ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року м. Львів Справа № 300/9245/24 пров. № А/857/39051/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Шинкар Т.І.,
суддів Запотічного І.І.,
Хобор Р.Б.
секретаря судового засідання Лутчин А.М.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 липня 2026 року (головуючий суддя - Панікар І.В.) постановлену у порядку письмового провадження в м. Івано-Франківськ у справі №300/9245/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В :
У провадженні Івано-Франківського окружного адміністративного суду перебувала справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.07.2024 у справі № 300/9245/24 позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відмову в призначенні пенсії від 22.10.2024 №092850026830.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди його роботи з 01.01.1992 по 10.11.1992, з 08.04.2003 по 13.06.2010, з 21.06.2010 по 11.04.2011, з 12.04.2011 по 14.06.2012; до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи: з 01.01.1992 по 10.11.1992, з 01.09.2008 по 13.06.2010, з 21.06.2010 по 14.06.2012, з 20.07.2012 по 08.096.2013, з 10.06.2013 по 25.02.2015, з 11.04.2015 по 01.04.2017, з 13.07.2017 по 05.07.2018, з 14.07.2018 по 05.07.2019, з 10.07.2019 по 29.12.2021, з 04.08.1986 по 01.11.1986, з 22.02.1989 по 19.06.1989, 28.07.2022 по 14.08.2024.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області невідкладно повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 16.10.2024, із врахуванням висновків суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.05.2026 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області подати Івано-Франківському окружному адміністративному суду у тридцяти денний строк з дня отримання копії цієї ухвали звіт про виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 у справі № 300/9245/24.
На виконання зазначеної ухвали 15.06.2026 до суду надійшов звіт про виконання судового рішення 24.07.2024 у справі № 300/9245/24.
Вказаний звіт мотивований тим, що рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 у справі № 300/9245/24 виконано у повному обсязі. Вказано, що на виконання судового рішення позивачу зараховано до загального та пільгового страхового стажу всі періоди роботи, визначені судом, після чого повторно розглянуто його заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. За результатами повторного розгляду встановлено, що страховий стаж позивача становить 24 роки 8 місяців 26 днів, що є меншим від необхідного стажу 29 років 6 місяців, у зв`язку з чим рішенням від 19.02.2026 № 092850026830 повторно відмовлено у призначенні пенсії. У зв`язку з наведеним відповідач вважає, що судове рішення виконано належним чином та в межах наданих законом повноважень.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.07.2026 встановлено відповідачу (боржнику) Головному управлінню Пенсійного фонду України в Хмельницькій області новий строк для подання до Івано-Франківського окружного адміністративного суду звіту про виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 у справі № 300/9245/24 один місяць з дня отримання цієї ухвали.
Накладено на начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області ОСОБА_2 штраф у сумі двадцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 66 560,00 грн (шістдесят шість тисяч п`ятсот шістдесят грн 00 коп).
Стягнуто з начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області Квятківської Марії Францівни на користь ОСОБА_1 половину штрафу у розмірі 33 280,00 грн (тридцять три тисячі двісті вісімдесят грн 00 коп).
Стягнуто з начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області Квятківської Марії Францівни до Державного бюджету України половину штрафу у розмірі 33 280,00 грн (тридцять три тисячі двісті вісімдесят грн 00 коп).
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що поданий відповідачем звіт не підтверджує належного виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.07.2024, оскільки повторний розгляд заяви позивача здійснено із повторним застосуванням правової позиції, яку суд уже визнав неправомірною, та без належного врахування висновків суду, викладених у зазначеному рішенні. Відтак підстави для прийняття звіту про виконання судового рішення відсутні.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області подало апеляційну скаргу, просить ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.07.2026 скасувати та винести постанову, якою прийняти звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 15.06.2026 про виконання рішення Івано Франківського окружного адміністративного суду від 24.07.2025. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що Головним управління Пенсійного фонду України в Хмельницькі області виконані всі зобов`язання, визначені резолютивною частиною рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.07.2024, тобто пенсійним органом виконано рішення суду в межах наданих повноважень, відповідно до вимог чинного законодавства. Також зазначає, що накладення штрафу на керівника у такому випадку жодним чином не захищає право особи на виконання рішення суду.
В судовому засіданні представник апелянта апеляційну скаргу підтримав та просив таку задовольнити, позивач повноважного представника в судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про розгляд справи, що не перешкоджає розгляду справи.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що ухвала суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, подану заяву про встановлення судового контролю по виконанню судового рішення та звіт про виконання рішення суду, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до статей 129, 129-1 Конституції України обов`язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ст. 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» та ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Аналогічна норма закріплена в ст. 370 КАС України, згідно з якою судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ч.1 ст. 381-1 КАС України, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Згідно з ч.2 ст. 381-1 КАС України, суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із заявою про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, в порядку 382 КАС України.
Так, за приписами частини 1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Згідно з частиною 1 статті 382-2 КАС України суд розглядає звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду питання, не перешкоджає судовому розгляду.
Відповідно до частини 1 статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Частиною 2 статті 382-3 КАС України передбачено, що суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.
Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 382-3 КАС України, якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб`єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу.
Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15 звертав увагу, що статті 382 і 383 КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
При прийнятті рішення судом апеляційної інстанції враховано, що правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30 квітня 2020 року у справі №804/2076/17 в якій зазначено, що «…Сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб`єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб`єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи…».
Як правильно встановлено судом першої інстанції, рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.07.2024 у справі № 300/9245/24 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди його роботи з 01.01.1992 по 10.11.1992, з 08.04.2003 по 13.06.2010, з 21.06.2010 по 11.04.2011, з 12.04.2011 по 14.06.2012; до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи: з 01.01.1992 по 10.11.1992, з 01.09.2008 по 13.06.2010, з 21.06.2010 по 14.06.2012, з 20.07.2012 по 08.06.2013, з 10.06.2013 по 25.02.2015, з 11.04.2015 по 01.04.2017, з 13.07.2017 по 05.07.2018, з 14.07.2018 по 05.07.2019, з 10.07.2019 по 29.12.2021, з 04.08.1986 по 01.11.1986, з 22.02.1989 по 19.06.1989, 28.07.2022 по 14.08.2024.
Зокрема, за змістом мотивувальної частини вказаного рішення судом зроблено висновки: «…Таким чином стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. Отже, підстави не зарахування до страхового та пільгового стажу позивача періодів його роботи на території російської федерації, наведені у рішенні № 092850026830 від 22.10.2024, є протиправними, оскільки позивач працював на території російської федерації під час чинності Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, внаслідок чого, мав легітимні очікування щодо зарахування таких періодів до страхового стажу та належне пенсійне забезпечення…».
Водночас, як це правильно констатував суд першої інстанції, при виконанні рішення суду пенсійним органом період роботи з 20.07.2012 по 08.06.2013, з 10.06.2013 по 25.02.2015, з 11.04.2015 по 01.04.2017, з 13.07.2017 по 05.07.2018, з 14.07.2018 по 05.07.2019, з 10.07.2019 по 29.12.2021 повторно не враховано, з тих підстав, що зарахування до страхового стажу періодів роботи після 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР, з якими не укладено міжнародні угоди, чинним законодавством не передбачено.
З наведеного убачається, що відповідач формально здійснив повторний розгляд заяви позивача, тобто повторно застосував ту саму правову позицію, яка вже була предметом судового контролю та визнана судом неправомірною під час вирішення спору по суті, та прийняв нове рішення. Проте, сам по собі факт прийняття нового рішення не свідчить про належне виконання рішення суду.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.07.2024 відповідача було зобов`язано повторно розглянути заяву позивача із врахуванням висновків суду. Обов`язок повторно розглянути заяву із врахуванням висновків суду означає не лише формальне прийняття нового рішення, а й необхідність застосування правової оцінки, наданої судом при вирішенні спору. Повторне застосування тих самих мотивів відмови, які суд визнав протиправними, не може вважатися належним виконанням судового рішення.
Як убачається з матеріалів справи, у мотивувальній частині рішення судом надано правову оцінку підставам не зарахування періодів роботи позивача на території російської федерації та зроблено висновок про протиправність таких підстав, а також про необхідність врахування відповідних періодів при вирішенні питання щодо пенсійного забезпечення позивача.
Разом із тим, із поданого відповідачем звіту та долученої Форми РС-право встановлено, що пенсійним органом зараховано до страхового та пільгового стажу періоди роботи з 20.07.2012 по 08.06.2013, з 10.06.2013 по 25.02.2015, з 11.04.2015 по 01.04.2017, з 13.07.2017 по 05.07.2018, з 14.07.2018 по 05.07.2019, з 10.07.2019 по 29.12.2021, однак, в графі «Страх. стаж в одинар., роки, міс., дні», «Страх. Стаж з урах. кр., роки, міс. дні» вказано 0 років 0 місяців 0 днів.
Наведене свідчить, що зазначені періоди хоча й відображені у пенсійній справі, однак, фактично не враховані при визначенні загального страхового стажу позивача.
При цьому, відповідно до Форми РС-право пенсійним органом зараховано до стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 20.07.2012 по 08.06.2013, в графі «Страж на право, роки, міс., дні» - 0 років 10 місяців 19 днів, з 10.06.2013 по 25.02.2015, в графі «Страж на право, роки, міс., дні» - 01 рік 08 місяців 16 днів, з 11.04.2015 по 01.04.2017, в графі «Страж на право, роки, міс., дні» - 01 рік 11 місяців 21 днів, з 13.07.2017 по 05.07.2018, в графі «Страж на право, роки, міс., дні» - 00 років 11 місяців 23 днів, з 14.07.2018 по 05.07.2019, в графі «Страж на право, роки, міс., дні» - 00 років 11 місяців 22 днів, з 10.07.2019 по 29.12.2021, в графі «Страж на право, роки, міс., дні» - 02 роки 05 місяців 20 днів. Тобто, у графі «Стаж на право» всього зараховано - 33 роки 7 місяців 28 днів.
При прийнятті рішення судом першої інстанції правильно враховано, що за змістом статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Пільговий стаж є різновидом страхового стажу та не може існувати окремо без зарахування відповідних періодів до страхового стажу. Один і той самий період роботи не може одночасно враховуватись як пільговий стаж та не враховуватись як страховий стаж.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що поданий відповідачем звіт не підтверджує належного виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.07.2024, оскільки повторний розгляд заяви позивача здійснено із повторним застосуванням позиції, яку суд уже визнав неправомірною, отже без належного врахування висновків суду, викладених у зазначеному рішенні.
Відтак висновки суду про те, що підстави для прийняття звіту про виконання судового рішення відсутні, є правильними.
Крім того, апеляційним судом встановлено те, що після постановлення оскаржуваної ухвали у цій справі, 31.07.2026 від представника відповідача до суду першої інстанції надійшов черговий звіт про виконання рішення суду Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 у справі №300/9245/24.
Звіт був обґрунтований тим, що на виконання рішення суду ОСОБА_1 зараховано визначені судом періоди роботи до загального та пільгового стажу за Списком № 2, повторно розглянуто його заяву та рішенням від 16.07.2026 № 092850026830 призначено пенсію за віком на пільгових умовах з 16.10.2024 у розмірі 2 719,99 грн. Також відповідач посилався на те, що на виконання рішення суду за період з 16.10.2024 по 31.07.2026 нараховано доплату в сумі 60 723,66 грн., яку внесено до Реєстру судових рішень Пенсійного фонду України. Водночас фактична виплата цієї суми, за позицією відповідача, можлива лише за наявності відповідного бюджетного фінансування. Окремо у звіті наголошено, що після визнання нечинною постанови Кабінету Міністрів України № 821, якою був урегульований порядок здійснення видатків на виплату пенсій за судовими рішеннями, виникла прогалина у правовому регулюванні механізму здійснення таких виплат. За твердженням відповідача, чинне бюджетне законодавство не дозволяє органам Пенсійного фонду самостійно здійснювати відповідні видатки поза встановленим Кабінетом Міністрів України порядком та без бюджетних асигнувань. Пенсійний фонд України у зв`язку з цим звертався до Міністерства соціальної політики щодо визначення подальшого механізму виплат.
За результатами розгляду цього звіту, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2026 року прийнято звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 у справі № 300/9245/24.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Зважаючи на вищевикладене в його сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про неналежне виконання відповідачем у межах його повноважень рішення суду у справі №300/9245/24, тому суд першої інстанції правильно відмовив у прийнятті поданого 15.06.2026 відповідачем звіту, встановив Головному управлінню Пенсійного фонду України в Хмельницькій області новий строк для подання звіту про виконання рішення суду та наклав штраф за неналежне виконання рішення суду з врахуванням приписів ст. 382-3 КАС України.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що «право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній із сторін. Виконання рішення є складовою частиною «судового розгляду» з точки зору статті 6 Конвенції» (наприклад, рішення у справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року).
У рішенні у справі «Трихліб проти України» (рішення від 20 вересня 2005 року, заява № 58312/00) Європейський суд вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції покладає на Договірні Сторони обов`язок організувати правову систему таким чином, щоб їх повноваження відповідали її вимогам. Право на доступ до суду включає право на своєчасне виконання рішення, призупинення виконання судового рішення може бути виправдане, тільки якщо це є необхідністю для задоволення суспільних потреб або вирішення проблем громадського характеру.
Про важливість забезпечення гарантованого права особи на судовий захист в частині виконання судового рішення також зазначається у Висновку Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) №13 (2010) щодо ролі суддів у виконанні судових рішень, а саме, що ефективне виконання обов`язкового судового рішення є фундаментальним елементом принципу верховенства права. При цьому наголошується, що незалежність судової влади і право на справедливий судовий розгляд є даремними, якщо рішення не виконується.
За таких обставин, з врахуванням статті 316 КАС України, прецедентної практики ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваної ухвали судом першої інстанції, правильно встановлено обставини справи та додержано норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 липня 2026 року у справі №300/9245/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді І. І. Запотічний
Р. Б. Хобор
Повне судове рішення складено 06.10.26