УХВАЛА
06 жовтня 2026 року
м. Київ
справа №200/243/26
адміністративне провадження № К/990/42739/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Дяченко Олексій Володимирович, на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 ), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період із 01.12.2015 до 28.02.2018 включно за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати й виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 01.12.2015 до 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), для розрахунку індексації грошового забезпечення - січня 2008 року в сумі 85927,84 грн з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44), за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період із 01.03.2018 до 14.06.2022 включно за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 3849,95 грн у місяць за період із 01.03.2018 до 14.06.2022 включно в загальній сумі 198144,09 грн відповідно до норм абзаців четвертого, шостого пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078), з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період із 15.06.2022 до 31.08.2024 включно за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 3849,95 грн у місяць за період із 15.06.2022 до 31.08.2024 включно в загальній сумі 102152 грн 01 коп. відповідно до норм абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку № 1078, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03.03.2026 позов ОСОБА_1 задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в повному розмірі за період із 01.12.2015 до 28.02.2018 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;
- зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період із 01.12.2015 до 28.02.2018 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), для розрахунку індексації грошового забезпечення - січня 2008 року в розмірі 84672,25 грн за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;
- визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у фіксованій величині 3849,95 грн на місяць за період із 01.03.2018 до 31.10.2020 відповідно до абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку № 1078, за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;
- зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 3849,95 грн на місяць за період із 01.03.2018 до 31.10.2020 відповідно до абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку № 1078, за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 17.08.2026 апеляційну скаргу позивача задоволено частково, а саме:
- скасовано рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03.03.2026 в частині відмови в задоволенні позовної вимоги щодо зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати й виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, за періоди з 01.12.2015 до 28.02.2018 та з 01.03.2018 до 31.10.2020;
- ухвалено в цій частині нове рішення, яким зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати й виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, у зв`язку з виконанням зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати й виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 01.12.2015 до 28.02.2018 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), для розрахунку індексації грошового забезпечення - січня 2008 року в розмірі 84672,25 грн та індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 3849,95 грн на місяць за період із 01.03.2018 до 31.10.2020 відповідно до абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку № 1078, у розмірі 123198,40 грн за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;
- залишено без змін рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03.03.2026 в іншій частині.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач, в інтересах якого діє представник Дяченко Олексій Володимирович, звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із цією касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень та доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Разом із цим, з 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
За частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Суд звертає увагу, що пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практик, що особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи та що справа становить суспільний інтерес для військовослужбовців та має виняткове значення для позивача (підпункти «а», «б» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України).
У цьому випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах тощо.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до розв`язання актуальної правової проблеми.
Водночас колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає передусім у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання.
У Рішенні від 22.11.2023 у справі № 3-88/2021(209/21, 47/22, 77/23,188/23) Конституційний Суд України зазначив, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Вживання законодавцем слова «фундаментальне» несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено.
Тому, колегія суддів не може взяти до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано, у чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
У касаційній скарзі скаржник наголошує на тому, що позбавлений можливості спростувати обставини встановлені у оскаржуваному рішенні суду, подавши нову позовну заяву, оскільки при розгляді саме цієї справи розглядається право позивача на отримання індексації-різниці грошового забезпечення, що не може бути повторно розглянуто у новій справі, оскільки предмет розгляду буде тотожним предмету у цій справі.
Суд вважає необґрунтованими такі доводи скаржника з огляду на те, що в обґрунтування вказаного твердження він не зазначив, для розгляду якої саме конкретної іншої справи встановлені у справі № 200/243/26 обставини матимуть преюдиційне значення, та не обґрунтував, яким чином позбавлений можливості спростувати ці обставини і як вони впливають на вирішення спору у такій іншій справі.
Суд зазначає, що лише загальні посилання на незгоду з оцінкою судами доказів у справі, за відсутності вмотивованих аргументів щодо наявності преюдиційного зв`язку з іншим судовим процесом, не дають підстав для висновку про наявність підстав для відкриття касаційного провадження з посиланням на підпункт «б» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить.
При цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Суд враховує, що для кожної із сторін справа, у якій він є учасником, має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.
Разом з тим, Суд вважає необґрунтованими твердження касатора, що справа має виняткове значення для нього, оскільки ним не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Суд зазначає, що касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет цього спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
У касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності.
Умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.
Суд також ураховує позицію, висловлену Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) в ухвалі від 09.10.2018, щодо неприйнятності заяви у справі «Азюковська проти України» (заява № 26293/18), в якій заявником оскаржувалася відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв`язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності. Так, ЄСПЛ указав, що застосування критерію малозначності у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Поряд із цим, зазначення у касаційній скарзі доводів щодо наявності підстав, передбачених у частині п`ятій статті 328 КАС України, не звільняє особу від обов`язку щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Так, приписами пунктів 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій скаржник вказав пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначив, що судами першої та апеляційної інстанцій застосовано абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 12.04.2023 у справі № 560/13302/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, від 03.05.2023 у справі № 160/10790/22, від 09.05.2023 у справі № 120/2234/22-а, від 09.05.2023 у справі № 400/12702/21, від 09.05.2023 у справі № 560/538/22, від 09.05.2023 у справі № 580/8769/21, від 22.06.2023 у справі № 520/6243/22, від 27.07.2023 у справі № 160/12028/22, від 03.08.2023 у справі № 420/23183/21, від 15.08.2023 у справі № 580/9339/21, від 15.08.2023 у справі № 400/3784/22, від 15.08.2023 у справі № 520/1800/22, від 17.08.2023 у справі № 160/4155/22, від 17.08.2023 у справі № 580/3967/22, від 28.08.2023 у справі № 420/17338/22, від 07.09.2023 у справі № 480/5766/22, від 07.09.2023 у справі № 160/16084/22, від 07.09.2023 у справі № 420/12787/22, від 26.09.2023 у справі № 200/4531/22, від 27.09.2023 у справі № 420/23176/21, від 02.11.2023 у справі № 420/21528/21, від 09.11.2023 у справі № 420/4325/23, від 09.11.2023 у справі № 420/3131/22, від 29.11.2023 у справі № 480/13752/21, від 29.11.2023 у справі № 420/14978/22, від 30.11.2023 у справі № 420/616/23, від 06.12.2023 у справі № 160/16075/22, від 07.12.2023 у справі № 360/381/23, від 21.12.2023 у справі № 420/10945/22, від 18.01.2024 у справі № 580/1056/22, від 24.01.2024 у справі № 200/11549/21, від 24.01.2024 у справі № 400/8139/21, від 31.01.2024 у справі № 320/15395/21, від 31.01.2024 у справі № 320/6441/22, від 31.01.2024 у справі № 320/12968/21, від 31.01.2024 у справі № 320/9152/21, від 05.02.2024 у справі № 360/383/23, від 21.03.2024 у справі № 160/13277/22, від 03.04.2024 у справі № 420/8465/23, від 04.04.2024 у справі № 160/4155/22, від 10.04.2024 у справі № 200/564/23, від 11.04.2024 у справі № 160/11742/22, від 11.04.2024 у справі № 420/14952/22, від 18.04.2024 у справі № 280/4812/23, від 18.04.2024 у справі № 160/10789/22, від 30.04.2024 у справі № 360/700/23, від 14.05.2024 у справі № 420/4659/23, від 23.05.2024 у справі № 160/15411/23, від 28.05.2024 у справі № 160/14683/23, від 30.05.2024 у справі № 200/2737/21-а, від 06.06.2024 у справі № 280/4745/23, від 11.06.2024 у справі № 420/16902/22, від 12.06.2024 у справі № 140/1601/23, від 26.06.2024 у справі № 520/16852/21, від 27.06.2024 у справі № 440/1497/22, від 27.06.2024 у справі № 580/602/22, від 28.06.2024 у справі № 200/2319/23, від 02.07.2024 у справі № 420/14105/20, від 02.07.2024 у справі № 520/9896/2020, від 10.07.2024 у справі № 380/21613/21, від 10.07.2024 у справі № 360/727/23, від 25.07.2024 у справі № 280/5666/22, від 31.07.2024 у справі № 200/4613/22, від 15.08.2024 у справі № 620/7524/23, від 19.09.2024 у справі № 400/7201/21, від 19.09.2024 у справі № 400/2015/22, від 10.10.2024 у справі № 360/1086/23, від 24.10.2024 у справі № 580/3369/22, від 24.10.2024 у справі № 560/16954/21, від 24.10.2024 у справі № 420/13056/21, від 24.10.2024 у справі № 320/14116/21, від 31.10.2024 у справі № 420/21242/21, від 08.11.2024 у справі № 420/24634/21, від 08.11.2024 у справі № 200/5940/23, від 08.11.2024 у справі № 420/24642/21, від 08.11.2024 у справі № 200/16532/21, від 15.11.2024 у справі № 200/11548/21, від 19.12.2024 у справі № 420/11410/23, від 06.02.2025 у справі № 620/7282/22, від 19.02.2025 у справі № 420/2653/24, від 11.04.2025 у справі № 620/7745/23, від 11.04.2025 у справі № 620/13468/23, від 03.06.2025 у справі № 600/1889/24-а, від 24.07.2025 у справі № 320/12984/21, від 11.09.2025 у справі № 420/3133/22, від 24.09.2025 у справі № 120/2235/22-а, від 25.09.2025 у справі № 320/15393/21, від 29.12.2025 у справі № 560/12915/23, від 25.02.2026 у справі № 420/4319/23, від 01.05.2026 у справі № 320/7635/22, від 20.08.2026 у справі № 560/2520/25 у подібних правовідносинах.
Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Колегія судів також зауважує, що висновки Верховного Суду щодо оцінки обставин та доказів в іншій справі не є тим висновком, який є обов`язковим для застосування судами попередніх інстанцій у відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та не ототожнюється з висновками Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Крім того, слід зазначити, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постанові Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи, а також з іншим змістом позовних вимог.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03.03.2026 та постанова Першого апеляційного адміністративного суду від 17.08.2026 у справі № 200/243/26 не відповідають нормам матеріального та процесуального права та підлягають частковому скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про нарахування та виплату індексації-різниці грошового забезпечення у розмірі 3849,95 грн на місяць за період з 01.11.2020 до 31.08.2024. На переконання скаржника, зміна посади, реорганізація установи та подальше переведення до іншої військової частини не припиняють права на виплату індексації-різниці, визначеної у березні 2018 року, до наступного підвищення тарифних ставок (посадових окладів) за рішенням Уряду.
Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на індексацію-різницю у розмірі 3849,95 грн на місяць за період з 01.03.2018 до 31.10.2020. Відмовляючи у задоволенні вимог за період після 31.10.2020, суди виходили з установленої обставини про те, що з 01.11.2020 позивач приступив до виконання обов`язків за іншою посадою з іншим посадовим окладом, та врахували правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07.07.2026 у справі № 200/8295/24.
У постанові від 07.07.2026 у справі № 200/8295/24 Верховний Суд, застосовуючи абзаци 4- 6 пункту 5 Порядку № 1078, погодився з висновком про те, що індексація-різниця, визначена у зв`язку з підвищенням тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку військовослужбовець займав у березні 2018 року, не підлягає подальшому нарахуванню до грошового забезпечення за іншою посадою після призначення на неї. Отже, висновок судів попередніх інстанцій у цій справі щодо правових наслідків призначення ОСОБА_1 з 01.11.2020 на іншу посаду узгоджується з наведеним висновком Верховного Суду.
Посилання скаржника на постанови Верховного Суду, у яких сформульовано загальний підхід про виплату індексації-різниці до наступного підвищення тарифних ставок (посадових окладів), саме по собі не свідчить про застосування судами попередніх інстанцій абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 без урахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах. У цій справі визначальним є встановлений судами факт призначення позивача з 01.11.2020 на іншу посаду, правові наслідки якого оцінені Верховним Судом у справі № 200/8295/24.
Не спростовує цього висновку й посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 19.02.2025 у справі № 420/2653/24, у якій предметом касаційного перегляду було питання продовження виплати вже визначеної індексації-різниці у разі переведення військовослужбовця з однієї військової частини до іншої. Натомість у справі № 200/243/26 до переведення позивача у 2022 році суди встановили іншу юридично значущу обставину - його призначення з 01.11.2020 на іншу посаду. Отже, фактичний склад правовідносин у цих справах не є тотожним.
Так само постанова Верховного Суду від 20.08.2026 у справі № 560/2520/25, на яку покликається скаржник, не свідчить про протилежне застосування судами попередніх інстанцій норм права у цій справі. У справі № 560/2520/25 Верховний Суд розмежував поточну індексацію та індексацію-різницю і звернув увагу на необхідність дослідження умов виникнення та розміру індексації-різниці за відсутності встановленої судами обставини про припинення її виплати у зв`язку з переходом особи на іншу посаду. Натомість у цій справі право позивача на індексацію-різницю за період з 01.03.2018 до 31.10.2020 судами визнано та визначено її конкретний розмір, а спір у касаційній скарзі стосується саме можливості продовження цієї виплати після зміни посади.
За таких обставин наведені скаржником постанови Верховного Суду не дають підстав для висновку, що суд апеляційної інстанції застосував абзаци 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 інакше, ніж Верховний Суд у подібних правовідносинах. Навпаки, висновок апеляційного суду щодо припинення виплати індексації-різниці після призначення позивача на іншу посаду відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 07.07.2026 у справі № 200/8295/24.
Щодо інших наведених скаржником у касаційній скарзі постанов Верховного Суду, яких загалом ним зазначено 93, Суд зауважує, що саме лише їхнє перерахування не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Скаржник не навів щодо кожної з цих постанов конкретного висновку Верховного Суду про застосування норми права, який, на його переконання, не був урахований судами попередніх інстанцій у цій справі, не обґрунтував подібності правовідносин у справах, на які він посилається, із правовідносинами у справі № 200/243/26, а також не зазначив, у чому саме полягає неоднакове застосування судами однієї й тієї самої норми права порівняно з її застосуванням Верховним Судом у наведених постановах. За таких обставин формальне посилання на значну кількість судових рішень Верховного Суду без наведення відповідного взаємозв`язку між сформульованими у них правовими висновками, установленими у цих справах обставинами та висновками судів попередніх інстанцій у справі, що переглядається, не свідчить про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інші аргументи касаційної скарги у цій частині зводяться до незгоди скаржника з наданою судами правовою оцінкою встановлених обставин та до пропозиції застосувати до них інший правовий підхід.
Отже, касаційна скарга не містить належного обґрунтування того, що суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновку Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах, а тому наведені доводи не дають підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Як вже зазначено раніше, враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виняткових обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, яка розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів попередніх інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених частиною четвертою у взаємозв`язку з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстав для відкриття касаційного провадження немає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Дяченко Олексій Володимирович, на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді Л.О. Єресько В.М. Соколов
А.Г. Загороднюк