Справа № 703/2888/26
2/703/2169/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2026 року м. Сміла
Смілянський міськрайонний суд Черкаської області у складі:
головуючого - судді Овсієнка І.В.,
за участю
секретаря судового засідання Крамної Л.С.,
позивача ОСОБА_1 ,
представників заінтересованої особи - Кугота В.Ф. , Смаляного М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань в м. Сміла Черкаської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей Виконавчого комітету Смілянської міської ради про визначення місця проживання дитини з батьком та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,
установив:
08.05.2026 позивач звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей Виконавчого комітету Смілянської міської ради про визначення місця проживання дитини з батьком та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.
В обґрунтування позову зазначив, що він та відповідачка 21.04.2017 зареєстрували шлюб, що рішенням Смілянського міськрайонного суду від 31.10.2022 розірваний. В шлюбі народилася дитина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Із серпня 2021 року дитина проживає із ним, після того як відповідачка залишила спільне місце проживання, він самостійно здійснює її виховання, догляд, матеріально забезпечує. За рішенням суду від 21.06.2023 із відповідачки на його користь стягнуто аліменти на утримання доньки, однак його для примусового виконання не подавав, а мати дитини не бере участі у матеріальному забезпеченні дитини, не працює та не має заробітку. Колишня дружина часто змінює місце проживання, не має належних побутових умов для утримання дитини, чого не заперечує. Крім того, за місцем нинішнього проживання відповідачки склалися вкрай несприятливі умови для малолітньої дитини через протиправну поведінку та спосіб життя її співмешканця.
Просив визначити місце проживання дитини, ОСОБА_4 разом із ним за адресою АДРЕСА_1 , де створені належні умови для її розвитку, а також встановити факт самостійного здійснення ним виховання та утримання дитини, що необхідне для реалізації прав на отримання державної допомоги одиноким батькам та вільного переміщення дитини без згоди матері.
Ухвалою суду від 15.05.2026 відкрите провадження в справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, встановлений сторонам строк для подання письмових заяв по суті справи та призначене підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 31.08.2026 підготовче провадження в справі закрите, справу призначено до судового розгляду на 17.09.2026, що через неявку відповідачки відкладений.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, просив задовольнити.
Додатково надав пояснення про те, що не є військовозобов`язаним, позовні вимоги пред`явлені ним не з метою ухилитися від конституційного обов`язку із захисту Батьківщини. Після звільнення із військової служби в 2020 році, постійно проживає за вказаною адресою, дитина проживає із ним, на що відповідачка погодилася. Неприязних відносин в матері та дитини не існує. Визнав, що мати періодично бачиться із нею та проводить дозвілля, однак не виявляє ініціативності в даних відносинах, хоча фактично проживає в м. Сміла. Востаннє дитина із матір`ю бачилася близько 14 днів тому.
Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання повторно не з`явилася, однак 25.09.2026 звернулася до суду із письмовою заявою, за змістом якої позовні вимоги визнає та клопоче про здійснення судового розгляду за її відсутності.
Відповідач правом на подання відзиву не скористалася, будь-яких клопотань чи заяв про неможливість подання відзиву у встановлений судом строк від відповідача не надходило.
Частиною 8 статті 178 ЦПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Представник третьої особи, служби у справах дітей Виконавчого комітету Смілянської міської ради, позовні вимоги в частині визначення місця проживання дитини із батьком підтримав, оскільки таке відповідає найкращим інтересам малолітньої дитини. Вказане достеменно встановлено під час здійснення супроводу сім`ї, в результаті дослідження побутових умов за місцем проживання позивача та відомостей, отриманих при проведенні бесіди із матір`ю дитини. Відповідачка не заперечувала, що не має змоги забезпечити проживання дитини з нею, оскільки не має належних побутових умов, заробітку, а поведінка її співмешканця створює несприятливу обстановку для дитини. З приводу наявності підстав визначити місце проживання дитини із батьком, підготований та затверджений висновок.
За ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).
Відповідно до постанови КЦС ВС від 24.10.2024 в справі №752/8103/13-ц, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова Верховного Суду від 03.05.2022 у справі №520/5386/15-ц).
Заслухавши позивача, представника третьої особи, вивчивши матеріали справи, надані докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд приходить до наступного.
Сторони в період із 21.04.2017 до 01.12.2022 перебували в зареєстрованому шлюбі, що наразі розірваний рішенням Смілянського міськрайонного суду від 31.10.2022 в справі №703/2717/22.
Від шлюбу мають спільну дитину - доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заочним рішенням Смілянського міськрайонного суду від 21.06.2023 в справі №703/664/23, що набрало законної сили 22.07.2023, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_6 задоволений, стягнуті із останньої аліменти на утримання малолітньої ОСОБА_4 .
Позивач ОСОБА_1 за примусовим виконанням рішення суду від 21.06.2023 не звертався.
Вказані обставини не заперечувалися відповідачкою, додатково підтверджуються копіями свідоцтва про шлюб від 21.04.2017 серії НОМЕР_1 та свідоцтва про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_2 від 09.09.2020 та відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягають повторному доказуванню.
Станом на початок судового розгляду малолітня ОСОБА_4 фактично проживає із батьком, позивачем в справі, за адресою АДРЕСА_1 , де зареєстроване місце її проживання, що підтверджується відомостями із реєстру територіальної громади від 23.04.2026 та довідкою за підписом голови квартального комітету №3 м. Сміла від 22.04.2026.
Питання визначення місця проживання дитини в порядку, що передбачений ст. 160-161 СК України, сторонами не ініціювалося, згідно із поясненнями позивача, за усною домовленістю дитина залишилася проживати за місцем його проживання після фактичного припинення шлюбних відносин в серпні 2021 року.
Позивач ОСОБА_1 є ветераном війни, не є військовозобов`язаним та знятий із військового обліку за станом здоров`я, що встановлено із копій військового квитка серії НОМЕР_3 та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_4 від 18.08.2020.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20.11.1989, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 №789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, №31111/04, §54, ЄСПЛ, від 07.12.2006).
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Mamchur v. Ukraine, №10383/09, §100, ЄСПЛ, від 16.07.2015).
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу (стаття 141 СК України).
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 161 СК України).
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
Відповідно до статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
За обставинами даної справи, дитина є малолітньою, на час судового розгляду їй виповнилося повних 6 років, тому суд, керуючись ст. 160 СК України, враховуючи, що в даній справі не встановлено існування спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини, що отримало своє підтвердження в ході судового розгляду, прийняв рішення не з`ясовувати позицію дитини безпосередньо, а спиратися на інші допустимі засоби доказування, надані сторонами.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова ОП КЦС ВС від 05.09.2019 у справі №638/2304/17).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови ВП ВС від 11.02.2022 у справі №910/10784/16).
У постанові ОП КЦС ВС від 11.12.2023 у справі №607/20787/19 вказано, що «сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків та є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів. Судам слід пам`ятати, що основним суб`єктом, на якого має вплив ухвалене рішення у сімейних спорах цієї категорії, є саме дитина.
При цьому, за правовим висновком, сформульованим КЦС ВС 22.10.2025 в справі №202/14959/23, відсутність заперечень з боку відповідачки щодо проживання дитини разом із позивачем не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору у справі. Визначення місця проживання дітей разом із батьком не позбавляє матір дітей батьківських прав та не звільняє її від виконання своїх батьківських обов`язків.
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина четверта та п`ята статті 19 СК України).
Згідно із комісійним актом обстеження житлово-побутових умов, що затверджений 21.04.2026 начальником служби у справах дітей, за адресою АДРЕСА_1 , де проживають ОСОБА_1 , його донька ОСОБА_4 , 2020 року народження, та ОСОБА_7 , 1963 року народження (мати позивача та бабуся дитини), створені умови для проживання малолітньої дитини.
Рішенням Виконавчого комітету Смілянської міської ради від 28.07.2026 №328 затверджений висновок про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 із батьком, ОСОБА_1 , що відповідає інтересам дитини.
За змістом відповідного документу, виходячи із результатів обстеження умов проживання дитини, роботи психолога Смілянського міського центру соціальних служб із дитиною, бесіди із матір`ю дитини, відповідачкою в справі, органом опіки та піклування зроблений висновок про те, що проживання дитини ОСОБА_4 із батьком, позивачем в справі, відповідає її інтересам.
Крім того, матір не заявила вимог про визначення місця проживання дитини із нею, зустрічний позов не пред`явила, до суду не з`являлася, її участь в судовому розгляді обмежилася поданням заяви про визнання позову та розгляд справи без її участі.
При цьому, із відомостей, що наведені у згаданому висновку, вбачаються підстави говорити про несприятливе середовище проживання ОСОБА_8 . Вказані обставини додатково підтверджуються витягом із ЄРДР щодо кримінального провадження №1202625535000080 від 23.04.2026 та талоном-повідомленням Єдиного обліку №9482 від 04.05.2026.
Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою (постанова КЦС ВС від 03.05.2018 у справі №607/1091/16-ц).
Постановлення судом рішення, яким визначено місце проживання дитини з одним із батьків, без зазначення конкретної адреси, не суперечить усталеним підходам Верховного Суду при вирішені цієї категорії спорів (за відсутності спору саме про адресу), адже є тотожним визначенню місця проживання дитини за місцем проживання одного з батьків, з ким суд ухвалює рішення про спільне проживання дитини (правовий висновок, сформульований КЦС ВС 28.06.2023 в справі №199/2898/22).
Застосовуючи вказаний підхід до обставин даної справи, суд приходить до висновку про достатність підстав для визначення місця проживання малолітньої дитини із батьком, без зазначення адреси такого проживання, адже така може бути змінена в силу різних обставин, в тому числі але не виключно через дію в Україні військового стану.
Відтак позовні вимоги в цій частині належить задовольнити.
Щодо позовної вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини суд зазначає наступне.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.
Вказаний підхід викладений в постанові КЦС ВС від 17.06.2026 в справі №725/9150/25.
Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків із виховання дитини.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові ВС від 11.09.2024 у справі №201/5972/22.
Відповідно до статей 180, 181 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
За обставинами даної справи, відповідних фактів, що б виключали обов`язок матері щодо виховання та утримання дитини, не встановлено. Навпаки, позивачем визнано та органом опіки підтверджені відсутність між дитиною та матір`ю неприязних відносин, а також періодичні побачення та спільне проведення дозвілля. При цьому відомостей про позбавлення відповідачки ОСОБА_6 батьківських прав щодо малолітньої дочки учасниками не наведено. Та обставина, що дитина фактично проживає із батьком, утримується за рахунок його доходів чи заощаджень, не виключає обов`язку матері надавати їй утримання в грошовій або натуральній формі. В даному випадку батько дитини не позбавлений змоги пред`явити рішення суду про стягнення аліментів до примусового виконання і таким чином захистити відповідні законні інтереси останньої.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
За ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Викладені вище обставини свідчать про неможливість задоволення позовних вимог у пред`явленому обсязі, тому підстави для прийняття визнання відповідачем позову відсутні, а в задоволенні позовної вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини належить відмовити.
Отже позов слід задовольнити частково.
Позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», однак сплатив 1331,20 грн судового збору за одну позовну вимогу немайнового характеру, що підтверджується квитанцією від 08.05.2026.
Відтак у зв`язку із задоволенням позову частково, наявні підстави для покладення судового збору на відповідачку, що згідно із ч. 6 ст. 141 ЦПК України слід стягнути в дохід держави.
Водночас позивачеві належить роз`яснити можливість повернення судового збору відповідно до вимог ч. 5 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» та Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787.
На підставі наведеного, керуючись ст. 12, 13, 81, 258-259, 264-266, 268 ЦПК України, суд,
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання батька, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в сумі 1331,20 грн, який зарахувати на рахунок: [рахунок приховано], отримувач коштів: ГУК у м. Києві 22030106, код за ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України, код банку отримувача: 899998, код класифікації доходів бюджету: 22030106.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 .
Відповідач: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 .
Третя особа: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Смілянської міської ради, адреса м. Сміла, вул. Незалежності, 37, код ЄДРПОУ 34275340.
Повне судове рішення складене 06.10.2026.
Суддя І.В. Овсієнко