П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 жовтня 2026 р. м. Одеса Справа № 484/4471/26
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Голуб В.А. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 вересня 2026 року (суддя Медведєва Н.А., м. Первомайськ, повний текст рішення складений 03.09.2026) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення,-
В С Т А Н О В И В:
06.07.2026 до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому позивач просив суд скасувати постанову №R608106 від 02.07.2026 по справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 вересня 2026 року позов задоволено повністю.
Також суд стягнув з бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 532,48 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 задовольнити у повному обсязі.
На обґрунтування поданої скарги зазначається, що позивач добровільно звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою 01.07.2026, в якій зазначив, що допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме: не прибув за повісткою до ТЦК та СП. Тобто військовозобов`язаний громадянин ОСОБА_1 чітко знав, так як має зареєстрований ВОД у застосунку «Резерв+», і усвідомлював той факт, що він не прибув за повісткою до ТЦК та СП у встановлений законодавством строк, зазначений у повістці, і за це може настати відповідальність. У зв`язку із чим апелянт наголошує, що прибувати за повісткою до ТЦК та СП є обов`язком, а не правом військовозобов`язаного, крім випадків, зазначених в законодавстві. Тих, хто ігноруватиме вимоги закону, можуть очікувати адміністративні стягнення.
Що стосується витрат на правову допомогу, апелянт зазначив, що у Додатку 1 вказано: підготовка договору, виїзд за місцем проживання Клієнта, надання юридичної консультації, укладення договору, але це не відповідає дійсності, адже договір було укладено ще 07.03.2026 у справі № 496/2060/26, де фігурував цей самий договір із зазначенням цієї ж послуги. Отже, представник ввів в оману суд та сторону, надаючи завідомо неправдиві дані.
Крім того, апелянт вважає, що розмір витрат на оплату правової допомоги, задоволений судом, який заявлений адвокатом (представником) позивача, є неспівмірним з обсягом послуг, наданих адвокатом, та є непропорційним до предмета спору.
Позивач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає апеляційному перегляду справи.
Справа розглянута судом першої інстанції у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження.
Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження з повідомленням учасників справи відповідно до частини п`ятої статті 286 КАС України.
Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів у разі, в тому числі, відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно із додатком "Резерв+" ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних в ІНФОРМАЦІЯ_4 , званні "солдат" (а.с. 13).
02.07.2026 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 винесена постанова про накладення адміністративного стягнення №R608106, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, та на нього накладене адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн 00 коп.
Згідно з описовою частиною постанови, ОСОБА_1 не прибув(ла) за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці (ст. 22 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"), чим допустив(ла) порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, чим вчинив правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
Вважаючи зазначену постанову протиправною ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом про її скасування.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів, які б обґрунтовували вину позивача в інкримінованому йому правопорушенні. Зокрема, відповідачем не було надано суду належних та достатніх доказів направлення позивачу зазначеної повістки та його належного оповіщення. Невручення повістки позивачу має наслідком відсутність його обов`язку прибувати до ТЦК та СП, а отже, виключає його адміністративну відповідальність за неприбуття для уточнення даних до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги та перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права у межах повноважень суду апеляційної інстанції, колегія суддів виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення відповідно до статті 251 КУпАП є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, та іншими документами.
Відповідно до вимог статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Диспозиція частини третьої статті 210-1 КУпАП передбачає відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України від 25.03.1991 №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон №3543-XII.
Відповідно до абз.2 ч.1 та ч.3 ст. 22 Закону №3543-XII у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.
Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються: перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк; смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).
У разі неприбуття громадянин зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
З аналізу наведених норм слідує, що громадянин повинен прибути за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, вказані у повістці, а у разі неможливості прибуття, повідомити територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про поважність причин не прибуття за повісткою.
Форма повістки затверджена Додатком 11 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1487. Зазначена форма передбачає обов`язкове зазначення мети виклику, що кореспондує із вимогами законів України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та "Про військовий обов`язок і військову службу".
Після номера повістки у її тексті вказується, що громадянин зобов`язаний з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідно до вимог частини десятої статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та частини першої статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" з конкретно визначеною метою.
Частина 10 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" встановлює обов`язок громадян з`являтися за викликом до ТЦК та СП для здійснення визначених законом дій, а саме: оформлення військово-облікових документів; взяття на військовий облік; проходження медичного огляду; направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності; призову на військову службу; проходження зборів військовозобов`язаних та резервістів.
Аналогічні приписи містяться у частині першій статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", якою передбачено, що громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до ТЦК та СП у строк і місце, зазначені в повістці, для здійснення дій у межах мобілізаційних заходів, зокрема: для взяття на військовий облік у період мобілізації; визначення призначення на особливий період; проходження медичного огляду.
Відповідно до приписів пункту 32 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1487, оповіщення громадян про необхідність явки для виконання дій, пов`язаних із веденням військового обліку, здійснюється шляхом вручення повісток. Виклик може здійснюватися лише для конкретно визначених законом дій: оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, визначення призначення на особливий період, призову на військову службу, участі у підготовці, проходження зборів військовозобов`язаних та резервістів.
Таким чином, пункт 32 Порядку №1487 узгоджується з частиною 10 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та частиною першою статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", конкретизуючи механізм виклику та підтверджуючи, що повістка може бути оформлена лише для реалізації визначених законом цілей.
Крім того, підпункт 2 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (Додаток №2 до Порядку №1487) покладає на призовників, військовозобов`язаних та резервістів обов`язок з`являтися за викликом лише для здійснення дій, прямо визначених законом, а саме: для взяття на військовий облік або перереєстрації за новим місцем проживання; для оформлення або ведення військово-облікових документів; для проходження медичного огляду згідно з рішенням відповідних комісій; для направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності; для призову на військову службу; для участі у навчальних (перевірочних) та спеціальних зборах; для визначення призначення на особливий період у межах мобілізаційних заходів.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 "Питання проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період" передбачені окремі випадки, у яких військовозобов`язані та резервісти можуть бути викликані до територіального центру комплектування та соціальної підтримки саме з метою уточнення своїх персональних або військово-облікових даних.
Так, пункт 21 Порядку №560 встановлює обов`язок резервістів та військовозобов`язаних з`являтися за викликом до ТЦК та СП, зокрема, для уточнення персональних даних та відомостей військово-облікового документа, а також для проходження медичного огляду та інших процедур, пов`язаних з веденням військового обліку.
Пунктом 41 Порядку №560 визначено, що належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку:
день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Отже, для притягнення особи до адміністративної відповідальності за неявку по повістці до ТЦК необхідна сукупність обов`язкових обставин: 1) направлення повістки за адресою, повідомленою військовозобов`язаним під час оновлення даних чи адресою реєстрації військовозобов`язаного; 2) відомості про спробу вручити таку повістку особі, що матиме наслідком або вручення повістки без подальшої явки, або не вручення з причин відмови отримати повістку, або з причин відсутності адресата за такою адресою.
Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку та відносини між ними визначено Правилами надання послуг поштового зв`язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. №270 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2023 р. №1071) (далі - Правила №270).
Абзацом 2 пункту 16 Правил №270 передбачено, що повістка або у випадках, передбачених законодавством, інший документ про виклик або оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів може бути надіслана рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення з позначками "Повістка ТЦК", "Вручити особисто".
За змістом пункту 17 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, послуга опису вкладення до поштового відправлення полягає в підтвердженні у визначеному оператором поштового зв`язку порядку відповідно до технологічного процесу здійснення такої операції вмісту вкладення до поштового відправлення із зазначенням індивідуальних ознак відповідного вкладення (конкретний вид, кількість тощо), що відрізняє його від інших речей.
Пункту 58 Правил №270 встановлено, що під час приймання для пересилання письмової кореспонденції на адресному боці кожного поштового відправлення проставляється відбиток поштового календарного штемпеля.
Дата відбитка поштового календарного штемпеля маркувальної (франкувальної) машини повинна відповідати даті подання письмової кореспонденції для пересилання. Якщо на письмовій кореспонденції, поданій для пересилання, відсутній відбиток поштового календарного штемпеля або зазначена дата не відповідає даті подання її для пересилання, така кореспонденція повертається відправникові для відповідного оформлення.
Згідно пункту 81 Правил №270 рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначками "Судова повістка", "Повістка ТЦК"), повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним.
У разі відсутності адресата (одержувача) або повнолітніх членів його сім`ї про надходження поштового відправлення, поштового переказу адресат (одержувач) інформується у спосіб, визначений оператором поштового зв`язку.
Абзацом 2 пункту 82 Правил №270 встановлено, що рекомендовані листи з позначкою "Повістка ТЦК" під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Повістка ТЦК".
Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв`язку адресат (одержувач) не з`явився для одержання рекомендованого (реєстрованого) листа з позначкою "Судова повістка", працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за зазначеною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.
Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв`язку адресат (одержувач) не з`явився для одержання рекомендованого листа з позначкою "Повістка ТЦК", працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за зазначеною адресою", яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.
Як вбачається з наданої відповідачем на підтвердження направлення на адресу позивача повістки копії конверта (а. с. 55), він не містить відбитка поштового календарного штемпеля з датою подання письмової кореспонденції для пересилання.
Водночас, згідно з абзацом 2 пункту 58 Правил №270, якщо на письмовій кореспонденції, поданій для пересилання, відсутній відбиток поштового календарного штемпеля або зазначена дата не відповідає даті подання її для пересилання, така кореспонденція повертається відправникові для відповідного оформлення.
Крім того, в порушення абзацу 3 пункту 82 Правил №270 на рекомендованому листі з позначкою "адресат відсутній за зазначеною адресою", відсуне засвідчення працівника об`єкта поштового зв`язку, який зробив цю позначку, а також не проставлено відбиток поштового пристрою.
Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, згадане рекомендоване повідомлення не містить відмітки "Повістка ТЦК", передбаченої Правилами надання послуг поштового зв`язку, що унеможливлює достовірну ідентифікацію його вмісту.
Також наявні в матеріалах справи копії поштового конверта не містять опису вкладення або інших відомостей, які б підтверджували зміст поштового відправлення, що передбачено абзацом 2 пункту 16 Правил № 270.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з наведеного, саме суб`єкт владних повноважень зобов`язаний довести, що він діяв у межах, установлених законом, відповідно до повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи належних доказів про сповіщення позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про скасування оскаржуваної постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення за відсутності події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги колегія суддів наголошує, що в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
Поряд з цим, відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Конституційний Суд України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип "in dubio pro reo", згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості.
Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу (абз. 1-3 п. 4 рішення ВП КСУ у справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК від 26.02.2019 №1-р/2019.
Зазначене узгоджується і з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої "доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом" (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі "Кобець проти України" (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі "Авшар проти Туреччини" (Avsar v. Turkey).
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду.
Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.
У пункті 30 постанови Верховного Суду від 08.07.2020 по справі №463/1352/16-а зазначено, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Таким чином, особу може бути визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, виключно в разі встановлення в її діянні всіх ознак складу інкримінованого їй адміністративного правопорушення, тобто, за наявності усіх необхідних елементів об`єктивних та суб`єктивних ознак, які характеризують діяння як правопорушення - у сукупності.
Під час апеляційного перегляду даної справи апелянтом не було надано доказів, які б об`єктивно та поза межами розумного сумніву доводили факт скоєння позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП. Відсутність таких доказів виключає можливість притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та належною підставою для закриття справи про адміністративне правопорушення №R608106.
Щодо стягнення судом першої інстанції витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Великою Палатою Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 також зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входять до предмета доказування у справі.
Під час визначення суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Під час вирішення судом питання відшкодування витрат на правову допомогу, суд повинен дослідити відповідність наданих видів допомоги критеріям видів правової допомоги, визначених статтями 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.11.2019 року у справі №826/7375/18.
Так, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. в матеріалах справи наявні копії:
1 Договору про надання правничої допомоги №0703/01/26 від 07.03.2026 (а.с. 7 зв., 8);
2. Акту приймання передачі наданої правничої допомоги від 05.07.2026 (а.с. 9);
3. Квитанції до прибуткового ордеру від 05.07.2026 (а.с. 9 зв.).
З огляду на наявні докази та відсутність аргументованого клопотання відповідача про неспівмірність витрат, заявлених позивачем до відшкодування, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат.
Колегія суддів зазначає, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Резюмуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не містять належних і переконливих аргументів, які б спростовували висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог. Суд першої інстанції правильно та в повному обсязі з`ясував усі обставини справи та надав їм належну юридичну оцінку відповідно до норм матеріального та процесуального права.
Порушень норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи чи є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, не встановлено.
З огляду на це, підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції відсутні.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 272, 286, 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 вересня 2026 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає відповідно до частини третьої статті 272 КАС України.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя В.А.Голуб
Суддя Ю.В.Осіпов