У Х В А Л А
30 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 211/13886/25
провадження № 61-11390ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,
Фаловської І. М.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт Лайф Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт Лайф Київ-6» про захист прав споживачів,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Спорт Лайф Україна», ТОВ «Спорт Лайф Київ-6» про захист прав споживачів, у якому просила визнати незаконною вимогу відповідача про надання медичної довідки для доступу до басейну, зобов`язати відповідачів надати їй та її дитині доступ до басейну без довідки, зобов`язати відповідачів продовжити строк дії абонементів на час фактичного ненадання послуг (з 01 жовтня 2025 року до дня фактичного доступу), стягнути з відповідачів солідарно пеню у розмірі 599,76 грн за кожен день прострочення, починаючи з 01 жовтня 2025 року і до дня фактичного допуску, стягнути моральну шкоду в сумі 5 000,00 грн.
Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 березня 2026 року позов задоволено частково.
Визнано незаконною вимогу ТОВ «Спорт Лайф Київ-6» про зобов`язання ОСОБА_1 надати медичну довідку для доступу до басейна.
Зобов`язано ТОВ «Спорт Лайф Київ-6» надати ОСОБА_1 та її дитині ОСОБА_2 доступ до басейну без медичної довідки, продовживши їм строк дії абонементу за час фактичного ненадання послуги.
Стягнуто з ТОВ «Спорт Лайф Київ-6» на користь ОСОБА_1 пеню за кожен день прострочення виконання зобов`язань за договором, за період з 01 жовтня 2025 року до 10 березня 2026 року в сумі 96 561,36 грн., моральну шкоду в сумі 1 000,00 грн. та витрати за поштові послуги в сумі 228,00 грн.
У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись з указаним рішенням, представник ТОВ «Спорт Лайф Київ-6» звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, у якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2026 року апеляційну скаргу ТОВ «Спорт Лайф Київ-6» задоволено.
Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 березня 2026 року скасовано та ухвалено нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Спорт Лайф Україна»,
ТОВ «Спорт Лайф Київ-6» про захист прав споживачів відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
31 серпня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2026 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції поновити строк на касаційне оскарження, скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);
4) справи про розірвання шлюбу;
5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.
Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя;
2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Предметом касаційного перегляду є вимоги про захист прав споживачів, а саме стягнення з відповідачів солідарно пені у розмірі 599,76 грн за кожен день прострочення, починаючи з 01 жовтня 2025 року і до дня фактичного допуску, а всього - 96 561,36 грн та стягнення моральної шкоди в сумі
5 000,00 грн, що разом становить 101 561,36 грн і не перевищувало шістдесяти розмірів прожиткового мінімум для працездатних осіб станом на дату звернення до суду з позовом (181 680,00 грн).
Крім цього, предметом позову є вимоги про захист прав споживачів, а саме визнання незаконною вимоги відповідача про надання медичної довідки для доступу до басейну, зобов`язання відповідачів надати доступ до басейну без довідки, зобов`язання відповідачів продовжити строк дії абонементів на час фактичного ненадання послуг. Водночас в цій частині справа є незначної складності і не є справою, яка підлягає розгляду лише за правилами загального позовного провадження, виключний перелік яких передбачений частиною четвертою статті 274 ЦПК України.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову в відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Заявник посилається на підпункт а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки вважає, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики, а саме щодо правомірності обмеження доступу споживачів до об`єктів рекреації локальними актами приватних компаній за відсутності державного регулювання відповідних медичних норм.
Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий в часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Наведені представником заявника обставини не дають підстав уважати, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Також представник заявника посилається на підпункт в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та зазначає, що вказана справа становить значний суспільний інтерес, оскільки стосується прав невизначеного кола відвідувачів спортивно-оздоровчих закладів, а також реалізації прав неповнолітніх дітей на заняття масовим спортом.
Доводи скарги про те, що справа має значний суспільний інтерес зводяться до необхідності переоцінки доказів.
У справі, що становить значний суспільний інтерес та яка може бути допущена до розгляду Верховним Судом у касаційному порядку з метою перегляду судових рішень, мають бути допущені судом першої інстанції порушення закону, які не були усунені судом апеляційної інстанції, або одночасно допущені судом першої та апеляційної інстанцій порушення закону. Водночас, має відбуватися порушення питань факту і права згідно з чинним законодавством України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, визначення яких вимагає розгляду справи по суті щодо неспроможності держави дотриматися своїх позитивних зобов`язань в частині регулювання певного виду діяльності, яка має шкідливі наслідки для заявника, а також досягає такого серйозного рівня, що призводить до суттєвого перешкоджання здатності заявника користуватися своїми правами, існувала давно, була добре відома органам влади та має триваючий характер.
Оцінка судом «винятковості справи» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Тому особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин в такій скарзі.
Доводи скарги про те, що справа має виняткове значення для заявника, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів.
Отже, доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вони є.
Також особа, яка подає касаційну скаргу у малозначній справі, зобов`язана надати докази та навести доводи на обґрунтування наявності обставин, що є підставою для допуску судових рішень у його справі до перегляду Верховним Судом.
З огляду на викладене заявник не обґрунтував необхідність відкриття касаційного провадження в справі, судові рішення в якій не підлягають касаційному оскарженню.
Отже, доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктами «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що становить значний суспільний інтерес, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої він є.
Крім того, посилання заявника на неврахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах та необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставами касаційного оскарження судових рішень, передбаченими пунктами 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводами, які в розумінні підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджують наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення у малозначній справі такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Касаційна скарга хоча й містить доводи щодо порушення судами норм процесуального права, однак підстав, які б слугували обов`язковому скасуванню судових рішень, зазначених в частині третій статті 411 ЦПК України, в ній не зазначено.
Верховний Суд зауважує, що зазначення підстав касаційного оскарження є лише вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільного процесуального закону, проте не є безумовною підставою для відкриття провадження у справі на рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету
Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження
будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
Оскільки заявник оскаржила судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтями 19, 274, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт Лайф Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт Лайф Київ-6» про захист прав споживачів.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська