УХВАЛА
05 жовтня 2026 року
м. Київ
Справа № 756/19178/21
Провадження № 61-13939св25
Верховний Суд у складі суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М. розглянув заяву суддів Ситнік О. М., Ігнатенка В. М., Фаловської І. М. про самовідвід від участі в розгляді справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Разумова Ольга Іванівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Оболонська Мрія», про визнання недійсними договорів дарування, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року в складі судді Шевчука А. В. та постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року в складі колегії суддів Крижанівської Г. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А. та
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що 20 жовтня 2017 року між нею та ОСОБА_2 було укладено попередній договір купівлі-продажу про укладення у строк до 19 квітня 2018 року основного договору купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: нежитлових приміщень АДРЕСА_2, за ціною 750 000,00 дол. США. На виконання попереднього договору купівлі-продажу загалом вона сплатила ОСОБА_2 8 015 500,20 грн.
Однак основний договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 за вказаною адресою так і не було укладено.
Позивачці стало відомо про те, що ОСОБА_2 не мав наміру укладати з нею основний договір купівлі-продажу спірних нежитлових приміщень, оскільки заздалегідь, а саме 19 жовтня 2016 року він уклав попередні договори купівлі-продажу зазначених нежитлових приміщень з ОСОБА_3 , яка є його матір`ю, у зв`язку з чим на ці приміщення накладено обтяження, що унеможливлювало укладення основного договору з ОСОБА_1 .
У подальшому їй стало відомо, що лише 08 травня 2019 року ОСОБА_2 розірвав укладені з ОСОБА_3 попередні договори від 19 жовтня 2016 року та зняв обтяження з нежитлових приміщень АДРЕСА_2. Вказані приміщення у цей же день - 08 травня 2019 року ОСОБА_2 подарував своїй матері ОСОБА_3 на підставі договору дарування.
Оскільки основний договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладений не був та зобов`язання за попереднім договором припинено 10 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним і застосування наслідків недійсного правочину.
11 грудня 2020 року рішенням Оболонського районного суду м. Києва в справі № 756/10172/20 позов ОСОБА_1 частково задоволено. Визнано попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна - нежитлових приміщень АДРЕСА_2, укладений ОСОБА_1 і ОСОБА_2 20 жовтня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І. В. за № 2193, недійсним. У порядку застосування наслідків недійсності правочину стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 098 079,00 грн сплачених за договором, 1 057 750,00 грн збитків, 1 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди та 17 350,00 грн судового збору. В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено.
01 червня 2021 року постановою Київського апеляційного суду в справі № 756/10172/20 рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 057 750,00 грн збитків скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.
23 лютого 2022 року постановою Верховного Суду в справі № 756/10172/20 рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020 року в незміненій частині та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року залишено без змін.
Вважала, що укладення ОСОБА_2 08 травня 2019 року договорів дарування спірних нежитлових приміщень зі своєю матір`ю після отримання коштів від ОСОБА_1 за попереднім договором, свідчить про те, що ці договори дарування не були спрямовані на настання обумовлених ними наслідків, а дарувальник відчужував майно виключно для того, щоб уникнути виконання свого зобов`язання перед позивачкою. Тому це є підставою для визнання правочинів, що відповідають усім ознакам фраудаторного правочину та можуть кваліфікуватися як фіктивні, недійсними.
За викладених обставин просила визнати недійсними договори дарування нерухомого майна, а саме нежитлових приміщень № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, розташованих на Оболонській набережній, 1 (корпус 1) у місті Києві, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовою О. І. 08 травня 2019 року.
У травні 2023 року ОСОБА_1 подала у справі заяву про забезпечення позову, яку аргументувала тим, що оспорювані договори дарування укладено відповідачами, які є родичами, без наміру створення правових наслідків, обумовлених договорами дарування, з метою ухилитись від виконання зобов`язань з повернення коштів за договорами, які рішенням суду визнані недійсними із застосуванням реституції.
З метою забезпечення виконання рішення суду, ухваленого судом за результатами розгляду її позову, просила вжити заходи забезпечення, а саме:
- накласти арешт на нежитлові приміщення АДРЕСА_2;
- накласти арешт на дачний будинок АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці загальною площею 982 кв. м, з кадастровим номером [номер приховано]:90:415:0128 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна до скасування 566327480000);
- заборонити органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, зокрема особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, зокрема Міністерству юстиції України та його територіальним органам, нотаріусам та іншим уповноваженим органам чи особам, які виконують функції державної реєстрації прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, зокрема реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, внесення до статутних капіталів юридичних осіб, передачі в іпотеку) щодо зазначеного нерухомого майна.
26 травня 2023 року ухвалою Оболонського районного суду м. Києва заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на нежитлові приміщення АДРЕСА_2, зареєстровані на праві власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Оболонська Мрія» (далі - ТОВ «Оболонська Мрія»). В іншій частині заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Вказану ухвалу суду оскаржила в апеляційному порядку особа, яка не брала участі у справі, - ТОВ «Оболонська Мрія».
22 серпня 2023 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ТОВ «Оболонська Мрія» залишено без задоволення, ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 26 травня 2023 року - без змін.
25 вересня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Фаловської І. М., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Ситнік О. М. своєю постановою касаційну скаргу ТОВ «Оболонська Мрія», в інтересах якого діє адвокат Сич О. Ю., задовольнив. Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 26 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року в частині вирішення заяви ОСОБА_1 про забезпечення її позову скасував, ухвалив у цій частині нове рішення. Відмовив ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення її позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Разумова О. І., про визнання недійсним договорів дарування в частині накладення арешту на нежитлові приміщення АДРЕСА_2.
Колегія суддів Верховного Суду керувалася тим, що на момент задоволення Оболонським районним судом м. Києва заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову цей суд вирішив питання про права та охоронювані законом інтереси особи, яка є власником арештованих нежитлових приміщень та не є учасником цієї справи (ТОВ «Оболонська Мрія»), що є недопустимим.
По суті справа перегадалася судами неодноразово.
18 червня 2024 року рішенням Оболонського районного суду м. Києва в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
01 травня 2025 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сухарко А. В. залишено без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовано тим, що лише 08 травня 2019 року, тобто більше ніж через рік після закінчення строку для укладання основного договору з ОСОБА_1 було укладено оспорювані договори дарування нежитлових приміщень з ОСОБА_3 .
Більш ніж через рік після укладання договорів дарування з ОСОБА_3 , а саме у вересні 2020 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом про визнання попереднього говору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним та застосування наслідків недійсності правочину. Ухвала про відкриття провадження у справі № 756/10172/20 постановлена 04 вересня 2020 року.
Рішення у справі № 756/10172/20 ухвалено 11 грудня 2020 року та набрало законної сили 01 червня 2021 року відповідно до постанови Київського апеляційного суду.
Виконавче провадження про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на виконання судового рішення було відкрито лише 28 липня 2021 року.
Отже, у ОСОБА_2 як боржника зобов`язання зі сплати грошових коштів ОСОБА_1 виникли з 01 червня 2021 року, і в будь-якому разі не раніше 04 вересня 2020 року, а саме з часу звернення ОСОБА_1 з позовом та відкриття провадження у справі про визнання попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.
Крім того, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову у межах розгляду цієї справи представник позивачки вказувала, що ОСОБА_2 на праві власності належить дачний будинок.
За таких обставин, заздалегідь заплановане відчуження майна ОСОБА_2 реалізоване шляхом оформлення 08 травня 2019 року договору дарування, задовго до набуття ОСОБА_2 статусу боржника за ініційованим ОСОБА_1 позовом, за наявності у дарувальника іншого нерухомого майна, не має ознак фраудаторного правочину.
05 серпня 2025 року постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Крата В. І. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 01 травня 2025 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд керувався тим, що в цій справі, з урахуванням встановлених обставин у справах № 756/10172/20-ц та № 761/16260/20, очевидно, що позивачці на момент вчинення оспорюваних правочинів належало суб`єктивне право на повернення коштів, отриманих боржником ОСОБА_2 .
Аналіз матеріалів справи свідчить, що до заяви про забезпечення позову позивачкою додано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності від 22 травня 2023 року, згідно з якою право власності на дачний будинок зареєстровано не за відповідачем, а за його матір`ю - ОСОБА_3 , а за інформацію з Опендатабот від 22 травня 2023 року із 27 травня 2019 року видаленим беніфіціарним власником ТОВ «Оболонська Мрія», яке наразі є власником спірних приміщень, є ОСОБА_3 .
Апеляційний суд обставин, які дозволяли б кваліфікувати оспорюваний договір як фраудаторний, не проаналізував та не перевірив, чи існують підстави для кваліфікації оспорюваного правочину як вчиненого всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом, зокрема, щодо використання учасниками цивільного обороту приватного інструментарію всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та для зменшення обсягу майна боржника.
07 жовтня 2025 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року залишено без змін.
Апеляційний суд керувався тим, що обов`язок щодо повернення коштів, які були передані на підставі попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна від 20 жовтня 2017 року ОСОБА_1 пов`язувала не з припиненням вказаного попереднього договору внаслідок неукладення основного договору купівлі-продажу, а з визнанням недійсним вказаного попереднього договору на підставі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020 року в справі № 756/10172/20.
Саме вказаним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020 року і було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вказані кошти в порядку застосування наслідків недійсності попереднього договору.
Тоді як оспорювані договори дарування нежитлових приміщень між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були укладені 08 травня 2019 року, тобто за півтора роки до ухвалення рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020 року, що виключає визнання таких договорів фраудаторними.
Крім того, нежитлові приміщення, які зазначені в оспорюваних договорах, з 21 травня 2019 року належать на праві власності ТОВ «Оболонська Мрія» та після набуття ним права власності були об`єднані в одне приміщення. Тому визнання оспорюваних договорів дарування нежитлового приміщення від 08 травня 2019 року не призведе до повернення вказаних приміщень у власність ОСОБА_2 та можливості звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 , що було визначено на підставі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020 року.
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Послалася на те, що суди не врахували правових висновків, викладених у постановах:
- Верховного Суду від 27 листопада 2024 року в справі № 686/25886/22, про те, що станом на день укладення договору дарування у боржника перед позивачем за договором позики був борг, який він не повернув, тому, знаючи про це, боржник, коли відчужував будинок на користь його дітей, діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами, на шкоду правам позивача; таке відчуження було спрямоване на унеможливлення звернення стягнення на будинок у рахунок погашення боргу. Для цього висновку не мають юридичного значення відсутність на день укладення договору дарування судового спору позивача з боржником і відсутність обтяжень нерухомого майна останнього. Тому для вирішення питання про наявність у договору дарування ознак фраудаторності недоречними є зауваження апеляційного суду про означену відсутність судових спорів і обтяжень та відповідні твердження матері дітей у відзиві на касаційну скаргу;
- Верховного Суду від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17, про те, що та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає того, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства. На момент здійснення безоплатного відчуження спірного майна кредитне зобов`язання вважалося простроченим, його належне виконання не відбулося, а отже виникло право вимоги до поручителя основного боржника у зв`язку з його неплатоспроможністю;
- Верховного Суду від 14 січня 2020 року в справі № 489/5148/18, про те, що правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору). Та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства;
- Верховного Суду від 19 березня 2025 року в справі № 753/12145/22, про те, що для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна;
- Верховного Суду від 20 серпня 2024 року в справі № 947/37261/21, про те, що відсутність заборони чи арешту не виключає кваліфікацію правочину як фраудаторного, оскільки для оспорення правочину, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом, важливим є те, що учасники цивільного обороту використовують приватний інструментарій всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та, зокрема, для, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника (поручителя) чи зменшення обсягу його майна;
- Верховного Суду від 08 березня 2023 року в справі № 127/13995/21, про те, що поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані;
- Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20, від 14 серпня 2024 року в справі № 504/112/22, про те, що недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину;
- Верховного Суду від 12 квітня 2023 року в справі № 161/12564/21, про те, що метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; належним способом є відновлення становища яке існувало до порушення, і для повернення майна боржнику оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається;
- Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц, від 18 грудня 2024 року в справі № 916/379/23, в постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 723/405/17, від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18, щодо для кваліфікації правочину як фраудаторного.
Вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що право ОСОБА_1 як кредитора виникло лише на підставі судового рішення про стягнення грошових коштів із ОСОБА_2 , оскільки правовідносини сторін виникли на підставі попереднього договору купівлі-продажу, згідно з яким після отримання від позивачки коштів у боржника виник обов`язок укласти основний договір, що не було виконано.
Встановлений у попередньому договорі строк укладання основного правочину та передачі майна вказує лише на те, що такий обов`язок боржник мав належно виконати до певного моменту в часі. Саме з моменту невиконання взятих на себе зобов`язань за попереднім договором ОСОБА_2 набув статусу боржника за попереднім договором від 20 жовтня 2017 року, а не з моменту ухвалення Оболонським районним судом м. Києва рішення в справі № 756/10172/20, яким визнано недійсним попередній договір та застосовано наслідки недійсності правочину.
Очевидно, що позивачці на момент вчинення оспорюваних договорів дарування належало суб`єктивне право на повернення коштів, отриманих боржником ОСОБА_2 . Спірні договори дарування, укладені 08 травня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо нерухомого майна - нежитлових приміщень вчинені боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, ці договори укладені з близьким родичем (матір`ю), а тому безумовно ставиться під сумнів у частині його добросовісності та має всі ознаки фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам), та підлягає визнанню недійсним.
Отже, апеляційний суд під час повторного апеляційного перегляду не виконав вказівки Верховного Суду в постанові 05 серпня 2025 року і фактичного дублював мотивування попередньої постанови апеляційного суду, яка була скасована судом касаційної інстанції.
У січні 2026 року ТОВ «Оболонська Мрія» надіслало до Верховного Суду письмові пояснення у справі, у яких просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити, оскаржувані рішення залишити без змін. Вказує, що нежитлові приміщення, які позивачка бажає повернути у власність відповідача за результатами оскарження договорів дарування наразі належать на праві власності ТОВ «Оболонська Мрія», позовні вимоги до якого не пред`являлися, а отже, за результатами розгляду цієї справи, не можуть бути витребувані у останнього.
Судді Ситнік О. М., Ігнатенко В. М., Фаловська І. В. заявили про самовідвід від участі в розгляді цієї справи задля недопущення виникнення обставин, які могли б викликати в учасників справи сумніви щодо неупередженості суддів та забезпечення довіри учасників справи до судових рішень Верховного Суду.
Перевіривши наведені суддями Ситнік О. М., Ігнатенком В. М., Фаловською І. В. на обґрунтування заяви про самовідвід доводи, Верховний Суд виснував про її задоволення, з огляду на таке.
У частині першій статті 39 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України встановлено, що з підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов`язані заявити самовідвід.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини за об`єктивного підходу до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Коли це стосується органу, який засідає як суд присяжних, то визначається, окремо від персональної поведінки його членів, чи існують явні факти, що ставлять під сумнів неупередженість органу в цілому. Так само й у вирішенні питання щодо існування легітимних причин сумнівів у неупередженості конкретного судді (параграфи 45-50 рішення в справі «Morel проти Франції» (Morel v. France); параграф 23 рішення в справі «Pescador Valero проти Іспанії» (Pescador Valero v. Spain) або органу, що засідає у вигляді суду присяжних (параграф 40 рішення в справі «Luka проти Румунії» (Luka v. Romania), позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є наявність обґрунтованості сумніву в неупередженості суду (параграф 44 рішення в справі «Wettstein проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland); параграф 30 рішення в справі «Pabla Ky проти Фінляндії» (Pabla Ky v. Finland); параграф 96 рішення в справі «Micallef проти Мальти» (Micallef v. Malta).
Згідно з пунктом 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів, які схвалені резолюцією 2006/23 Економічної і Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року, суддя заявляє самовідвід від участі у розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об`єктивного рішення в справі, або в тому випадку, коли в стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Судді Ситнік О. М., Ігнатенко В. М., Фаловська І. М. брали участь у вирішенні цієї справи під час ухвалення постанови Верховного Суду від 25 вересня 2024 року за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі та фактично висловили свою позицію щодо того, що власником спірних нежитлових приміщень на момент розгляду справи є саме ТОВ «Оболонська Мрія».
Оскільки така обставина є визначальною під час розгляду справи по суті, тому з метою недопущення виникнення обставин, які б могли викликати сумніви щодо неупередженості суддів і забезпечення довіри учасників справи та сторонніх спостерігачів до судових рішень Верховного Суду, колегія суддів висновує про наявність обґрунтованих підстав для задоволення заяви суддів Ситнік О. М., Ігнатенка В. М. та Фаловської І. М. про самовідвід.
Керуючись статтями 33, 36, 39, 40, 260 ЦПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Заяву суддів Верховного Суду Ситнік О. М., Ігнатенка В. М. та Фаловської І. М. про самовідвід задовольнити.
Відвести суддів Верховного Суду Ситнік О. М., Ігнатенка В. М. та Фаловську І. М. від участі в розгляді справи № 756/19178/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Разумова Ольга Іванівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Оболонська Мрія», про визнання недійсними договорів дарування, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року.
Справу № 756/19178/21 передати на автоматизований розподіл.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська