УХВАЛА
про повернення касаційної скарги
06 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 320/11298/24
адміністративне провадження № К/990/41285/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Кравчука В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Всеукраїнської громадської організації «Український союз промисловців і підприємців»
на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року (суддя Лиска І.Г.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2026 року (колегія у складі суддів Коротких А.Ю., Сорочка Є.О., Чаку Є.В.)
у справі № 320/11298/24
за позовом Всеукраїнської громадської організації «Український союз промисловців і підприємців»
до Кабінету Міністрів України
за участю третіх осіб, які не заявили самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, Міністерства у справах ветеранів
про визнання протиправним та скасування розпорядження,
УСТАНОВИВ:
У березні 2024 року Всеукраїнська громадська організація «Український союз промисловців і підприємців» (далі також - ВГО «Український союз промисловців і підприємців», позивач, скаржник) звернулася до суду з позовом до Кабінету Міністрів України (далі також - КМ України, відповідач), в якому просила:
- визнати протиправним та нечинним з моменту прийняття абз. 3 п. 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.01.2024 № 2-р «Про внесення змін до пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2023 р. № 1055 та визнання такими, що втратили чинність, розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. № 137 та пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 1997 р. № 581».
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22.09.2025, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2026, відмовлено у задоволенні позову.
Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржником заявлені п. 1 і п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України.
У вересні 2026 року від ВГО «Український союз промисловців і підприємців» до Верховного Суду надійшла касаційна скарга, в якій позивач просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.09.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2026, а натомість ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 04.09.2026 цю касаційну скаргу було передано на розгляд колегії суддів у складі: судді -доповідача Жука А.В., суддів Білак М.В. і Уханенко С.А.
25.09.2026 у зв`язку із виникненням інших обставин, які унеможливлюють участь названих суддів у розгляді справи № 320/11298/24, розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 25.09.2026 призначено повторний автоматизований розподіл справи. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 25.09.2026 цю справу передано на розгляд колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Кравчук В.М. - голо-вуючий суддя, судді: Єзеров А.А., Стародуб О.П.
Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить з такого.
Статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено право на касаційне оскарження.
Частиною 1 ст. 328 КАС України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
За правилами ч. 4 ст. 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Наведені положення процесуального закону дають підстави вважати, що суд касаційної інстанції може відкрити касаційне провадження виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, зазначених скаржником у касаційній скарзі. При цьому мотиви особи, що подає касаційну скаргу, щодо незгоди з судовим рішенням мають бути викладені з урахуванням передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при формуванні відповідного висновку.
Зокрема у разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України скаржнику слід чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанції було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. При цьому недостатньо самого лише зазначення у касаційній скарзі норми права, щодо правильного застосування якої є висновок Верховного Суду, безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга. Обов`язковою умовою є те, що ця норма матеріального права повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
При оцінці подібності правовідносин необхідно враховувати суб`єктний склад учасників відносин, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору); об`єкт і предмет правового регулювання, однаковість матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, умови застосування правових норм (зокрема, щодо часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин); предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, установлені судом фактичні обставини.
Разом з тим, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.
Обов`язковими ж умовами при оскарженні судових рішень на підставі п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Перевіркою поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник заявив п. 1 і 3 ч. 4 ст. 328 КАС України, обґрунтовуючи їх таким чином:
- неправильним застосуванням судами ч. 2 ст. 19 Конституції України, п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України, ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» без урахування висновків щодо їх правозастосування, наведених у постановах Верховного Суду від 04.03.2024 у справі № 640/21016/19, від 20.04.2021 у справі № 620/536/19, від 04.12.2019 у справі № 813/5586/15, від 24.11.2020 у справі № 826/15230/18; неврахуванням постанов Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 2340/2921/18, від 08.02.2023 у справі № 404/105/17 (№ 2-а/404/183/17) і постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.10.2023 у справі № 9901/96/21, де наведені висновки про неможливість скасування (визнання такими, що втратили чинність) актів індивідуальної дії, які вичерпали свою дію фактом виконання, правові наслідки їх скасування (втрати чинності) у контексті припинення дії індивідуального акта, що вже реалізований, у взаємозв`язку із рішеннями Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 і від 13.05.1997 № 1-зп;
- відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування перелічених вище норм права у подібних правовідносинах, а саме у правовідносинах приватних осіб з Кабінетом Міністрів України в аспекті наявності/відсутності повноважень останнього визнавати такими, що втратили чинність власні акти індивідуальної дії.
Разом з тим, як вже було зазначено вище за текстом цієї ухвали, посилання на п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України передбачає наявність постанови Верховного Суду з відповідним висновком щодо застосування норми права саме у подібних правовідносинах. Однак скаржник не обґрунтував, у чому саме полягає подібність правовідносин у справі № 320/11298/24 та справах, на судові рішення у яких він посилається.
Самого ж покликання на постанови Верховного Суду та наведення окремих витягів з таких судових рішень недостатньо для підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України, оскільки скаржник має продемонструвати, що у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції застосував конкретну норму права без урахування правового висновку Верховного Суду щодо застосування цієї самої норми у подібних правовідносинах.
Що ж до посилань скаржника на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» у зіставленні із Законом України «Про оренду державного та комунального майна» у відносинах між приватними особами та Кабінетом Міністрів України (п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України), то Суд зазначає таке.
Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України, вимагає від скаржника не лише констатації відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права, а й обґрунтування необхідності формування відповідного висновку із зазначенням: у чому саме полягає помилка суду апеляційної інстанції при застосуванні відповідної норми, як саме ця норма повинна застосовуватися до спірних правовідносин, а також яке значення має формування такого висновку для правильного вирішення цієї категорії справ.
Проте, подана касаційна скарга в цій частині зводиться лише до декларування відсутності висновку Верховного Суду та формального цитування норм законодавства. Скаржник не сформулював чіткого правового питання, яке потребує висновку Верховного Суду у контексті конкретних установлених судами попередніх інстанцій обставин справи, а фактично висловив незгоду з оцінкою судами першої та апеляційної інстанцій законності й обґрунтованості оскаржуваного розпорядження Уряду.
Крім того, посилання на підстави касаційного оскарження, передбачені п. 1 та п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України, є взаємовиключними в частині застосування одних і тих самих норм права. Так, скаржник, з одного боку, вказує на наявність усталеної практики Верховного Суду щодо правової природи та неможливості скасування (втрати чинності) актів індивідуальної дії, що вичерпали свою дію (постанови від 06.03.2019 у справі № 2340/2921/18, від 08.02.2023 у справі № 404/105/17, від 19.10.2023 у справі № 9901/96/21), а з іншого - зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування тих самих норм права у відносинах за участю Кабінету Міністрів України.
Втім, факт ухвалення оскаржуваного акта саме Кабінетом Міністрів України (як колегіальним органом виконавчої влади) сам по собі не свідчить про наявність специфічного правового питання, яке б вимагало формування окремого висновку Верховного Суду, оскільки конституційні принципи законності, визначені ч. 2 ст. 19 Конституції України, є загальними та однаково обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень.
Таким чином, скаржником також не наведено належних обґрунтувань підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України, а зміст касаційної скарги фактично зводиться до незгоди з правовою оцінкою встановлених судами обставин справи.
У зв`язку з цим слід зазначити, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (ч. 3 ст. 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (ч. 1 ст. 341 КАС України).
У той же час відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження, їх некоректне (помилкове) визначення або зазначення таких підстав безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
За таких обставин касаційна скарга не відповідає вимогам ст. 330 КАС України щодо зазначення підстав касаційного оскарження.
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Керуючись статтями 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Повернути Всеукраїнській громадській організації «Український союз промисловців і підприємців» касаційну скаргу на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2026 року у справі № 320/11298/24.
2. Роз?яснити, що повернення касаційної скарги не перешкоджає особі, яка її подала, реалізувати право на повторне звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
3. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач В.М. Кравчук