ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 504/4127/16-ц
провадження № 61-2140св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка також діє від імені ОСОБА_3 ,
відповідач - ОСОБА_4 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_5 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Сегеди С. М., Громіка Р. Д., Комлевої О. С., від 27 січня 2026 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ майна, що є спільною власністю подружжя.
2. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що у період шлюбу із ОСОБА_4 вони набули у власність житловий будинок та земельну ділянку.
3. Позивачка стверджує, що за домовленістю подружжя житловий будинок мав лишитись їхній дочці в якості аліментів, однак у 2016 році вона дізналась, що відповідач звернувся до суду з позовом про виселення її з дочкою зі спірного будинку.
4. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину будинку та 1/2 частину земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .
5. У березні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка також діє від імені малолітньої ОСОБА_3 2019 року народження, звернулись до суду з позовом до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю, вселення, визначення порядку користування, стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди.
6. В обґрунтування позовних вимог посилались на те, що з 20 вересня
1986 року по 30 серпня 1993 року ОСОБА_1 і ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, у період якого народились дочка ОСОБА_6 .
7. Вказують, що незважаючи на розірвання шлюбу, ОСОБА_1 і ОСОБА_4 продовжували проживати як чоловік та дружина до вересня 2014 року.
8. Під час шлюбних відносин сторони отримали земельну ділянку на
АДРЕСА_1 , на якій побудували житловий будинок.
9. У 2014 році після припинення сімейних відносин відповідач відмовився від своєї частки у спірному будинку на користь дочки - ОСОБА_2 , про що власноручно написав розписку.
10. Однак, незважаючи на це, відповідач чинить їм перешкоди у користуванні будинком, вигнав з помешкання, змінив вхідні замки на дверях та не впускає їх додому.
11. Внаслідок цих протиправних дій відповідача їм спричинені збитки у вигляді витрат на оренду житла, які станом на 01 березня 2021 року складають
11 200 грн, а також заподіяна моральна шкода, яку вони оцінюють у 20 000 грн.
12. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка також діє від імені ОСОБА_3 , просили суд:
- встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 і ОСОБА_4 у період з 30 серпня 1993 року по 16 вересня 2014 року;
- вселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у будинок за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визначити порядок користування цим житловим будинком;
- стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 матеріальну шкоду, яка станом на 01 березня 2021 року складає 11 200 грн, та моральну шкоду в сумі 20 000 грн.
- визнати усіх інших, окрім позивачів та відповідача, осіб, які проживають та зареєстровані у спірному будинку, такими, що втратили право на проживання та користування будинком.
13. Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області
від 07 вересня 2022 року справу № 504/4127/16-ц за позовами ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, та справу № 504/753/21 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка також діє від імені ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю, вселення, визначення порядку користування житлом, стягнення збитків та моральної шкоди, об`єднано в одне провадження із присвоєнням номеру 504/4127/16-ц.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
14. Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області
від 17 жовтня 2024 року у задоволенні позовів відмовлено.
15. Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що спірний житловий будинок та земельна ділянка, на якій він розташований, набуті ОСОБА_4 після розірвання шлюбу із ОСОБА_1 та не належать до об`єктів спільної власності подружжя.
16. З цих підстав районний суд відмовив у задоволенні позову про поділ майна подружжя, вселення до будинку, визначення порядку користування ним та відшкодування матеріальної і моральної шкоди.
17. Відмовляючи у задоволенні вимог про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції вказав на недоведеність цих вимог.
18. Встановивши, що вимога про визнання усіх інших, окрім позивачів та відповідача, осіб, які проживають та зареєстровані у спірному будинку, такими, що втратили право на проживання та користування будинком, може стосуватись невизначеного кола осіб, які не є сторонами у справі, суд першої інстанції відмовив у її задоволенні.
19. Суд вказав, що сам по собі факт написання відповідачем розписки
від 06 вересня 2014 року, в якій ОСОБА_4 відмовляється від своєї частки у житловому будинку на користь своєї дочки, не породжує правових наслідків та не є підставою для визнання права власності за позивачкою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
20. Постановою Одеського апеляційного суду від 27 січня 2026 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката
Костинюка Ю. Д. задоволено частково. Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 17 жовтня 2024 року змінено.
Позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка також діє від імені ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 в частині вселення, стягнення матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.
Вселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у буд. АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , моральну шкоду у розмірі
6 000 грн, по 2 000 грн кожній.
В іншій частині рішення Комінтернівського районного суду Одеської області
від 17 жовтня 2024 року залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.
21. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , були незаконно позбавлені місця проживання у спірному житловому будинку, в якому вони постійно проживали та були зареєстровані. З цих підстав апеляційній суд дійшов висновку про задоволення вимог про вселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до спірного будинку.
22. Задовольняючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції встановив, що у зв`язку з протиправними діями відповідача позивачі вимушені були змінити свій звичний спосіб життя, шукати собі інше житло. З урахуванням принципів справедливості та розумності апеляційний суд визначив розмір відшкодування моральної шкоди по 2 000 грн кожній із позивачок.
23. Вимоги про поділ майна подружжя та стягнення матеріальної шкоди апеляційний суд вважав недоведеними і погодився в цій частині із висновками районного суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
24. У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
25. У лютому 2026 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 27 січня 2026 року.
26. Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи
№ 504/4127/16, які у травні 2026 року надійшли до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
27. Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі
№ 595/1271/16, від 27 березня 2019 року у справі № 465/8613/13, постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14,
від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
28. Касаційна скарга мотивована тим, що позивачки не є співвласниками будинку, не мають договору найму, оренди чи іншої правової підстави для користування житлом, у зв`язку з чим примусове вселення в будинок осіб, які не мають жодних речових чи зобов`язальних прав, є грубим втручанням у його право власності.
29. Вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно встановив фактичні обставини справи, зокрема, щодо постійної реєстрації та проживання позивачок у спірному будинку.
30. Наголошує, що на момент розгляду справи власник спірного будинку змінився і наразі ним є ОСОБА_5 , яка була помилкового залучена до участі у справі в якості третьої особи, а не відповідача.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
31. У квітні 2026 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Костинюк Ю. Д., подали відзив на касаційну скаргу, в якому просять залишити скаргу без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.
32. Відзив мотивований тим, що апеляційний суд обґрунтовано врахував докази тривалого проживання позивачок у спірному будинку. При цьому зміна власника будинку не позбавляє їх права на захист від самочинного виселення, яке відбулось у період, коли ОСОБА_4 був власником спірного майна.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
33. У період з 20 серпня 1986 року по 30 серпня 1993 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі.
34. Відповідно до свідоцтва про особисту власність на житловий будинок, виданого виконавчим комітетом Комінтернівської селищної ради народних депутатів 22 травня 1995 року, ОСОБА_4 належить житловий будинок
АДРЕСА_1 .
35. Згідно з державним актом серії ЯЕ № 114906 ОСОБА_4 , на підставі рішення Комінтернівської селищної ради від 30 травня 2006 року № 21-V, належить земельна ділянка площею 0,072 га за вказаною адресою.
36. Згідно відомостей технічного паспорту, житловий будинок по АДРЕСА_1 був побудований у 1995-1997 роки.
37. Згідно з договором іпотеки від 10 вересня 2007 року
ОСОБА_4 виступив у якості майнового поручителя ОСОБА_1 за кредитним договором та в якості забезпечення виконання кредитного договору передав в іпотеку житловий будинок та земельну ділянку по
АДРЕСА_4. 38 . 06 вересня 2014 року ОСОБА_4 склав розписку про те, що відмовляється від частки у житловому будинку
АДРЕСА_1 на користь своєї дочки ОСОБА_2 . Матеріальних претензій не має.
39. Згідно з Актом-довідкою від 23 листопада 2016 року, складеного за участю депутата селищної ради Семенюка В. П. та сусідів: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
ОСОБА_12 , - ОСОБА_1 проживала разом із ОСОБА_4 та дочкою ОСОБА_6 , у будинку АДРЕСА_3 з квітня
1990 року.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
40. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
41. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
42. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
43. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
44. Згідно з частинами першою, другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
45. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
46. Відповідно до частини першої, абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
47. Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
48. Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
49. Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
50. За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
51. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
52. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
53. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
54. Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
55. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 308/16652/23, яка підлягає врахуванню відповідно до вимог частини третьої статті 400 ЦПК України, зазначив, що виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Про добровільність виселення з житла може свідчити самостійне звільнення особою цього житла. Виселення особи з житла в позасудовому порядку не допускається. Закон не обмежує особу, яку виселили в позасудовому порядку для захисту свого інтересу шляхом застосування конкретного способу захисту. Тому особа, яку виселили з житла в позасудовому порядку з порушенням порядку, може заявляти як вимогу про відшкодування збитків та/або компенсацію моральної шкоди, так і заявляти вимогу про вселення до житла.
56. У розглядуваній справі апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, встановив, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 були зареєстровані та постійно проживали у спірному будинку
АДРЕСА_1 , однак були в позасудовому порядку виселені відповідачем.
57. Рішення суду про виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 зі спірного будинку або докази того, що вони добровільно виселились із цього житла, в матеріалах справи відсутні.
58. За цих обставин апеляційний суд дійшов цілком обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про вселення у будинок та відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним виселенням.
59. Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції неправильно встановив фактичні обставини справи, зокрема, щодо постійної реєстрації та проживання позивачок у спірному будинку, спрямовані на переоцінку доказів Верховним Судом, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
60. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).
61. Підстав для ревізії визначеного апеляційним судом розміру відшкодування моральної шкоди, який позивачі не оспорюють, колегією суддів не встановлено.
62. Посилання ОСОБА_4 на безпідставне втручання апеляційного суду у право власності на будинок є помилковим, оскільки апеляційний суд фактично відновив становище, яке існувало до позасудового виселення позивачок із будинку.
63. При цьому у розглядуваній справі не заявлялись і судами не вирішувались позовні вимоги власника про виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зі спірного будинку.
64. На час подання позову та вирішення спору в суді першої інстанції саме ОСОБА_4 був власником спірного житлового будинку, а дії, які вчинялись відповідачем під час розгляду цієї справи в судах, зокрема щодо відчуження спірного будинку 30 вересня 2025 року за договором дарування на користь ОСОБА_5 , на правильність висновків апеляційного суду не вплинули.
65. Апеляційний суд, діючи в межах своїх повноважень, залучив
ОСОБА_5 до участі у справі та забезпечив їй можливість брати участь у судовому розгляді.
66. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 постанову апеляційного суду в касаційному порядку не оскаржили.
67. Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 595/1271/16, від 27 березня 2019 року у справі № 465/8613/13, постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, від 23 вересня
2015 року у справі № 6-1026цс15, на які заявник посилається в касаційній скарзі.
68. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
69. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija
v. Spain від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
70. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що апеляційний суд ухвалив оскаржене судове рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
2. Постанову Одеського апеляційного суду від 27 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Шипович О. М. Осіян В. В. Сердюк