ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"29" вересня 2026 р. Справа№ 910/3187/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Тищенко А.І.
Мальченко А.О.
секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.
за участю представників: згідно з протоколом судового засідання від 29.09.2026,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз Збут»
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.06.2026
у справі №910/3187/26 (суддя Зеленіна Н.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз Збут»
до 1) Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
2) Акціонерного товариства «Укртрансгаз»
про визнання відсутнім права вимоги та визнання договору недійсним, -
В С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз Збут» (далі, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі, відповідач-1) та Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі, відповідач-2) про визнання відсутнім права вимоги АТ «Укртрансгаз» до ТОВ «Дніпропетровськгаз Збут» за договором про відступлення права вимоги від 14.09.2023 №2023-18-504/2309000039, укладеним між АТ «Укртрансгаз» та АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», та визнання вказаного договору про відступлення права вимоги недійсним.
Позов про визнання відсутнім права вимоги обґрунтований тим, що у ТОВ «Дніпропетровськгаз Збут» відсутня будь-яка інша заборгованість перед АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» крім тієї, яка підлягає врегулювання відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» №1639-ІХ від 14.07.2021.
Позовні вимоги про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги мотивовані тим, що за цим договором АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» відступило право вимоги відповідачу-2 за зобов`язанням, яке нерозривно пов`язане з особою кредитора, що суперечить положенням статті 515 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2026 у справі №910/3187/26 заяву Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», Акціонерного товариства «Укртрансгаз» про закриття провадження у справі задоволено. Закрито провадження у справі №910/3187/26.
Приймаючи вказану ухвалу, суд дійшов висновку про наявність передбачених пунктом 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України підстав для закриття провадження у справі, оскільки існує рішення, яке набрало законної сили у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмету і з тих же підстав - рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2024 у справі №910/16746/23.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із прийнятою ухвалою, 03.07.2026 через підсистему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз Збут» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.06.2026 у справі №910/3187/26 про закриття провадження у справі, направити справу до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до того, що у справах №910/16746/23 та №910/3187/26 різні і предмет, і підстави позову, а тому суд безпідставно закрив провадження у даній справі.
Так, підставу для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за позовом у справі №910/16746/23 позивач обґрунтовував статтею 514 Цивільного кодексу, якою передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов`язання ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» перед АТ «НАК Нафтогаз України» були припиненими. Натомість у справі №910/3187/26 предметом позову є визнання відсутнім права вимоги АТ «Укртрансгаз» до ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» за договором про відступлення права вимоги від 14.09.2023 №2023-18-504/2309000039 та визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 14.09.2023 №2023-18-504/2309000039. Підстава позову у даній справі обґрунтована наявністю нерозривно пов`язаного зобов`язання між АТ «НАК Нафтогаз України» та ТОВ «Дніпропетровськгаз збут», а відповідно до статті 515 Цивільного кодексу України заміна кредитора не допускається у зобов`язаннях, нерозривно пов`язаних з особою кредитора.
Також скаржник наголошує, що судом у справі №910/16746/23 не було розглянуто по суті вимогу про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, оскільки даний договір був відсутній в матеріалах справи, його не було надано на адвокатський запит представника позивача і не було надано відповідачами до матеріалів справи при обґрунтуванні позиції захисту.
Узагальнені доводи заперечень на апеляційну скаргу
10.09.2026 через підсистему «Електронний суд» від АТ «Укртрансгаз» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить суд залишити ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.06.2026 у справі №910/3187/26 без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.
Відповідач-2 у відзиві на апеляційну скаргу наголосив на тому, що ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» вже зверталося із позовною вимогою про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги №2309000039/2023-18-504 від 14.09.2023 до тих самих відповідачів - АТ «НАК «Нафтогаз України» та АТ «Укртрансгаз» з тим же самим предметом і тими самими підставами (справа №910/16746/23). Як на головну підставу позовних вимог у справі №910/16746/23, так і у справі №910/3187/26 ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» посилається на норми спеціального Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» №1639-ІХ від 14.07.2021 і саме на його підставі формує предмет позовних вимог. Договір про відступлення права вимоги №2309000039/2023-18-504 від 14.09.2023 у судовому порядку у межах справи №910/16746/23 недійсним не визнано.
Таким чином позовна заява ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» у даній справі не є заявою про захист порушеного права, а є спробою здійснити перегляд судового рішення у справі №910/16746/23.
Отже, з 15.09.2023 АТ «Укртрансгаз» набуло та підтвердило своє право вимагати від ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» погашення (сплати) частини основного боргу, який виник за договором купівлі-продажу природного газу від 05.11.2018 №18-504-Н (укладеного між АТ «НАК «Нафтогаз України» та ТОВ «Дніпропетровськгаз збут») на підставі акта приймання-передачі природного газу від 30.06.2019 на суму 56 302 542,11 грн, у розмірі 5 883 072 (п`ять мільйонів вісімсот вісімдесят три тисячі сімдесят дві) грн 62 коп.
Зазначене право було реалізоване шляхом подання до суду позовної заяви про стягнення у справі №904/5683/25. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2026 у справі №904/5683/25 позов АТ «Укртрансгаз» до ТОВ «Дніпропетровськгаз збут», третя особа АТ «НАК «Нафтогаз України», задоволено у повному обсязі.
Щодо позовної вимоги про визнання відсутнім права вимоги АТ «Укртрансгаз» до ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» за договором про відступлення права вимоги, то відповідач-2 наголошує, що подання окремого позову у справі №910/3187/26 із вимогою про визнання відсутнім у АТ «Укртрансгаз» права на стягнення за договором відступлення права вимоги є штучним дублюванням позовних вимог у справі №904/5683/25, поданим лише з метою зупинення та перешкоджання розгляду справи №904/5683/25, провадження у якій відкрито ще 08.10.2025.
Відповідач-1 письмового відзиву на апеляційну скаргу суду не надав, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Частиною 1 статті 271 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз Збут» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.06.2026 у справі №910/3187/26 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Мальченко А.О.
Судом установлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/3187/26; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
23.07.2026 матеріали справи №910/3187/26 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз Збут» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.06.2026 у справі №910/3187/26 залишено без руху. Роз`яснено Товариству з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз Збу», що протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржник має право усунути вказані недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору у розмірі 2 662,40 грн.
04.08.2026 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз Збут» надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено платіжну інструкцію №1208 від 31.07.2026 про сплату судового збору у розмірі 2 662,40 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз Збут» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.06.2026 у справі №910/3187/26, призначено до розгляду апеляційну скаргу на 29.09.2026.
02.09.2026 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз Збут» подав заяву про його участь у судовому засіданні, призначеному на 29.09.2026 та в усіх інших подальших судових засіданнях (якщо такі будуть) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2026 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз Збут» про його участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
02.09.2026 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду представник Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» подав заяву про його участь у судовому засіданні, призначеному на 29.09.2026 та в усіх інших подальших судових засіданнях (якщо такі будуть) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2026 заяву представника Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про його участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
У судовому засіданні 29.09.2026 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.
Явка представників учасників справи
У судове засідання, призначене на 29.09.2026, з`явилися представники позивача та відповідачів.
Представник позивача у судовому засіданні просив суд задовольнити апеляційну скаргу, оскаржувану ухвалу суду скасувати та передати справи на розгляд по суті до суду першої інстанції.
Представники відповідачів у судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили оскаржувану ухвалу суду залишити без змін.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, дійшов висновку щодо відсутності підстав для скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 24.06.2026 у даній справі з огляду на таке.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами (пункт 2 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України).
Передумовою для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України, та, як наслідок, застосування пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, є наявність двох справ з тотожним суб`єктним складом, предметом та підставами.
З аналізу наведених норм права вбачається, що однією з цілей застосування цих норм процесуального права законодавець визначив уникнення можливості формування різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, як і уникнення застосування можливості подачі нового позову з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами, як засобу, направленого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.
Для закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України необхідна наявність одночасно трьох однакових складових - рішення у справі, що набрало законної сили, повинно бути ухвалене щодо тих самих сторін, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Згідно із частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Із наведених правових норм вбачається, що позивач у позові повинен зазначити зміст позовних вимог, обставини, якими він обґрунтовує ці вимоги, а також правові підстави позову.
Суд вирішує спір у межах заявлених позивачем вимог, а саме, виходячи зі змісту заявлених вимог та обставин, якими їх обґрунтовує позивач; при цьому, користуючись принципом «суд знає закони», при вирішенні спору суд може застосувати до спірних правовідносин інші норми права, ніж ті, які зазначив позивач як правову підставу позову.
Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предмет позову - матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої суд повинен ухвалити рішення. Ця вимога мусить мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормою матеріального права, а також підлягати розгляду в судах.
Матеріально-правова вимога позивача має опиратися на підставу позову.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто ті, які тягнуть за собою правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Тому підставою позову не можуть бути обставини, які є доказами у справі. З ними закон не пов`язує виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Вони лише підтверджують наявність чи відсутність юридичних фактів, які належать до підстави позову. До підстави позову належать ті юридичні факти, які підтверджують наявність чи відсутність спірних правовідносин, а також факти, які підтверджують порушення прав позивача (причина, що спонукає до пред`явлення позову). Юридичні факти, покладені в підставу позову, свідчать про те, що між сторонами існують правовідносини і внаслідок певних дій відповідача вони стали спірними. Від характеру спірних правовідносин залежить правова кваліфікація спору. Правильне встановлення підстав позову визначає межі доказування, а також є гарантією прав відповідача на захист проти позову.
Правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25.06.2019 у справі №925/1473/15, Верховним Судом у постановах від 15.10.2020 у справі №922/2575/19 та від 14.01.2021 у справі №910/6567/20).
Так, судом установлено, що в провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/16746/23.
Предметом спору в справі №910/16746/23 було, зокрема, визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги № 2309000039/2023-18-504 від 14.09.2023, укладеного між АТ «НАК «Нафтогаз України» та АТ «Укртрансгаз», та визнання недійсним правочину у вигляді заяви АТ «Укртрансгаз» від 12.10.2023 №1001ВИХ-23-8045 про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог на суму 5 883 072,62 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.2024 у справі №910/16746/23 позовні вимоги було задоволено частково. Визнано недійсним правочин у вигляді заяви Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (код ЄДРПОУ 30019801, адреса: 01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/1) від 12.10.2023 №1001ВИХ-23-8045 про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог на суму 5 883 072,62 грн. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2024 у справі №910/16746/23 апеляційну скаргу ТОВ «Дніпропетровськгаз Збут» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2024 у справі №910/16746/23 залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2024 у справі №910/16746/23 залишено без змін.
Сторонами у справі №910/16746/23 та у цій справі №910/3187/26 є позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз Збут» та відповідачі Акціонерне товариство «Укртрансгаз» й Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».
Отже, суб`єктний склад сторін у цій справі та у справі №910/16746/23 є однаковим.
Предметом спору у справі №910/3187/26 є визнання недійсним того ж самого Договору відступлення права вимоги, що й у справі №910/16746/23.
Підстави позову у названих справах також є тотожними - врегулювання заборгованості позивача перед НАК «Нафтогаз України» виключно відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» №1639-ІХ від 14.07.2021, за яким вся сума заборгованості позивача перед НАК «Нафтогаз України» має бути сплачена з державного бюджету, а не ТОВ «Дніпропетровськгаз збут». Зазначене за доводами позивача, наведеними у позовних заявах у справах №910/16746/23 та №910/3187/26, свідчить про те, що сума, яка відступлена за Договором відступлення права вимоги від 14.09.2023, є частиною заборгованості, яка підлягає врегулюванню згідно з вказаним Законом, відповідно такий Договір про відступлення права вимоги №2309000039/2023-18-504 від 14.09.2023 є недійсним, а права вимоги Акціонерного товариства «Укртрансгаз» до ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» за Договором про відступлення права вимоги № 2309000039/2023-18-504 від 14.09.2023 відсутні.
Таким чином, за суб`єктним складом сторін, підставами та предметом позову (в частині визнання недійсним договору) господарські справи №910/16746/23 та №910/3187/26 є тотожними.
Доводи скаржника про те, що у справі №910/16746/23 позивач просив визнати недійсним договір як такий, що суперечить положенням статті 514 Цивільного кодексу України, а у справі №910/3187/26 - як такий, що суперечить положенням статті 515 Цивільного кодексу України, судом у контексті наявності чи відсутності підстав для закриття провадження у справі до уваги не приймаються, оскільки не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (пункт 7.43 постанови Великої Палати Верховного суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15). У свою чергу, як уже наголошувалось, як позовні вимоги про визнання недійсним договору у справі №910/16746/23, так і у справі №910/3187/26 побудовані саме на неможливості відступлення права вимоги з огляду на положення Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» №1639-ІХ від 14.07.2021.
Стосовно доводів скаржника про те, що судами у справі №910/16746/23 не було розглянуто по суті вимогу про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, оскільки даний договір був відсутній в матеріалах справи, колегія суддів зазначає таке.
Як вбачається зі змісту рішення та постанови у справі №910/16746/23, позивач повідомляв суд першої інстанції у позовній заяві про те, що у нього відсутній доказ - договір (копія) про відступлення права вимоги №2309000039/2023-18-504 від 14.09.2023. Суди у межах справи №910/16746/23 наголосили, що позивач не був позбавлений права подати клопотання про витребування копії договору про відступлення права вимоги разом з позовною заявою або ж під час підготовчого провадження у суді першої інстанції з обґрунтуванням неможливості його подання у встановлений строк. Проте позивач належним чином не скористався своїми процесуальними правами. При цьому, відповідно до частини 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Вказане відповідає закріпленому у процесуальному законі принципу диспозитивності господарського судочинства, оскільки в іншому випадку, якби суд першої інстанції витребував доказ самостійно, це порушило б приписи процесуального закону та надало перевагу позивачу над іншими учасниками справи.
Як наслідок, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду у постанові від 17.09.2024 у справі №910/16746/23 погодилася з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову в частині вимоги про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги №2309000039/2023-18-504 від 14.09.2023 з огляду на відсутність вказаного доказу у матеріалах справи, неподання його позивачем та невжиття останнім жодних дій, спрямованих на отримання доказу самостійно або ж шляхом подання клопотання про витребування доказу судом.
Колегія суддів у контексті заперечень, висловлених позивачем в апеляційній скарзі, зазначає, що процесуальна бездіяльність позивача - ТОВ «Дніпропетровськгаз збут», яка не дозволила йому довести обставини справи, на які він посилався у справі №910/16746/23, що було встановлено у наведених вище судових рішеннях, не надає останньому підстав стверджувати, що судами у справі №910/16746/23 не було розглянуто позовні вимоги про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги №2309000039/2023-18-504 від 14.09.2023, адже в силу частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Рішення суду про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги №2309000039/2023-18-504 від 14.09.2023 існує та набрало законної сили.
У свою чергу заявлення ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» у справі №910/3187/26 окремо позовної вимоги про визнання відсутнім права за договором відступлення права вимоги від 14.09.2023 свідчить виключно про намагання позивача в такий спосіб переглянути рішення суду у справі №910/16746/23, яке набрало законної сили, адже визнання відсутнім права лише штучно змінює предмет, але фактично ця вимога випливає (безпосередньо пов`язана) з вимоги про визнання недійсним договору й ґрунтується на підставах, аналогічних покладеним в обґрунтування позову про визнання недійсним договору.
Крім того, додатково до обставин, наведених в оскаржуваній ухвалі, колегія суддів під час даного апеляційного провадження також враховує правові висновки, сформовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, згідно з якими для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права. Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним. Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту. Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений. Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.
Зазначені правові висновки у справі №522/1528/15-ц були також застосовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.10.2022 у справі №910/14224/20 про визнання припиненими зобов`язань за кредитним договором, зокрема, у пункті 90 постанови у справі №910/14224/20 зазначено, що «у разі якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора або кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.08.2018 у справі №910/14144/17 зазначила, що вимоги про визнання відсутнім права в одного відповідача (кредитора) вимагати від другого відповідача (боржника) сплати боргу за кредитними договорами, які погашено позивачем (поручителем), та про визнання права поручителя вимагати від боржника сплати ним грошових коштів за кредитними договорами, сплачених поручителем, не є вимогами про встановлення юридичних фактів, однак такі доводи можуть розглядатися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право.
Із наведених підстав, враховуючи обставини справи №910/14144/17, Верховний Суд закрив провадження у справі №910/14144/17.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що у провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебувала справа №904/5683/25 за позовом Акціонерного товариства «Укртрансгаз» до ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» про стягнення заборгованості за договором про відступлення права вимоги № 2023-18-504/2309000039 від 14.09.2023 у розмірі 7 487 587,17 грн, з яких: основна заборгованість у розмірі 5 883 072,62 грн, 3% річних у розмірі 361 204,54 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 243 310,01 грн (провадження відкрито 08.10.2025), де рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2026 позов задоволено повністю.
Отже, саме у межах спору про стягнення заборгованості ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» мало висловлювати доводи щодо відсутності у Акціонерного товариства «Укртрансгаз» права вимоги за Договором №2023-18-504/2309000039 від 14.09.2023, і за наявності спору про стягнення заборгованості заявлені вимоги про визнання відсутнім права за вказаним договором не є належним способом захисту стверджуваного порушеного права.
При цьому, як вбачається з рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2026 у справі №904/5683/25, заперечуючи проти позову, відповідач акцентував увагу на тому, що з укладеного договору про відступлення права вимоги вбачається, що первісний кредитор передав право вимоги частини зобов`язання, за яким первісний кредитор та ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» нерозривно пов`язані між собою як учасники ринку взаєморозрахунків, за наслідками яких у ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» не виникає обов`язку оплати перед АТ «Нафтогаз України», а останній позбавляється права стягнення відповідних сум, так як отримає зазначені кошти з державного бюджету. За договором про відступлення права вимоги АТ «НАК Нафтогаз України» відступив право вимоги АТ «Укртрансгаз» за зобов`язанням, яке нерозривно пов`язаних з особою кредитора, що суперечить положенням статті 515 Цивільного кодексу України.
Суд у межах справи №904/5683/25, оцінивши заперечення відповідача, зазначив, що заборгованість відповідача станом на дату укладення спірного договору відступлення права вимоги могла вважатися відсутньою лише у разі фактичного врегулювання заборгованості за поставлений газ та здійснення взаєморозрахунків згідно зі ст. 4 Закону та реструктуризації залишків заборгованості згідно зі ст. 5 Закону, факт участі відповідача у процедурі врегулювання заборгованості згідно із Законом (включення до Реєстру) без фактичного врегулювання заборгованості (шляхом проведення розрахунків та реструктуризації), тобто без вчинення юридично значимих дій не можуть свідчити про відсутність у відповідача такої заборгованості, станом на дату укладення договору про відступлення права вимоги. Щодо посилань відповідача на норми статті 515 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що заміна кредитора не допускається у зобов`язаннях, нерозривно пов`язаних з особою кредитора, зокрема у зобов`язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, суд зазначив, що аналіз вищевказаної статті вказує на те, що не допускає заміну кредитора, лише коли таке зобов`язання нерозривно пов`язано із особою кредитора, зокрема, у чітко визначених зобов`язаннях - відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, тобто положення статті 515 Цивільного кодексу України застосовуються виключно до зобов`язань особистого характеру і не поширюються на грошові зобов`язання. Закон №1639 не містить заборони на заміну кредитора у таких правовідносинах, а особисті відносини та зобов`язання пов`язані із особою кредитора не регулює взагалі. Заборгованість відповідача є дійсним та чинним грошовим зобов`язанням, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу природного газу і не припинене у встановленому законом порядку.
Тобто, окрім установлених судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі обставин, суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що у межах справи №904/5683/25 досліджувалися обставини, на які посилається скаржник, та їм була надана судом правова оцінка.
Враховуючи наведене у сукупності, колегія суддів зазначає, що подання позову у даній справі по суті спрямоване на переоцінку обставин, встановлених рішеннями судів як у справі №910/16746/23, так і у справі №904/5683/25, що не відповідає принципу юридичної визначеності.
При цьому, слід звернути увагу на імперативний правовий принцип щодо неможливості винесення кількох судових рішень з одного й того ж питання.
Пред`являючи інший позов до того самого відповідача, з тим самим предметом та підставами (фактичними обставинами), з однаковою позовною вимогою, позивач зловживає своїм процесуальним правом, маючи на меті отримати інше рішення суду.
Треба також зазначити про необхідність дотримання принципу правової визначеності (res judicata). Такий принцип спрямований на неможливість перегляду остаточного судового рішення, яке не має піддаватись сумніву. Загальне правило цього принципу полягає в тому, що позивач, який порушив справу проти відповідача і отримав за результатом розгляду остаточне рішення, не може ініціювати повторне судове провадження по відношенню до того самого відповідача, якщо:
(1) судовий позов ґрунтується на тих самих фактичних обставинах;
(2) позивач вимагає іншу компенсацію, ніж було заявлено у попередній справі;
(3) нова вимога могла бути складовою частиною попередньої у першому рішенні.
Неможливість повторного розгляду справи, коли є судове рішення, що набрало законної сили і не скасоване у встановленому законом порядку, перш за все, пов`язана з такою особливістю судового рішення як виключність. Якщо суд відкриє провадження у такій справі, по якій уже є судове рішення, що набрало законної сили, то існує ймовірність постановлення протилежного за змістом рішення. У цьому контексті важливо зазначити, що існування двох протилежних судових рішень по справі є неможливим і неприйнятним, бо судове рішення, що набрало законної сили, прирівнюється до закону у зв`язку із його обов`язковістю. На такому наполягає і Європейський Суд з прав людини. Дану позицію було висловлено у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою №48553/99 «СовтрансавтоХолдинг проти України», а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 «Брумареску проти Румунії». Встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Отже, тотожність позовів має такі процесуальні наслідки як відмова у відкритті провадження у справі та закриття провадження у справі (коли таке провадження було відкрите для з`ясування питання про тотожність позовів у судовому засіданні). Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
Таким чином, з огляду на встановлені під час апеляційного перегляду справи обставини, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо застосування пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України і закриття провадження у справі №910/3187/26.
Доводи апеляційної скарги відповідача свого підтвердження під час здійснення апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали не знайшли.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз Збут» необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, ухвала Господарського суду міста Києва від 24.06.2026 у даній справі підлягає залишенню без змін.
Судовий збір за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 129, 255, 269, 270, 271, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз Збут» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.06.2026 у справі №910/3187/26 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.06.2026 у справі №910/3187/26 залишити без змін.
Матеріали справи №910/3187/26 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 07.10.2026.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді А.І. Тищенко
А.О. Мальченко