УХВАЛА
05 жовтня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/5942/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С.В. головуючий (доповідач), Кібенко О.Р., Студенець В.І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Аструм Холд"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2026 (головуючий суддя - Коробенко Г.П., судді: Тарасенко К.В., Михальська Ю.Б.) та рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 (суддя Ягічева Н.І.)
у справі №910/5942/25
за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аструм Холд"
про стягнення 373 929,12 грн,
ВСТАНОВИВ:
Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі за текстом також - ПрАТ "АК "Київводоканал") звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аструм Холд" (далі за текстом також - ТОВ "Аструм Холд") про стягнення грошових коштів за скид стічних вод без умов на скид стічних вод у розмірі 373 929,12 грн.
Господарський суд міста Києва рішенням від 16.04.2026 у справі №910/5942/25, яке Північний апеляційний господарський суд залишив без змін постановою від 02.09.2026, позов задовольнив повністю. Стягнув з ТОВ "Аструм Холд" на користь ПрАТ "АК "Київводоканал" грошові кошти за скид стічних вод без умов на скид стічних вод у розмірі 373 929,12 грн та 4 487,16 грн - витрат по сплаті судового збору.
ТОВ "Аструм Холд" звернулось 16.09.2026 через підсистему "Електронний суд" до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 у справі №910/5942/25.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2026 для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: Бакуліна С.В. головуючий, Кібенко О.Р., Студенець В.І.
Перевіривши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
За приписами пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів на загальну суму 373 929,12 грн, що становить менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Колегія суддів звертає увагу скаржника, що у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК унормовано випадки, за умови доведення скаржником наявності яких наведенням відповідних цим випадкам обставин, судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, може бути предметом касаційного оскарження.
Підставою касаційного оскарження вищезазначених судових рішень ТОВ "Аструм Холд" вказує те, що питання застосування статті 90 ГПК "Письмове опитування учасників справи як свідків" має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК), а рішення Верховного Суду щодо можливості застосування статті 90 ГПК у спосіб, що було здійснено судом першої інстанції у цій справі, наразі відсутнє (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК); суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (підпункт "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК).
Крім того, скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень застосували норми права без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК).
Посилання скаржника на обставини, які, на його думку, доводять випадки, зазначені у підпунктах "а" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК, за оцінкою Верховного Суду не підтверджують наявності цих випадків.
Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
При цьому, фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 10.01.2024 у справі №905/1840/21 зазначала, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Також в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів: (1)кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; (2)якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Крім того, для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему та стосуються питання права, вирішення якого необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати певні ознаки, зокрема, немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому.
Втім, касаційна скарга ТОВ "Аструм Холд" не містить належних доводів, які б свідчили про те, що ця справа містить виключну правову проблему, а касаційна скарга стосується питання права, вирішення якого необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики; не містить доказів якісного та кількісного виміру наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики та належні обґрунтування, які би дозволили дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як такі, що мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; в касаційній скарзі відсутнє посилання на наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним. Незгода із судовим рішенням не свідчить про винятковість справи, як і не може вказувати на таку обставину як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання відповідних наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача або відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Що стосується обґрунтування випадку, передбаченого підпунктом "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК, то скаржник зазначає про те, що суд першої інстанції помилково відніс цю справу до категорії малозначних, оскільки сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2025 році становили 302 800 грн, в той час як предметом розгляду справи є стягнення коштів за скид стічних вод без умов на скид стічних вод у сумі 373 929,12 грн.
Згідно з приписами частини п`ятої статті 12 ГПК малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
В ухвалі від 15.05.2025 про відкриття провадження у справі №910/5942/25 (текст розміщено у Єдиному державному реєстрі судових рішень), Господарський суд міста Києва у тексті навів пункт 1 частини п`ятої статті 12 ГПК, зазначивши, що малозначними справами є, зокрема, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, після чого (без обґрунтування посиланням на розрахунок) за текстом зазначив, що справа є малозначною, пославшись вже на частину п`яту статті 12 ГПК в цілому, без уточнення, що така є малазначною виходячи саме і лише з ціни позову. Про таке свідчить узагальнюючий висновок суду в цій ухвалі, відповідно до якого останній прийняв до уваги як ціну позову, так і характер спірних правовідносин, предмет доказування та відсутність клопотання про розгляд справи з викликом сторін (частина п`ята статті 252 ГПК), що відповідачем не спростовано.
В касаційній скарзі не наведено доводів, які б підтверджували, що ця справа є складною і суд помилково відніс її до малозначних на підставі пункту 2 частини п`ятої статті 12 ГПК. Крім того у суді апеляційної інстанції справа розглядалась у загальному провадженні з викликом сторін у судовому засіданні.
Отже за оцінкою Суду скаржником не доведено, що судові рішення у цій справі можуть буть бути предметом касаційного оскарження згідно підпункту "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що посилання у касаційній скарзі на пункти 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК не є доводами, які у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадків, які дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
За змістом статті 7 ГПК правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами.
На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення одної з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.
З огляду на відсутність належного обґрунтування наявності обставин, передбачених підпунктами "а" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Аструм Холд" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 у справі №910/5942/25 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК, оскільки вона подана на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 163, 234, 235, 287, 293 ГПК, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аструм Холд" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 у справі №910/5942/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий С. В. Бакуліна
Судді О. Р. Кібенко
В. І. Студенець