Ухвала № 140347883 у справі № 371/2112/25 від 20.08.2026

УХВАЛА

20 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 371/2112/25

провадження № 61-10512ск26

Верховний Суд у складі судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Карпенко С. О., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миронівського районного суду Київської області

від 24 лютого 2026 року та постанову Київського апеляційного суду

від 9 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей та сім`ї Миронівської міської ради Обухівського району Київської області, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

7 серпня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Миронівського районного суду Київської області від 24 лютого 2026 року та постанову Київського апеляційного суду від 9 липня 2026 року.

Подана касаційна скарга не відповідає вимогам статті 392 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) з огляду на таке.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених)

статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У частині другій статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої

статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У цьому випадку необхідно чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і в чому полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Так, заявник повинен чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і змістовно обґрунтувати необхідність відступлення від нього.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої

статті 389 цього Кодексу касаційна скарга має містити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, правовідносини, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає його неправильність.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України слід зазначити, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення.

При цьому необхідно враховувати, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Таким чином, із огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень касаційна скарга має містити підстави, передбачені частиною другою статті 389 цього Кодексу:

пункт 1 - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах;

пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення;

пункт 3 - зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Заявник повинен розуміти, що призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу "правової визначеності", що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини") умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services

v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain"

від 19 грудня 1997 року).

Зважаючи на наведене, заявник повинен усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України випадків потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, так як в іншому разі буде порушено принцип «правової визначеності».

Проте подана касаційна скарга хоч і містить посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права та незгоду заявника з висновками суду, викладеними в оскаржуваних рішеннях, однак оформлена з порушенням вимог статті 392 ЦПК України, оскільки не містить посилання на випадок, зазначений у пунктах 1-4 частини другій статті 389 ЦПК України, на підставі якого подається касаційна скарга, із зазначенням обґрунтування відповідно до зазначених вимог.

Отже, процесуальний закон покладає на заявника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені)

статтею 389 ЦПК України.

Оскільки у касаційній скарзі заявником не зазначено передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав) подання цієї скарги у відповідності до вимог ЦПК України, згідно з частиною другою статті 393 ЦПК України її слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення зазначеного недоліку, а саме подання уточненої редакції касаційної скарги та копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.

Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 24 лютого 2026 року та постанову Київського апеляційного суду від 9 липня 2026 року залишити без руху.

Надати ОСОБА_1 , десять днів для усунення зазначеного в ухвалі недоліку.

У разі невиконання у встановлений судом строк вимоги цієї ухвали скарга вважатиметься неподаною і підлягатиме поверненню заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя С. О. Карпенко