Справа № 638/5406/26
Провадження № 2/638/6431/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(заочне)
05 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого Невеніцина Є.В.,
за участю секретаря Лєбєдєвої А.О.,
представника третьої особи Проценка М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Благодійна організація «Благодійний фонд «Адвентистське агентство допомоги та розвитку в Україні» про стягнення суми безпідставно отриманих грошових коштів,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: БО «БФ «Адвентистське агентство допомоги та розвитку в Україні» про стягнення суми безпідставно отриманих грошових коштів у сумі 14500 грн основного боргу, 3% річних у сумі 179,35 грн, та інфляційні втрати у сумі 536,50 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що з травня 2024 року по грудень 2025 року працював у БО «БО «Адвентистське агентство допомоги та розвитку в України» на посаді фахівця з організації групової роботи (фасилітатор) та надавав інформаційно-консультаційні послуги згідно договору № WFP 01-04/2025/46 від «01» квітня 2025 року за проектом World Food Programme (WFP) та Adventist Development and Relief Agency (ADRA) Ukraine - FLA Number WFP/UKR/2025/AUCO/KOIK/001. 01 жовтня 2025 року та 31 жовтня 2025 року ним було здійснено перекази грошових коштів на банківську картку № НОМЕР_1 , яка належить відповідачу ОСОБА_2 , а саме: платіж від 01.10.2025 - 7000 грн; платіж від 31.10.2025 - 7500 грн. Загальна сума перерахованих коштів становить 14 500 грн. Вказані кошти були перераховані відповідачу у зв`язку з неправомірними діями третіх осіб, які фактично примусили його здійснити відповідні платежі з його доходу, а саме співробітником БО «БФ «Адвентистське агенство допомоги та розвитку в Україні» координатора проекту в Харківської області ОСОБА_3 як заробітна плата "в конверті" неоформленому робітнику ОСОБА_2 третьої особи фонду. У зв`язку з даними обставинами старшим слідчим Головного слідчого управління Національної поліції України було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато кримінальне провадження №1202600[телефон приховано] щодо фактів можливого розкрадання благодійної допомоги та грошових коштів службовими особами благодійної організації. Таким чином, відповідач отримав грошові кошти без достатньої правової підстави.
Ухвалою суду від 31 березня 2026 року по справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
05.06.2026 надійшли пояснення представника третьої особи з проханням відмовити у задоволенні позовної заяви.
05.06.2026 надійшли додаткові пояснення позивача.
25.06.2026 до суду повернувся невручений конверт з копією ухвали про відкриття провадження з відміткою пошти «повернення відправнику за закінченням встановленого терміну зберігання».
Ухвалою суду від 07 липня 2026 року здійснено перехід з розгляду справи в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін до розгляду справи в порядку спрощеного провадження з викликом (повідомленням) сторін, призначено судове засідання для розгляду справи по суті з повідомленням (викликом) сторін.
05.06.2026 надійшли пояснення представника третьої особи з проханням відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 ніколи не був працевлаштований в Благодійній організації «Благодійний фонд «Адвентистське агентство допомоги та розвитку в Україні» та між ними ніколи не існувало трудових відносин, а відповідно нарахування та виплата заробітної плати не здійснювалася. Між Благодійною організацією «Благодійний фонд «Адвентистське агентство допомоги та розвитку в Україні» та ОСОБА_1 , як фізичною особою та як фізичною особою-підприємцем, були укладені ряд договорів про надання послуг, яку були угодами цивільного-правового характеру і регулювалися положеннями Цивільного кодексу України, а саме: 1) договір про надання послуг №WFP від 157/01-24 від 01.04.2024 року, укладений між Благодійною організацією «Благодійний фонд «Адвентистське агентство допомоги та розвитку в Україні» та ОСОБА_1 , як фізичною особою - даний договір діяв до 06.05.2024 року; 2) договір про надання послуг №WFP від 07-05/2024/58 від 07.05.2024 року, укладений між Благодійною організацією «Благодійний фонд «Адвентистське агентство допомоги та розвитку в Україні» та ОСОБА_1 , як фізичною фізичною особою-підприємцем - даний договір діяв до 31.03.2025 року; 3) договір про надання послуг №WFP від 01-04/2025/46 від 01.04.2025 року, укладений між Благодійною організацією «Благодійний фонд «Адвентистське агентство допомоги та розвитку в Україні» та ОСОБА_1 , як фізичною особою-підприємцем - даний договір діяв до 31.12.2025 року. Згідно Акту № Ц/КВ/2195/358 від 13.02.2026 року, складеного Головним державним інспектором Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Іщенко Є.С. за результатами проведення позапланового заходу державного контролю у сфері праці Благодійної організації «Благодійний фонд «Адвентистське агентство допомоги та розвитку в Україні» за зверненням ОСОБА_1 щодо невиплати розрахункових коштів при звільненні зазначено: "У ході проведеного заходу не встановлено наявність трудових відносин між БО "БФ "АДРА Україна" і ОСОБА_1 , так-як відносини між Організацією і зазначеними особами урегульовані договорами цивільно-правового характеру та регулюються Цивільним кодексом. Норми законодавства про працю, зокрема Кодекс законів про працю, не поширюються на відносини за цивільно-правовими договорами". Відтак, між Благодійною організацією «Благодійний фонд «Адвентистське агентство допомоги та розвитку в Україні» та ОСОБА_1 , як фізичною особою та як фізичною особою-підприємцем, були укладені ряд договорів про надання послуг, яку були угодами цивільного-правового характеру і регулювалися положеннями Цивільного кодексу України, жодних трудових відносин між вказаними особами не виникало, ОСОБА_1 не був працівником (співробітником) Благодійної організації «Благодійний фонд «Адвентистське агентство допомоги та розвитку в Україні» та на нього не поширювалися норми законодавства про працю та трудові гарантії. Позивач в позовній заяві не зазначив належних і допустимих підстав, на яких належить залучити до участі у справі Благодійну організацію «Благодійний фонд «Адвентистське агентство допомоги та розвитку в Україні», як третю особу і яким чином рішення у справі може вплинути на її права або обов`язки щодо однієї зі сторін спору. Залучення Благодійної організації «Благодійний фонд «Адвентистське агентство допомоги та розвитку в Україні» як третьої особи направлено виключно на отримання рішення суду зі встановленими преюдиційними обставинами по справі, які можуть бути використані позивачем в інших кримінальних і судових провадженнях.
05.06.2026 надійшли додаткові пояснення позивача із зазначенням того, що пояснення представника третьої особи спрямовані на уникнення відповідальності, приховування фактичних обставин справи та дискредитацію доводів позивача. Законність та обґрунтованість акту №Ц/КВ/2195/358 оспорюється в судовому порядку в Київському окружному адміністративному суді. Ні відповідач, ні третя особа не надали суду жодного належного доказу існування будь-яких договірних, трудових, цивільно-правових або інших законних підстав для отримання ОСОБА_2 грошових коштів від позивача. Саме третя особа організовувала виконання робіт, координувала діяльність позивача, використовувала систему виплат через фізичних осіб, є джерелом походження спірних коштів. Тобто, рішення у справі безпосередньо може вплинути на їх права та обов`язки.
Позивач та відповідач у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися своєчасно та належним чином, позивача надав заяву про розгляд справи за його відсутності, відповідач причин неявки не повідомив.
Представник третьої особи у судовому засіданні надав пояснення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши про те, що вони не примушували позивача перераховувати гроші відповідачу.
Враховуючи викладене, оскільки відповідач повідомлений про час та місце слухання справи своєчасно та належним чином, позивач не заперечував проти ухвалення заочного рішення, суд проводить заочний розгляд справи на підставі наявних доказів, відповідно до положень ст. 280 ЦПК України.
Суд, вислухавши пояснення представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.
На виконання ухвали суду від 31.03.2026 про витребування доказів, АТ «ПУМБ» повідомив, що на ім`я ОСОБА_1 відкрито рахунок № НОМЕР_2 , до якого випущена банківська карта НОМЕР_3 . З вказаного рахунку 01.10.2025 перераховано грошові кошти у розмірі 7000 грн, отримувач Pinich Mikhail, РНОКПП НОМЕР_4 , номер рахунку НОМЕР_5 ; 31.10.2025 перераховано грошові кошти у розмірі 7500 грн, отримувач ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , номер рахунку НОМЕР_5 .
На виконання ухвали суду від 21.04.2026 про витребування доказів, АТ КБ «ПриватБанк» повідомило, що на ім`я ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , в банку емітовано картку № НОМЕР_5 ( НОМЕР_6 ). Згідно виписки по рахунку 31.10.2025 отримано грошові кошти у розмірі 7462,50 грн, комісія 37,50 грн, сума операції 7500 грн, деталі операції «Oleksandr Makarenko»; 01.10.2025 отримано грошові кошти у розмірі 6965,00 грн, комісія 35,00 грн, сума операції 7000 грн, деталі операції «Oleksandr Makarenko».
09.03.2026 ОСОБА_1 направив засобами поштового зв`язку ОСОБА_2 вимогу про повернення безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 14 500 грн.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 201/9127/21 зазначала, що зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов`язаний повернути предмет власного збагачення. В доктрині цивільного права зобов`язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними.
Приписи глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача такого майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).
Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як з дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, з дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.
Кондикційні зобов`язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача та безпідставно збагатило його.
Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).
Конструкція частини першої статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Сутність зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача майна, що набуто поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї, якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18).
Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19).
Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.
В разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава у правомірному порядку припинена. Договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося у не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.
У зобов`язальних (договірних) відносинах отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.
Суть кондикційного зобов`язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов`язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (стаття 1213 ЦК), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна, а набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого.
Верховний Суд неодноразово зазначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний
Відповідно до ч.6 ст.81, ч.1 ст.89 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування «вірогідність доказів», на відмінну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тобто, на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. У рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом». Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Судом встановлено, що позивач 01.10.2025 перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 7000 грн, а 31.10.2025 - 7500 грн.
Суд зазначає, що доведення факту відсутності договірних правовідносин є доказуванням негативного факту (події, якої не відбулося). Якщо позивач надав доказ (банківські виписки), який загалом виглядає логічним і вірогідним, процесуальний тягар доказування протилежного перекладається на відповідача.
Враховуючи наявність доказів фактичного надходження коштів на рахунок, саме відповідач ОСОБА_2 , в силу вимог статей 12, 81 ЦПК України, повинен був надати суду належні та допустимі докази того, що він набув грошові кошти правомірно, на підставі конкретного договору чи іншого зобов`язання.
Всупереч вищевикладеному, відповідач своїм процесуальним правом на участь у справі та подання відзиву не скористався. Суду не надано жодного доказу (письмового договору, боргової розписки, акта виконаних робіт, квитанції про зустрічне надання товарів тощо), який би підтверджував існування між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договірних або інших правовідносин.
Оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази існування правочину, на підставі якого відповідач отримав грошові кошти, суд, застосовуючи стандарт вірогідності доказів, приходить до неспростовного висновку про те, що правова підстава для набуття майна від початку була відсутня. Відповідач ОСОБА_2 без достатньої правової підстави набув грошові кошти за рахунок позивача.
Оцінюючи аргументи третьої особи щодо відсутності між ними та позивачем трудових правовідносин, суд зазначає, що вказані обставини не відносяться до предмету спору та не спростовують факту безпідставного набуття коштів саме відповідачем ОСОБА_2 . Наявність чи відсутність трудових відносин між позивачем та третьою особою, а також можливі неправомірні дії працівників фонду, які розслідуються в межах кримінального провадження №1202600[телефон приховано], не створюють для позивача цивільно-правового обов`язку перераховувати власні кошти на користь відповідача.
Оскільки, спірні грошові кошти набуті відповідачем, з яким позивач не пов`язаний жодними договірними правовідносинами щодо такого майна без правової підстави на те, тому у відповідача виникло зобов`язання перед позивачем повернути отримане майно, яке є безпідставно набутим.
Разом з тим, щодо розміру отриманих коштів суд зазначає наступне.
позивач 01.10.2025 перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 7000 грн, а 31.10.2025 - 7500 грн. Проте, фактично відповідач 31.10.2025 отримав 7469,59 грн, а 01.10.2025 - 6965,00 грн. Суми 35,00 грн та 37,50 грн є комісією банку за переказ коштів та фактично відповідач їх не отримував.
Таким чином, щодо загальний розмір безпідставно отриманих грошових коштів становить 14 434,59 грн та позовній вимоги підлягають задоволенню частково в цій частині.
Вирішуючи вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд виходить з наступного.
Особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому.
Означене недоговірне зобов`язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Отже, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який в цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.
Відтак, період нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат, визначений позивачем у позовній заяві (з 01.10.2025 та з 31.10.2025 по 16.03.2026), є правомірним.
Водночас, оскільки судом встановлено, що фактичний розмір безпідставно набутих відповідачем коштів становить 14 434,59 грн (за вирахуванням банківської комісії), заявлені позивачем суми 3% річних та інфляційних втрат, які були розраховані від суми 14 500 грн, підлягають відповідному перерахунку судом виходячи з доведеної бази нарахування.
Здійснивши перерахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних на фактично отримані суми траншів (6965,00 грн з 01.10.2025 по 16.03.2026 та 7469,59 грн з 31.10.2025 по 16.03.2026), суд доходить висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 178,53 грн (95,03 грн плюс 83,50 грн) та інфляційних втрат у розмірі 334,60 грн. У задоволенні решти вимог у цій частині слід відмовити.
Таким чином, позовні вимоги частково обґрунтовані та з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення безпідставно набуті кошти у розмірі 14 434,59 грн, три відсотки річних у розмірі 178,53 грн, інфляційні втрати у розмірі 334,60 грн, а всього розмір коштів, який підлягає до стягнення становить 14 947,72 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1064,96 грн, позовні вимоги задоволено частково у розмірі 14 947,72 грн, а відтак з урахуванням розміру задоволених вимог відшкодуванню відповідачем на користь позивача підлягають судові витрати за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову у загальному розмірі 1 046,19 грн.
Керуючись ст.625,1212,1213 ЦК України, ст. 6-13, 81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 279, 280, 354 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ), третя особа: Благодійна організація «Благодійний фонд «Адвентистське агентство допомоги та розвитку в Україні» (м. Київ, вул. Лариси Руденко, 3, код ЄДРПОУ 39758307) про стягнення суми безпідставно отриманих грошових коштів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 14 947 (чотирнадцять тисяч дев`ятсот сорок сім) грн 72 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1046 (одна тисяча сорок шість) грн 19 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана позивачем до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку відповідачем шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду або через Шевченківський районний суд міста Харкова протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом цих строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Головуючий Є.В. Невеніцин