ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2026 року м.Суми
Справа №592/2323/15-ц
Номер провадження 22-ц/816/455/26
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Криворотенка В. І. , Щербаченко М. В.
з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,
у присутності :
представника позивача Акціонерного товариства «ПриватБанк» - Гордієнка Володимира Миколайовича
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 травня 2025 року у складі судді Котенко О.А., ухвалене в м. Суми,
в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В С Т А Н О В И В:
У березні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором №SUС0АK00030054 від 06 серпня 2007 року у розмірі 22950,73 доларів США, що за курсом НБУ від 25 лютого 2015 року складає 643 538 грн 47 коп.
Свої вимоги мотивувало тим, що відповідно до договору №SUС0АK00030054 від 06 серпня 2007 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 7307,11 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом на термін до 06 серпня 2012 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому кредитним договором. Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором № SUС0АK00030054. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором у відповідача станом на 25 лютого 2015 року виникла заборгованість у розмірі 22950,73 дол. США, яка складається з наступного: 5883,50 дол. США - заборгованість за кредитом; 2155,99 дол. США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 388,74 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 14522,50 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
Заочним рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 23 квітня 2015 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №SUС0АK00030054 від 06 серпня 2007 року у розмірі 22950,73 доларів США, що за курсом НБУ від 25 лютого 2015 року складає 643 538 грн 47 коп. та 3654 грн 00 коп. судових витрат.
Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 липня 2024 року заяву ОСОБА_1 задоволено.
Скасовано заочне рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 23 квітня 2015 року у справі №592/2323/15 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 травня 2025 року відмовлено у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв`язку зі спливом строків позовної давності.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, вкладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким заявлені позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про зміну строку виконання основного зобов`язання у 2009 році і початку обрахування строків позовної давності з 10 липня 2009 року, адже укладеним між сторонами договором передбачено право банку, у разі порушення позичальником умов цього договору, змінити строк виконання зобов`язання за кредитним договору, шляхом направлення відповідного повідомлення. Відповідне повідомлення банку боржника в матеріалах справи відсутнє. Посилаючись на те, що строк повернення кредиту 06 вересня 2012 року, позов пред`явлено в межах строків позовної давності.
Крім того, зазначає, що суд першої інстанції не врахував доводів сторони позивача про те, що про порушення свого права він дізнався лише 30 січня 2015 року після отримання коштів від реалізації автомобіля.
У визначений апеляційним судом строк, відзиву на апеляційну скаргу відповідачем подано не було.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, який підтримав доводи апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 06 серпня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №SUС0АK00030054, відповідно до умов якого, банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом надання готівки через касу на строк з 06 серпня 2007 року до 06 серпня 2012 року включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії кредит у розмірі 7307,11 дол. США на купівлю автомобіля, а також у розмірі 2127,13 дол. США на сплату страхових платежів зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 1,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця у період сплати у розмірі 0,14% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п.3.11 договору та щомісяця за проведення додаткового моніторингу згідно п.6.2 договору. Строк користування кредитом визначений до 06 серпня 2012 року. Щомісяця в період сплати банку кошти (щомісячний платіж) в сумі 166,28 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди та комісії. Забезпечення виконання позичальником за даним договором виступає застава автомобіля ВАЗ (а.с.101-104 т.1).
За змістом підпункту 2.3.3. цього договору, при виникненні зокрема і порушення позичальником зобов`язань, передбачених умовами даного договору, банк на власний розсуд має право:
змінити умови договору - зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісії і відсотків за користування, виконання інших зобов`язань за цим договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення. При цьому згідно ст. 212, 611, 651 ЦК України щодо зобов`язань, строк яких не настав, вважається, що строк настав у зазначену у повідомленні дату. На цю дату позичальник зобов`язується повернути кредит у повному обсязі, винагороду та відсотки за фактичний строк його користування, у повному обсязі виконати інші зобов`язання за договором;
розірвати договір у судовому порядку. При цьому останній день дії договору позичальник зобов`язався повернути банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду й відсотки за фактичний строк його користування, в повному обсязі виконати інші зобов`язання за договором;
згідно ст. 651 ЦК України здійснити одностороннє розірвання договору з надсиланням позичальникові відповідного повідомлення. У зазначену в повідомленні дату договір вважається розірваним.
При порушенні позичальником будь-якого зобов`язання, передбаченого п.п. 2.2.2, 2.2.3 даного договору, банк має право нараховувати, а позичальник зобов`язується сплачувати банку пеню у розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн за кожен день прострочки. Сплата пені здійснюється у гривні.
06 серпня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір застави, відповідно до умов якого, останній передав банку в забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором в заставу автомобіль марки ВАЗ, модель 21144, рік випуску 2007, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Відповідно до п.п. 15.7.1, 15.7.2, 15.7.3 п.15.7 договору застави транспортного засобу визначено, що заставодержатель з метою задоволення своїх вимог звертає стягнення на предмет застави у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого - небудь із зобов`язань, передбачених договором вони не будуть виконані.
Заставодержатель, в разі не виконання зобов`язань заставодателем звертає стягнення на предмет застави.
Заставодержатель звертає стягнення на предмет застави незалежно від настання термінів виконання якого - небудь із зобов`язань за кредитним договором у випадках, зокрема порушення заставодавцем зобов`язань передбачених кредитним договором.
За змістом пунктів 17.10, 17.11 цього договору застави визначено, що у випадку порушень заставодавцем/позичальником будь-якого із зобов`язань за кредитним договором, також договором заставодавець зобов`язаний доставити предмет застави за адресою АДРЕСА_1 у строк 7 днів з моменту пред`явлення Заставодержателем письмової вимоги з вказівкою суми заборгованості, строк сплати якої настав. У той же строк передати предмет застави заставодержателю в заклад по акту прийому -передачі, який підписується сторонами.
У випадку реєстрації заставодержателем відомостей про звернення стягнення на предмет застави в державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідно до ст.27 «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» заставодавець зобов`язаний в 30 - ти денний строк з моменту реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна знайти покупця на предмет застави та сприяти в укладенні договору купівлі-продажу за вартістю не нижчою усієї суми зобов`язань позичальника за кредитним договором. Зобов`язання заставодавця за даним пунктом вважається виконаним в момент підписання між заставодавцем та покупцем договору купівлі-продажу предмету застави, або погашення заборгованості та неустойки, яка виникла на момент погашення.
11 липня 2009 року складено акт прийняття автомобіля позичальника ОСОБА_1 , який допустив прострочення кредиту за кредитним договором №SUС0АK00030054 від 08 серпня 2007 року, зі змісту якого слідує, що уповноважений співробітник ПриватБанк оглянув заставний автомобіль, марки ВАЗ 211440, державний номер НОМЕР_1 2007 року випуску, а ОСОБА_2 передав і доручив ПриватБанку передати його на реалізацію за ринковою ціною і направити отримані кошти на погашення заборгованості у випадку невиконання ним зобов`язань перед банком (т.1, а.с. 92).
07 серпня 2014 року ОСОБА_3 видано довідку-рахунок про те, що йому продано і видано автомобіль марки ВАЗ 211440, вартістю 51 000 грн 00 коп. (т.1, а.с. 97).
Відповідно до наданого розрахунку заборгованості за договором №SUС0АK00030054 від 08 серпня 2007 року, укладеним між ПриватБанк та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 25 лютого 2015 року заборгованість становить 22 950,73 доларів США, з яких 5883,50 доларів США - заборгованість за кредитом; 2155,99 доларів США - заборгованість за відсотками; 388,74 доларів США - заборгованість за комісією, 14522,50 доларів США - заборгованість за пенею (т.1, а.с. 4-6).
Ухвалюючи оскаржуване рішення та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до умов кредитного договору позичальник зобов`язується при настанні випадків, передбачених п.2.3.3 даного договору (порушення позичальником зобов`язань, передбачених умовами даного договору) достроково погасити заборгованість перед банком в повному обсязі (п.2.2.10 п.2.2 кредитного договору - а.с.101-102 т.1). Таким чином, оскільки прострочена заборгованість виникла з червня 2009 і не була сплачена вчасно, кінцевим строком повернення кредиту випадає наступний місяць сплати після порушеного зобов`язання. Саме від цієї дати увесь кредит переходить у клас простроченого і графік погашення визначений договором перестає існувати. Відтак саме від дати 10 липня 2009 починає перебіг строку позовної давності. Звернувшись до суду 12 березня 2015 року позивачем вже було пропущено строки позовної давності.
Проте, повністю з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, з огляду на таке.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною 1 статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530, 631 ЦК України).
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 наведено наступний висновок: «Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.»
Судом встановлено та не спростовується сторонами, що 06 серпня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого останньому видано кредит в сумі 7307,11 доларів США, в строкове платне користування на строк до 06 серпня 2012 року, які відповідач зобов`язався повертати щомісячними платежами з 06 по 10 число кожного місяця в сумі 166,28 доларів США.
Колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції про те, що мала місце зміна строку повернення кредиту з 06 серпня 2012 року на 10 липня 2009 року.
Так, у кредитному договорі в силу положень ст. 627 ЦК України про свободу договору сторони можуть встановити як строк дії договору, так і строки виконання зобов`язань зі щомісячним погашенням заборгованості.
Пунктом 2.3.3. укладеного між сторонами кредитного договору визначено, що при виникненні зокрема і порушення позичальником зобов`язань, передбачених умовами даного договору, банк на власний розсуд має право, в тому числі змінити умови договору - зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісії і відсотків за користування, виконання інших зобов`язань за цим договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення. При цьому згідно ст. 212, 611, 651 ЦК України щодо зобов`язань, строк яких не настав, вважається, що строк настав у зазначену у повідомленні дату. На цю дату позичальник зобов`язується повернути кредит у повному обсязі, винагороду та відсотки за фактичний строк його користування, у повному обсязі виконати інші зобов`язання за договором.
Тобто, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення кредиту, тобто підстави зміни строку виконання основного зобов`язання.
Аналіз змісту пункту 2.3.3 кредитного договору дає підстави для висновку, що підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання є виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості та відповідна вимога банку до позичальника про дострокове виконання зобов`язання.
Однак, суд першої інстанції не надав належної оцінки умовам укладеного між сторонами договору, та дійшов помилкового висновку, що в наслідок прострочення виконання позичальником своїх зобов`язань відбувається автоматична зміна строку виконання основного зобов`язання і така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження надсилання відповідачу ОСОБА_1 вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором. Невиконання відповідачем з 2009 року зобов`язань за кредитним договором та передання заставного майна банку на реалізацію не змінює строк виконання основного зобов`язання.
Як уже зазначалося, сторонами визначено строк повернення кредиту 06 серпня 2012 року, тобто позивач мав право нараховувати відповідачу передбачені умовами цього кредитного договору відсотки, комісію та пеню в межах строків кредитування.
Однак, з долученого до матеріалів справи розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що банком поза межами строків кредитування були нараховані відсотки за користування кредитними коштам в сумі 2287,51 доларів США та пеня в розмірі 11206,48 доларів США.
Станом на 06 серпня 2012 року (дата закінчення строку кредитування) заборгованість відповідача за нарахованими відсотками становила 3962,06 доларів США. 07 серпня 2014 року було здійснено зарахування коштів від реалізації заставного автомобіля в сумі 4093,58 доларів США, які були спрямовані банком на погашення відсотків за користування кредитними коштами. Отже, станом на час звернення до суду з позовом, заборгованість відповідача за відсотками була відсутня.
Різниця між внесеними коштами та нарахованими відсотками становить 131,52 доларів США, які відповідно до умов п. 3.3 кредитного договору підлягали зарахуванню в рахунок погашення пені.
З огляду на викладене, обґрунтованими є вимоги банку щодо стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту в сумі 5883,50 доларів США, пені в сумі 3220,60 доларів США (3352,12 доларів США - 131,52 доларів США) та комісії в сумі 388,74 коп.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційної скарги про те, що з позовом банк звернувся в межах строків позовної давності.
Згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України строк виконання кожного щомісячного зобов`язання спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).
За змістом статей 256 - 258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України).
Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Згідно з ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом статей 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Встановлено, що умовами укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитного договору передбачено внесення позичальником щомісячних платежів з 06 до 10 числа кожного місяця. З даним позовом банк звернувся 12 березня 2015 року.
Зарахування коштів від реалізації позивачем заставного майна у серпні 2014 року, яке було передано відповідачем банку ще в 2009 році, не є передбаченою ст. 264 ЦК України підставою переривання цього строку. Відповідач, починаючи з червня 2009 року коштів на погашення кредитної заборгованості не вносив про що достеменно було відомо банку. Позивачем не було обґрунтовано причин, які перешкоджали реалізувати передане заставне майно у 2009 році.
Отже, вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту, в сумі 4947,78 доларів США, комісії в сумі 337,59 доларів США, що виникли станом на 06 березня 2012 року, а також з вимогами про стягнення пені були заявлені банком поза межами строків позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні цих вимог.
З огляду на вищевикладене, рішення суду з підстав, передбачених п. 3 та 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №SUС0АK00030054 від 06 серпня 2007 року в сумі 861,53 долари США, з яких 810,43доларів США - заборгованість за тілом кредиту та 51,15 доларів США - комісії, що за офіційним курсом НБУ станом на 06 жовтня 2026 року становить 38 817 грн 44 коп. (861,53 доларів США * 45,0564 грн).
За змістом ч. 2 ст. 533 ЦК України сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом, а тому заборгованість за кредитним договором визначена судом у загальній сумі 861,53 долари США буде визначатися у гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день виконання рішення суду.
Визначення у судовому рішенні суми боргу у гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на 6 жовтня 2026 року застосовується судом лише для обрахування розміру судових витрат понесених позивачем при розгляді даної справи.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Пропорційно до частки задоволених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, з відповідача на користь позивача належить стягнути судовий збір в сумі 137 грн 16 коп. за розгляд справи в суді першої інстанції та 205 грн 74 коп. за апеляційне оскарження рішення суду.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №SUС0АK00030054 від 06 серпня 2007 року в сумі 861,53 долари США, що за офіційним курсом НБУ станом на 06 жовтня 2026 року становить 38 817 гривень 44 копійки, та 137 гривень 16 копійок судового збору.
В іншій частині позовних вимог Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відмовити.
Стягнути ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» 205 гривень 74 копійок судового збору за апеляційний перегляд рішення суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 07 жовтня 2026 року.
Головуючий - О. І. Собина
Судді: В. І. Криворотенко
М. В. Щербаченко