УХВАЛА
07 жовтня 2026 року
м. Київ
cправа № 917/578/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Баранця О. М. - головуючого, Бакуліної С.В., Кролевець О. А.
розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Полтавагаз"
на рішення Господарського суду Полтавської області
у складі судді Семчук О.С.
від 09.06.2026
на постанову Східного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Васильєв Є.О., Істоміна О.А., Склярук О.І.,
від 10.09.2026 (повний текст складено 10.09.2026)
у справі за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Полтавагаз"
до Фермерського господарства "Мрія"
про стягнення 143 171,23 грн збитків
ВСТАНОВИВ:
Позов було подано про стягнення 143 171,23 грн збитків, завданих пошкодженням газопроводу високого тиску.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.06.2026, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2026 у справі № 917/578/26, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
24.09.2026 Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Полтавагаз" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Полтавської області від 09.06.2026 та на постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2026 у справі №917/578/26 та просило ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, а також просило стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.
Склад колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду визначено відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2026 (головуючий суддя - Баранець О.М., судді Бакуліна С.В., Кролевець О.А.).
Перевіривши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Полтавагаз", колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою слід відмовити, з огляду на таке.
Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Відтак, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Отже, у Верховного Суду є право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у ч. 1 ст. 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями ст. 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
Разом з тим передбачені пп. "а"-"г" п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України випадки касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є виключенням із загального правила і відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Згідно з частиною п`ятою статті 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно із частиною 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Верховний Суд установив, що Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Полтавагаз" звернулося з позовом до суду цій справі у 2026 році.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2026 встановлено в розмірі 3 328,00 грн.
Предметом позову у справі № 917/578/26 є стягнення 143 171,23 грн збитків, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на момент подання позову до суду (332 800 грн), адже справа є малозначною у розумінні статті 12 Господарського процесуального кодексу України та визнана малозначною ухвалою Господарського суду Полтавської області від 01.04.2026.
Тому в розумінні Господарського процесуального кодексу України судові рішення у цій справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених підпунктами "а-г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
У касаційній скарзі Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Полтавагаз" як на підставу касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції посилається на:
- пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зокрема вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, що стосується питання проведення "сільськогосподарських робіт" в охоронних зонах газопроводів, відповідно до пунктів 4, 5, 6 глави 4 розділу ІІІ Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2494 від 30.09.2015 року, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1379/27824 та на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 1187 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах деліктних відносинах, які виникли внаслідок завдання шкоди через аварію на джерелі підвищеної небезпеки, яким є газопровід;
- пункти а) та в) частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (скаржник зазначає, що суть питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування: пунктів 6 та 7 глави 4 розділу ІІІ Кодексу газорозподільних систем, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2494 від 30.09.2015, статей 1, 8, 11, 22 Цивільного кодексу України, а саме чи виникає обов`язок з відшкодування шкоди внаслідок заподіяння шкоди винною особою, якщо судами встановлено всі елементи складу правопорушення, що дає підстави для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди, при цьому відмовляє у задоволенні позовних вимог;
- те, що судами першої та апеляційної інстанцій прийнято рішення без врахування висновків Верховного Суду, зокрема, постанови від 25 лютого 2026 року по справі № 686/12124/25;
- справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, що полягає у правильному застосуванні законодавства, в тому числі, у даному та аналогічних спорах, адже спірні правовідносини стосуються надання послуг у сфері розподілу (газопостачання) природного газу, правового регулювання послуг, що надаються природними монополістами, а також доступу споживачів до таких послуг та умови їх споживання, оскільки послуги із забезпечення розподілу (газопостачання) природного газу є складовою частиною повноважень відповідача та має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, так як відсутній висновок Верховного Суду з даного питання. Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про необов`язковість застосування при виконанні сільськогосподарських робіт вимог Кодексу газорозподільних систем, мають виняткове значення для підприємства, яке в умовах воєнного стану в Україні здійснює розподіл газу споживачам, адже такі висновки створюють негативну практику, яка у подальшому може застосовуватися суб`єктами господарювання, зокрема, іншимипідприємствами.
Також скаржник вказує, що касаційна скарга у справі стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки має місце різне застосування норми права у подібних правовідносинах, а також дана справа має виняткове значення для позивача, так, як безпосередньо впливає на формування сталої судової практики у аналогічних справах про стягнення збитків, що, в свою чергу, є надзвичайно важливим для нормальної діяльності товариства в подальшому, а отже має бути прийнята та розглянута Касаційним господарським судом Верховного Суду.
Розглянувши наведені міркування, у контексті наявності / відсутності випадків передбаченого пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, касаційної скарги і доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Такі критерії, серед іншого, можливого використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Отже, недоведений якісний і кількісний показники наявності фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень фактично зводяться до незгоди скаржника з висновком суду стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови.
З огляду на викладене Суд, оцінивши доводи щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми щодо того, що ця справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Отже твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження у випадку передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України судом відхиляються, як необґрунтовані.
Водночас "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес" є оціночними чинниками, враховуючи статус Верховного Суду, і у цих випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження відноситься до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Стосовно "винятковості значення" справи для учасника та "суспільного інтересу", то в цьому випадку оцінка судом таких випадків може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів. При цьому винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Доводи скаржника, що ця справа має виняткове значення для Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Полтавагаз", зокрема, оскільки спірні правовідносини стосуються надання послуг у сфері розподілу (газопостачання) природного газу, правового регулювання послуг, що надаються природними монополістами, а також доступу споживачів до таких послуг та умови їх споживання, оскільки послуги із забезпечення розподілу (газопостачання) природного газу є складовою частиною повноважень відповідача та має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, так як відсутній висновок Верховного Суду з даного питання не є аргументованими і переконливими обґрунтуваннями щодо цих правовідносин, а зводяться лише до незгоди із судовим рішенням і в цілому до заперечення результату розгляду цієї справи та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійсненні судами, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції.
Отже, твердження скаржника щодо необхідності відкриття касаційного провадження у випадку передбаченому підпунктом "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, судом також відхиляються як необґрунтовані.
За наведеного міркування Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України і які надають повноваження Верховному Суду переглянути як "суду права" цю справу.
Водночас Верховний Суд зазначає, що підстави касаційного оскарження передбачені частинною другою статті 287 ГПК України не є тотожними за пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, як випадки можливості касаційного оскарження у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, випадки касаційного оскарження не є тотожними з підставами касаційного оскарження.
Тобто, посилання скаржника на пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не є доводами, які у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
Під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги Суд взяв до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, вимоги щодо стягнення коштів, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду цієї справи судами двох інстанцій врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.
Отже, Верховний Суд констатує, що доступ до правосуддя у скаржника відбувся та справу розглянуто двома попередніми судовими інстанціями, право на доступ до суду не порушено.
Суд також враховує позицію, висловлену ЄСПЛ в ухвалі від 09.10.2018 щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.
Законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці ЄСПЛ та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Колегія суддів виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа є малозначною, а відтак застосування наявності / відсутності критерію малозначності у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був передбачуваним, скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за нормами Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Отже обставин, з яких би вбачалося необхідність перегляду цієї справи у касаційній скарзі з огляду на вищевикладені мотиви не наведені.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності), колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Полтавагаз" на рішення Господарського суду Полтавської області від 09.06.2026 та на постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2026 у справі №917/578/26, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-
У Х В А Л И В:
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 917/578/26 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Полтавагаз" на рішення Господарського суду Полтавської області від 09.06.2026 та на постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2026 у справі №917/578/26.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді С. Бакуліна
О. Кролевець