П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
06 жовтня 2026 року справа 340/1757/26
Третій апеляційний адміністративний суду складі колегії:
головуючий суддя Суховаров А.В.
судді Ясенова Т.І., Головко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційні скарги ОСОБА_1 та Департаменту з питань виконання кримінальних покарань на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 (суддя Сагун А.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань про виплату індексації, допомоги на оздоровлення, допомоги при звільненні
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 25.03.2026 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність щодо не виплати індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.01.2017 по 20.07.2017;
- стягнути індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.01.2017 по 20.07.2017 у розмірі 11616,66 грн з компенсацією податків на доходи фізичних осіб;
- визнати протиправною бездіяльність щодо не виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням розміру індексації призначеної рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 (справа №340/1418/25) та індексації-різниці;
- зобов`язати нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням розміру індексації призначеної рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 (справа № 340/1418/25) та індексації-різниці;
- визнати протиправною бездіяльність щодо не виплати матеріальної допомоги за грудень 2015 року та лютий 2016 року урахуванням розміру індексації призначеної рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 року (справа № 340/1418/25) у розмірі 3684,26;
- стягнути недоплачений розмір матеріальної допомоги за грудень 2015 року та лютий 2016 року урахуванням розміру індексації призначеної рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 (справа №340/1418/25) у розмірі 3684,26 грн з компенсацією податків на доходи фізичних осіб;
- визнати протиправною бездіяльність щодо не виплати матеріальної допомоги за червень 2017 року урахуванням розміру індексації призначеної рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 (справа №340/1418/25) та індексації-різниці у розмірі 5625,97 грн;
- стягнути недоплачений розмір матеріальної допомоги за червень 2017 року урахуванням розміру індексації призначеної рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 (справа №340/1418/25) та індексації-різниці у розмірі 5625,97 з компенсацією податків на доходи фізичних осіб.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 адміністративний позов задоволений частково:
- визнано протиправною бездіяльність щодо ненарахування і невиплати за період з 01.01.2017 по 20.07.2017 включно щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення у розмірі 2040,88 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003;
- зобов`язано нарахувати та виплатити за період з 01.01.2017 по 20.07.2017 включно щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення у розмірі 2040,88 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, з урахуванням раніше виплачених сум індексації грошового забезпечення за цей період
- у задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Прийняте рішення суд мотивував тим, що Департамент є правонаступником Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, а відтак належним відповідачем; що з 01.01.2017 відбулося підвищення посадових окладів осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, при цьому розмір підвищення доходу позивача (1326,64 грн) не перевищив суму можливої індексації (3367,52 грн), унаслідок чого позивач набув право на щомісячну фіксовану індексацію-різницю у розмірі 2040,88 грн до дня звільнення зі служби. Відмовляючи у решті вимог, суд зазначив про їх передчасність, оскільки індексацію-різницю позивачу не нараховано і не виплачено, а матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача з вимогою про перерахунок відповідних виплат та відмови відповідача у його проведенні, вимога про компенсацію податку на доходи фізичних осіб є похідною та вирішується під час виконання судового рішення.
В апеляційній скарзі Департамент з питань виконання кримінальних покарань просить скасувати рішення суду в частині задоволення позовних вимог та відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилається на те, що індексація не входить до структури грошового забезпечення, визначеної пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №1294 від 07.11.2007 та пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017. Підвищення посадових окладів у зв`язку з переміщенням по службі та присвоєнням спеціальних звань, які впливають на визначення базового місяця індексації, здійснений позивачем розрахунок «індексації-різниці» є довільним і не підтверджений первинними бухгалтерськими документами. Департамент не є належним відповідачем, оскільки позивач проходив службу в іншому територіальному органі, який станом на дату ухвалення оскаржуваного рішення не припинений як юридична особа, а передавальний акт ліквідаційної комісії до Департаменту не надходив. В діях позивача наявні ознаки зловживання процесуальними правами у розумінні статті 45 КАС України (штучне дроблення позовних вимог, повторне заявлення вимог щодо індексації). Вважає, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України для спорів щодо проходження публічної служби.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 також подав апеляційну скаргу, у якій просить змінити резолютивну частину рішення в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача недоплачений розмір матеріальної допомоги за грудень 2015 року та лютий 2016 року у розмірі 3684,26 грн, недоплачений розмір матеріальної допомоги за червень 2017 року у розмірі 5730,74 грн, а також зобов`язати відповідача провести компенсацію (виплату) втрат доходів відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України. Посилається на те, що зі змісту поданого відповідачем відзиву на позовну заяву вбачається незмінність позиції Департаменту щодо відсутності підстав для перерахунку відповідних виплат, а відтак попереднє звернення до відповідача не могло призвести до іншого результату, індексація має систематичний та постійний характер. Під час виконання рішення суду у справі №340/1418/25 відповідач здійснив утримання податку на доходи фізичних осіб, а тому ефективним способом захисту є зобов`язання відповідача провести компенсацію втрат доходів відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України.
Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного.
Судом встановлено, що 19.12.2005 на підставі наказу начальника Петрівської виправної колонії (№ 49) управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Кіровоградській області №94о/с від 28.12.2005 позивача прийнято на службу в Державну кримінально-виконавчу службу України.
Наказом №306/ОС від 18.07.2017 позивача звільнено 20.07.2017 із посади старшого інспектора Олександрійського міськрайонного відділу з питань пробації Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції зі званням капітана внутрішньої служби на підставі власного рапорту. Календарна вислуга років при звільненні становить 12 років 07 місяців 12 днів, у пільговому обчисленні - 15 років 01 місяць 12 днів.
Постановою Кабінету Міністрів України №1252 від 16.12.2020 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» реорганізовано Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції шляхом його приєднання до міжрегіонального територіального органу Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань - Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, який визначено правонаступником органу, що реорганізується.
Наказом Міністерства юстиції України №4403/5 від 21.12.2020 затверджено Положення про Департамент з питань виконання кримінальних покарань, згідно з яким Департамент є правонаступником Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, які ліквідуються.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15.08.2022 у справі №340/1446/21, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.03.2023, визнано протиправною бездіяльність Департаменту щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 19.12.2005 по 20.07.2017 включно та зобов`язано Департамент нарахувати і виплатити таку індексацію, а також одноразову допомогу при звільненні у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 у справі №340/1418/25 визнано протиправною бездіяльність Департаменту щодо індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.12.2015 по 20.07.2017 із застосуванням індексу споживчих цін з наростаючим підсумком, починаючи з базового місяця - січня 2008 року, та стягнуто з Департаменту на користь позивача індексацію грошового забезпечення за цей період у сумі 49561,99 грн.
Згідно з довідками про грошове забезпечення розмір грошового забезпечення позивача у грудні 2016 року становив 5542,11 грн (без урахування премії за листопад 2016 року у сумі 3075,00 грн, виплаченої у грудні 2016 року), а у січні 2017 року - 6868,75 грн (з урахуванням виплаченої у лютому 2017 року премії за січень 2017 року у сумі 3925,00 грн).
Матеріали справи не містять доказів звернення позивача до Департаменту із заявою про перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні та матеріальної допомоги з урахуванням сум індексації, стягнутих рішенням у справі №340/1418/25, та індексації-різниці за період з 01.01.2017 по 20.07.2017.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено критерії, за якими суди перевіряють рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, зокрема чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та з дотриманням принципу рівності перед законом.
Щодо доводів Департаменту про неналежність відповідача колегія суддів зазначає наступне.
За змістом частин 1, 5 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації; у разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.
Водночас, як неодноразово наголошував Верховний Суд, публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, за якого функції держави, що реалізовувалися ліквідованим (реорганізованим) органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі. Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №2а-23895/09/1270, від 20.02.2019 у справі №826/16659/15 та від 13.03.2019 у справі №524/4478/17, на які посилається і сам апелянт.
Колегія суддів звертає увагу, що в силу частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У цій справі публічне правонаступництво Департаменту щодо Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції прямо встановлене нормативними актами - постановою Кабінету Міністрів України №1252 від 16.12.2020 та Положенням про Департамент з питань виконання кримінальних покарань, затвердженим наказом Міністерства юстиції України №4403/5 від 21.12.2020. Отже, перехід відповідної адміністративної компетенції відбувся на підставі публічно-правових актів, а не залежить від моменту внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення органу, що реорганізується, чи від факту надходження передавального акта ліквідаційної комісії.
Такий підхід узгоджується з принципом верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів особи. Протилежне тлумачення, за якого до завершення тривалої процедури ліквідації жоден орган не був би зобов`язаний відновити порушене право особи, унеможливило б реалізацію права на ефективний судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України та статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, обов`язок Департаменту нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період служби, зокрема за 2017 рік, уже встановлений судовими рішеннями у справах №340/1446/21 та №340/1418/25, які набрали законної сили, у тому числі за результатами апеляційного перегляду. Департамент виступав відповідачем у цих справах, а його аналогічні заперечення щодо неналежності відповідача були відхилені.
За таких обставин доводи апеляційної скарги Департаменту про те, що він не є належним відповідачем у цій справі, є безпідставними, а посилання на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 30.01.2019 у справі №552/638/17, є нерелевантними, оскільки стосуються загальних засад визначення належного відповідача, тоді як у цій справі належність відповідача підтверджена нормативно.
Щодо права позивача на індексацію-різницю грошового забезпечення.
Відповідно до частини п`ятої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 червня 2005 року № 2713-IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію».
Згідно з частиною п`ятою статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII «грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону».
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-XII (далі - Закон №1282-XII) визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1). Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягає, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Абзацами 3-6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків; сума індексації у місяці підвищення грошових доходів не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу; якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу; визначена таким чином сума індексації виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів).
Системний аналіз наведених приписів свідчить, що нарахування та виплата суми «індексації-різниці» має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов`язковою для всіх роботодавців незалежно від форми власності.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування абзаців 3-6 пункту 5 Порядку №1078, згідно з яким для вирішення таких спорів необхідно встановити розмір підвищення доходу особи у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), суму можливої індексації, що склалася у цьому місяці, та співвідношення між зазначеними величинами, викладений Верховним Судом у постановах від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21, від 29 березня 2023 року у справі №380/5493/21, від 06 квітня 2023 року у справі №420/11424/21 та від 20 квітня 2023 року у справі №320/8554/21, які стосуються подібних правовідносин.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що останнє нормативне підвищення посадових окладів осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України до січня 2017 року відбулося з 01 січня 2008 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294, а наступне - з 01 січня 2017 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2016 року №1036. Отже, січень 2017 року є місяцем підвищення доходу позивача у розумінні пункту 5 Порядку № 1078, а величина приросту індексу споживчих цін підлягала обчисленню наростаючим підсумком з лютого 2008 року і станом на січень 2017 року становила 210,47 відсотка.
З огляду на встановлений статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 1600,00 грн, сума можливої індексації у січні 2017 року становила 3367,52 грн, тоді як розмір підвищення доходу позивача становив 1326,64 грн (6868,75 грн - 5542,11 грн). Оскільки розмір підвищення доходу не перевищив суму можливої індексації, позивач набув право на щомісячну фіксовану індексацію-різницю у розмірі 2040,88 грн (3367,52 грн - 1326,64 грн), яка підлягала виплаті до наступного підвищення окладів або до дня звільнення зі служби, тобто до 20.07.2017 включно.
Доводи Департаменту про те, що індексація не є складовою грошового забезпечення, колегія суддів відхиляє, оскільки вони ґрунтуються на змішуванні різних правових категорій: структура грошового забезпечення, визначена постановами Кабінету Міністрів України №1294 та №704, не скасовує самостійного обов`язку роботодавця індексувати грошове забезпечення, прямо встановленого статтею 94 Закону №580-VIII, Законом №1282-XII та Порядком №1078. Правова позиція щодо систематичного та постійного характеру виплати індексації і належності її до грошового доходу, що підлягає індексації, викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі №638/9697/17.
Доводи апеляційної скарги Департаменту про те, що розрахунок індексації-різниці є довільним і документально не підтвердженим, а також про неврахування підвищення окладів у зв`язку з переміщенням по службі та присвоєнням спеціальних звань, спростовуються тим, що суд першої інстанції здійснив власний розрахунок на підставі офіційних показників індексу споживчих цін, встановленого законом розміру прожиткового мінімуму та довідок про грошове забезпечення позивача, наданих самим відповідачем, унаслідок чого визначив суму індексації-різниці (2040,88 грн) у розмірі, відмінному від заявленого позивачем (1936,11 грн). Водночас індивідуальне підвищення окладу внаслідок переміщення по службі або присвоєння спеціального звання не є підвищенням тарифних ставок (окладів) у розумінні пункту 5 Порядку № 1078 і не змінює базового місяця обчислення індексу споживчих цін; належних і допустимих доказів виплати позивачу індексації-різниці у спірному періоді відповідач до матеріалів справи не надав.
Щодо строку звернення до суду.
Частиною п`ятою статті 122 КАС України встановлено місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Разом з тим спір у цій справі стосується не власне проходження публічної служби, а невиплати належних позивачу сум грошового забезпечення, тобто порушення законодавства про оплату праці.
Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Верховний Суд у складі судової палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 сформулював висновок, що правовідносини, які мали місце до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положеннями статті 233 КЗпП України у попередній редакції, а з 19 липня 2022 року - у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
Оскільки спірні правовідносини щодо невиплати індексації грошового забезпечення виникли у 2017 році, тобто до 19 липня 2022 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати строк звернення до суду пропущеним. Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №360/917/19 не спростовує наведеного, оскільки відповідні висновки стосуються спорів щодо проходження публічної служби, а не спорів про стягнення належних працівникові виплат.
Щодо доводів про зловживання процесуальними правами.
Відповідно до статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Колегія суддів зазначає, що предметом розгляду у справі №340/1418/25 була індексація грошового забезпечення, обчислена за загальними правилами пункту 4 Порядку № 1078 за період з 01.12.2015 по 20.07.2017, тоді як у цій справі заявлено вимогу про індексацію-різницю, право на яку виникає на підставі абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 внаслідок підвищення посадових окладів з 01.01.2017. Отже, підстави позовів не є тотожними, а сам суд першої інстанції прямо застеріг, що виплата індексації-різниці має здійснюватися з урахуванням раніше виплачених сум індексації за цей самий період, чим унеможливлено подвійне стягнення. За таких обставин ознак зловживання процесуальними правами у розумінні статті 45 КАС України колегія суддів не вбачає, а підстав для залишення позовної заяви без розгляду немає.
Щодо доводів апеляційної скарги позивача колегія суддів зазначає наступне .
Позивач у своїй апеляційній скарзі наполягає на необхідності стягнення недоплаченої матеріальної допомоги за грудень 2015 року, лютий 2016 року та червень 2017 року, а також на зобов`язанні відповідача провести компенсацію втрат доходів відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про передчасність зазначених вимог. Розмір відповідних доплат за своєю природою є похідним від остаточно визначеного розміру грошового забезпечення позивача з урахуванням індексації-різниці, яка станом на час розгляду справи не була нарахована і не виплачена. Відтак до виконання рішення суду в частині нарахування та виплати індексації-різниці неможливо достеменно встановити ані розмір недоплати, ані факт порушення права позивача саме відповідачем.
Колегія суддів також враховує, що у суді першої інстанції позивач просив стягнути недоплачену матеріальну допомогу за червень 2017 року у розмірі 5625,97 грн, тоді як в апеляційній скарзі заявлено про стягнення 5730,74 грн, тобто фактично збільшено розмір позовної вимоги. Відповідно до частини 5 статті 308 КАС України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, а тому вимога у збільшеному обсязі не може бути предметом апеляційного перегляду.
Щодо вимоги про компенсацію податку на доходи фізичних осіб колегія суддів зазначає, що пункт 168.5 статті 168 Податкового кодексу України визначає цільове спрямування утриманих сум податку, а механізм такої компенсації врегульований постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44. Ця виплата є похідною від факту нарахування та виплати основних сум грошового забезпечення і реалізується на стадії виконання судового рішення, а тому висновок суду першої інстанції про передчасність такої вимоги є правильним.
Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29- 30 рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).
Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову у визначеному оскаржуваним рішенням обсязі.
Оскільки доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Керуючись статтями 241-244, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Департаменту з питань виконання кримінальних покарань залишити без задоволення, а рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 - без змін.
Постанова набирає законної сили з 06.10.2026 та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя А.В. Суховаров
судді Т.І. Ясенова
судді О.В. Головко