Справа № 420/27706/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Гур`євої К.І., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місцезнаходження: 65025, м. Одеса, вул. Академіка Заболотного, 38А; код ЄДРПОУ 41405348), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ПАТ «УкрСиббанк» (місцезнаходження: 61000, м. Харків, просп. Московський, 60; код ЄДРПОУ 09807750) про визнання протиправною та скасування постанови №55190722 від 03.07.2019 року, -
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ПАТ «УкрСиббанк» про визнання протиправною та скасування постанови №55190722 від 03.07.2019 року.
Ухвалою від 14.09.2026 року Одеським окружним адміністративним судом вказану позовну заяву було залишено без руху, а також надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строків звернення до адміністративного суду, зазначення ідентифікатора для повного доступу до інформації про виконавче провадження №55190722, додатки до позовної заяви належним чином оформлені у паперовому вигляді.
10.08.2026 року (вх. №ЕС/90882/26) позивачем до канцелярії суду подано заяву на виконання ухвали суду, чим усунув зазначені судом недоліки.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28.09.2026 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін за наявними у справі матеріалами з урахуванням ст. 287 КАС України.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 27.09.2019 постановою старшого державного виконавця Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби міста Одеси ГТУЮ в Одеській області відкрито виконавче провадження №60172145 з примусового виконання постанови №55190722 від 03.07.2019 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Другого Суворовського ВДВС ГТУЮ в Одеській області суми в розмірі 106661,79 грн. Позивач вважає, що у даному випадку у державного виконавця були відсутні законні підстави для винесення постанови від 03.07.2019 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 106 611,79 грн, оскільки у межах виконавчого провадження №55190722 державним виконавцем не було забезпечено фактичного виконання рішення суду, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.
В судове засідання 06.10.2026 року сторони по справі не з`явились, сповіщались належним чином та завчасно про дату, час та місце судового засідання, від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, від відповідача та третьої особи жодних клопотань про розгляд справи без участі або перенесення судового засідання на іншу дату до суду не надходило.
Відповідно до ч.9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_2 Одеському окружному адміністративному суду.
Судом встановлено, що заочним рішення Пересипського районного суду м.Одеси від 24.01.2017 було стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором №11197470000 від 13.08.2007 року станом на 22.07.2015 року у загальному розмірі 1 036 164,79 грн., що складає за курсом НБУ на час здійснення розрахунку - 47 052,50 доларів США, з яких: сума заборгованості за кредитом - 929 858 гривень 17 копійок, що складає за курсом НБУ на час здійснення розрахунку 42 225,09 доларів США, сума заборгованості по процентам - 106 299 гривень 57 копійок, що складає за курсом НБУ на час здійснення розрахунку 4 827,41 доларів США, а також суму пені за несвоєчасне погашення заборгованості по сплаті пені за порушення термінів повернення кредиту та сплати процентів за кредит у розмірі 26 299,14 гривень, судові витрати в рівних частках у загальному розмірі 3654,00 грн.
На виконання зазначеного рішення Пересипським районним судом міста Одеси видано 11.09.2017 року виконавчий лист щодо стягнення з ОСОБА_1 вказаної вище суми боргу який було направлено на примусове виконання до Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби м.Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області.
Постановою старшого державного виконавця Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби міста Одеси ГТУЮ в Одеській області Ющук М.О. 20.11.2017 було відкрито виконавче провадження №55190722 з примусового виконання виконавчого листа №523/12150/15-ц.
Пунктом 3 вказаної вище постанови про відкриття виконавчого провадження визначено стягнути з боржника яким є ОСОБА_1 виконавчий збір в розмірі 106977,19 грн.
03.07.2019 старшим державним виконавцем Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби міста Одеси ГТУЮ в Одеській області Філімоновою К.В. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» та того ж дня винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 106611,79 грн.
27.09.2019 постановою старшого державного виконавця Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби міста Одеси ГТУЮ в Одеській області відкрито виконавче провадження №60172145 з примусового виконання постанови №55190722 від 03.07.2019 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Другого Суворовського ВДВС ГТУЮ в Одеській області суми в розмірі 106661,79 грн.
Позивач вважає, що у даному випадку у державного виконавця були відсутні законні підстави для винесення постанови від 03.07.2019 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 106 611,79 грн, оскільки у межах виконавчого провадження №55190722 державним виконавцем не було забезпечено фактичного виконання рішення суду, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом. При цьому, як зазначено позивачем та не спростовано позивачем, приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. 11.05.2020 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №62041478 і в рамках вказаного виконавчого провадження ОСОБА_1 сплачено основну винагороду приватного виконавця.
Відповідач зазначив про відсутність матеріалів виконавчого провадження у зв`язку з його знищенням.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Суд, у відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV, в редакції, яка діяла на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження та Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VІІІ, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №606-XIV та Закон № 1404-VІІІ).
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Частинами першою та другою статті 2 Закону № 606-XIV передбачено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України Про державну виконавчу службу (далі - державні виконавці).
Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів, що видаються судами (частини перша та друга статті 17 Закону № 606-XIV).
Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 606-XIV державний виконавець відкриває виконавче провадження, зокрема, на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Статтею 25 Закону № 606-XIV передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Згідно із частиною першою статті 28 Закону № 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Частиною третьою вказаної статті обумовлено, що постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред`явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.
Згідно з пунктами 6, 7 розділу XІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1404-VІІІ рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Згідно з п.1 ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частиною 1 ст.14 Закону № 1404-VIII визначено, що учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.15 Закону №1404- VIII сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.
Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.
Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.
Частиною п`ятою статті 15 Закону № 1404- VIII обумовлено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім`я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.
Згідно з ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (ч.2 ст.18 Закону №1404-VIII).
Відповідно до ч.ч.1-2 ст. 42 Закону №1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з:
1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;
2) авансового внеску стягувача;
3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Частиною 1 статті 27 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Відповідно до частини 2 статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
За приписами пунктів 1-6 частини 5 статті 27 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавчий збір не стягується:
1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";
4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;
6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини 9 статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Отже виконавчий збір стягується за примусове виконання рішення та за своєю природою є санкцією за невиконання рішення суду боржником.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що на момент прийняття постанови про стягнення виконавчого збору підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Згідно з вимогами розділу VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція), постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п.п. 1 - 4, 6, 7 і 9 ч. 1 ст. 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.п. 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 ч. 1 ст. 39 Закону.
Згідно п. 20 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання.
Відповідно до пункту 22 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.
Тобто, відповідно до вказаного пункту у постанові про повернення виконавчого документу стягувача, виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору, тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується тільки з суми, яка фактично стягнута на користь стягувача.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.37 Закону № 1404- VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову (ч.4 ст.37 Закону № 1404- VIII).
Частиною 3 статті 40 Закону №1404- VIII передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.
Разом з тим, обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: фактичне виконання судового рішення та вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень , наслідком яких стало його фактичне виконання.
За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
З наведеного слідує, що умовою справляння даного збору є саме примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби, тоді як у разі відсутності факту примусового виконання ними такого рішення законних підстав для справляння виконавчого збору немає.
Тобто, виконання рішення суду про стягнення боргу відбувається або у добровільному порядку, коли боржник сам сплачує заборгованість кредитору, або у примусовому порядку, коли цю заборгованість у примусовому порядку стягують з боржника органи та особи, які здійснюють примусове виконання рішень, та в подальшому перераховують її кредитору.
Так, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, та виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум або вартості переданого майна.
Умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. Крім того, законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом; розмір виконавчого збору вираховується також з фактично стягнутої суми чи майна.
Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі № 910/1587/13 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72403101).
Відповідно до положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження вчинення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження №51509215 у період з дня відкриття виконавчого провадження і до моменту винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
У свою чергу, органами державної виконавчої служби у примусовому порядку з позивача не було стягнуто суму коштів за виконавчим документом, примусового виконання даного рішення фактично не відбулося, а тому правові підстави для справляння виконавчого збору відсутні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 2540/3203/18.
Отже, суд погоджується з доводами позивача стосовно того, що оскаржувану постанову винесено відповідачем протиправно, оскільки реального виконання рішення суду (стягнення коштів за виконавчим документом) не відбулось.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18, за своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення. Умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 16.04.2020 у справі № 640/8425/19, від 16.04.2020 у справі №260/1261/18, від 31.05.2021 року у справі №640/22392/19.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому суд акцентує увагу на тому, що постанова Верховного Суду від 16.04.2020 у справі №640/8425/19, від 31.05.2021 року у справі №640/22392/19 ухвалена після змін до статті 27 Закону України Про виконавче провадження, внесених згідно із Законом України від 03.07.2018 № 2475-VIII.
На час розгляду даної справи виконавче провадження державним виконавцем рішення не виконане.
Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що оскільки в рамках виконавчого провадження дії державного виконавця не забезпечили примусове виконання виконавчого документу про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум відповідно до виконавчого листа та не призвели до стягнення у примусовому порядку суми, зазначеної у цьому виконавчому листі, отже підстави для стягнення виконавчого збору не виникли.
Отже, для стягнення виконавчого збору з боржника державний виконавець повинен вчинити виконавчі дії, результатом яких є фактичне виконання виконавчого документу.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи положення вказаних норм, суд вважає за необхідне стягнути на користь відповідача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору в розмірі 1064,96 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
В И Р І Ш И В:
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місцезнаходження: 65025, м. Одеса, вул. Академіка Заболотного, 38А; код ЄДРПОУ 41405348), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ПАТ «УкрСиббанк» (місцезнаходження: 61000, м. Харків, просп. Московський, 60; код ЄДРПОУ 09807750) про визнання протиправною та скасування постанови №55190722 від 03.07.2019 року - задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у скасуванні постанови старшого державного виконавця Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби міста Одеси ГТУЮ в Одеській області №55190722 від 03.07.2019 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 106 611 (сто шість тисяч шістсот одинадцять) грн. 79 коп.
Визнати протиправною та скасувати постанову №55190722 від 03.07.2019 року старшого державного виконавця Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби міста Одеси ГТУЮ в Одеській області від 03.07.2019 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 106 611 (сто шість тисяч шістсот одинадцять) грн. 79 коп.
Зобов`язати Пересипський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України винести постанову про закінчення виконавчого провадження №60172145 від 27.09.2019 з примусового виконання постанови державного виконавця від 03.07.2019 (ВП №55190722) щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 106 611 (сто шість тисяч шістсот одинадцять) грн. 79 коп.
Стягнути з Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місцезнаходження: 65025, м. Одеса, вул. Академіка Заболотного, 38А; код ЄДРПОУ 41405348) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 1064,96 грн. (одна тисяча шістдесят чотири грн. 96 коп.).
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
Повний текст рішення складено та підписано 06.10.2026 р.
Суддя О.М. Тарасишина