П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
29 вересня 2026 року справа 333/3968/26
Третій апеляційний адміністративний суду складі колегії:
головуючий суддя Суховаров А.В.
судді Головко О.В., Ясенова Т.І.,
розглянувши у письмовому провадженні в м.Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27.04.2026 (суддя Тучков С.С.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 08.04.2026 звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить: скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 №2530 від 30.12.2025 про накладення адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, а провадження у справі закрити.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27.04.2026 відмовлено в задоволенні позову. Суд першої інстанції виходив з того, що факт перебування позивача 21.12.2025 на території м. Запоріжжя без військово-облікового документа підтверджено актом про відсутність військово-облікового документа, протоколом про адміністративне правопорушення та відомостями Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо статусу позивача як військовозобов`язаного.
В апеляційній скарзі представник позивача просить рішення суду скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Посилається на те, що не був належним чином повідомлений про дату та місце розгляду адміністративної справи. Також посилається на те, що приміткою у статті 210 КУпАП визначено, що положення статей 210, 210- 1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного:
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що 21.12.2025 при перевірці військово-облікових документів у громадян на території міста Запоріжжя, посадовими особами Національної поліції України було встановлено, що позивач перебував без військово-облікового документу (військово-облікового документу в електронній формі).
В приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 посадовою особою було здійснено повторну перевірку наявності військово-облікового документу, в присутності свідків, під час якої було підтверджено відсутність у позивача військово-облікового документу (військово-облікового документу в електронній формі).
В протоколі про адміністративне правопорушення №2530 від 21.12.2025 позивач зазначив, що дійсно на блок-посту був затриманий поліцією, при собі мав тільки права, військовий квиток забув вдома. Про дату, час та місце розгляду справи належним чином був повідомлений, що підтверджується його підписом в протоколі про адміністративне правопорушення №2530 від 21.12.2025. На розгляд справи позивач не прибув, заяв та клопотань щодо переносу розгляду справи на іншу дату не надходило. Розгляд справи проведено за відсутності особи правопорушника відповідно до статті 268 КУпАП.
Постановою ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 №2530 від 30.12.2025 притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, і накладено на нього стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000грн.
Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Зазначений конституційний принцип презумпції невинуватості за аналогією підлягає застосуванню і у справах про адміністративні правопорушення.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій, бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії, бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному, об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Відповідно до частини 1 статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до статті 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян в дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до пункту 1 статті 247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, в тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, в тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, іншими документами.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні визначено Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до частини 6 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського. Абзацом другим цієї ж частини визначено, що «під час перевірки документів уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред`явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації».
Аналогічні приписи закріплені у пунктах 50, 52, 54 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024.
Частиною 3 статті 210-1 КУпАП передбачено, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, статтею 210-1 КУпАП. Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Колегія суддів зазначає, що обов`язок військовозобов`язаного мати при собі військово-обліковий документ та пред`явити його на вимогу уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського є безумовним і встановленим безпосередньо законом.
Матеріалами справи, зокрема протоколом про адміністративне правопорушення №2530 від 21.12.2025, актом про відсутність військово-облікового документа від 21.12.2025, а також відомостями Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, підтверджено, що позивач будучи військовозобов`язаним, 21.12.2025 перебував на території міста Запоріжжя без військово-облікового документа та не пред`явив його на вимогу уповноваженого представника ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сам позивач факту відсутності у нього військово-облікового документа під час перевірки по суті не заперечує, посилаючись тільки на процедурні порушення з боку посадових осіб.
Щодо посилання на примітку до статті 210 КУпАП, згідно з якою положення статей 210, 210-1 КУпАП не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, колегія суддів виходить з такого.
Наведене стосується випадків притягнення до відповідальності за неподання (несвоєчасне подання) громадянином відомостей (персональних даних), які держатель Реєстру спроможний одержати самостійно у порядку електронної інформаційної взаємодії. Натомість обов`язок мати при собі військово-обліковий документ та пред`явити його на вимогу уповноваженої особи, закріплений частиною 6 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», є самостійним обов`язком військовозобов`язаного, виконання якого не може бути замінене можливістю доступу органу військового управління до Реєстру. Об`єктивна сторона правопорушення, за яке притягнуто позивача, полягає саме у невиконанні цього обов`язку, а не у неподанні персональних даних. Тому зазначена примітка до спірних правовідносин не застосовується.
Матеріалами справи підтверджено, що другий примірник протоколу із зазначенням дати, часу та місця розгляду справи позивач отримав особисто під підпис, а отже був належним чином повідомлений про розгляд справи та мав можливість реалізувати права, передбачені статтями 268, 271 КУпАП.
Колегія суддів констатує, що у цій справі відповідач як суб`єкт владних повноважень виконав покладений на нього обов`язок доказування, надавши суду першої інстанції протокол про адміністративне правопорушення, акт про відсутність військово-облікового документа, відомості Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо статусу позивача як військовозобов`язаного. Оскаржувана постанова містить опис обставин, установлених під час розгляду справи, посилання на норми законодавства, які порушено, кваліфікацію діяння за частиною 3 статті 210-1 КУпАП та прийняте рішення. Накладений штраф у розмірі 17000грн у межах санкції частини 3 статті 210-1 КУпАП, яка передбачає накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 17000грн до 25500грн та відповідає її нижній межі.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач довів правомірність винесення постанови №2530 від 30.12.2025, а підстави для визнання її протиправною та скасування відсутні.
З урахуванням доводів і заперечень сторін, наданих ними доказів, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241-244, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27.04.2026 - без змін.
Постанова набирає законної сили 29.09.2026 та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя А.В. Суховаров
судді О.В. Головко
судді Т.І. Ясенова