Справа № 201/12735/25
Провадження № 2/175/3810/25
РІШЕННЯ
Іменем України
"02" жовтня 2026 р. с-ще Слобожанське
Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Білоусової О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Яшиної М.В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Желізняк О.В..
розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Слобожанське в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про відшкодування моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся з позовом до суду до відповідача з позовною заявою про відшкодування моральної шкоди. Позов мотивує тим, що ОСОБА_1 27.03.2019 року звертався з клопотанням до Любимівської сільської ради про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, проте рішенням Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 19.04.2019 року № 609-20/VI йому було відмовлено. Відповідне рішення Любимівської сільської ради було визнано незаконним та скасовано рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду, яке набрало законної сили. Також рішенням було зобов`язано Любимівську сільську раду Дніпровського району Дніпропетровської області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 . На виконання цього рішення суду відповідач повторно розглянув звернення ОСОБА_1 від 27.03.2019 року та прийняв рішення від 19.06.2020 року №974-31/VII, яким йому відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Дане рішення Любимівської сільської ради було визнано протиправним та скасовано рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду. 10.10.2022 року Любимівська сільська рада прийняла рішення №1341-26/ VII щодо надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою.
Наявність моральної шкоди позивач мотивує тим, що вищевказані протиправні дії Любимівської сільської ради були пов`язані з порушенням законного порядку розгляду клопотання позивача і як наслідок винесення притиправних рішень порушує права позивача на безоплатне отримання земельної ділянки у власність, що в свою чергу принижує гідність позивача тому, що протиправне перешкоджання в реалізації прав і законних інтересів визначається, як завдання моральних страждань і в даному випадку у позивача вони виразились у душевних переживаннях, почуттям образи й несправедливості по відношенню до нього зі сторони органів владних повноважень, зміні нормального життєвого ритму, що змушувало його прикладати додаткові зусилля для захисту свої прав звертаючись до суду, витрачати особистий час, а також час, відведений для відпочинку і роботи, зазнавши душевних переживань через тривале почуття невизначеності.
З урахуванням викладеного у позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог, позивач просить визнати незаконні, протиправні рішення Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 19.04.2019 року № 609-20/VI та від 19.06.2020 року №974-31/VII такими, що завдали моральної шкоди та стягнути з відповідача на його користь 270 985, 35 грн., у відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок незаконних рішень відповідача.
Представник відповідача подав до суду відзив, в якому вказував, що оскільки позивачем подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій він просить стягнути з відповідача на його користь 270 985, 35 грн., у відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок незаконних рішень Любимівської сільської ради, просив встановити наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача та вини останнього в її заподіянні. Також у відзиві просив призначити психологічне експертне дослідження для встановлення факту завдання моральної шкоди та визначення розміру грошової компенсації.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідач у судовому засіданні заперечив проти позовних вимог, просив відмовити у їх задоволенні, також заявив клопотання про застосування строків позовної давності.
Заслухавши думку учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 19.04.2019 року Любимівська сільська рада Дніпровського району Дніпропетровської області на двадцятій сесії сьомого скликання розглянула клопотання ОСОБА_1 та прийняла рішення про відмову в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Указані обставини також підтверджені судовим рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.11.2019 року у справі №160/9257/19, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08.04.2020 року, яке набрало законної сили та яким задоволено позов ОСОБА_1 до Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, а саме:
- визнано незаконним рішення Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 19.04.2019 року № 609-20/VI про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 ;
- скасовано рішення Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 19.04.2019 року № 609-20/VI про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 ;
- зобов`язано Любимівську сільську раду Дніпровського району Дніпропетровської області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 27.03.2019 року та вирішити питання про надання або відмову у наданні дозволу та розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства в розмірі визначеної для членів сільськогосподарського підприємства, яке розташоване на території Любиміського ОТГ в Дніпропетровській області, Дніпровського району за межами населеного пункту с. Придніпрянське.
На виконання цього рішення суду відповідач повторно розглянув звернення ОСОБА_1 від 27.03.2019 року та прийняв рішення від 19.06.2020 року №974-31/VII, яким йому відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства в розмірі визначення для членів сільськогосподарського підприємства, яке розташоване га території Любимівської об`єднаної територіальної громади.
Мотивом відмови слугували ті обставини, що бажана земельна ділянка накладається на земельну ділянку, по якій прийнято рішення про створення громадських пасовищ у с. Придніпрянське Дніпровського району, Дніпропетровській області, а також те, що вона відноситься до ландшафтного комплексу Любимівські балки - включає систему р. Течія (с. Придніпрянське) та включена до схеми формування екологічної мережі Дніпропетровської області.
Судовим рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2021 року у справі №160/17119/20, позовну заяву ОСОБА_1 до Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково, а саме:
- визнано протиправним та скасовано рішення Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 19.06.2020 року №974-31/VII;
- зобов`язано Любимівську сільську ради Дніпровського району Дніпропетровської області надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства за межами населеного пункта с. Придніпрянське.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.11.2021 року у справі №160/17119/20 апеляційну скаргу Любиміської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року у справі №160/17119/20 змінено:
- виключено з мотивувальної частини рішення суду посилання на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:02:038:0004;
- пункт 3 резолютивної частини рішення суду викладено в наступній редакції:
«Зобов`язати Любимівську сільську ради Дніпровського району Дніпропетровської області надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства за межами населеного пункту с. Придніпрянське, бажане розташування якої зазначено в графічних матеріалах, долучених до клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою від 27.03.2019 вх.№423».
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року у справі №160/17119/20 залишити без змін.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.08.2022 року у справі №160/17119/20, заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю в адміністративній справі №160/17119/20 задоволено, зобов`язано Любимівську сільську раду Дніпровського району Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня отримання даної ухвали, подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2021 року (з урахуванням Постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 09.11.2021 року) у справі №160/17119/20.
10.10.2022 року Любимівська сільська рада прийняла рішення №1341-26/ VII щодо надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою.
Щодо заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на територіях України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами) установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 31 грудня 2022 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).
В подальшому такий строк дії карантину на території України відповідно до постанов Кабінету Міністрів України було неодноразово продовжено, та діяв до 01.07.2023 року.
24.02.2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», було введено воєнних стан по всій території України, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. 24.02.2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», яким затверджено Указ Президента України № 64/2022. В подальшому такий строк дії воєнного стану в Україні відповідно до Указів Президента України та Верховною Радою України (шляхом прийняття відповідних Законів України) було неодноразово продовжено, та діє по теперішній час.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії». Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 07.09.2022 року по справі № 679/1136/21.
Закон № 540-ІХ передбачив, що моментом, з якого продовжується позовна давність (у тому числі передбачена статтями 257, 258 ЦК України), є запровадження карантину відповідно до Постанови № 211, тобто 12.03.2020. А тому у разі, якщо сплив позовної давності мав би настати з 12.03.2020, а позивач звернувся до суду після цього моменту, але до закінчення карантину, позовна давність не може вважатись пропущеною, а суд не має підстав для застосування статті 267 ЦК України (наслідки спливу позовної давності). Така позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.11.2023 у справі №27/55(914/4078/21).
Закон № 540-ІХ містить пряму вказівку на продовження позовної давності на строк дії карантину, який відповідно до Постанови № 211 починається саме з 12.03.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Воєнний стан в Україні запроваджено Указом Президента «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, з 05:30 24.02.2022 строком на 30 діб, в подальшому його дія продовжувалася і триває на цей час.
Відповідно до Закону України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 року, який набрав законної сили 04.09.2025 року, пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключено.
Отже перебіг позовної давності в Україні було відновлено 4 вересня 2025 року на підставі Закону № 4434-IX.
За такого, враховуючи, що право на подання позову у позивачки виникло в 2019 році, з 12.03.2020 року до 03 вересня 2025 року діяла зупинка (пауза) перебігу строків давності, а тому строк позовної давності не сплив.
Щодо вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
За змістом частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За правилами частин 1, 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до частини 1 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд першої інстанції при вирішенні справи виносить рішення на підставі належних та допустимих доказів, досліджених в судовому засіданні відповідно до глави 5 ЦПК України.
Стаття 81 ЦПК України зобов`язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказами згідно зі статтею 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Докази мають відповідати вимогам, зазначеним у статтях 77-80 ЦПК України.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами статей 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до положень статті 129-1 Конституції України обов`язковість рішення суду віднесено до основних засад судочинства.
Згідно з частиною 1, частиною 2 статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що виходячи з положень статей 16і23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
У пункті 32 постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що «застосовуючи статті1173,1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) вказано, що «згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України). Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими та справедливими висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що відповідачем протиправно не сплачувалась пенсія, на яку позивач має право на підставі судового рішення.»
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 227/2918/19, порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, зокрема через порушення принципу належного урядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди (висновки Верховного Суду у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 227/2918/19; у постанові від 24 березня 2021 року у справі №545/1871/19; у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 461/85/19).
У практиці Європейського суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979, пункти 86, 89, рішення у справі «Антоненков та інші проти України» від 22 листопада 2005 року, заява № 14183/02, пункт 71).
За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Подібний висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17 листопада 2020 року у справі № 686/10710/18 (провадження № 61-125св19), від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20 (провадження № 61-2846св21), від 25 жовтня 2021 року у справі № 686/27099/20 (провадження № 61-6880ск21), від 15 листопада 2021 року у справі № 686/24617/20 (провадження № 61-10922св21), від 27 жовтня 2022 року у справі № 686/20441/21 (провадження № 61-3969св22).
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначено, що застосовуючи статті 1173,1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173,1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом посилалася на те, що внаслідок протиправних дій Любимівської сільської ради щодо рішення від 19.04.2019 року № 609-20/VI про відмову в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яке визнано незаконним та скасовано рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.11.2019 року у справі №160/9257/19, щодо рішення від 19.06.2020 року №974-31/VII про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства в розмірі визначення для членів сільськогосподарського підприємства, яке розташоване га території Любимівської об`єднаної територіальної громади, яке визнано протиправним та скасовано рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2021 року у справі №160/17119/20, з урахуванням змін, які внесені постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.11.2021 року, йому було завдано моральну шкоду, яку він оцінює, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, у 270 95, 35 грн.
Судом встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2021 року у справі №160/17119/20, з урахуванням змін, які внесені постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.11.2021 року, яким визнано протиправним та скасовано рішення Любимівської сільської ради рішення від 19.06.2020 року №974-31/VII, зобов`язано Любимівську сільську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства за межами населеного пункту с. Придніпрянське, бажане розташування якої зазначено в графічних матеріалах, долучених до клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою від 27.03.2019 вх.№423.
Наявність моральної шкоди позивач мотивує тим, що вищевказані протиправні дії Любимівської сільської ради були пов`язані з порушенням законного порядку розгляду клопотання позивача і як наслідок винесення притиправних рішень порушує права позивача на безоплатне отримання земельної ділянки у власність, що в свою чергу принижує гідність позивача тому, що протиправне перешкоджання в реалізації прав і законних інтересів визначається, як завдання моральних страждань і в даному випадку у позивача вони виразились у душевних переживаннях, почуттям образи й несправедливості по відношенню до нього зі сторони органів владних повноважень, зміні нормального життєвого ритму, що змушувало його прикладати додаткові зусилля для захисту свої прав звертаючись до суду, витрачати особистий час, а також час, відведений для відпочинку і роботи, зазнавши душевних переживань через тривале почуття невизначеності. Зауваживши про зневажливе ставлення з боку відповідача до нього, як до особи, яка брала участь у війні щодо захисту держави від агресії рф та особи, яка перебувала у полоні.
Судом також враховано, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.
Разом з тим, суд не бере до уваги посилання позивача на Методику розрахунку моральної шкоди № 14.1.75, де використано формула ОСОБА_2 , оскільки чинне законодавство України не містить поняття «презюмована моральна шкода», та бере до уваги постанову Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 372/4399/15-ц де зазначено, що 29 січня 2016 року рішенням Координаційної ради з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України методика О. М. Ерделевського про визначення розміру відшкодування моральної шкоди була виключена з Реєстру методик проведення судових експертиз та внесена до Переліку рекомендованої науково-технічної та довідкової літератури. Таким чином, ані Методика Ерделевського О.М., ані створена на її основі методика 14.1.75, які презюмують наявність моральної шкоди, не можуть застосовуватись при визначенні факту заподіяння та розміру моральної шкоди. До того ж такий розрахунок проведений безпосередньо позивачем, а не судовим експертом.
Проте, позивачем доведено факт заподіяння йому незаконними рішеннями та діями Любимівської сільської ради моральної шкоди у виді моральних страждань, які полягають у рішеннях відповідача, які визнані судом незаконними, необхідності неодноразово звертатись до суду із заявами, внаслідок чого змінювався уклад життя позивача, який був змушений значну частину часу витрачати на захист своїх інтересів як перед відповідачем так і перед судом.
Суд також зазначає, про те що відповідачем у відзиві зазначено у прохальній частині одним реченням у прохальній частині про призначення експертизи, але під час розгляду справи належним чином клопотання не подавалося та представником відповідавча не зазначалося.
Судом встановлено, що Любимівська сільська рада, допустила незаконні рішення та дії, що підтверджується рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.11.2019 року у справі №160/9257/19, яке набрало законної сили, та рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2021 року у справі №160/17119/20, з урахуванням змін, які внесені постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.11.2021 року, які в свою чергу є преюдиційними для вирішення даного спору, суд дійшов того висновку, що вказаними діями органу місцевого самоврядування позивачу завдано моральну шкоду, оскільки це призвело до переживань, почуття невизначеності, моральних страждань. Окрім того, позивач був змушений відстоювати своє право протягом двох років у судових інстанціях.
З урахуванням конкретних обставин справи, глибини заподіяної моральної шкоди, характеру та обсягу душевних страждань, яких зазнав позивач внаслідок незаконних дій органу місцевого самоврядування, вимог розумності, добросовісності, виваженості та справедливості, тривалості моральних страждань позивача у зв`язку з необхідністю докладання додаткових зусиль для доведення своїх вимог, суд дійшов висновку, що сума у розмірі 50 000, 00 грн. є достатньою для відшкодування спричиненої моральної шкоди.
Вирішивши чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються, аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, надавши їм оцінку, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення заявлених ОСОБА_1 вимог позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною 6 статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору в усіх судових інстанціях.
Беручи до уваги, що позивач звільнений від сплати судового збору, звернувся до суду з зазначеним позовом 10 жовтня 2025 року та судовий збір складає у розмірі 1 211, 20 грн., 09 грудня 2025 року позивач збільшив позовні вимоги до 270 985,35 грн. та судовий збір складає у розмірі 2 709, 85 грн.
Рішенням суду задоволено позовні вимоги у розмірі 50 000,00 грн.
Таким чином, відповідно до статті 141 ЦПК України, з Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам (2 709,85 х 18,45 %), що становить 499, 97 грн., а інша частина у розмірі 1 579, 88 грн. компенсується за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 1-18, 76, 77-81, 82, 95, 141, 228, 229, 235, 247, 258, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
У Х В А Л И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області (52042, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, с. Любимівка, вул. Садова, буд. 1, ЄДРПОУ 4339741) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) 50 000, 00 грн. (п`ятдесят тисяч гривень 00 копійок) в якості відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області (52042, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, с. Любимівка, вул. Садова, буд. 1, ЄДРПОУ 4339741) на користь держави судовий збір у розмірі 499, 97 грн.
Судовий збір у розмірі 1 579, 88 грн. компенсувати за рахунок держави.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення судового рішення апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О. М. Білоусова