ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2026 року м. Львів Справа № 380/24801/25 пров. № А/857/39057/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шевчук С. М.
суддів - Боршовського Т. І.
Носа С. П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Райкоопзаготпрому Яворівської райспоживспілки на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року у справі № 380/24801/25 за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до Райкоопзаготпрому Яворівської райспоживспілки про стягнення заборгованості,
місце ухвалення судового рішення м. Львів
Розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження
суддя у І інстанції Гулкевич І.З.
дата складання повного тексту рішення 10 червня 2026 року
ВСТАНОВИВ:
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (надалі по тексту також - позивач, ГУ ПФУ у Львівській області) звернулося до суду з адміністративним позовом до Райкоопзаготпрому Яворівської райспоживспілки (надалі по тексту також - відповідач, Райкоопзаготпром), в якому просило стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 690296,78 грн, з яких 686240,78 грн - заборгованість по капіталізованих платежах та 4056,00 грн - заборгованість по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року у справі № 380/24801/25 позов задоволено повністю, стягнуто з Райкоопзаготпрому Яворівської райспоживспілки на користь ГУ ПФУ у Львівській області капіталізовані платежі в розмірі 686240,78 грн та заборгованість по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій в розмірі 4056,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судове рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
В доводах апеляційної скарги вказує, що в позовній заяві потерпілою від нещасного випадку зазначено ОСОБА_1 , тоді як акт про нещасний випадок на підприємстві від 14.08.1992 складено щодо ОСОБА_2 , а у виписці з акту огляду МСЕК травма датована 13.08.1998, а не 13.08.1992. Ні акт, ні виписка МСЕК не містять реєстраційного номера облікової картки платника податків та дати народження потерпілої, позивач не звертався до суду із заявою про виправлення описки та не надав доказів, які б усунули розбіжності, а суд першої інстанції, кваліфікувавши ці розбіжності як описки, не вказав, які саме ідентифікаційні ознаки особи є тотожними.
Також скаржник наголошує, що Хлібокомбінат Яворівської райспоживспілки та Райкоопзаготпром є двома окремими юридичними особами, створеними Яворівською райспоживспілкою; Райкоопзаготпром створено 03.12.1991, а Хлібокомбінат ліквідовано засновником у 1997 році без правонаступництва. На переконання скаржника, ліквідація як спосіб припинення юридичної особи правонаступництва не передбачає (ст. 104, ч. 12 ст. 111 ЦК України, ст. 37 ЦК Української РСР, ст.ст. 34-36 Закону України «Про підприємства в Україні» в редакції, чинній у 1997 році), вимоги про капіталізацію почасових платежів до ліквідаційної комісії Хлібокомбінату не заявлялися, а ковбасний цех та цех безалкогольних напоїв після ліквідації Хлібокомбінату повернулися власнику - Яворівській райспоживспілці, постановою правління якої від 05.01.1999 були передані Райкоопзаготпрому лише в оперативну оренду. Довідка директора Райкоопзаготпрому №01 від 03.01.2003 не є належним доказом правонаступництва, оскільки таким доказом може бути лише рішення власника, а формулювання «правонаступником безалкогольного та ковбасного цехів» є юридично нікчемним, позаяк правонаступником може бути лише суб`єкт права стосовно іншого суб`єкта права. Суд першої інстанції не надав оцінки доказам, поданим відповідачем.
Окрім того, скаржник зазначає, що заява ГУ ПФУ у Львівській області від 17.10.2025 № 1300-5803-8/137448 про кредиторські вимоги підписана начальником юридичного управління Страхоцькою О.Я., яка за довіреністю від 30.12.2024 № 1095/58-16 мала право лише представляти інтереси позивача в судах та підписувати процесуальні документи, а не звертатися до боржника з кредиторськими вимогами; до заяви не були долучені листи з розрахунками фактичних витрат на виплату та доставку пільгової пенсії ОСОБА_3 за 2017 рік; повторно з належно підписаною заявою позивач до ліквідаційної комісії не звертався, а згідно з проміжним ліквідаційним балансом станом на 18.11.2025 будь-яке майно у відповідача відсутнє. Суд першої інстанції, на думку скаржника, цим доводам та доказам оцінки не надав, чим порушив вимоги статті 242 КАС України.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Про розгляд апеляційної скарги позивач та відповідач повідомлені через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (ЄСІКС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги частини другої статті 1205 ЦК України та Порядку капіталізації платежів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №986, поширюються на всі випадки ліквідації юридичних осіб, а відповідач, який перебуває в стані припинення, всупереч цим нормам не сплатив капіталізовані платежі для продовження страхових виплат потерпілій ОСОБА_2 в сумі 686240,78 грн.
Посилання відповідача на відсутність правонаступництва суд відхилив з тих мотивів, що довідкою №01 від 03.01.2003, підписаною тогочасним керівником Райкоопзаготпрому, відповідач офіційно визнав себе правонаступником безалкогольного та ковбасного цехів ліквідованого Хлібокомбінату, а з огляду на принцип належного урядування та доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) не може через понад 20 років заперечувати власні офіційні документи, при цьому фактичне прийняття виробничих потужностей, у яких працювала потерпіла, та продовження аналогічної господарської діяльності свідчить про реальне правонаступництво.
Розбіжності в імені потерпілої (Ольга/Степанія) та в даті травмування (1992/1998) суд першої інстанції оцінив як очевидні технічні описки, зазначивши, що РНОКПП та інші ідентифікаційні ознаки особи є тотожними, а також вказав, що відповідач не оскаржив постанову ГУ ПФУ у Львівській області від 20.03.2025 №1199674763/454036, а тому вона є чинною. Щодо заборгованості у розмірі 4056,00 грн суд виходив з того, що підставою для відшкодування підприємством витрат на виплату та доставку пільгових пенсій є розрахунки фактичних витрат, які відповідачем не оскаржені, а отже є узгодженими та підлягають сплаті.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Райкоопзаготпром Яворівської райспоживспілки (код ЄДРПОУ 01784624) створений відповідно до постанови правління Яворівської районної спілки споживчих товариств (надалі по тексту також - Яворівська райспоживспілка, Яворівська РСС) від 03.12.1991 (протокол засідання №13 п.4).
Згідно з пунктами 1.1, 1.2 Статуту Райкоопзаготпрому Яворівської райспоживспілки (перереєстрованого розпорядженням голови Яворівської районної державної адміністрації від 23.11.1995 №559) підприємство є самостійним господарюючим суб`єктом, юридичною особою, має самостійний баланс, печатку зі своєю назвою.
Пунктом 5.1 Статуту визначено, що реорганізація (злиття, приєднання, розподіл, виділення, перетворення) і припинення діяльності (ліквідація) підприємства здійснюється за рішенням райспоживспілки або за рішенням суду (арбітражу), а пунктом 5.3 - що при ліквідації підприємства його майно, що залишається після виконання зобов`язань перед бюджетом, банками, іншими кредиторами, членами трудового колективу, передається райспоживспілці (споживчому товариству).
Згідно з актом про нещасний випадок на підприємстві від 14.08.1992, затвердженим директором Хлібокомбінату Яворівської райспоживспілки, 13.08.1992 о 16 год 30 хв у цеху безалкогольних напоїв Хлібокомбінату Яворівської райспоживспілки (м. Яворів, вул. Січових Стрільців, 9) під час заміни порожнього вуглекислотного балона стався нещасний випадок з купажницею ОСОБА_2 , яка проходила первинний інструктаж 15.04.1981. У пункті 13.1 акта підприємством, працівниками якого є особи, що порушили вимоги охорони праці, зазначено цех безалкогольних напитків хлібокомбінату.
Відповідно до виписки з акту огляду у МСЕК №004660 до довідки серії ЛВА1 №428288 ОСОБА_2 за результатами огляду 03.12.2009 встановлено 40% втрати професійної працездатності у зв`язку з травмою від 13 серпня 1998 року, дата переогляду - пожиттєво, потреба в додаткових видах допомоги - санаторно-курортне лікування, медикаментозне лікування наслідків травми за рецептами лікуючого лікаря.
03.01.2003 директором Райкоопзаготпрому Гнатко О.І. видано ОСОБА_2 довідку №01 про те, що Хлібокомбінат Яворівської РСС ліквідовано в 1997 році, а правонаступником безалкогольного та ковбасного цехів в даний час є Райкоопзаготпром Яворівської райспоживспілки. У довідці зазначено, що вона видана для пред`явлення в фонд страхування від нещасних випадків на виробництві.
Постановою правління Яворівської райспоживспілки від 05.01.1999 (протокол №1 п.21) «Про реформування виробничої галузі при правлінні райспоживспілки» вирішено, зокрема, ковбасний і безалкогольний цехи передати в оперативну аренду райкоопзаготпрому, приймання-передачу здійснити станом на 15 січня 1999 року шляхом проведення інвентаризації основних засобів, інвентаря, сировини і матеріалів, палива.
Постановою ГУ ПФУ у Львівській області від 20.03.2025 №1199674763/454036 (00135.0)-2025-1 (перерахунок) застрахованій особі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі висновку МСЕК №004660 від 03.12.2009 (40% втрати професійної працездатності, страховий випадок - трудове каліцтво) призначено щомісячну страхову виплату в розмірі 3324,81 грн на строк з 01.03.2025 безтерміново.
Постановою правління Яворівської райспоживспілки від 28.08.2025 №8 вирішено ліквідувати підприємство Райкоопзаготпром, створено ліквідаційну комісію на чолі з директором підприємства ОСОБА_4 , встановлено строк для заявлення вимог кредиторами два місяці з дня публікації. 28.08.2025 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення відповідача шляхом ліквідації.
Згідно з розрахунком витрат на відшкодування шкоди потерпілому внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання щодо страхувальника РКЗП Яворівської райспоживспілки (код ЄДРПОУ 01784624) станом на 01.09.2025 ГУ ПФУ у Львівській області визначено загальну суму капіталізованих платежів щодо потерпілої ОСОБА_2 (вид нещасного випадку - трудове каліцтво, акт б/н від 14.08.1992, висновок МСЕК №004660 від 03.12.2009, ступінь втрати професійної працездатності 40%) у розмірі 686240,78 грн, обчисленому з місячної страхової виплати 3324,81 грн та середньої очікуваної тривалості життя 17,20 року.
Згідно з розрахунком заборгованості РКЗП Яворівської райспоживспілки по відшкодуванню фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених особам, які були зайняті на інших роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пунктів «б»-«з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», по пенсіонеру ОСОБА_3 залишок несплачених коштів станом на 01.10.2016 становив 4046,00 грн; за жовтень 2016 року - травень 2017 року нараховано 1130,00 грн, 1130,00 грн, 1247,00 грн, 1247,00 грн, 1247,00 грн, 1247,00 грн, 1247,00 грн та 1015,73 грн відповідно, сплачено відповідачем за вказаний період 1130,00 грн, 1130,00 грн, 1245,00 грн, 1245,00 грн, 2490,00 грн та 2260,73 грн; заборгованість станом на 01.11.2025 становить 4056,00 грн. Аналогічні дані відображено у витягу з картки особового рахунку РКЗП Яворівської РСС, а розрахунком станом на 01.09.2025 загальна сума заборгованості за Списком №2 визначена в розмірі 4056,00 грн.
Листами управління Пенсійного фонду України в Яворівському районі Львівської області від 04.01.2017 №54/04-35, від 02.02.2017 №978/04-35, від 01.03.2017 №1670/04-35 та Городоцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області від 04.05.2017 №73/08, адресованими керівнику Райкоопзаготпрому Яворівської райспоживспілки, відповідачу надсилалися розрахунки фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, з січня, лютого, березня 2017 року (по 1247,00 грн) та з травня 2017 року (1015,73 грн). З розрахунку за травень 2017 року убачається, що пенсію ОСОБА_3 призначено з 25.05.2012, а пенсійного віку він досяг ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заявою від 17.10.2025 №1300-5803-8/137448, підписаною кваліфікованим електронним підписом начальника юридичного управління ГУ ПФУ у Львівській області Страхоцької О.Я., позивач звернувся до голови ліквідаційної комісії Райкоопзаготпрому з кредиторськими вимогами на загальну суму 690296,78 грн (4056,00 грн - заборгованість зі сплати фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, 686240,78 грн - заборгованість по капіталізованих платежах), до якої долучено розрахунок суми заборгованості, копії постанови від 20.03.2025, акта від 14.08.1992, виписки з акту огляду МСЕК від 03.12.2009, запит з ЄДР та довіреність. Заява надійшла до ліквідаційної комісії 28.10.2025.
Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ГУ ПФУ у Львівській області (сформована 31.07.2025) ОСОБА_5 внесена до реєстру як представник юридичної особи з повноваженнями вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (крім відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем). Довіреністю ГУ ПФУ у Львівській області від 30.12.2024 №1095/58-16, виданою строком по 31.12.2025, Страхоцькій О.Я. також надано право представляти інтереси управління в усіх інстанціях судової системи України.
Рішенням ліквідаційної комісії, оформленим протоколом від 10.11.2025 №1, позивачу відмовлено у визнанні кредиторських вимог на загальну суму 690296,78 грн з мотивів їх недоведеності та відсутності у начальника юридичного управління ГУ ПФУ у Львівській області повноважень звертатися із заявою про визнання кредиторських вимог. У протоколі, зокрема, зазначено, що ОСОБА_2 ніколи не була працівником Райкоопзаготпрому, а з розрахунку заборгованості по відшкодуванню пільгових пенсій не зрозуміло, за який період вона виникла. Копію протоколу направлено позивачу листом від 13.11.2025 №16, отриманим позивачем 17.11.2025.
Протоколом засідання ліквідаційної комісії від 18.11.2025 №2 затверджено проміжний ліквідаційний баланс Райкоопзаготпрому станом на 18.11.2025, згідно з яким будь-яке майно у відповідача відсутнє.
Вважаючи, що відповідач безпідставно ухиляється від сплати заборгованості, позивач звернувся в суд з даним позовом.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Предметом спору у цій справі є дві самостійні вимоги ГУ ПФУ у Львівській області, заявлені до юридичної особи, що перебуває в процесі припинення шляхом ліквідації: про стягнення капіталізованих платежів для забезпечення страхових виплат потерпілій внаслідок нещасного випадку на виробництві та про стягнення заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пенсії, призначеної на пільгових умовах. Правова природа, правові підстави та коло обставин, що підлягають доведенню щодо кожної з цих вимог, різні, а тому колегія суддів надає їм окрему оцінку.
Досліджуючи доводи апеляційної скарги, які стосуються стягнення капіталізованих платежів, колегія суддів зазначає.
Відповідно до частини першої статті 104 Цивільного кодексу України (надалі по тексту також - ЦК України) юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.
Згідно зі статтею 609 ЦК України зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.
Частиною другою статті 1205 ЦК України встановлено, що у разі ліквідації юридичної особи платежі, належні потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 цього Кодексу, мають бути капіталізовані для виплати їх потерпілому або цим особам у порядку, встановленому законом або іншим нормативно-правовим актом. У разі відсутності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для капіталізації платежів, які підлягають сплаті, обов`язок щодо їх капіталізації покладається на ліквідаційну комісію на підставі рішення суду за позовом потерпілого.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі по тексту також - Закон №1105-XIV) у редакції Закону України від 21.09.2022 №2620-IX, чинній з 01.01.2023, уповноваженим органом управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку є Пенсійний фонд України.
За приписами статті 22 Закону №1105-XIV у разі ліквідації (реорганізації) підприємства, установи, організації страхові виплати за страховими випадками, які настали до ліквідації (реорганізації), здійснюються застрахованим особам правонаступником, а в разі відсутності правонаступника - територіальним органом уповноваженого органу управління за місцем здійснення обліку ліквідованого підприємства, установи, організації як страхувальника.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 №95 «Деякі питання капіталізації платежів у випадках ліквідації страхувальників» установлено, що капіталізація платежів у випадках ліквідації (зокрема у зв`язку з банкрутством) страхувальника для задоволення вимог, що виникли із його зобов`язань внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю застрахованих осіб, здійснюється до Пенсійного фонду України у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 4 грудня 2019 р. № 986.
Відповідно до пункту 2 Порядку капіталізації платежів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №986 (надалі по тексту також - Порядок №986), капіталізація платежів означає визначення суми грошових зобов`язань страхувальника у випадку його ліквідації (зокрема у зв`язку з банкрутством), що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю застрахованим особам, які належить сплатити для забезпечення соціальних послуг, страхових виплат і витрат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Згідно з пунктом 3 Порядку №986 капіталізація платежів проводиться щодо кожної застрахованої особи з урахуванням заборгованості за попередні роки та необхідних подальших платежів для забезпечення соціальних послуг, страхових виплат і витрат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
З системного аналізу наведених норм убачається, що обов`язок з капіталізації платежів є спеціальним наслідком ліквідації саме того суб`єкта (страхувальника, роботодавця), на якому або з вини якого застрахованій особі заподіяно шкоду життю та здоров`ю, і зобов`язання якого з відшкодування цієї шкоди, як виняток із загального правила статті 609 ЦК України, не припиняються його ліквідацією, а трансформуються у зобов`язання з внесення капіталізованих платежів. Інша юридична особа може бути зобов`язана з відшкодування такої шкоди лише у випадку, коли вона є правонаступником особи, що заподіяла шкоду, або коли це прямо передбачено законом. Водночас, у разі ліквідації страхувальника без правонаступника закон (стаття 22 Закону №1105-XIV) не залишає потерпілого без захисту, а покладає здійснення страхових виплат на територіальний орган уповноваженого органу управління - Пенсійного фонду України.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.05.2020 у справі №809/1738/17, а Верховний Суд у постановах від 03.06.2021 у справі №820/2965/18 та від 17.07.2024 у справі №360/1674/22 сформулювали висновок про те, що вимоги частини другої статті 1205 ЦК України та положення порядку капіталізації платежів поширюються на всі випадки ліквідації юридичних осіб та припинення підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців. У кожній з цих справ обов`язок з капіталізації покладався на того страхувальника (роботодавця), у якого працював потерпілий і на виробництві якого стався нещасний випадок.
Разом з тим, у постанові від 03.06.2021 у справі №820/2965/18 Верховний Суд зазначив, що припинення юридичної особи внаслідок ліквідації, не тягне правонаступництва, у відношенні зобов`язання про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого це правило не діє в повній мірі, оскільки в силу статті 609 Цивільного кодексу України передбачається капіталізація платежів з метою їх наступних періодичних виплат. Тобто, капіталізація платежів є механізмом виконання зобов`язання самим ліквідованим боржником, а не підставою для покладення такого зобов`язання на іншу юридичну особу, яка не є ні заподіювачем шкоди, ні її правонаступником.
Таким чином, для задоволення позову про стягнення капіталізованих платежів з відповідача позивач повинен був довести, що саме відповідач є тим страхувальником (роботодавцем), зобов`язання якого виникли внаслідок заподіяння шкоди здоров`ю ОСОБА_2 , або є правонаступником такого страхувальника. При цьому, оскільки у цій справі суб`єкт владних повноважень є позивачем, а не відповідачем, положення частини другої статті 77 КАС України до спірних правовідносин не застосовуються, а обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідно до частини першої статті 77 КАС України покладається на позивача.
Як з`ясовано судом і не заперечується сторонами, нещасний випадок з ОСОБА_2 стався 13.08.1992 у цеху безалкогольних напоїв Хлібокомбінату Яворівської райспоживспілки, працівником якого вона була з 1981 року; акт про нещасний випадок затверджено директором Хлібокомбінату, а підприємством, працівники якого порушили вимоги охорони праці, в акті визначено цех безалкогольних напоїв хлібокомбінату.
Відповідач на час нещасного випадку був самостійною юридичною особою, створеною 03.12.1991, і роботодавцем потерпілої не був. Жодних доказів того, що ОСОБА_2 коли-небудь перебувала у трудових відносинах з відповідачем, матеріали справи не містять.
Також з матеріалів справи убачається і позивачем не спростовано, що Хлібокомбінат Яворівської райспоживспілки припинено у 1997 році шляхом ліквідації.
На час ліквідації Хлібокомбінату припинення юридичних осіб було врегульовано статтею 37 Цивільного кодексу Української РСР та статтями 34-36 Закону України від 27.03.1991 №887-XII «Про підприємства в Україні», якими, як і чинним ЦК України, розрізнялися реорганізація (злиття, поділ, приєднання, виділення, перетворення), за якої права та обов`язки переходять до правонаступників, та ліквідація, а обов`язок з капіталізації почасових платежів у зв`язку із заподіянням каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я покладався на саме підприємство, що ліквідується (частина четверта статті 36 Закону України «Про підприємства в Україні»).
Рішень власника (Яворівської райспоживспілки) про реорганізацію Хлібокомбінату шляхом приєднання до відповідача, передавального (розподільчого) балансу чи іншого документа, який би підтверджував перехід до відповідача прав та обов`язків Хлібокомбінату, до матеріалів справи не долучено.
Натомість, матеріалами справи підтверджується, що ковбасний та безалкогольний цехи постановою правління Яворівської райспоживспілки від 05.01.1999, тобто вже після ліквідації Хлібокомбінату, передані відповідачу в оперативну оренду. Передача в оренду окремого майна (виробничих приміщень та обладнання), яке залишилося у власності райспоживспілки, в силу закону не є реорганізацією юридичної особи і не породжує правонаступництва ні щодо прав, ні щодо обов`язків попереднього користувача цього майна. Цех, як структурний виробничий підрозділ, не є суб`єктом права, а тому не може мати правонаступника в розумінні статті 104 ЦК України.
Стосовно ж довідки №01 від 03.01.2003, яка покладена судом першої інстанції в основу висновку про правонаступництво, то суд апеляційної інстанції зазначає таке. Довідка є документом інформаційного характеру, виданим директором відповідача на вимогу потерпілої для пред`явлення до фонду страхування. Правонаступництво юридичних осіб виникає в силу закону з факту реорганізації, рішення про яку в силу закону та пункту 5.1 Статуту відповідача належало до компетенції райспоживспілки, а не керівника підприємства. Довідка керівника підприємства не може ні створити, ні підтвердити правонаступництво, що не виникло з передбачених законом підстав. До того ж, сам зміст довідки («правонаступником безалкогольного та ковбасного цехів») свідчить не про перехід до відповідача прав та обов`язків Хлібокомбінату як юридичної особи, а про використання відповідачем майна двох його колишніх виробничих підрозділів, що повністю узгоджується з постановою правління Яворівської райспоживспілки від 05.01.1999.
Колегія суддів не погоджується і з застосуванням судом першої інстанції доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки). Ця доктрина є засобом оцінки добросовісності поведінки учасника правовідносин, однак вона не може підміняти собою визначені законом підстави виникнення публічно-правового обов`язку зі сплати грошових коштів до Пенсійного фонду України. Обов`язок з капіталізації платежів має публічно-правовий характер і може бути покладений на особу лише на підставі закону (стаття 19 Конституції України, частина друга статті 1205 ЦК України, Порядок №986), а не на підставі сформульованого в довідці помилкового правового висновку посадової особи. Разом з тим, матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що з 2003 року відповідач фактично здійснював відшкодування шкоди ОСОБА_2 чи в інший спосіб визнавав відповідний грошовий обов`язок.
Також колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, не оскарживши постанову ГУ ПФУ у Львівській області від 20.03.2025 №1199674763/454036, погодився з розрахунком капіталізованих платежів.
Указаною постановою здійснено перерахунок страхової виплати застрахованій особі ОСОБА_2 . Відповідач не є її адресатом, вона не визначає особу, зобов`язану до капіталізації платежів, а її чинність підтверджує лише право потерпілої на отримання страхових виплат, яке не є предметом цього спору.
Так само відображення відповідача в обліку позивача як «страхувальника» щодо потерпілої та складення позивачем розрахунку капіталізованих платежів щодо нього самі по собі не породжують у відповідача обов`язку, який не встановлено законом.
Досліджуючи доводи апеляційної скарги позивача, які стосуються розбіжностей в імені потерпілої та даті травмування, колегія суддів зазначає, що акт про нещасний випадок від 14.08.1992, довідка №01 від 03.01.2003, виписка з акту огляду МСЕК, постанова від 20.03.2025 та розрахунок капіталізованих платежів складені щодо однієї і тієї ж особи - ОСОБА_2 , а зазначення в позовній заяві імені « ОСОБА_6 » є опискою позивача. Водночас, реєстраційний номер облікової картки платника податків та дата народження потерпілої зазначені лише в постанові від 20.03.2025 та розрахунку позивача, а не в акті і виписці МСЕК, а дата травми « 13 серпня 1998» у виписці МСЕК іншими доказами не пояснена. Втім, з огляду на відсутність у відповідача обов`язку з капіталізації платежів щодо потерпілої ці обставини не є визначальними для вирішення спору.
З урахуванням обумовленого, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено наявності у відповідача передбаченого частиною другою статті 1205 ЦК України та Порядком №986 обов`язку зі сплати капіталізованих платежів щодо потерпілої ОСОБА_2 , оскільки відповідач не є ні страхувальником (роботодавцем), на виробництві якого їй заподіяно шкоду, ні правонаступником такого страхувальника.
Як наслідок, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача капіталізованих платежів у сумі 686240,78 грн зроблено з неправильним застосуванням норм матеріального права та за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи. Такий висновок не призводить до порушення прав потерпілої, оскільки в разі відсутності правонаступника ліквідованого страхувальника страхові виплати відповідно до статті 22 Закону №1105-XIV здійснюються територіальним органом Пенсійного фонду України.
Стосовно ж доводів, які стосуються стягнення заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгової пенсії в сумі 4056,00 грн, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (надалі по тексту також - Закон №1058-IV) покриття витрат Пенсійного фонду на виплату і доставку пенсій за віком, призначених на пільгових умовах відповідно до статей 13 і 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення», здійснюється, зокрема, у такому порядку: підприємства та організації вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, - до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону за раніше діючим порядком.
Порядок відшкодування підприємствами витрат Пенсійного фонду України на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, встановлено розділом 6 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 №21-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 за №64/8663 (надалі по тексту також - Інструкція №21-1).
Згідно з пунктом 6.4 Інструкції №21-1 розмір сум до відшкодування визначається органами Пенсійного фонду України у розрахунках фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, які надсилаються підприємствам. За правилами пункту 6.7 Інструкції №21-1 підприємства щомісяця до 25-го числа вносять до Пенсійного фонду зазначену в розрахунку місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.
Верховний Суд у постанові від 05.01.2021 у справі №640/18421/19, висновки якої підтримано у постанові від 08.11.2023 у справі №818/763/18, зазначив, що підставою для відшкодування підприємством органам пенсійного фонду витрат на виплату та доставку пільгових пенсій є розрахунки фактичних витрат, водночас таке стягнення не є безумовним, якщо органом пенсійного фонду допущено помилки в проведенні обрахунку або включено будь-які додаткові суми.
Матеріалами справи підтверджується, що розрахунки фактичних витрат на виплату та доставку пенсії, призначеної на пільгових умовах ОСОБА_3 , адресувалися відповідачу органами Пенсійного фонду у 2017 році, а відповідач у жовтні 2016 року - травні 2017 року здійснював їх оплату (1130,00 грн, 1130,00 грн, 1245,00 грн, 1245,00 грн, 2490,00 грн, 2260,73 грн), що свідчить про отримання ним розрахунків та визнання обов`язку з відшкодування. Відповідач не заперечує, що ОСОБА_3 набув право на пільгову пенсію за роботою у відповідача, не надав доказів сплати заборгованості у розмірі 4056,00 грн, не навів доводів щодо помилковості розрахунку та не надав контррозрахунку.
Доводи апеляційної скарги про те, що листи 2017 року з розрахунками не були долучені до заяви про кредиторські вимоги, наявність обов`язку з відшкодування не спростовують, оскільки розрахунки в силу пунктів 6.4, 6.7 Інструкції №21-1 надсилалися відповідачу в період виникнення заборгованості, а до заяви про кредиторські вимоги додано розрахунок суми заборгованості станом на 01.09.2025. Недолучення позивачем до позовної заяви копії заяви про кредиторські вимоги та протоколу ліквідаційної комісії від 10.11.2025 також не впливає на правильність вирішення спору, оскільки такі документи подані відповідачем і досліджені судом.
Що ж до доводів про підписання заяви про кредиторські вимоги неуповноваженою особою, то колегія суддів зазначає, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань начальник юридичного управління ГУ ПФУ у Львівській області Страхоцька О.Я. є особою, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо, з обмеженнями лише щодо відмови позивача від позову та визнання позову відповідачем. Отже, її повноваження не обмежувалися процесуальним представництвом за довіреністю від 30.12.2024 №1095/58-16, а тому підстави вважати заяву від 17.10.2025 поданою неуповноваженою особою відсутні. До того ж, ліквідаційна комісія розглянула заяву по суті, відмовивши у визнанні вимог також з мотивів їх недоведеності, а позивач у спосіб, передбачений частиною третьою статті 112 ЦК України, звернувся до суду за захистом.
Посилання скаржника на відсутність у нього майна згідно з проміжним ліквідаційним балансом не є підставою для відмови у стягненні заборгованості, наявність якої підтверджена належними доказами, а стосується стадії виконання судового рішення.
З урахуванням обумовленого, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгової пенсії в сумі 4056,00 грн.
В силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Як наслідок колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення в частині стягнення з відповідача капіталізованих платежів у розмірі 686240,78 грн слід скасувати як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального права та без повного, всебічного і об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, ухваливши у названій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з частинами першою, третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а сплачені відповідачем судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Оскільки апеляційну скаргу задоволено в частині вимог на суму 686240,78 грн, що становить 99,41% ціни позову, на користь відповідача за рахунок бюджетних асигнувань позивача підлягає стягненню пропорційна частина сплаченого ним судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 12352,19 грн.
Підстави для перерозподілу судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви, відсутні з огляду на частину другу статті 139 КАС України.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Райкоопзаготпрому Яворівської райспоживспілки задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року у справі № 380/24801/25 скасувати у частині стягнення з Райкоопзаготпрому Яворівської райспоживспілки (код ЄДРПОУ 01784624) на користь Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885) капіталізованих платежів в розмірі 686240 (шістсот вісімдесят шість тисяч двісті сорок) гривень 78 копійок.
Ухвалити у названій частині постанову, якою у задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до Райкоопзаготпрому Яворівської райспоживспілки про стягнення капіталізованих платежів в розмірі 686240,78 грн відмовити.
У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року у справі № 380/24801/25 залишити без змін.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Райкоопзаготпрому Яворівської райспоживспілки (код ЄДРПОУ 01784624) судовий збір за подання апеляційної скарги пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 12352,19 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Т. І. Боршовський
С. П. Нос