П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 жовтня 2026 року
м. Рівне
Справа № 559/4465/25
Провадження № 22-ц/4815/1676/26
Головуючий у Дубенському міськрайонному суді
Рівненської області: суддя Макеєв С.В.
Додаткове рішення суду першої інстанції ухвалено
08 червня 2026 року в м. Дубно
Дубенського району Рівненської області
без фіксування судового засідання за допомогою
звукозаписувального технічного засобу
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Гордійчук С.О., Шимків С.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" на додаткове рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 08 червня 2026 року в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Метагро" про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі, визнання відсутнім права оренди земельної ділянки та скасування запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки,
в с т а н о в и в :
У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" (далі - ТОВ "Західна агровиробнича компанія") звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Метагро" (далі - ТОВ "Метагро") про визнання відсутнім права оренди земельної ділянки, визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі та скасування запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки.
Ухвалою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 12 травня 2026 року позовну заяву ТОВ "Західна агровиробнича компанія" залишено без розгляду.
15 травня 2026 року представник ТОВ "Метагро" - адвокат Перепечай К.В. звернулась до суду із заявою, в якій просила ухвалити додаткове рішення у справі про стягнення на користь її довірителя з ТОВ "Західна агровиробнича компанія" витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 14 000 гривень.
Заяву обґрунтовувала тим, що мали місце необґрунтовані дії позивача, оскільки саме він, ініціювавши судову справу, не брав участі в судових засіданнях, затягував її розгляд шляхом подання клопотань про зупинення провадження у справі, які потребували відповідного процесуального реагування відповідачів. Натомість відповідачі об`єктивно були вимушені вчиняти необхідні процесуальні дії для захисту своїх прав та інтересів із залученням осіб, які надають професійну правничу допомогу, зокрема, для подачі заяв по суті спору та участі в судових засіданнях.
Додатковим рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 08 червня 2026 року стягнуто з ТОВ "Західна агровиробнича компанія" на користь ТОВ "Метагро" понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 000 гривень.
На додаткове рішення ТОВ "Західна агровиробнича компанія" подано апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на необґрунтованість та незаконність, що полягали в порушення норм процесуального права, просило його скасувати та прийняти нове - про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що після залишення позову без розгляду питання про компенсацію відповідачу судових витрат підлягає вирішенню за спеціальними правилами частин 5, 6 ст. 142 ЦПК України та лише за умови встановлення необґрунтованих дій позивача. Натомість саме собою звернення до суду з позовом або подання заяви про залишення позову без розгляду не може розцінюватися як така необґрунтована поведінка.
Заявник зазначав про те, що суд першої інстанції не встановив, які конкретно дії позивача були необґрунтованими, у чому полягала його недобросовісність, чи мав він на меті перешкоджання розгляду справи або ущемлення прав відповідачів, а також не навів доказів умисності чи зловживання позивачем процесуальними правами. Водночас ТОВ "Західна агровиробнича компанія" зверталося до суду з метою захисту свого переважного права на поновлення договору оренди землі, вважаючи, що належно виконувало договір та своєчасно повідомило орендодавця про намір скористатися переважним правом, тоді як земельну ділянку було передано в оренду ТОВ "Метагро". Тому саме звернення з відповідним позовом, за доводами заявника, мало під собою правові підстави та не свідчило про недобросовісну процесуальну поведінку. Крім того, зверталася увага суду на наявність невирішеної Великою Палатою Верховного Суду виключної правової проблеми щодо застосування такого способу захисту як визнання відсутнім права оренди, у зв`язку з чим провадження в низці справ у подібних правовідносинах зупинялися до закінчення перегляду у касаційному порядку справи № 456/252/22. Ці обставини, на думку заявника, додатково спростовують висновок про очевидну необґрунтованість його звернення до суду.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "Метагро" просить залишити її без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване - без змін.
Інший відповідач правом надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, хоча про таке право йому роз`яснювалося ухвалою Рівненського апеляційного суду від 28 липня 2026 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що 01 грудня 2025 року між Адвокатським бюро "Миколи Бляшина" та ТОВ "Метагро" укладено договір про надання правової допомоги.
Витрати на професійну правничу допомогу, понесені ТОВ "Метагро", становили 14 000 гривень та стверджуються вказаним договором, звітом про надану правничу допомогу від 15 травня 2026 року, рахунком №INV-004227 від 02 грудня 2025 року і платіжною інструкцією №4147 від 04 грудня 2025 року.
Задовольняючи відповідну заяву, суд першої інстанції виходив лише із того, що позов було залишено без розгляду, а тому відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України відповідач має право на компенсацію понесених ним судових витрат внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Проте з такими висновками погодитися не можна.
Порядок розподілу витрат у разі залишення позову без розгляду визначено нормами статті 142 ЦПК України.
У частинах 5, 6 ст. 142 ЦПК України зазначено, що в разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
У випадках, встановлених частинами 3-5 цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову в зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини 9 ст. 141 ЦПК України.
Відповідно до ч. 9 ст. 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Норми частин 5, 6 ст. 142 ЦПК України ідентичні нормам частин 5, 6 ст. 130 ГПК України.
Верховний Суд у постанові від 04 травня 2023 року у справі № 910/5911/22 зазначав, що в разі, зокрема, залишення позову без розгляду суд зобов`язаний виходити з положень ч.ч. 5 ст. 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною (пункт 8.11); при застосуванні ч. 5 ст. 130 ГПК України суд має встановити наявність/відсутність саме необґрунтованих дій позивача. Такі критерії встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин (пункт 8.12).
Також Верховний Суд у пункті 6.5 постанови від 06 березня 2024 року у справі № 905/1840/21 сформулював висновок про те, що відповідно до частини 5 ст. 130 ГПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені під час розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема, чи діяв позивач недобросовісно, пред`явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Тобто стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, в разі залишення позову без розгляду можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача (така правова позиція є сталою і послідовною та викладена також постановах Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 925/1372/21, від 11 травня 2023 року у справі № 921/811/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 924/341/22).
У постановах від 14 травня 2024 року у справі № 916/3278/, від 25 квітня 2024 року у справі № 903/1079/23 Верховний Суд вказав, що Господарський процесуальний кодекс України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під цими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, частина 5 ст. 130 ГПК України не встановлює конкретних критеріїв для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин. Поняття "необґрунтованість дій позивача" не є тотожнім таким поняттям як "зловживання правом", "неправомірність дій" або ж "встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача".
Верховний Суд зазначив, що "необґрунтовані дії позивача" не тотожні поняттю "необґрунтований позов", адже законодавець свідомо визначив саме підставу як дію позивача і яка / які є необґрунтованими, а не заяву по суті спору - позов.
Під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи висловлення явної неповаги до суду чи учасників справи (постанова Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 761/27076/19).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Виходячи із системного тлумачення положень ч.ч. 5, 6 ст. 142, ч. 9 ст. 141 ЦПК України, необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних із розглядом справи, відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами (постанова Верховного Суду від 26 липня 2024 року в справі № 736/1209/20).
Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені під час розгляду справи, та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16 (провадження № 61-24189св18), від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18 (провадження № 61-10254св20).
У постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 741/1681/17 (провадження № 61-48179св18) Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу у зв`язку із закриттям провадження у справі, вказав, що законодавець, гарантуючи особам право на звернення до суду за захистом та право на позов, передбачив компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача (ч. 5 ст. 142 ЦПК України). При цьому звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим ст.ст. 55, 124 Конституції України, та є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову, а добросовісні дії позивача спрямовані на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист. Таким чином, саме собою звернення з позовом до суду не свідчить про необґрунтованість дій позивачів, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивачів, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача під час звернення до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.
Обґрунтовуючи наявність підстав для компенсації витрат на професійну правничу допомогу, адвокат Перепичай К.В. посилалася на пред`явлення позивачем цього позову, подання ним клопотань про відкладення підготовчого судового засідання та зупинення провадження у справі, неучасть у судових засіданнях, а також подальше подання заяви про залишення позову без розгляду.
Між тим, наведені обставини самі по собі не свідчать про необґрунтованість процесуальних дій позивача у розумінні ч. 5 ст. 142 ЦПК України.
Звернення до суду з позовом є реалізацією гарантованого законом права на судовий захист. При цьому позивач обґрунтовував заявлені вимоги необхідністю захисту свого переважного права на поновлення договору оренди землі, а питання щодо належності обраного ним способу захисту було предметом формування судової практики, зокрема у зв`язку з переглядом Великою Палатою Верховного Суду справи № 456/252/22. За таких обставин саме пред`явлення позову не дає підстав вважати, що позивач діяв очевидно безпідставно чи недобросовісно.
Подання клопотань про відкладення судового засідання та зупинення провадження у справі є передбаченими процесуальним законом способами реалізації процесуальних прав учасника справи. Матеріали справи не містять встановлених судом обставин, які б свідчили про завідомо безпідставний характер таких клопотань, їх систематичне подання з метою затягування розгляду справи або інше використання цих процесуальних прав усупереч їх призначенню.
Подання позивачем заяви про залишення позову без розгляду є реалізацією наданого йому процесуальним законом диспозитивного права та без встановлення інших обставин недобросовісної процесуальної поведінки також не може саме по собі бути підставою для покладення на нього витрат відповідача.
Крім цього, посилання ТОВ "Метагро" на ініціювання позивачем значної кількості аналогічних судових спорів також не доводить необґрунтованості його дій саме у цій справі. Вирішення питання, передбаченого ч. 5 ст. 142 ЦПК України, потребує оцінки конкретної процесуальної поведінки позивача у відповідному провадженні, тоді як сам факт звернення з іншими аналогічними позовами не свідчить про недобросовісність дій у справі, що переглядається.
Встановлення факту надання ТОВ "Метагро" професійної правничої допомоги та документальне підтвердження розміру понесених витрат є необхідною, проте не достатньою умовою для їх компенсації за правилами ч. 5 ст. 142 ЦПК України.
Натомість відповідачем не доведено, а судом першої інстанції не встановлено будь-яких необґрунтованих дій позивача.
Тому відшкодування понесених відповідачем судових витрат відповідно до ч.5 ст.142 ЦПК України не ґрунтується на матеріалах справи, правозастосовній практиці і вимогах законодавства.
Підставою для скасування оскаржуваного судового рішення відповідно до пунктів 2, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України є недоведеність встановлених судом обставин справи, які визнано встановленими, та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового вирішення процесуального питання.
Керуючись ст.ст.367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" задовольнити.
Додаткове рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 08 червня 2026 року скасувати, а у відшкодуванні понесених Товариством з обмеженою відповідальністю "Метагро" витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.О. Гордійчук
С.С. Шимків