ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2026 року
м. Київ
Справа № 645/3399/24-ц
Провадження № 61-14921св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Клубань Марії Володимирівни на рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 листопада 2024 року в складі судді Новака Р. В. та постанову Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року в складі колегії суддів Соколової В. В., Верланова С. М., Поліщук Н. В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовної заяви
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що вона перебувала у трудових відносинах з Акціонерним товариством (далі - АТ) «Українська залізниця», працюючи з 2001 року в різних структурних підрозділах на різних посадах.
Із 24 лютого 2022 року для неї було запроваджено простій до 31 березня 2022 року, а з 01 квітня 2022 року - призупинено трудові відносини. Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2023 року в справі № 359/6714/23 визнано протиправним та скасовано наказ АТ «Українська залізниця» від 01 квітня 2022 року № 389/ос у частині призупинення дії трудового договору із ОСОБА_1
13 лютого 2024 року позивачка направила відповідачу лист із повідомленням про намір приступити до своїх посадових обов`язків та з проханням повідомити про можливість виходу на роботу. У відповідь на звернення вона отримала копію попередження про наступне вивільнення, яка не була належним чином засвідчена. До попередження було долучено перелік вакантних посад станом на 01 березня 2024 року. 10 травня 2024 року позивачка отримала від відповідача заробітну плату за травень 2024 року в розмірі 29 375,04 грн. У листі від 11 травня 2024 року відповідач повідомив, що позивачку звільнено згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) України у зв`язку зі скороченням штату та надав копію наказу про припинення трудового договору (контракту) з позивачкою.
ОСОБА_1 посилалася на те, що до моменту отримання відповіді на вказаний лист відповідач не надав жодними засобами зв`язку повідомлень/інформації про припинення трудових відносин та про особисте отримання наказу про звільнення і трудової книжки. Також позивачку не було особисто повідомлено за два місяці про наступне вивільнення.
Просила визнати незаконним та скасувати наказ (розпорядження) АТ «Українська залізниця» від 08 травня 2024 року № 105/ос про припинення трудового договору (контракту) про її звільнення 10 травня 2024 року за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України; поновити її на посаді старшого ревізора відділу внутрішнього аудиту управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Південна залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Українська залізниця» з 10 травня 2024 року або рівнозначній посаді у разі скорочення вказаної посади; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи з середньоденної заробітної плати в розмірі 1 380,77 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
28 листопада 2024 року рішенням Печерського районного суду м. Києва в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
29 жовтня 2025 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 листопада 2024 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що у відповідача мали місце зміни в організації праці, роботодавцем дотримано процедуру звільнення позивачки за скороченням штату працівників, що підтверджується відповідними доказами, які містять матеріали справи.
АТ «Українська залізниця» як роботодавець у встановлений частиною першою статті 49-2 КЗпП України строк попередило позивачку про її наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Також відповідач виконав інші обов`язки, передбачені статтею 49-2 КЗпП України, зокрема, неодноразово пропонував позивачці вакантні посади за відповідною спеціальністю, які працівниця може виконувати з урахуванням її освіти, кваліфікації та досвіду, проте своєї згоди на переведення на жодну із запропонованих посад ОСОБА_1 не надала.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Клубань М. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
09 січня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Клубань М. В. через систему «Електронний суд» направила до Верховного Суду доповнення до касаційної скарги.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі № 800/538/17, від 20 серпня 2024 року в справі № 210/2141/16-ц, від 28 серпня 2024 року в справі № 641/1334/23, у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року в справі № 487/2191/17, від 19 січня 2022 року в справі № 202/2965/21, від 10 жовтня 2022 року в справі № 569/7305/21, від 10 листопада 2022 року в справі № 525/983/21, від 14 листопада 2022 року в справі № 754/432/20, від 08 грудня 2022 року в справі № 396/236/21, від 15 лютого 2023 року в справі № 947/14819/20, від 30 березня 2023 року в справі № 202/4218/19, від 10 квітня 2023 року в справі № 344/17665/21, від 17 травня 2023 року в справі № 761/12715/21, від 16 серпня 2023 року в справі № 128/392/22, від 04 жовтня 2023 року в справі № 336/5779/22, від 13 грудня 2023 року в справі № 534/625/22, від 22 грудня 2023 року в справі № 333/7904/21, від 10 січня 2024 року в справі № 621/2737/21, від 07 лютого 2024 року в справі № 759/18281/21, від 20 лютого 2024 року в справі № 915/754/21, від 21 лютого 2024 року в справі № 752/21312/21, від 29 лютого 2024 року в справі № 583/816/23, від 06 червня 2024 року в справі № 453/197/22, від 04 вересня 2024 року в справах № № 727/10994/22, 145/219/21 щодо порядку вручення повідомлення про наступне вивільнення та пропозиції всіх інших вакантних посад (іншої роботи), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення; щодо обов`язку роботодавця працевлаштувати працівника.
Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що позивачка не була своєчасно попереджена про зміни в організації праці та про можливе майбутнє вивільнення, а на момент звільнення позивачки із займаної посади відповідач не виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо її працевлаштування. Також відповідач під час вирішення питання щодо переліку осіб, які вивільнюються, не врахував, що позивачка має переважне право на залишенні на роботі згідно з пунктом 2 та 3 частини першої статті 42 КЗпП України як особа, що має на утриманні неповнолітню дитину, батько якої не приймає участі в її вихованні; позивачка має довготривалий стаж роботи в структурі АТ «Українська залізниця».
У доповненнях до касаційної скарги заявниця зазначила, зокрема, що оскаржувана постанова апеляційного суду не підписана двома із трьох суддів, які входять до складу судової колегії.
Доводи інших учасників справи
У відзивах на касаційну скаргу та доповнень до неї представник АТ «Українська залізниця» зазначив, що у 23 з наведених особою, яка подала касаційну скаргу, постанов Верховним Судом викладено/застосовано висновок про те, що власник вважається таким, що належно виконав вимоги щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду й існувала на день звільнення. Такий висновок є сталим і він був врахований АТ «Укрзалізниця» під час застосування до позивача процедури вивільнення. У матеріалах міститься роздруківка із застосунку «Вайбер», з якої вбачається, що ОСОБА_1 прочитала надіслане їй повідомлення. Жодною із запропонованих позивачці посад вона не зацікавилась. Касаційна скарга не містить даних, яка саме вакантна посада не була запропонована ОСОБА_1 .
Правовідносини у справах № 727/10944/22, № 145/219/21, № 641/1334/23, № 210/2141/16-ц, № 752/21312/21, № 915/754/21, № 534/625/22, № 336/5779/22, № 761/12715/21, № 947/14819/20, № 396/236/21, № 487/2191/17, № 800/538/17, № 453/197/22 вважає такими, що не є подібними до правовідносин у справі, яка переглядається.
Скріншоти листувань між сторонами обґрунтовано визнані судами належними та допустимими доказами, а твердження касаційної скарги про неможливість ідентифікації відправника або адресата спростовуються матеріалами справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Із 01 грудня 2016 року відповідно до наказу Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Укрзалізниця» від 30 листопада 2016 року № 2216/ос ОСОБА_2 була прийнята на роботу на посаду старшого ревізора Відділу внутрішнього аудиту Управління аудиту та контролю регіональної філії «Південна залізниця» Департаменту аудиту та контролю ПАТ «Українська залізниця» (т. 1, а. с. 24).
Із 30 серпня 2017 року на підставі наказу ПАТ «Укрзалізниця» № 2138/ос ОСОБА_1 була переведена на посаду старшого ревізора Відділу внутрішнього аудиту Управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Південна залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю ПАТ «Українська залізниця» (т. 1, а. с. 25).
01 квітня 2022 року наказом АТ «Українська залізниця» № 389/ос з 01 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні з ОСОБА_1 призупинено дію трудового договору (т. 1, а. с. 227г).
Відповідно до рішення наглядової ради АТ «Українська залізниця» від 23 лютого 2023 року та змін № 157 до штатного розпису апарату управління АТ «Українська залізниця», затверджених 08 жовтня 2020 року, зі змінами від 24 липня 2023 року № 4, Департамент внутрішнього аудиту та контролю АТ «Українська залізниці» ліквідований, зі штатного розпису апарату управління АТ «Українська залізниця» вилучено всі посади Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Українська залізниця», зокрема й посаду, яку обіймала ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 165-179).
Про вказані зміни та заплановане попередження працівників про наступне вивільнення ОСОБА_1 повідомлено 31 липня 2023 року в застосунку «Вайбер» за її номером телефону НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 182).
21 серпня 2023 року АТ «Українська залізниця» листом № ЦЦУП-123/258 направило ОСОБА_1 : інформацію про те, що Департамент внутрішнього аудиту та контролю АТ «Українська залізниця» ліквідовано та посада, яку вона обіймає, підлягає скороченню; попередження про її наступне вивільнення від 21 серпня 2023 року № ЦПК-115 з переліком вакантних посад для подальшого працевлаштування за умови відповідності вимогам визначеної посади. Вказаний лист направлявся на адресу місця проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 поштовим відправленням та отриманий нею не був (т. 1, а. с. 184-196).
Попередження про наступне вивільнення з переліком вакантних посад для подальшого працевлаштування направлявся ОСОБА_1 21 серпня 2023 року і у застосунку «Вайбер» за її номером телефону НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 197).
26 вересня 2023 року АТ «Українська залізниця» листом № ЦЦУП-12/328 направило ОСОБА_1 пропозиції з переліком вакантних посад для подальшого працевлаштування за умови відповідності вимогам визначеної посади. Вказаний лист направлявся на адресу місця проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 поштовим відправленням та отриманий нею не був (т. 1, а. с. 198-200).
Пропозиція з переліком посад направлялася ОСОБА_1 26 вересня 2023 року і у застосунку «Вайбер» за її номером телефону НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 201).
17 жовтня 2023 року АТ «Українська залізниця» листом № ЦЦУП-13/422 направило ОСОБА_1 пропозиції з переліком вакантних посад для подальшого працевлаштування за умови відповідності вимогам визначеної посади. Вказаний лист направлявся на адресу місця проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 поштовим відправленням та отриманий нею не був (т. 1, а. с. 202-204).
Пропозиція з переліком посад навправлялася ОСОБА_1 17 жовтня 2023 року і у застосунку «Вайбер» за її номером телефону НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 205).
23 листопада 2023 року рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області у справі № 359/6714/23, залишеним в силі постановою Верховного суду від 06 листопада 2024 року, позов ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про визнання незаконним наказу, поновлення дії трудового договору та стягнення заробітної плати задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ АТ «Українська залізниця» від 01 квітня 2022 року № 389/ос у частині призупинення дії трудового договору із ОСОБА_1
19 лютого 2024 року на адресу АТ «Українська залізниця» надійшла заява ОСОБА_1 від 13 лютого 2024 року про намір приступити до виконання своїх обов`язків у зв`язку з ухваленням рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2023 року в справі № 359/6714/23 (т. 1, а. с. 206).
01 березня 2024 року АТ «Українська залізниця» листом № ЦЦУП-13/7 надало ОСОБА_1 відповідь на заяву від 13 лютого 2024 року та повторно направило попередження про те, що Департамент внутрішнього аудиту та контролю АТ «Українська залізниця» ліквідовано та посада, яку вона обіймає, підлягає скороченню, а також направлено попередження про її наступне вивільнення від 21 серпня 2023 року № ЦПК-115 та перелік вакантних посад АТ «Українська залізниця» станом на 01 березня 2024 року, які відповідають її освітньо-кваліфікаційному рівню та досвіду роботи. Вказаний лист направлявся на адресу місця проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 поштовим відправленням № 0503815036958 та був отриманий позивачкою 07 березня 2024 року (т. 1, а. с. 213).
12 квітня 2024 року АТ «Українська залізниця» листом № ЦЦУП-13/99 направило ОСОБА_1 пропозиції з переліком вакантних посад для подальшого працевлаштування за умови відповідності вимогам визначеної посади. Вказаний лист направлявся на адресу місця проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 поштовим відправленням № 0503843473182 та був отриманий нею 23 квітня 2024 року (т. 1, а. с. 223).
Свою згоду на переведення на жодну із запропонованих посад ОСОБА_1 не надала.
08 травня 2024 року наказом АТ «Укрзалізниця» № 1095/ос ОСОБА_1 було звільнено з посади старшого ревізора Відділу внутрішнього аудиту Управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Південна залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця» відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату (т. 1, а. с. 19, 224-227в).
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзивів та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).
У пункті 4 частини першої статті 36 КЗпП України зазначено, що однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
У частинах першій, третій статті 49-2 КЗпП України вказано, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Отже, однією з найважливіших гарантій для працівників під час скорочення чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Водночас, роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Реалізація зазначеного обов`язку повинна відбуватися з урахуванням принципу рівності трудових прав громадян і не може бути обумовлена виключно розсудом роботодавця.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок із працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Подібний за змістом висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі № 800/538/17, на яку, зокрема, посилається заявниця в касаційній скарзі.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 серпня 2024 року в справі № 641/1334/23, на яку посилається заявниця в касаційній скарзі, вказано, що роботодавець зобов`язаний запропонувати такому працівникові всі наявні вакансії, які відповідають його кваліфікації, що існували з моменту попередження працівника про наступне вивільнення до дня розірвання трудового договору з ним, з урахуванням при цьому положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці.
Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 22 грудня 2025 року в справі № 127/646/25, від 31 липня 2026 року в справі № 761/11448/23, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 серпня 2024 року в справі № 210/2141/16-ц, постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року в справі № 487/2191/17, від 10 жовтня 2022 року в справі № 569/7305/21, від 10 листопада 2022 року в справі № 525/983/21, від 14 листопада 2022 року в справі № 754/432/20, від 08 грудня 2022 року в справі № 396/236/21 та ін., які посилається заявник у касаційній скарзі.
Предметом доказування під час судового розгляду є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
У справі, що переглядається, суди встановили, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, що підтверджується витягом зі змін № 4 до штатного розпису апарату управління АТ «Укрзалізниця».
Про вказані зміни та заплановане попередження працівників про наступне вивільнення, а також про звільнення у зв`язку із скороченням штату ОСОБА_1 повідомлялося 31 липня, 21 серпня, 26 вересня, 17 жовтня 2023 року, 10 травня 2024 року в застосунку «Вайбер» за її номером телефону НОМЕР_1 .
Факт належності номеру телефону НОМЕР_1 , електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1 саме ОСОБА_1 підтверджується змістом її заяви від 13 лютого 2024 року, зареєстрованої в АТ «Українська залізниця» за № Ц-99-К-475 від 19 лютого 2024 року (т. 1, а. с. 206), у якій заявниця підтвердила ці контактні дані як засоби зв`язку із нею.
01 березня 2024 року АТ «Українська залізниця» листом № ЦЦУП-13/7 надало ОСОБА_1 відповідь на заяву від 13 лютого 2024 року та повторно направило попередження про те, що Департамент внутрішнього аудиту та контролю АТ «Українська залізниця» ліквідовано та посада, яку вона обіймає, підлягає скороченню, а також направлено попередження про її наступне вивільнення від 21 серпня 2023 року № ЦПК-115 та перелік вакантних посад АТ «Українська залізниця» станом на 01 березня 2024 року, які відповідають її освітньо-кваліфікаційному рівню та досвіду роботи. Вказаний лист направлявся на адресу місця проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 поштовим відправленням № 0503815036958 та був отриманий позивачкою 07 березня 2024 року (т. 1, а. с. 207-213), що підтверджено нею в позовній заяві (т. 1, а. с. 2).
Про те, що про ліквідацію Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Українська залізниця» позивачці було відомо встановлено і в справі № 359/6714/23 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про визнання незаконним наказу, поновлення дії трудового договору та стягнення заробітної плати.
Крім того, 12 квітня 2024 року АТ «Українська залізниця» листом № ЦЦУП-13/99 направило ОСОБА_1 пропозиції з переліком вакантних посад для подальшого працевлаштування, за умови відповідності вимогам визначеної посади. Вказаний лист направлявся на адресу місця проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 поштовим відправленням № 0503843473182 та був отриманий нею 23 квітня 2024 року (т. 1, а. с. 214-223).
07 березня та 23 квітня 2024 року позивачу пропонувались 281 вакантна посада.
Свою згоду на переведення на жодну із запропонованих посад ОСОБА_1 не надала.
Звільнено з посади у зв`язку зі скороченням штату ОСОБА_1 було 08 травня 2024 року.
Отже, відповідач, як роботодавець, у встановлений частиною першою статті 49-2 КЗпП України строк попередив позивачку про її наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, а також виконав інші обов`язки, передбачені статтею 49-2 КЗпП України, зокрема роботодавець неодноразово пропонував позивачці вакантні посади в АТ «Українська залізниця» за відповідною спеціальністю, яку працівник може виконувати з урахуванням її освіти, кваліфікації та досвіду.
За таких обставин, відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок про те, що звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України проведено відповідно до вимог чинного законодавства.
Посилання позивачки на те, що відповідач під час вирішення питання щодо переліку осіб, які вивільнюються, не врахував, що позивачка має переважне право на залишення на роботі згідно з пунктами 2 та 3 частини першої статті 42 КЗпП України як особа, що має на утриманні неповнолітню дитину, батько якої не приймає участі в її вихованні, а також, що позивачка має довготривалий стаж роботи в структурі AT «Українська залізниця», є безпідставними, з огляду на таке.
Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Застосування положень статті 42 КЗпП України можливе серед працівників, які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади (див. постанову Верховного Суду від 17 вересня 2025 року в справа № 463/1732/22).
У справі, що переглядається, вбачається, що всі однакові посади старшого ревізора та всі посади Департаменту внутрішнього аудиту та контролю були вилучені зі штатного розпису АТ «Українська залізниця», а тому застосування у такому випадку положень статті 42 КЗпП України є безпідставним.
Оскільки суди виснували про відмову в поновленні позивачки на роботі, підстави для стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.
Такі висновки узгоджуються зі сталою практикою Верховного Суду щодо порядку вручення повідомлення про наступне вивільнення та пропозиції всіх інших вакантних посад (іншої роботи), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення, а також щодо обов`язку роботодавця працевлаштувати працівника.
Посилання заявника в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених ним постановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Інші доводи касаційної скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінити докази у тому контексті, який, на думку позивачки, свідчить про обґрунтованість позовних вимог, тобто стосуються переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).
Крім того, особа, яка подала касаційну скаргу, посилається на те, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, оскільки оскаржувана постанова апеляційного суду не підписана електронним цифровим підписом двома із трьох суддями, які входять до складу судової колегії: суддями Верлановим С. М. та Поліщук Н. В., про що свідчить протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису (дата та час перевірки: 20.12.2025, 10:44:55).
Відповідно до частини другої статті 259 ЦПК України, рішення та постанови ухвалюються, складаються і підписуються складом суду, який розглянув справу.
Судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо, зокрема: судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні (пункт 3 частини першої статті 411 ЦПК України).
Колегією суддів здійснено перевірку матеріалів електронної справи та, за результатами якої встановлено, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у цій справі оформлені відповідно до вимог закону. На зазначені судові рішення в установленому порядку накладено кваліфіковані електронні підписи суддів, які безпосередньо брали участь у розгляді справи та зазначені у вступних частинах цих рішень.
Жодних доказів того, що рішення були ухвалені або підписані іншим складом суду, ніж той, що визначений протоколами автоматизованого розподілу, заявником не надано.
За таких обставин, підстави для застосування положень пункту 2 частини третьої статті 411 ЦПК України відсутні, а вказаний довід касаційної скарги є безпідставним та відхиляється колегією суддів.
Аналіз матеріалів справи, відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень свідчать, що постанова Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року підписана суддями: Соколовою В. В., Верлановим С. М., Поліщук Н. В. (т. 1, а. с. 78). Тому касаційний суд відхиляє аргументи про непідписання суддями апеляційного суду оскарженої постанови як необґрунтовані.
Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 14 січня 2026 року в справі № 359/10024/21, від 10 червня 2026 року в справі № 754/8386/23, у яких досліджувалися аналогічні доводи касаційних скарг.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд керується тим, що в справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.
Інші доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують, вони зводяться до власного тлумачення норм права, власної оцінки доказів та незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій і спростовуються матеріалами справи.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частини без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Клубань Марії Володимирівни залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська