ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 240/17423/25
адміністративне провадження № К/990/17687/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Хохуляка В.В., Бившевої Л.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу №240/17423/25
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 (суддя Леміщак Д.М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2026 (головуючий суддя Граб Л.С., судді: Сторчак В.Ю., Матохнюк Д.Б.),
В С Т А Н О В И В :
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області (далі також - відповідач, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № [номер приховано] від 07.05.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийнято безпідставно, оскільки висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності є не обґрунтованими.
Так, між позивачем (Продавець) та компанією-нерезидентом "Hookah Flame SL", резидентом Королівства Іспанія (Покупець), було укладено зовнішньоекономічний Контракт №2/UA/ES, відповідно умов якого Продавець взяв на себе зобов`язання передати у власність Покупця товар (керамічні чаші для кальяну), а Покупець зобов`язався прийняти цей товар та сплатити його вартість.
Зазначає, що у зв`язку із наявністю зустрічних грошових вимог - обов`язку "Hookah Flame SL" сплатити 28023,30 євро за поставку від 03.12.2021 та обов`язку позивача повернути 28958,27 євро за неякісний товар з попередньої поставки - сторони 20.01.2022 підписали угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Таким чином, у разі припинення зобов`язання за зовнішньоекономічним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у строк, встановлений нормами закону для розрахунків у іноземній валюті, підстави для притягнення резидента до відповідальності за порушення термінів розрахунків у іноземній валюті (за ненадходження валютної виручки) відсутні, незалежно від підстав виникнення зустрічних однорідних вимог та складу учасників зарахування зустрічних однорідних вимог.
Отже, враховуючи, що мало місце зарахування зустрічних однорідних вимог, оскаржуване податкове повідомлення-рішення, на переконання позивача, є протиправним та підлягає скасуванню.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04.12.2025, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2026, позов задоволено.
В ході розгляду справи судами встановлено, що 01.03.2021 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Продавець) та компанією-нерезидентом "Hookah Flame SL", резидентом Королівства Іспанія (Покупець), укладено зовнішньоекономічний Контракт №2/UA/ES.
Відповідно умов Контракту Продавець взяв на себе зобов`язання передати у власність Покупця товар (керамічні чаші для кальяну), а Покупець зобов`язався прийняти цей товар та сплатити його вартість.
На виконання умов Контракту позивач 25.06.2021 здійснив поставку товару на користь Покупця на загальну суму 28959,27 євро, що підтверджується рахунком-фактурою №4 та митною декларацією № UA700020/2021/003619. Оплата за вказану поставку була здійснена Покупцем та отримана позивачем у повному обсязі 18.10.2021, що підтверджується меморіальним ордером №1.
В подальшому, Покупцем виявлено приховані недоліки продукції, а саме-виробничі дефекти у вигляді дрібних тріщин та деформації геометрії виробів, які унеможливлювали їх використання за призначенням, що зафіксовано в Акті про приховані недоліки від 29.11.2021, на підставі якого Покупцем було виставлено претензію від 29.11.2021 з вимогою про повернення сплачених коштів у розмірі 28958,27 євро.
01.12.2021 сторони уклали Додаткову угоду № 1 до Контракту № 2/UA/ES, якою погодили механізм компенсації збитків Покупця, у тому числі передбачили можливість зарахування зустрічних однорідних вимог.
03.12.2021 Позивач здійснив поставку товару на користь "Hookah Flame SL" на суму 28023,30 євро згідно з рахунком-фактурою №5, що було оформлено митною декларацією №UA700020/2021/103014.
Враховуючи існування зустрічних грошових вимог - обов`язку "Hookah Flame SL" сплатити 28023,30 євро за поставку від 03.12.2021 та обов`язку позивача повернути 28958,27 євро за неякісний товар з попередньої поставки - сторони 20.01.2022 підписали угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 28023,30 євро.
З 07.04.2025 по 09.04.2025 посадовими особами Головного управління ДПС у Житомирській області на підставі інформації про можливе порушення граничних строків розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом, що стосувався експорту товару за митною декларацією №UA700020/2021/103014, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання валютного законодавства за зовнішньоекономічним контрактом № 2/UA/ES від 01.03.2021.
За наслідками перевірки 10.04.2025 складено акт перевірки № 7629/06-30-24-05/ НОМЕР_1 , яким констатовано порушення платником податків вимог пункту 2 статті 13 Закону України "Про валюту і валютні операції" через факт ненадходження валютної виручки у сумі 28023,30 євро станом на 31.03.2025, що кваліфіковано як прострочення строку розрахунків на 850 днів (граничний термін розрахунків 02.12.2022).
Позивач реалізував своє право на подання заперечень на акт перевірки, проте 05.05.2025 отримав відповідь, у якій контролюючий орган своїх висновків не змінив.
За наслідками встановлених порушень Головним управлінням ДПС у Житомирській області прийнято податкове повідомлення-рішення №[номер приховано] від 07.05.2025, яким до позивача застосовано штрафну санкцію у розмірі 1070630,18 грн.
Вважаючи податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, позицію якого підтримав й апеляційний суд, виходив з того, що вимоги між позивачем та "Hookah Flame SL" є зустрічними, так як вони виникли із взаємних зобов`язань між двома правочинами, в яких сторонами є одні й ті ж особи, а саме: в одному правочині - "Hookah Flame SL" виступає кредитором, а позивач є боржником, а в іншому правочині "Hookah Flame SL" виступає боржником, а позивач- кредитором. Відтак зарахування зустрічних однорідних вимог припинило зобов`язання за операціями з експорту та імпорту товару відповідно до підпункту 5 пункту 10 розділу III Інструкції №7, а отже позивачем не було допущено порушення граничних строків розрахунків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій за вказаними договорами.
З такими рішеннями судів попередніх інстанцій не погодився контролюючий орган та подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Контролюючий орган зазначає, що у цій справі зарахування зустрічних однорідних вимог не мають однакову правову природу, не виражені в єдиній валюті та не підтверджені належними доказами, що не взято до уваги судами попередніх інстанцій.
Також вказує, що в порушення підпункту 1 пункту 12 Розділу ІІІ Інструкції про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 № 7 (далі - Інструкція №7), позивач не надав рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті або інших органів, уповноважених розглядати спори або засвідчувати невідповідність якісних характеристик товару умовам договору згідно з правилами чи звичаями країни розташування сторони договору або третьої країни відповідно до умов договору.
Крім того, в порушення вимог підпункту 4 пункту 12 Розділу ІІІ Інструкції №7 на адресу ОСОБА_1 не проведено повне або часткове повернення товару, що не відповідає якісним характеристикам та був поставлений нерезиденту за експортним договором, у зв`язку з повним або частковим невиконанням сторонами взаємних зобов`язань за експортним договором.
Підставою касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі скаржником зазначено пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Верховний Суд ухвалою від 22.06.2025 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2026 у цій справі.
Товариство у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, просило касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Перевіривши доводи касаційної скарги в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, відзиву на касаційну скаргу, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.
Правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ визначає Закон України «Про валюту і валютні операції», який встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства.
Відповідно до частин першої та другої статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.
У разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з експорту товарів, грошові кошти підлягають зарахуванню на рахунки резидентів у банках України у строки, зазначені в договорах, але не пізніше строку та в обсязі, встановлених Національним банком України. Строк виплати заборгованості обчислюється з дня митного оформлення продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, послуг, прав інтелектуальної власності та (або) інших немайнових прав - з дня оформлення у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді) акта, рахунка (інвойсу) або іншого документа, що засвідчує їх надання.
За правилами частини п`ятої статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару).
Відповідно до пункту 21 розділу II Положення №5, граничні строки розрахунків за операціями з експорту й імпорту товарів становлять 365 календарних днів.
Згідно підпункту 5 пункту 10 розділу III Інструкції №7 банк, крім підстав, передбачених у пункті 9 розділу III цієї Інструкції, має право завершити здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за наявності документів про припинення зобов`язань за операціями з експорту, імпорту товарів зарахуванням зустрічних однорідних вимог у разі дотримання сукупності таких умов:
вимоги випливають із взаємних зобов`язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями;
вимоги однорідні; строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред`явлення вимоги;
між сторонами не було спору щодо характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання.
Відповідно до статей 627, 628 ЦК України сторони вільні у виборі виду договору та його умов, а згідно зі статтею 629 цього Кодексу укладений договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов`язання» розділу І книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина 1 статті 598 ЦК України), зокрема, зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги (стаття 601 ЦК України). Аналогічні положення закріплені також у статті 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України), згідно з частиною третьою якої господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
При тлумаченні наведених норм слід виходити з того, що зустрічність вимог передбачає одночасну участь сторін у двох зобов`язаннях, де кредитор за одним зобов`язанням є боржником в іншому. Тобто, сторони одночасно беруть участь у двох зобов`язаннях, і при цьому кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, і навпаки. Що ж до однорідності вимог, то вона визначається їхньою правовою природою та матеріальним змістом (вираженням) і не залежить від підстав, що зумовили виникнення зобов`язань. Це означає, що вимоги вважаються однорідними, якщо зобов`язання сторін стосовно одна до одної мають бути виконані однаково, тоді як підстави виникнення зобов`язань можуть бути різними.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» 16 квітня 1991 року №959-XII (далі - Закон №959-XII) всі суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.
Зазначені норми однозначно вказують на те, що суб`єктам зовнішньоекономічної діяльності гарантовано свободу підприємницької діяльності, яка здійснюється у порядку та у спосіб, що не заборонені законом.
Відтак, чинним законодавством не заборонено та не обмежено законні форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, що не передбачають, власне, надходження іноземної валюти на рахунок резидента. Так само, чинне законодавство не пов`язує застосування інституту зарахування однорідних зустрічних вимог з певними видами договорів як обов`язковою умовою припинення зобов`язання у такий спосіб, крім випадків, коли зарахування не допускається.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 31 січня 2020 року у справі №1340/3649/18 вже зробив висновок щодо застосування наведених норм у правовідносинах щодо відповідальності резидента за ненадходження валютної виручки в разі припинення зобов`язання за зовнішньоекономічним договором зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Відповідно до правової позиції, сформованої в цій постанові, резидент є вільним у виборі форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України, а тому перебування таких операцій на валютному контролі саме по собі не спричиняє наслідку у вигляді застосування штрафних санкцій (пені), передбачених статтею 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є складовою гарантованого Конституцією України права на свободу підприємницької діяльності та може бути обмежено виключно законами України.
У розвиток наведеної правової позиції щодо застосування норм частини першої статті 1, частини першої статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», пункту 1.10 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року №136 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 29 липня 2021 року у справі № 817/1200/15 сформував такий висновок: у разі припинення зобов`язання за зовнішньоекономічним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у строк, встановлений нормами Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» для розрахунків у іноземній валюті, підстави для притягнення резидента до відповідальності за порушення термінів розрахунків у іноземній валюті (за ненадходження валютної виручки) відсутні, незалежно від підстав виникнення зустрічних однорідних вимог та складу учасників зарахування зустрічних однорідних вимог. Обставини щодо зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення внаслідок цього зобов`язань за зовнішньоекономічним договором підлягають встановленню судом з дослідженням належних щодо цього доказів.
Колегія суддів враховує, що викладені вище правові висновки Верховного Суду були сформульовані у контексті застосування положень Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Разом з тим, хоча зазначений Закон втратив чинність у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про валюту і валютні операції», наведені вище висновки та підходи Верховного Суду залишаються актуальними та підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Це пояснюється тим, що Закон України «Про валюту і валютні операції» не запровадив нових концептуальних підходів до вирішення питання припинення зобов`язань за зовнішньоекономічними договорами шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог або відступлення права вимоги, не змінив засад свободи вибору способу розрахунків у межах законодавчо дозволених форм, а також не заперечив можливості припинення валютних зобов`язань способами, передбаченими цивільним законодавством.
Вказане узгоджується з правовою позицією, що міститься в постановах Верховного Суду, зокрема, але не виключно, від 22 січня 2025 року у справі № 420/12562/23, від 16 липня 2025 року у справі № 320/29423/23.
Судами встановлено, що 01.03.2021 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Продавець) та компанією-нерезидентом "Hookah Flame SL", резидентом Королівства Іспанія (Покупець), було укладено зовнішньоекономічний Контракт № 2/UA/ES, відповідно до якого Продавець взяв на себе зобов`язання передати у власність Покупця товар (керамічні чаші для кальяну), а Покупець зобов`язався прийняти цей товар та сплатити його вартість.
На виконання умов Контракту позивач 25.06.2021 здійснив поставку товару на користь Покупця на загальну суму 28959,27 євро, що підтверджується рахунком-фактурою №4 та митною декларацією № UA700020/2021/003619. Оплата за вказану поставку була здійснена Покупцем та отримана позивачем у повному обсязі 18.10.2021, що підтверджується меморіальним ордером №1.
В акті перевірки контролюючим органом зафіксовано факт ненадходження валютної виручки у сумі 28023,30 євро станом на 31.03.2025, що кваліфіковано як прострочення строку розрахунків на 850 днів (граничний термін розрахунків 02.12.2022), у зв`язку з чим встановлено допущення позивачем порушення частини другої статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції», а саме прострочення оплати від визначеного законом граничного терміну розрахунків на 850 днів (граничний термін розрахунків 02.12.2022).
Оцінюючи обґрунтованість таких тверджень контролюючого органу, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що 01.12.2021 сторони уклали Додаткову угоду №1 до Контракту №2/UA/ES, якою погодили механізм компенсації збитків Покупця, у тому числі передбачили можливість зарахування зустрічних однорідних вимог. Також у додатковій угоді сторони погодили, що у разі, якщо заміна товару, визнаного невідповідним якості за умовами Контракту, є неможливою, Продавець зобов`язується повернути Покупцеві сплачені кошти за такий товар у повному обсязі.
03.12.2021 позивач здійснив поставку товару на користь "Hookah Flame SL" на суму 28023,30 євро згідно з рахунком-фактурою №5, що було оформлено митною декларацією №UA700020/2021/103014. Враховуючи існування зустрічних грошових вимог - обов`язку "Hookah Flame SL" сплатити 28023,30 євро за поставку від 03.12.2021 та обов`язку позивача повернути 28958,27 євро за неякісний товар з попередньої поставки - сторони 20.01.2022 підписали угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 28023,30 євро.
Суди прийшли до висновку, що вимоги між позивачем та "Hookah Flame SL" є зустрічними, так як вони виникли із взаємних зобов`язань між двома правочинами, в яких сторонами є одні й ті ж особи, а саме: в одному правочині - "Hookah Flame SL" виступає кредитором, а позивач є боржником, а в іншому правочині "Hookah Flame SL" виступає боржником, а позивач - кредитором.
Відтак суди попередніх інстанцій встановили, що зарахування зустрічних однорідних вимог припинило зобов`язання за операціями з експорту та імпорту товару відповідно до підпункту 5 пункту 10 розділу III Інструкції №7. А отже позивачем не було допущено порушення граничних строків розрахунків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій за вказаними договорами.
Колегія суддів такі висновки судів попередніх інстанцій вважає помилковими та передчасними з огляду на таке.
Так, контролюючий орган наголошував на тому, що позивач не надав рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті або інших органів, уповноважених розглядати спори або засвідчувати невідповідність якісних характеристик товару умовам договору згідно з правилами чи звичаями країни розташування сторони договору або третьої країни відповідно до умов договору.
Таким доводам відповідача суди першої та апеляційної інстанції належної оцінки не надали, обмежившись посиланням на погодження сторонами невідповідності товару умовам контракту та сертифікату якості.
Вказував відповідач і на те, що на адресу позивача не проведено повне або часткове повернення товару, що не відповідає якісним характеристикам, передбаченим умовами договору.
Колегія суддів зауважує, що відповідно до умов Додаткової угоди №1 до Контракту №2/UA/ES Продавець зобов`язується повернути Покупцеві сплачені кошти за товар у повному обсязі у випадку, якщо заміна товару, визнаного невідповідним якості за умовами Контракту, є неможливою.
Водночас, питання можливості/неможливості заміни позивачем неякісного товару досліджено не було.
Суди попередніх інстанцій, визнаючи правомірним припинення зобов`язань за зовнішньоекономічним контрактом шляхом зарахування зустрічних вимог, не надали належної оцінки додам контролюючого органу щодо неповернення нерезидентом товару неналежної якості.
Фактично за встановленими обставинами у справі, позивачем двічі поставлено товар нерезиденту, але оплату отримано лише за одну партію, про що чітко наголошував податковий орган.
Сам по собі факт складання акта про виявлення недоліків товару та пред`явлення претензії про повернення сплачених за нього коштів не є достатнім для висновку про виникнення у позивача безумовного грошового зобов`язання з повернення таких коштів. Для цього необхідно встановити правові підстави виникнення відповідної вимоги, зокрема з`ясувати умови зовнішньоекономічного контракту та додаткової угоди до нього, а також обставини, з якими сторони пов`язували виникнення обов`язку повернути кошти.
Крім того, важливо дослідити умови контракту на відповідність вимогам валютного законодавства, зокрема в частині щодо наявності/відсутності належних та допустимих доказів неналежної якості товару і наявності/відсутності обов`язку повернення валютної виручки.
Отже, висновок судів про припинення зобов`язання позивача шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог зроблено без повного з`ясування обставин, що мають істотне значення для справи.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами. Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути визначені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.
При цьому обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, тобто відповідність доказу об`єктивній дійсності є його безсумнівність, яка обумовлена зібраними матеріалами справи; достатніми, що відображається в наявності такої системи належних, допустимих, достовірних доказів, які отримані в результаті всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин, пов`язаних з предметом справи та всієї сукупності зібраних у ній доказів і яка достовірно встановлює всі обставини справи; належними, тобто властивість доказу, яка характеризує зв`язок відомостей і які становлять його зміст з обставинами, які підлягають доказуванню; допустимими, тобто відповідними процесуальній формі їх одержання, єдиною загальною вимогою недопустимості доказів є виявлення порушень закону при їх збиранні.
З огляду на те, що встановлення вищенаведених обставин потребує дослідження та оцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Частиною четвертою зазначеної статті встановлено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Ураховуючи те, що порушення норм процесуального права допустили обидві судові інстанції, судові рішення у цій справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами, надати належну правову оцінку кожному доказу окремо та у їх сукупності. Судове рішення, з урахуванням встановлених обставин та зібраних доказів, повинно містити обґрунтування, чому суд приймає або відхиляє той чи інший доказ, надавши правову оцінку усім доводам сторін в межах заявленого позову.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У Х В А Л И В :
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області задовольнити.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2026 у справі №240/17423/25 скасувати.
Справу №240/17423/25 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді В.П. Юрченко В.В. Хохуляк Л.І. Бившева