ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА
29 вересня 2026 року Справа №160/463/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Калугіної Н.Є.,
при секретарі судового засідання - Байрак П.І.,
за участю:
представника заявника - Мовчана С.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду заяву Військової частини НОМЕР_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у справі №160/463/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (відповідач-1), Військової частини НОМЕР_2 (відповідач-2) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
У провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебувала справа №160/463/26.
Рішенням від 17 березня 2026 року у справі №160/463/26 Дніпропетровський окружний адміністративний суд адміністративний позов - задовольнив частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування у період з 25.03.2021 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 03.07.2025 грошового забезпечення ОСОБА_1 , визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік".
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) за період з 25.03.2021 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 03.07.2025, визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) здійснити виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) за період з 25.03.2021 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 03.07.2025, визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Постановою від 17 червня 2026 року Третій апеляційний адміністративний суд апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 залишив без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року в адміністративній справі № 160/463/26 залишив без змін.
17.08.2026 від Військової частини НОМЕР_1 надійшла заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у справі №160/463/26.
В обґрунтування поданої заяви заявник зазначив, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.07.2026 у справі 320/29450/24 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року скасувано. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог до Кабінету Міністрів України, про визнання дій неправомірними та зобов`язання скасувати пункт 2 Постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» - відмовлено. У вказаній постанові Верховний Суд виснував, що саме Кабінету Міністрів України делеговано право встановлювати умови, порядок, а також розміри складових грошового забезпечення, і таке право є дискреційними повноваженнями, визначеними нормами Конституції України та Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Окрім цього, за сталою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 15.09.2021 у справі № 640/33771/20 та від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19, передбачено, що питання грошового забезпечення військовослужбовців та осіб, які прирівнюються до них, належить до повноважень Кабінету Міністрів України.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 07 вересня 2026 року відкрив провадження за нововиявленими обставинами у справі №160/463/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (відповідач-1), Військової частини НОМЕР_2 (відповідач-2) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.
Призначив судове засідання у справі на 29 вересня 2026 року о 13:30, яке відбудеться у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду за адресою: 49005, м. Дніпро, вул. Академіка Чекмарьова, 5, зала №2.
11.09.2026 від позивача надійшли заперечення на заяву, в яких зазначив, що заявник не обґрунтував як дане рішення Верховного суду у справі №320/29450/24 впливає на рішення суду у цій справі, не зазначив аргументи які свідчать про неправильне вирішення судами першої та другої інстанції по справі №160/463/26 наявного спору. Також Військова частина НОМЕР_1 не надала обгрунтовано оцінку підстав для скасування рішення повністю, а не часткового. Водночас обставина, на яку посилається Військова частина НОМЕР_1 , щодо прийняття Верховним Судом постанови від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24 не відповідає критеріям нововиявленої обставини, визначеним статтею 361 КАС України. Так, зазначена постанова Верховного Суду була прийнята після ухвалення рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 року, однак сама по собі дата її прийняття не перетворює її на обставину, яка існувала на момент розгляду справи та не була і не могла бути відома суду або заявнику. Більше того, за своїм змістом постанова Верховного Суду від 16.07.2026 року є судовим рішенням в іншій адміністративній справі, яким Верховний Суд надав правову оцінку конкретним правовідносинам та дійшов висновку щодо правомірності дій Уряду при прийнятті постанови КМУ від 12.05.2023 року №481 про внесення змін до пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017 №704 у межах саме справи № 320/29450/24.
Також позивач просив стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.
На підтвердження обставин понесення та розміру витрат на професійну правничу допомогу надано наступні документи: договір №1708/26 від 17.08.2026 про надання правничої допомоги, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, платіжну інструкцію від 17.08.2026, рахунок-фактуру №1708261 від 17.08.2026, ордер на надання правничої допомоги серії АЕ №1545280 від 09.09.2026.
21.09.2026 від позивача надійшла заява про розгляд заяви без участі позивача та його представника.
21.09.2026 від Військової частини НОМЕР_1 надійшли заперечення, в яких зазначено. Що, враховуючи складність справи, предмет спору та значення справи для сторін, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, сума, заявлена до відшкодування у розмірі 10000 гривень є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг. Отже, вимога у вигляді стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача витрати на професійну правову допомогу є безпідставною та необґрунтованою. Відтак, предстанвик Військової частини НОМЕР_1 просив відмовити у задоволенні прохання ОСОБА_1 про стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.
Представником Військової частини НОМЕР_1 28.09.2026 подано до суду заяву про проведення судових засідань у справі №160/463/26 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 29 вересня 2026 року заяву представника Військової частини НОМЕР_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі №160/463/26 - задовольнив.
Допустив участь представника Військової частини НОМЕР_1 Мовчана Сергія Дмитровича у всіх судових засіданнях у даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
29.09.2026 від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів справи судового збору за подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у справі №160/463/26.
У судовому засіданні, призначеному на 29 вересня 2026 року о 13:30 год представник Військової частини НОМЕР_1 брав участь за допомогою відеоконференцзв`язку, підтримав вимоги заяви у повному обсязі.
У судовому засідання 29.09.2026 оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.
Дослідивши матеріали справи, зміст поданої заяви, судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно з частиною другою цієї статті підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:
1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;
2) встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі;
3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду.
Згідно з ч.4 ст.361 КАС України, не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами:
1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи;
2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.
У постановах від 07.05.2020 у справі № 826/7677/17, від 29.07.2020 у справі №814/733/15, від 30.07.2020 у справі № 814/1130/15, від 18.02.2021 у справі № 814/1794/15, від 02.11.2022 у справі №140/6115/21, від 16.11.2023 у справі № 140/2341/19, від 14.12.2023 у справі № 600/1865/21-а Верховний Суд висловлював правову позицію про те, що для визначених п. 3 ч. 2 ст. 361 КАС України нововиявлених обставин характерним є їх виникнення після ухвалення судового рішення, в основу якого було покладено інше судове рішення, яке існувало на час розгляду справи і про яке було відомо суду і всім учасникам судового процесу. У цьому випадку нововиявленою є обставина, яка полягає у подальшому скасуванні такого преюдиційного судового рішення. Під час вирішення питання про наявність підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, передбачених п. 3 ч. 2 ст. 361 КАС, дослідженню підлягає те, чи скасоване судове рішення в іншій справі було покладено в основу рішення, про перегляд якого подано заяву, тобто чи мало таке судове рішення преюдиційне значення і суттєво впливало на результат розгляду справи, про перегляд судового рішення у якій подано заяву.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.04.2021 у справі № 9901/819/18 зазначила, що вирішуючи питання про скасування судового рішення з підстав, визначених п. 3 ч. 2 ст. 361 КАС, суд повинен виходити саме з преюдиційного зв`язку судових рішень. Разом з тим слід мати на увазі, що скасування судового рішення може бути визнано нововиявленою обставиною лише в тому випадку, коли суд обґрунтував судове рішення, що переглядається, скасованим судовим рішенням (актом) чи виходив із вказаного акту, не посилаючись прямо на нього.
Отже, при вирішенні питання про наявність підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, дослідженню підлягає те, чи скасоване судове рішення в іншій справі, передбачене п. 3 ч. 2 ст. 361 КАС України, було покладено в основу рішення, про перегляд якого подано заяву, тобто чи мало таке судове рішення преюдиційне значення і суттєво впливало на результат розгляду справи, про перегляд судового рішення у якій подано заяву.
Перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у зв`язку із скасуванням судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду, відповідає закріпленому у статті 129 Конституції України такому принципу судочинства як обов`язковість судового рішення та має на меті також гарантування такої складової верховенства права як юридична визначеність (неможливість існування двох взаємовиключних судових рішень).
Водночас, в рішенні суду про перегляд якого просить відповідач за нововиявленими обставинами, суд не спирався як на єдині висновки для задоволення позову на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі №320/29450/24 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року у справі №320/29450/24.
Так, Дніпропетровський окружний адміністративний суд в рішенні від 17 березня 2026 року у справі №160/463/26 зробив самостійні висновки, надав оцінку доводам сторін, зокрема, суд також врахував, що базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти. Наведене свідчить про те, що позивач має право на перерахунок грошового забезпечення та додаткових виплат виходячи із посадового окладу та окладу за військовим званням, які розраховані, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Вирішуючи спір у справі №160/463/26, суд виходив насамперед із положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими встановлювалися розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також з установлених у справі обставин щодо порядку обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення.
Висновки рішення суду у справі №320/29450/24 також взято до уваги, але вони не є виключними підставами для задоволення позову у справі №160/463/26.
Разом з тим саме по собі посилання в судовому рішенні на інше судове рішення не свідчить про те, що останнє стало підставою для його ухвалення у розумінні пункту 3 частини другої статті 361 КАС України.
Для застосування зазначеної норми скасоване судове рішення повинно мати такий зв`язок із рішенням, що переглядається, за якого встановлені ним обставини або правові наслідки були покладені в основу вирішення спору та мали визначальне значення для результату його розгляду.
Судовими рішеннями у справі №320/29450/24 вирішувався спір щодо правомірності пункту 2 Постанови № 481. Водночас у межах цієї справи не вирішувалося питання щодо прав та обов`язків сторін, не встановлювалися обставини проходження позивачем військової служби, нарахування та виплати йому грошового забезпечення, а також не вирішувалося питання щодо наявності у Військової частини обов`язку здійснити відповідний перерахунок.
Фактично доводи заявника ґрунтуються на тому, що після ухвалення рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.02.2026 Верховний Суд у постанові від 16.07.2026 у справі №320/29450/24 надав іншу правову оцінку правомірності пункту 2 Постанови №481 та повноваженням КМУ щодо встановлення розрахункової величини для визначення розмірів грошового забезпечення.
Однак інша правова оцінка відповідного нормативного регулювання, сформована судом касаційної інстанції після ухвалення судового рішення, не змінює характеру спірних правовідносин та не свідчить про скасування судового рішення, яке мало преюдиційне значення і стало підставою для ухвалення рішення у справі №160/463/26.
Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами не призначений для усунення розбіжностей у правозастосуванні, які виникли внаслідок формування в подальшому іншої судової практики, та не може використовуватися як спосіб повторного перегляду остаточного судового рішення з мотивів іншого тлумачення чи застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного вище та з огляду на обставини, на які посилається відповідач у поданій заяві, суд вказує, що вказані заявником обставини не можна віднести до нововиявлених, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 361 КАС України.
Наведені заявником доводи по суті спрямовані на перегляд правової оцінки спірних правовідносин з урахуванням правового висновку Верховного Суду, сформованого після ухвалення рішення у цій справі, що не відповідає правовій природі інституту перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.
Отже, підстави для задоволення заяви Військової частини НОМЕР_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у справі №160/463/26 відсутні.
Відповідно до частин 1,2 ст. 369 КАС України, у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу.
Судове рішення за наслідками провадження за нововиявленими або виключними обставинами може бути оскаржено в порядку, встановленому цим Кодексом для оскарження судових рішень суду відповідної інстанції. З набранням законної сили новим судовим рішенням в адміністративній справі втрачають законну силу судові рішення інших адміністративних судів у цій справі.
Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 КАС України, у разі залишення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами без задоволення інші учасники справи можуть вимагати компенсації особою, яка її подала, судових витрат, понесених ними під час провадження за нововиявленими або виключними обставинами.
Для цілей розподілу судових витрат належить:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Приписами ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, разом з тим, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Верховний Суд у своїх постановах також неодноразово звертав увагу на частини шосту, сьому статті 134 КАС України, якими встановлено право суду за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, за умови недотримання критеріїв співмірності. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.
17.08.2026 між ОСОБА_1 та адвокатом Якубовим Богданом Вікторовичем було укладено Договір №1708/26 про надання правничої допомоги.
Пунктом 1.1. Договору встановлено, що Клієнт доручає, а Адвокат бере на себе зобов`язания надавати Клієнту правничу допомогу та послуги Представника в судовому засіданні в Дніпропетровському окружному адміністративному суді по справі №160/463/26 а саме надавати заперечення на заяву про перегляд справи за нововиявленими обставинами, а Клієнт, зі своєї сторони, зобов`язується сплатити гонорар за дії Адвоката на підставі виставленого Рахунку-фактури, а також у випадку необхідності фактичні витрати, пов`язані з виконанням Договору.
Відповідно до п. 4.1 Договору, отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару.
Пунктом 4.3.1 Договору встановлено, що розмір гонорару складає 10000 (десять тисяч) гривень.
Відповідно до рахунку-фактури №1708261 від 17.08.2026, позивачу виставлено рахунок на суму 10000,00 грн за надання юридичних послуг за договором №1708/26 від 17.08.2026.
Відповідно до платіжної інструкції від 17.08.2026, ОСОБА_1 сплатив адвокату Якубову Богдану Вікторовичу суму 10000,00 за послуги адвоката за договором №1708/26 від 17.08.2026.
Суд зауважує, надаючи оцінку співмірності розміру понесених стороною витрат на адвоката з обсягом наданих ним послуг і виконаних робіт, потрібно з`ясовувати, які конкретно роботи (послуги) виконав (надав) адвокат. При цьому, суди враховують не лише, чи передбачено виконання цих робіт договором, але й чи відповідають вони критерію необхідності - чи було їх вчинення обов`язковим, чи доцільним було їх виконання - чи вплинули вони на перебіг розгляду справи.
Так, виходячи з аналізу ч. 2 ст. 134 КАС України, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами саме за результатами розгляду справи.
Частинами другою та третьою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру або погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
В цій постанові (№922/1964/21) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Частиною 5 статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 134 КАС України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною п`ятою статті 134 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У пункті 269 рішення у цій справі Європейський Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд наголошує, що витрати на надання правової допомоги мають бути співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
З огляду на наявні в матеріалах справи докази, суд зауважує, що їх характер, обсяг та зміст не є такими, що потребували тривалого часу адвоката для їх ґрунтовного вивчення, встановлення правовідносин між сторонами, подальшого аналізу судової практики з метою формування правової позиції та складання позовної заяви.
Таким чином, оцінивши суму гонорару з урахуванням наведених критеріїв співмірності, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем до стягнення сума судових витрат на правничу допомогу, з огляду на обставини справи, обсяг доказів, проведену роботу щодо підготовки до подання заперечень на заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, не відповідає складності справи, наданим адвокатом послугам, часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), а також значенню справи для сторони.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази надання правничої допомоги, складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для розгляду заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19 та 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", суті виконаних послуг, а також враховуючи, що позивач та його представник не брали участь в судовому засіданні та вимоги ч. 3 ст. 139 КАС України, суд вважає, що з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача необхідно стягнути 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Таким чином, заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених під час провадження за нововиявленими обставинами слід задовольнити частково.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Таким чином, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у справі №160/463/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.
Заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених під час провадження за нововиявленими обставинами - задовольнити частково.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати з надання правничої допомоги в розмірі 2000,00 грн.
У задоволенні іншої частини заяви - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку статті 256 КАС України та може бути оскаржена в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 295-297 КАС України.
Повний текст ухвали складено 05.10.2026.
Суддя Н.Є. Калугіна