Справа № 515/869/26
Провадження № 2/515/1477/26
Татарбунарський районний суд Одеської області
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2026 року м. Татарбунари
Татарбунарський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Дем`янової О.А.,
за участю: секретаря судового засідання Унгурян Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Татарбунари Одеської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2026 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов обґрунтовано тим, що 08.05.2019 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» кредитний договір №981170351.
28.11.2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Договір факторингу №28/1118-01, відповідно до якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимог, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.
03.01.2019 року між «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №20190103, у відповідності до умов якого ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрах прав вимог.
Позивач покликається на те, що відповідно до реєстру прав вимог №7 від 26.12.2019 року до договору факторингу №20190103 від 03.01.2019 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача у розмірі 11815,00 грн, з яких: 5000,00 грн - заборгованість по основному боргу; 6815,00 грн заборгованість по процентам.
Оскільки, відповідач має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» у вищевказаному розмірі, представник позивач стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №20190103 від 03.01.2019 р, а також понесені судові витрати.
Рух справи
19 травня 2026 року у порядку автоматизованого розподілу справ між суддями справу передано на розгляд судді Дем`яновій О.А.
27 травня 2026 року ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Витребувано у Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» наступну інформацію:
- чи було емітовано на ім`я ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) платіжну картку № НОМЕР_2 ;
- виписку з карткового рахунку про рух грошових коштів відкритого до платіжної карти № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) за період з 08.05.2019 по 11.05.2019 3 відображенням часу зарахування коштів, призначення платежу та відправника коштів;
- інформацію щодо номеру телефону, на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою № НОМЕР_2 період 08.05.2019 по 11.05.2019.
Сторонам роз`яснено їх процесуальні права, зокрема право подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також те, що за відсутності клопотань будь-якої зі сторін справа буде розглянута в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Роз`яснено, що відповідач має право надіслати відзив на позовну заяву, позивач - має право підготувати відповідь на відзиви, виклавши письмово свої міркування, аргументи та надати відповідні докази, та направити відповідачу та суду з підтвердженням такого направлення учасникам справи, а відповідач має право підготувати заперечення на відповідь на відзив, та направити позивачу й суду з підтвердженням такого направлення учасникам справи.
Роз`яснено учасникам справи, що подання заяв по суті справи (позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву) є їхнім правом.
Аргументи, доводи, клопотання учасників справи
ТОВ «ФК «ЄАПБ» у позовній заяві просило про розгляд справи за відсутності представника, зазначивши, що підтримує позовні вимоги та не заперечує відносно заочного розгляду справи.
У червні 2026 року до суду повернулась поштова кореспонденція, яка направлялась судом ОСОБА_1 (копія ухвали Татарбунарського районного суду Одеської області від 27 травня 2026 року) з відміткою «Адресат відсутній».
13 липня 2026 року представник відповідача адвокат Царенко О.О. через підсистему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у зв`язку з тим, що позивач не довів факту надання та фактичного отримання Відповідачем кредитних коштів (тіла кредиту), оскільки Позивач сам визнав відсутність у нього будь-яких первинних документів про перерахування коштів (касових, меморіальних ордерів, виписок), пославшись на те, що не є первісним кредитором. Кредитний договір у реквізитах позичальника (розділ 5 договору) не містить номера картки чи рахунку Відповідача, на який нібито надійшли кошти, - тобто сам договір не пов`язує Відповідача зі спірною карткою. Також, посилання Позивача на «лист № 76411040-475e-4dd6-b7f7-41e155e360d2» є посиланням на внутрішній програмний ідентифікатор, а не на первинний платіжний документ, і жодним чином не підтверджує зарахування коштів. Крім того, АТ КБ «ПриватБанк» офіційно спростувало емісію картки № НОМЕР_3 на ім`я Відповідача та повідомило про неможливість ідентифікувати її власника; отже, твердження про належність картки Відповідачеві залишилося не лише недоведеним, а й прямо спростованим. Також, Позивач у позовній заяві сам посилається на правові висновки Верховного Суду (постанови від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16 та від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15ц), за якими належним доказом руху коштів та заборгованості за кредитним договором є банківська виписка з карткового рахунку позичальника. Проте Позивач не надав суду жодної виписки, а витребувана судом у ПриватБанку виписка не надійшла саме тому, що картка Відповідачеві не належить. Отже, за власним стандартом доказування Позивача, факт видачі та отримання кредиту залишається непідтвердженим. Тіло кредиту 5000,00 грн є недоведеним.
Зазначив також, що Позивач не довів факту укладення (підписання) електронного кредитного договору саме Відповідачем. Кредитний договір, за твердженням Позивача, укладено в електронній формі із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (SMS-кодом), а в подальших відносинах - логіна і пароля особистого кабінету (пункти 4.2, 4.4 договору). Згідно зі статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір вважається укладеним і прирівнюється до письмового лише за умови дотримання встановленого порядку його підписання, а обов`язок довести факт укладення та підписання договору конкретною особою покладається на сторону, яка на нього посилається.
Позивач надав лише роздруківку тексту договору з машинописним відтворенням «/ ОСОБА_1 /», проте не надав жодного доказу власне електронного підписання, а саме: ані самого одноразового ідентифікатора (SMS-коду) та доказів його формування, надсилання й уведення; ані номера мобільного телефону, на який такий код надсилався, і доказів належності цього номера Відповідачеві; ані відомостей про ідентифікацію особи, IP-адресу, дату й час операції та журнал (лог) дій в особистому кабінеті; ані доказів належності Відповідачеві тієї картки, що використана при оформленні.
Наявні у справі відомості, навпаки, ставлять під сумнів, що заявку подавав саме Відповідач. Зокрема, зазначена в договорі адреса позичальника - м. Білгород-Дністровський, вул. Лесі Українки, 13 - не збігається з дійсним місцем реєстрації Відповідача ( АДРЕСА_1 ), а зазначена електронна адреса (ІНФОРМАЦІЯ_1) Відповідачеві не належить. Відповідач заперечує факт укладення цього договору та отримання будь-яких коштів. За таких обставин надана Позивачем роздруківка не є достатнім і достовірним доказом волевиявлення Відповідача на укладення договору (статті 78-80 ЦПК України). Недоведеність укладення договору сама по собі є самостійною підставою для відмови в позові.
Нарахування 6 815,00 грн процентів є безпідставним: проценти нараховані після спливу строку кредитування та за явно несправедливою ставкою. За Графіком розрахунків, який є невід`ємною частиною договору, сторони погодили проценти в сумі лише 15,00 грн за 30 днів користування (сукупна вартість кредиту - 100,30 %). Позивач же вимагає 6 815,00 грн процентів, тобто у понад 454 рази більше погодженої суми та на 36 % більше самого тіла кредиту. Ці 6 815,00 грн нараховані як «понадстрокові проценти» за пунктом 4.2 договору за ставкою 1,70 % на день після закінчення 30-денного строку. Проте, згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14- 10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування; припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України застосовується лише в межах погодженого сторонами строку кредитування, а в подальшому права кредитора забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України (3 % річних та інфляційні втрати). Спроба у пункті 4.3 договору перейменувати понадстрокові проценти на «проценти в розумінні частини другої статті 625 ЦК України» не змінює їх дійсної правової природи як плати за користування кредитом, стягнення якої за узгодженою договірною ставкою після спливу строку кредитування не допускається. Крім того, ставка 1,70 % на день (близько 620 % річних) є явно несправедливою та суперечить засадам добросовісності, розумності та справедливості (пункт 6 частини першої статті 3, статті 509, 627 ЦК України). Умови про такі проценти значною мірою ґрунтуються на «Правилах надання грошових коштів у кредит», опублікованих на сайті moneyveo.ua, які Відповідач не підписував, і яким пункт 4.6 договору до того ж надає перевагу над самим договором. Тобто фактичний зміст грошового зобов`язання визначається одностороннім, несигнованим і таким, що може змінюватися, документом кредитора. За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), умови (правила), які не підписані позичальником і мають мінливий характер, не можуть вважатися складовою частиною укладеного договору, а нараховані на їх підставі додаткові платежі стягненню не підлягають. З огляду на викладене, вимога про стягнення 6 815,00 грн процентів є безпідставною в повному обсязі.
Також, зазначив, що Позивач не довів дійсності та обсягу набутого права грошової вимоги (відступлення / факторинг), оскільки матеріали справи не містять належного та достатнього підтвердження набуття Позивачем права вимоги, а саме:
1) обидва договори факторингу (№ 28/1118-01 від 28.11.2018 та № 20190103 від 03.01.2019) укладені раніше, ніж було укладено сам кредитний договір (08.05.2019); отже, вони є рамковими, а перехід конкретного права вимоги до Відповідача ставиться в залежність від Реєстру прав вимоги № 7 від 26.12.2019, дійсність і повнота якого не підтверджені;
2) Позивач надав лише витяги, а не повні засвідчені копії договорів факторингу та реєстрів з усіма додатками, що позбавляє суд і Відповідача можливості перевірити повний зміст, дійсність і реальність відступлення, а також обсяг переданих прав;
3) Позивач не надав жодних доказів фактичної оплати (фінансування) за відступлення права вимоги; за відсутності доказів реального розрахунку між сторонами договорів факторингу не доведено оплатного та реального характеру відступлення;
4) належних доказів надання Відповідачеві доказів переходу прав до нового кредитора у розумінні статей 517, 1082 ЦК України (у тому числі доказів направлення повідомлення саме на дійсну адресу реєстрації Відповідача) матеріали справи не містять; повідомлення, за твердженням Позивача, направлялося на адресу, зазначену в кредитному договорі, яка не є адресою реєстрації Відповідача.
Оскільки не доведено ані факту укладення договору Відповідачем, ані фактичного надання йому коштів, то у первісного кредитора не виникло дійсного права вимоги, яке могло б бути відступлене за ланцюгом договорів факторингу. Не можна набути (відступити) неіснуючого права.
Представник відповідача заперечив також проти покладення на відповідача будь-яких судових витрат Позивача з огляду на безпідставність позову.
Зауважив, що наявний у справі письмовий доказ - відповідь АТ КБ «ПриватБанк» від 24.06.2026 № 20.1.0.0/7-260623/138256 - прямо спростовує ключове твердження Позивача про належність спірної картки Відповідачеві та отримання ним коштів. За таких обставин позов є необґрунтованим, недоведеним і задоволенню не підлягає.
15 липня 2026 року представник позивача Чечельницька А.О. через підсистему «Електронний суд» подала відповідь на відзив, в якому вказала, що відповідно до умов кредитного договору № 981170351 від 8 травня 2019 року, укладеного між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 відповідач був ознайомлений на момент укладення Договорів, Відповідач розумів, що Договори укладається Сторонами дистанційно, в електронній формі, з використанням Інформаційно-телекомунікаційної системи Позикодавця, в результаті чого, відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію», у Сторін Договору позики виникають цивільні права та обов`язки. Порядок укладення (підписання) договорів передбачає направлення електронного повідомлення про прийняття (Акцепт) пропозиції (Оферти) укласти Договір в електронній формі та його підписання Сторонами шляхом використання електронного підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Укладений (підписаний) таким чином Договір прирівнюється до укладеного договору в письмовій формі. Підписуючи Електронне повідомлення Одноразовим ідентифікатором, Позичальник засвідчує, що його Акцепт є повним та безумовним, тобто він погоджується з усіма без виключення умовами Оферти. Сформовані таким чином електронні підписи накладаються на Договір. Після підписання такими електронними підписами Договору його умови вважаються прийнятими, а Договір позики є укладеним. На підписаний Договір накладається кваліфікована електронна печатка Товариства з кваліфікованою електронною позначкою часу. Договір позики зберігається в електронному вигляді в Особистому кабінеті Позичальника, а також направляється Позичальнику на електронну пошту. Також, укладаючи Договори, Позичальник засвідчив, що погоджується, що Електронний підпис з Одноразовим ідентифікатором є аналогом його власноручного підпису, а також усвідомлює правові наслідки такої згоди. У відповідності до умов кожного з договорів, їх підписання здійснювалось електронним підписом Позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надісланий на номер мобільного телефону вказаний Позичальником при укладанні договорів.
Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання Одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу Відповідачем на веб-сайт за допомогою Логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між Відповідачем та Первісним Кредитором (Позикодавцем) не було б укладено. Кредитні договори були укладені з позичальником в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису.
ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб-сайті позикодавця подав заявку на отримання позики за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання позики, після чого позикодавець надіслав відповідачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використав для підтвердження підписання договорів.
Таким чином, беручи до уваги вимоги ст.ст. 3,12, ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електрону комерцію», ч.1, 2 ст. 6, ч.1 ст. 7 ст.12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», ст.ст. 638,640,642 ЦК України, зважаючи на те, що сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, кредитний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Сторони узгодили розмір кредитів та позик, грошову одиницю, в якій надано кредити та позики, строк та умови користування коштами, що свідчить про наявність волі Відповідача для укладення договорів в електронній формі, на погоджених умовах шляхом підписання Договорів за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до листа №76411040-475e-4dd6-b7f7-41e155e360d2 кредитні кошти було перераховано на банківську карту № НОМЕР_3 .
ТОВ «ФК «ЄАПБ» повідомляє суд, що інформація про проведення успішних транзакцій зберігається безпосередньо у Кредитодавця, у зв`язку з чим, ТОВ «ФК «ЄАПБ» не володіє та не може володіти оригіналами первинних документів, в тому числі які підтверджують факт перерахування кредитних коштів на рахунок Відповідача, оскільки такі документи є банківською таємницею, та відповідно до п.35 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», формуються, складаються та зберігаються в установі банку який видавав кредит, відповідно до чинного законодавства України відповідальною особою банку.
Зазначила також, що стороною Відповідача не надано суду і не представлено належних і допустимих документальних доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, вказаний у договорі, або доказів того, що вказаний картковий рахунок йому не належить.
Щодо нарахування відсотків за користування кредитом, вказала, що з розрахунку заборгованості по кредитному договору № 981170351 від 08.05.2019, наданого первісним кредитором, відсотки нараховуються відповідно до п.п. 1.4., а саме по 0,50 грн в день. З 12.06.2019 відсотки нараховуються відповідно до п.п. 4.2., а саме по 85,00 грн вдень. Як вбачається з розрахунку заборгованості по кредитному договору № 755304445 від 14.11.2024 ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС, відсотки нараховуються по 85,00 грн вдень у відповідності до п. 4.2. кредитного договору. При цьому, жодних заперечень з приводу того, що Відповідач не погодився з умовами та правилами надання кредиту під час укладення та підписання договору чи про зарахування та розподілення сплачених коштів Відповідачем висловлено не було.
Наголосила також на тому, що за весь період перебування права вимоги за вищезазначеним Договором у ТОВ «ФК «ЄАПБ», позивач не здійснював жодних додаткових нарахувань і не застосовував жодних штрафних санкцій до боржника, тому просить суд стягнути із Відповідача ту заборгованість за кредитним договором, яка була нарахована первісним кредитором, а також відмовити відповідачу у задоволенні вимог щодо стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу на суму 5 000,00 грн.
15 липня 2026 року представник позивача Цвіток О.О. через підсистему «електронний суд» подала клопотання про витребування доказів, в якому вказала, що при подачі позовної заяви, було подано клопотання про витребування доказів судом, а саме позивач просив витребувати у АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (01001, Україна, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок, 1д, код 14360570) інформацію чи було емітовано на ім`я ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) платіжну картку № НОМЕР_2 .
Вказала, що представником позивача при наданні клопотання до суду було допущено технічну описку, а саме не вірно вказано номер банківської карти на яку було перераховано кредитні кошти.
У зв`язку з цим, позивач вважав за необхідне повторно надати до суду клопотання про витребування доказів судом та просила витребувати у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» інформацію чи було емітовано на ім`я ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) платіжну картку № НОМЕР_3 ; виписку з карткового рахунку про рух грошових коштів відкритого до платіжної карти № НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) за період: з : 08.05.2019 по 11.05.2019 з відображенням часу зарахування коштів, призначення платежу та відправника коштів; інформацію щодо номеру телефону, на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою № НОМЕР_3 за період: : 08.05.2019 по 11.05.2019.
16 липня 2026 року Татарбунарський районний суд Одеської області виніс ухвалу, якою задовольнив клопотання представника позивача, витребував у АТ КБ «ПриватБанк» інформацію чи було емітовано на ім`я ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) платіжну картку № НОМЕР_3 ; виписку з карткового рахунку про рух грошових коштів відкритого до платіжної карти № НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) за період: з 08.05.2019 по 11.05.2019 з відображенням часу зарахування коштів, призначення платежу та відправника коштів; інформацію щодо номеру телефону, на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою № НОМЕР_3 за період: 08.05.2019 по 11.05.2019.
11 серпня 2026 року на виконання вищевказаної ухвали суду, адресу суду надійшла відповідь АТ КБ «ПриватБанк» №20.1.0.0.0/7-260729/44705-БТ від 05.08.2026 року, з якої слідує, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 ). Номер телефону на який відправляється інформація про підтвердження операцій станом на 05-08-2026 р.: фінансовий номер телефону НОМЕР_6 . До листа додано виписку за договором №б/н за період 08.05.2019-11.05.2019.
13 серпня 2026 року представником відповідача через підсистему «Електронний суд» подано додаткові пояснення відповідача по суті спору, в яких із посиланням на письмовий доказ - відповідь АТ КБ «ПриватБанк» від 05.08.2026 № 20.1.0.0.0/7-260729/44705-БТ на ухвалу суду від 16.07.2026 року, вказав, що відповідь банку з доданою випискою встановлює лише такі обставини: (а) картка № НОМЕР_4 (рахунок НОМЕР_5 ) емітована на ім`я Відповідача; (б) за період 08.05.2019-11.05.2019 по картці відбувався рух коштів (усього надходжень - 8 500,00 грн, усього витрат - 8 440,89 грн), у тому числі 08.05.2019 на картку надійшла сума 5 000,00 грн.
Виписка не підтверджує, що 5 000,00 грн надійшли саме від первісного кредитора - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» - на виконання кредитного договору № 981170351. Операцію із зарахування 5 000,00 грн банк описав виключно як «Переказ Із картки», тобто як переказ з іншої платіжної картки, без зазначення відправника коштів та без будь-якого призначення платежу, яке посилалося б на кредитний договір, на первісного кредитора чи на видачу кредиту.
Ані виписка, ані відповідь банку не містять жодного посилання на кредитний договір № 981170351, на ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» або на «лист № 76411040-475e-4dd6-b7f7-41e155e360d2», на який посилається Позивач. Своєю чергою, сам кредитний договір у розділі 5 «Реквізити сторін» не містить номера картки чи рахунку, на який нібито перераховувалися кошти. Таким чином, у матеріалах справи відсутній об`єктивний зв`язок між кредитним договором № 981170351 і карткою № НОМЕР_3 : договір не називає цю картку, а виписка не називає договір. Єдиним джерелом «прив`язки» кредиту до картки залишається внутрішній програмний ідентифікатор Позивача («лист № 76411040…»), який до того ж первісно містив хибний номер картки ( НОМЕР_7 замість НОМЕР_8 ), що прямо ставить під сумнів його достовірність.
Відповідь банку не встановлює, який номер телефону був закріплений за карткою в момент нібито укладення договору, а тому не підтверджує, що одноразовий ідентифікатор (SMS-код), яким, за твердженням Позивача, підписувався договір, надсилався саме на номер Відповідача. Сумніви щодо укладення кредитного договору саме відповідачем підсилюються наявною суперечністю в його адресних даних , оскільки у кредитному договорі (розділ 5) адресою позичальника зазначено: АДРЕСА_2 , а електронною адресою - ІНФОРМАЦІЯ_1 , натомість за офіційними даними банку (у виписці від 05.08.2026) Відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . Отже, особа, яка подавала заявку на кредит, зазначила адресу, що не відповідає дійсному місцю реєстрації власника картки. Зазначене підтверджує обґрунтованість сумніву в тому, що заявку на кредит подавав і договір підписував саме Відповідач.
Виписка банку охоплює лише чотири дні (08.05.2019-11.05.2019) і не містить жодних відомостей ні про непогашення кредиту, ні про нарахування процентів, а тому не має доказового значення для підтвердження заявлених 6 815,00 грн процентів, а переказ із картки на суму 4 525,00 грн у день надходження коштів на рахунок свідчить про транзитний характер операцій по картці, а не про надання й використання Відповідачем кредитних коштів за договором.
Таким чином, представник відповідача вражає недоведеним факт передачі відповідачу 5 000,00 грн саме як кредитних за договором № 981170351, а належність картки відповідачу не є тотожним отриманню конкретного кредиту від конкретного кредитора за конкретним договором, тому вимога про стягнення 5 000,00 грн тіла кредиту є недоведеною.
Відповідь банку не стосується процентів, тому заперечення відзиву в цій частині залишаються чинними.
Зазначив також, що відповідь банку не стосується й питання відступлення права вимоги. Обидва договори факторингу (№ 28/1118- 01 від 28.11.2018 та № 20190103 від 03.01.2019) укладені раніше, ніж сам кредитний договір (08.05.2019); Позивач надав лише витяги, а не повні засвідчені копії договорів і реєстрів; докази оплати (фінансування) відступлення відсутні; належних доказів надання Відповідачу доказів переходу права до нового кредитора (статті 517, 1082 ЦК України) немає. Крім того, право вимоги є похідним: оскільки не доведено ні укладення договору Відповідачем, ні фактичного надання йому коштів, у первісного кредитора не виникло дійсного права вимоги, яке могло б бути відступлене.
Підсумовуючи викладене, зауважуючи, що картка № НОМЕР_3 емітована на ім`я Відповідача, 08.05.2019 на неї надійшло 5 000,00 грн як «переказ із картки», що не доводить, що ці кошти надані первісним кредитором як кредит за договором № 981170351 та договір підписаний саме Відповідачем; беручи до уваги недоведеність правомірності нарахування 6 815,00 грн процентів та дійсного обсягу відступлення права вимоги, з огляду на відсутність у виписці банку найменування відправника коштів та призначення платежу, просив відмовити у задоволення позову у повному обсязі.
Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження, у відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, за наявними у справі матеріалами.
У зв`язку з тим, що розгляд справи відбувався за відсутності сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
На підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, позивачем надано кредитний договір №981170351 від 08.05.2019 року, графік розрахунків, Договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», договір факторингу №20190103 від 03.01.2019 року між «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ЄАПБ», реєстру прав вимог №7 від 26.12.2019 року до договору факторингу №20190103 від 03.01.2019 року ТОВ «ФК «ЄАПБ», розрахунок заборгованості.
Мотивувальна частина
Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зав`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
За загальним правилом (частина 1 статті 12 ЦПК України), суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких, відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Вивчивши доводи позовної заяви, а також дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Відповідно до статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.
У частинах першій та другій статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» зазначено, що автентифікація - це електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) зауважувала, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
Аналогічні процесуальні положення закріплені у пункті 1 частини другої статті 76 ЦПК України та частині третій статті 100 ЦПК України.
Подання електронного доказу в паперовій копії саме собою не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу у випадку, якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (див.: постанови Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21).
У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 травня 2025 року у справі № 199/9897/22 викладено висновок: «Наказ про передання земельної ділянки у власність, внесений до електронної системи (Електронний документообіг), існує як електронний документ, має юридичну силу оригіналу, якщо він оформлений відповідно до вимог чинного законодавства. Електронний документ, створений з дотриманням вимог законодавства, має таку ж юридичну силу, як і документ на паперовому носії. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях. Оцінка електронного доказу здійснюється судом на загальних підставах, передбачених статтею 89 ЦПК України.».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Використання підпису одноразовим ідентифікатором передбачене Законом України «Про електронну комерцію», де міститься також і його визначення.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Водночас, згідно з пунктом 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
За своїм змістом такий підпис є пін-кодом - алфавітно-цифровою послідовністю, яку отримує особа, що авторизувалася в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції.
Підпис одноразовим ідентифікатором - це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Після отримання ця комбінація має бути введена особою в спеціальне поле на веб-сторінці, і фактично її введення прирівнюється до підписання договору з боку авторизованої особи.
Загалом, підпис одноразовим ідентифікатором є одним із видів електронних підписів.
У свою чергу, поняття «електронний підпис» визначається в чинному Законі України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги (станом на момент укладення спірного договору Закон мав назву «Про електронні довірчі послуги»). Електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис (пункт 12 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» (у редакції закону, чинного станом на момент укладення спірного договору) та пункт 15 частини першої статті 1 чинного Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги»).
Отже, загалом електронний підпис не обов`язково має бути нанесений чи інакше вбудований у документ, який ним підписується, достатньо того, щоб він будь-яким способом додавався до підписуваного електронного документа або принаймні логічно з ним пов`язувався.
Про те саме зазначається і у визначенні підпису одноразовим ідентифікатором, що міститься в Законі Україні «Про електронну комерцію»: це дані, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому спосіб такого додавання Законом не визначений, так само, як не визначено того, що саме, крім ідентифікації підпису, має забезпечувати електронний підпис одноразовим ідентифікатором.
Варто враховувати те, що поняття електронного підпису є родовим і визначає фактично будь-який вид підпису, що може використовуватися в електронному документообігу.
Водночас електронні підписи існують різних видів, частина яких передбачена законодавством, а частина є фактично непойменованими видами підписів (такі як підпис за допомогою біометричних даних або підпис шляхом простої вказівки свого ім`я в електронному документі).
Так, Закон України «Про електронну комерцію» називає і визначає такий вид підпису, як електронний підпис одноразовим ідентифікатором.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором не обов`язково повинен поєднуватися із підписуваними ним даними певним чином - він може додаватися до них у будь-який спосіб. Головне, щоб спосіб його додавання до підписаних даних надавав можливість установити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані особою, яка в них указана в якості підписувача.
У разі використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором цей ідентифікатор може бути прикріплений до даних, які ним підписуються, в будь-якій формі і в будь-який спосіб, який надає змогу установити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані саме тією особою, яка в них указана в якості підписувача.
Цей ідентифікатор технічно може існувати окремо від підписуваних за його допомогою даних, однак логічно з ними поєднуватися, що може бути встановлено при огляді інформаційно-комунікаційної системи особи, яка згенерувала і надіслала одноразовий ідентифікатор підписувача.
Факт поєднання одноразового ідентифікатора з підписаними за його допомогою даними може підтверджуватися тим, що: (а) особа, яка підписала ті чи інші дані, певним чином ідентифікувалася в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта елеткронної комерції, і залишила там свої контактні дані; (б) особа отримала цей ідентифікатор за тими контактними даними, які лишила, і ввела цей ідентифікатор у спеціально відведене поле; (в) ці дії особи були пов`язані саме з її наміром укласти певний договір, що може підтверджуватися тим, що текст договору або посилання на нього візуально розміщувалися поряд із тими полями, в які мав бути введений одноразовий ідентифікатор.
Верховний Суд у постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23 (провадження № 61-4523св25) акцентував увагу на тому, що питання достовірності, цілісності і незмінюваності змісту електронного кредитного договору є ключовим, оскільки від нього залежить те, чи може такий договір вважатися укладеним у письмовій формі або щонайменше чи можуть окремі його положення вважатися такими, що оформлені саме письмово.
Фактично, оскільки законодавство не вимагає, щоб електронні договори підписувалися тими видами підпису, які забезпечують незмінюваність їхнього змісту (КЕП або УЕП), питання щодо дотримання письмової форми при їх вчиненні зводиться до того, чи можна вважати зміст цих договорів зафіксованим (вимога частини першої статті 207 ЦК України).
Відсутність матеріально-правових вимог до фіксації змісту електронного договору не означає, що це питання може ігноруватися в ході судового розгляду, воно стає питанням доказування цілісності і незмінюваності електронного документа, в якому міститься відповідний електронний договір, тобто, переходить у площину процесуального права.
Як встановлено судом, на обґрунтування позовних вимог та доведення існування між сторонами кредитних зобов`язань, позивач долучив до позовної заяви кредитний договір №981170351 від 08.05.2019 року та графік розрахунків.
Разом з тим, вказані документи не містять візуального відображення одноразового ідентифікатора (алфавітно-цифрової послідовності), який за твердженням позивача застосовував позичальник, а лише містять данні Позичальника.
Матеріали справи не містять доказів того, що позичальнику направлявся одноразовий ідентифікатор на номер мобільного телефону (чи будь-яким іншим шляхом)останнього.
Зважаючи на те, що кредитний договір не містяться візуального відображення одноразового ідентифікатора (алфавітно-цифрової послідовності), то у суду не має правових підстав вважати, що сторони підписали цей договір, уклали правочини та узгодили умови кредитування.
З огляду на викладене, посилання позивача на те, що кредитний договір, було підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, чим підтверджено укладання між ним та первісним кредитором такого правочину в електронній формі, є безпідставним, оскільки не підтверджуються належними та допустимими доказами.
Згідно ст. 100 ЦПК електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «;Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Наданий позивачем до позовної заяви кредитний договір не містить даних про його підписання одноразовим ідентифікатором, що має бути згенерований при підписанні відповідачем цього договору.
При цьому, зазначення у тексті договору особистих даних позичальника (прізвища, ім`я, по батькові відповідача, адреси його проживання, серії, номера паспорта та ідентифікаційного коду, електронної пошти, телефону, тощо) не підтверджує факту підписання останнім кредитного договору в електронній формі.
Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину.
Обґрунтовуючи свої позовні вимог позивач, зокрема, вказував про, що первісним кредитором було здійснено грошовий переказ у розмірі 5000,00 грн на банківський картковий рахунок, вказаний відповідачем.
Суд, з врахуванням встановлених обставин та зважаючи на те, що позивачем не було доведено наявності кредитних правовідносин між сторонами, вважає про відсутність правових підстав для стягнення вказаних коштів як кредитну заборгованість, тому позивач має право звернутись до суду з питанням про стягнення безпідставно набутих коштів.
Відповідно до ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Висновки за результатами розгляду справи
З урахуванням наведеного, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність та взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, а тому задоволенню не підлягають.
Розподіл судових витрат
Виходячи із положень статей 133, 141 ЦПК України суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, судових витрат.
Зважаючи, що позовні вимоги залишено без задоволення, то суд не здійснює розподіл судових витрат на користь позивача.
Натомість, представником відповідача у відзиві на позовну заяву, із посиланням на вимоги ч.8 ст.141 ЦПК України, заявлено вимогу про стягнення з позивача на користь ОСОБА_1 понесених судових витрат на правничу допомогу у сумі 5000,00 грн.
Згідно з ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Щодо судових витрат на професійну правничу допомогу.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача - адвокат Царенко О.О. просить стягнути відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та, керуючись ч.8 ст.141 ЦПК України, стягнути з позивача на користь свого довірителя - відповідача у справі ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 751/3840/15-ц від 20.09.2018 року на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
Так, на підтвердження витрат на правову допомогу представник відповідача долучив до матеріалів справи: копію ордера на надання правничої допомоги №1451027 від 04.07.2026 та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2139 від 11.01.2012 року.
За змістом ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини у справах «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Частиною 1 статті 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу в сумі 5 000 грн, суд не вирішує дане питання при ухваленні рішення, оскільки представником відповідача було зазначено про подання доказів на підтвердження витрат на професійну правову допомогу протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України
Керуючись статтями 12, 81, 89, 141, 247, 263-265, 354 ЦПК України, суд,
УХВАЛИВ:
Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ: 35625014, місцезнаходження: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Лісова, 2;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована адреса: АДРЕСА_1 .
Суддя О.А.Дем`янова