УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 404/13428/25
провадження № 61-11026ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,
Фаловської І. М.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Васильченко Зоя Сергіївна, на рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 20 квітня 2026 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 серпня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про встановлення факту, що має юридичне значення,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2025 року ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , звернулась до суду із заявою, в якій просила встановити факт неправильності запису ідентифікаційного коду в договорі купівлі-продажу квартири, а саме: у відомостях про «Покупця» вказано ідентифікаційний код ОСОБА_4 « НОМЕР_1 » замість правильного « НОМЕР_2 ».
Рішенням Фортечного районного суду міста Кропивницького
від 20 квітня 2026 року відмовлено в задоволені заяви.
Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції керувався тим, що під час розгляду справи судом не встановлено перешкод у реалізації заявником її права на вільне розпорядження своїм майном. Зазначено, що заявниця до нотаріуса не зверталась, відмови у вчиненні нотаріальної дії чи будь-яких інших роз`яснень нотаріуса щодо перешкод в отриманні
будь-який документів не отримувала. Про неможливість виправлення помилки в правовстановлюючому документі в позасудовому порядку жодного доказу не надала.
Не погодившись з указаним рішенням, заявник звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, у якій просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про задоволення заяви.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 05 серпня 2026 року апеляційну скаргу задоволено частково.
Рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького
від 20 квітня 2026 року змінено, викладено його мотивувальну частину
в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 20 квітня 2026 року залишено без змін.
Постанова Кропивницького апеляційного суду від 05 серпня 2026 року мотивована тим, що встановлення факту, про який просить заявник, не передбачено вимогами чинного законодавства, а суд не наділений повноваженнями змінювати чи виправляти тексти нотаріальних договорів. Водночас суд апеляційної інстанції роз`яснив заявнику право звернутись до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа особі.
19 серпня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Васильченко З. С., на рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 20 квітня 2026 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 серпня 2026 року.
У касаційній скарзі представник заявника просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове, яким задовольнити заяву.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах).
Представник заявника посилається на пункт 1 частини другої статті
389 ЦПК України та зазначає, що апеляційний суд застосував статтю 315 ЦПК України без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 05 лютого 2025 року у справі №369/96/23 та від 14 січня 2026 року у справі №462/5233/24.
Окрім того, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 315 ЦПК України у правовідносинах щодо встановлення неправильності РНОКПП у нотаріально посвідченому договорі, коли нотаріус, який учинив нотаріальну дію, помер
(пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Перевіривши доводи касаційної скарги, зміст оскаржуваного судового рішення та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та відсутність підстав для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження
є видом непозовного цивільного судочинства, у порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Пунктом 6 частини першої статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце
і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним
у свідоцтві про народження або в паспорті.
При цьому за змістом частини першої статті 318 ЦПК України у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, повинні бути зазначені, зокрема, причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, а також додані докази, що підтверджують викладені в заяві обставини.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) сформулювала висновок, відповідно до якого справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються судом, зокрема, за умови, що заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення, а чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення такого факту. Аналогічний підхід викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові
від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження
№ 14-132цс23).
Крім того, у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року у справі № 733/324/21 (провадження
№ 61-13922св21) зазначено, що однією з умов розгляду справи про встановлення факту належності правовстановлюючого документа
є відсутність у заявника іншої можливості одержати чи відновити документ, що посвідчує відповідний юридичний факт. Для підтвердження цієї обставини заявник має надати відповідні докази.
Також у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19 (провадження № 61-10777сво20) звернуто увагу на особливості застосування пункту 6 частини першої статті 315 ЦПК України при встановленні факту належності правовстановлюючого документа. Зокрема, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов`язане
з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
Разом із тим відповідно до пункту 6.16 розділу VI Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5, у разі виявлення у тексті нотаріального документа технічної помилки, яка не змінює змісту документа та не впливає на права особи, нотаріус, який вчинив відповідну нотаріальну дію, здійснює її виправлення. Таке виправлення здійснюється одночасно у всіх примірниках документа та має відповідати відомостям, що містяться у документах, поданих нотаріусу, або отриманих ним із державних реєстрів.
Отже, наведені положення законодавства та практика Верховного Суду свідчать про те, що можливість судового встановлення факту належності правовстановлюючого документа пов`язується не лише з наявністю розбіжностей у документі, а й з відсутністю іншого передбаченого законом способу їх усунення.
У цій справі судами встановлено, що договір купівлі-продажу квартири посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5, яка померла, у зв`язку з чим її нотаріальна діяльність припинена. Водночас суд першої інстанції,
з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що заявником не доведено неможливості виправлення відповідної технічної помилки у позасудовому порядку.
Доводи касаційної скарги про те, що положення пункту 6.16 Правил ведення нотаріального діловодства безпосередньо свідчать про неможливість такого виправлення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм права.
Саме по собі посилання заявника на те, що виправлення технічної помилки у нотаріальному документі здійснюється нотаріусом, який вчинив відповідну нотаріальну дію, не змінює встановленого судами обов`язку заявника довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги фактично спрямовані на інше встановлення обставин справи та надання іншої оцінки доказам щодо можливості виправлення відповідної помилки, ніж та, яку надали суди першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні, вирішувати питання про достовірність доказів, про перевагу одних доказів над іншими. Верховний Суд не є судом встановлення фактів, а перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права. Такий підхід прямо застосований Верховним Судом, зокрема, у постанові від 15 вересня 2021 року у справі
№ 733/324/21.
Отже, доводи касаційної скарги не свідчать про неправильне застосування судами норм права, а зводяться до незгоди заявника з оцінкою судами встановлених обставин та доказів, зокрема щодо наявності передбачених законом підстав для встановлення факту неправильності запису РНОКПП заявника у договорі купівлі-продажу квартири від 03 червня 2005 року.
Водночас суд апеляційної інстанції переглянув рішення суду першої інстанції та надав оцінку доводам апеляційної скарги щодо можливості виправлення технічної помилки, а висновки судів узгоджуються
з наведеними правовими висновками Верховного Суду щодо умов встановлення юридичних фактів у порядку окремого провадження.
При цьому заявнику було роз`яснено право звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа.
Посилання заявника в касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах
від 05 лютого 2025 року у справі №369/96/23 та від 14 січня 2026 року
у справі №462/5233/24 є безпідставним, оскільки вони не спростовують висновку суду першої інстанції та апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення заяви.
Окрім того, як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 315 ЦПК України у правовідносинах щодо встановлення неправильності РНОКПП у нотаріально посвідченому договорі, коли нотаріус, який учинив нотаріальну дію, помер.
Суд наголошує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові
від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження
№ 14-567цс18) сформулювала висновок, відповідно до якого заявник не позбавлений права звернутися до суду із заявою, що має юридичне значення, за умови, що заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення,
а чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення такого факту.
Верховний Суд акцентує увагу, що пунктом 3 частини другої
статті 389 ЦПК України передбачено, що підставою для відкриття касаційного провадження є відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Звернення до цієї підстави касаційного оскарження вимагає від заявника чіткого визначення конкретної норми права щодо застосування якої, на його думку, відсутній висновок Верховного Суду, а також належного обґрунтування необхідності формування такого висновку у спірних правовідносинах.
Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів.
Виконання зазначених процесуальних вимог має на меті унеможливити використання формального та беззмістовного викладу заявниками підстав касаційного оскарження. Тобто, заявники мають не лише навести зміст відповідних пунктів згаданих статей процесуального закону, а й викласти належне обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення відповідно до наведених вище правових норм.
З огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду вже сформулювала висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, необхідність повторного формування такого висновку відсутня.
Інших підстав касаційного оскарження представник заявника не навів.
За таких обставин, оскільки правильність застосування судами норм процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга
є необґрунтованою, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись пунктом 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Васильченко Зоя Сергіївна, на рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького
від 20 квітня 2026 року та постанову Кропивницького апеляційного суду
від 05 серпня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про встановлення факту, що має юридичне значення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська