УХВАЛА
Іменем України
14 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 643/5175/26
провадження № 61-11256ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.
вирішуючи питання про відкриття провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Салтівського районного суду міста Харкова від 13 травня 2026 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 серпня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент», ОСОБА_2 , на дії / бездіяльність органу примусового виконання, приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Цимбала Сергія Володимировича,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії / бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Цимбала С. В. та просила скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Дмитра Анатолійовича від 05 жовтня 2020 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1; зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Цимбала С. В., в провадженні якого перебувають матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_1, усунути порушення прав ОСОБА_1 , що утворилися внаслідок незаконного відкриття цього виконавчого провадження, шляхом, зняття всіх накладених арештів з майна та коштів боржника і завершення виконавчого провадження.
Скаргу мотивувала тим, що на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Цимбала С. В. перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-8014/2009, виданого 22 липня 2010 року Московським (нині Салтівським) районним судом міста Харкова про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Слобожанське регіональне управління» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованості у розмірі 15 890 793,11 грн.
Зазначила, що 09 березня 2026 року після накладення арешту на її банківські рахунки вона дізналася про наявність виконавчого провадження № НОМЕР_1 за результатами пошуку у Єдиному реєстрі боржників.
З документів виконавчого провадження № НОМЕР_1 їй стало відомо, що 09 липня 2010 року Салтівський (Московський) районний суд міста Харкова ухвалив рішення у цивільній справі № 2-7674/10, яким задовольнив позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Слобожанське регіональне управління» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішення набрало законної сили 19 липня 2010 року.
22 липня 2010 року Салтівський (Московський) районний суд міста Харкова видав виконавчий лист № 2-8014/2009 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Слобожанське регіональне управління» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованості у розмірі 15 890 793,11 грн. Строк пред`явлення виконавчого листа до виконання до 19 липня 2013 року.
Наголосила, що строк пред`явлення виконавчого листа від 22 липня 2010 року № 2-8014/2009 до виконання сплив 20 липня 2013 року.
05 жовтня 2020 року відкрите виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-8014/2009, виданого Московським районним судом м. Харкова 22 липня 2010 року.
Незважаючи на сплив строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, 05 жовтня 2020 року приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Д. А. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Тобто виконавче провадження відкрито через сім років після закінчення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання. Крім того, стягувачем у цій постанові вказано Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» (далі - ТОВ «ФК «Есаймент»).
У матеріалах провадження є посилання на ухвалу суду про заміну стягувача у виконавчому провадженні, постановлену у 2020 році. Проте сам факт заміни стягувача у виконавчому провадженні без рішення суду про поновлення строків на його пред`явлення до виконання не наділяв приватного виконавця правом відкривати виконавче провадження.
Вважала, що прийняття приватним виконавцем Бабенком Д. А. до виконання виконавчого документа, поданого з пропуском строку, є не формальним, а істотним порушенням закону, яке нівелює всю процедуру примусового виконання та свідчить про незаконність будь-яких подальших дій в рамках цього виконавчого провадження.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою від 13 травня 2026 року Салтівський районний суд міста Харкова у задоволенні скарги відмовив.
Керувався тим, що виконавчий лист перебував на виконанні до 18 грудня 2015 року, після чого повторно був пред`явлений та перебував на виконанні у період з 10 жовтня 2016 року до 11 лютого 2018 року. Враховуючи зазначені обставини, трирічний строк пред`явлення виконавчого документа до виконання переривався та поновлювався, у зв`язку з чим на час відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем Бабенком Д. А. 05 жовтня 2020 року строк не сплив.
Взяв до уваги, що ухвала Московського районного суду м. Харкова від 20 травня 2020 року про заміну стягувача у виконавчому провадженні набрала законної сили 07 серпня 2020 року, що підтверджує належність правонаступника як стягувача у цьому провадженні, а тому приватний виконавець діяв у межах наданих йому законом повноважень.
Спірна постанова приватного виконавця прийнята приватним виконавцем Бабенком Д. А. із дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження», з огляду на те, що виконавчий лист № 2-8014/2009 був пред`явлений стягувачем до примусового виконання в межах установлених законом строків.
Місцевий суд дійшов висновку про те, що приватний виконавець діяв відповідно до закону та в межах своїх повноважень, неправомірної бездіяльності державного виконавця суд також не встановив.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою від 12 серпня 2026 року Харківський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 13 травня 2026 року - залишив без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду щодо дотримання приватним виконавцем Бабенком Д. А. під час прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження від 05 жовтня 2020 року вимог Закону України «Про виконавче провадження», враховуючи пред`явлення належним стягувачем до примусового виконання виконавчого листа в межах установлених законом строків.
Узагальнені доводи касаційної скарги
25 серпня 2026 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» касаційну скаргу на ухвалу Салтівського районного суду міста Харкова від 13 травня 2026 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 серпня 2026 року, яку мотивувала неправильним застосуванням судами норм процесуального права.
Просила скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення скарги.
Підставою касаційного оскарження зазначила порушення судами першої та апеляційної інстанцій:
статей 55, 442 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки здійснив заміну сторони виконавчого провадження формально, за відсутності відкритого виконавчого провадження, без перевірки дотримання строків пред`явлення виконавчого документа до виконання та без з`ясування процесуальної мети такого правонаступництва, що відповідно до правових висновків Верховного Суду є обов`язковими умовами для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження, у зв`язку з чим дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви, і це порушення призвело до неправильного вирішення справи; суд апеляційної інстанції безпідставно визнав доведеним факт переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, не встановивши належними та достовірними доказами факту відкриття, перебування на виконанні та законного повернення виконавчого документа у відповідних виконавчих провадженнях; безпідставно відмовив у відкладенні розгляду справи, позбавивши заявника реальної можливості ознайомитися з матеріалами справи та отримати відсутнє в матеріалах справи судове рішення, яке має істотне значення для вирішення спору;
частини третьої статті 12, частини першої статті 76, частини першої статті 77, статті 79, частини першої статті 81, частин першої-третьої статті 89 та частини першої статті 263 ЦПК України, що призвело до неправильного вирішення справи, оскільки не забезпечив повного, всебічного та об`єктивного дослідження обставин справи, не надав належної оцінки істотним доводам апеляційної скарги та безпідставно визнав доведеним факт переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання лише на підставі відомостей автоматизованої системи виконавчих проваджень та відміток у виконавчому листі, без дослідження первинних матеріалів відповідних виконавчих проваджень та без встановлення законності й правових наслідків відповідних виконавчих дій. Це призвело до помилкового висновку про те, що на момент пред`явлення виконавчого листа до виконання у 2020 році строк його пред`явлення не сплив, а відтак - до неправильного вирішення питання про можливість процесуального правонаступництва та заміну стягувача.
Процесуальні передумови вирішення судом питання про відмову у відкритті касаційного провадження
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій (частина третя статті 3 ЦПК України).
За змістом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів (частина п`ята статті 394 ЦПК України).
За приписами частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Із матеріалів касаційної скарги, аналізу змісту оскаржених судових рішень Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для виникнення сумнівів щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм права.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).
Конституційний Суд України наголошував, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Таке право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019).
За статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження».
За приписами статті 1 від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частинами першою, другою статті 2 Закону № 606-XIV визначено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».
Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Стаття 21 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на час видачі виконавчого листа), передбачала, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання протягом трьох років.
05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
Згідно з пунктом 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Статтею 5 Закону № 1404-VIII визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Суди встановили, що 22 липня 2010 року Московський районний суд міста Харкова видав виконавчий лист № 2-8014/2009, 2-7674/2010 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Слобожанське регіональне управління» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованості у розмірі 15 890 793,11 грн.
У виконавчому листі зазначено виконавчі дії, які вчиненні державними виконавцями, а саме: 19 січня 2011 року - відмова на підставі пункту 4 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»; постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження від 11 лютого 2011 року; повернуто пункт 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» 18 грудня 2015 року; 01 лютого 2018 року повернуто згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою від 20 травня 2020 року Московський районний суд м. Харкова у справі № 2-7674/10 замінив у виконавчому проваджені стягувача з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на ТОВ «ФК «Есаймент». Ухвала набрала законної сили 07 серпня 2020 року.
05 жовтня 2020 року представник ТОВ «ФК «Есаймент» Бурка С. О. звернувся до приватного виконавця Бабенка Д. А. із заявою про примусове виконання виконавчого листа № 2-8014/2009, № 2-7674/2010, виданого Московським районним судом м. Харкова 22 липня 2010 року.
05 жовтня 2020 року приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Д. А. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 на виконання виконавчого листа № 2-8014/2009, виданого 22 липня 2010 року Московським районним судом м. Харкова про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Слобожанське регіональне управління» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованості у розмірі 15 890 793,11 грн.
05 жовтня 2020 року за вих. № 580 приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Д. А. надіслав лист про відкриття провадження на адресу ОСОБА_1 .
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, адресату ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 поштове відправлення від приватного виконавця Бабенка Д. А. вручено особисто адресату 08 жовтня 2020 року.
Згідно з інформацією з автоматизованої системи виконавчих проваджень стосовно виконавчого провадження № НОМЕР_2 щодо виконавчого документа № 2-8014/2009 від 22 липня 2010 року наданою приватним виконавцем Цимбалом С. В., 10 жовтня 2016 року відкрите виконавче провадження, сума коштів до стягнення 15 890 793,11 грн. 11 лютого 2018 року виконавче провадження завершено, залишок нестягненої суми за виконавчим провадженням 15 890 793,11 грн.
09 березня 2026 року приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Цимбал С. В. за вих. № 555 на адресу ОСОБА_1 направив відповідь на її заяву від 05 березня 2026 року щодо визначення поточного рахунку для здійснення видаткових операцій та надання ідентифікатора доступу до виконавчого провадження, а також направив копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 05 жовтня 2020 року з ідентифікатором доступу. Повідомив, що постановою від 09 березня 2026 року визначено поточний рахунок для здійснення видаткових операцій в Акціонерному товаристві «Універсал Банк».
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що трирічний строк пред`явлення виконавчого документа до виконання переривався та поновлювався, у зв`язку з чим на час відкриття приватним виконавцем Бабенком Д. А. виконавчого провадження 05 жовтня 2020 року строк не сплив, а виконавець діяв в межах строків, передбачених законом.
Верховний Суд вважає такі висновки судів обґрунтованими, зробленими на основі встановлених обставин справи та правильного застосування норм матеріального та процесуального права.
За змістом пункту 22 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року, при закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону.
Суди встановили, що виконавчий документ неодноразово перебував на примусовому виконанні та на ньому наявні відмітки про виконання: 19 січня 2011 року - відмова на підставі пункту 4 частини першої статті 26 Закону № 606-XIV; постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження від 11 лютого 2011 року; повернуто пункт 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV 18 грудня 2015 року; 01 лютого 2018 року повернуто згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII.
Зазначені обставини підтверджуються інформацією з автоматизованої системи виконавчих проваджень стосовно виконавчого провадження № НОМЕР_2 щодо виконавчого документа № 2-8014/2009 від 22 липня 2010 року, надано приватним виконавцем Цимбалом С. В.
Верховний Суд зауважує, що закон пов`язує можливість пред`явлення виконавчого документа до виконання зі строком, визначеним для його пред`явлення, який переривається у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання, однак не із судовим рішенням про заміну стягувача.
Так, частиною першою статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з частиною першою статті 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом частин першої та другої статті 442 ЦПК України, у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного чи приватного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.
Відповідно до вимог частини п`ятої статті 15 Закону № 1404-VIII, у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20) підтримала висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 20 листопада 2013 року (справа № 6-122 цс13) про те, що виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України, статті 378 ЦПК України, статті 8 Закону України «Про виконавче провадження», заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача.
При вирішенні питання про заміну сторони у виконавчому провадженні суд перевіряє наявність правонаступництва у матеріальних відносинах, а не його обсяг.
Розглядаючи зазначену заяву, суд має встановити достатність поданих заявником матеріалів для здійснення відповідної заміни. При цьому суд оцінює також достовірність поданих на підтвердження факту правонаступництва матеріалів, зокрема договорів, інших правочинів тощо, в тому числі на предмет їх нікчемності.
Під час вирішення питання про заміну у виконавчому проваджені стягувача, Московський районний суд м. Харкова в ухвалі від 20 травня 2020 року у справі № 2-7674/10 встановив, що 06 листопада 2019 року Акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ФК «Есаймент» уклали договір про відступлення прав вимоги та договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, тобто ТОВ «ФК «Есаймент» є правонаступником Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит, за яким ТОВ «ФК «Есаймент» має право на стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Заява про заміну стягувача у виконавчому провадженні (виконавчому листі) може бути подана протягом всього строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, а у випадку закінчення такого строку - разом із заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання із зазначенням поважних причин.
Як вже було зазначено, стаття 21 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на час видачі виконавчого листа), передбачала, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання протягом трьох років.
Частина перша статті 12 Закону № 1404-VIII також визначає, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
За змістом пункту 1 частини першої статті 22 Закону № 606-XIV Ґ(пункт 1 частини четвертої статті 12 Закону № 1404-VIII) строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання.
Пунктом 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі якщо є письмова заява стягувача.
За пунктом 2 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Згідно із частиною п`ятою статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.
Наведеним спростовуються доводи ОСОБА_1 щодо помилкових висновків суду апеляційної інстанції про переривання виконання та порушення строків пред`явлення виконавчого листа до виконання.
Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з доведеності факту перебування виконавчого листа на виконанні до 18 грудня 2015 року, після чого повторно був пред`явлений та перебував на виконанні у період з 10 жовтня 2016 року до 11 лютого 2018 року.
Належність правонаступництва у вказаному провадженні підтверджується ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 20 травня 2020 року у справі № 2-7674/10, якою замінено у виконавчому проваджені стягувача з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на ТОВ «ФК «Есаймент», яка набрала законної сили 07 серпня 2020 року.
З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо дотримання приватним виконавцем Бабенком Д. А. під час прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження від 05 жовтня 2020 року, вимог Закону України «Про виконавче провадження», враховуючи пред`явлення належним стягувачем до примусового виконання виконавчого листа в межах установлених законом строків.
Отже, суди попередніх інстанцій відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 обґрунтовано керувалися не доведенням нею своїх вимог.
Верховний Суд наголошує, що з огляду на вимоги статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Основним доводом апеляційної скарги ОСОБА_1 є те, що строк пред`явлення виконавчого листа до виконання сплив 20 липня 2013 року, а тому на момент звернення ТОВ «ФК «Есаймент» із заявою про заміну стягувача та на момент її вирішення судом першої інстанції строк пред`явлення виконавчого листа до виконання вже був пропущений. При цьому ТОВ «ФК «Есаймент» із заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання не зверталося.
Натомість, як правильно встановили суди попередніх інстанції, виконавчий документ неодноразово перебував на примусовому виконанні, у тому числі до 18 грудня 2015 року, після чого повторно був пред`явлений та перебував на виконанні у період з 10 жовтня 2016 року до 11 лютого 2018 року.
Верховний Суд звертає увагу на те, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Разом з тим, ОСОБА_1 протягом тривалого часу, починаючи з ухвалення рішення суду про стягнення з неї кредитної заборгованості у 2010 році, а також протягом неодноразового пред`явлення виконавчого листа до виконання починаючи з січня 2011 року, заміни стягувача у 2020 році, своїх зауважень щодо дій чи бездіяльності державних / приватних виконавців, а також щодо строку пред`явлення виконавчого документу до виконання не заявляла, а зі скаргою звернулася лише у березні 2026 року. Така поведінка не відповідає загально прийнятим стандартам поведінки та не свідчить про добросовісність.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина третя статті 451 ЦПК України).
Оскільки правильне застосовування судами першої та апеляційної інстанцій норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а касаційна скарга є необґрунтованою, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Салтівського районного суду міста Харкова від 13 травня 2026 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 серпня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент», ОСОБА_2 , на дії / бездіяльність органу примусового виконання, приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Цимбала Сергія Володимировича.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді:С. Ю. Мартєв
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська