П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 240/25276/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шуляк Любов Анатоліївна
Суддя-доповідач - Гнап Д.Д.
06 жовтня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючої судді: Гнап Д.Д.
суддів: Сушка О.О. Яремчукa К.О. ,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії.
I. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати в належному розмірі грошового забезпечення за період з 07.10.2022 по 19.05.2023, а також виплачених за цей період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань і премії, та зобов`язати відповідача здійснити їх перерахунок і виплату. Позивач просив визначити посадовий оклад та оклад за військовим званням шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідно 2022 та 2023 років, на належні тарифні коефіцієнти за постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, урахувати раніше виплачені суми та одночасно компенсувати утриманий податок з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Позов обґрунтовано тим, що відповідач застосував для обчислення окладів прожитковий мінімум станом на 01.01.2018, хоча після скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 належало використовувати прожитковий мінімум на 01 січня відповідного календарного року.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 05.06.2026 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо незастосування пункту 4 постанови №704 у редакції, чинній з 29.01.2020, під час обчислення окладів за період з 07.10.2022 по 19.05.2023 включно. Відповідача зобов`язано провести перерахунок і виплату грошового забезпечення та премії за зазначений період, а також виплачених грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 07.10.2022 по 31.12.2022, виходячи з прожиткового мінімуму на 01 січня відповідного року та з урахуванням раніше виплачених сум. У решті позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позов у відповідній частині, суд першої інстанції виходив з необхідності обчислення окладів із застосуванням прожиткового мінімуму на 01 січня відповідного календарного року. У перерахунку матеріальної допомоги за 2023 рік відмовлено, оскільки її не виплачували; у вимозі щодо компенсації податку відмовлено через відсутність на час розгляду спору щодо цієї компенсації.
II. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Не погодившись із рішенням у частині задоволених вимог, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення в цій частині та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Апелянт зазначає, що використовував еталонний текст постанови №704, розміщений у Єдиному державному реєстрі нормативно-правових актів, який передбачав застосування прожиткового мінімуму на 01.01.2018. Відповідальність за своєчасне приведення тексту Реєстру у відповідність до чинного регулювання покладена на його держателя, тому військова частина вважає свої дії правомірними.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
III. ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
У зв`язку з тим, що грошове забезпечення виплачувалося позивачу не у повному розмірі, позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою.
Однак, в листі №1663/3694 від 25.06.2025 відповідачем зазначено, що грошове забезпечення в період з 07.10.2022 по 20.05.2023 виплачено в належному розмірі.
Позивач вважає, що відповідач протиправно при визначенні розміру посадового окладу, окладу за військовим званням застосував розмір прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, тому звернувся до суду.
IV. ОЦІНКА ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Перевіривши рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до частини першої статті 308 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав.
Частина друга статті 19 Конституції України зобов`язує органи державної влади та їх посадових осіб діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Стаття 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає склад грошового забезпечення військовослужбовців. Розміри грошового забезпечення встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок його виплати - уповноваженими керівниками відповідних органів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено відповідні тарифні сітки та коефіцієнти. Первісна редакція пункту 4 передбачала визначення окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня календарного року. Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 цю розрахункову величину змінено на прожитковий мінімум на 01.01.2018.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, пункт 6 постанови №103 визнано протиправним та скасовано. Отже, застосування відповідачем у спірний період з 07.10.2022 по 19.05.2023 включно прожиткового мінімуму на 01.01.2018 не відповідало правовому регулюванню обчислення окладів.
Правовий підхід щодо використання актуального прожиткового мінімуму, а не його величини на 01.01.2018, викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21. Висновок щодо розрахункової величини враховується з огляду на спільне для відповідних правовідносин регулювання пунктом 4 постанови №704.
Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2022 установлено в сумі 2481 грн, а статтею 7 Закону України від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 - 2684 грн. Саме ці показники є належними для обчислення окладів за відповідні частини спірного періоду по 19.05.2023 включно. Зміни прожиткового мінімуму протягом 2022 року не змінюють визначеного пунктом 4 показника станом на 01 січня цього року.
Посилання апелянта на зміст еталонного тексту в Єдиному державному реєстрі нормативно-правових актів не спростовує зазначеного висновку.
Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим, зокрема, для органів державної влади, їх посадових та службових осіб.
Порядок ведення Реєстру та відповідальність його держателя за контрольний стан текстів не змінюють наслідків набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовано нормативне положення. Реєстр є засобом обліку та надання правової інформації, а розміщений у ньому текст не створює самостійної підстави для застосування скасованих судом змін.
Оскільки від розміру окладів залежить обчислення відповідних складових грошового забезпечення, премії та виплачених допомог, перерахунок цих виплат за належний період є способом відновлення порушеного права.
Таким чином, за період з 07.10.2022 по 19.05.2023 включно посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача підлягають обчисленню із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, та належних тарифних коефіцієнтів. Виплачені суми підлягають урахуванню під час перерахунку.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених дослідженими доказами.
Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні у матеріалах справи докази та правильно застосував норми матеріального і процесуального права.
За таких обставин підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, передбачені статтею 317 КАС України, відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 червня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуюча Гнап Д.Д.
Судді Сушко О.О. Яремчук К.О.