УХВАЛА
06 жовтня 2026 року
м. Київ
справа №340/5067/25
адміністративне провадження № К/990/42652/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Жука А.В., Уханенка С.А.,
перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Аніксєєнко Євгенії Олександрівни на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2026 року у справі №340/5067/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
У С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині невнесення відомостей щодо ОСОБА_1 про непридатність до військової служби із виключенням з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з 26 вересня 2022 року;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про те, що 26 вересня 2022 року ОСОБА_1 був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку та виключити з військового обліку відповідно до постанови військово-лікарської комісії, оформленої довідкою військово-лікарської комісії №281 від 26 вересня 2022 року.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2026 року, у задоволені позову відмовлено.
16 вересня 2026 року Верховним Судом зареєстровано касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Аніксєєнко Євгенії Олександрівни на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2026 року у справі №340/5067/25, яка надійшла через підсистему «Електронний суд». Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п`ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Наведене означає, що положеннями пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України передбачено можливість перегляду, як виняток, судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню судом касаційної інстанції у разі, якщо заявником зазначені випадки, передбачені підпунктами «а»-«г» цієї норми та викладені підстави, визначені частиною четвертою статті 328 КАС України.
Як вбачається з рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року, зазначену справу судом розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності або розглянутих в порядку спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
У касаційній скарзі представник позивача зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України), справа становить виняткове значення та має виняткове значення для позивача (підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України).
Верховний Суд зазначає, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Проте, заявником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Вживання законодавцем слова «фундаментальне» несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб`єктивні труднощі у тлумаченні правової норми не обов`язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики. За змістом підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання.
Також Суд зауважує, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Водночас, скаржником не доведено, що оскаржуване судове рішення створює стан правової невизначеності, матиме системний вплив на значну кількість аналогічних спорів чи що вирішення порушеного питання потребує формування нового правового висновку Верховного Суду.
Саме по собі твердження про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах не свідчить про наявність питання права фундаментального значення. Для застосування підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України особа, яка подає касаційну скаргу, повинна обґрунтувати існування правової проблеми, вирішення якої має значення для забезпечення єдності та сталості судової практики, а також пояснити, у чому саме полягає неоднакове застосування норм права або існує потреба у формуванні нового правового висновку.
Водночас, наведені у касаційній скарзі доводи таких обставин не містять та зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування норм матеріального права у конкретних правовідносинах. Разом із тим самі по собі твердження про неправильне застосування судом норм права або про важливість спору для заявника не свідчать про те, що рішення суду касаційної інстанції у цій справі матиме значення для формування єдиної правозастосовної практики.
За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи представника позивача про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Встановлення в КАС України виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи та гарантувати особі права на остаточне та обов`язкове судове рішення.
Суд зазначає, що саме по собі посилання скаржника на важливість спірних правовідносин, можливі негативні наслідки прийняття оскаржуваного судового рішення або незгоду з висновками судів попередніх інстанцій не свідчить про наявність виняткового значення справи у розумінні підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Для застосування зазначеної підстави касаційного оскарження особа має довести наявність таких особливих обставин, які за своїм характером виходять за межі звичайних наслідків розгляду справи для учасника та об`єктивно зумовлюють необхідність касаційного перегляду справи як винятку із загального правила.
Наведені скаржником аргументи свідчать про важливість вирішення спору для позивача як учасника конкретних правовідносин, однак самі по собі не підтверджують наявності обставин, які б надавали цій справі виняткового характеру у процесуальному значенні та обумовлювали необхідність перегляду судового рішення в касаційному порядку.
При цьому оцінка правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та перевірка обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції щодо конкретних обставин справи виходить за межі вирішення питання про наявність підстав для відкриття касаційного провадження.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Отже, враховуючи наведене, Верховний Суд вважає недоведеним посилання скаржника на підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви також не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Щодо посилання представника позивача на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що заявник, оскаржуючи судове рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Суд зазначає, що доводи касаційної скарги зводяться до опису обставин справи, незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, цитуванням норм законодавства, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
У Х В А Л И В:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Аніксєєнко Євгенії Олександрівни на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2026 року у справі №340/5067/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
А.В. Жук
С.А. Уханенко