Справа № 127/24550/25
Провадження № 22-ц/801/1569/2026
Категорія: 39
Головуючий у суді 1-ї інстанції Жмудь О. О.
Доповідач:Ковальчук О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2026 року Справа № 127/24550/25 м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчука О. В.,
суддів: Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,
за участю секретаря судового засідання Кулішко Б.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, виплаченої поручителем,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене 13 квітня 2026 року суддею Жмудем О. О. у м. Вінниця, дата складення повного рішення відповідає даті його ухвалення,
УСТАНОВИВ:
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, виплаченої поручителем.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 16.09.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» (далі - ТОВ «Авто Просто», первісний кредитор) та ОСОБА_2 укладено угоду №369456 з додатками, предметом якої є надання послуг системи «Авто Так», спрямованої на придбання автомобіля.
22.02.2012 ОСОБА_2 отримав автомобіль КIА Rio, 2012 року випуску та здійснив його реєстрацію на своє ім`я.
Згідно з домовленостями між ТОВ «Авто Просто» та ОСОБА_2 , останній зобов`язався сплатити стовідсоткову вартість вказаного автомобіля та вартість наданих послуг шляхом сплати 120 щомісячних повних внесків.
ОСОБА_1 при укладенні даної угоди виступила поручителем ОСОБА_2 , тому 08.02.2012 між нею та ТОВ «Авто Просто» було укладено договір поруки.
Оскільки ОСОБА_2 порушив виконання зобов`язання перед ТОВ «Авто Просто» та з квітня 2019 по листопад 2019 року не здійснював оплату повних внесків, а починаючи з січня 2020 року почав порушувати умови угоди щодо повноти сплати внесків, тому ТОВ «Авто Просто» звернулось до суду із вимогою про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (як поручителя) заборгованості за угодою № 369456 від 16.09.2011 в сумі 177 095,98 грн, яку рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 19.04.2022 (спpава №130/96/22) було стягнуто солідарно
Оскільки ОСОБА_3 і надалі порушував свої зобов`язання як за угодою, так і за рішенням суду, тому виплачувати стягнену судом заборгованість довелось ОСОБА_1 як поручителю.
Так, з липня 2022 року по травень 2025 року ОСОБА_1 щомісячними платежами виплатила заборгованість ОСОБА_2 за угодою № 369456 від 16.09.2011 на користь ТОВ «Авто Просто» на загальну суму 167 000 грн та сплатила судовий збір в розмірі 1 328,20 грн.
03.06.2025 ОСОБА_1 здійснено кінцевий платіж на користь ТОВ «Авто Просто» в сумі 17 100 грн, однак вимога про стягнення даної суми не заявляється, оскільки ОСОБА_2 здійснив виплату даної суми через виконавчу службу на користь ТОВ «Авто Просто», тому останнім вказану суму було повернуто на рахунок позивачки.
27.06.2025, намагаючись вирішити спір в досудовому порядку, ОСОБА_1 надіслала на адресу ОСОБА_2 лист-вимогу (регресна вимога) про повернення ним на її рахунок суми виплачених поручителем коштів в рахунок покриття його заборгованості перед ТОВ «Авто Просто». Вказану вимогу ОСОБА_2 отримав 28.06.2025, однак повністю її проігнорував, оскільки жодної виплати та повернення коштів на рахунок позивачки не здійснив.
Відтак ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 168 328,22 грн, сплачених нею в рахунок погашення його заборгованості перед ТОВ «Авто Просто», а також понесені судові витрати, які складаються із 1 683,30 грн судового збору та 10 500 грн витрат на професійну правничу допомогу.
13 квітня 2026 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області вказаний позов задоволено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій посилається на неправильне застосування норм матеріального права , неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову та стягнути понесені ним судові витрати з позивачки.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції у рішенні формально зазначив, що позивачкою сплачено 167 000 грн та 1 328,22 грн судового збору, однак не навів детального розрахунку усіх здійснених платежів, не встановив дати та правову природу кожного платежу, не перевірив на виконання яких зобов?язань були зараховані кошти, не встановив залишок заборгованості після кожного платежу, не дослідив, чи всі платежі були зараховані саме в межах рішення у справі № 130/96/22, не встановив чи не включені до заявленої суми платежі, які були повернуті, чи не дублюються платежі боржника та поручителя, чи не було надмірного виконання, чи відповідає заявлена до стягнення сума фактичному розміру збитків поручителя.
Вважає, що суд, установив факт повернення позивачці платежу в розмірі 17 100 грн, належної оцінки цій обставині не надав.
Посилається на те, що суд, установивши здійснення відповідачем самостійної оплати 11 443,10 грн, не з`ясував чи була дана сума врахована позивачкою, чи була вона виключена із заявлених вимог, чи не призводить задоволення позову до подвійного стягнення.
Звертає увагу на те, що матеріали справи не містять акту передачі прав вимоги, довідки про остаточний розрахунок боргу, документів про передачу поручителю прав кредитора, підтвердження структури заборгованості, належності та допустимості доказів.
Оскаржуване рішення не містить аналізу документів виконавчого провадження, аналізу розрахунків ВДВС, аналізу розподілу коштів, мотивів з яких суд дійшов саме до суми 168 328 грн 20 коп.
Також в апеляційній скарзі посилається на неспівмірність витрат, понесених позивачкою на правничу допомогу, оскільки вони складаються із підготовки стандартної позовної заяви, одного адвокатського запиту та участі у судових засіданнях у межах спрощеного позовного провадження. При цьому, судом не враховано скрутного матеріального становища відповідача, який є ветераном війни з інвалідністю, не має стабільного джерела доходу, а тому стягнення 10 500 грн на правничу допомогу створює для нього надмірний та непропорційний фінансовий тягар.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідача представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Кадук В. А. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Також просить стягнути з відповідача понесені позивачкою судові витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 8 000 гривень.
Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін за таких підстав.
Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.
Відповідно до частини першої та другої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.
Згідно з частинами першою, другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно з частинами першою та другою статті 556 ЦК України після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
Указана норма закріплює право поручителя вимагати від боржника відновлення свого майнового стану, який зазнав змін у результаті виконання ним обов`язку за боржника.
Отже, у даній справі окрім доведення факту сплати поручителем боргу (частини), підлягає доведенню і факт повного виконання боргового зобов`язання.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом установлено, що 16.09.2011 між ТОВ «Авто Просто» та ОСОБА_2 укладено угоду №369456 про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару - автомобіля. Предметом договору було надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання автомобіля за рахунок об`єднаних періодичних платежів учасників групи через систему «Авто Так». Угоду укладено шляхом її підписання сторонами разом з Додатками №1 та №2, які є невід`ємними частинами договору (а.с. 33-38).
Додатком № 1 до угоди №369456 сторони погодили марку автомобіля та його модель, а також поточну ціну транспортного засобу, а саме: автомобіль Chevrolet Cruze, вартістю 150 500 грн. ОСОБА_2 зобов`язався сплатити винагороду за послуги, пов`язані із включенням до системи «Авто Так» та формуванням групи у сумі 54 18,00 грн.
Додатком № 2 до угоди № 369456 сторони погодили інші умови договору, а саме: розрахунок та сплата повних внесків, цілих чистих або половинних чистих внесків, призначення внесків; авансові внески та дострокове завершення графіку внесків (ст. 3 Додатку); право вибору моделі автомобіля; заміна, припинення випуску або припинення продажу марки та/або моделі автомобіля, зазначених в угоді та інші умови.
08.02.2012 між ТОВ «Авто Просто» (кредитор) та ОСОБА_1 (поручитель) було укладеного договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 зобов`язується перед кредитором відповідати по зобов`язанням ОСОБА_2 , що передбачені угодою №369456 від 16.09.2011 (а.с. 39-40).
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ щодо зареєстрованих транспортних засобів, автомобіль KIA RIO 2012 року випуску, зареєстрований за ОСОБА_2 (а.с. 41).
19.04.2022 рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області у справі №130/96/22 вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» заборгованість за угодою № 369456 від 16.09.2011 про надання послуг, спрямованих на придбання автомобіля, в сумі 177 095,98 грн, а також витрати із сплати судового збору в розмірі 1 328,22 грн з кожного. Рішення набрало законної сили 20.05.2022. Вказаним рішенням також установлено, що в асигнаційному акті від 27.01.2012 було надано право на отримання автомобіля Chevrolet Cruze базової моделі. 08.02.2012 ОСОБА_2 , скориставшись правом, передбаченим до статті «Вибір моделі» додатку № 2 до угоди, звернувся до ТОВ "Авто Просто" із заявою про вибір іншої марки автомобіля KiA Rio (а.с. 8-10).
16.06.2022 Жмеринським міськрайонним судом Вінницької області видано виконавчий лист у справі №130/96/22 щодо ОСОБА_2 (а.с. 89-90).
15.04.2024 Жмеринським відділом державної виконавчої служби у Жмеринському районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №74733116 за виконавчим листом №130/96/22 про стягнення з ОСОБА_2 боргу в розмірі 177 095,98 грн (а.с. 91-92).
Із досліджених квитанцій судом установлено, що ОСОБА_1 здійснила оплату в загальному розмірі 167 000,00 грн та 1 328,00 грн судового збору в рахунок погашення заборгованості за договором №369456 на рахунок ТОВ «Авто Просто» (а.с. 11-23).
З інформації, наданої ТОВ «Авто Просто» від 17.10.2025, вбачається, що ОСОБА_1 на користь ТОВ «Авто Просто» було сплачено та зараховано 167 000 грн та 1 328,22 грн судового збору.
Натомість ОСОБА_2 04.06.2025 здійснив оплату боргу за договором №55 від 06.07.2009 у розмірі 11 443,10 грн. Отримувач: ТОВ «Авто Просто» (а.с. 134).
16.06.2025 ТОВ «Авто Просто» звернулось до Жмеринського відділу державної виконавчої служби у Жмеринському районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з заявою про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним повним виконанням виконавчих листів №130/96/22 (а.с. 93).
18.06.2025 Жмеринським відділом державної виконавчої служби у Жмеринському районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом №130/96/22 у зв`язку з фактичним виконанням рішення (а.с. 94-95).
27.06.2025 ОСОБА_1 надіслала на адресу ОСОБА_2 лист-вимогу (регресна вимога) про повернення виплаченої поручителем заборгованості в загальному розмірі 163 328,20 грн протягом 15 календарних днів з дня отримання даного листа (а.с. 24). Лист-вимогу ОСОБА_2 отримав 28.06.2025, що підтверджується даними трекінгу руху поштового відправлення № 231[телефон приховано], відповідно до яких зазначене відправлення було вручено одержувачу (а.с. 26).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується факт виконання ОСОБА_1 , як поручителем, зобов`язань, виниклих у ОСОБА_2 , як позичальника за угодою №369456 від 16.09.2011, тому заявлені позовні вимоги щодо стягнення з останнього суми у розмірі 168 328,20 грн підлягають задоволенню.
Зазначений висновок суду першої інстанції зроблено за повного з`ясування обставин справи, правильного застосування норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги вказаного висновку суду не спростовують.
На переконання колегії суддів, надуманими є доводи відповідача про те, що суд першої інстанції формально зазначив, що позивачкою сплачено 167 000 грн та 1 328,22 грн судового збору, не навів детального розрахунку всіх здійснених платежів, не встановив дати та правової природи кожного платежу, не перевірив на виконання яких саме зобов?язань були зараховані кошти, не встановив залишку заборгованості після кожного платежу та не дослідив чи всі платежі були зараховані саме в межах рішення у справі № 130/96/22, не встановив чи не включені до заявленої суми платежі, які були повернуті, чи не дублюються платежі боржника та поручителя, чи не було надмірного виконання, чи відповідає заявлена до стягнення сума фактичному розміру збитків поручителя.
Так, на підтвердження сплати заявленої суми у розмірі 167 000 грн та 1 328, 20 грн судового збору позивачкою ОСОБА_1 до позовної заяви було долучено належні докази, а саме: засвідчені копії тридцяти семи квитанцій про сплату нею заборгованості на загальну суму 167 000 грн ТОВ «Авто Просто» та копію квитанції на суму 1 328, 20 грн про сплату судового збору.
Крім того, ОСОБА_1 надано розрахунок сплати заборгованості, де помісячно викладено здійснені нею платежі на погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ТОВ «Авто Просто».
Також до матеріалів справи долучено аналогічнний розрахунок від ТОВ «Авто Просто» з помісячними розрахунками погашення боргу ОСОБА_1 , отриманий останньою на адвокатський запит її представника, як доказ підтвердження сплати заборгованості.
Натомість відповідачем ОСОБА_2 не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції свого контррозрахунку на спростування розміру сплаченої ОСОБА_1 чи ним заборгованості перед ТОВ «Авто Просто».
Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що суд установивши факт повернення ТОВ «Авто Просто» позивачці платежу в розмірі 17 100 грн, належної оцінки цій обставині не надав.
Як із змісту позовної заяви ОСОБА_1 , так і змісту оскаржуваного рішення, а також відзиву на апеляційну скаргу вбачається, що позивачкою не заявлялася вимога про стягнення 17 100 грн з відповідача, оскільки даний платіж їй було повернуто ТОВ «Авто Просто» у зв`язку з тим, що залишок заборгованості сплатив сам боржник ОСОБА_2 , тому потреби у даному платежі від поручителя не було.
При цьому, із матеріалів справи також убачається, що оскаржуваним рішенням вказана сума до загального розміру стягнення з відповідача не включалася.
Спростовуючи доводи відповідача про те, що ним самостійно сплачено 11
443,10 грн, однак судом не з`ясовано чи була дана сума врахована позивачкою, чи була вона виключена із заявлених вимог, чи не призводить задоволення позову до подвійного стягнення із відповідача, колегія суддів виходить з наступного.
Справді у матеріалах справи наявна квитанція про сплату відповідачем 11 443, 10 грн ТОВ «Авто Просто», як зазначено в призначенні платежу це сплата коштів за договором № 55 від 06.07.2009.
Водночас заборгованість, яка є предметом розгляду даної справи, стосується угоди № 369456 від 16.09.2011.
Так, загальна сума заборгованості за угодою № 369456 від 16.09.2011, стягнута рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 19.04.2022, становила 177 095,98 грн та 1 328,20 грн судового збору з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Оскільки ОСОБА_1 виплатила 167 000 грн основного боргу та 1 328,20 грн судового збору, тому залишок заборгованості складав 10 095,98 грн основного боргу та 1 328,20 грн судового збору, що разом становить 11 424,18 грн.
Таким чином, викладене свідчить, що подвійного стягнення з ОСОБА_2 не відбулося, а зазначена в квитанції сума, є залишком заборгованості відповідача.
Не є підставою для задоволення апеляційної скарги доводи відповідача про те, що матеріали справи не містять акту передачі прав вимоги, довідки про остаточний розрахунок боргу, документів про передачу поручителю прав кредитора, підтвердження структури заборгованості, належності та допустимості доказів, оскільки перехід до поручителя прав кредитора у зобов`язанні після виконання ним обов`язку боржника відбувається в силу прямої вказівки закону, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.
Крім того, невиконання первісним кредитором обов`язку з передачі документів, що підтверджують обов`язки боржника не свідчить про відсутність у нового кредитора права вимоги до боржника.
Водночас відповідач ОСОБА_2 залишає поза увагою те, що до позовної заяви позивачка долучила належним чином засвідчені копії угоди № 369456 від 16.09.2011, договору поруки від 08.02.2012, а також розрахунок здійснення платежів за ОСОБА_2 поручителем ОСОБА_1 , наданий у формі відповіді ТОВ «Авто Просто» на адвокатський запит її представника. Зазначені документи підтверджують виконання позивачкою зобов`язань за відповідача щодо сплати заборгованості перед ТОВ «Авто Просто».
З мотивувальної частини оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції здійснив аналіз наявних у справі документів виконавчого провадження, а саме: заяв про звернення ТОВ «Авто Просто» до Жмеринського ВДВС у Жмеринському районі Вінницької області ЦЗМУ МЮ та наявних постанов у виконавчому провадженні.
Ураховуючи, що в документах, наданих виконавчою службою за місцем виконання рішення, відсутні відомості про сплату чи стягнення заборгованості за виконавчим листом боржником ОСОБА_2 , тому вказані обставини не можуть вплинути на перерахунок заборгованості, яку просив стягнути поручитель з боржника, оскільки лише підтверджують факт відсутності сплати заборгованості ОСОБА_2 .
З огляду на викладене, доводи відповідача про те, що оскаржуване рішення не містить аналізу документів виконавчого провадження, аналізу розрахунків ВДВС, аналізу розподілу коштів, мотивів з яких суд дійшов саме до суми 168 328 грн 20 коп, є безпідставними.
Що стосується доводів апеляційної скарги про неспівмірність витрат, понесених позивачкою на правничу допомогу у суді першої інстанції, то колегія суддів звертає увагу на таке.
Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 15 ЦПК України.
Стаття 137 ЦПК України визначає підстави та порядок вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Згідно з ч. 3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 року в справі № 826/1216/16.
Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.11.2022 року у справі № 329/766/18.
На підтвердження понесення 10 500 грн витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом Кадук А. І., позивачка ОСОБА_1 надала: договір про надання правничої допомоги №26/06-25 від 25.06.2025, Додаток №1 до Договору про надання правничої допомоги №26/06-25 від 25.06.2025, де вказано назву послуги та її вартість, акт наданих послуг (детальний опис робіт) від 04.08.2025.
Відповідно до п. 1 акту наданих послуг адвокат надав (надає), а клієнт підтвердив надання наступних правничих послуг: - написання та відправка адвокатського запиту у ТОВ «Авто Просто» (вартість 2 500 грн); супровід справи в суді 1 інстанції: написання та подання до суду позовної заяви, за потреби участь в судових засіданнях (вартість - 8 000 грн). Загальна вартість послуг професійної правничої допомоги - 10 500 грн.
Згідно з квитанції №04/25 про надання правової допомоги №26/06-25 від 26.06.2025 адвокат Кадук А. І. підтвердила отримання коштів від ОСОБА_1 за договором в розмірі 10 500 грн.
Згідно із ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною 5 ст. 137 ЦПК України передбачено, що суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону № 5076-VI, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
У даній справі заявлений до відшкодування позивачкою ОСОБА_1 розмір витрат на правничу допомогу відповідає складності справи, обсягу наданих адвокатом послуг (написання адвокатського запиту до ТОВ «Авто Просто», написання позовної заяви, участі адвоката, який здійснює адвокатську діяльність у м. Жмеринка, у судових засіданням в м. Вінниці), а також засадам розумності та справедливості.
При цьому, підготовки стандартної позовної заяви, одного адвокатського запиту та участь у судових засіданнях у межах спрощеного позовного провадження не позбавляють позивача права на професійну правничу допомогу. Усупереч доводам відповідача, ці обставини не є самостійною підставою для обмеження компенсації фактично понесених витрат на правничу допомогу.
Надаючи оцінку доводам відповідача про неврахування судом його скрутного матеріального становища для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, колегія суддів виходить з того, що вказані доводи були предметом розгляду суду першої інстанції, яким обґрунтовано зазначено про відсутність належних та допустимих доказів, які б підтверджували скрутне матеріальне становище відповідача.
При цьому, наявність у відповідача статусу особи з інвалідністю третьої групи, а також статусу учасника бойових дій не звільняє його від обов`язку відшкодування витрат позивачки на правничу допомогу, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
До того ж, ОСОБА_1 була змушена звернутися за наданням правничої допомоги, а потім з позовом до суду саме через дії відповідача ОСОБА_2 , тому понесені нею витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції є наслідком неправомірних дій самого відповідача.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Кадук А. І. заявляє клопотання про стягнення з відповідача ОСОБА_2 судових витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
До відзиву на апеляційну скаргу адвокат долучила договір про надання правничої допомоги №26/06-25 від 25.06.2025, Додаток №3 від 19.05.2026 до вказаного Договору, де вказано назву послуги та її вартість, а також акт наданих послуг (детальний опис робіт) від 01.06.2026.
В доданому акті про надання послуг зазначено обсяг виконаних послуг, а саме написання та подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу, за потреби участь у судових засіданнях. Загальний розмір витрат становить 8000 грн.
Разом із тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
При цьому суд враховує загальні засади цивільного судочинства, визначені пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України, зокрема, принципи справедливості, добросовісності та розумності
Ураховуючи складність справи, суть спору та характер наданих послуг в суді апеляційної інстанції (написання адвокатом відзиву, який значною мірою побудований на тих самих обставинах, які досліджувались судом першої інстанції, та його участь у одному судовому засіданні), а також необхідність дотримання критеріїв розумності та справедливості, колегія суддів дійшла висновку, що розумно обґрунтовані витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню на користь ОСОБА_1 становлять 4 000 грн, які відповідно до вимог статей 137, 141 ЦПК України необхідно стягнути із ОСОБА_2 .
Оскільки доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував, що, в свою чергу, не дає підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на те, що апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 квітня 2026 року залишити без змін.
Понесені апелянтом, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, судові витрати залишити за ним.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 4 000 грн витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О. В. Ковальчук
Судді: О. Ю. Береговий
О. С. Панасюк