Справа № 522/8521/24
Провадження № 2/522/612/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2026 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді -Домусчі Л.В.,
за участю секретаря судового засідання - Навроцької Є.І.,
розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Мале приватне підприємство «Івушка», про скасування рішення державного реєстратора, визнання договору купівлі-продажу недійсним та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва,
ВСТАНОВИВ:
До Приморського районного суду м.Одеси 30.05.2024 року надійшла позовна заява Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування рішення державного реєстратора, визнання договору купівлі-продажу недійсним та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набуто право власності на земельну ділянку загальною площею 0,0615 га, за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером: [номер приховано]:50:003:0143 та право власності на дачний будинок загальною площею 373,9 кв.м, за адресою:
АДРЕСА_1 , що розташований на вказаній земельній ділянці з кадастровим номером: [номер приховано]:50:003:0143.
При цьому, Одеська міська рада зазначає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поза межами земельної ділянки з кадастровим номером: [номер приховано]:50:003:0143, що перебувала у їхній власності, проведено будівництво об`єкта нерухомого майна. Будівництво здійснено на земельній ділянці територіальної громади м. Одеси, яка відповідно до Генерального плану м. Одеси та детального плану території є територією проїзду загального користування.
У подальшому з метою приховування власних дій із захоплення земельної ділянки загального проїзду, яка належить територіальній громаді м. Одеси, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 (який розташований на земельній ділянці, яка була їм відведена).
На підставі такого висновку щодо технічної можливості поділу об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , проведено державну реєстрацію речових прав на об`єкти нерухомого майна, які начебто утворились внаслідок проведення поділу, в тому числі на окремо розташований в межах проїзду загального користування «житловий будинок» загальною площею, 32,2кв.мза адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Таким чином, було оформлено поділ дачного будинку загальною площею 464 кв.м на два окремих об`єкти нерухомого майна: дачний будинок загальною площею 431,8 кв.м. тажитловий будинок загальною площею 32,2 кв.м.
Однак, фактично за вказаною адресою знаходиться не житловий будинок загальною площею 32,2 кв.м, який утворився внаслідок поділу, а окремо побудований самочинний об`єкт нерухомого майна, який використовувався відповідачами в різні роки як гараж або господарська будівля.
Надалі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу відчужили житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та складається в цілому з одного житлового буднику під літ. «А», загальною площею 32,2 кв.м, житловою площею 14,2 кв.м, ОСОБА_3 .
Крім того, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу відчужили ОСОБА_4 земельну ділянку за кадастровим номером [номер приховано]:50:003:0143, загальною площею 0,0615 га, за адресою: АДРЕСА_1 .
В свою чергу, ОСОБА_3 протягом 2021 року проводились будівельні роботи із реконструкції вказаного будинку, а також встановлення капітальної огорожі навколо відповідного самочинного об`єкту, із зайняттям при цьому проїзду загального користування.
Позивач також зазначає, що відповідно до плану зонування території (зонінга) м. Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від19.10.2016 року № 1316-VII, зазначена земельна ділянка розташована в межах садибної забудови Ж-1, яка призначена для розташування садибної забудови, одноквартирних житлових будинків на суміжних ділянках; та частково розташована в зоні транспортної інфраструктури ТР-2 (входять території вулиць, майданів та доріг, які за містобудівною документацією знаходяться в межах червоних ліній).
Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради здійснено виїзд за вказаною адресою з метою огляду земельної ділянки та встановлено, що земельна ділянка, орієнтовною площею 60 кв.м, яку внаслідок встановлення паркану приєднано до земельної ділянки по
АДРЕСА_1 , є проїздом загального користування.
Таким чином, Одеська міська рада стверджує, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 впродовж тривалого часу самовільно захоплено проїзд загального користування, проведено будівельні роботи з реконструкції гаражу, встановлення огорожі по периметру вказаного проїзду та внаслідок державної реєстрації речових прав на такий об`єкт як на житловий будинок, який начебто утворився внаслідок поділу дачного будинку, розташованого на суміжній земельній ділянці, створено формальні підстави для отримання вказаної земельної ділянки у приватну власність, у зв`язку з чим звернулась до суду за захистом своїх порушених прав як власник самовільно зайнятої земельної ділянки.
Справа була розподілена на суддю Приморського районного суду м. Одеси Свячену Ю.Б. згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.05.2024 року.
Ухвалою суду від 05.06.2024 року провадження у справі було відкрито та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 17.12.2024 року про звільнення ОСОБА_5 з посади судді Приморського районного суду міста Одеси у зв`язку з поданням заяви про відставку, на підставі службової записки помічника судді ОСОБА_5 - Сирової В.В., з метою дотримання розумних строків розгляду справи, недопущення порушень законних прав та інтересів громадян та законних інтересів сторін по справі, згідно розпорядження в.о. керівника апарату Приморського районного суду м. Одеси Чукова Л.В. № 203/25 від 16.01.205 року, 17.01.2025 року було здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Справа надійшла до провадження судді Домусчі Л.В. та отримана суддею 20.01.2025 року.
28.01.2025 року, 29.01.2025 року, 04.02.2025 року, та з 11.02.2025 року по 21.02.2025 року суддя Домусчі Л.В. перебувала у відпустці.
Ухвалою суду від 24.02.2025 року справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду в загальному позовному провадженні з призначенням підготовчого засідання на 14.04.2025 року.
У зв`язку з замінуванням суду, розгляд справи, призначений на 14.04.2025 року, було відкладено на 19.05.2025 року.
У підготовчому засіданні 19.05.2025 року була присутня представник Одеської міської ради - Лебедєва Д.Ф., вважала за можливе залучити до участі у справі на стороні позивача МПП «Івушка», оскільки вони є землекористувачі без оформлення прав на земельну ділянку.
Інші учасник справи у підготовче засідання не з`явилися, про час, дату та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.
Протокольною ухвалою суду задоволено клопотання представника МПП «Івушка», та залучено МПП «Івушка» до участі у справі в якості третьої особи на боці позивача, за згодою представника ОМР, без самостійних вимог щодо предмету спору, у зв`язку з чим розгляд справи відкладено на 23.06.2025 року з метою надання часу на пояснення.
У підготовчому засіданні 23.06.2025 року була присутня представник Одеської міської ради - Лебедєва Д.Ф., позов підтримала в повному обсязі, не заперечувала проти закриття підготовчого провадження у справі та призначення її до розгляду по суті, зазначивши, що усі докази надані.
Інші учасник справи у підготовче засідання не з`явилися, про час, дату та місце судового розгляду були повідомлені належним чином. 23.06.2025 року представник МПП «Івушка» - адвокат Ляшенко А.А. через систему Електронний суд надав заяву, в якій просив позов Одеської міської ради задовольнити в повному обсязі, судове засідання просили провести за відсутності представника МПП «Івушка».
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 23.06.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.08.2025року.
У судове засідання 26.08.2025 року з`явився представник Одеської міської ради -
Лебедєва Д.Ф. Від представника відповідача Лібкіна Д.І. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, призначеної до судового розгляду по суті на 26.08.2025 року, через необхідність підготовки правової позиції у справі. Згідно з ч. 2 ст. 223 ЦПК судом вирішено відкласти розгляд справи у зв`язку з першою неявкою відповідачів та адвоката з метою їх повторного належного повідомлення на 14.10.2025 року.
У судове засідання 14.10.2025 року з`явився представник Одеської міської ради -
Лебедєва Д.Ф. Судом вирішено відкласти судове засідання на 26.11.2025 року у зв`язку з неналежним повідомленням відповідачів про розгляд справи.
19.11.2025 року від Одеської міської ради надійшли письмові пояснення, в яких надано план-схему розташування об`єкта самочинного будівництва та зазначено, що з огляду на схематичне зображення земельних ділянок та об`єктів, які на них знаходяться, вбачається, що об`єкт самочинного будівництва, фактично - гараж (відповідно до даних з Державного реєстру речових прав нібито «житловий будинок», власником якого є ОСОБА_6 ) не входить в межі земельних ділянок за кадастровими номерами: [номер приховано]:50:003:0143, [номер приховано]:50:003:0099, власником яких є ОСОБА_7 .Також вказано, що збільшення площі дачного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , так і його поділ, що, у свою чергу, супроводжувалось відповідними реєстраційними діями у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відбувались виключно з метою «легалізації» самочинно побудованого гаражу, який не входить в межі земельних ділянок за кадастровими номерами: [номер приховано]:50:003:0143; [номер приховано]:50:003:0099, та на який згодом відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як на «житловий будинок» за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1808574951101).
25.11.2025 року представником відповідача ОСОБА_3 надано пояснення у справі, в яких зазначено, що вимоги Одеської міської ради щодо скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна та визнання договору купівлі-продажу недійсним не є належним способом захисту порушеного права, а також вважає, що позивачем не доведено факту розташування спірного об`єкта поза межами належної ОСОБА_3 земельної ділянки, вказує, що Одеська міська рада не визначилась, на яку площу об`єкт відповідача порушує її права, не надала досліджень і не заявила про проведення експертиз щодо можливості здійснення перебудови, технічна документація і зареєстроване право власності на землю, щодо якої Одеська міська рада заявляє про свою власність відсутні, а також останньою не доведено наявності істотних порушень будівельних норм з боку відповідача, з огляду на що, на його переконання, в задоволенні позову необхідно відмовити.
27.01.2026 року від МПП «Івушка» надійшли пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, в яких зазначено, що доводи представника відповідача ОСОБА_3 не відповідають вимогам закону та фактичним матеріалам справи. МПП «Івушка» повністю підтримує позов Одеської міської ради та вважає, що відповідачі здійснили протиправні дії, які прямо суперечать чинному законодавству у сфері архітектури та містобудування та порушують права МПП «Івушка» як власника будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідачі незаконно побудували паркан та стіни капітальної споруди на частині земельної ділянки впритул до господарського приміщення, яке належить МПП «Івушка» на праві власності. Порушення права власності МПП «Івушка» триває. Підприємство до цього часу не має доступу до вуличного фасаду своєї будівлі, руйнування фундаменту, якої подовжується у зв`язку з відволожуванням і як результат, просіданням будівлі, що у свою чергу, загрожує повним руйнуванням будівлі, утворює небезпеку здоров`ю і навіть життю людей, користувачів приміщень будівлі.
У судове засідання 29.01.2026 року з`явився представник Одеської міської ради -
Старостін О.С., представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_8 . Представником позивача надано пояснення, позов просив задовольнити у повному обсязі. Судом задоволено клопотання адвоката Сизоненка В.С. та вирішено відкласти засідання на 11.03.2026 року.
09.03.2026 року від представника МПП «Івушка» надійшло клопотання про проведення судового засідання, призначеного на 11.03.2026 року, за відсутності представника МПП «Івушка».
11.03.2026 року від представника відповідача Лібкіна Д.І. надійшло клопотання про проведення судового засідання призначеного на 11.03.2026 року, за його відсутності.
11.03.2026р в судове засідання з`явився представник позивача, та у зв`язку з неявкою відповідачів та адв. Сизоненко суд відклав судове засідання на 30.04.2026р.
29.04.2026 року від представника відповідача Лібкіна Д.І. надійшли додаткові пояснення, де зазначено, що позивач подає позов як власник нібито суміжної земельної ділянки під "проїздом". Водночас, жодних документів, що підтверджують право власності, яке було набуто Одеською міською радою відповідно до ч. 5 ст. 83 ЗК України, остання не надає, відтак, за відсутності зареєстрованого права власності, у міської ради відсутнє і право на звернення до суду.
29.04.2026 року від представника МПП «Івушка» надійшло клопотання про проведення судового засідання, призначеного на 30.04.2026 року, за відсутності представника МПП «Івушка».
У судове засідання 30.04.2026 року з`явився представник Одеської міської ради -
Старостін О.С., представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_8 . Представником відповідача надано пояснення, згідно з якими позов не визнає у повному обсязі, вважає що обрано неналежний спосіб захисту. Також повідомив, що відповідач звернувся до ОМР с заявою про надання йому у власність або користування земельної ділянки, яка знаходиться під будівлею, проте було надано лише роз`яснення.
Представник позивача підтвердив інформацію про звернення ОСОБА_3 до ОМР с заявою, проте пояснив, що це не була відмова, а лише було роз`яснено які документи необхідно подати разом з такою заявою. Судом оголошено перерву в судовому засіданні до 10.06.2026 року.
08.06.2026 від представника МПП «Івушка» надійшло клопотання про проведення судового засідання, призначеного на 10.06.2026 року, за відсутності представника МПП «Івушка».
Судове засідання 10.06.2026 року було відкладено у зв`язку з повітряною тривогою на 16.09.2026 року.
14.09.2026 року від представника МПП «Івушка» надійшло клопотання про приєднання доказів, а саме фотознімків, на яких, за твердженням представника МПП «Івушка», зафіксовано факт нанесення відповідачами значної шкоди приміщенню МПП «Івушка» через накопичення вологи між стіною споруди відповідача і приміщення МПП «Івушка», блокування доступу до зовнішньої стіни, фізичної неможливості протидіяти підтопленню фундаменту і подальшому руйнуванню приміщення, у задоволенні якого судом було відмовлено з підстав порушення строків подання доказів заявником. Суд відхилив це клопотання у зв`язку з пропуском строків.
В судове засідання з`явились представник позивача. Представник відповідача адв. Сизоненко В.С., представник третьої особи- адв.Ляшенко А.А., не звились відповідачі Масальцеви, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином, причини неявки суд не повідомили, у зв`язку з чим суд вирішив розглядати справу за їх відсутності.
Представник третьої особи надав пояснення, за яким просив позов задовольнити . оскільки ця споруда. Яка є фактично гаражем фактично незаконно прибудована в притул до стіни їх приміщення, і порушує їх права, з`явилась сирість на стіні, підтоплення фундаменту та інші негативні наслідки, це споруда була побудована десь 5 років тому - як гараж та паркан. На що вони не давали дозволу. Раніше там були залишки металевого гаражу, який майже повністю був зруйнований і не ніяк не заважало їх приміщенню, оскільки був доступ до їх стін. Було все провітрювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши учасників справи, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що земельна ділянка загальною площею 0,0615 га, за адресою: АДРЕСА_1 , (станом на даний час має кадастровий номер: [номер приховано]:50:003:0143) належала ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки
від 23.10.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу КриворотенкоЛ.І., зареєстрованого в реєстрі за № 11766.
Одеською міською радою народних депутатів видано державний акт на право приватної власності на вищезазначену земельну ділянку від 05.12.2002 року, серії Р1 № 465978, в якому наявний план її зовнішніх меж. З плану вбачається, що зовнішня межа, яка проходить від позначення А до Б та від Д до А позначає земельну ділянку комунальної власності, яка належать Одеській міській раді.
Так, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12.06.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу
Криворотенко Л.І., зареєстрованого в реєстрі за № 760, відповідачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частинах кожний набули право власності на вищезазначену земельну ділянку загальною площею 0,0615 га, за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером: [номер приховано]:50:003:0143.
Крім того, на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 12.06.2017 року між
ОСОБА_9 та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Л.І., та зареєстрованого в реєстрі за
№ 759, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 набули право власності по 1/2 частини дачного будинку, загальною площею 373,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 0,0615 га зкадастровим номером: [номер приховано]:50:003:0143 та на земельній ділянці площею 0,0093 га, за кадастровим номером: [номер приховано]:50:003:0099, про що приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Л.І. внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 919266551101).
У подальшому 31.10.2018 року державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Сосніною Г.В. прийнято рішення № 43797163 про державну реєстрацію змін до розділу та додано до документів, поданих для державної реєстрації довідку від 30.10.2018 року № 184124, видану ТОВ «ПРОМ-СТРОЙ ЛТД» та технічний паспорт від 30.10.2018 року, виготовлений ТОВ «ПРОМ-СТРОЙ ЛТД», на підставі якого у розділі, відкритому на зазначений об`єкт нерухомого майна, збільшено загальну площу дачного будинку з 373,9 кв.м. до 431,8 кв.м.
Відповідно до інформації, вказаної у довідці від 30.10.2018 року № 184124, виданої ТОВ «ПРОМ-СТРОЙ ЛТД», згідно проведеної технічної інвентаризації будинку виявлено технічні помилки, а саме при попередній інвентаризації не були враховані підсобні приміщення, а також площа змінена у зв`язку з уточненням лінійних розмірів та площ приміщень, і не належить до самочинного будівництва та не являється реконструкцією згідно п. 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна. Також згідно п. 1 Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року № 406. Загальна площа будинку складає 431,8 кв.м., житлова площа 71,8 кв.м.
04.04.2019 року державним реєстратором Державного підприємства «Агенція з державної реєстрації» Дунай Х.Б. прийнято рішення № 46309109 про державну реєстрацію змін до розділу та видалено з документів, поданих для державної реєстрації довідку
від 30.10.2018 року № 184124, видану ТОВ «ПРОМ-СТРОЙ ЛТД», технічний паспорт
від 30.10.2018 року, виготовлений ТОВ «ПРОМ-СТРОЙ ЛТД».
Водночас, замість вищевказаних довідки та технічного паспорта до документів, поданих для державної реєстрації додано довідку від 03.04.2019 року № 189994, видану ТОВ «ПРОМ-СТРОЙ ЛТД» та технічний паспорт від 03.04.2019 року, виготовлений ТОВ «ПРОМ-СТРОЙ ЛТД», на підставі якого у розділі, відкритому на зазначений об`єкт нерухомого майна, збільшено загальну площу дачного будинку з 431,8 кв.м. до 464 кв.м.
Відповідно до інформації, вказаної у новій довідці від 03.04.2019 року № 189994, виданої ТОВ «ПРОМ-СТРОЙ ЛТД», згідно проведеної технічної інвентаризації будинку виявлено технічні помилки, а саме при попередній інвентаризації не буди враховані підсобні приміщення, а також площа змінена у зв`язку з уточненням лінійних розмірів та площ приміщень, і не належить до самочинного будівництва та не являється реконструкцією згідно п. 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна. Також згідно п. 1 Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію затвердженого постановою від 07.06.2017 року № 406. Загальна площа будинку складає 464 кв.м., житлова площа 86 кв.м.
У подальшому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 (який розташований на земельній ділянці, яка була їм відведена) від 05.04.2019 року № 299823.
Таким чином, було оформлено так званий «поділ дачного будинку» загальною площею
464 кв.м на два окремих об`єкти нерухомого майна: дачний будинок загальною площею
431,8 кв.м та житловий будинок загальною площею 32,2 кв.м.
08.04.2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Махортовим І.О. прийнято рішення № 46424373 про закриття розділу, відкритого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером: 919266551101 (дачний будинок за адресою:
АДРЕСА_1 ) у зв`язку із поділом об`єкта нерухомого майна, за результатами якого «утворилось» два об`єкти нерухомого майна: дачний будинок загальною площею 431,8 кв.м. та житловий будинок загальною площею 32,2 кв.м.
На підставі вказаного висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 від 05.04.2019 року № 299823 державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Махортовим І.О. прийнято рішення № 46423794 від 11.04.2019 року про державну реєстрацію речових прав на об`єкти нерухомого майна, які утворились внаслідок проведення поділу, в тому числі на окремо розташований в межах проїзду загального користування «житловий будинок» загальною площею, 32,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Отже, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відкрито два нових розділи на об`єкти нерухомого майна: дачний будинок за адресою:
АДРЕСА_1 , загальною площею 431,8 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1808553051101) та житловий будинок за адресою:
АДРЕСА_1 , загальною площею 32,2 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1808574951101).
Суд зазначає, що підставою дворазового збільшення площі дачного будинку, а згодом його «поділу» слугували довідки та висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, видані ТОВ «ПРОМ-СТРОЙ ЛТД», в яких зазначалось про уточнення лінійних розмірів без зазначення, висвітлення відповідних замірів, схем, фотофіксаціїї тощо, які призвели до збільшення загальної площі об`єкта. Разом з цим, висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 05.04.2019 року № 299823, виданий ТОВ «ПРОМ-СТРОЙ ЛТД», не містить жодної інформації щодо підстав виникнення/будівництва житлового будинку загальною площею 32,2 кв.м.
Також з листа Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради від 31.12.2021 року № 01-18/447-и/в вбачається, що право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 32,2 кв.м, зареєстровано на підставі висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 05.04.2019 року № 299823 та технічного паспорта від 05.04.2019 року, виготовлених ТОВ «ПРОМ-СТРОЙ ЛТД». Однак, інформація, наведена у вказаному висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 05.04.2019 року №299823, з приводу того, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 32,2 кв.м, створено шляхом поділу без проведення будівельних робіт, не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 протягом 2018-2019 років проведено будівельні роботи з будівництва вказаного об`єкта нерухомого майна. При цьому, містобудівні умови та обмеження для проєктування житлового будинку за даною адресою не видавались, інформація щодо реєстрації або видачі дозвільних документів на проведення будівельних робіт у Реєстрі будівельної діяльності відсутня, а земельна ділянка за вказаною адресою у власність чи користування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 рішеннями Одеської міської ради не передавалась.
Листом Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від06.03.2023 року № 447/03.01-07 повідомлено, що за архівними даними, станом на 31.12.2012 року, в КП «БТІ» ОМР відсутня інформація про реєстрацію права власності на нежитлові будинки за адресами: АДРЕСА_1 , та
АДРЕСА_1 . Також повідомлено, що інвентаризаційні справи на будинки за вказаними адресами в КП «БТІ» ОМР не зареєстровані.
Таким чином, фактично за вказаною адресою знаходиться не житловий будинок загальною площею 32,2 кв.м., який утворився внаслідок поділу, а окремо побудований самочинний об`єкт нерухомого майна, що не спростовано представником відповідача.
Так, у листі Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради від 20.02.2023 року
№ 01-18/201 зазначено, що спеціалістами управління державного контролю за використанням та охороною земель Департаменту було здійснено виїзд за вказаною адресою з метою огляду земельної ділянки та встановлено, що земельна ділянка, орієнтовною площею 60 кв.м, яку внаслідок встановлення паркану приєднано до земельної ділянки по АДРЕСА_1 , є територією загального користування (проїздом). Також до вказаного листа надано план-схему місця розташування проїзду загального користування та самочинного об`єкта нерухомості.
Отже, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проведено будівництво об`єкта нерухомості поза межами земельної ділянки за кадастровим номером: [номер приховано]:50:003:0143, яка перебувала у їхній власності, тобто на земельній ділянці комунальної власності, яка фактично є проїздом загального користування.
Також судом встановлено, що на підставі договору-купівлі продажу від 05.02.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А., зареєстрованого в реєстрі за № 323, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відчужили житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та складається в цілому з одного житлового буднику під літ. «А», загальною площею 32,2 кв.м., житловою площею 14,2 кв.м., ОСОБА_3 .
Крім того, 05.02.2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бєльтюковою Є.М., зареєстрованого в реєстрі за № 379, відчужили ОСОБА_4 земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:50:003:0143, загальною площею
0,0615 га, за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином, станом на даний час власником відповідної земельної ділянки з кадастровим номером 51101137500:50:003:0143 є ОСОБА_4 .
Разом з цим, ОСОБА_3 протягом 2021 року проводились будівельні роботи із реконструкції вказаного «будинку», а також встановлення капітальної огорожі навколо відповідного самочинного об`єкту, із зайняттям при цьому проїзду загального користування.
Згідно з листом Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради
від 20.04.2023 року № 01-11/660 відповідно до плану зонування території (зонінга) м. Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від19.10.2016 року № 1316-VII, зазначена земельна ділянка розташована в межах садибної забудови Ж-1, яка призначена для розташування садибної забудови, одноквартирних житлових будинків на суміжних ділянках; та частково розташована в зоні транспортної інфраструктури ТР-2 (входять території вулиць, майданів та доріг, які за містобудівною документацією знаходяться в межах червоних ліній).
При цьому, судом встановлено, що 26.10.2021 року ОСОБА_3 звернувся до Одеської міської ради із заявою про надання земельної ділянки у приватну власність на підставі того, що він є власником житлового будинку загальною площею 32,2кв.м за адресою:
АДРЕСА_1 .Однак, в результаті розгляду вищевказаної заяви та наданих до неї матеріалів, заявнику було надано роз`яснення про необхідність надання відкоригованих графічних матеріалів з виключенням частини земельної ділянки - проїзду загального користування та надання на розгляд відповідних правовстановлюючих документів: технічного паспорту на житловий будинок та договору купівлі-продажу.
Відповідно до частини 1 статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, серед іншого, земля, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.
Стаття 143 Конституції України наділяє територіальні громади правом безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляти майном, що є в комунальній власності.
Статтею 83 ЗК України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).
Із матеріалів справи вбачається, що територіальна громада м. Одеси є власником земель комунальної власності в особі Одеської міської ради.
З огляду на вищевказані норми, суд відхиляє доводи представника відповідача ЛібкінаД.І. з приводу відсутності права власності Одеської міської ради на земельну ділянку, на якій відбулось самочинне будівництво об`єкта нерухомого майна, а також відсутності права на звернення до суду.
За змістом статей 316, 317, 321, 391 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Гарантуючи захист права власності, закон надає право власнику вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.
Відповідно до ст. 12 ЗК України, до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, право розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадянам та юридичним особам, здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства, тощо.
Згідно із ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Статями 124-126 ЗК України передбачено, що обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність у зазначеної особи таких документів свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки.
Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 11.01.2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Відповідно до частин першої-четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
У розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а і об`єкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність з тим, на який власником (власниками) отримано право власності.
У цій справі Одеська міська рада звернулась з позовом про захист права комунальної власності на земельну ділянку відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України та просила суд скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Махортова І.О. (з відкриттям розділу) від 11.04.2019 року № 46423794 про державну реєстрацію права спільної часткової власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 32,2 кв.м., житловою площею 14,2 кв.м. за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 із закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на житловий будинок (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1808574951101), визнати недійсним договір купівлі-продажу від 05.02.2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А., зареєстрований в реєстрі за № 323, укладений між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та зобов`язати ОСОБА_3 за власний рахунок звільнити самовільну зайняту земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 124 кв.м. шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва - житлового будинку, загальною площею 32,2 кв.м. та спорудженої навколо нього кам`яної огорожі за адресою:
АДРЕСА_1 .
Підставою для звернення до суду Одеська міська рада зазначає здійснення відповідачами самочинного будівництва нового об`єкту за відсутності будь-яких дозвільних документів, на земельній ділянці територіальної громади м. Одеси, яка відповідно до Генерального плану
м. Одеси та детального плану території є територією проїзду загального користування, чим порушено право Одеської міської ради як власника земельної ділянки та єдиного органу, на який покладено повноваження щодо розпорядження земельними ділянками у межах населеного пункту.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року в справі
№ 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 року в справі № 522/1528/15 (пункт 82), від 08.02.2022 року в справі № 209/3085/20 (пункт 24)).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2020 року в справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Відповідно до частини 2 та пункту «б» частини третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (частина п`ята статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Відповідно до частин другої, четвертої статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
У статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати у цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.
Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.
Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дає змогу стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України.
У частині другій статті 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 521/21538/19 (провадження № 61-204св22) вказано, що «позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів, які заявлені саме у зв`язку з здійсненням на думку прокурора самочинного будівництва, є неефективними способами захисту, а позовні вимоги про знесення самочинно збудованих будинків, зобов`язання привести земельну ділянку до попереднього стану є недоведеними».
Якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, можливість знесення об`єкта самочинного будівництва відповідно до статті 376 ЦК України не залежить від можливостей його перебудови. У такому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову (постанова Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі №822/2149/18).
Верховний Суд у постанові від 09 квітня 2025 року у справі 947/17325/20 зазначив, що вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, припинення права власності є неналежним способом захисту.
Належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Можливі способи захисту прав особи власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.
Частинами третьою, п`ятою статті 376 ЦК України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
У постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 Велика Палата Верховного Суду вказала:
- сам собою факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду не слід розглядати як окреме щодо факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки (пункт 89);
- права власника земельної ділянки порушуються у результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки у реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження (пункт 92);
- за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстроване за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна (пункт 112);
- належними вимогами, які може заявити власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження нею, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно (пункт 113);
- оскільки положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно (пункт 152).
Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно».
Відтак, за змістом наведених висновків вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, визнання недійснимдоговорукупівлі-продажу, є неналежним способом захисту, що є підставою для відмови у задоволенні вказаних вимог.
Юридичні перешкоди для власника земельної ділянки, які виникли внаслідок зазначеної реєстрації, усуваються внаслідок задоволення судом належних позовних вимог:
1) або про знесення самочинно побудованого нерухомого майна (внаслідок демонтажу якого на підставі пункту 1 частини першої, частини другої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» закриваються відповідний розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційна справа);
2) або про визнання права власності на самочинно побудоване майно (таке судове рішення є підставою для державної реєстрації права власності на відповідне майно згідно з пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно»).
Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (пункт 138)).
У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (пункт 154)).
Вказаний висновок є застосовним до спірних правовідносин з огляду на предмет та підстави позовних вимог та на твердження позивача про те, що спірне майно має характер самочинного.
Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 червня 2024 року в справі № 904/4339/21, від 05 червня 2024 року в справі № 521/13158/19, від 23 квітня 2024 року в справі № 904/994/22, від 19 березня 2024 року в справі № 915/1439/21, від 21 вересня 2022 року в справі № 461/3490/18, від 27 жовтня 2021 року у справі № 202/7377/16, від 20 січня 2021 року в справі № 442/302/17.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови від 29 вересня 2020 року в справі № 378/596/16 (пункт 77), від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 (пункт 52), від 15 вересня 2022 року в справі № 910/12525/20 (пункт 148)).
З огляду на викладене суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Одеської міської ради про скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Махортова Ігоря Олександровича (з відкриттям розділу) від 11.04.2019 року № 46423794 про державну реєстрацію права спільної часткової власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 32,2 кв.м., житловою площею
14,2 кв.м. за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 із закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на житловий будинок (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1808574951101) та визнання недійсним договору купівлі-продажу від 05.02.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Наталією Артемівною, зареєстрованого в реєстрі за № 323, укладеного між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , оскільки такі вимоги є неефективним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Разом з цим, суд звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені постанови від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23), де зазначено: «Якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), у разі задоволення позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації. Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ)».
Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Згідно з пунктом 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 1127, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127) (тут і надалі у редакції, чинній на час вчинення реєстраційних дій), державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», іншими законами України та Порядком № 1127.
Відповідно до пункту 41 Порядку №1127для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 2)технічний паспортна об`єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).
Зі змісту листа КП «БТІ» ОМР від 06.03.2023 року № 447/03.01-07 вбачається, що за архівними даними, станом на 31.12.2012 року, в КП «БТІ» ОМР відсутня інформація про реєстрацію права власності на нежитлові будинки за адресами: АДРЕСА_1 , та
АДРЕСА_1 . Також повідомлено, що інвентаризаційні справи на будинки за вказаними адресами в КП «БТІ» ОМР не зареєстровані.
Відповідно до п. 42 Порядку для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року, подаються:1) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 2) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.
Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки, за яким державним реєстратором отримуються відомості Державного земельного кадастру з метою встановлення місця розташування земельної ділянки, на якій споруджено відповідний об`єкт, для подальшого відображення таких відомостей як адреси об`єкта нерухомого майна.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
За правилами доказування, визначеними статтями12,81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже судом на підставі наданих сторонами доказів встановлено, що рішення від 11.04.2019 року № 46423794 державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Махортова І.О. про державну реєстрацію речових прав на об`єкти нерухомого майна, які начебто утворились внаслідок проведення поділу, в тому числі на окремо розташований в межах проїзду загального користування «житловий будинок» загальною площею, 32,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийнято за відсутності необхідних на те правовстановлюючих документів, у зв`язку з чим вони не набули в установленому законом порядку права власності на цей об`єкт нерухомого майна, та відповідно не мали права відчужувати спірний об`єкт ОСОБА_3 , шляхом укладання договору купівлі-продажу від 05.02.2021 року.
Відповідно юридичні перешкоди для Одеської міської ради як власника земельної ділянки, які виникли внаслідок реєстрації за відповідачами права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, усуваються внаслідок задоволення судом належних позовних вимог про знесення об`єкта самочинного будівництва - житлового будинку, загальною площею 32,2 кв.м. та спорудженої навколо нього кам`яної огорожі за адресою: АДРЕСА_1 ., внаслідок демонтажу якого на підставі пункту 1 частини першої, частини другої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» закривається відповідний розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційна справа.
Щодо позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_3 за власний рахунок звільнити самовільну зайняту земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 124 кв.м. шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва - житлового будинку, загальною площею 32,2 кв.м. та спорудженої навколо нього кам`яної огорожі за адресою: АДРЕСА_1 , суд зазначає наступне.
Верховний Суд у постановах від 02 червня 2021 року в справі № 509/11/17, від 21 вересня 2022 року в справі № 461/3490/18, від 30 вересня 2022 року в справі № 201/2471/20, від 15 березня 2023 року в справі № 205/213/22, від 05 квітня 2023 року в справі № 199/6251/18, від 31 травня 2023 року в справі № 201/4483/20, від 10 січня 2024 року в справі № 489/742/20, від 13 березня 2024 року в справі № 915/1439/21 дотримується правової позиції, що належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва є не забудовник, а саме останній набувач такого об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво.
Також Верховний Суд у постановах від 31 жовтня 2024 року в справі № 760/10777/22, від 02 жовтня 2024 року в справі № 569/17365/21, від 11 грудня 2024 року в справі № 554/9234/20 зазначив про те, що покладення на особу, яка хоча і не здійснювала самочинне будівництво та не є особою, яка самовільно зайняла спірну земельну ділянку, але набувши у власність об`єкт самочинного будівництва набула усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник, а тому вимоги щодо демонтажу такого майна не буде надмірним тягарем і не призведе до порушення прав відповідача.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь-яких осіб у спосіб, який власник вважає прийнятним та ефективним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
У справі, яка розглядається, установлено, що на даний час власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 32,2 кв.м. є ОСОБА_3 .
Отже, новий власник набуває усі права та обов`язки щодо придбаного майна.
Відтак, незалежно від того, хто здійснив самовільне будівництво та реконструкцію, саме ОСОБА_3 як новий власник квартири відповідає за усунення порушення прав власника земельної ділянки, адже вона має всі права та обов`язки, які мав попередній власник.
Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 523/6665/22.
Враховуючи відсутність документів, які посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою та встановивши, що об`єкт, площею 32,2 кв. м., який розташований на землях територіальної громади м. Одеси, є самочинно збудованим та перешкоджає територіальній громаді здійснювати повноваження власника відповідної земельної ділянки, суд дійшов висновку, що житловий будинок, загальною площею 32,2 кв. м. підлягає знесенню разом із спорудженою навколо нього кам`яною огорожею за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому суд зазначає, що саме останній набувач такого об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво є належним відповідачем за позовом власника землі про знесення самочинного будівництва.
Отже, в даному випадку належним відповідачем за вимогою про знесення самочинного будівництва є ОСОБА_3 ,.
Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 755/3782/17, від 02 червня 2021 року у справі № 509/11/17, від 30 вересня 2022 року у справі № 201/2471/20, від 15 березня 2023 року у справі № 205/213/22, від 05 квітня 2023 року у справі № 199/6251/18, від 31 травня 2023 року у справі № 201/4483/20.
Відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами обґрунтованості позову Одеської міської ради в цій частині.
Верховний Суд у постанові від 29.01.2020 року у справі №822/2149/18 сформував правовий висновок про те, що обов`язковому (безальтернативному) знесенню об`єкт будівництва підлягає у випадках, якщо такий об`єкт побудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та/або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов також у постанові від 24.06.2020 року у справі № 320/5880/18.
З урахуванням зазначеного, відповідач не спростував того, що Одеська міська рада у даному позові виступає як власник земельної ділянки, а отже,ст. 376 ЦК України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови. Така перебудова можлива лише у спорах щодо самовільної реконструкції/будівництва, яке відбулось з істотними відхиленнями від проекту чи істотного порушення будівельних норм і правил, позивачами у яких виступають органи державного архітектурно-будівельного контролю. У даному випадку відбулось нове будівництво на земельній ділянці територіальної громади м. Одеси та первісна реєстрація права власності на нього.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: перша - виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; друга - викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; третя - закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatismutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/WestAllianceLimited проти України» від 23 січня 2014 року (East/WestAllianceLimited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Враховуючи те, що самочинна забудова зведена на земельній ділянці комунальної власності, яку міська рада відповідачам для вказаної мети не відводила, недобросовісну поведінку відповідача щодо проведення без документів, які дають право виконувати будівельні роботи, задоволення позовної вимоги щодо знесення самочинного будівництва на земельній ділянці, яка є власністю територіальної громади, переслідує легітимну мету - захист права комунальної власності у загальних інтересах територіальної громади. Такий підхід відповідає вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки забезпечує справедливий баланс між інтересами суспільства та правами особи, яка зазнає втручання.
Таким чином суд вважає обґрунтованими посилання позивача на порушення прав територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради з огляду на те, що самочинне будівництво відбулось за рахунок земельної ділянки комунальної власності, яка не надавалась відповідачам у власність або користування.
Отже,враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позов Одеської міської ради в частині зобов`язання ОСОБА_3 за власний рахунок звільнити самовільну зайняту земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 124 кв.м. шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва - житлового будинку, загальною площею 32,2 кв.м. та спорудженої навколо нього кам`яної огорожі за адресою: АДРЕСА_1 , підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, з ОСОБА_3 на користь Одеської міської ради слід стягнути судовий збір у розмірі 4542 грн.
У зв`язку з перебуванням судді у відпустці з 28 вересня по 5 жовтня 2026, повний текст судового рішення виготовлено 06.10.2026р.
На підставі викладеного та керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 3, 4, 15-16,203,215, 328, 331, 377, 382, ст. 391 ЦК України,ст.ст.12, 83, 116,120 ЗК України, ст. ст. 3, 11, 26 Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 1, 3, 4-13, 19, 23, 26, 42, 43, 48, 52, 76-82, 209, ч.4 ст. 223, 229, 258-259, 263-265, 268, 281-282, 354 ЦПК України,
ВИРІШИВ:
Позов Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи на боці позивача без самостійних вимог щодо предмету спору- Мале приватне підприємство «ІВУШКА» про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу майна, зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва-житлового будинку, стягнення судових витрат - задовольнити частково.
Зобов`язати ОСОБА_3 , (ІПН НОМЕР_1 , мешкає АДРЕСА_3 ) за власний рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 площею 124 кв.м. шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва-житлового будинку, заг. пл. 32,2 кв.м. та спорудженої навколо нього кам`яної огорожі за адресою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1 , мешкає АДРЕСА_3 ) на користь Одеської міської ради (ЄДРПОУ 26597691 м. Одеса пл..Думська.1) судовий збір у розмірі 1514 (одна тисяча п`ятсот чотирнадцять) грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 , мешкає АДРЕСА_4 ) на користь Одеської міської ради (ЄДРПОУ 26597691 м. Одеса пл..Думська.1) судовий збір у розмірі 1514 (одна тисяча п`ятсот чотирнадцять) грн.
Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_3 , мешкає АДРЕСА_4 ) на користь Одеської міської ради (ЄДРПОУ 26597691 м. Одеса пл..Думська.1) судовий збір у розмірі 1514 (одна тисяча п`ятсот чотирнадцять) грн.
В іншій частині позову - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 06.10.2026 року.
Суддя Л.В. Домусчі