Справа № 138/195/23
Провадження № 22-ц/801/2110/2026
Провадження № 22-ц/801/2184/2026
Категорія: 11
Головуючий у суді 1-ї інстанції Київська Т. Б.
Доповідач:Оніщук В. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2026 року Справа № 138/195/23 м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Оніщука В. В. (суддя-доповідач),
суддів: Ковальчука О. В., Панасюка О. С.,
з участю секретаря судового засідання Ходакової М. Г.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами адвоката Варцаби Сергія Анатолійовича в інтересах ОСОБА_2 на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 12 червня 2026 року та адвоката Тетевої-Родюк Ірини Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 на додаткове рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 06 липня 2026 року, ухвалені у складі судді Київської Т. Б. у залі суду,
встановив:
Короткий зміст вимог
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки, площею 0,0382 га з кадастровим номером [номер приховано]:00:006:0262, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на підставі договору дарування земельної ділянки.
На вказаній земельній ділянці розташована частина житлового будинку, що фактично є однією із двох квартир, які і складають цей будинок.
Квартира АДРЕСА_2 , яка належить позивачу на праві приватної власності складається з двох житлових кімнат, кухні, балкону, комори у підвалі літ. «А1», комори у підвалі літ. «А3», гаража-прибудови літ. «А5», 100% літньої кухні літ. «Б», хвіртки, огорожі.
Суміжним землекористувачем є ОСОБА_3 , яка є власницею земельної ділянки площею 0,0426 га, кадастровий номер [номер приховано]:00:006:0263, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка нумерується №2 і, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності та складається з 3 житлових кімнат, кухні веранди ІІІ, сараю літ. «В», підвалу літ. «В1», входу в підвал літ. «В», сараю літ. «Г», літнього душу літ. «Д», хвіртки, огорожі, частки колодязя 4.
З урахуванням місця розташування обох земельних ділянок, доступ до ділянки, що належить ОСОБА_1 з дороги загального користування можливий виключно через земельну ділянку ОСОБА_3 . Для проходу до власного будинку і земельної ділянки позивач має використовувати вхід через хвіртку, що фактично розташована на ділянці відповідача, хоча у правовстановлюючих документах хвіртка та огорожа зазначені, як у власності позивача, так і відповідача. Така ситуація виникла внаслідок того, що раніше земельна ділянка була одним цілим і перебувала у власності батька сторін спору - ОСОБА_4 , який здійснив розподіл належної йому земельної ділянки та будинку і подарував по частині належного йому майна своїм донькам (сторонам спору).
Після набуття права власності на квартиру та земельну ділянку ОСОБА_1 продовжувала користуватись суміжною земельною ділянкою для проходу до власного домоволодіння і земельної ділянки, однак ОСОБА_3 почала створювати їй перешкоди у проході через її земельну ділянку, закрила хвіртку, встановила огорожу, чим перешкоджає ОСОБА_1 у доступі до власної земельної ділянки та можливості обслуговувати її власну квартиру, а також ОСОБА_3 збудувала стіну посеред гаражу, який належить ОСОБА_1 , пояснюючи це тим, що гараж знаходиться на її земельній ділянці.
ОСОБА_1 неодноразово пропонувала ОСОБА_3 укласти договір сервітуту, однак відповідь на такі пропозиції не надходила. Також, ОСОБА_1 пропонувала викупити частину земельної ділянки, під якою знаходиться гараж, однак ОСОБА_3 відмовилась. Крім того, ОСОБА_3 самовільно збудувала огорожу впритул до стіни будинку, що належить ОСОБА_1 , як наслідок вона позбавлена можливості обслуговувати належні їй об`єкти нерухомості.
Вважаючи свої права порушеними, ОСОБА_1 у заявленому позові просила суд (з урахуванням заяви про зміну предмета позову - а. с. 4-6, том 2) зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні об`єктом нерухомості, а саме: приміщенням гаражу-прибудови «А5», який перебуває у власності позивача та розташований за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом знесення збудованого відповідачем паркану з блока, який проходить по даху гаражу-прибудови «А5» та позначений в Додатку 4 (фото 1-6) до висновку експерта від 19.09.2025 за результатами проведеної судової земельно технічної експертизи №4574/23-21.
10 грудня 2025 року ОСОБА_3 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном.
У позовній заяві зазначила, що висновком експерта від 19 вересня 2025 року за результатами проведеної у ході судового розгляду цієї справи судової земельно-технічної експертизи №4574/23-21 підтверджено, що частина гаража-прибудови літ. «А5» ОСОБА_5 розташована на території земельної ділянки кадастровий номер [номер приховано]:00:006:0263, що перебуває у власності ОСОБА_2 .
Даний факт не заперечується ОСОБА_5 , що слідує із заяви про зміну предмету позову.
Станом на дату подання даного зустрічного позову у позивачки за первісним позовом ОСОБА_5 відсутні будь-які документи на право користування частиною земельної ділянки кадастровий номер [номер приховано]:00:006:0263, що перебуває у власності ОСОБА_2 , яку займає гараж-прибудови літ. «А5», що перебуває у власності ОСОБА_5 . Зважаючи на наявність на частині земельної ділянки із кадастровим номером [номер приховано]:00:006:0263, що перебуває у власності ОСОБА_2 , гаражу-прибудови літ. «А5», що перебуває у власності ОСОБА_5 , ОСОБА_2 має перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою із кадастровим номером [номер приховано]:00:006:0263.
В межах цієї справи ОСОБА_2 не позбавлена права власності на належу їй земельну ділянку, однак не може повноцінно користуватися нею, у зв`язку з розміщенням на ній спірної частини гаража-прибудови літ. «А5», що перебуває у власності ОСОБА_5 , право власності на яке виникло у неї 07 лютого 2019 року.
Покликаючись на викладене, ОСОБА_3 у заявленому нею зустрічному позові просила суд усунути перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою із кадастровим номером [номер приховано]:00:006:0263, шляхом демонтажу за рахунок ОСОБА_5 частини гаражу-прибудови літ. «А5», що перебуває на земельній ділянці кадастровий номер [номер приховано]:00:006:0263 за адресою: АДРЕСА_1 , та приведення ділянки у придатний для використання стан.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 12 червня 2026 року первісні позовні вимоги ОСОБА_5 було задоволено.
Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні об`єктом нерухомості, а саме: приміщенням гаражу-прибудови «А5», який перебуває у власності ОСОБА_1 та розташований за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом знесення збудованого ОСОБА_2 паркану з блока, який проходить по даху гаражу-прибудови «А5» та позначений в Додатку 4 (фото 1-6) до висновку експерта від 19 вересня 2025 року за результатами проведеної судової земельно технічної експертизи №4574/23-21.
У задоволенні зустрічного позову - відмовлено.
У рішенні суд зазначив, що під час судового розгляду було встановлено, що огорожа, яка проходить по даху гаражу-прибудови літ. «А5» була збудована за відсутності дозвільних та правовстановлюючих документів та такі відомості відсутні і у інвентаризаційній справі, тобто вона є самочинно збудованою. Дана обставина була встановлена експертом та відображена у п. 3 висновків, а також описано в дослідній його частині та відображено на план-схемі в додатку №2 до вказаного вище висновку.
Більш того, вказаним вище висновком експерта встановлено неможливість встановлення сервітуту, а також неможливість облаштувати прохід з вулиці, який би дав позивачу змогу проходу до належних їй житлових будівель.
Факт того, що стіна зведена на межі земельних ділянок сторін спору та вона пролягає посередині гаражу-прибудови, власником якої є позивач, був підтверджений самою ж відповідачем в судовому засіданні так, як і факт того, що відповідач не має наміру допускати позивача до належної їй земельної ділянки на якій розміщений цей гараж.
Також, з аналізу змісту висновку експерта та долучених до справи документів слід дійти висновку, що прохід який наявний на даху гаражу-прибудови є вочевидь недостатнім для можливості обслуговування позивачем належного їй нерухомого майна та сама стіна (паркан, огорожа, як іменують її сторони спору та їх представники) не дозволяє позивачу отримати доступ до усього належного їй нерухомого майна.
Зважаючи на викладене вище, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог первісного позову, оскільки під час судового розгляду було встановлено наявність перешкод у користуванні позивачем її майном, у зв`язку зі зведенням відповідачем огорожі на даху гаражу-прибудови літ. «А5», який належить позивачу на праві приватної власності, внаслідок чого позивач позбавлена можливості обслуговувати своє нерухоме майно та користуватись ним.
Щодо вимог зустрічного позову, то суд звертає увагу на те, що право власності на гараж-прибудову літ. «А5» було набуте позивачем ще 07 лютого 2019 року та ознак самочинно збудованого воно немає, оскільки зазначене майно вже було зазначене у самому договорі дарування. При цьому, право власності відповідача на суміжну земельну ділянку було набуто вже після позивача, а саме 27 травня 2019 року, і спірне нерухоме майно уже знаходилось на цій ділянці. Та обставина, що частина гаражу знаходиться на земельній ділянці відповідача, на думку суду, не може бути підставою для задоволення вимог зустрічного позову, оскільки право власності на таке майно позивач набула у законній спосіб і його знесення призведе до порушення права на «мирне володіння майном». Зважаючи на викладене вище, підстав для задоволення зустрічного позову судом було не встановлено.
Додатковим рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 06 липня 2026 року заяву представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення було задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору у розмірі 1 073,60 грн та судові витрати у виді оплати за проведення земельно-технічної експертизи у розмірі 14 816,76 грн.
У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.
При цьому суд виходив із того, що рішення у цій цивільній справі було ухвалено 12 червня 2026 року. Заява про ухвалення додаткового рішення надійшла до суду 17 червня 2026 року. Разом з тим, усі документи, які долучені представником позивача на підтвердження понесених витрат датовані до ухвалення рішення по суті, тобто були наявні у сторони позивача ще до проведення судових дебатів. У заяві представника позивача про ухвалення додаткового рішення взагалі не зазначено обґрунтування поважних причин неподання нею доказів, що підтверджують розмір судових витрат, до закінчення судових дебатів у справі, а тому із посиланням на ст. 246 ЦПК України відмовив у стягненні з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судових витрат на правничу допомогу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись із рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 12 червня 2026 року, представник ОСОБА_2 13 липня 2026 року подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю, а зустрічний позов - задовольнити.
21 липня 2026 року представник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на додаткове рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 06 липня 2026 року та просила суд рішення в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким вимоги представника позивача за первісним позовом про стягнення витрат на правничу допомогу задовольнити в повному обсязі, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 78 800 грн витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.
Також адвокат просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 8 400 грн.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 20 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Оніщук В. В., судді: Ковальчук О. В., Панасюк О. С.
Ухвалами Вінницького апеляційного суду від 23 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк на подання відзиву.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 30 липня 2026 року справу призначено до розгляду на 20 серпня 2026 року о 10 год 30 хв.
20 серпня 2026 року справа була знята з розгляду у зв`язку із перебуванням судді, який входить до складу колегії, у відпустці. Судове засідання відкладено на 10 вересня 2026 року на 11 год 00 хв.
У судовому засіданні 10 вересня 2026 року виникла необхідність у відкладенні розгляду справи за клопотанням представника ОСОБА_2 - адвоката Варцаби С. А.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 10 вересня 2026 року строк розгляду справи було продовжено на п`ятнадцять днів, судове засідання відкладено на 29 вересня 2026 року о 11 год. 00 хв.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
У апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 зазначає, що позивачем не доведено порушення права за захистом якого вона звернулася до суду з даним позовом.
Висновки суду ґрунтуються на припущеннях та прямо суперечать матеріалам справи і нормам процесуального права.
ОСОБА_3 діяла в межах та у спосіб визначений законом шляхом встановлення спірного паркану, адже такі її дії були спрямованні виключно на встановлення межових знаків на межі земельних ділянок з кадастровими номерами [номер приховано]:00:006:0262 та [номер приховано]:00:006:0263, що і підтверджено висновком експерта від 19 вересня 2025 року за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи №4574/23-21.
При цьому нею було доведено порушення її права на мирне володіння належним їй нерухомим майном - земельною ділянкою. Знаходження чужого майна (гаража) на земельній ділянці скаржниці прямо порушує вимоги ст. 152 Земельного кодексу України та ст. 391 Цивільного кодексу України.
У апеляційній скарзі на додаткове рішення представник ОСОБА_1 вказує, що під час подання позовної заяви (першої заяви по суті) стороною позивача було зазначено орієнтовний розмір судових витрат та повідомлено суд про подання детального опису, обсягу робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) у зазначеній справі, протягом 5-ти днів після ухвалення рішення суду відповідно до вимог закону.
Крім того у судовому засіданні представником позивача було повідомлено суд щодо неможливості подання детального опису обсягу робіт (наданих послуг) до закінчення судових дебатів у зв`язку з тим, що представник позивача не має можливості точно визначити наперед кількість судових засідань необхідних для розгляду справи, оскільки договором про надання правничої допомоги передбачено оплату гонорару за кожне судове засідання у справі.
Твердження суду щодо неможливості розгляду цих доказів, посилаючись на те, що вони існували раніше та представник позивача не обґрунтував поважність причин їх неподання до дебатів, є безпідставними.
Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 представник ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Також представник просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 12 600 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 представник ОСОБА_2 просить залишити її без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.
У судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник апеляційну скаргу підтримали з посиланням на викладені у ній підстави.
Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечувала.
Фактичні обставини, встановлені судом
ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки площею 0,0382 га, кадастровий номер [номер приховано]:00:006:0262 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Дана обставина підтверджується копією договору дарування земельної ділянки від 07 лютого 2019 року, а також витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0519125892020 від 01 квітня 2020 року (а. с. 19-22, 23-27, том 1).
ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_4 , яка складається з двох житлових кімнат, має житлову площу - 28,4 кв. м, загальною площею 40,5 кв. м, кухні, комори у підвалі літ. «А1», комори у підвалі літ. «А3», гараж-прибудова літ. «А5», 100% літньої кухні літ. «Б», хвіртки, огорожі. Дана обставина підтверджується копією договору дарування квартири від 07 лютого 2019 року, а також витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №155494100 від 07 лютого 2019 року (а. с. 28-30, 31, том 1).
На а. с. 32-35, том 1 технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_4 (інвентарна справа №112).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №320842366 від 23 січня 2023 року ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_5 , на підставі договору дарування від 27.05.2019. Загальна площа квартири 56,42 кв. м, житлова площа 35,02 кв. м. Квартира складається з трьох житлових кімнат, кухні, веранди ІІІ, сараю літ. «В», підвалу літ. «В1», вході в підвал літ. «в», сараю літ. «Г», літнього душа літ. «Д», хвіртки, огорожі, 1/2 колодязя 4 (а. с. 36, том 1).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №320841513 від 23 січня 2023 року ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 27 травня 2019 року є власницею земельної ділянки площею 0,0426 га, кадастровий номер 051000000:00:006:0263, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 37-38, том 1).
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи №4574/23-21 від 19 вересня 2025 року:
1. На підставі проведеного дослідження, наявних матеріалів, керуючись вимогами нормативно-правових актів в сфері землеустрою та будівництва не представляється за можливе надати можливі варіанти встановлення земельного сервітуту земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер [номер приховано]:00:006:0263, яка належить ОСОБА_2 , які б дали змогу ОСОБА_5 здійснювати обслуговування належних їй житлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 (див. дослідну частину висновку та план-схему в додатку 2 до висновку).
На підставі проведеного дослідження, наявних матеріалів, керуючись вимогами нормативно-правових актів в сфері землеустрою та будівництва, беручи до уваги складене фактичне розташування будівель житлового та господарського призначення квартири АДРЕСА_2 та квартири АДРЕСА_5 прийшов до висновку, що відсутня можливість влаштування проходу з АДРЕСА_1 по земельній ділянці кадастровий номер [номер приховано]:00:006:0263 який би дав змогу ОСОБА_5 проходу до належних їй житлових приміщень, господарських будівель та споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 (див. дослідну частину висновку та план-схему в додатку 2 до висновку).
2. На підставі проведеного дослідження, наявних матеріалів, керуючись вимогами нормативно-правових актів в сфері землеустрою та будівництва експерт прийшов до висновку, що не існує інших способів здійснення користування ОСОБА_1 належними їй житловими приміщеннями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 без обтяження сервітутом земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 (див. дослідну частину висновку).
На підставі проведеного дослідження, наявних матеріалів, керуючись вимогами нормативно-правових актів в сфері землеустрою та будівництва, беручи до уваги складене фактичне розташування будівель житлового та господарського призначення квартири АДРЕСА_2 та квартири АДРЕСА_5 прийшов до висновку, що відсутня можливість влаштування проходу з АДРЕСА_1 по земельним ділянкам з кадастровими номерами [номер приховано]:00:006:0263 та [номер приховано]:00:006:0262, який би дав змогу ОСОБА_1 проходу до належних їй житлових приміщень, господарських будівель та споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 (див. дослідну частину висновку та план-схему в додатку 2 до висновку).
3. На підставі проведеного дослідження, наявних матеріалів, керуючись вимогами нормативно-правових актів в сфері землеустрою та будівництва встановлено, що на території земельних ділянок розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер [номер приховано]:00:006:0262 площею 0,0382 га та кадастровий номер [номер приховано]:00:006:0263 площею 0,0426 га наявні будівлі, відомості про які відсутні в правовстановлюючих документах на об`єкти нерухомого майна та матеріалах інвентаризаційної справи №92. Розташування будівель описано в дослідній частині висновку та графічно відображено на план-схемі в додатку 2 до висновку (а. с. 204-224, том 1).
Позиція суду апеляційної інстанції
Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційних скарг, дійшов таких висновків.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, ст. 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майно.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Звертаючись до суду із первісним позовом, ОСОБА_1 зазначала, що ОСОБА_3 чинить їй перешкоди у користуванні належним їй нерухомим майном шляхом встановлення огорожі по межі належних сторонам земельних ділянок.
З матеріалів справи встановлено, що раніше належні сторонам земельні ділянки були одним цілим та належали батькові ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Факт встановлення огорожі в ході судового розгляду справи було визнано ОСОБА_2 .
Як зазначалося позивачкою за первісним позовом та як встановлено висновком експерта за результатами проведення судової експертизи, іншого проходу до належного ОСОБА_1 майна, окрім як через належну ОСОБА_2 земельну ділянку та встановлений у її межах гараж, немає, і облаштувати його неможливо.
ОСОБА_1 неодноразово зверталася до ОСОБА_2 із проханнями припинити вчиняти їй перешкоди у користуванні майном, зокрема, й із залученням органів місцевого самоврядування (а. с. 39-42, том 1), втім такі вимоги відповідачкою за первісним позовом були проігноровані.
Доводи апеляційної скарги про недоведеність позовних вимог суд відхиляє, адже недостатність наявного після встановлення огорожі повноцінного проходу до належного ОСОБА_1 майна по даху гаража та його обслуговування є очевидною з огляду на наявні у матеріалах справи фотокартки, додані експертом до його висновку.
На переконання колегії суддів, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначилися з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Водночас відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 місцевий суд правильно зауважив на тому, що за встановлених обставин задоволення вимог зустрічного позову, оскільки право власності на таке майно позивач набула у законній спосіб і його знесення призведе до порушення права на «мирне володіння майном». При цьому спірний гараж вказаний у договорі дарування та був зведений до набуття ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку.
Щодо оскарження додаткового рішення суду колегія зазначає таке.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).
Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України).
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 270 ЦПК України).
У ч. 3 ст. 137 ЦПК України зазначено, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 21 липня 2025 року у справі № 909/399/24 (провадження № 12-37гс25) вказала, що право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України кореспондується з її обов`язками:
по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору;
по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі;
по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
Процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (постанови КГС ВС від 27 січня 2022 року у справі № 921/221/21 та від 31 травня 2022 року у справі № 917/304/21).
Заяву про вирішення питання про стягнення витрат необхідно залишити без розгляду, якщо докази були надані поза межами строку, без клопотання про поновлення цього строку та обґрунтування поважності причин його пропуску (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15ц).
Потрібно розрізняти наслідки несвоєчасного подання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів на підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (постанова Першої судової палати КЦС ВС від 29 червня 2022 року у справі №161/5317/18)».
У постанові від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21 (провадження № 61-4799св23) Верховний Суд зробив висновок щодо питання застосування частини восьмої статті 141, частини першої статті 246 ЦПК України за обставин, коли докази на підтвердження розміру судових витрат з надання професійної правничої допомоги фізично існували на момент закінчення судових дебатів (до ухвалення судового рішення), однак їх було надано протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення без обґрунтування поважних причин неподання до закінчення судових дебатів у справі, відповідно до якої:
- у випадку, якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, вона повинна обґрунтувати поважність причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі;
- у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат.
Як видно із матеріалів справи, заяву про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу адвокат Тетева-Родюк І. О. подала 17 червня 2026 року після ухвалення судом рішення по суті спору.
Апеляційний суд зауважує, що на момент звернення до суду із первісним позовом 26 січня 2023 року року та ухвалення судового рішення 12 червня 2026 року у представника Клєблєєвої В. Г. були наявні усі докази понесених витрат на правничу допомогу, додані адвокатом до заяви про ухвалення додаткового рішення, а саме:
- договір про надання правової допомоги від 10 жовтня 2022 року, де сторони обумовили фіксований розмір гонорару у сумі 16 000 грн за збір документів, досудове врегулювання спору, підготовку позову та інших процесуальних документів, а також вартість кожного судового засідання;
- угода про продовження дії договору від 03 жовтня 2023 року;
- договір про надання правничої допомоги від 30 грудня 2025 року, де сторони обумовили фіксований розмір гонорару у розмірі 41 800 грн (без окремої оплати за участь адвоката у судових засіданнях);
- платіжні інструкції про оплату: 16 000 грн від 13 жовтня 2022 року відповідно до договору від 10 жовтня 2022 року; судових засідань (по 3 000 грн та 15000 грн) від 15 березня 2023 року, 13 квітня 2023 року, 24 травня 2023 року, 18 грудня 2025 року, 23 грудня 2025 року, 24 лютого 2026 року, 13 березня 2026 року, 18 березня 2026 року, 09 квітня 2026 року.
Проте адвокат жодним чином не обґрунтувала причини неможливості їх подання до винесення судом рішення.
У постанові від 13 лютого 2024 року у справі №757/33206/22-ц Верховний Суд зробив висновок, що тлумачення ч. 1 ст. 246, ч. 8 ст. 141 ЦПК України дає підстави вважати, що у випадку, якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі. А у разі закінчення процесуального строку, встановленого ч. 8 ст. 141 ЦПК України (п`ять днів після ухвалення рішення суду), - також і поважні причини пропуску цього строку. За відсутності обґрунтування поважних причин строку подання таких доказів до закінчення судових дебатів у справі чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат. Натомість наслідком закінчення процесуального строку, встановленого ч. 8 ст. 141 ЦПК України, є залишення заяви без розгляду.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Доводи апеляційної скарги зводяться до помилкового тлумачення норм закону.
Таким чином, враховуючи викладене, правильним є висновок суду про відмову у задоволенні заяви адвоката Тетевої-Родюк І. О. про ухвалення додаткового рішення у частині стягнення судових витрат на правничу допомогу.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Отже, доводи апеляційних скарг не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «Руіз Торія проти Іспанії», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції без змін як законні та обґрунтовані.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційні скарги задоволенню не підлягають, понесені сторонами судові витрати у суді апеляційної інстанції слід залишити за ними.
Водночас, як зазначалося, у відзиві на апеляційну скаргу відповідачки за первісним позовом представник просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 12 600 грн
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).
Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 270 ЦПК України).
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У ч. 3 ст. 137 ЦПК України зазначено, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19 (провадження №61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц (провадження №61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18 (провадження №61-44217св18).
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 №23рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
На підтвердження понесення ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції адвокат Тетева-Родюк І. О. надала договір про надання правничої допомоги від 19 липня 2026 року, відповідно до п. 3.1 якого розмір гонорару адвоката є фіксованим та становить 12 600 грн та платіжні інструкції про оплату 12 400 грн та 200 грн від 21 липня 2026 року.
За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України).
У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
У судовому засіданні представник ОСОБА_2 надав заперечення проти заявленого розміру витрат на правничу допомогу.
Враховуючи викладене, керуючись у тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності розміру судових витрат на правничу допомогу, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 000 грн понесених нею витрат на правничу допомогу, що є достатнім та обґрунтованим у такій категорії справ.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,
постановив:
Апеляційні скарги адвоката Варцаби Сергія Анатолійовича в інтересах ОСОБА_2 та адвоката Тетевої-Родюк Ірини Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 12 червня 2026 року та додаткове рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 06 липня 2026 року залишити без змін.
Судові витрати, понесені ОСОБА_2 у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, залишити за нею.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 000 (три тисячі) грн понесених нею витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий В. В. Оніщук
Судді О. В. Ковальчук
О. С. Панасюк