УХВАЛА
15 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 591/13306/25
провадження № 61-11302ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.
вирішуючи питання про відкриття провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 травня 2026 року та постанову Сумського апеляційного суду від 23 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу Сумської міської ради Сумська дитяча музична школа № 4, відділу культури Сумської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Комунального закладу Сумської міської ради Сумська дитяча музична школа № 4, відділу культури Сумської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.
Рішенням від 22 травня 2026 року Зарічний районний суд м. Суми в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу від 20 жовтня 2025 року № 61-к «Про звільнення ОСОБА_1 » на підставі пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку відмовив у зв`язку з необґрунтованістю.
Ухвалив змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади викладача з мистецької школи з 23 жовтня 2025 року на 04 листопада 2025 року за згодою сторін згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України.
Рішення мотивував тим, що пропозиція щодо звільнення надійшла від ОСОБА_1 , яка звернулася до керівника Комунального закладу Сумської міської ради Сумська дитяча музична школа № 4 про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, зазначивши в заяві бажану дату припинення трудового договору - 23 жовтня 2025 року (мотиви звільнення працівника за угодою сторін правового значення не мають).
Роботодавець Комунального закладу Сумської міської ради Сумська дитяча музична школа № 4 погодився на припинення трудового договору з працівником ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України (угода сторін); припинення трудового договору за угодою сторін Комунальний заклад Сумської міської ради Сумська дитяча музична школа № 4 оформив наказом від 20 жовтня 2025 року № 61-к, яким позивачку звільнено 23 жовтня 2025 року за угодою сторін.
Постановою від 23 липня 2026 року Сумський апеляційний суд скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 травня 2026 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 відповідач звільнив у період тимчасової непрацездатності з 23 жовтня до 03 листопада 2025 року, а тому порушив гарантії, визначені у частині третій статті 40 КЗпП України, які необхідно усунути шляхом зміни дати звільнення позивача, а саме: визначити датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності.
26 серпня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернулася з касаційною скаргою касаційною скаргою на рішення Зарічного районного суду м Суми від 22 травня 2026 року та постанову Сумського апеляційного суду від 23 липня 2026 року.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
За вимогами частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023).
Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); справи про розірвання шлюбу; справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що незалежно від того, чи визнавав справу малозначною суд першої чи апеляційної інстанції, такою її може визнати касаційна інстанція, оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюється й на стадію касаційного провадження.
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, справа є незначної складності і не є справою, яка підлягає розгляду лише за правилами загального позовного провадження, виключний перелік яких передбачений частиною четвертою статті 274 ЦПК України.
Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачені випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.
Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково.
Колегія суддів виснує про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі, оскільки скарга не містить обґрунтувань наявності виняткових підстав, передбачених підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, для відкриття провадження у малозначній справі з огляду на таке.
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
Водночас застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судові рішення в справі, яка не відноситься до справ, що розглядаються лише за правилами загального позовного провадження, є незначної складності, а тому судові рішення не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 травня 2026 року та постанову Сумського апеляційного суду від 23 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу Сумської міської ради Сумська дитяча музична школа № 4, відділу культури Сумської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді:С. Ю. Мартєв
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська