ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2026 року м. Львів Справа № 909/142/26
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого (судді-доповідача): Іванчук С.В., суддів: Шаповал Д.В., Ржепецький В.О., за участю секретаря судового засідання Стронської А.І., розглянувши апеляційну скаргу ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство» н/б від 30.06.2026 (вх.№01-05/2137/26 від 01.07.2026)
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.06.2026 (суддя О.В. Малєєва.)
у справі №909/142/26
за позовом: ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство»
до відповідача-1: ОСОБА_1
до відповідача-2: ОСОБА_2
про відшкодування 760 683,25 грн збитків, заподіяних юридичній особі її посадовими особами.
За участю представників сторін:
від позивача (скаржник): адвокат Оленченко Олександр Володимирович (в режимі відеоконференції)
відповідача-1: адвокат Дунець Олександр Ярославович (в режимі відеоконференції)
від відповідача-2: не з`явився
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовної заяви та оскаржуваного рішення суду першої інстанції
ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство» звернулось з вимогою про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як посадових осіб на користь ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство» 760 683,25 грн збитків, з яких 742 130 грн. - сума присуджених до стягнення на користь ОСОБА_1 як фізичної особи коштів, 18 553,25 грн. сума присудженого до стягнення судового збору.
Позов обґрунтований тим, що відповідачі, перебуваючи на посадах голови правління та головного бухгалтера, порушили свої фідуціарні обов`язки та завдали майнової шкоди підприємству. Відповідач-1, зловживаючи службовим становищем, систематично перераховувала кошти на рахунок позивача під виглядом поворотної фінансової допомоги без укладення письмових правочинів. Відповідач-2 безпідставно відображала ці операції в бухгалтерському обліку як кредиторську заборгованість. Вказані дії призвели до штучного створення боргу та примусового стягнення з позивача на користь відповідача-1 коштів у судовому порядку. В судовому засіданні представник позивача пояснив, що перераховані кошти насправді не були особистими коштами відповідача-1, а належали самому підприємству, проте доказів на підтвердження цього не надав.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 11.06.2026 у задоволенні позову відмовлено.
Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, дійшов таких висновків:
- для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника;
- позивач не довів факт належності цих коштів підприємству і привласнення їх ОСОБА_1 як посадовою особою; сума поворотної фінансової допомоги була фактично використана ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство» у своїй господарській діяльності, а тому обов`язок позивача повернути ці кошти не обумовлюють наявність будь-яких втрат позивача, наявність реальних збитків;
- оскільки ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство» фактично отримало вказані кошти, користувалося ними у своїй діяльності, і зобов`язане повернути їх власнику згідно із судовим рішенням, активи підприємства не зменшились порівняно зі станом до перерахування вказаних коштів підприємству. Відтак позивач не довів наявність ключового елемента делікту об`єктивної майнової шкоди (збитків) в частині стягнення 742 130,00 грн.;
- відсутність у позивача вказаних збитків обумовлює відсутність складу цивільного правопорушення, що виключає необхідність давати оцінку наявності інших його елементів, зокрема порушення своїх обов`язків відповідачами як посадовими особами.
Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи.
ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.06.2026 року у справі № 909/142/26 в повному обсязі та ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача грошові кошти у розмірі 760 683,25 грн. Покласти на відповідачів судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що оскаржене рішення ухвалене без з`ясування обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, та з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт покликається на такі доводи:
- відповідачем-1 не зазначено жодних заперечень або спростувань щодо наведених у позовній заяві обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги;
- доведеними є обставини щодо допущеного відповідачем-1 перерахування грошових коштів та рахунок ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство» в якості поворотної фінансової допомоги без укладення відповідного правочину у письмовій формі, дії відповідача-1 були протиправними та полягали в усвідомленому неналежному та недобросовісному виконанні службових (посадових) обов`язків;
- доведеними є обставини щодо недотримання відповідачем-1 як головою правління ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство» обов`язкової письмової форми правочину щодо отримання поворотної фінансової допомоги та всупереч п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України не укладення правочинів між фізичною та юридичною особою у письмовій формі;
- судом першої інстанції не було надано оцінки недоведення правомірності своєї поведінки посадовою особою ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство» - ОСОБА_1 , хоча ст. 92 ЦК України прямо цього вимагає;
- місцевим господарським судом залишено без уваги той факт, що внаслідок свідомого недотримання відповідачем-1 обов`язкової письмової форми правочину та отримання поворотної фінансової допомоги - неможливо встановити мету, умови, строк та юридичний зміст правовідносин з надання фінансової допомоги або їх іншої правової природи;
- якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу;
- суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність у позивача збитків та про відсутність складу цивільного правопорушення;
- судом не надано оцінки доводам позивача щодо протиправної та незаконної поведінки відповідача-2 на посаді головного бухгалтера ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство».
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач-1 наводить такі аргументи на спростування доводів скаржника:
- згідно із постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 06.10.2025 у справі №344/1771/24 вже встановлені обставини правомірності вимоги відповідача-1 до позивача про стягнення коштів в сумі 742 130,00 грн., як безпідставно набутих на підставі положень ст. 1212 ЦК України, а тому внесені відповідачем-1 кошти не можуть вважатися майновою шкодою;
- оскільки спірні обставини встановлені постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 06.10.2025 у справі №344/1771/24, яка набрала законної сили, вони не потребують доказуванню при розгляді справи №909/142/26 відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України;
- аргументи представника позивача про те, що перераховані кошти не належали відповідачу-1 і були прихованою виручкою підприємства не підтверджені жодними належними та допустимими доказами в розумінні ст. 76, ст. 77 ГПК України;
- кошти, які присуджено до стягнення з позивача на користь ОСОБА_1 як фізичної особи у справі № 344/1771/24, не є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України; відсутність у позивача вказаних збитків обумовлює відсутність складу цивільного правопорушення.
Відповідач-2 правом на подання відзиву не скористалась.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2026 сформовано колегію суддів у складі: Іванчук С.В (суддя-доповідач), судді Шаповал Д.В., Зварич О.В.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 06.07.2026 залишено без руху апеляційну скаргу ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство».
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.07.2026, після усунення недоліків скаржником, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство» н/б від 30.06.2026 (вх.№01-05/2137/26 від 01.07.2026) на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.06.2026 у справі №909/142/26.
20.07.2026 відповідач-1 подала відзив (вх.№01-04/6126/26), в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.07.2026 призначено розгляд справи на 08.09.2026.
Ухвали суду надіслано учасникам справи, що підтверджується довідками про доставку електронних листів до електронних кабінетів та надіслано поштовою кореспонденцією, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення рекомендованих відправлень.
У зв`язку з перебуванням у відпустці судді члена колегії Зварич О.В., протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.09.2026 сформовано колегію суддів у складі: Іванчук С.В (суддя-доповідач), судді Шаповал Д.В., Ржепецький В.О.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 08.09.2026 відкладено розгляд справи на 05.10.2026.
05.10.2026 скаржником подано клопотання (вх.№01-04/8415/26) про долучення до матеріалів справи нових доказів.
Розглянувши подане скаржником клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини третьої статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Саме такий підхід до прийняття додаткових доказів визначено й у межах апеляційного перегляду цієї справи.
Статтею 80 ГПК України встановлено обов`язок учасників справи подавати докази у визначені законом строки. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений строк з об`єктивних причин, учасник справи зобов`язаний письмово повідомити про це суд, зазначивши, який саме доказ не може бути подано, причини його неподання та докази того, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання відповідного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду не приймаються, крім випадку, коли особа обґрунтувала неможливість їх подання у зазначений строк з причин, що не залежали від неї.
В поданому клопотанні скаржник просить долучити до матеріалів провадження копію витягу з ЄРДР №12026091010000872 від 16.05.2026р. за ч. 2 ст. 267 Кримінального кодексу України. Зазначає, що цей доказ не міг бути поданий до суду першої інстанції з об`єктивних причин, які не залежали від сторони позивача, оскільки не були своєчасно надані органом досудового розслідування. Однак, доказів в пітвердження даних обставин суду не представлено.
Як вбачається із поданого скаржником документа, відомості до ЄРДР внесені 16.05.2026, тоді як рішення Господарського суду Івано-Франківської області у цій справі ухвалено 11.06.2026. Отже, відповідний доказ існував ще на час розгляду справи судом першої інстанції.
Водночас скаржником не надано доказів того, коли саме йому стало відомо про внесення відповідних відомостей до ЄРДР, коли він звернувся до органу досудового розслідування з вимогою про надання витягу, які конкретні дії вчиняв для його своєчасного отримання, чи отримував відмову або іншу відповідь органу досудового розслідування.
Матеріали справи також не свідчать про те, що до ухвалення рішення судом першої інстанції скаржник повідомляв суд у порядку статті 80 ГПК України про існування відповідного доказу та неможливість його подання, просив встановити додатковий строк для його подання або звертався з клопотанням про його витребування в порядку статті 81 ГПК України.
При цьому, відповідно до ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Відповідно до усталеної судової практики (зокрема, постанова Верховного Суду від 06.11.2024 у справі №200/13101/17) прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
У цій справі скаржник не довів поважності та об`єктивної непереборності причин неподання доказу до суду першої інстанції, не заявляв в суді апеляційної інстанції клопотання про поновлення строку на подання нових доказів.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність передбачених частиною 3 статті 269 ГПК України підстав для прийняття поданого скаржником нового доказу, у зв`язку з чим у задоволенні клопотання про долучення до матеріалів справи копії витягу з ЄРДР №12026091010000872 від 16.05.2026 слід відмовити.
У судовому засіданні 05.10.2026 представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги.
Представник відповідача-1 проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечив, просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідач-2 явки представника в судове засідання не забезпечив. Явка представника відповідача-2 в судові засідання обов`язковою не визнавалась.
Відповідно до ч. 12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Виходячи із норм ст. 129 Конституції України, ст. 2 ГПК України, своєчасний розгляд справи є одним із завдань судочинства, що відповідає положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Зважаючи на те, що явка сторін у справі обов`язковою не визнавалась, участь судовому засіданні є правом, а не обов`язком сторони, матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів прийшла до висновку, що відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційну скаргу може бути розглянуто за наявними в справі матеріалами.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні 05.10.2026 проголошено вступну та резолютивну частини постанови Західного апеляційного господарського суду.
Строки розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, № 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, № 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_1 приступила до виконання обов`язків голови Правління ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство» з 30.04.2014 згідно з наказом № 5-ка.
ОСОБА_2 була прийнята на посаду головного бухгалтера з 01.04.2015 згідно з наказом № 4-к. (Том 1, а.с. 35)
За період з 28.08.2018 до 05.12.2023 ОСОБА_1 як фізична особа 85-ма платежами перерахувала на поточний рахунок ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство» грошові кошти у загальному розмірі 742 130 грн із призначенням платежів: "поворотна фінансова допомога". Вказані транзакції підтверджуються банківською випискою АТ «УкрСиббанк» від 29.12.2023. (Том 1, а.с. 121)
Відповідно до бухгалтерської довідки ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство» від 26.01.2026 № 26/01/26 у період виконання посадових обов`язків відповідачем-1 як головою правління Товариства вона здійснювала перерахування власних грошових коштів на поточний рахунок Товариства. (Том 1, а.с. 34)
Згідно з протоколом засідання наглядової ради № 3/23 ОСОБА_1 з 12.12.2023 відсторонено від виконання повноважень голови Правління.
Відповідно до наказу № 5-К від 12.12.2023 ОСОБА_2 звільнена з посади бухгалтера за згодою сторін. (Том 1, а.с. 35)
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство» про стягнення вказаних перерахованих коштів. Івано-Франківський апеляційний суд ухвалив рішення про задоволення позову, стягнув з ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство» на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 742 130 грн, а також 18 553,25 грн сплаченого судового збору (постанова від 06.10.2025 у справі № 344/1771/24). (Том 1, а.с. 28)
В постанові Івано-Франківського апеляційного суду від 06.10.2025 у справі №344/1771/24 встановлено наступні обставини та викладено такі висновки:
«Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 за період з 28 серпня 2018 року по 05 грудня 2023 року перераховано на рахунок ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство» кошти у загальному розмірі 742130,00 грн. 85-ма платежами із зазначенням призначення платежу: «поворотна фінансова допомога».
Однак, саме по собі посилання у платіжних документах про поворотну фінансову допомогу не свідчить про укладення відповідного договору. Суду не надано доказів існування договірних відносин між сторонами.
Разом з тим, суд першої інстанції правильно встановив, що належних, допустимих і достатніх доказів на спростування отримання вказаних грошових коштів відповідач теж не надав. Від проведення судово- економічної експертизи на встановлення/спростування фактів отримання і використання вказаних коштів відповідач відмовився.
Відтак, правовідносини, які виникли між позивачкою та відповідачем з приводу переказу коштів у сумі 742 130,00 грн., регулюються положеннями статті 1212 ЦК України.
Відсутність у відповідача обов`язку повернути позивачці грошові кошти за договором поворотної фінансової допомоги, який між ними не був укладений, не має правового значення при вирішенні питання про наявність/відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки грошових коштів як безпідставно набутих, тобто з інших правових підстав.
Неодноразове перерахування грошових коштів між сторонами протягом тривалого часу (всього 85 платежів протягом більше 5-ти років з 28 серпня 2018 року по 05 грудня 2023 року) із зазначенням в якості призначення платежу «поворотна фінансова допомога», використання таких підприємством у своїй діяльності, про що свідчать виписки по рахунку (а.с. 91-93), відсутність заперечень і зауважень, будь-яких дій, з яких би вбачалась незгода відповідача з отриманням коштів саме із вказаним призначенням та відсутність доказів на підтвердження того, що зазначене вчинено позивачем під впливом помилки, обману чи насильства очевидно свідчить про добровільність таких дій та їх цілеспрямований характер і про те, що такі дії вчинялися сторонами не помилково, а усвідомлено та виключно в силу правовідносин, які склалися між ними та передбачали надання та повернення грошових коштів.
Встановивши, що ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство» не виконало вимогу ОСОБА_1 від 18 січня 2024 року про повернення грошових коштів у розмірі 742130 грн., апеляційний суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, застосувавши до спірних правовідносин положення глави 83 ЦК України.»
27.11.2025 постановою приватного виконавця Сапіжака І.І. відкрито виконавче провадження №79695302.
Також до матеріалів справи долучено статут ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство» від 17.03.2011 та положення про Правління ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство». (Том 1, а.с. 10, 23)
Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
Предметом спору у цій справі є вимога ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство» про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як посадових осіб на користь позивача 760 683,25 грн збитків, у зв`язку зі стверджуваним порушенням відповідачами своїх посадових і фідуціарних обов`язків під час перерахування та відображення в бухгалтерському обліку коштів як поворотної фінансової допомоги без укладення відповідних письмових правочинів.
З матеріалів справи встановлено, що постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 06.10.2025 скасовано рішення Івано-Франківського міського суду від 25.06.2025 та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство» - задоволено повністю. Стягнуто з ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство» на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 742 130 грн. 00 коп., а також 18 553 грн. 25 коп. сплаченого судового збору.
Згідно з ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності.
Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в них, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення у справі, в якій беруть участь ті особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 30.08.2022 у справі №904/1427/21.
З огляду на вищенаведене колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що встановлені постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 06.10.2025 у справі № 344/1771/24 обставини мають преюдиціальне значення для розгляду цієї справи. У зазначеній справі безпосередньо досліджувалися правовідносини між ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство» та ОСОБА_1 щодо грошових коштів у розмірі 742 130,00 грн., які позивач у цій справі визначає як збитки.
Оскільки зазначені обставини встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, стосовно ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство» та ОСОБА_1 , які беруть участь і в цій справі, такі обставини відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України повторному доказуванню не підлягають.
У постанові Івано-Франківського апеляційного суду від 06.10.2025 у справі № 344/1771/24 встановлені, зокрема, такі обставини:
ОСОБА_1 з 28 серпня 2018 року по 05 грудня 2023 року перераховано на поточний рахунок ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство» кошти у загальному розмірі 742130 грн. 85-ма платежами, призначення платежів: поворотна фінансова допомога, що підтверджується банківською випискою від 29 грудня 2023 року та розрахунком суми позову.
18 січня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство» з письмовою вимогою про сплату боргу на суму 742130 грн., яка залишилася без відповіді.
Відповідно до наказу від 30 квітня 2014 року №5-ка ОСОБА_1 приступила до виконання обов`язків голови Правління з 30 квітня 2014 року згідно рішення чергових Загальних зборів акціонерів ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство» (Протокол №1/2014 від 30.04.2014)
Суд зазначив у постанові, що саме по собі посилання у платіжних документах про поворотну фінансову допомогу не свідчить про укладення відповідного договору. Суду не надано доказів існування договірних відносин між сторонами.
У постанові Івано-Франківського апеляційного суду від 06.10.2025 у справі № 344/1771/24 зокрема зазначено, що неодноразове перерахування грошових коштів між сторонами протягом тривалого часу (всього 85 платежів протягом більше 5-ти років з 28 серпня 2018 року по 05 грудня 2023 року) із зазначенням в якості призначення платежу «поворотна фінансова допомога», використання таких підприємством у своїй діяльності, про що свідчать виписки по рахунку, відсутність заперечень і зауважень, будь-яких дій, з яких би вбачалась незгода відповідача з отриманням коштів саме із вказаним призначенням та відсутність доказів на підтвердження того, що зазначене вчинено позивачем під впливом помилки, обману чи насильства очевидно свідчить про добровільність таких дій та їх цілеспрямований характер і про те, що такі дії вчинялися сторонами не помилково, а усвідомлено та виключно в силу правовідносин, які склалися між ними та передбачали надання та повернення грошових коштів.
Встановивши, що ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство» не виконало вимогу від 18 січня 2024 року про повернення грошових коштів у розмірі 742130 грн., апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, застосувавши до спірних правовідносин положення глави 83 ЦК України.
У постанові Івано-Франківського апеляційного суду від 06.10.2025 у справі № 344/1771/24 також зазначено, що ОСОБА_1 з 30 квітня 2014 року приступила до виконання обов`язків голови Правління ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство» згідно рішення чергових Загальних зборів акціонерів (Протокол №1/2014 від 30.04.2014) , а згідно Протоколу №3/23 засідання Наглядової ради була відсторонена від виконання повноважень голови Правління Товариства з 12.12.2023 до вирішення Загальними зборами акціонерів питання про припинення її повноважень. Тобто здійснювала перерахування спірних грошових коштів на рахунок ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство» з 28 серпня 2018 року по 05 грудня 2023 року як голова Правління вказаного Товариства для ведення ним своєї господарської діяльності, і зазначала, що така фінансова допомога товариству підлягає поверненню, хоча відповідний договір і не був укладений.
Відтак, у постанові Івано-Франківського апеляційного суду від 06.10.2025 у справі № 344/1771/24, зокрема встановлено, що договір про надання поворотної фінансової допомоги у письмовій формі між сторонами не укладався; відсутні будь-які докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 перераховувала кошти під впливом помилки, обману чи насильства. Перерахування грошових коштів відбувалося усвідомлено, цілеспрямовано та виключно в силу правовідносин, які склалися між сторонами; апеляційний суд відхилив висновки про недобросовісну чи суперечливу поведінку ОСОБА_1 , підтвердивши, що вона діяла добровільно та здійснювала перерахування коштів для ведення Товариством своєї господарської діяльності.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
Для задоволення позову ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство» повинно довести в сукупності факт порушення кожною з відповідачів покладених на неї посадових або фідуціарних обов`язків, наявність у товариства збитків у заявленому розмірі, безпосередній причинний зв`язок між відповідними діями та збитками, а також вину кожної відповідачки.
При вирішенні даного спору суд застосовує приписи ч. 3, 4 ст. 92 ЦК України, відповідно до яких орган або особа, яка згідно з установчими документами юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Згідно з положеннями ст. 74 ГПК України саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками.
При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони.
Належить довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.
Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до ст. 1166 ЦК України. (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 13.12.2022 у справі № 910/20675/20)
Оцінюючи наявність у позивача збитків у розмірі 742 130,00 грн, колегія суддів виходить із того, що постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 06.10.2025 у справі № 344/1771/24 встановлено факт перерахування ОСОБА_1 зазначених коштів на рахунок ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство», їх отримання та використання товариством у власній господарській діяльності.
Позивач не довів, що перераховані кошти насправді належали підприємству, становили його приховану виручку чи були привласнені ОСОБА_1 як посадовою особою. У разі належності таких коштів товариству відповідні обставини мали б проявлятися у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку як нестача грошових коштів, їх безпідставне вибуття, неоприбуткування виручки або інша невідповідність між фактичною наявністю активів та бухгалтерським обліком.
Водночас матеріали справи не містять актів інвентаризації, звіряльних відомостей, касових документів, банківських виписок про попереднє вибуття коштів, документів щодо отримання та неоприбуткування виручки, висновку аудиту чи судово-економічної експертизи, які б давали змогу простежити рух спірних коштів від підприємства до ОСОБА_1 та їх подальше внесення на рахунок товариства. Наявні банківська виписка та бухгалтерська довідка підтверджують лише надходження коштів від ОСОБА_1 , однак не доводять виникнення у підприємства нестачі чи іншої майнової втрати.
Оскільки ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство» отримало 742 130,00 грн та користувалося цими коштами у своїй діяльності, їх повернення особі, від якої вони надійшли, не призводить до зменшення активів товариства порівняно зі станом, що існував до їх перерахування. Відтак, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що відсутність у позивача вказаних збитків обумовлює відсутність складу цивільного правопорушення.
Водночас, з огляду на зміст доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне надати оцінку й іншим наведеним апелянтом аргументам.
Посилання апелянта на те, що відповідач-1 не навела заперечень проти обставин, викладених у позовній заяві, колегія суддів відхиляє. Ненаведення відповідачем заперечень щодо окремих тверджень позивача не свідчить про їх автоматичне визнання та не звільняє позивача від обов`язку довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог. Крім того, обставини перерахування, отримання та використання спірних коштів уже встановлені постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 06.10.2025 у справі № 344/1771/24, яка набрала законної сили.
Стосовно тверджень апелянта про протиправність поведінки ОСОБА_2 на посаді головного бухгалтера, колегія суддів зазначає, що відображення фактично отриманих товариством коштів у бухгалтерському обліку як кредиторської заборгованості не спричинило виникнення обов`язку з їх повернення. Такий обов`язок виник унаслідок фактичного отримання та збереження товариством коштів без належної правової підстави, що встановлено постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 06.10.2025 у справі № 344/1771/24.
Позивач не конкретизував та не довів належними доказами, які саме дії відповідача-2 під час виконання нею посадових обов`язків були протиправними, які вимоги законодавства про бухгалтерський облік нею порушено та яким чином відображення фактично отриманих товариством коштів у бухгалтерському обліку призвело до виникнення у позивача майнових втрат у заявленому розмірі.
Щодо доводів апелянта про недотримання письмової форми правочинів.
Посилаючись на протиправність поведінки ОСОБА_1 , апелянт наголошує на тому, що протягом 2018- 2023 років вона перераховувала кошти на рахунок ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство» із зазначенням призначення платежу як поворотну фінансову допомогу без укладення відповідних договорів у письмовій формі.
Факт відсутності укладеного між сторонами письмового договору встановлено постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 06.10.2025 у справі № 344/1771/24 та сторонами не заперечується. Водночас оцінка цієї обставини не може здійснюватися окремо від фактичного характеру та економічних наслідків відповідних операцій для товариства.
Як установлено у справі № 344/1771/24, ОСОБА_1 протягом періоду з 28.08.2018 до 05.12.2023 здійснила 85 платежів на загальну суму 742 130,00 грн. Товариство протягом понад п`яти років приймало ці кошти без заперечень щодо їх надходження та призначення і використовувало їх у своїй господарській діяльності. Доказів протилежного не представлено.
Отже, спірні операції мали наслідком не вибуття майна товариства чи зменшення його активів, а, навпаки, систематичне надходження коштів, за рахунок яких товариство забезпечувало здійснення господарської діяльності. Позивач не довів, що в момент надходження кожного з таких платежів або внаслідок їх подальшого використання майновий стан підприємства погіршився чи у нього виникли будь-які реальні втрати.
Недотримання передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України письмової форми правочину не змінює факту отримання товариством коштів та користування ними протягом тривалого часу. Таким чином, апелянт фактично ототожнює недотримання письмової форми правочину із завданням збитків, не зазначаючи зокрема, у чому саме полягало погіршення майнового стану товариства внаслідок отримання та використання ним спірних коштів.
Щодо заявлених збитків у розмірі 18 553,25 грн судового збору колегія суддів зазначає, що для їх стягнення позивач повинен був довести безпосередній причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідачів та виникненням відповідних судових витрат.
Вимогу про повернення коштів ОСОБА_1 пред`явила товариству 18.01.2024, тоді як із 12.12.2023 її було відсторонено від виконання повноважень голови правління, а ОСОБА_2 звільнено з посади головного бухгалтера. Отже, рішення не задовольняти вимогу про повернення коштів та продовжувати судовий спір приймалося після припинення виконання відповідачами своїх посадових обов`язків.
Матеріали справи не містять доказів того, що після припинення виконання відповідачами посадових обов`язків саме вони приймали рішення щодо невиконання вимоги ОСОБА_1 від 18.01.2024 або визначали процесуальну поведінку товариства у справі № 344/1771/24.
За таких обставин стягнення з товариства судового збору стало наслідком процесуальної поведінки та управлінських рішень чинного на той час керівництва позивача, а не безпосереднім наслідком дій відповідачів, учинених протягом 2018-2023 років. Тому необхідний причинний зв`язок між поведінкою ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та витратами зі сплати судового збору відсутній.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, докази мають відповідати критеріям належності (ст. 76 ГПК України), допустимості (ст. 77 ГПК України), достовірності (ст. 78 ГПК України) та вірогідності (ст. 79 ГПК України).
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Верховний Суд зазначив, що стандарт доказування вірогідність доказів, на відмінну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зміст цієї статті свідчить, що нею на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Сукупність поданих доказів є більш вірогідною на підтвердження того, що товариство протягом тривалого часу фактично отримувало та використовувало у своїй господарській діяльності кошти, перераховані ОСОБА_1 , ніж на підтвердження доводів позивача про належність цих коштів самому підприємству, їх привласнення відповідачем-1 або штучне формування відповідачем-2 кредиторської заборгованості, що не підтверджено жодними доказами.
Відтак твердження позивача про завдання йому збитків унаслідок дій відповідачів не підтверджені доказами, ґрунтуються на припущенні про те, що сама відсутність письмового оформлення правовідносин і подальше повернення отриманих коштів свідчать про наявність майнової шкоди.
З огляду на викладене доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду та не підтверджують наявності правових підстав для покладення на відповідачів солідарної відповідальності, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Висновки апеляційного господарського суду.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відхиляючи доводи скаржника, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі Проніна проти України, в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі Шевельов проти України).
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
В порядку положень ч. 1 ст. 276 ГПК України Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, беручи до уваги межі перегляду оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а оскаржене рішення слід залишити без змін.
Судові витрати.
Відповідно до ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За результатами розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про покладення сплати судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, на скаржника.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ПрАТ «Івано-Франківське племпідприємство» н/б від 30.06.2026 (вх.№01-05/2137/26 від 01.07.2026) - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.06.2026 у справі №909/142/26 - залишити без змін.
Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника.
Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Повний текст постанови складено 07.10.26р.
Головуючий суддя Іванчук С.В.
суддя Шаповал Д.В.
суддя Ржепецький В.О.