ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 580/1203/26 суддя першої інстанції: Анжеліка БАБИЧ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року у справі № 580/1203/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - апелянт, відповідач, Головний центр), у якій просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2015 до дня фактичної виплати - 21.01.2026;
- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2015 до дня фактичної виплати - 21.01.2026 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44).
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Головного центру щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, а саме індексації грошового забезпечення, за період з 01.01.2015 до 21.01.2026 (дня фактичної виплати) за весь час затримки виплати; зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу зазначену компенсацію за весь час затримки виплати за період з 01.01.2015 до 21.01.2026 (дня фактичної виплати) із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Підставою для часткового задоволення позову суд першої інстанції визначив те, що дія Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» поширюється, зокрема, на суми індексації грошового забезпечення, а компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від того, нараховано і виплачено його добровільно чи на виконання судового рішення.
З огляду на це суд першої інстанції дійшов висновку, що, виплативши 21.01.2026 індексацію грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі № 580/4184/24, відповідач був зобов`язаний одночасно нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів за весь час затримки.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Головний центр звернувся з апеляційною скаргою, у якій вказує на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає про те, що основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати саме нарахованих доходів, тоді як у разі нарахування сум на підставі рішення суду підстава для компенсації, на думку апелянта, пов`язується лише з несвоєчасним виконанням такого рішення.
Крім того, апелянт зауважив на тому, що суму індексації грошових доходів громадян включено до переліку доходів, які підлягають компенсації, лише Законом України від 04.02.2021 № 1214-IX та постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2021 № 355, а тому на момент нарахування індексації механізм нарахування компенсації на її суми, на думку відповідача, був відсутній.
Також апелянт посилається на те, що розрахунок компенсації належить до його компетенції як органу, в якому позивач проходив службу, а суд не може підміняти суб`єкта владних повноважень і вирішувати питання, віднесені до його дискреційних повноважень.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано справу із Черкаського окружного адміністративного суду.
Відзив на апеляційну скаргу від позивача до суду не надходив, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026 апеляційну скаргу Головного центру призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) та наказом від 18.03.2024 № 446-ОС виключений зі списків особового складу і всіх видів забезпечення.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 07.08.2024 у справі № 580/4184/24 визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015 до 28.02.2018 включно із застосуванням базового місяця - січня 2008 року.
Цим самим рішенням визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 31.12.2022 відповідно до абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078), а також щодо невиплати індексації грошового забезпечення за січень, лютий 2024 року.
Відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу зазначені суми індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
На виконання наведеного судового рішення відповідач 21.01.2026 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 308 027,96 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 678.
Отримавши виплату, 26.01.2026 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із запитом, у якому, зокрема, просив нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Листом від 02.02.2026 відповідач повідомив позивача про відсутність правових підстав для виплати такої компенсації, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Пунктом 4 Порядку № 1078 передбачено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Питання компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-III).
Відповідно до статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Частиною першою статті 2 Закону № 2050-III визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
У редакції, чинній до 26.02.2021, частина друга статті 2 Закону № 2050-III передбачала, що під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Законом України від 04.02.2021 № 1214-IX, який набрав чинності 26.02.2021, з абзацу п`ятого частини другої статті 2 Закону № 2050-III виключено слова «та інші», а саму частину доповнено, зокрема, абзацом шостим такого змісту: «сума індексації грошових доходів громадян».
Згідно зі статтею 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону № 2050-III встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до статті 7 Закону № 2050-III відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
На виконання Закону № 2050-III постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).
Згідно з пунктами 1, 2 Порядку № 159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, а компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
У редакції, чинній до 21.04.2021, абзац перший пункту 3 Порядку № 159 передбачав, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, серед яких зазначено заробітну плату (грошове забезпечення).
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2021 № 355, яка набрала чинності 21.04.2021, з абзацу першого пункту 3 Порядку № 159 виключено слова «разом із сумою індексації», а сам пункт доповнено, зокрема, абзацом «сума індексації грошових доходів громадян».
Відповідно до пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Пунктом 5 Порядку № 159 визначено, що сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Аналіз наведених норм у їх послідовних редакціях свідчить, що доводи апелянта про відсутність до 2021 року правового механізму компенсації втрати частини доходів на суми індексації не відповідають змісту законодавства.
Так, до набрання чинності Законом № 1214-IX перелік доходів у частині другій статті 2 Закону № 2050-III не був вичерпним, а пункт 3 Порядку № 159 прямо передбачав компенсацію грошових доходів, у тому числі грошового забезпечення, разом із сумою індексації.
Отже, Закон № 1214-IX та постанова Кабінету Міністрів України № 355 не запровадили новий вид доходу, що підлягає компенсації, а лише виокремили суму індексації в самостійну позицію переліку.
Таким чином, у кожній із редакцій Закону № 2050-III та Порядку № 159, що діяли протягом спірного періоду з 01.01.2015 до 21.01.2026, сума індексації грошового забезпечення належала до доходів, порушення строків виплати яких зумовлює обов`язок здійснити компенсацію, а тому питання про зворотну дію в часі зазначених змін у цій справі не виникає.
Зміни, внесені до статті 6 Закону № 2050-III Законом України від 18.12.2024 № 4158-IX, стосуються джерел виплати компенсації фондами соціального страхування і на спірні правовідносини не впливають.
Наведений висновок узгоджується з висновками Конституційного Суду України, який у пункті 2.2 мотивувальної частини Рішення від 15.10.2013 № 9-рп/2013 зазначив, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер і як складові належної працівникові заробітної плати спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати.
Верховний Суд у постанові від 06.02.2025 у справі № 380/6777/24, а також у постановах від 05.05.2022 у справі № 380/8976/21, від 29.11.2023 у справі № 560/11895/23 та від 14.12.2023 у справі № 600/4606/23-а дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації, є компенсаторною складовою заробітної плати (грошового забезпечення).
Разом з тим колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.05.2026 у справі № 280/8933/24 наголосила, що корегування виплати на індекс інфляції відповідно до Закону № 2050-III допускається лише щодо доходів, які не мають разового характеру.
Індексація грошового забезпечення нараховується щомісячно разом із грошовим забезпеченням за відповідний місяць і разового характеру не має. Щодо індексації-різниці Верховний Суд у постанові від 04.04.2024 у справі № 160/2481/23 також зазначив, що її нарахування й виплата мають щомісячний фіксований характер.
Отже, усі суми індексації, виплачені позивачу 21.01.2026, належать до доходів, на які поширюється дія Закону № 2050-III.
Стосовно доводів апелянта про те, що підставою для компенсації є лише несвоєчасне виконання рішення суду, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд неодноразово досліджував правову природу компенсації втрати частини доходів та умови її здійснення.
Зокрема, у постановах від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19, від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20, від 24.01.2025 у справі № 380/1607/24 та від 04.09.2025 у справі № 380/8640/24 Верховний Суд виходив з того, що основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати доходу.
Виплата такої компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав нарахування доходу: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Право на компенсацію особа набуває незалежно від того, чи були відповідні суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
У постанові від 04.09.2025 у справі № 380/8640/24 Верховний Суд, з посиланням на постанову від 24.01.2025 у справі № 380/1607/24, наголосив, що компенсація виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати сум, стягнутих на підставі судового рішення, та підлягає нарахуванню з моменту фактичного порушення строку виплати відповідного доходу за весь період його невиплати.
Як підтверджено матеріалами справи, що індексація грошового забезпечення за періоди з 01.01.2015 до 28.02.2018, з 01.03.2018 до 31.12.2022 та за січень, лютий 2024 року мала виплачуватися позивачу щомісячно разом із грошовим забезпеченням, проте фактично виплачена лише 21.01.2026.
Протиправність ненарахування та невиплати цих сум у встановлені строки підтверджена рішенням суду у справі № 580/4184/24, а тому строки виплати доходу порушено саме з вини відповідача, а не позивача, що виключає застосування статті 5 Закону № 2050-III.
Відтак, здійснюючи 21.01.2026 виплату заборгованості з індексації грошового забезпечення, відповідач відповідно до статті 4 Закону № 2050-III та пункту 5 Порядку № 159 був зобов`язаний у тому ж місяці нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, а невиконання цього обов`язку суд першої інстанції правильно кваліфікував як протиправну бездіяльність.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що визначений судом першої інстанції період з 01.01.2015 до 21.01.2026 окреслює загальні межі затримки виплати індексації та не змінює встановленого законом механізму розрахунку компенсації.
Сума компенсації обчислюється окремо за кожен місяць, за який індексацію грошового забезпечення не було виплачено своєчасно, у порядку, визначеному статтею 3 Закону № 2050-III та пунктом 4 Порядку № 159, тобто із застосуванням індексу інфляції за період невиплати саме цієї суми.
За таких обставин формулювання резолютивної частини оскаржуваного рішення відповідає висновкам Верховного Суду щодо нарахування компенсації за весь період невиплати доходу і не потребує зміни.
З приводу посилань апелянта на дискреційний характер його повноважень колегія суддів зазначає, що дискреційними є повноваження, за якими суб`єкт владних повноважень може обирати один із кількох юридично допустимих варіантів рішення.
Натомість статті 1, 4 Закону № 2050-III та пункт 5 Порядку № 159 імперативно покладають на відповідача обов`язок здійснити компенсацію в місяці виплати заборгованості, не залишаючи йому вибору щодо можливості її виплати.
Суд першої інстанції не визначав замість відповідача суму компенсації, а обрав спосіб захисту, передбачений пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України, - визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, залишивши безпосередній розрахунок компенсації за відповідачем.
Такий спосіб захисту не втручається в компетенцію відповідача, а забезпечує ефективне відновлення порушеного права позивача, тому відповідні доводи апеляційної скарги є безпідставними.
Перевіряючи рішення суду першої інстанції в частині виплати компенсації із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, колегія суддів зазначає, що пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується, зокрема, військовослужбовцям, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.
Пунктом 4 Порядку № 44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Оскільки компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення є компенсаторною складовою грошового забезпечення військовослужбовця, право на яке позивач набув під час проходження служби, суд першої інстанції обґрунтовано зобов`язав відповідача здійснити її виплату із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Такий висновок узгоджується з підходом Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.02.2025 у справі № 380/6777/24, у якій спір щодо компенсації податку на доходи фізичних осіб, утриманого з компенсації втрати частини доходів на суми індексації грошового забезпечення, кваліфіковано як спір щодо грошового забезпечення.
Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, всебічно і повно дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, що свідчить про необґрунтованість апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.
Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року у справі № 580/1203/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року у справі № 580/1203/26 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 328- 329 КАС України з урахуванням пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач С.В. Воловик
Судді Є.Д. Кравченко
О.О. Осіпова