ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. [телефон приховано], E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
06.10.2026 Справа № 910/9073/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи № 910/9073/26 за позовом фізичної особи - підприємця Бадьорної Людмили Павлівни до Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про стягнення 74 833,14 грн
без виклику представників сторін (без проведення судового засідання),
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
У липні 2026 року фізична особа - підприємець Бадьорна Людмила Павлівна (далі - Підприємець) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - Банк) на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) безпідставно набутих (списаних) коштів з банківського рахунку позивача в розмірі 74 833,14 грн. Разом із позовом Підприємець заявив клопотання про витребування доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27 липня 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.
4 серпня 2026 року через систему "Електронний суд" від позивача на виконання вимог вказаної ухвали надійшла заява від 3 серпня 2026 року з доданими до неї документами для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 7 серпня 2026 року було відкрито провадження у справі № 910/9073/26 та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання). Крім того, наведеною ухвалою клопотання Підприємця від 22 липня 2026 року про витребування доказів було повернуто без розгляду.
20 серпня 2026 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив від цієї ж дати, у якому останній проти задоволення позову заперечував. На думку Банку, твердження позивача про повне погашення 28 лютого 2025 року заборгованості за укладеним між сторонами кредитним договором є помилковим, оскільки непогашена частина кредиту була переведена з рахунку строкової на рахунок простроченої заборгованості позивача. Відповідач стверджував, що спірні списання відповідали фактично наявній заборгованості позивача за тілом кредиту, процентами та комісіями і здійснювалися на підставі умов кредитного договору, якими було передбачено право Банку на договірне списання коштів. У зв`язку з цим Банк вважав, що підстави для застосування статей 1073 та 1212 ЦК України відсутні, оскільки спірні грошові кошти списані за наявності належної правової підстави. Крім того, Банк посилався на нецільове використання позивачем кредитних коштів, про що останнього було повідомлено ще у квітні 2024 року, у зв`язку з чим було припинено застосування компенсаційної процентної ставки у спірних правовідносинах з позивачем. Відповідач також вказував на суперечності у визначенні позивачем розміру заявлених до стягнення коштів.
27 серпня 2026 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив від 26 серпня 2026 року, у якій останній наполягав на тому, що списання Банком грошових коштів у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 689/2024 є безпідставним. Позивач заперечував проти твердження Банку про нецільове використання кредитних коштів та зазначав, що кредит отримувався саме для придбання хлібопекарської печі та холодильного регала для здійснення підприємницької діяльності. Відповідний платіж був здійснений у відділенні Банку за участю та після перевірки працівником відповідача, а тому, на думку позивача, порушення умов кредитування з його боку не було. Позивач також вказував на те, що Банк не надав належного розрахунку заборгованості, документів щодо підстав ведення обліку за різними рахунками, а також анкети-заяви, на підставі якої було оформлено кредит і яка, на його думку, підтверджує погоджене сторонами цільове призначення кредитних коштів.
31 серпня 2026 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення від 28 серпня 2026 року, у яких останній додатково зазначив про те, що доводи Підприємця, наведені у відповіді на відзив, не спростовують правомірності списання спірних коштів. Банк зазначав, що твердження позивача про отримання кредиту саме для придбання хлібопекарської печі та холодильного регала суперечить документам кредитної справи, оскільки в анкеті-заявці метою кредитування позивач визначив "поповнення обігових коштів", а в заяві від 15 лютого 2024 року - "фінансування оборотного капіталу". Натомість 411 000,00 грн кредитних коштів були фактично використані позивачем на придбання обладнання, що Банк розцінив як нецільове використання кредиту. Відповідач також наголошував на тому, що участь працівника Банку в проведенні спірного платежу не свідчить про зміну погодженої мети кредитування. Доказів такої зміни позивачем не надано. Банк стверджував, що списання спірних коштів здійснювалися не в рахунок штрафу, а на погашення заборгованості за тілом кредиту, процентами та комісіями, яка фактично обліковувалась за позивачем. Крім того, у вказаній заяві по суті спору Банк заперечував наявність підстав для залучення до участі у справі відділення Банку або його працівників як окремих учасників, зокрема, як третіх осіб.
Водночас суд звертає увагу на те, що ні у відповіді на відзив Підприємця, ні в інших поданих позивачем заявах по суті спору останній у встановленому законом порядку не заявляв клопотання про залучення до участі в даній справі співвідповідачів або третіх осіб. Окремих заяв чи клопотань про необхідність залучення до участі у справі інших осіб від позивача у встановленому законом порядку до суду також не надходило.
16 вересня 2026 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання від цієї ж дати про витребування доказів. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21 вересня 2026 року вказане клопотання було залишено без розгляду в зв`язку з пропуском встановленого Господарським процесуальним кодексом України (далі ГПК - України) строку на його подання. Цього ж дня через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення від цієї ж дати на клопотання позивача про витребування доказів.
Інших клопотань та заяв по суті спору від учасників справи не надходило.
Відповідно до частин 5, 8 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Враховуючи подання сторонами заяв по суті спору, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань учасників справи, у яких останні заперечували проти розгляду даного спору по суті, а також зважаючи на наявність у матеріалах справи всіх документів і доказів, необхідних для повного, всебічного й об`єктивного її розгляду, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2024 року позивач звернулася до Банку з метою отримання кредитних коштів для здійснення підприємницької діяльності.
З наявної у матеріалах справи копії анкети першої зустрічі з клієнтом, складеної щодо Підприємця, вбачається, що: бажаний банківський продукт - "Мікро-кредит клієнтам мікро та малого бізнесу АТ "Ощадбанк", бажана суму кредиту - 500 000,00 грн, процентна ставка - 14 % річних, строк кредитування - 18 місяців, мета кредитування - "поповнення обігових коштів".
15 лютого 2024 року Підприємець подав до Банку заяву на отримання кредиту, у якій просив надати кредит у розмірі 500 000,00 грн строком на 24 місяці, зазначивши мету його отримання - "фінансування оборотного капіталу". Копія відповідної заяви, підписаної позивачем, міститься в матеріалах справи.
За результатами розгляду поданих Підприємцем документів 28 лютого 2024 року між позивачем і Банком було укладено договір кредитної лінії № 689/2024, за умовами якого останній зобов`язався надати на умовах цього правочину, а Підприємець - отримати, належним чином використовувати й повернути у передбачені договором строки кредит у розмірі, визначеному пунктом 3 цієї угоди, а також своєчасно та в належному розмірі сплачувати проценти за користування кредитом, комісійні винагороди та інші платежі в порядку та на умовах, установлених цим правочином.
Зазначений кредитний договір підписаний повноважними представниками його сторін і скріплений печаткою відповідного відділення Банку.
У пункті 1.1. кредитного договору сторони визначили зміст основних термінів, які застосовуються при регулюванні кредитних правовідносин. Зокрема, під відновлювальною кредитною лінією сторони розуміють надання кредиту окремими частинами (траншами) у межах діючого ліміту кредитування з можливістю повторного отримання кредитних коштів у межах такого ліміту після погашення основної суми боргу протягом установленого договором строку. Під діючим лімітом кредитування визначено максимальну суму кредиту, якою позичальник може користуватися в кожний окремий банківський день протягом відповідного періоду кредитування. Кредит - це грошові кошти Банку, що підлягають наданню позичальнику та поверненню останнім у порядку та на умовах, передбачених договором, у межах діючого ліміту кредитування. Під основною сумою боргу сторони розуміють заборгованість за фактично наданим за договором кредитом, тобто дебетовий залишок за рахунком (рахунками), відкритим Банком для обліку кредитної заборгованості позичальника. Зобов`язання - це зобов`язання позичальника перед Банком щодо повернення отриманої суми кредиту (погашення основної суми боргу), сплати процентів за користування кредитом, комісійних винагород, штрафних санкцій, відшкодування збитків та здійснення інших платежів, що підлягають сплаті відповідно до умов договору.
За пунктами 3.1.-3.2. вказаного правочину максимальний ліміт кредитування встановлено в розмірі 500 000,00 грн. Кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами), остаточний термін повернення кредиту - не пізніше 27 лютого 2026 року.
У пункті 3.3. договору сторони погодили графік зміни діючого ліміту кредитування. Так, до 26 вересня 2024 року включно діючий ліміт кредитування становив 500 000,00 грн; з 27 вересня 2024 року по 26 жовтня 2024 року включно - 416 667,00 грн; з 27 жовтня 2024 року по 26 листопада 2024 року включно - 333 334,00 грн; з 27 листопада 2024 року по 26 грудня 2024 року включно - 250 001,00 грн; з 27 грудня 2024 року по 26 січня 2025 року включно - 166 668,00 грн; з 27 січня 2025 року по 26 лютого 2025 року включно - 83 335,00 грн, а з 27 лютого 2025 року - 0,00 грн. З цього ж графіка вбачається, що з 28 лютого 2025 року по 26 вересня 2025 року включно діючий ліміт кредитування знову встановлювався в розмірі 500 000,00 грн, після чого підлягав поступовому зменшенню до 416 667,00 грн, 333 334,00 грн, 250 001,00 грн, 166 668,00 грн та 83 335,00 грн до настання остаточного строку повернення кредиту.
Відповідно до пункту 3.4. кредитного договору виконання позичальником зобов`язань за цим правочином забезпечується порукою поручителя.
За користування кредитом Підприємець зобов`язався забезпечити своєчасну та в належному розмірі сплату процентів за процентною ставкою, яка є змінюваною та визначається відповідно до встановленого договором порядку. На дату укладення кредитного договору базова процентна ставка становила 23,06 % річних (пункти 3.5.1., 3.5.3. кредитного договору).
Пунктом 3.5.4. кредитного договору сторони передбачили періодичний перегляд Банком базової процентної ставки. Сторони погодили, що в разі, якщо визначений відповідно до встановленої формули розмір базової процентної ставки перевищуватиме 30 % річних, така ставка застосовується в розмірі 30 % річних.
Відповідно до пункту 3.6.1. кредитного договору, за умови дотримання Підприємцем вимог програми кредитування та належного виконання умов договору, зокрема, щодо своєчасного повернення кредиту та сплати належних платежів, до позичальника застосовується передбачений цим правочином механізм компенсації процентів.
Згідно з пунктом 3.6.1.1. вказаного правочину позичальник за рахунок власних коштів сплачує частину нарахованих процентів у розмірі встановленої компенсаційної процентної ставки - 13 % річних.
За пунктом 3.7. договору позичальник зобов`язався сплачувати Банку встановлені договором комісійні винагороди, а саме: комісійну винагороду за надання кредиту в розмірі 0 % від суми максимального ліміту кредитування; комісійну винагороду за обслуговування кредиту в розмірі 1 % річних від суми максимального ліміту кредитування, яка підлягає сплаті щомісячно у строки, визначені договором для сплати процентів.
У пункті 3.8. кредитного договору сторони визначили цільове призначення кредиту - "фінансування оборотного капіталу".
Згідно з пунктами 3.9., 3.10. вказаного правочину кредит надається Підприємцю траншами в порядку та на умовах, установлених договором, з рахунку для обліку основної суми боргу в безготівковому порядку на поточний рахунок позичальника. Позичальник зобов`язаний використовувати надані Банком кредитні кошти відповідно до цільового призначення кредиту та здійснювати за рахунок таких коштів платежі, пов`язані зі здійсненням господарської діяльності Підприємця. Для цілей цього договору не є пов`язаними зі здійсненням господарської діяльності Підприємця, зокрема, але не виключно, такі платежі: придбання основних засобів, рефінансування або погашення кредитної заборгованості перед Банком або іншими фінансовими установами, формування статутного капіталу або його збільшення, придбання інших матеріалів. Надання кредиту (траншу) здійснюється протягом 5 банківських днів після виконання позичальником усіх та кожної з умов надання кредиту.
Банк має право призупинити надання кредиту (траншу) або відмовитися від надання Позичальнику кредиту (траншу) частково або в повному обсязі, відкликати кредит або вимагати дострокового повернення суми кредиту (траншу) та сплати суми нарахованих процентів за користування кредитом (траншем) разом з будь-якими іншими нарахованими сумами, що підлягають сплаті за цим правочином, зокрема, у разі: використання Позичальником кредитних коштів не за цільовим призначенням; несвоєчасного погашення Позичальником основної суми боргу або її частини; незабезпечення сплати процентів у порядку та строки, визначені цим правочином, або нездійснення будь-яких інших платежів за цією угодою (пункти 3.13., 3.13.2., 3.13.7. вказаного правочину).
За пунктом 3.15. кредитного договору після отримання від Банку вимоги про відкликання кредиту позичальник зобов`язаний не пізніше 25-ти банківських днів з дати направлення Банком такої вимоги здійснити повне погашення заборгованості за цим правочином, повернути суму основного боргу, сплатити нараховані та несплачені проценти за користування кредитом, а також інші обов`язкові платежі за цією угодою.
Відповідно до пунктів 3.17., 3.17.2. позичальник втрачає право на компенсацію процентної ставки у разі нецільового використання кредитних коштів.
За пунктами 3.21.-3.23. кредитного договору Банк має право самостійно, без отримання попередньої згоди позичальника, змінювати послідовність виконання позичальником зобов`язань і погашення заборгованості за цим договором. З метою забезпечення здійснення позичальником платежів, належних до сплати за цим правочином, сторони домовилися, що Підприємець доручає, а Банк набуває право здійснювати договірне списання коштів з будь-якого рахунку позичальника, відкритого протягом строку дії договору (не обов`язково з поточного рахунку, відкритого на виконання умов цього договору), у тому числі в національній або іноземній валюті, у межах сум платежів, що підлягають сплаті, і компенсаційних відшкодувань на користь Банку. Таке договірне списання може здійснюватися Банком будь-яку кількість разів, починаючи з першого дня виникнення заборгованості до дня її повного погашення.
Позичальник обізнаний з умовами програми компенсації та зобов`язується дотримуватися таких умов (пункт 5.1.1 вказаного правочину).
За пунктами 6.2., 6.2.2. кредитного договору, у разі невиконання або неналежного виконання Підприємцем взятих на себе зобов`язань, Банк має право застосувати до позивача штрафні санкції. Зокрема, у разі нецільового використання кредитних коштів Підприємець зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 25 % від суми кредитних коштів, використаних не за цільовим призначенням.
Відповідно до пункту 8.6. кредитного договору зазначений правочин набуває чинності з моменту його підписання сторонами і скріплення їх печатками (за наявності) та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.
На виконання наведених умов кредитного договору Підприємцю було відкрито банківський рахунок НОМЕР_1 та надано транш кредитних коштів на суму 411 000,00 грн. Вказані обставини не заперечувались сторонами в їх заявах по суті спору.
З наявної в матеріалах справи копії платіжної інструкції від 5 березня 2024 року № 730 вбачається, що вказані кредитні кошти були перераховані з вищевказаного рахунку Підприємця в Банку на рахунок фізичної особи - підприємця Бадьорного Д.В. з призначенням платежу: "Оплата за піч хлібопекарську та холодильний регал згідно рахунку № 6 від 05.03.2024".
За результатами аналізу вказаного платежу Банк дійшов висновку про невідповідність фактичного використання позивачем кредитних коштів визначеному пунктом 3.8. договору цільовому призначенню - фінансуванню оборотного капіталу, у зв`язку з чим прийняв рішення: про нарахування Підприємцю штрафу в порядку пункту 6.2.2. договору за нецільове використання кредитних коштів у розмірі 102 750,00 грн (25 % від суми траншу); про припинення участі Підприємця у програмі "5-7-9" (компенсації процентів за користування кредитом); про нарахування Підприємцю процентів за користування кредитом за березень 2024 року в повному обсязі в розмірі 3 050,16 грн.
Про встановлений Банком факт порушення Підприємцем умов кредитування та прийняті в зв`язку з цим рішення останній повідомив позичальника листами від 22 квітня 2024 року вих. № 2-70/1 та вих. № 2-70, копії яких містяться в матеріалах справи. З копії листа від 22 квітня 2024 року вих. № 2-70/1 також вбачається, що останній був особисто отриманий Підприємцем 26 квітня 2024 року, про що свідчить власноручний підпис позивача на вказаному листі.
28 квітня 2024 року Банк направив Підприємцю лист № 2-71, яким повідомив про наслідки встановленого нецільового використання кредитних коштів, зокрема, про призупинення компенсації процентної ставки за кредитом. Копія вказаного листа з доказами його отримання позивачем містяться в матеріалах справи.
Зазначене рішення Банку про припинення компенсації процентної ставки за відповідною програмою позивачем у встановленому порядку оскаржено не було. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.
24 травня 2024 року Підприємець звернувся до Банку з письмовим зверненням, у якому заперечував факт нецільового використання кредитних коштів, зазначав про обставини їх отримання і спрямування на придбання обладнання для здійснення підприємницької діяльності. Надалі Підприємець повторно звернувся до Банку із зверненням від 3 червня 2024 року, продовжуючи заперечувати висновки Банку щодо порушення ним умов кредитування за спірним кредитним договором. Копії вищевказаних звернень позивача до Банку також містяться в матеріалах справи.
За результатами розгляду цих звернень Підприємця Банк листом від 7 червня 2024 року вих. № 2-73 (копія якого міститься в матеріалах справи та примірник якого був одержаний позивачем особисто 7 червня 2024 року) повторно зазначив про встановлений факт нецільового використання кредитних коштів та про необхідність сплати Підприємцем передбачених договором штрафних санкцій, а також про дострокове повернення кредитних коштів (траншу).
Листами від 15 липня 2024 року та від 22 серпня 2024 року (копії яких містяться в матеріалах справи) Підприємець звертався до Банку з листами, у яких повідомляв про належне використанні отриманих кредитних коштів.
Водночас, листом від 9 квітня 2025 року вих. № 2-80 Банк повідомив Підприємця про наявність у нього станом на 9 квітня 2025 року заборгованості за кредитним договором у розмірі 62 768,21 грн, а в претензії від 14 квітня 2025 року вих. № 2-82 вимагав у строк до 30 квітня 2025 року сплатити: основну заборгованість у розмірі 62 768,21 грн, проценти за користування кредитом за березень 2025 року в сумі 1 188,11 грн, а також комісійну винагороду за обслуговування кредиту за лютий та березень 2025 року в сумі 833,24 грн. Копії вказаних листа та претензії разом з доказами їх направлення позивачу засобами поштового зв`язку містяться в матеріалах справи.
Листом від 5 серпня 2025 року вих. № 121.34-12/101150/2025, копія якого міститься в матеріалах справи, Банк у відповідь на звернення позивача повідомив останнього про те, що станом на 10 липня 2025 року за ним обліковувалась заборгованість за договором кредитної лінії № 689/2024, а саме: прострочена заборгованість за кредитом - 41 980,71 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом - 1 148,92 грн, заборгованість з комісії за обслуговування ліміту кредитування - 416,67 грн. Цим же листом Банк повідомив позивача про те, що станом на 5 серпня 2025 року загальна сума заборгованості за вказаним кредитним договором становила 1 923,40 грн.
На думку позивача, станом на 28 лютого 2025 року він повністю виконав свої зобов`язання за договором кредитної лінії № 689/2024, посилаючись, зокрема, на відсутність залишку на рахунку строкової кредитної заборгованості та відсутність відомостей про заборгованість в особистому кабінеті в застосунку Банку.
У зв`язку з цим позивач звернувся до Банку з вимогою про повернення списаних грошових коштів, у якій зазначив, що станом на 28 лютого 2025 року, на його переконання, зобов`язання за договором кредитної лінії № 689/2024 були повністю виконані, однак після цієї дати Банк безпідставно продовжував списувати кошти з його рахунку. У зв`язку з наведеним Підприємець вимагав повернути 74 833,14 грн списаних коштів. Однак, зазначена вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 цього Кодексу).
Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина 1 статті 611 цього Кодексу).
Згідно з частинами 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За змістом частиною 1 статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку про те, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 910/1238/17.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною 2 статті 11 ЦК України.
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 23 січня 2020 року в справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року в справі № 918/47/18, від 1 квітня 2019 року в справі № 904/2444/18.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 922/3412/17 та від 13 лютого 2019 року в справі № 320/5877/17 міститься висновок про те, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
У той же час, з наявних у матеріалах справи банківських виписок по рахунку Підприємця в Банку чітко вбачається, що спірні грошові кошти були списані Банком у рахунок погашення заборгованості позивача за укладеним між сторонами кредитним договором № 689/2024 від 28 лютого 2024 року. Факт укладання між сторонами вказаного правочину, а також отримання позивачем від Банку кредитних коштів за таким правочином позивачем не заперечувався.
Докази визнання укладеного між сторонами кредитного договору недійсним у встановленому законом порядку або припинення його дії на час виникнення спірних правовідносин у матеріалах справи відсутні та сторонами до суду подані не були.
Більш того, сам Підприємець у позовній заяві зазначав, що після 28 лютого 2025 року відповідні кошти були списані Банком саме "в рахунок погашення боргу за кредитним договором № 689/2024 від 28.02.2024".
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.
Приписами частини 2 вищевказаної статті ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно з статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 610 ЦК України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
За змістом статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною 1 статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Водночас доказів погашення Підприємцем усієї наявної у нього за кредитним договором заборгованості станом на 28 лютого 2025 року матеріали справи не містять.
Твердження позивача про повне погашення його зобов`язань за кредитним договором станом на 28 лютого 2025 року фактично ґрунтуються на відсутності відомостей про спірну заборгованість в його особистому кабінеті у відповідному застосунку Банку та нульовому залишку на одному з рахунків обліку строкової кредитної заборгованості.
Однак такі обставини самі по собі не є належним підтвердженням повного виконання позичальником усіх грошових зобов`язань за кредитним договором та припинення цих зобов`язань у розумінні статті 599 ЦК України.
Зокрема, з наданих Банком виписок вбачається, що 28 січня 2025 року на рахунок простроченої заборгованості позивача було віднесено 44 241,35 грн, а 28 лютого 2025 року - 83 335,00 грн. Після здійснених погашень залишок простроченої заборгованості за основною сумою кредиту становив 64 435,46 грн, а після платежу від 13 березня 2025 року - 62 768,21 грн.
Надалі, після проведення 9-10 липня 2025 року відповідних фінансових операцій, залишок простроченої заборгованості за основною сумою кредиту становив 41 980,71 грн. Крім того, станом на 10 липня 2025 року за позивачем обліковувалася заборгованість за процентами в розмірі 1 148,92 грн та заборгованість з комісії за обслуговування ліміту кредитування в розмірі 416,67 грн, про що позивач був повідомлений Банком листом від 5 серпня 2025 року № 121.34-12/101150/2025.
Обґрунтованість розміру визначеної Банком заборгованості Підприємцем належними та допустимими доказами не спростована. Власного контррозрахунку заборгованості, який би підтверджував повне виконання зобов`язань за кредитним договором станом на 28 лютого 2025 року, позивач суду не надав.
У свою чергу, відсутність відомостей про наявність заборгованості на одному з рахунків бухгалтерського обліку сама по собі не підтверджує припинення всіх грошових зобов`язань Підприємця перед Банком, оскільки заборгованість за одним кредитним зобов`язанням залежно від її виду та стану могла обліковуватися Банком на різних рахунках.
Суд також не приймає до уваги посилання позивача на зазначення у банківських виписках різних номерів рахунків як на доказ відсутності правових підстав для списання спірних коштів, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідні рахунки використовувалися для окремого бухгалтерського обліку строкової та простроченої кредитної заборгованості, процентів, комісій та інших платежів у межах правовідносин сторін за одним договором кредитної лінії № 689/2024.
Більше того, пунктом 3.23. кредитного договору сторони погодили право Банку здійснювати договірне списання належних до сплати за цим правочином коштів з будь-якого рахунку позичальника, відкритого протягом строку дії договору, а не виключно з рахунку, відкритого на виконання умов кредитного договору. Таке договірне списання могло здійснюватися Банком будь-яку кількість разів, починаючи з першого дня виникнення відповідної заборгованості і до дня її повного погашення.
Отже, той факт, що спірні кошти були списані Банком з іншого рахунку Підприємця, ніж той, який використовувався для обліку чи обслуговування кредиту, сам по собі не свідчить про безпідставність таких фінансових операцій.
Крім того, спірні списані суми за своїм розміром співпадають з відповідними розмірами наявної заборгованості, про яку Банк повідомив позивача листом від 5 серпня 2025 року № 121.34-12/101150/2025.
Зокрема, після здійснених 9-10 липня 2025 року погашень залишок простроченої заборгованості за основною сумою кредиту становив 41 980,71 грн. Сума двох наступних оспорюваних позивачем списань від 11 липня 2025 року: 20 000,00 грн та 22 397,38 грн, - становив 42 397,38 грн, що відповідає сумі залишку простроченої заборгованості за основною сумою кредиту в розмірі 41 980,71 грн та комісії в розмірі 416,67 грн. Наступне оспорюване списання від 13 серпня 2025 року в розмірі 1 148,92 грн відповідає сумі облікованої Банком заборгованості за процентами.
Наведене спростовує твердження Підприємця про довільне списання Банком коштів за відсутності будь-якого невиконаного позивачем грошового зобов`язання.
Так само зазначення в заголовках окремих банківських виписок дати кредитного договору "28.02.2025" замість "28.02.2024" не спростовує ні факту наявності в позивача заборгованості за спірним кредитним договором, ні достовірності відображених у цих документах операцій до спірних кредитних правовідносин, оскільки номер кредитного договору, особа позичальника, відповідні рахунки, сума наданого кредиту та хронологія таких операцій дають можливість ідентифікувати останні як такі, що здійснювалися в межах правовідносин сторін за договором кредитної лінії № 689/2024.
Суд також відхиляє посилання позивача на те, що Банком необґрунтовано було застосовано повну процентну ставку за користування кредитом, оскільки ні в анкеті першої зустрічі з клієнтом, оформленої щодо позивача, ні в заяві останнього на отримання кредиту відомостей про придбання обладнання як конкретну мету кредитування не було зазначено. Натомість, у пункті 3.8. кредитного договору прямо передбачено, що цільовим призначенням кредиту є фінансування оборотного капіталу.
У той же час, пунктом 3.9. договору передбачено обов`язок позичальника використовувати надані Банком кредитні кошти відповідно до цільового призначення кредиту та здійснювати за рахунок таких коштів виключно платежі, пов`язані зі здійсненням його господарської діяльності. Водночас для цілей цього договору до платежів, які не є пов`язаними зі здійсненням господарської діяльності Підприємця, сторони віднесли, зокрема, придбання основних засобів та матеріалів.
Матеріали справи не містять доказів внесення сторонами в установленому порядку змін до пункту 3.8. договору в частині цільового призначення кредиту чи погодження Банком іншої мети використання кредитних коштів.
Разом із тим обставини щодо цільового використання кредиту не входять безпосередньо до предмета доказування у цій справі, оскільки Підприємець звернувся з позовною вимогою про повернення суми списаних Банком після 28 лютого 2025 року коштів як безпідставно набутих.
Суд також враховує те, що позивач не здійснив належного розмежування спірних сум за їх правовою природою та не обґрунтував безпідставність кожного конкретного списання окремо, натомість виходив виключно з твердження про повне припинення кредитних зобов`язань станом на 28 лютого 2025 року, що не знайшло свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Позивач також посилався на приписи статті 1073 ЦК України як на правову підставу своїх позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 1073 ЦК України в разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Отже, необхідною умовою застосування положень статті 1073 ЦК України є встановлення саме безпідставності списання банком грошових коштів з рахунку клієнта, тобто відсутності передбаченої законом, договором або іншою належною правовою підставою можливості здійснення відповідної операції без окремого розпорядження клієнта.
Однак, як встановлено судом, спірні грошові кошти були списані відповідачем з рахунку позивача з метою погашення заборгованості останнього за договором кредитної лінії № 689/2024. Наявність такої заборгованості на час здійснення відповідних операцій позивачем належними та допустимими доказами спростована не була.
При цьому, за частиною 2 статті 1071 ЦК України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
У даному випадку право Банку на здійснення відповідних операцій прямо передбачено укладеним між сторонами кредитним договором.
Таким чином, відсутність окремого розпорядження позивача на здійснення кожного з спірних списань сама по собі не свідчить про їх безпідставність.
У свою чергу, саме по собі непогодження позивача з наявністю облікованої Банком заборгованості не перетворює здійснені на підставі чинного договору операції на безпідставне списання у розумінні статті 1073 ЦК України.
Суд також звертає увагу на те, що положення статей 1212 та 1073 ЦК України мають різну правову природу та регулюють різні за своїм змістом правовідносини: стаття 1073 ЦК України регулює договірні правовідносини між банком і клієнтом та визначає наслідки безпідставного списання банком коштів з рахунку клієнта, тоді як положення статті 1212 ЦК України застосовуються до зобов`язань, що виникають унаслідок набуття або збереження майна без достатньої правової підстави (позадоговірні).
Враховуючи встановлені судом обставини справи та умови укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку про те, що правові підстави для стягнення з відповідача грошових коштів в загальному розмірі 74 833,14 грн, як набуті без достатньої правової підстави та як безпідставно списані Банком, на час розгляду судом даного спору не були доведені позивачем належними та допустимими доказами, що виключає задоволення даного позову.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови у задоволенні позову.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин у задоволенні позову Підприємця слід відмовити в зв`язку з його необґрунтованістю.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати залишаються за позивачем та відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 6 жовтня 2026 року.
Суддя Є.В. Павленко