УХВАЛА
06 жовтня 2026 року
м. Київ
справа №1340/4832/18
адміністративне провадження № К/990/41747/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Чиркіна С.М.,
суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 березня 2025 року (головуючий суддя Брильовський Р.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року (головуючий суддя Онишкевич Т.В., судді: Гудим Л.Я., Качмар В.Я.) у справі № 1340/4832/18 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправними і скасування рішень,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У жовтні 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держпраці у Львівській області (далі також відповідач, ГУ Держпраці у Львівській області), у якій просив:
визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ 1151/460/НД/АВ/ФС від 09.10.2018, якою на ФОП ОСОБА_2 накладено штраф у розмірі 223 380, 00 грн за порушення вимог частин першої та третьої статті 24 Кодексу законів про працю України (далі також КЗпП України), постанови КМУ від 17.06.2015 № 413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» (далі також постанова КМУ № 413).
визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ 1151/460/НД/АВ/ФС від 09.10.2018, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 74 460, 00 грн за порушення вимог частини п`ятої статті 95 КЗпП України, частини першої статті 33 Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»;
визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ 1151/460/НД/АВ/ФС від 09.10.2018, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 3 723, 00 грн за порушення вимог статті 116 КЗпП України та частини першої статті 83 КЗпП України.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду 11.12.2018, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2019, позов задоволено.
Постановою Верховного Суду від 12.01.2024 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2019 скасовано, а справу № 1340/4832/18 направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 позов задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Головного управління Держпраці у Львівській області № ЛВ1151/460/НД/АВ/ФС від 09.10.2018, якою на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 3 723, 00 грн за порушення вимог статті 116 КЗпП України та частини першої статті 83 КЗпП України.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2025 апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено.
Скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 у справі № 1340/4832/18 у частині відмови у задоволенні позову та такі позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправними та скасовано постанови Головного управління Держпраці у Львівській області від 09.10.2018 № ЛВ1151/460/НД/АВ/ФС про накладення штрафу у розмірі 223 380 (двісті двадцять три тисячі триста вісімдесят) грн та № ЛВ 1151/460/НД/АВ/ФС про накладення штрафу у розмірі 74 460 (сімдесят чотири тисячі чотириста шістдесят) грн.
У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 залишено без змін.
13.10.2025 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління Держпраці у Львівській області, в якій скаржник просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2025 у справі № 1340/4832/18, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Ухвалою Верховного Суду від 17.02.2026 відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.
03.03.2026 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому просить закрити касаційне провадження у справі, оскільки висновки у постановах Верховного Суду, на які покликається скаржник у касаційній скарзі, сформовані за правовідносин, які не є подібними, відповідно не підтверджують наявності різного застосування норм права.
Також, на думку позивача, доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів та висновками судів попередніх інстанцій, що не свідчить про наявність фундаментального значення справи для формування єдиної правозастосовчої практики.
Ухвалою Верховного Суду від 05.10.2026 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ
Позивач вважає, що спірні постанови є протиправними.
Стверджує, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 реалізували право на працю шляхом укладення із ФОП ОСОБА_1 цивільно-правових угод.
Також зазначає, що на момент проведення інспекційного відвідування порушення у вигляді індексації заробітної плати працівників було відсутнє, оскільки індексація була проведена позивачем до проведення інспекційного відвідування.
На думку позивача, відповідач безпідставно не врахував факт самостійної та добровільної (здійсненої до початку інспекційного відвідування) виплати відповідним особами компенсації за невикористані дні відпустки та, відповідно, відсутність станом на дату проведення інспекційного відвідування порушення.
Відповідач у відзиві зауважив, що укладені з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 цивільно-правові договори не відповідають поясненням, які були надані цими працівниками. Вказані угоди, на переконання відповідача, мають ознаки трудового договору, а тому позивач здійснив фактичний допуск працівників до роботи без оформлення відповідних трудових відносин.
Також відповідач зазначив, що за виявлені порушення застосовуються фінансові санкції незалежно від факту їх усунення під час інспекційного відвідування.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено таке.
На підставі наказу Головного управління Держпраці у Львівській області від 05.09.2018 № 2064-П та направлення від 05.09.2018 № 1882 про проведення інспекційного відвідування у ФОП ОСОБА_1 , головними державними інспекторами праці відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у Львівській області Сироїжкою Ольгою Євстахіївною та Гумен Вікторією Ігорівною 07.09.2018 складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування № ЛВ1151/460/НД і вимогу про надання документів № ЛВ1151/460/НД/ПД від 07.09.2018.
10.09.2018 складено акт інспекційного відвідування № ЛВ 1151/460/НД/АВ, яким зафіксовано порушення вимог законодавства про працю, а саме: частин першої та третьої статті 24 КЗпП України, постанови КМУ № 413, пункту 2.5 глави 2 Інструкції № 58, частини другої статті 30 Закону України «Про оплату праці», частини четвертої статті 79 КЗпП України, статті 57 КЗпП України, частини першої статті 94 КЗпП України, частини шостої статті 95 КЗпП України, статті 33, частини першої статті 24 Закону України «Про оплату праці», частини першої статті 115 КЗпП України, статей 83, 47, 116 КЗпП України.
Також 10.09.2018 винесено припис про усунення виявлених порушень № ЛВ1151/460/АВ/П, в якому було надано строк до 25.09.2018.
09.10.2018 заступником начальника Головного управління Держпраці у Львівській області Стецьком А.Я. винесено постанови про накладення штрафу:
№ ЛВ 1151/460/НД/АВ/ФС від 09.10.2018, якою на ФОП ОСОБА_2 накладено штраф у розмірі 223 380, 00 грн за порушення вимог частин першої та третьої статті 24 КЗпП України, постанови КМУ №413 від 17.06.2015;
№ ЛВ 1151/460/НД/АВ/ФС від 09.10.2018, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 74 460, 00 грн за порушення вимог частини п`ятої статті 95 КЗпП України, частини першої статті 33 Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»;
№ ЛВ 1151/460/НД/АВ/ФС від 09.10.2018, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 3 723, 00 грн за порушення вимог статті 116 КЗпП України та частини першої статті 83 КЗпП України.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відносини, які склалися між позивачем та ОСОБА_4 та ОСОБА_3 мають характер трудових та регулюються нормами КЗпП України.
Водночас суд зауважив, що позивач на час проведення інспекційного відвідування не надав інспектору жодного документа щодо проведення індексації заробітної плати за спірний період ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Щодо невиплати компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні суд першої інстанції зазначив, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати і не є іншою виплатою, яка передбачена законодавством про працю, відповідно не становить склад правопорушення, передбаченого саме статтею 265 КЗпП.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалюючи в цій частині нове рішення, суд апеляційної інстанції критично оцінив наведені юридичні формулювання у письмових поясненнях ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з огляду на відсутність у вказаних осіб профільної освіти та звернув увагу на повідомлені фактичні обставини.
Суд апеляційної інстанції на підставі з`ясування фактичних обставин, що визнаються сторонами, дійшов переконання, що характер виконуваних цими особами на користь позивача робіт свідчить про те, що такі правовідносини не можна віднести до трудових, оскільки відповідні роботи виконувалися ОСОБА_3 та ОСОБА_4 періодично, за потребою на пропозицію ФОП ОСОБА_1 , з метою досягнення конкретного результату, до якого прив`язувалася можливість отримання винагороди, розмір якої залежав від обсягу виконаних робіт.
Як зазначено судом апеляційної інстанції, сторонами не заперечується сам факт несвоєчасного проведення ФОП ОСОБА_1 індексації заробітної плати ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Проте позивачем на підтвердження усунення такого порушення до проведення інспекційного відвідування було надано копії наказу від 03.09.2018 № 5/1 «Про виправлення бухгалтерської помилки при розрахунку індексації заробітної плати» та розрахунково-платіжної відомості про виплату індексації працівникам ОСОБА_5 та ОСОБА_6 із наявними у ній підписами вказаних осіб про отримання коштів, які надавались відповідачу разом із запереченнями на акт перевірки і були у його розпорядженні на час винесення оспорюваної постанови.
Сплата єдиного соціального внеску із сум, що були нараховані та виплачені ОСОБА_5 та ОСОБА_6 при індексації їх заробітної плати, ФОП ОСОБА_1 підтверджено квитанцією від 18.09.2018 № 35336118.
З огляду на встановлені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування до позивача штрафних санкцій, оскільки ФОП ОСОБА_1 добровільно усунув виявлені під час перевірки порушення ще до її проведення.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ
Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення з недотриманням норм матеріального права і з порушенням норм процесуального права.
Наполягає на тому, що судом апеляційної інстанції не враховані висновки Верховного Суду, сформовані у постановах від 16.09.2022 у справі № 160/2387/19, від 16.09.2022 у справі № 1.380.2019.006644, від 16.06.2020 у справі № 815/5427/17, від 02.07.2020 у справі № 809/164/17, від 09.07.2020 у справі № 821/851/17, від 04.07.2018 у справі № 820/1432/17.
У відзиві на касаційну скаргу позивач погоджується висновками суду апеляційної інстанції.
Також, на думку позивача, скаржник у касаційній скарзі покликався на перелік постанов Верховного Суду, висновки у яких сформовані за правовідносин, які не є подібними.
VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вирішуючи питання щодо можливості касаційного перегляду за цією касаційною скаргою, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Такі виключні випадки визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, згідно з якою підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема у випадку - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, законодавець чітко визначив, які судові рішення, з яких підстав і у яких випадках можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції.
Відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових:
суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду;
спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
У постанові від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Встановлюючи обов`язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, частина п`ята статті 242 КАС презюмує застосування норм права у подібних правовідносинах.
У цій справі Головне управління Держпраці у Львівській області, обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, посилалося на те, що суд апеляційної інстанції під час вирішення спору не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 16.09.2022 у справі № 160/2387/19, від 16.09.2022 у справі № 1.380.2019.006644, від 16.06.2020 у справі № 815/5427/17, від 02.07.2020 у справі № 809/164/17, від 09.07.2020 у справі № 821/851/17, від 04.07.2018 у справі № 820/1432/17.
Так, у перелічених справах судом надавалась оцінка наявності трудових відносин між ФОП та фізичними особами за інших фактичних обставин (істотних умов договору).
Отже, інше вирішення судом апеляційної інстанції спору у цій справі в порівнянні із результатами касаційного перегляду у наведених скаржником справах обумовлено іншим складом обставин у справі, специфікою цивільно-правових договорів у кожному окремому випадку та встановленими судами обставинами.
Враховуючи викладене, Суд не вбачає підстав для касаційного перегляду оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
З урахуванням наведеного, касаційне провадження, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, підлягає закриттю.
Колегія суддів вважає, що інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, наданих судами попередніх інстанцій. Проте у касаційній скарзі не обґрунтовано підстав для касаційного оскарження, передбаченого пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
За таких обставин, касаційне провадження слід закрити.
Керуючись статтями 339, 345, 355, 359 КАС України, Верховний Суд,
П О С Т А Н О В И В:
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 березня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року у справі № 1340/4832/18.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і не оскаржується.
Судді Верховного Суду С.М. Чиркін
Я.О. Берназюк
В.М. Шарапа