ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
06 жовтня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 740/5752/25
Головуючий у першій інстанції - Карпусь І. М.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1178/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої-судді: Шарапової О.Л.
суддів: Онищенко О.І., Скрипки А.А.,
з участю секретаря: Хілик М.О.
Сторони:
позивачка: ОСОБА_1 ,
відповідачка: ОСОБА_2 ,
Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1 .
Оскаржується рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27 лютого 2026 року, суддя Карпусь І.М., місце ухвалення оскаржуваного рішення - місто Ніжин,
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 в якому просила виселити ОСОБА_2 із житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що їй на праві приватної власності, згідно договору дарування від 18.04.2001, належить квартира АДРЕСА_2 .
У вказаному житловому приміщенні без правових підстав проживає ОСОБА_2 (зареєстрована в АДРЕСА_3 , яка не є членом сім`ї позивачки (колишня свекруха), не є наймачем чи співвласником, не має жодного правового титулу на користування вказаним житлом.
Раніше відповідачка тимчасово проживала у даному житлі на підставі усної домовленості з позивачкою, поки остання перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 - сином ОСОБА_2 . На даний час рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 24.04.2025 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.
Незважаючи на неодноразові усні вимоги, ОСОБА_2 добровільно не звільняє житло, чим порушує права власника.
11.07.2025 було направлено заяву про незаконне проживання особи в житловому приміщенні до Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області.
28.07.2025 надіслано заяву про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 162 КК України, - порушення недоторканості житла.
Згідно відповідей Ніжинського РУП на заяви позивачки, їй було рекомендовано звернутись до суду в приватному порядку, оскільки вбачаються ознаки цивільно-правових відносин.
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27 лютого 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27 лютого 2026 року та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що рішення суду є незаконним.
Особа, яка подала апеляційну скаргу зазначає, що суд першої інстанції зробив акцент виключно на віці відповідачки та відсутності у неї іншого житла, не встановив наявності у відповідачки права користування спірним помешканням та не врахував, що вона зареєстрована за іншою адресою у АДРЕСА_3 , та не дослідив реальної можливості проживання за вказаною адресою. Зазначає, що суд поставив у пріоритет право користування особи без правового титулу над правом власності та правом на житло законного користувача (доньки власника).
Особа, яка подала апеляційну скаргу, посилається на те, що відповідачка зловживає правом, оскільки вона не є ні власником спірного будинку ні членом сім`ї власника.
Особа, яка подала апеляційну скаргу, вказує на те, що суд застосував норми про воєнний стан і обмеження прав власності, проте ці норми не мають відношення до позову про виселення.
Особа, яка подала апеляційну скаргу, зазначає, що суд першої інстанції встановив, що квартира належить позивачці на праві власності, відповідачка не має правового титулу, проте дійшов суперечливого висновку про відсутність підстав для виселення.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку
Встановлено, що ОСОБА_4 являється власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується копією договору дарування квартири від 18.04.2001, посвідченого приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Бублик Т.М, даруватель ОСОБА_3 , обдарована ОСОБА_5 (а.с. 8).
З архівної копії матеріалів нотаріальної справи по договору дарування квартири за адресою АДРЕСА_1 , вбачається, що подарована квартира була особистою приватною власністю ОСОБА_3 , належала останньому на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого органом приватизації при виконкомі Ніжинської міської ради 12.01.1999 (а.с. 45 - 48).
Копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 підтверджується, що після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 змінила прізвище на « ОСОБА_6 » (а.с. 9).
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 24.04.2025, яке набрало законної сили 27.05.2025, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано (а.с. 10)
Стаття 41 Конституції України визначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 317 ЦК України визначено, що власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
Статтею 8 Конвенції передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими, і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
Тривале проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому подальше виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 є пенсіонером, особою похилого віку (82 роки), крім того відсутні докази належності їй іншого житла, вона протягом тривалого часу проживає у житлі, про виселення її з якого заявлено вимогу, та з урахуванням того, що зі сторони позивачки не надано доказів, які б свідчили, що такий крайній захід втручання у право відповідачки на житло буде виправданий для захисту прав і свобод позивачки чи інших осіб, тому виселення відповідачки не може бути законним та пропорційним заходом, що переслідує легітимну мету та є дійсно необхідним.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, оскільки ОСОБА_2 була вселена у спірну квартиру за згодою позивачки та проживає у помешканні тривалий час. Спірна квартира була постійним та залишається єдиним житлом відповідачки. Твердження позивачки про реєстрацію відповідачки в АДРЕСА_3 спростовується довідкою управління «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Ніжинської міської ради ( а.с. 21).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27 лютого 2026 року - залишити без зміни.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Головуюча: Судді: