ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про залишення позову без розгляду
06 жовтня 2026 р. м. Чернівці Справа №600/3970/26-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боднарюка О.В., розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся в суд з позовом до Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області щодо застосування за період з 20.05.2023 до 08.10.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 , грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, інших виплат, нарахованих та виплачених позивачу у зв`язку із проходженням військової служби;
- зобов`язати Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 20.05.2023 до 08.10.2023 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, інших виплат, нарахованих та виплачених, у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду, після відкриття провадження в справі позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії залишено без руху.
Встановлено позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви, шляхом подання до суду заяви, про поновлення процесуального строку звернення до суду, вказавши поважні причини його пропуску та надати відповідні докази на підтвердження поважності причин (за наявності).
На виконання вимог ухвали суду позивачем подано до суду клопотання, про поновлення строку для звернення до суду, в обґрунтування якого зазначено, що спірні вимоги стосуються виплати грошового забезпечення, а тому тримісячний строк, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, на момент звернення до суду вже втратив чинність відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025.
Позивач також зазначив, що його відрахування зі списків особового складу УСБУ в Чернівецькій області відбулося у зв`язку з переведенням до УСБУ в Херсонській області, а не у зв`язку зі звільненням з військової служби, у зв`язку з чим положення частини другої статті 233 КЗпП України до спірних правовідносин не застосовуються.
Крім того, позивач послався на те, що грошового атестата чи іншого письмового повідомлення про нараховані та виплачені йому суми він не отримував, а тому не мав можливості встановити факт та характер порушення своїх прав.
На його думку, про застосування відповідачем прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 саме за спірний період він дізнався лише з листа УСБУ в Чернівецькій області від 18.03.2026.
Позивач зазначив, що вперше звернувся до суду 12.06.2026, а після повернення позовної заяви повторно звернувся 28.07.2026.
Також позивач зменшив позовні вимоги, визначивши спірний період з 01.06.2023 по 08.10.2023 та при цьому зазначив, що у первісній редакції позовної заяви позивач просив визнати протиправними дії відповідача та зобов`язати його здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення та інших виплат за період з 20.05.2023 по 08.10.2023.
В ухвалі від 22.09.2026 суд послався на лист відповідача від 27.05.2025 № Ш-126/75/21-79, наданий на адвокатський запит, яким повідомлено про застосування прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 під час розрахунку виплат за період з 01.01.2020 по 31.05.2023 включно.
Оскільки вказаний лист стосувався періоду лише до 31.05.2023 включно, позивач зменшив позовні вимоги, шляхом визначення іншого спірного періоду з 01.06.2023 по 08.10.2023. Щодо цього періоду лист від 27.05.2025 жодної інформації не містив. Предмет і підстави позову при цьому не змінюються, а зменшення позовних вимог не є відмовою від позову в розумінні статті 189 КАС України.
З огляду на наведене позивач просив визнати строк звернення до суду не пропущеним та відмовити у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, а в разі встановлення судом пропуску такого строку - поновити його як пропущений з поважних причин.
Розглянувши подані учасниками справи клопотання, дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Строки звернення до адміністративного суду передбачені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зокрема, відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод та інтересів особи.
Відтак, до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 233 Кодексу законів про працю України, яка містить спеціальні для даних спірних правовідносин норми, які встановлюють строк звернення до суду за захистом порушеного в матеріальному аспекті права на оплату праці.
Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року Кодексу законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Таким чином, внесенням до статті 233 Кодексу законів про працю України вказаних змін, законодавець увів процесуальні строки для звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати.
Однак, п. 1 глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України передбачає, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин на всій території України був установлений Постановою КМУ №211, за пунктом 1 якої (у первинній редакції) карантинні обмеження були запроваджені з 12 березня до 03 квітня 2020 року.
Згодом цей строк був неодноразово змінений згідно з постановами КМУ від 23 лютого 2022 року №229, від 27 травня 2022 року №630, від 19 серпня 2022 року №928, від 23 грудня 2022 року №1423. Востаннє цей строк був продовжений Постановою КМУ від 25 квітня 2023 року №383 до 30 червня 2023 року і згідно з Постановою КМУ №651 карантин припинив дію з 30 червня 2023 року.
Аналіз статті 233 Кодексу законів про працю України у зіставленні з пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України дає підстави дійти висновку, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 Кодексу законів про працю України, були продовжені на строк дії карантину. Тобто, якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов`язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення не обмежувався строками, які визначені у статті 233 Кодексу законів про працю України, а продовжувався на строк дії карантину. З припиненням дії карантину - якщо строк, встановлений у статті 233 Кодексу законів про працю України, був "прив`язаний" до нього - закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору.
Такого ж підходу дотримався Верховний Суд в постанові від 12.09.2024 у справі №200/5637/23 з аналогічних правовідносин.
Відповідно, починаючи з 19 липня 2022 року для звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення недоплачених сум заробітної плати передбачено тримісячний строк (частина перша статті 233 КЗпП України), відлік якого треба починати з 19 липня 2022 року, тобто з дати набрання чинності Законом №2352-ІХ. Поряд з цим такий тримісячний строк для звернення з таким позовом до адміністративного суду завершився 19 жовтня 2022 року, проте, на підставі пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України, був продовжений до 30 червня 2023 року.
Протягом усього цього періоду (з 19 липня 2022 року до 30 червня 2023 року) позивач мав право у межах строку звернутися до суду з позовом щодо невиплати йому грошового забезпечення у належному розмірі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2023 року по справі №990/139/23 сформулювала висновок, що у зв`язку з відміною Постановою Кабінету Міністрів України №651 від 27 червня 2023 року на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року, продовжені строки, визначені статтею 233 КЗпП, завершились у 00 год. 01 хв. 01 липня 2023 року.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що до спірних правовідносин, що виникли з 01 червня 2023 року по 08 жовтня 2023 року (з урахуванням заяви про зміну/уточнення), підлягає застосуванню тримісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 233 КЗпП України.
Суд звертає увагу на те, що згідно з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 31 березня 2021 року по справі №240/12017/19, при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись". Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року №340/1019/19).
Як визнається позивачем у позові, він проходив військову службу в УСБУ в Чернівецькій області до 2023 роки (зокрема, у період з 01 червня 2023 року по 08 жовтня 2023 року).
Відповідно, за умови застосування до спірних правовідносин норм частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній на час спірного у цій справі періоду, тримісячний строк звернення позивача до суду з цим позовом тривав з 09 жовтня 2023 року по 09 січня 2024 року.
Натомість, даний позов подано до суду лише 28.07.2026 року (згідно відомостей сформованих в системі "Електронний суд").
При цьому, суд не погоджується з доводами позивача наведеними у поданій заяві на усунення недоліків зазначених в ухвалі суду, та вважає їх такими, що не спростовують висновків про пропуск встановленого законом строку звернення до суду.
Щодо посилань позивача на Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 суд зазначає, що визнання неконституційним положення частини першої статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку звернення до суду щодо стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат не означає автоматичного поширення правових наслідків цього рішення на всі правовідносини, що виникли до його ухвалення.
Аргументи позивача на те, що позовна заява подана ним після 11.12.2025, не свідчить про те, що строк звернення до суду не підлягає обчисленню з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Правові наслідки рішення Конституційного Суду України не усувають необхідності дотримання інших установлених законом процесуальних строків звернення до адміністративного суду.
В даному випадку спірні правовідносини виникли у 2023 році, а тому доводи позивача про те, що до 11.12.2025 перебіг будь-якого строку звернення до суду взагалі не розпочався, є необґрунтованими. Визначальним у цьому випадку є встановлення моменту, коли позивач дізнався або за об`єктивних обставин повинен був дізнатися про порушення свого права, а не лише дата формального звернення до суду.
Суд також відхиляє доводи позивача про незастосовність до спірних правовідносин частини другої статті 233 КЗпП України з огляду на те, що його було не звільнено з військової служби, а відраховано зі списків особового складу у зв`язку з переведенням до іншого органу. Наведені обставини не спростовують того, що заявлені позовні вимоги стосуються виплати грошового забезпечення за період проходження служби та виникли у зв`язку з припиненням проходження служби у відповідному органі. Переведення позивача до іншого органу не може свідчити про те, що він був позбавлений можливості своєчасно встановити розмір отриманого ним грошового забезпечення та звернутися до суду за захистом свого права.
Посилання позивача на те, що йому не було вручено грошовий атестат, суд також відхиляє.
Суд враховує, що порядок оформлення та використання грошового атестата військовослужбовця Служби безпеки України визначався розділом VI Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженої наказом Центрального управління Служби безпеки України від 10.04.2018 № 515/ДСК.
Згідно вимог зазначеного Інструкції встановлено, що грошовий атестат призначений для оформлення та передачі відомостей про грошове забезпечення військовослужбовця, у тому числі для цілей пенсійного забезпечення. При цьому особам офіцерського складу грошовий атестат безпосередньо на руки не видається, а після його оформлення він направляється у встановленому порядку до відповідного органу Служби безпеки України для подальшого оформлення пенсійних документів.
Такий порядок узгоджується з вимогами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», відповідно до якого документи для призначення пенсії особам, звільненим зі служби, подаються до органів Пенсійного фонду через уповноважені структурні підрозділи, у тому числі Служби безпеки України.
Отже, нормативно встановлений порядок оформлення пенсійних документів передбачає їх передачу до органу, уповноваженого на оформлення пенсії, а не покладає на військовослужбовця обов`язок отримати грошовий атестат особисто та пред`явити його до органу Пенсійного фонду. Відтак, сам по собі факт неотримання позивачем копії грошового атестата не може свідчити про те, що до моменту звернення до суду він не мав та не міг мати інформації про проведені з ним розрахунки та розмір належного йому грошового забезпечення. Тим більше, грошовий атестат не є документом, який відповідно до наведеного порядку має бути обов`язково вручений військовослужбовцю особисто.
Таким чином, посилання позивача на неотримання грошового атестата не є обставиною, яка сама по собі змінює момент, з якого особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, та не може бути підставою для обчислення строку звернення до суду виключно з дати фактичного отримання такого документа.
Відхиляє суд також і доводи позивача про те, що ним було зменшено позовні вимоги шляхом звуження спірного періоду з 20.05.2023-08.10.2023 до 01.06.2023-08.10.2023, а тому лист відповідача від 27.05.2025 № Ш-126/75/21-79 не може свідчити про обізнаність позивача щодо порушення його прав за спірний період.
Суд зазначає, що питання дотримання строку звернення до суду визначається не лише формальним співвідношенням дат, зазначених у позовних вимогах, а насамперед моментом, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, зміна позивачем строку спірного періоду після звернення до суду не означає виникнення нового права (іншого предмета спору) на звернення до суду та не переносить початок перебігу процесуального строку. Зменшення періоду, за який заявлено вимоги, не може мати наслідком автоматичного встановлення нової дати, з якої позивач вважає себе обізнаним про порушення права. Посилання позивача на те, що лист від 27.05.2025 стосувався періоду лише до 31.05.2023, не спростовує того, що позивач уже у 2025 році мав об`єктивну можливість з`ясувати порядок нарахування та виплати йому грошового забезпечення, у тому числі звернутися до відповідача за інформацією щодо наступного періоду.
Водночас, сама по собі відсутність у листі конкретної інформації щодо періоду з 01.06.2023 по 08.10.2023 не свідчить про те, що саме з 18.03.2026 (відповідь на адвокатський запит) позивач уперше отримав можливість дізнатися про порядок нарахування виплат за цей період.
За наявності сумнівів щодо правильності нарахування грошового забезпечення позивач не був позбавлений можливості своєчасно звернутися до відповідача із відповідним запитом щодо конкретного періоду.
Суд також не погоджується з твердженням позивача про те, що зменшення позовних вимог виключає значення листа від 27.05.2025 для вирішення питання щодо дотримання строку звернення до суду. Зменшення позовних вимог є процесуальною дією, яка впливає на обсяг судового розгляду, однак не змінює фактичних обставин, за яких позивач отримав можливість дізнатися про порядок нарахування грошового забезпечення.
Таким чином, зміна позивачем спірного періоду з 20.05.2023-08.10.2023 на 01.06.2023-08.10.2023 не створює нового строку звернення до суду та не свідчить про те, що щодо звуженого періоду такий строк почав обчислюватися лише з 18.03.2026.
Визначальним у цьому випадку є те, що позивач, зменшуючи обсяг заявлених вимог, не може шляхом зміни меж спірного періоду усунути наслідки пропуску строку звернення до суду щодо вимог, право на пред`явлення яких виникло раніше.
Отже, наведені позивачем обставини щодо первісного та повторного звернення до суду, а також щодо зменшення позовних вимог шляхом звуження спірного періоду, не свідчать про дотримання встановленого законом строку звернення до суду та не є підставами для його поновлення.
Так, відповідно до частини 3 статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Проаналізувавши наведене вище в сукупності, суд дійшов висновку про те, звертаючись до суду, позивачем жодних належних і допустимих доказів в підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду.
При цьому суд зазначає, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Така ж правова позиція наведена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, у постанові від 17.09.2020 по справі № 640/12324/19.
З урахуванням наведено вище суд дійшов висновку, що позивачем пропущено спеціальний строк звернення до суду та не доведено поважних причин пропуску цього строку, а відтак адміністративний позов підлягає залишенню без розгляду.
На підставі наведеного та керуючись статтями 240, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У Х В А Л И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії - залишити без розгляду.
Згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково. Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя О.В. Боднарюк