ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
06 жовтня 2026 року м. Дніпро справа № 280/532/26
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач),
суддів: Білак С.В., Сафронової С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року в адміністративній справі №280/532/26 (головуючий суддя першої інстанції - Сацький Р.В.) за позовом Головного управління ДПС у Запорізькій області до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ЗАПОРІЗЬКИЙ ВИРОБНИЧИЙ АЛЮМІНІЄВИЙ КОМБІНАТ» про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна,-
В С Т А Н О В И В:
Позивач 22.01.2026 року звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Акціонерного Товариства «ЗАПОРІЗЬКИЙ ВИРОБНИЧИЙ АЛЮМІНІЄВИЙ КОМБІНАТ», в якому просив надати дозвіл на погашення усієї суми податкового боргу відповідача за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року адміністративний позов залишено без задоволення.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та прийняти постанову про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що АТ «ЗАЛК» має узгоджений податковий борг перед бюджетом у сумі 130884712,30 грн.. Позивач зазначає, що відповідачу у встановленому порядку направлялись вимоги про сплату податкового боргу, проте заборгованість у добровільному порядку погашена не була, що зумовило звернення податкового органу до суду з позовом про стягнення відповідних коштів з рахунків платника податків у банківських установах. Разом з тим, направлені до банківських установ інкасові платіжні доручення повернуті до контролюючого органу без виконання у зв`язку із відсутністю коштів на рахунках. За таких обставин, позивач зазначає, що погасити податковий борг підприємства можливо виключно за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Наявність податкового боргу АТ «ЗАЛК» підтверджується наданими позивачем корінцем податкової вимоги №610-23 від 01.07.2015 року; інтегрованими картками відповідача, згідно з якими за АТ «ЗАЛК» обліковується податкова заборгованість у сумі 130884712 грн. 30 коп. у зв`язку з несвоєчасною сплатою податкових зобов`язань.
Доказів погашення вказаного податкового боргу на час розгляду справи відповідачем суду не надано.
Матеріали справи містять копії актів опису майна, копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Для реалізації повноважень контролюючого органу, передбачених п.95.3 ст.95 ПК України, позивачем стягуються кошти у рахунок погашення податкового боргу.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що АТ «ЗАЛК» є підприємством 97,55% статутного капіталу якого належить Державі в особі Фонду державного майна України. Суд послався на постанови Верховного Суду від 24.01.2019 по справі №826/2604/14 та від 31.03.2020 по справі №818/2857/14 щодо застосування Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» №2864-ІІІ від 29.11.2001, яким встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна. Таким чином суд дійшов висновку, що заходи стягнення, визначені ст.95 ПК України, зокрема, продаж майна, не можуть бути застосовані щодо державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Згідно з пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.
Платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (пункт 57.1 статті 57 Податкового кодексу України).
Згідно з положеннями статті 87 Податкового кодексу України джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.
Сплату грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснено також: а) за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника); б) за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів з урахуванням особливостей, визначених у пункті 43.4-1 статті 43 цього Кодексу; в) за рахунок суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (на підставі відповідної заяви платника) до Державного бюджету України.
Джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.
Відповідно до статті 88 Податкового кодексу України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.
Положеннями пунктів 89.1, 89.2, 89.8 статті 89 Податкового кодексу України передбачено, що право податкової застави виникає: пп.89.1.1 - у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; пп. 89.1.2 - у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу; пп.89.1.3 - у випадку, визначеному в пункті 100.11 статті 100 цього Кодексу, - з дня укладання договору про розстрочення, відстрочення грошових зобов`язань.
З урахуванням положень наведеної норми право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.
У разі якщо балансова вартість майна, на яке поширюється податкова застава, є меншою ніж сума податкового боргу платника податків, право податкової застави поширюється на таке майно.
У разі якщо балансова вартість такого майна не визначена, його опис здійснюється за результатами оцінки, яка проводиться відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
У разі збільшення суми податкового боргу складається акт опису до суми, відповідної сумі податкового боргу платника податків, у порядку, передбаченому цією статтею.
Право податкової застави не поширюється на майно, визначене підпунктом 87.3.7 пункту 87.3 статті 87 цього Кодексу, на іпотечні активи, що належать емітенту та є забезпеченням відповідного випуску іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, на грошові доходи від цих іпотечних активів до повного виконання емітентом зобов`язань за цим випуском іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, а також на склад іпотечного покриття та грошові доходи від нього до повного виконання емітентом зобов`язань за відповідним випуском звичайних іпотечних облігацій.
Право податкової застави не застосовується, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує ста вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Контролюючий орган зобов`язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі.
Відповідно до пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (п.95.2 ст.95 ПК України).
За правилами п.95.3 ст.95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.
Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення контролюючого органу підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу та скріплюється гербовою печаткою контролюючого органу. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Згідно з положеннями абз.2 п. 95.5 ст. 95 Податкового кодексу України у разі якщо податковий борг виник у результаті несплати грошових зобов`язань та/або пені, визначених платником податків у податкових деклараціях або уточнюючих розрахунках, що подаються контролюючому органу в установлені цим Кодексом строки, стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або коштів з рахунків такого платника у банках здійснюється за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу без звернення до суду, за умови якщо такий податковий борг не сплачується протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, та відсутності/наявності у меншій сумі непогашеного зобов`язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань, та/або бюджетного відшкодування податку на додану вартість. У разі наявності непогашеного зобов`язання держави перед платником податків у сумі, що є меншою за суму податкового боргу, ця норма застосовується в межах різниці між сумою податкового боргу та сумою зобов`язання держави.
У таких випадках:
рішення про стягнення коштів з рахунків такого платника податків у банках є вимогою стягувача до боржника, що підлягає негайному та обов`язковому виконанню шляхом ініціювання переказу у платіжній системі за правилами відповідної платіжної системи;
рішення про стягнення готівкових коштів вручається такому платнику податків і є підставою для стягнення.
Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Тобто, з аналізу вказаних положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин податкового законодавства вбачається, що за наявності відповідних обставин, а саме: якщо податковий борг виник у результаті несплати грошових зобов`язань та/або пені, визначених платником податків у податкових деклараціях або уточнюючих розрахунках, що подаються контролюючому органу в установлені Податковим кодексом України строки, за умови якщо такий податковий борг не сплачується протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, та відсутності/наявності у меншій сумі непогашеного зобов`язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань, та/або бюджетного відшкодування податку на додану вартість, контролюючий орган за рішенням його керівника (його заступника або уповноваженої особи) наділений правом для здійснення стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або коштів з рахунків/ електронних гаманців такого платника у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/ емітентах електронних грошей, без звернення до суду.
Податковий борг платника податків може бути погашений за рахунок будь-якого майна такого платника, переданого у податкову заставу, при цьому рішення про погашення усієї суми податкового боргу шляхом продажу майна, яке перебуває у податковій заставі, приймається на підставі рішення суду.
Суд апеляційної інстанції враховує, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 28 березня 2023 року у справі № 440/11471/21 зробив висновок, що обов`язковими умовами, наявність яких в своїй сукупності зумовлює виникнення у контролюючого органу права на звернення до суду із даним позовом є:
наявність у платника податків боргу зі сплати податків, зборів, обов`язкових платежів;
сума заборгованості платника податків на момент звернення контролюючого органу до суду із позовом про надання дозволу на погашення боргу за рахунок майна платника має бути узгодженою у встановленому законодавством порядку;
відсутність коштів на рахунках платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків;
наявність майна платника податків - боржника у податковій заставі.
Саме сукупність вказаних обставин наділяє контролюючого орган правом на звернення до суду із позовом про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків.
До предмету доказування у справі, що розглядається, входять обставини щодо переліку усіх відкритих платником податків банківських рахунків, наявність/відсутність на таких рахунках грошових коштів, необхідних для погашення наявної у відповідача суми податкового боргу, а також вчинення податковим органом дій щодо стягнення коштів з таких рахунків.
В спірному випадку, як з`ясовано судом вище, в інтегрованих картках відповідача на час вирішення спору обліковується податковий борг в розмірі 130884712 грн. 30 коп., який не сплачений в повному обсязі у встановлені строки.
Доказів оскарження податкової вимоги №610-23 від 01.07.2015 року в адміністративному порядку або в суді відповідачем не надано ані суду першої, ані суду апеляційної інстанцій, та в матеріалах справи такі докази відсутні.
Тобто, вказані податкова заборгованість відповідно до вимог статей 54 та 56 ПК Україхни набула статусу узгодженої, та як вірно зазначив суд першої інстанції, сума податкового боргу АТ «ЗАЛК» не є предметом спору в данній адміністративній справі.
Згідно із пунктом 59.5 статті 59 Податкового кодексу України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Як зазначалось вище, відповідно до пунктів 95.1-95.3 статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Натомість, контролюючим органом ані суду першої, ані суду апеляційної інстанцій не надано доказів звернення до суду із позовами про стягнення податкового боргу з відповідача, та в матеріалах справи такі докази відсутні.
Отже, контролюючим органом не дотримано встановленого Податковим Кодексом України порядку звернення до суду з позовом про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу відповідача за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.
Вказане, виключає наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Стосовно мораторію на примусову реалізацію майна державних та господарських товариств та врахування постанов Верховного Суду від 24.01.2019 по справі №826/2604/14 та від 31.03.2020 по справі №818/2857/14, на які послався суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд вважає таке посилання безпідставним з огляду на наступне.
Статтею 1 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29.11.2001 року №2864-III встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.
Відповідно до статті 2 цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв`язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов`язань боржника з перерахування фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Як встановлено судом першої інстанції Держава Україна володіє понад 97,55% акцій АТ «ЗАЛК».
Водночас, суд апеляційної інстанції враховує, що Верховний Суд в постанові від 24.04.2020 року у справі №822/1262/17 виснував, що дія Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» розповсюджується на механізм звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, а не контролюючим органом.
Таку ж позицію підтримала і судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28.03.2023 року у справі №440/11471/21, відступивши при цьому від висновку Верховного Суду, викладеному в постановах від 25.03.2021 року у справі №806/1453/17, від 11.02.2020 року у справі №818/1604/16, від 31.03.2020 року у справі №818/2857/14, від 19.01.2021 року у справі №808/3932/15, відповідно до якого у спорах про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника, що перебуває у податковій заставі, вирішуючи питання погашення податкового боргу, прерогативу над нормами Податкового кодексу України мають норми Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», яким встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств.
Верховний Суд у постанові від 28.03.2023 року у справі №440/11471/21 зазначив, що що у разі звернення податкового органу з позовом до суду про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника, що перебуває у податковій заставі, застосуванню підлягає Податковий кодекс України, який встановлює механізм і процедуру такого погашення, а норми Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» розповсюджуються на механізм звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, а не податковим органом.
Для забезпечення узгодженості судової практики з висновком, викладеним у цій постанові, Верховний Суд зазначає, що під час вирішення тотожних спорів повинні враховуватися наведені висновки щодо застосування норм права незалежно від того, чи перелічені всі постанови Верховного Суду, в яких викладено правову позицію, від якої відступила судова палата у цій справі.
Відтак, хоча суд першої інстанції і дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ГУ ДПС у Запорізькій області, проте не вірно застосував норми матеріального права.
Враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції при постановлені рішення допустив порушення норм матеріального права, що у відповідності до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для зміни рішення в частині обгрунтування висновків суду.
Керуючись статтями 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року в адміністративній справі № 280/532/26 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року в адміністративній справі № 280/532/26 змінити в його мотивувальній частині.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Білак
суддя С.В. Сафронова