ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. [телефон приховано], е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"07" жовтня 2026 р. м. Київ Справа № 911/2172/26
Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., дослідивши в спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом заступника керівника Обухівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі:
1) Державної екологічної інспекції Столичного округу
2) Української міської ради
до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»
про стягнення 294 597, 42 грн
Без виклику учасників справи;
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Заступник керівника Обухівської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу та Української міської ради до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення 294 597, 42 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач як постійний лісокористувач, не дотримавшись вимог чинного законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустило самовільну порубку на підпорядкованій йому території, не забезпечив збереження не призначених для порубки дерев, не здійснив комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів, незаконних порубок, не запобіг порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів. У зв`язку із цим прокурором подано зазначену позовну заяву в інтересах держави в особі позивачів до відповідача про стягнення 294 597, 42 грн шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього середовища.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.07.2026 було відкрито провадження у справі № 911/2172/26. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачам та прокурору - для подання відповіді на відзив.
Частиною 5 ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 5, 11 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 28.07.2026 була доставлена Державному спеціалізованому господарському товариству «Ліси України» до його електронного кабінету 28.07.2026 о 17:54, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Отже, враховуючи положення п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК та те, що ухвала суду про відкриття провадження у справі була доставлена до електронного кабінету відповідача пізніше 17 години, днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі є 29.07.2026.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі також була доставлена позивачам до їх електронних кабінетів, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
07.08.2026 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач з позовними вимогами прокурора не погодився, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідач посилався на те, що Державна екологічна інспекція Столичного округу не є належним позивачем у даній справі, оскільки Інспекція позбавлена можливості щодо пред`явлення до ДСГП «Ліси України» позову про стягнення збитків, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства у зв`язку із тим, що розрахунок збитків проведено не особами, що здійснюють контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства, не на основі актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт порушень, які виявлені за результатами державного контролю за додержанням вимог природоохоронного законодавства. З наведених підстав відповідач вважав, що усі наведені прокурором у позові постанови Верховного Суду, де екологічна інспекція є позивачем та яка проводила перевірки дотримання природоохоронного законодавства, не є подібними із спірними правовідносинами, оскільки у даній справі Інспекція не проводила перевірку і не здійснювала інших дій, передбачених законом.
Також, на думку відповідача, що всупереч ст. 76-78 ГПК України та ст. 1166 ЦК України позовні вимоги не містять доказів, які б вказували на неправомірність поведінки відповідача, та не вказують, які саме дії відповідач повинен був вчинити відповідно до вимог ведення лісового господарства з метою забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок, однак не вчинив їх. Відповідач доводив, що доказів невчинення таких дій відповідачем до суду надано не було.
За доводами відповідача, в силу пп. 1, 4 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 275 від 19.04.2017, та абз. 3 ст. 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» застосовані Державною екологічною інспекцією України до суб`єктів господарювання адміністративно-господарські санкції можуть бути лише за результатами здійснення заходу державного нагляду (контролю). Однак, як зазначив відповідач, Державна екологічна інспекція України, в тому числі її територіальний орган (Державна екологічна інспекція Столичного округу), як єдиний державний центральний орган, який відповідно до покладених на нього повноважень реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, не здійснював заходи державного нагляду (контролю) в частині перевірки відповідача на предмет наявності незаконної рубки дерев та не оформляв у встановленому законом порядку результати перевірки, як це передбачено п. 4 вказаного вище Положення. Натомість, відповідач наголосив на тому, що 29.11.2025 саме працівниками державної лісової охорони Філії ДСГП «Ліси України» під час обстеження лісових насаджень виявлено факт здійснення незаконної (самовільної) порубки 36 дерев на території Козинського лісництва в адміністративних межах Української міської ради Київської області, а саме у виділі 5 кварталу 85 Козинського лісництва виявлено 36 пнів незаконної (самовільної) порубки дерев діаметром від 10 до 70 см породи «сосна, клен», за результатами виявлення вказаних вище незаконних (самовільних) порубок дерев, складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства та протокол огляду місця події. Відповідач звернув увагу, що зазначені акти огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства є лише наслідком дій, спрямованих на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному чи адміністративному провадженні.
Поряд з цим, на думку відповідача, для встановлення судом, чи мало місце правопорушення ДСГП «Ліси України», основним доказом є акт перевірки, в якому зафіксований факт правопорушення, який відповідно до ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» є документом, який фіксує факт проведення планових, позапланових перевірок суб`єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства, зокрема у сфері охорони навколишнього природного середовища. За ствердженням відповідача, акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 01.12.2025 та інші документи, складені державною лісовою охороною, не можуть бути належними та достатніми доказами встановлення факту правопорушення, як наслідок вини та протиправної поведінки відповідача. Відповідач зауважив, що інших доказів на підтвердження правопорушення, за яке нараховано заявлену до стягнення з відповідача шкоду в розмірі 294 597, 42 грн, до суду не надано та матеріали справи не містять. Таким чином, відповідач вважав, що документи, складені лісокористувачем для передачі їх до правоохоронних органів для відкриття на їх підставі кримінальної справи, не можуть бути єдиною підставою для цивільної відповідальності самого підприємства.
Відповідач також заперечив обов`язок постійного лісокористувача, який є державним підприємством та вживав всіх передбачених законодавством заходів щодо охорони лісів, відшкодовувати шкоду, завдану іншими невстановленими особами. Відповідач вважав, що лісові господарства несуть відповідальність лише у разі вчинення ними самими незаконної рубки або у разі допущення ними порушення вимог щодо ведення лісового господарства. Водночас, як зазначив відповідач, він вчасно і в повній мірі здійснював комплекс заходів, спрямованих на охорону та збереження лісів від незаконних рубок відповідно до вимог чинного законодавства. Відповідач вважав, що викладені у позовній заяві обставини, якими прокурор обґрунтовує заявлені позовні вимоги, з урахуванням діючого нормативного регулювання та правових висновків Верховного Суду щодо підстав для покладення майнової відповідальності на учасника господарських відносин, свідчать про відсутність у спірних правовідносинах усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення та, відповідно, про відсутність підстав для задоволення позову у повному обсязі.
З урахуванням усього зазначеного вище, відповідач просив суд у задоволенні позовних вимог заступника керівника Обухівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу, Української міської ради до ДСГП «Ліси України» про стягнення шкоди в сумі 294 597, 42 грн, заподіяної незаконною порубкою дерев, відмовити у повному обсязі.
Враховуючи те, що відзив на позовну заяву поданий до суду із дотриманням строків, встановлених ухвалою суду від 28.07.2026 про відкриття провадження у справі та Господарським процесуальним кодексом України, суд прийняв вказану заяву по суті спору до розгляду та долучив її до матеріалів справи.
Відповідно до ч. 7 ст. 252 ГПК України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.
У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 ГПК України, клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.
Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до змісту наведених у позовній заяві доводів прокурора, Обухівською окружною прокуратурою Київської області при виконанні повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», вивчено інформацію Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - відповідач, ДСГП «Ліси України») та матеріали Філії «Столичний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України», за результатами чого виявлено порушення вимог законодавства у сфері охорони, захисту та раціонального використання лісових ресурсів.
Встановлено, що 29.11.2025 помічником лісничого Козинського лісництва Макарівського надлісництва Філії «Столичний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» Ярошенко В.С. за участю майстра лісу Козинського лісництва Циганка О.О. виявлено факт незаконної порубки лісу у кількості 36 дерев (21 дерево породи сосна та 15 дерев породи клен) у кварталі 85 виділі 5 Козинського лісництва, Макарівського надлісництва, що розташоване в адміністративних межах Української міської ради Київської області.
За результатами виявлення вказаної вище незаконної порубки працівниками Козинського лісництва Філії «Столичний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства № б/н від 01.12.2025 та здійснено розрахунок шкоди, нанесений державі внаслідок скоєння незаконної порубки у кварталі 85 виділі 5 Козинського лісництва.
Відповідно до змісту акта № б/н від 01.12.2025, у результаті порушення, яке полягало у незаконній порубці лісу, заподіяно шкоду на суму 294 597, 42 грн, що розрахована за постановою КМУ № 665 від 23.07.2008 та індексації цін за 2008-2024 рр.
Вказаний вище акт підписано помічником лісничого Козинського лісництва Макарівського надлісництва Філії «Столичний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» Ярошенко В.С. за участю майстра лісу Козинського лісництва Циганка О.О. До акта додано перелікову відомість пнів зрізаних дерев від 29.11.2025 та відомість обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу незаконним вирубуванням дерев і чагарників до ступеня припинення росту від 29.11.2025.
Відповідно до відомості обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу незаконними вирубування дерев і чагарників до ступеня припинення росту у кварталі 85 виділі 5 Козинського лісництва, Макарівського надлісництва Філії «Столичний лісовий офіс», проведеного 29.11.2025 помічником лісничого Ярошенко В.С. згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу» та індексацією цін за 2008-2024 рр., розмір шкоди, заподіяної лісу незаконною порубкою, становить 294 459, 42 грн.
В матеріалах справи наявна польова перелікова відомість пнів зрізаних дерев по Філії «Столичний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» Макарівського надлісництва Козинського лісництва, квартал 85, виділ 5, вид порубки: незаконна порубка лісу від 29.11.2025, складена помічником лісничого Ярошенко В.С. за участю майстра лісу Циганка О.О., яка містить відомості про кількість незаконно зрізаних дерев (36 дерев), їх діаметр, категорію, погоду.
Крім того, прокурор долучив до матеріалів справи графічне зображення місця скоєння незаконної порубки лісу в кварталі 85 виділі 5 Козинського лісництва, Макарівського надлісництва.
На підтвердження вказаних обставин прокурор долучив до позовної заяви копії акта огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства № б/н від 01.12.2025, перелікову відомість пнів зрізаних дерев від 29.11.2025, відомість обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу незаконним вирубуванням дерев і чагарників до ступеня припинення росту від 29.11.2025, графічне зображення місця скоєння незаконної порубки лісу та відомості матеріально-грошової оцінки лісосіки станом на 2025 рік.
Разом з тим, правопорушників або осіб, причетних до незаконних рубок в межах території лісового фонду, уповноваженими особами Філії «Столичний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» не встановлено.
Як зазначив прокурор, Філія «Столичний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» повідомило про скерування листом № 25834/40.1.9-2026 від 03.12.2025 наявних матеріалів до Обухівського РУП ГУНП в Київській області щодо виявлено факту порубки невстановленими особами 36 дерев загальною кубомасою 15 кум. м в межах території лісового фонду.
Однак, згідно з поясненнями прокурора, за результатами опрацювання інформації Обухівського РУП ГУНП в Київській області установлено, що зазначений вище лист до поліції не надходив, на підтвердження чого прокурор долучив до матеріалів справи копію відповіді Обухівського РУП ГУНП в Київській області № 130328-2026 від 26.05.2026.
На підтвердження того, що земельна ділянка, на якій виявлено факт незаконної рубки дерев, відноситься до земель лісогосподарського призначення ДСГП «Ліси України», прокурор долучив до матеріалів справи копію проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство».
Сторони не заперечують обставину того, що факт незаконної порубки 36 дерев у кварталі 85 виділі 5 Козинського лісництва, Макарівського надлісництва було виявлено на території, підпорядкованій Філії «Столичний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України».
Відповідно до п. 3.1 Статуту ДСГП «Ліси України», затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України № 206 від 24.06.2025, підприємство створене з метою, зокрема ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.
Згідно з п. 3.2 Статуту ДСГП «Ліси України», основними напрямами діяльності підприємства зокрема є: - забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу (підп. 3.2.2); - запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарств, а також використання лісових ресурсів і мисливських тварин.
Відповідно до п. 4.8 Статуту ДСГП «Ліси України», підприємство в порядку, встановленому законодавством, цим Статутом та внутрішніми документами має право утворювати на території України та за її межами філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами.
Відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України № 267 від 26.09.2025 «Про перетворення державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого належать державі, та утворення комісії з перетворення підприємства» розпочато процедуру реорганізації ДСГП «Ліси України» шляхом перетворення в акціонерне товариство «Ліси України».
Відповідно до Положення про Філію «Столичний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України», затвердженого наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» № 764 від 04.04.2025 (далі - Положення), Філія «Столичний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» є відокремленим підрозділом юридичної особи - ДСГП «Ліси України». Філія діє від імені підприємства та в його інтересах, здійснює делеговані підприємством функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності підприємства.
Згідно п. 2.1 Положення про Філію, Філія створена з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відновлення лісів.
Відповідно до п. 2.2 Положення про Філію, предметом діяльності філії, серед іншого, є: - забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу (підп. 2.2.2); - запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і мисливських тварин (підп. 2.2.3).
Звертаючись до суду із даним позовом прокурор стверджує, що відповідно до норм законодавства у сфері охорони лісів, зокрема норм Лісового кодексу України, Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» організація і забезпечення охорони та захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок, покладається на постійних лісокористувачів. Таким чином, як зазначив прокурор, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, у тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев на підвідомчих їм територіях.
Прокурор стверджує, що всупереч ст. 19, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України, відповідач не забезпечив охорону і збереження лісу від незаконної рубки.
За доводами прокурора, порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, зокрема незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок на підвідомчих їм територіях, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, згідно тверджень прокурора з посиланням на висновки, викладені у постанові Верхового Суду від 08.07.2025 у справі № 925/556/24, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
Таким чином, прокурор вважає, що обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, у тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.
Отже, як зазначив прокурор, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
При цьому, прокурор з посиланням на висновки, викладені у постановах Верхового Суду від 31.11.2021 у справі № 926/2174/20, від 26.05.2022 у справі № 922/2317/21, також зауважив, що установлення факту здійснення вирубки лісових насаджень на земельних ділянках, які передані у постійне користування лісогосподарських підприємств, у випадку не встановлення осіб, якими здійснено незаконну вирубку таких насаджень, свідчить про неналежне виконання відповідним суб`єктом господарювання взятих на себе зобов`язань щодо забезпечення охорони лісових насаджень від незаконної вирубки, що має наслідком стягнення заподіяних збитків з постійного лісокористувача.
Оскільки, за доводами прокурора, ДСГП «Ліси України» як постійний лісокористувач не дотримався вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустив самовільну порубку на підпорядкованій йому території, не забезпечив збереження не призначених для порубки дерев, не здійснив комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів, незаконних порубок, не запобіг порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, чим заподіяно матеріальну шкоду лісовому фонду України, це є підставою для стягнення з ДСГП «Ліси України» суми завданої шкоди.
Крім того, прокурор послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 9901/93/19, в пункті 88 якої викладено правовий висновок про те, що виходячи з вимог ч. 2 ст. 19, ст.ст. 63 і 86 Лісового кодексу України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17 та від 19.12.2018 у справі 925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами.
З огляду на наведене вище, прокурор стверджує про те, що відповідач як постійний лісокористувач, вина якого полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих йому ділянках із земель лісового фонду, та на виконання вимог чинного законодавства повинен відшкодувати завдані його протиправними діями збитки.
Враховуючи викладене, прокурор стверджує, що внаслідок неналежного виконання працівниками ДСГП «Ліси України» обов`язків по захисту, охороні лісових насаджень від незаконних рубок на підвідомчих такому підприємству ділянках із земель лісового фонду, навколишньому природному середовищу заподіяно збитки у розмірі 294 597, 42 грн, що підтверджується розрахунком розміру шкоди, заподіяної лісу незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту в межах кварталу 85 виділу 5 Козинського лісництва Макарівського надлісництва Філії «Столичний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України».
Прокурором зазначено, що у даному випадку порушення інтересів держави полягають у ненадходженні протягом тривалого часу до спеціального фонду місцевого бюджету Української міської ради грошових стягнень за шкоду, заподіяну державі ДСГП «Ліси України» внаслідок порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, у тому числі лісів, в результаті незаконних порубок дерев в межах території лісового фонду.
Водночас, за доводами прокурора, ні Державна екологічна інспекція Столичного округу як орган державної влади, який здійснює функції щодо додержання вимог природоохоронного законодавства на території Київської області, ні Українська міська рада як орган місцевого самоврядування, до бюджету якого згідно з законодавством України перераховуються кошти за заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища шкоду, належним чином не виконали покладених на них обов`язків щодо захисту відповідних інтересів держави.
Оскільки відповідач у добровільному порядку збитки, завдані навколишньому природному середовищу, не відшкодував, а незаконну порубку вчинено у кварталі 85 виділу 5 Козинського лісництва Макарівського надлісництва Філії «Столичний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України», що розташоване в адміністративних межах Української територіальної громади, у той час як органами, уповноваженими на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, тривалий час не вживаються заходи належного реагування з метою захисту інтересів держави, заступник керівника Обухівської окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу та Української міської ради до ДСГП «Ліси України» про стягнення 294 597, 42 грн шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього середовища.
Щодо наявності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі позивачів, господарським судом враховано наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рн/99, «інтереси держави» є оціночним поняттям, тому прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу та Української міської ради.
Як вказує прокурор у позовній заяві, заступник прокурора Обухівської окружної прокуратури звертається з даним позовом до суду на захист інтересів держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах та органу місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, в порядку ст. 53 ГПК України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку з нездійсненням Державною екологічною інспекцією Столичного округу та Українською міською радою захисту інтересів держави в суді як суб`єктами, до компетенції яких віднесено відповідні повноваження.
Згідно з ч. 4 ст. 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Отже, державні органи та інші суб`єкти владних повноважень зобов`язані вживати (реалізовувати) комплекс організаційно-правових та інших заходів, спрямованих на створення умов для такого захисту прав, в межах визначених законодавством повноважень.
Положеннями ст. 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно з ст. 1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Статтею 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, природних територій та об`єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища, а також дотримання заходів біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об`єктів навколишнього природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі та додержання операторами вимог законодавства у сфері реєстрації викидів та перенесення забруднювачів і відходів.
Відповідно до ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, зокрема, у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
За змістом Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 275 від 19.04.2017, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекпія) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Одними з основних завдань Держекоінспекції є: реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів; здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо: охорони земель, надр; охорони, раціонального використання та відтворення вод і відтворення водних ресурсів.
Функції щодо додержання вимог природоохоронного законодавства на території Київської області покладено на Державну екологічну інспекцію Столичного округу.
Згідно з підп. 5 п. 2 розділу ІІ Положення про Державну екологічну інспекцію Столичного округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 20.02.2023 № 18 «Про затвердження Положення про Державну екологічну інспекції Столичного округу» (далі - Положення), Інспекція в межах своїх повноважень здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, зокрема про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо: - пошкодження дерев і чагарників, знищення або пошкодження лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розплідниках і на плантаціях, природного підросту та самосіву на землях, призначених під відновлення лісу, законності вирубування; - здійснення комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу, застосування пестицидів і агрохімікатів у лісовому господарстві та лісах.
Враховуючи зазначене, Державна екологічна інспекція Столичного округу уповноважена здійснювати державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, національного використання, відтворення та охорони природних ресурсів, а тому є належним позивачем у даній справі.
Наведеним спростовуються твердження відповідача про те, що Державна екологічна інспекція Столичного округу позбавлена можливості щодо пред`явлення до ДСГП «Ліси України» позову про стягнення збитків, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, а тому не є належним позивачем у даній справі.
Крім того, право органів місцевого самоврядування щодо подання позовів про стягнення завданої довкіллю шкоди ґрунтується на приписах ст. 13, 142, 145 Конституції України; ст. 15, 19, 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»; ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
До делегованих повноважень органів місцевого самоврядування згідно з вимогами п. б ч. 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» належить здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.
Статтею 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем в судах загальної юрисдикції, зокрема звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами (ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Статтею 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються Державний, Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища. Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються у складі бюджету Автономної Республіки Крим та відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок: а) частини екологічного податку згідно із законом; б) частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством; в) цільових та інших добровільних внесків підприємств, установ, організацій та громадян.
Згідно ч. 6 ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» кошти місцевих, Автономної Республіки Крим і Державного фондів охорони навколишнього природного середовища можуть використовуватися тільки для фінансового забезпечення здійснення природоохоронних заходів, включаючи захист від шкідливої дії вод сільських населених пунктів та сільськогосподарських угідь, ресурсозберігаючих заходів, у тому числі наукових досліджень з цих питань, ведення державного кадастру територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а також заходів для зниження забруднення навколишнього природного середовища та дотримання екологічних нормативів і нормативів екологічної безпеки, для зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров`я населення.
Оскільки порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища відбулось в межах Української територіальної громади, платежі щодо відшкодування завданої навколишньому природному середовищу шкоди зараховуються на спеціальний рахунок селищної ради відповідно до ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».
Як було зазначено судом вище, відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладено обов`язок представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначила, що відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 в справі № 924/1256/17 підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від такого органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 01.11.2018 у справі № 910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18).
Звертаючись до суду з позовною заявою, прокурор, по-перше, реалізує конституційну функцію представництва інтересів держави в суді. При цьому прокурор є особливим суб`єктом господарського процесу і його участь у господарському судочинстві викликана необхідністю виконання функції представництва інтересів держави у випадках, передбачених законом (ст. 131-1 Конституції України, ст. 53 ГПК України, ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру»). По-друге, з викладеного вбачається, що органами, уповноваженим на захист цих інтересів держави у зв`язку з виявленим порушенням, не вжито жодних заходів, спрямованих на усунення наслідків правопорушення та стягнення спричинених збитків із відповідача.
Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Таким чином, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган.
Обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави в суді, прокурор посилається на те, що ні Державна екологічна інспекція Столичного округу як орган державної влади, який здійснює функції щодо додержання вимог природоохоронного законодавства на території Київської області, ні Українська міська рада як орган місцевого самоврядування, до бюджету якого згідно з законодавством України перераховуються кошти за заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища шкоду, належним чином не виконали покладених на них обов`язків щодо захисту відповідних інтересів держави.
Суд встановив, що Обухівською окружною прокуратурою було скеровано на адресу Державної екологічної інспекції Столичного округу лист № 56-4400ВИХ-26 від 15.06.2026 та на адресу Української міської ради лист № 56-4399ВИХ-26 від 15.06.2026, в яких прокуратура повідомила останніх про порушення інтересів держави внаслідок порушення вимог лісового законодавства, а також про наявність підстав для представництва інтересів держави в суді для стягнення завданої шкоди. Листами прокуратура просила позивачів у строк до 26.06.2026 повідомити інформацію про вжиті заходи щодо належного реагування та стягнення збитків, завданих навколишньому природному середовищу незаконною порубкою 36 дерев у кварталі 85 виділі 5 Козинського лісництва, Макарівського надлісництва Філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» розміром 294 597, 42 грн, або повідомити прокуратуру про причини, що перешкоджають захисту інтересів держави.
Державною екологічною інспекцією Столичного округу, у відповідь на запит прокуратури, було направлено лист № 9/6/2-21/2027 від 16.06.2026, в якому повідомлено прокуратуру, що Державною екологічною інспекцією Столичного округу заходи щодо стягнення збитків не вживались. Проте, у листі зазначено, що Інспекція не заперечує щодо пред`явлення прокуратурою позову в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу до ДП «Ліси України» про відшкодування шкоди у розмірі 294 597, 42 грн, завданої навколишньому природному середовищу незаконною порубкою дерев у виділі 5 кварталу 85 Козинського лісництва, Макарівського надлісництва Філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України».
В той же час, як зазначив прокурор, станом на час подання вказаного позову до суду відповідь від Української міської ради не надійшов.
Крім того, згідно з поясненнями прокурора, моніторингом Єдиного державного реєстру судових рішень установлено, що Українською міською радою Київської області до суду не пред`являвся позов щодо стягнення з ДП «Ліси України» шкоди, завданої порубкою дерев у виділі 5 кварталу 85 Козинського лісництва Макарівського надлісництва філії «Столичний лісовий офіс» на суму 294 597, 42 грн.
Відтак, матеріалами справи підтверджується, що прокурор, який звернувся до суду із даним позовом, виконав обов`язок попереднього повідомлення позивачів відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Разом з цим, з наведеного вбачається, що ні Державна екологічна інспекція Столичного округу, ні Українська міська рада належним чином не виконали покладених на них обов`язків щодо захисту відповідних інтересів держави, не вжили жодних заходів реагування у зв`язку із порушеним правом держави, що свідчить про бездіяльність позивачів щодо здійснення останніми захисту інтересів держави.
У подальшому, Обухівською окружною прокуратурою скеровано на адресу позивачів лист № 56-5254ВИХ-26 від 20.07.2026, яким відповідно до вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомлено останніх про пред`явлення заступником керівника Обухівської окружної прокуратури позовної заяви до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу та Української міської ради до ДСГП «Ліси України» про стягнення шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев в сумі 294 597, 42 грн.
Враховуючи, що Державною екологічною інспекцією Столичного округу та Українською міською радою не вжито заходів щодо подання до суду відповідної позовної заяви, заступник керівника Обухівської окружної прокуратури за наявності достатніх правових підстав звернувся із даним позовом до суду на захист інтересів держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції держави у спірних правовідносинах в порядку ч. 3 ст. 53 ГПК України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку з нездійсненням позивачами як суб`єктами, до компетенції яких віднесено відповідні повноваження, захисту інтересів держави в суді.
Отже, прокурор, звертаючись з позовом у цій справі обґрунтував, у чому полягають інтереси держави та необхідність їх захисту, вірно визначив органи, які мають компетенцію захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, підтвердив бездіяльність таких органів та дотримався процедури, передбаченої ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
З огляду на те, що інтереси держави до цього часу залишаються не захищеними, а позивачами допущено бездіяльність, суд дійшов висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.
За наведених обставин, доводи відповідача про відсутність визначених Законом України «Про прокуратуру» обставин для здійснення представництва в суді законних інтересів держави відхиляються судом, оскільки спростовуються наведеними в позові обґрунтуваннями прокурора, що відповідають вимогам ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та положенням ст. 53 ГПК України.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природною середовища», державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Згідно з ч. 1 ст. 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов`язкових екологічних вимог.
Відповідно до ст. 1 ЛК України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають та незалежно від права власності на них становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Згідно з ст. 16, 17 ЛК України, право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
Частиною 2 ст. 19 ЛК України визначено, що обов`язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.
Статтею 63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 ЛК України, організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.
Статтею 89 ЛК України визначено, що охорону і захист лісів на території України здійснює, зокрема лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів.
Статтею 90 ЛК України передбачено, що основними завданнями державної лісової охорони є: - здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; - забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.
Статтею 93 Кодексу передбачені завдання контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів. Зокрема, такими завданнями є запобігання порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 105 ЛК України, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні, зокрема, у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Згідно з ст. 107 ЛК України, підприємства, установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Таким чином, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.
Системний аналіз положень ст. 86, 105, 107 ЛК України дає підстави для висновку про те, що у випадку порушення вимог щодо організації охорони і захисту лісів, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, а також передбачено, що підприємства, установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь визначає Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища».
Відповідно до пп. в), і) ст. 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», основними принципами охорони навколишнього природного середовища, зокрема є: - запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; - компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Згідно з ч. 1 ст. 41, ст. 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.
Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Відтак, порубка дерев визнається незаконною, якщо вчинена: без відповідного дозволу; за дозволом, виданим із порушенням чинного законодавства; до початку чи після закінчення установлених у дозволі строків; не на призначених ділянках чи понад установлену кількість; не тих порід дерев, які визначені в дозволі; порід, вирубку яких заборонено.
Частиною 2 ст. 40 Закону України «Про рослинний світ» встановлено, що відповідальність за порушення законодавства про рослинний світ несуть особи, винні, зокрема, у протиправному знищенні або пошкодженні об`єктів рослинного світу.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; вини заподіювача шкоди. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
У деліктних правовідносинах на позивача (у даному випадку прокурора) покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Зі свого боку відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди. Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння особи, яка завдала шкоду (цивільне правопорушення).
Винне діяння - це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження).
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність тотожна дії за своїми соціальними та юридичними властивостями, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).
Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача (у даному випадку прокурора) покладається обов`язок довести належними та допустимими доказами факт заподіяння шкоди та її розмір, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та наявність причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою, тоді як відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні відповідної шкоди.
Питання про наявність або відсутність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом через оцінку усіх фактичних обставин справи.
Водночас, цивільне законодавство у деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 910/4676/19.
Як було встановлено судом вище, 29.11.2025 працівниками державної лісової охорони Філії «Столичний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» Ярошенко В.С. за участю майстра лісу Козинського лісництва Циганка О.О. виявлено факт незаконної порубки лісу у кількості 36 дерев (21 дерево породи сосна та 15 дерев породи клен) у кварталі 85 виділі 5 Козинського лісництва, Макарівського надлісництва, що розташоване в адміністративних межах Української міської ради Київської області, за результатами чого складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства № б/н від 01.12.2025 та здійснено розрахунок шкоди, нанесений державі внаслідок скоєння незаконної порубки у кварталі 85 виділі 5 Козинського лісництва та здійснено обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу незаконними вирубування дерев і чагарників до ступеня припинення росту у кварталі 85 виділі 5 Козинського лісництва Макарівського надлісництва Філії «Столичний лісовий офіс».
Вказаний вище акт підписано помічником лісничого Козинського лісництва Макарівського надлісництва Філії «Столичний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» Ярошенко В.С. за участю майстра лісу Козинського лісництва Циганка О.О. До акта додано перелікову відомість пнів зрізаних дерев від 29.11.2025 та відомість обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу незаконним вирубуванням дерев і чагарників до ступеня припинення росту від 29.11.2025.
Відповідач протягом розгляду справи не заперечував того факту, що саме він є постійним лісокористувачем земельної ділянки, на якій його уповноваженими працівниками виявлено факт незаконної вирубки дерев та складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства № б/н від 01.12.2025.
Сторони також не заперечують обставину того, що квартал 85 виділу 5 Козинського лісництва Макарівського надлісництва знаходиться в межах земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні ДСГП «Ліси України», а також не заперечують обставину того, що квартал 85 виділу 5 Козинського лісництва Макарівського надлісництва розташований в адміністративних межах Української територіальної громади Обухівського району Київської області.
Нормами чинного законодавства, зокрема ЛК України та Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» унормовано, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних порубок та інших пошкоджень, покладається саме на постійних лісокористувачів.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
Обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.
Отже, факт незабезпечення лісокористувачем (відповідачем) охорони і збереження закріплених за ним лісів підтверджується матеріалами справи.
Цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення достатніх дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами. Аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 906/133/18 від 09.12.2019, № 1909/976/17 від 09.08.2018, постановах Верховного Суду у справі № 920/1293/16 від 20.08.2018, у справі № 917/1261/17 від 23.08.2018, у справі № 925/382/17 від 19.09.2018, у справі № 909/1111/16 від 27.03.2018 та у справі № 920/1106/17 від 20.02.2020.
У пункті 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 9901/93/19 відображено правову позицію, відповідно до якої виходячи з вимог ч. 2 ст. 19, ст. 63 і 86 Лісового кодексу України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17 та від 19.12.2018 у справі № 925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами.
У постанові Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17 визначено, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів, а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов`язків. Тобто проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев невстановленими особами.
Судом встановлено вище, що 29.11.2025 на земельній ділянці (квартал 85 виділу 5 Козинського лісництва Макарівського надлісництва), яка перебуває у користуванні ДСГП «Ліси України», виявлено факт незаконної порубки 21 дерева породи сосна та 15 дерев породи клен, що підтверджується актом огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства № б/н від 01.12.2025, складеним помічником лісничого Козинського лісництва Макарівського надлісництва Філії «Столичний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» Ярошенко В.С. за участю майстра лісу Козинського лісництва Циганка О.О. Акт підписаний представниками відповідача без зауважень та заперечень.
Відповідно до змісту акта № б/н від 01.12.2025, у результаті порушення, яке полягало у незаконній порубці лісу, заподіяно шкоду на суму 294 597, 42 грн, що розрахована за постановою КМУ № 665 від 23.07.2008 та індексації цін за 2008-2024 рр.
У той же час в таблиці акта № б/н від 01.12.2025 вказано про вид правопорушення: незаконна порубка лісу; перелікова відомість додається; кількість дерев (чагарників) 36; маса дерев 15 куб. м; таксова вартість дерев складає 138, 00 грн; розмір шкоди складає 294 459, 42 грн.
В матеріалах справи наявна польова перелікова відомість пнів зрізаних дерев по Філії «Столичний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» Макарівського надлісництва Козинського лісництва, квартал 85, виділ 5, вид порубки: незаконна порубка лісу від 29.11.2025, складена помічником лісничого Ярошенко В.С. за участю майстра лісу Циганка О.О., яка містить відомості про кількість незаконно зрізаних дерев (36 дерев), їх діаметр, категорію, погоду.
Відповідно до відомості обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу незаконними вирубування дерев і чагарників до ступеня припинення росту у кварталі 85 виділі 5 Козинського лісництва, Макарівського надлісництва Філії «Столичний лісовий офіс», проведеного 29.11.2025 помічником лісничого Ярошенко В.С. згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу» та індексацією цін за 2008-2024 рр., розмір шкоди, заподіяної лісу незаконною порубкою становить 294 459, 42 грн.
Вказана відомість обчислення розміру шкоди складена та підписана помічником лісничого Козинського лісництва Макарівського надлісництва Філії «Столичний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» Ярошенко В.С.
Статтею 89 ЛК України встановлено, що охорону і захист лісів на території України здійснюють державна лісова охорона, яка діє у складі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства та підприємств, установ і організацій, що належать до сфери їх управління; лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів. Державна лісова охорона має статус правоохоронного органу.
Відповідно до Положення про державну лісову охорону, лісову охорону інших лісокористувачів та власників лісів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 976 від 16.09.2009, лісничий та майстер лісу відносяться до посадових осіб державної лісової охорони.
Відповідно до п. 2.5 Інструкції з оформлення органами Державного комітету лісового господарства України матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Державного комітету лісового господарства України № 262 від 31.08.2010, у разі якщо виявлено факт порушення лісового законодавства, однак особу порушника встановити неможливо (порушник вчинив правопорушення і зник з місця події), посадовою особою органу лісового господарства складається акт огляду місця вчинення порушення лісового законодавства. Складений акт протягом трьох днів з моменту виявлення правопорушення направляється до органу внутрішніх справ за місцем вчинення правопорушення для встановлення особи порушника. Виявлені при цьому незаконно добуті лісові ресурси вилучаються, про що зазначається в акті.
Отже, актом огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства, складений посадовими особами органу лісового господарства, до яких відноситься відповідач, є належним та допустимим доказом в розумінні ст. 76, 77 ГПК України підтвердження факту вчинення порушення лісового законодавства, у зв`язку із чим твердження відповідача про відсутність в матеріалах справи належних доказів безпідставні.
Суд також враховує, що у постанові від 24.02.2021 у справі № 906/366/20 Верховний Суд дійшов висновків про те, що матеріали перевірки, за результатом яких встановлено лісопорушення працівниками лісокористувача, є достатніми та належними доказами.
Крім того, Верховний Суд у пункті 63 постанови від 12.09.2024 у справі № 907/181/22 зазначив, що такий доказ як акт перевірки Державної екологічної інспекції сам по собі не може бути єдиним чи вичерпним доказом підтвердження правопорушення природоохоронного законодавства. Подані сторонами докази, на підтвердження своїх вимог та заперечень, мають бути оцінені судами як окремо кожен так і в їх сукупності. Крім того, відсутність акта не може бути єдиною підставою для відмови в позові, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи доведеності наявності складу цивільного правопорушення у діях лісокористувача щодо незабезпечення ним охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допущення самовільної вирубки лісу та наявності підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності.
Суд враховує, що перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» не проводилась.
Водночас, суд зазначає, що зі змісту акта огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства № б/н від 01.12.2025, складеного уповноваженими представниками відповідача відповідно до Інструкції з оформлення органами Державного комітету лісового господарства України матеріалів про адміністративні правопорушення, перелікової відомості пнів зрізаних дерев та відомості обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу незаконним вирубуванням дерев і чагарників до ступеня припинення росту можна встановити обставини незаконної рубки дерев на підвідомчій відповідачу території, а також розмір завданої шкоди.
Наведеним вище спростовуються твердження відповідача про те, що належним доказом виявлених порушень вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища є акт перевірки Державної екологічної інспекції, проте вказаний орган не проводив планової чи позапланової перевірки у межах кварталу 85, виділу 5 Козинського лісництва, що розташоване в адміністративних межах Української територіальної громади, а документи, складені лісокористувачем для передачі їх до правоохоронних органів для відкриття на їх підставі кримінальної справи, не можуть бути єдиною підставою для цивільної відповідальності самого підприємства.
З урахуванням зазначеного вище, суд дійшов висновку, що акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства № б/н від 01.12.2025 та вказані в ньому розрахунки завданих збитків, проведені згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008, є належними та допустимими доказами вчинення протиправного діяння у вигляді незаконної вирубки лісу.
З огляду на наведене, суд відхиляє посилання відповідача на обставину того, що перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» не проводилась, а в матеріалах справи відсутній акт Державної екологічної інспекції.
Відповідно до п. 3.1 Статуту ДСГП «Ліси України», затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України № 206 від 24.06.2025, підприємство створене з метою, зокрема ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.
Згідно з п. 3.2 Статуту ДСГП «Ліси України», основними напрямами діяльності підприємства зокрема є: - забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу (підп. 3.2.2); - запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарств, а також використання лісових ресурсів і мисливських тварин.
Отже, одним з основних предметів діяльності ДСГП «Ліси України» є забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.
Викладене свідчить про те, що відповідач здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду підприємства.
Суд дослідив посилання відповідача стосовно того, що позовні вимоги не містять доказів, які вказували на неправомірність поведінки відповідача та не вказують, які саме дії відповідач повинен був вчинити відповідно до вимог ведення лісового господарства з метою забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок, однак їх не вчинив, доказів невчинення таких дій відповідачем до суду надано не було.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частиною 1 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд наголошує на тому, що відповідачем до відзиву на позовну заяву не долучено жодного належного та допустимого доказу на підтвердження вчинення ДСГП «Ліси Україна» (його філією) як постійним лісокористувачем заходів з організації належної охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду підприємства (зокрема створення рейдових бригад для оперативного реагування на порушення лісового законодавства, графіків виїзду мобільних груп працівників Філії, вжиття заходів із запобігання та виявлення порушень лісового законодавства, проведення лісових обходів, обстеження дільниць уповноваженими працівниками відповідача на предмет виявлення та попередження незаконних рубок та інших правопорушень, патрулювання кварталів тощо).
Разом з цим, суд зазначає, що факт вчинення вказаного правопорушення природоохоронного законодавства, за наслідками якого було складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового господарства № б/н 01.12.2025, свідчить про те, що відповідачем як постійним лісокористувачем земельної ділянки в кварталі 85 виділу 5 Козинського лісництва не було вжито належних та достатніх заходів, які б змогли забезпечити збереження лісу та попередити випадок порушення лісового законодавства у сфері охорони, захисту та відтворення лісів, зокрема незаконної вирубки лісу.
Встановлені судом обставини підтверджують, що відповідач мав можливість і повинен був здійснювати належний комплекс заходів з контролю за спірною територією, де виявлено незаконну вирубку, проте не здійснював належних заходів охорони лісу.
Факт виявлення незаконної рубки лісу та відсутність безпосередньо у відповідача як особи, зобов`язаної здійснювати контроль за збереженням лісів, будь-якої інформації з приводу даного факту та своєчасного його виявлення свідчить про наявність вини відповідача щодо неналежної охорони лісу (бездіяльність), внаслідок чого скоєно незаконне вирубування лісу (схожий правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 906/366/20).
Суд наголошує на тому, що відповідач здійснює свою господарську діяльність як постійний лісокористувач, має можливість належним чином здійснювати охорону і захист лісу постійно. При цьому, до суду не подано доказів того, що відповідач не здійснював свою господарську чи будь-яку іншу діяльність напередодні виявлення незаконної рубки лісу.
Окремо суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 4 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» одним із принципів охорони навколишнього природного середовища є запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища. Тобто, такі заходи покликані усувати будь-які можливості незаконного впливу іншими особами на природній фонд та запобігати вчиненню цих порушень - в першу чергу. Лише потім завданнями охорони навколишнього природного середовища постає вчинення дій щодо зупинення виявлених порушень та запобігання їх продовження.
При цьому, суд зауважує, виявлення працівниками відповідача незаконної порубки дерев на території Козинського лісництва Філії «Столичний лісовий офіс», складення акта огляду місця правопорушення та обчислення завданої шкоди жодним чином не впливає на дотримання відповідачем як постійним лісокористувачем, визначеного законодавством та положенням обов`язку з забезпечення охорони лісів від незаконних рубок, чого відповідачем дотримано не було.
Відповідачем не надано жодних доказів відсутності його вини та вчинення ним належних та достатніх дій, спрямованих на збереження та охорону лісів та недопущення самовільної рубки лісу.
Наведене в сукупності свідчить про те, що відповідач як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев (збитки). Настання цих збитків стало прямим наслідком неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань, встановлених законодавством, що безумовно свідчить про причинно-наслідковий зв`язок, між протиправною поведінкою та шкодою, що завдана навколишньому природному середовищу у вигляді порубки дерев.
Відтак, наведені вище обставини у їх сукупності є належним підтвердженням протиправної поведінки відповідача, яка полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій відповідачу території, чим спростовуються аргументи відповідача з приводу того, що прокурором не визначено та не доведено, які конкретні дії, виконання яких покладено на відповідача законом, не були ним вчинені щоб запобігти незаконній порубці лісу.
За наведених обставин доводи відповідача стосовно відсутності правових підстав у відповідача для відшкодування шкоди відхиляються судом, оскільки факт вчинення відповідного правопорушення свідчить про те, що вчинені відповідачем заходи не були достатніми і не змогли забезпечити збереження ним лісу.
Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо).
У спірних правовідносинах шкода це не тільки обов`язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду та упущену вигоду).
Як зазначалося судом вище, на підтвердження розміру шкоди, завданої внаслідок незаконної вирубки дерев, прокурор долучив до позовної заяви відомість обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу незаконними вирубування дерев і чагарників до ступеня припинення росту у кварталі 85 виділі 5 Козинського лісництва, Макарівського надлісництва Філії «Столичний лісовий офіс», проведеного 29.11.2025 помічником лісничого ОСОБА_1 згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008, відповідно до якого шкода, заподіяна внаслідок незаконної вирубки дерев, розрахована за кожне дерево (сиро ростуче, сухостійне), з урахуванням діаметру пня в корі, породи та їх таксової вартості на 2025 рік.
Всього розмір шкоди, завданий незаконною рубкою 36 дерев, відповідно до змісту відомості обчислення розміру шкоди, складає 294 459, 42 грн.
Відповідно до змісту акта № б/н від 01.12.2025, у результаті порушення, яке полягало у незаконній порубці лісу, заподіяно шкоду на суму 294 597, 42 грн, що розрахована за постановою КМУ № 665 від 23.07.2008 та індексації цін за 2008-2024 рр.
У той же час в таблиці акта № б/н від 01.12.2025 вказано про вид правопорушення: незаконна порубка лісу; перелікова відомість додається; кількість дерев (чагарників) 36; маса дерев 15 куб. м; таксова вартість дерев складає 138, 00 грн; розмір шкоди складає 294 459, 42 грн.
На підтвердження розміру таксової вартості незаконно зрубаних 36 дерев прокурор долучив до матеріалів справи підсумкову відомість матеріально-грошової оцінки лісосіки на 2025 рік.
Отже, загальна сума шкоди з урахуванням таксової вартості дерев складає 294 597, 42 грн (294459,42 грн шкоди + 138,00 грн таксової вартості дерев), яку прокурор заявив до стягнення з відповідача.
Згідно з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу» починаючи з 1 січня 2009 року проводиться індексація затверджених цією постановою такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами.
Разом з цим, суд зазначає, що включення таксової вартості до суми шкоди не передбачено додатком № 1 до постанови Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу», у зв`язку із чим суд вважає обґрунтованим заявлення прокурором до стягнення з відповідача 294 459, 42 грн шкоди без урахування таксової вартості дерев в сумі 138, 00 грн.
Суд наголошує на тому, що обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу незаконними вирубування дерев і чагарників до ступеня припинення росту виконане самим відповідачем, а наявна в матеріалах справи відомість обчислення розміру шкоди підписана уповноваженим представником відповідача без будь-яких зауважень та заперечень, а тому є належним доказом розміру заподіяної шкоди у даній справі. Котррозрахунку розміру шкоди, завданої внаслідок незаконної вирубки лісу, відповідачем до суду не надано, наявний в матеріалах справи розрахунок не спростовано.
Наступним елементом складу цивільного правопорушення є причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Суд зазначає, що відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення належних та достатніх дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування дерев (нанесення збитків). Вказана обставина відповідачем не спростована.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що саме внаслідок бездіяльності працівників відповідача стало можливим і відбулось вирубування дерев та заподіяна шкода, що свідчить про наявність такого елементу складу цивільного правопорушення як причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою.
Щодо такого елементу складу цивільного правопорушення як вина суд зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
Зважаючи на усвідомлення відповідачем ризику здійснення незаконної вирубки дерев, суд вважає, що відповідач передбачав можливість настання шкідливих наслідків, здійснюючи заходи по організації охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду підприємства, однак факт вчинення вказаного правопорушення свідчить про неналежність та недостатність таких заходів щодо забезпечення збереження лісу відповідачем та про наявність відповідної вини.
Відповідачем не надано жодних доказів відсутності його вини та вчинення ним дій, спрямованих на збереження та охорону лісів та недопущення самовільної рубки лісу. Матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про неможливість виконання відповідачем покладених на нього обов`язків з охорони лісу, зокрема під час воєнного стану.
За наведених обставин, прокурором доведена наявність вини відповідача у незабезпеченні охорони та збереженні лісових насаджень від незаконних рубок із земель лісового фонду на підвідомчій йому території.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1166, ст. 1172 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
Як було зазначено судом вище, нормами чинного законодавства, зокрема ЛК України та Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» унормовано, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема від незаконних порубок та інших пошкоджень, покладається саме на постійних лісокористувачів.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
Обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. При цьому, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (аналогічний висновок міститься у постановах Верхового Суду від 18.05.2023 у справі № 914/669/22, від 24.01.2024 у справі № 907/449/22, від 09.08.2018 у справі № 909/976/17).
Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення належних та достатніх дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Наведеним вище спростовуються заперечення відповідача стосовно обов`язку постійного лісокористувача, який є державним підприємством, відшкодовувати шкоду, завдану іншими невстановленими особами.
Враховуючи все наведене у сукупності, судом встановлено та матеріалами справи підтверджується склад цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка відповідача, яка виражається в неналежному виконанні своїх обов`язків щодо охорони та захисту лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду; розмір шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, розрахований уповноваженою особою відповідача відповідно до чинних такс, затверджених постановою КМУ № 665 від 23.07.2008; безпосередній причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою відповідача, оскільки шкода виступає об`єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання природоохоронного законодавства; вина відповідача полягає в протиправній бездіяльності та неперешкоджанні його посадовими особами незаконному вирубуванню лісових насаджень та порушенню природно-заповідного режиму; наявність вини відповідач не спростував.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги зазначених вище правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені прокурором, не спростував, з урахуванням доведення прокурором усіх елементів складу цивільного правопорушення для настання цивільно-правової відповідальності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ДСГП «Ліси України» 294 459, 42 грн шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Вирішуючи питання розподілу стягуваної шкоди, суд зазначає таке.
Прокурор в позові просить стягнути всю суму завданої шкоди на користь Димерської селищної ради, оскільки факт незаконної вирубки лісу було виявлено у адміністративних межах Димерської територіальної громади Вишгородського району Київської області.
Згідно з ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та п. 7 ч. 3 ст. 29, п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України, грошові стягнення за шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, зараховуються до спецфондів Державного, обласних та місцевих (сільського, селищного, міського) бюджетів за місцем скоєння правопорушення. При цьому джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, а до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, у тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.
Водночас за змістом п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 15.04.2015, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку: забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, зокрема здійснює розподіл бюджетних коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, між місцевими бюджетами, а також між загальним та спеціальним фондами бюджету відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і їх перерахування відповідно до законодавства.
Отже, функції з розподілу коштів після їх зарахування на спеціальний рахунок віднесено до повноважень Державної казначейської служби, яка наділена усіма необхідними повноваженнями для здійснення такого розподілу між державним та місцевими бюджетами.
Оскільки незаконну порубку вчинено в адміністративних межах Української територіальної громади Київської області, заподіяна шкода підлягає стягненню за місцем заподіяння шкоди відповідно до ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» на один казначейський рахунок спеціального фонду за реквізитами рахунку міської ради згідно з кодом бюджетної класифікації, у даному випадку це «грошові стягнення за шкоду заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, внаслідок господарської та іншої діяльності», код класифікації доходів 24062100.
Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу досліджені судом, однак залишені без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують вищенаведених висновків суду.
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь прокуратури підлягає стягненню судовий збір в сумі 3 533, 51 грн.
В И Р І Ш И В:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (місцезнаходження: вул. Шота Руставелі, 9А, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 44768034) на користь держави в особі Української міської ради (місцезнаходження: площа Шевченка, буд. 1, м. Українка, Обухівський р-н, Київська обл., 08720; код ЄДРПОУ 35161509) на рахунок: [рахунок приховано], отримувач: ГУК у Київській області/Українська міська рада/24062100, ЄДРПОУ отримувача 37955989, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП) МФО банку: 899998, код та призначення платежу: 24062100 «грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності» 294 459, 42 грн шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього середовища.
3. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (місцезнаходження: вул. Шота Руставелі, 9А, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 44768034) на користь Київської обласної прокуратури (місцезнаходження: бульвар Лесі Українки, 27/2, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 02909996) 3 533, 51 грн судового збору.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 07.10.2026.
Суддя Л.В. Сокуренко