Справа № 127/24533/26
Провадження № 2/127/6700/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.10.2026 Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Романюк Л.Ф.,
при секретарі Курутіній О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 (остання відома адреса: АДРЕСА_2 ), за участі третьої особи Першого відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про звільнення майна з-під арешту, -
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про звільнення майна з-під арешту, посилаючись на те, що відповідно до ухвали Ленінського районного суду м. Вінниці від 21 червня 2010 року у цивільній справі № 2-4871/10 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_3 , яка на той час належала ОСОБА_2 .
На підставі цієї ухвали Першою вінницькою державною нотаріальною конторою 10 липня 2010 року зареєстровано відповідне обтяження за № 10021628.
У подальшому при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-663-2011, виданого 18 січня 2011 року Ленінським районним судом м. Вінниці про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 781057,20 грн, зазначену квартиру було передано позивачу в рахунок погашення боргу, про що державним виконавцем складено акт про передачу майна стягувачу від 04 липня 2011 року, а приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Дібровою Л.О. 05 липня 2011 року видано ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на квартиру.
Позивач зазначає, що на час звернення до суду квартира належить йому на праві власності, однак згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09 лютого 2026 року № 463413648 обтяження, зареєстроване 10 липня 2010 року на підставі ухвали суду від 21 червня 2010 року, залишається чинним, у зв`язку із чим просить скасувати арешт з квартири АДРЕСА_3 , а понесені судові витрати залишити за ним.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 03.09.2026р. по справі було залучено в якості третьої особи Перший відділ державної виконавчої служби у м. Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з"явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, просить позов задовольнити.
Решта учасників судового розгляду також в судове засідання не з"явилис, про час та місце розгляду справи повідомлялись своєчасно та належним чином судовими повістками.
Суд вважає можливим розглянути справу у їх відсутність, ухваливши по справі заочне рішення суду.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступних висновків.
Суд встановив, що ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 21 червня 2010 року у справі № 2-4871/10 за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову у справі за її позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу заяву було задоволено та накладено арешт, зокрема, на квартиру АДРЕСА_3 , яка на той час належала ОСОБА_2 , в межах суми позову 110 880 грн.( а.с.6).
Зі змісту зазначеної ухвали вбачається, що арешт квартири був застосований саме як захід забезпечення позову, спрямований на забезпечення можливості виконання майбутнього судового рішення.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 09 листопада 2010 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Ленінського районного суду м. Вінниці від 21 червня 2010 року задоволено частково, виключено з резолютивної частини ухвали положення про накладення арешту на автомобіль «Мазда Хедос», а в решті ухвалу залишено без змін. Таким чином, накладений на спірну квартиру арешт залишився чинним ( а.с.6).
Разом із тим із дослідженого судом акта державного виконавця про передачу майна стягувачу від 04 липня 2011 року встановлено, що в межах іншого виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-663-2011, виданого Ленінським районним судом м. Вінниці 18 січня 2011 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 781057,20 грн державним виконавцем було звернуто стягнення на належне боржнику нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_4 .
З акта вбачається, що арештоване нерухоме майно було описано та оцінено, призначені торги з його реалізації не відбулися у зв`язку з відсутністю купівельного попиту, після чого державним виконавцем проводилася уцінка майна та призначалися повторні торги, які також не відбулися. У зв`язку із цим стягувачу ОСОБА_1 було запропоновано залишити нереалізоване майно за собою. ОСОБА_1 погодився залишити квартиру за собою в рахунок погашення боргу, у зв`язку із чим державним виконавцем 04 липня 2011 року квартиру передано йому як стягувачу ( а.с.7).
Набуття ОСОБА_1 права власності підтверджується також свідоцтвом, виданим 05 липня 2011 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Дібровою Л.О., відповідно до якого ОСОБА_1 належить на праві власності квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 49,2 кв. м. Підставою видачі свідоцтва зазначено акт державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок часткового погашення боргу, затверджений начальником Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції 04 липня 2011 року ( а.с.8).
Право власності позивача було зареєстроване, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав № 31448717 від 27 вересня 2011 року, відповідно до якого власником квартири є ОСОБА_1 , форма власності - приватна, частка - 1/1 ( а.с.8 зворот).
Належність квартири позивачу станом на час звернення до суду підтверджується також інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 463413648, сформованою 09 лютого 2026 року, відповідно до якої право приватної власності на квартиру зареєстроване за ОСОБА_1 ( а.с.9).
Водночас із зазначеної інформації Державного реєстру встановлено, що щодо квартири продовжує існувати обтяження - арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 10021628, зареєстрований 10 липня 2010 року Першою вінницькою державною нотаріальною конторою на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Вінниці від 21 червня 2010 року у справі № 2-4871/10. Власником майна при реєстрації цього обтяження зазначений ОСОБА_2 ( а.с.9).
Отже, сукупність досліджених доказів свідчить, що арешт був накладений на квартиру у період, коли її власником був ОСОБА_2 , для забезпечення майнових вимог ОСОБА_3 саме до ОСОБА_2 , тоді як з 2011 року власником квартири є ОСОБА_1 , який не є боржником у правовідносинах, для забезпечення яких було застосовано відповідний арешт.
Відповідно до статей 316, 317, 319 ЦК України право власності передбачає можливість власника володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд.
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним, а обмеження його здійснення допускається лише у випадках і порядку, встановлених законом.
За приписами частини першої статті 391 ЦК України власник майна вправі вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Крім того, відповідно до частин першої та другої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, які не заборонені законом, а набуте право власності презюмується правомірним, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність його набуття не встановлена судом.
У матеріалах справи відсутні відомості про визнання незаконною передачі спірної квартири ОСОБА_1 , скасування акта державного виконавця від 04 липня 2011 року, визнання недійсним виданого на його ім`я свідоцтва про право власності від 05 липня 2011 року чи припинення зареєстрованого за ним права власності. Отже, при вирішенні цього спору суд виходить із чинності правовстановлюючих документів та зареєстрованого права власності позивача.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, вправі звернутися до суду за захистом свого права шляхом пред`явлення вимог про визнання права власності на це майно та зняття з нього арешту. Верховний Суд виходить із того, що такий спосіб судового захисту належить власнику або законному володільцю майна, який не є боржником і права якого обмежуються накладеним на майно арештом ( Постанова ОП КГС ВС від 22.06.2023р. у справі №910/5361/22).
При цьому Верховний Суд у своїх узагальненнях судової практики звертав увагу, що у справах про зняття арешту з майна відповідачами є боржник та особа, в інтересах якої було накладено арешт, тоді як відповідний орган державної виконавчої служби залучається як третя особа. Це узгоджується зі складом сторін у цій справі: ОСОБА_2 є особою, майно якої було арештовано, а ОСОБА_3 - особою, на забезпечення позовних вимог якої відповідний арешт було застосовано.
Разом із тим суд враховує правову природу саме даного арешту. Він виник не як самостійний захід примусового виконання рішення щодо ОСОБА_1 , а на підставі ухвали суду про забезпечення позову. За чинним процесуальним регулюванням арешт майна є одним із заходів забезпечення позову, а його існування функціонально пов`язане із забезпеченням ефективного виконання рішення у відповідному спорі. Статті 149, 150 та 158 ЦПК України передбачають мету, види та порядок припинення дії заходів забезпечення позову.
Саме тому суд не вбачає підстав для безстрокового збереження обмеження права власності ОСОБА_1 лише з тієї причини, що запис про арешт, внесений у 2010 році щодо майна ОСОБА_2 , формально не був погашений у відповідному реєстрі.
Застосований у 2010 році захід мав конкретну процесуальну мету - забезпечити виконання можливого рішення про стягнення коштів із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 . Після переходу квартири у встановленому законом порядку до ОСОБА_1 збереження такого обтяження фактично обмежує право власності іншої особи, яка не була відповідачем та боржником у правовідносинах, для забезпечення яких арешт було накладено.
Суд також враховує положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Втручання держави у здійснення цього права повинно мати законну підставу, переслідувати легітимну мету та забезпечувати справедливий баланс між суспільним інтересом і захистом права особи.
У даному випадку подальше існування арешту протягом більш ніж п`ятнадцяти років після переходу права власності до позивача, за відсутності встановленої судом необхідності збереження такого обмеження щодо майна нового власника, створює для ОСОБА_1 перешкоди у повноцінному здійсненні правомочності розпорядження належною йому квартирою та покладає на нього індивідуальний надмірний тягар.
Суд бере до уваги й те, що спору про право власності на квартиру між сторонами фактично немає: право ОСОБА_1 підтверджене актом державного виконавця, нотаріальним свідоцтвом та державною реєстрацією, а матеріали справи не містять доказів оспорювання відповідачами цього права.
Таким чином, оцінивши докази відповідно до статті 89 ЦПК України у їх сукупності та взаємному зв`язку, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 належними та допустимими доказами підтвердив набуття ним у встановленому законом порядку права власності на квартиру АДРЕСА_3 , а також наявність чинного арешту, накладеного у 2010 році для забезпечення вимог до попереднього власника квартири.
За таких обставин подальше збереження арешту не відповідає його первісній забезпечувальній меті та невиправдано обмежує право власності позивача, а тому порушене право ОСОБА_1 підлягає судовому захисту шляхом звільнення належного йому майна з-під арешту.
Таким чином, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 та скасування (зняття) арешту з квартири АДРЕСА_3 , зареєстрованого 10 липня 2010 року за реєстраційним номером обтяження 10021628 на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Вінниці від 21 червня 2010 року у справі № 2-4871/10.
Оскільки позивач у позовній заяві просив понесені ним судові витрати залишити за ним, питання про їх стягнення з відповідачів судом не вирішується.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 13, 76-80, 141, 263-265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, суд,-
в и р і ш и в:
Позов задовольнити.
Зняти арешт з нерухомого майна - квартири АДРЕСА_3 , реєстраційний номер майна 34731043, накладений на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Вінниці від 21 червня 2010 року у справі № 2-4871/10, зареєстрований 10 липня 2010 року Першою вінницькою державною нотаріальною конторою в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження 10021628.
Судові витрати, понесені позивачем, залишити за ОСОБА_1 .
Роз`яснити сторонам у справі, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Тобто суб`єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Повторне заочне рішення сторони можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивачем апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 06.10.2026 року.
Суддя: