УХВАЛА
07 жовтня 2026 року
м. Київ
cправа № 917/744/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Баранця О. М. - головуючого, Кондратової І.Д., Кролевець О. А.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
на рішення Господарського суду Полтавської області
у складі судді Ківшик О. В.,
від 24.06.2026
на постанову Східного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Гетьман Р.А., Россолов В.В., Склярук О.І.,
від 11.09.2026 (повний текст складено 11.09.2026)
у справі за позовом Керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі:
Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області
Державної екологічної інспекції Центрального округу
до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
про стягнення 183 443,40 грн,-
ВСТАНОВИВ:
Позов було подано про стягнення 183 443,40 грн шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 24.06.2026, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.09.2026 у справі № 917/744/26: позов задоволено повністю; стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь держави в особі Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області 183 443,40 грн шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу; стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь Полтавської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 2 662,40 грн.
24.09.2026 Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Полтавської області від 24.06.2026 та на постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.09.2026 у справі №917/744/26 та просило ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити, а також просило стягнути з позивача на користь відповідача сплачений судовий збір. У касаційній скарзі також міститься клопотання про зупинення виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 11.09.2026 у справі №917/744/26.
Склад колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду визначено відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2026 (головуючий суддя - Баранець О.М., судді Кондратова І.Д., Кролевець О.А.)
Перевіривши матеріали касаційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою слід відмовити, з огляду на таке.
Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Відтак, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Отже, у Верховного Суду є право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у ч. 1 ст. 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями ст. 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
Разом з тим передбачені пп. "а"-"г" п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України випадки касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є виключенням із загального правила і відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Згідно з частиною п`ятою статті 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно із частиною 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Верховний Суд установив, що Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" звернулося з позовом до суду цій справі у 2026 році.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2026 встановлено в розмірі 3 328,00 грн.
Предметом позову у справі № 917/744/26 є стягнення 183 443,40 грн шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на момент подання позову до суду (332 800 грн), адже справа є малозначною у розумінні статті 12 Господарського процесуального кодексу України та визнана малозначною ухвалою Господарського суду Полтавської області від 21.04.2026.
Тому в розумінні Господарського процесуального кодексу України судові рішення у цій справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених підпунктами "а-г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
У касаційній скарзі Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" як на підставу касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції посилається на:
- підпункти "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України зазначає про те, що саме завдяки діям відповідача факт незаконної рубки був офіційно зафіксований та став предметом кримінального провадження; сформувалась практика, коли слідство за заявами Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" щодо незаконних рубок не ведеться, оскільки ці кошти, за будь-яких обставин, стягуються зі скаржника; суд покладає негативні наслідки не на безпосередніх порушників, а на особу, яка сприяла їх викриттю; скаржник зазначає, що сама по собі наявність збитків не є безумовним підтвердженням протиправності поведінки особи; ця справа має виняткове значення для скаржника, оскільки як у цій справі так і в численних справах цієї категорії лісогосподарське підприємство позбавлене права на захист, будь-які аргументи відповідача не мають значення для суду; слідство в цих справах не ведеться, а державна лісова охорона не наділена повноваженнями здійснювати оперативно-розшукову діяльність та як результат, бездіяльність правоохоронних органів є причиною зазначених обставин; суспільний інтерес у цій категорії справ полягає у тому, що відшкодувати збитки повинні реальні порушники, а кошти державного підприємства повинні бути спрямовані на розвиток підприємства та поповнення Державного бюджету України;
також зазначає, що підставою для касаційного оскарження є пункти 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України, судами попередніх інстанцій не враховано висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та зазначає про необхідність відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; звертає увагу, що здійснення незаконних рубок, як правило, пов`язане з наміром осіб неправомірно збагатитися та здійснюється із залученням відповідних знарядь, заходів та комплексу активних дій, безпосередньо спрямованих на подолання охоронних заходів, які здійснюються постійним лісокористувачем, тобто зазвичай вчиняються приховано та швидко, що ускладнює їх негайне виявлення; суди не досліджують дії лісогосподарського підприємства, не визначають, що саме у такій ситуації має вчиняти відповідач, не досліджують матеріали досудового слідства, чи велося воно взагалі та не надають оцінку висновку експертизи; правоохоронними органами не проводиться слідство у справах незаконних рубок про, що повідомляє лісогосподарське підприємство, а прокуратура, звертаючись з позовом вже має привілейоване становище без будь-яких доказів.
Розглянувши наведені міркування, у контексті наявності / відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, касаційної скарги і доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Такі критерії, серед іншого, можливого використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Колегія суддів звертає увагу, що правова позиція Верховного Суду у спорах щодо відшкодування шкоди, завданої державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства є сформованою, а саме за порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
З огляду на викладене Суд, оцінивши доводи щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми щодо того, що ця справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Таким чином вказані твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження у випадку передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України судом відхиляються, як необґрунтовані.
Водночас "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес" є оціночними чинниками, враховуючи статус Верховного Суду, і у цих випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження відноситься до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Стосовно "винятковості значення" справи для учасника та "суспільного інтересу", то в цьому випадку оцінка судом таких випадків може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів. При цьому винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Отже, твердження щодо необхідності відкриття касаційного провадження у випадках передбачених підпунктом "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, судом також відхиляються за відсутності обґрунтування, адже є абстрактними, декларативними та зводяться до переоцінки доказів.
Колегія суддів відзначає, що незгода із судовим рішенням попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права при ухваленні судового рішення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом.
За наведеного міркування Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України і які надають повноваження Верховному Суду переглянути як "суду права" цю справу.
Верховний Суд зазначає, що посилання скаржника на приписи частини другої статті 287 ГПК України не є доводами та аргументами, які у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, підтверджують наявність випадку, який дає право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню. У свою чергу Суд зауважує, що скаржником не наведено переконливих аргументів щодо різного тлумачення застосування норми права судовими інстанціями та необхідності у формуванні правового висновку Верховного Суду.
Під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги Суд взяв до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, вимоги щодо стягнення коштів, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду цієї справи судами двох інстанцій врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.
Верховний Суд констатує, що доступ до правосуддя у скаржника відбувся та справу розглянуто двома попередніми судовими інстанціями, право на доступ до суду не порушено.
Колегія суддів виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа є малозначною, а відтак застосування наявності / відсутності критерію малозначності у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був передбачуваним, скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за нормами Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Отже обставин, з яких би вбачалося необхідність перегляду Судом цієї справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведено.
Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності), колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Полтавської області від 24.06.2026 та на постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.09.2026 у справі №917/744/26, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Викладене у прохальній частині касаційної скарги клопотання про зупинення виконання судового рішення у справі №917/744/26, судом не розглядається у зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-
У Х В А Л И В:
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 917/744/26 за касаційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Полтавської області від 24.06.2026 та на постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.09.2026 у справі №917/744/26.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді І. Кондратова
О. Кролевець