивільного суду Червинської М. Є. призначений повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Ступак О. В.
21. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 березня 2026 року суддею-доповідачем для розгляду справи
№ 754/14491/24 визначено Сакару Н. Ю., судді, які входять до складу колегії:
Осіян О. М., Сердюк В. В.
22. Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2026 року призначено справу до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
23. У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий апеляційний розгляд
у іншому складі суду.
24. Підставою касаційного оскарження вказує неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16, постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, від 02 липня 2020 року у справі № 922/2315/19, від 23 вересня 2021 року у справі № 910/17662/19, від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
25. На переконання заявника, апеляційний суд при вирішенні спору застосував положення статті 1050 ЦК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), оскільки, ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою той факт, що банк ще до подання позову у цій справі скористався своїм правом на дострокове повернення кредиту шляхом направлення 12 квітня 2023 року на адресу відповідача досудової вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту, що було встановлено рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 08 лютого 2024 року у справі № 754/6418/23.
26. Таким чином, направивши відповідачеві вимогу 12 квітня 2023 року, банк на власний розсуд змінив строк виконання основного зобов`язання, а отже, строк кредитування припинився в момент пред`явлення цієї вимоги, у зв`язку з чим банк втратив право нараховувати договірні проценти після зазначеної дати. На переконання заявника, це свідчить про помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договірними процентами у загальному розмірі 342 513,46 грн, значна частина яких безпідставно нарахована за період після 12 квітня 2023 року, тобто після направлення досудової вимоги.
27. Також зауважує, що навіть якщо припустити, що правовідносини сторін не припинилися у 2023 році та банк діяв на підставі нової вимоги від 12 вересня
2024 року, апеляційний суд усе одно ухвалив незаконне рішення, проігнорувавши імперативні норми законодавства про захист прав споживачів.
28. Відтак заявник звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що банк направив відповідачеві досудову вимогу від 12 вересня 2024 року про дострокове повернення кредиту в повній сумі, яку відповідач отримав 20 вересня 2024 року.
29. Таким чином, 30-денний строк на виконання цієї вимоги або усунення порушень, передбачений частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», спливав лише 20 жовтня 2024 року.
30. Банк, своєю чергою, звернувся до суду з позовом 14 жовтня 2024 року, тобто до закінчення визначеного законом 30-денного пільгового періоду, що, на переконання заявника, свідчить про те, що станом на момент звернення до суду з позовом банк ще не набув права вимагати примусового стягнення всієї суми боргу.
31. Апеляційний суд повністю проігнорував наведені обставини, хоча суд першої інстанції посилався на них як на підставу для відмови у задоволенні позову.
32. Більше того, адвокат Лесик Б. Б. зауважує, що апеляційний суд у тексті постанови не навів мотивів щодо відхилення зазначеного твердження.
33. Крім того, на переконання заявника, апеляційний суд встановив істотні обставини у справі на підставі недопустимих доказів, а саме встановив наявність заборгованості відповідача на підставі розрахунку заборгованості та паперових копій електронних доказів, наданих банком.
34. Відтак сам по собі розрахунок заборгованості не підтверджує факту надання коштів позичальникові та розміру заборгованості, а ненадання банком первинних бухгалтерських документів (меморіальних ордерів) позбавляє суд можливості перевірити факт реального надання коштів.
35. Таким чином, задовольняючи позов за відсутності зазначених документів, апеляційний суд, на переконання заявника, порушив принципи змагальності та вимоги щодо належності й допустимості доказів, фактично переклавши тягар доказування відсутності заборгованості на відповідача.
36. Також заявник вказує, що оскільки банк на виконання ухвали суду першої інстанції не надав оригіналів електронних доказів (виписок, меморіальних ордерів тощо), апеляційний суд не мав права брати до уваги їх паперові копії.
37. Наведені обставини у своїй сукупності, на переконання заявника касаційної скарги, є підставою для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий апеляційний розгляд.
Відзив на касаційну скаргу від іншого учасника справи до Верховного Суду не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
38. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28 грудня 2020 року між ОСОБА_1 та АТ «Альфа Банк», найменування якого було змінене на
АТ «Сенс Банк», укладено угоду (акцепт/оферта) про надання кредиту
№ 501286500, відповідно до змісту якої банк зобов`язався надати позичальнику кошти в кредит у розмірі 600 000,00 грн для власних потреб, з процентною ставкою за користування кредитом - 26% річних, на строк 60 місяців, тип процентної ставки - фіксована.
39. Відповідно до пункту 3 паспорту споживчого кредиту, який є невід`ємною частиною угоди, тип кредиту визначено у вигляді споживчого кредиту, мета отримання - на споживчі цілі (Т.1, а.с.18-22).
40. 12 серпня 2022 року позачерговими загальними зборами акціонерів
АТ «Альфа-Банк» прийнято рішення про зміну найменування банку на АТ «Сенс Банк», а також про внесення змін до статуту шляхом затвердження його в новій редакції.
41. 30 листопада 2022 року внесені зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та змінено найменування банку
з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».
42. У зв`язку із невиконанням ОСОБА_1 свого зобов`язання щодо сплати кредитної заборгованості належним чином, банком 13 вересня 2024 року направлено на адресу відповідача вимогу про усунення порушень, у змісті якої останній вимагав протягом 30 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги, але в будь-якому випадку не пізніше 35 календарних днів з моменту надсилання даної вимоги, усунути порушення умов кредитного договору та погасити заборгованість в розмірі простроченого боргу, у випадку невиконання, - достроково повернути кредит у повній непогашеній сумі та сплатити всі нараховані і несплачені проценти за користування кредитом, комісії, а саме: 861 752,53 грн (Т.1, а.с.16).
43. Вищевказана вимога була направлена на адресу відповідача 13 вересня
2024 року та вручена останньому особисто 20 вересня 2024 року.
44. Вищезазначена вимога як станом на момент звернення до суду із позовом, так і на момент вирішення спору судами попередніх інстанцій, виконана не була.
45. Також судами встановлено, що АТ «Сенс Банк» вже зверталося до Деснянського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (справа №754/6418/23), за результатами розгляду якої
у задоволенні вимог позову АТ «Сенс Банк» було відмовлено з підстав передчасності порушених перед судом вимог (Т.1, а.с.42-48).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
46. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
47. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу.
48. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
49. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
50. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню
з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
51. Предметом спору у справі, яка переглядається у касаційному порядку
є стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором.
52. Звертаючись до суду касаційної інстанції, заявник фактично вказував на відсутність підстав для стягнення з нього заборгованості у зв`язку з відсутністю
в матеріалах справи первинних бухгалтерських документів, що, на його думку, унеможливлює встановлення обставин отримання відповідачем грошових коштів, а також на передчасність позовних вимог, оскільки позивач звернувся до суду, не дотримавшись передбаченого законом досудового порядку (строку) виконання зобов`язань за кредитним договором.
53. Крім того, вказує на те, що, вперше направивши йому вимогу 12 квітня
2023 року, банк на власний розсуд змінив строк виконання основного зобов`язання, а відтак строк кредитування припинився в момент пред`явлення цієї вимоги,
у зв`язку із чим банк втратив право нараховувати договірні проценти після зазначеної дати.
54. Колегія суддів частково погоджується з такими доводами заявника з огляду на таке.
55. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
56. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт перший частини другої статті 11 ЦК України).
57. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).
58. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
59. Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
60. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
61. Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.
62. Згідно зі змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
63. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
64. За частинами першою та другою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
65. Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
66. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
67. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
68. Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
69. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 (провадження №14-10цс18) та від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18)).
70. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
71. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
72. Звертаючись із позовом у справі, яка є предметом касаційного перегляду, банк просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, нараховану станом на 12 вересня 2024 року, у загальному розмірі 861 752,53 грн.
73. Не погоджуючись із заявленими позовними вимогами, відповідач посилався, зокрема, на те, що банк на власний розсуд змінив строк виконання основного зобов`язання, направивши йому вимогу 12 квітня 2023 року, а відтак строк кредитування припинився в момент пред`явлення цієї вимоги, у зв`язку з чим банк втратив право нараховувати договірні проценти після зазначеної дати.
74. Відтак, колегія суддів зауважує, що задовольняючи позовні вимоги
у повному обсязі та стягуючи з відповідача заборгованість за процентами за користування кредитом за період із 28 грудня 2020 року по 12 вересня 2024 року апеляційний суд не звернув уваги на те, що право банку як кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою
статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
75. Відповідно до частини 4 статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
76. Як встановлено Деснянським районним судом м. Києва у рішенні
від 08 лютого 2024 року у справі № 754/6418/23, з метою досудового, добровільного врегулювання спору 12 квітня 2023 року на адресу відповідача банком направлено досудову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань.
77. Відтак, термін повернення кредиту є таким, що настав 13 травня 2023 року (на 31 день з моменту направлення вимоги).
78. Водночас колегія суддів зауважує, що звертаючись до суду із позовом
у справі № 754/6418/23 банк просив суд стягнути з відповідача заборгованість за угодою про надання споживчого кредиту № 501286500 в розмірі 640 721,57 грн, що складалася з заборгованості за тілом кредиту та нарахованими відсотками.
79. Таким чином, оскільки банком було змінено строк кредитування, про що свідчить рішення Деснянського районного суду міста Києва від 08 лютого 2024 року у справі № 754/6418/23, що набрало законної сили, право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося після пред'явлення досудової вимоги щодо виконання договірних зобов'язань від 12 квітня 2023 року.
80. Апеляційний суд, своєю чергою, задовольняючи позовні вимоги банку в повному обсязі та стягуючи з відповідача заборгованість за кредитом у загальному розмірі 861 752,53 грн станом на 12 вересня 2025 року, не врахував наведеного та не звернув уваги на те, що після звернення банку до суду з позовом про стягнення заборгованості, з урахуванням неотримання відповідачем досудової вимоги, дія кредитного договору припинилася, а тому підстави для нарахування процентів за користування кредитом станом на 22 січня 2023 року, визначену безпосередньо банком як дату, припинилися.
81. Схожих за своїм змістом висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у змісті постанов від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18), на які, зокрема, посилається заявник на обґрунтування вимог касаційної скарги.
82. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованим наданий банком розрахунок заборгованості за кредитним договором, який включав період після закінчення строку кредитування, у зв`язку з чим помилково стягнув нараховану заборгованість за кредитним договором, неправильно застосувавши норми матеріального права, що є підставою для скасування судових рішень в частині стягнення відсотків, та, як наслідок, зміни судового рішення в частині стягнення загальної суми заборгованості за кредитом шляхом зменшення її розміру.
83. За таких обставин, з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» підлягала стягненню заборгованість за кредитним договором № 501286500 у загальному розмірі 640 721,57 грн, визначена банком на момент зміни строку кредитування.
84. Водночас інші доводи касаційної скарги, на переконання колегії суддів не заслуговують на увагу з огляду на таке.
85. Щодо відсутності первинних бухгалтерських документів колегія суддів зауважує таке.
86. Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України).
87. Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
88. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
89. У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов`язок довести суду факт прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, а на відповідача - обов`язок спростувати розмір існуючої заборгованості.
90. Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
91. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста
статті 81 ЦПК України).
92. Відповідно до частини першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
93. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
94. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
95. Судами попередніх інстанцій встановлено, що факт укладення кредитного договору, як і належності карткового рахунку відповідачеві сторонами визнається та не оспорюється.
96. На підтвердження видачі позичальнику кредитних коштів АТ «Сенс Банк» надало до суду письмові документи, зокрема: оферту та акцепт на укладання угоди про надання кредиту № 501286500, розрахунок заборгованості за кредитом та виписку по особовим рахункам з 28 грудня 2020 року по 12 вересня 2024 року.
97. Доказів на спростування вищезазначеного відповідачем до суду надано не було.
98. Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі
№ 129/1033/13-ц).
99. Подібні висновки викладені у також постановах Верховного Суду
від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18,
від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц.
100. У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17 Верховний Суд зазначив, що факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки тощо.
101. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір,
є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», згідно з якою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
102. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів
є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.
103. Виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.
104. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17, на яку є посилання
у касаційній скарзі, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18,
від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року
у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20,
від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц, від 18 грудня 2024 року у справі
№ 522/17681/16-ц.
105. Враховуючи викладене, апеляційний суд обґрунтовано взяв до уваги під час вирішення спору у цій справі надані банком розрахунки заборгованості за кредитними договорами та виписки щодо відповідача ОСОБА_1 , які містять відомості щодо руху коштів за кредитним зобов`язанням, зокрема відомості щодо погашення заборгованості, надавши оцінку вказаним документам як доказам у справі встановив складові кредитної заборгованості.
106. З огляду на вищезазначене колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що надані позивачем виписки та розрахунок заборгованості не підтверджені первинними бухгалтерськими документами, тому не є належним та допустимими доказами у справі.
107. Таким чином, посилання касаційної скарги на відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження заборгованості відповідача на увагу не заслуговують.
108. Щодо передчасності звернення до суду із позовом колегія суддів зауважує таке.
109. У Рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року у справі
№ 1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) вказано, що можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.
110. Конституційний Суд України виснував, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
111. У частинах першій, третій статті 4 ЦПК України закріплено право особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.
112. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
113. Аналіз частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року) дає можливість зробити висновок, що головною умовою для звернення кредитодавця до суду з позовом про дострокове стягнення споживчого кредиту є направлення банком відповідної вимоги, що дає можливість боржнику її виконати протягом строку, встановленого в договорі чи Законі, після чого кредитодавець позбавляється права вимагати повернення кредиту достроково.
114. У разі якщо кредитор направив споживачу вимогу про дострокове погашення кредиту і таке направлення підтверджене, то звернення кредитора до суду з позовом до споживача про стягнення заборгованості за кредитним договором до закінчення визначеного у цій вимозі строку для її виконання не позбавляє можливості споживача виконати умови вимоги, а саме усунути порушення умов договору про надання споживчого кредиту, за умови, що на момент ухвалення рішення у справі строк виконання вимоги про дострокове повернення кредиту сплив (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року
у справі № 553/1501/15-ц (провадження 14-50цс22)).
115. У справі, що переглядається, судами встановлено та не заперечується заявником касаційної скарги, що 13 вересня 2024 року АТ «Сенс Банк» надіслало на адресу ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення кредиту, в якій,
в свою чергу, зазначило, що станом на дату формування вимоги у останнього утворилася заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 861 752,53 грн, надавши докази її направлення.
116. Відтак, встановивши, що станом на 13 вересня 2024 року у позичальника виникла заборгованість за кредитом, а банк скористався правом достроково вимагати його повернення в судовому порядку, звернувшись до суду з позовом у справі № 754/6418/23 та зафіксувавши розмір заборгованості на момент звернення до суду з позовом, попередньо направивши засобами поштового зв`язку на адресу боржника вимогу про повернення боргу, що не було спростовано відповідачем у цій справі, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову. Водночас суд апеляційної інстанції помилився щодо розміру заборгованості, яка підлягала стягненню з відповідача.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
117. Згідно із пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
118. Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених
статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
119. Ураховуючи, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором після закінчення строку кредитування, підстав для передачі справи на новий розгляд немає, колегія вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково та змінити оскаржувану постанову суду апеляційної інстанцій шляхом зменшення загального розміру заборгованості за кредитом, яка підлягає стягненню з відповідача на користь банку до 640 721,57 грн.
Щодо судових витрат
120. Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
121. Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
122. Згідно з частиною десятою статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні.
У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
123. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
124. Оскільки Верховний Суд змінив оскаржуване судове рішення про задоволення майнових вимог шляхом зменшення останніх внаслідок касаційного перегляду справи на 25,65 %, тобто касаційну скаргу фактично було задоволено на 25,65 %, судовий збір за подачу касаційної скарги у розмірі 5 304,94 грн (25,65 % від сплаченого заявником судового збору у розмірі 20 682,06 грн), слід стягнути
з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 .
125. Крім того враховуючи, що зміна Верховним Судом рішення суду апеляційної інстанції та зменшення загальної суми заборгованості за кредитом призвело до задоволення позовних вимог у розмірі 74,35 % від заявлених, тому зміні підлягає
і розмір судового збору, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь
АТ «Сенс Банк» -у розмірі 7 688,55 грн за подачу позову та 11 532,84 грн за подачу апеляційної скарги, що загалом становить 19 221,39 грн.
126. Таким чином, на підставі взаємозаліку понесених судових витрат, передбаченого частиною десятою статті 141 ЦПК України, колегія суддів доходить висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» сплаченого останнім судового збору за подання позову та апеляційної скарги в розмірі 13 916,45 грн.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лесика Богдана Богдановича, задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2026 року змінити, виклавши резолютивну частину оскаржуваного рішення суду першої інстанції
в наступній редакції:
3. Позов акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
4. Стягнути із ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства «Сенс Банк» (ЄДРПОУ: 23494714) заборгованість за кредитним договором № 501286500 у загальному розмірі станом на 22 січня
2023 року 640 721,57 грн.
5. Стягнути із ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства «Сенс Банк» (ЄДРПОУ: 23494714) 13 916,45 грн (тринадцять тисяч дев`ятсот шістнадцять гривень сорок п`ять копійок) на відшкодування судових витрат зі сплати судового збору за подачу позову та апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуюча Судді: Н. Ю. Сакара Р. А. Лідовець О. М. Осіян В. В. Сердюк В. В. Шипович