УХВАЛА
06 жовтня 2026 року
м. Київ
справа №320/13355/25
адміністративне провадження № К/990/39058/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2026 року у справі, за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, Виконавчого комітету Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, за участю третьої особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Петропавлівське» про визнання протиправними та скасування рішень,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивачка, скаржниця, ОСОБА_1 ) звернулася до адміністративного суду з позовною заявою до Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області (далі - сільська рада), Виконавчого комітету Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області (далі - комітет), за участю третьої особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Петропавлівське» (далі - третя особа, ТОВ «Петропавлівське») в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету:
- № 333 від 16.05.2024 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення», які надаються ТОВ «Петропавлівське»;
- № 507 від 30.07.2024 «Про встановлення відкоригованих тарифів на послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення», які надаються ТОВ «Петропавлівське»;
- № 168 від 21.02.2025 «Про встановлення (шляхом коригування) тарифів на послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення», які надаються ТОВ «Петропавлівське»;
- № 347 від 24.04.2025 про «Про встановлення (шляхом коригування) тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення» для ТОВ «Петропавлівське».
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 в частині визнання протиправними та нечинними рішень комітету: № 333 від 16.05.2024 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення», які надаються ТОВ «Петропавлівське»; № 507 від 30.07.2024 «Про встановлення відкоригованих тарифів на послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення», які надаються ТОВ «Петропавлівське» та № 168 від 21.02.2025 «Про встановлення (шляхом коригування) тарифів на послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення», які надаються ТОВ «Петропавлівське».
Відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до сільської ради, комітету, за участю третьої особи - ТОВ «Петропавлівське» про визнання протиправним та скасування рішення № 347 від 24.04.2025 «Про встановлення (шляхом коригування) тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення» для ТОВ «Петропавлівське».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 задоволено частково, а саме:
«Рішення Київського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 у справі № 320/13355/25 залишити без змін у частині залишення без розгляду позовної вимоги ОСОБА_1 до Сільської ради, Комітету, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідачів: - ТОВ «Петропавлівське» про визнання протиправним та скасування рішення комітету «Про встановлення відкоригованих тарифів на послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення», які надаються ТОВ «Петропавлівське» за № 507 від 30.07.2024;
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 у справі № 320/13355/25 - скасувати у частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до сільської ради, комітету, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідачів - ТОВ «Петропавлівське» про визнання протиправним та скасування рішення «Про встановлення (шляхом коригування) тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення» для ТОВ «Петропавлівське» за № 347 від 24.04.2025;
Позовну вимогу ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення комітету «Про встановлення (шляхом коригування) тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення» для ТОВ «Петропавлівське» за № 347 від 24.04.2025 -залишити без розгляду;
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 у справі № 320/13355/25 - змінити у частині залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_1 до сільської ради, комітету, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідачів - ТОВ «Петропавлівське» про визнання протиправним та скасування рішення комітету «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, які надаються ТОВ «Петропавлівське» за № 333 від 16.05.2024; про визнання протиправним та скасування рішення комітету «Про встановлення (шляхом коригування) тарифів на послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення», які надаються ТОВ «Петропавлівське» за № 168 від 21.02.2025, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови».
Не погодившись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивачка звернулася через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із цією касаційною скаргою.
Ухвалою Суду від 02.07.2026 касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заявниці надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.
В подальшому ухвалою Суду від 17.08.2026 касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2026 у справі № 320/13355/25 повернуто особі, яка її подала на підставі частини другої статті 332 КАС України та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, оскільки у встановлений судом строк не усунуто недоліки касаційної скарги, зазначені в ухвалі Суду від 02.07.2026 про залишення касаційної скарги без руху.
19.08.2026 від ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла повторна касаційна скарга на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2026 у справі № 320/13355/25.
Ухвалою Суду від 08.09.2026 касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 329 та 330 КАС України. Заявниці надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із обґрунтуванням поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження.
Одночасно скаржниці роз`яснено, що у разі невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута, а у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
Частиною одинадцятою статті 251 КАС України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є день вручення судового рішення, за умови отримання відповідного повідомлення про його доставляння.
Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 08.09.2026) доставлено в Електронний кабінет скаржниці 08.09.2026 о 19 год 54 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
14.09.2026 від скаржниці на виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла уточнена касаційна скарга та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження в справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи уточненої касаційної скарги та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, Суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення касаційної скарги виходячи з такого.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Як вже зазначалося, що з 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, за частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржниця посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з частиною другою статті 353 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанцій допущено порушення норм процесуального права, яке полягало у недослідженні доказів та неповному встановленні обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Так, частиною другою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема:
- суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу; або
- суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або
- суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
- суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Уточнена касаційна скарга містить посилання на недослідження судами зібраних у справі доказів та неповне встановлення обставин. Такі доводи за своїм змістом можуть стосуватися пункту 1 частини другої статті 353 КАС України. Водночас застосування цієї процесуальної підстави прямо поставлено законодавцем у залежність від попереднього висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Однак скаржниця у поданій на виконання ухвали Суду уточненій касаційній скарзі не визначає жодної з підстав, передбачених пунктами 1- 3 частини четвертої статті 328 КАС України, та не наводить відповідного обґрунтування. Інших випадків, передбачених частиною другою статті 353 КАС України, які б могли слугувати самостійною процесуальною підставою для касаційного перегляду, скаржниця також не обґрунтовує.
Колегія суддів зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
Щодо наведених в уточненій касаційній скарзі доводів про неповне встановлення судами обставин, необхідних для правильного застосування статей 122, 123 та 264 КАС України, Суд зауважує таке.
Скаржниця наполягає, що питання дотримання строку звернення до адміністративного суду не могло бути вирішене виключно з огляду на дати прийняття оскаржуваних рішень. На її переконання, суди мали встановити дату офіційного оприлюднення кожного з таких рішень, дату набрання ними чинності, момент введення відповідних тарифів у дію, тривалість їх дії, а також момент, коли позивачка дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Окремо щодо рішення Виконавчого комітету Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області № 507 від 30.07.2024 скаржниця зазначає, що суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про втрату ним чинності у зв`язку з прийняттям рішення № 168 від 21.02.2025, не встановив дату офіційного оприлюднення останнього, дату набрання ним чинності, дату фактичного введення встановлених ним тарифів у дію та не з`ясував, чи містило рішення № 168 положення про припинення, скасування або заміну рішення № 507.
Як установлено судами попередніх інстанцій, рішення № 507 від 30.07.2024 є нормативно-правовим актом, яким установлено тариф на послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, а рішення № 168 від 21.02.2025 прийнято щодо тих самих правовідносин та ним установлено нові скориговані тарифи. Суд апеляційної інстанції, застосувавши положення частини третьої статті 264 КАС України та відповідні висновки Верховного Суду щодо можливості оскарження нормативно-правового акта протягом усього строку його чинності, виходив із того, що станом на дату звернення позивачки до суду 16.03.2025 рішення № 507 уже втратило чинність унаслідок прийняття рішення № 168 від 21.02.2025.
При цьому зі змісту самої уточненої касаційної скарги вбачається, що скаржниця зазначає про введення тарифів, установлених рішенням № 168 від 21.02.2025, у дію з 01.03.2025, тобто до звернення її до суду 16.03.2025. Отже, наведені скаржницею аргументи про необхідність додаткового встановлення моменту введення відповідного тарифу в дію самі по собі не ставлять під сумнів висновок суду апеляційної інстанції про те, що на момент пред`явлення первісного позову рішення № 507 уже не регулювало спірні правовідносини.
У цьому контексті доводи скаржниці щодо необхідності встановлення моменту, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про зміст рішення № 507 та порушення своїх прав, також не вказують на помилковість висновків суду апеляційної інстанції, оскільки визначальним для застосування частини третьої статті 264 КАС України у цій частині було встановлення чинності нормативно-правового акта на момент звернення до суду. Положення цієї норми передбачають можливість оскарження нормативно-правового акта протягом усього строку його чинності, однак не передбачають можливості оскарження акта після припинення його дії.
Тож посилання скаржниці на невстановлення судами окремих обставин щодо оприлюднення рішення № 168 від 21.02.2025 та моменту, коли позивачка дізналася про оскаржуване рішення, не свідчать про порушення, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї частини спору.
Щодо рішень № 333 від 16.05.2024 та № 168 від 21.02.2025 Суд ураховує, що суд апеляційної інстанції, змінюючи мотиви рішення суду першої інстанції, не обмежився питанням дотримання строку звернення до суду. Апеляційний суд установив, що вимоги про оскарження рішень № 333 від 16.05.2024, № 168 від 21.02.2025 та № 347 від 24.04.2025 були заявлені позивачкою у заяві від 20.06.2025 про збільшення позовних вимог, однак за своїм змістом становили одночасну зміну предмета та підстав позову, оскільки стосувалися інших нормативно-правових актів, прийнятих у різні періоди, та обґрунтовувалися новими фактичними обставинами і нормами матеріального права. З цих підстав суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неможливість прийняття таких вимог у порядку збільшення позовних вимог.
Крім того, апеляційний суд звернув увагу, що станом на 20.06.2025 рішення № 333 від 16.05.2024 та № 168 від 21.02.2025 уже втратили чинність унаслідок прийняття наступних у часі рішень № 507 від 30.07.2024 та № 347 від 24.04.2025 відповідно.
Водночас щодо рішення № 347 від 24.04.2025 суд апеляційної інстанції прямо встановив, що на момент подання заяви від 20.06.2025 це рішення було чинним, у зв`язку з чим визнав помилковим застосування судом першої інстанції частини третьої статті 264 КАС України у цій частині. Однак апеляційний суд зазначив, що ця обставина не впливає на остаточний процесуальний висновок щодо відповідної вимоги, оскільки її прийняття у межах заяви про збільшення позовних вимог суперечило вимогам процесуального закону щодо недопустимості одночасної зміни предмета і підстав позову.
За змістом уточненої касаційної скарги наведені скаржницею твердження про неправильне застосування статей 122, 123, 264 КАС України, недослідження доказів, невстановлення окремих фактичних обставин та ненадання оцінки її доводам не поєднані з належно визначеною підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктами 1- 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як того вимагає пункт 1 частини другої статті 353 КАС України. У тій частині, в якій скаржниця фактично просить надати іншу оцінку встановленим судами обставинам та доказам, такі доводи виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 341 КАС України.
Суд також зауважує, що для оскарження нормативно-правових актів суб`єктів владних повноважень законом передбачено особливості провадження, установлені статтею 264 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктами правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
За приписами частини третьої цієї статті нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом усього строку їх чинності.
У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 13.03.2019 у справі № 712/8985/17 сформульовано висновок про те, що дія нормативно-правового акта має вплив на права та обов`язки осіб, на яких поширюється його дія, як на дату набрання чинності таким актом, так і впродовж усього часу його подальшої дії. Суб`єкт правовідносин, до якого такий акт застосовується або буде застосований, за наявності відповідного обґрунтування може оскаржити його впродовж строку його чинності, поки цей акт продовжує регулювати відповідні правовідносини.
Аналогічний підхід щодо можливості оскарження нормативно-правового акта протягом усього строку його чинності викладено у постановах Верховного Суду від 26.09.2023 у справі № 640/26236/19 та від 30.04.2026 у справі № 140/1916/25, у яких Суд виходив із того, що правовий вплив чинного нормативно-правового акта не вичерпується одноразовим застосуванням, а може тривати впродовж усього часу його чинності.
Суд ураховує, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, виходив із наведеного правового підходу та враховував, зокрема, чинність оскаржуваного нормативно-правового акта на момент звернення особи до суду.
Водночас Суд звертає увагу, що під час попереднього касаційного звернення скаржниці в ухвалі про повернення касаційної скарги вже було роз`яснено, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, змінив мотиви його ухвалення та обґрунтував процесуальний результат іншими підставами. На цю ж обставину Суд повторно звернув увагу в ухвалі про залишення касаційної скарги без руху, надавши скаржниці можливість усунути недоліки касаційної скарги з урахуванням змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
Однак в уточненій касаційній скарзі скаржниця посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України та пов`язує цю підставу, зокрема, з недослідженням доказів, невстановленням окремих обставин справи та ненаданням оцінки її доводам. Такі аргументи фактично повторюють попередньо наведені доводи та не враховують тих мотивів, з яких суд апеляційної інстанції змінив рішення суду першої інстанції.
Отже, повторне наведення доводів, які не кореспондують із мотивами оскаржуваних судових рішеннь та не усувають недоліків касаційної скарги, на які Суд уже звертав увагу як під час попереднього касаційного звернення, так і в ухвалі про залишення касаційної скарги без руху, не дає підстав уважати, що скаржниця належним чином обґрунтувала підстави касаційного оскарження.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Як вже зазначено раніше, ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржниця не продемонструвала наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Таким чином, скаржницею не виконано вимоги ухвали Суду від 08.09.2026 про залишення касаційної скарги без руху.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
У пункті 1 частини четвертої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, Виконавчого комітету Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, за участю третьої особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Петропавлівське» про визнання протиправними та скасування рішень - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржниці надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз`яснити скаржниці, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк В.М. Соколов